Україна
Донецький окружний адміністративний суд
16 вересня 2025 року Справа№200/4526/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (юридична адреса: 40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, буд. 43, код ЄДРПОУ 21108013) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення №057150014006 від 05.06.2025 року; зобов'язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1 р/2020 із зарахуванням до страхового (загального) стажу за Списком №2 періоду з 03 жовтня 2003 року по 31 грудня 2003 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Задоволено клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до норм Глави 10 КАС України.
За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що звернувся через вебпортал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Відповідач рішенням від 05.06.2025 р. №057150014006 відмовив у призначенні пенсії, при цьому не зарахував до страхового стажу період роботи з 03.10.2003 по 31.12.2003. На думку позивача, відповідач повинен був зарахувати вказаний період до страхового стажу, оскільки відповідні відомості про здійснення підприємницької діяльності містяться в записах трудової книжки. Крім того, зазначив, що до заяви про призначення пенсії додав повідомлення про неотримання пенсії від органів пенсійного забезпечення РФ. Вважає, що згідно наявного стажу має право на пенсію по досягненню 56 повних років, внаслідок чого відповідач повинен був призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15). Рішення відповідача №057150014006 від 05.06.2025 року вважає протиправним, просив задовольнити позов.
Відповідач через канцелярію суду у встановлені судом строки, надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що в заяві про призначення пенсії відсутнє повідомлення щодо нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначений період. Вік заявника на дату звернення - 56 років 10 місяців 6 днів. Відповідно до наданих документів страховий стаж особи - 27 років 9 місяців 24 дні. Пільговий стаж - 10 років 15 днів. До пільгового стажу зараховано всі періоди роботи. До страхового стажу не враховано період роботи з 03.10.2003 по 31.12.2003 згідно трудової книжки від 03.06.1986 НОМЕР_2 , оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про роботу. За наданими документами право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-ІV відсутнє, оскільки відсутній необхідний пільговий стаж.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України (паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Іллічівським РВ Маріупольського ГУ УМВС України в Донецькій області 16 липня 1997 року, РНОКПП НОМЕР_1 ), є особою, що претендує на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (код ЄДРПОУ 21108013) є суб'єктом владних повноважень, органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).
28.05.2025 року ОСОБА_1 звернувся через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою встановленої форми про призначення пенсії за віком.
До вказаної заяви позивачем додано, зокрема, повідомлення на виконання пункту 14-4 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, що підтверджується наданими матеріалами пенсійної справи, наданих відповідачем.
Судом встановлено на підставі витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 03.10.2003 року та 24.03.2015 року позивач здійснив державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Вказані відомості внесені позивачем самостійно до трудової книжки серії НОМЕР_2 (записи 14-15).
05.06.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області прийняло рішення № 057150014006 про відмову у призначенні пенсії.
Рішення обґрунтоване тим, що вік заявника на дату звернення- 56 років 10 місяців 6 днів. Відповідно до наданих документів страховий стаж особи - 27 років 9 місяців 24 дні. Результати розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не враховано: період роботи з 03.10.2003 по 31.12.2003 згідно трудової книжки від 03.06.1986 НОМЕР_2 , оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про роботу. Пільговий стаж - 10 років 15 днів. До пільгового стажу зараховано всі періоди роботи. В заяві про призначення пенсії відсутнє повідомлення щодо нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначений період. За наданими документами право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст.114 Закону №1058 відсутнє, оскільки відсутній необхідний пільговий та страховий стаж.
Судом встановлено на підставі розрахунку стажу ОСОБА_1 , що пільговий стаж за Списком №2 становить 10 років 15 днів, страховий стаж становить 27 років 09 місяців 24 дні. До страхового стажу не зараховано період здійснення підприємницької діяльності з 03.10.2003 по 31.12.2003 року.
Отже, спірною обставиною у даній справі є наявність правових підстав для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносин, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно до п. «б» ч. 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (в редакції чинній після прийняття Закону від 02.03.2015 року №213-VIII, далі - Закон №1788) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»:
чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи;
жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року
Відповідно до пункту 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (у редакції до 03.10.2017 року, далі - Закон № 1058-IV) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, після набрання чинності нормами Закону № 1058-IV правила призначення пенсій за Списком № 2 регламентувались п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону № 1788.
Таке правове регулювання існувало до дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII (11.10.2017 року), яким текст Закону № 1058-IV доповнено ст. 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Законом України від 03.10.2017 року № 2148-VIII у новій редакції викладено пункт 2 розділу XV Закону № 1058-IV, згідно якого пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону:
чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи;
жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.
Законом №2148-VIII передбачено, що наведені вище норми закону підлягають застосуванню з 01.10.2017 року.
Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком № 2 почали регламентуватись одночасно двома законами: пунктом «б» статті 13 Закону № 1788 в редакції Закону України від 02.03.2015 року №213-VIII та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII.
Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Зазначене правове регулювання існувало до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року № 1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII».
Згідно п.п. 1-3 резолютивної частини зазначеного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Таким чином, з 23.01.2020 року в Україні існують два Закони, які одночасно врегульовують призначення пенсій за Списком № 1, а саме: пункт «б» частини 1 статті 13 Закону № 1788 в редакції до Закону №213-VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII.
Щодо позивача правила зазначених вище Законів містять розбіжність у визначенні підстав для призначення пенсії на пільгових умовах зі зменшенням віку, передбаченого статтею 12 Закону №1788, а саме: пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII встановлено додаткову умову, відповідно до якої наявність права на призначення такої пенсії надається виключно працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту - 12 років 6 місяців.
Проте положенням статті 13 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для відповідної категорії осіб, які претендують на призначення пенсії за віком на пільгових умовах зі зменшенням віку такої додаткової умови не передбачено.
Водночас, суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Відтак, суд вважає, що у спірних відносинах застосуванню підлягають саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ у редакції до Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII з урахуванням Рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020, а не Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.
Наведене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.09.2022 року у справі №620/2852/20.
Слід зазначити, що таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію у їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за Списком № 2 на підставі Закону №1788-ХІІ (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020) мають чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
При цьому, працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Судом встановлено, що станом на дату подання заяви про призначення пенсії (28.05.2025 року) позивач досяг віку 56 років (при необхідному 55 років), при цьому, страховий стаж становив 27 років 9 місяців 24 дні (при необхідному 25 років), пільговий стаж позивача за Списком №2 становить 10 років 0 місяців 15 днів (при необхідному 12 років 6 місяців), що не є спірною обставиною між сторонами, виходячи зі змісту позовної заяви та відзиву на позовну заяву.
Оскільки позивач має не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці (10 років 0 місяців 15 днів), позивач набув право на призначення йому пенсії на пільгових умовах із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 Закону №1788-ХІІ (60 років), на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи (10 років 0 місяців 15 днів / 2,5 = 4 роки), тобто, у віці 56 років.
При цьому, суд звертає увагу, що під час обрахунку зменшення пенсійного віку врахуванню підлягають саме повні 2 роки 6 місяців без поділу на частини.
Отже, позивач має право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 (із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону на 4 роки) відповідно до пункту «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020).
Враховуючи зазначене, спірне рішення відповідача № 057150014006 від 05.06.2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії є протиправним.
Стосовно не зарахування до страхового стажу період здійснення підприємницької діяльності з 03.10.2003 по 31.12.2003 року суд зазначає таке.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-1V.
Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до положень частини першої статті 1 № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Законом № 1058-IV визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Приписами ст. 24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно із пунктом 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).
Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 розділу П Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
Отже, до страхового стажу включається період здійснення особою підприємницької діяльності, за певних умов, а саме:
- до 01 травня 1993 року час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків;
- з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців при підтвердженні цього статусу довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування чи сплати фіксованого податку, або спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, або довідкою, виданою податковою інспекцією про перебування особи на обліку як суб'єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку; тобто особа має підтвердити статус підприємця і обрану систему обліку і звітності (через сплату єдиного податку, фіксованого податку), або сплату страхових внесків;
- з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК);
- з 01 травня 1993 року для осіб, які обрали загальний спосіб оподаткування, період провадження підприємницької діяльності до 01 липня 2000 зараховується до страхового стажу за умови надання особою документів про сплату страхових внесків, а з 01 липня 2000 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням загальної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).
Статтею 1 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон №1058-IV) визначено, що персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку.
Згідно із частиною першою статті 21 Закону № 1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять від: державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; роботодавців; застрахованих осіб; фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад та уповноважених суб'єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру; органів доходів і зборів, територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або в порядку міжвідомчого обміну інформацією; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; компаній з управління активами; зберігачів; інших джерел, передбачених законодавством.
При обчисленні заробітної плати (доходу), з якої фактично сплачено страхові внески згідно з Законом № 1058-IV за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу) для застрахованих осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність і обрали особливий спосіб оподаткування своїх доходів (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), та членів їхніх сімей, що беруть участь у здійсненні підприємницької діяльності, береться за основу отриманий ними дохід за відповідний місяць (частина третя статті 20 Законом № 1058-IV).
Обов'язковою умовою для врахування доходу, що був отриманий за час здійснення підприємницької діяльності особою при обчисленні пенсії та набутого за цей час страхового стажу, є сплата за весь наведений період внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування або єдиного соціального внеску, та/або подання відповідних звітів до відділу персоніфікованого обліку органів Пенсійного фонду України.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 10.06.1994 року №5-5 затверджено Інструкцію про порядок обчислення і сплати страхових внесків підприємствами, установами, організаціями, громадянами до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, де підпунктом 5.2 Розділу ІІІ визначено тарифи обов'язкових внесків до Пенсійного фонду, а саме: для громадян-підприємців, які використовують найману працю,
- у розмірі 33,3 відсотка суми винагород, які виплачуються громадянам за договорами цивільно-правового характеру;
- для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно на їхній праці - 9 відсотків суми доходу;
Інструкція від 10.06.1994 року №5-5 втратила чинність на підставі постанови Правління Пенсійного фонду України Про затвердження Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів від 06.09.1996 за №11-1.
За змістом пунктів 2.1, 2.2, 2.7 Інструкції від 06.09.1996 року № 11-1 платниками зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування є як фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників, такі і ті, які її не використовують.
Згідно із пунктом 4.3 Розділу 4 Інструкції № 11-1 для платників збору, визначених у підпунктах 2.2, 2.4, ставка збору складає 32 відсотки фактичних витрат на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи із тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню податком на доходи фізичних осіб (прибутковим податком з громадян). До цих витрат не відносяться витрати на оплату виконаних робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими договорами, виплату доходів у вигляді дивідендів, процентів тощо, а також інші витрати, які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 4.7 Розділу 4 Інструкції № 11-1 передбачено, що для платників збору, визначених у пункті 2.7 Інструкції, - у розмірі 32 відсотків від суми оподатковуваного доходу (прибутку), яку обчислено в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.
Відповідно до пункту 7.2 Розділу 7 Інструкції № 11-1 страхові збори сплачуються платниками, зазначеними в пункті 2.7 цієї Інструкції, щоквартально із сум фактично одержаного доходу за звітний період (квартал) не пізніше як 20 квітня, 20 липня, 20 жовтня і 1 лютого наступного року за звітним. При цьому сплата зборів за четвертий квартал календарного року проводиться авансом до 15 грудня із суми очікуваного (оцінного) доходу за цей період.
В подальшому прийнято Інструкцію про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затверджену постанову правління ПФ України від 03.06.1999 року за № 4-6.
Відповідно до пунктів 2.1.1 та 2.1.3 Інструкції № 4-6, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є: суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи й організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників; фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують праці найманих працівників, а також адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси, інші особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу.
Згідно із підпунктом 3.1.3 пункту 3.1 Розділу ІІІ Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління ПФУ від 03.06.1999 за № 4-6 встановлено ставки збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для платників збору, визначених у підпункті 2.1.3, та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, визначених у підпункті 2.1.1. пункту 2.1 цієї Інструкції, - у розмірі 32 відсотків від суми оподатковуваного доходу (прибутку), яка обчислена в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.
Пунктом 3.3 Розділу ІІІ Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затверджену постановою Правління Пенсійного фонду України від 19.10.2001 за № 16-6, ставка збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для платників збору, визначених у підпункті 2.3, та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, визначених у підпункті 2.1 пункту 2 цієї Інструкції, - у розмірі 32.
Зважаючи на вказані вище положення Інструкцій за № 5-5, № 11-1, № 4-6 і № 16-6, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності був наявний обов'язок щодо сплати страхових внесків у відповідному розмірі, та в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.
Відповідно до підпункту 1) пункту 3-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-ІV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Доказів перебування позивача на спрощеній системі оподаткування у період з 03.10.2003 по 31.12.2003 року не підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, доказів протилежного позивачем не надано.
При цьому, оскільки у зазначений період позивач знаходився на загальній системі оподаткування, то можливість зарахування до його страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності поставлена в залежність від сплати позивачем страхових внесків.
Водночас, судом встановлено, що позивач у періоди з 03.10.2003 по 31.12.2003 року не сплачував страхові внески та не подавав звітність до органу Пенсійного фонду України.
Таким чином, відповідачем правомірно не зараховано зазначений період до страхового стажу позивача у зв'язку з відсутністю правових підстав.
Стосовно тверджень відповідача про те, що у заяві позивача про призначення пенсії відсутнє повідомлення щодо нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначений період, суд зазначає таке.
З 23 червня 2024 року набрав чинності Закон України від 25 квітня 2024 року 3674-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення», яким внесено зміни до пункту14-4 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яким встановлено, що громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та російської федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Судом встановлено на підставі паспорта позивача, що адресою реєстрації позивача є адреса: АДРЕСА_2 .
На підставі переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року №376 вказаний населений пункт є територією України, тимчасово окупованою російською федерацією, з 10.03.2022 року.
Отже, позивач є особою, яка проживає на тимчасово окупованій території України, а тому у відповідності до вимог пункту 14-4 розділу ХV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», він має підтвердити в заяві про призначення пенсії неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Водночас, матеріали справи містять копію заяви позивача від 23.02.2025 року, якою повідомлено, що позивач не отримує пенсію від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Відповідач в обґрунтування відмови в призначенні пенсії позивачу посилався на те, що в разі неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, необхідно про це повідомити саме в заяві про призначення пенсії.
Водночас, суд звертає увагу, що відповідачем не надано оцінки поданому позивачем до заяви про призначення пенсії повідомленню, в якому зазначено відповідне повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації на виконання п. 14-4 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до пункту 1.8 розділу І Порядку №22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія.
Пунктом 4.2 розділу 4 Порядку №22-1 визначено, що при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Суд звертає увагу, що у разі відсутності відповідного повідомлення позивача про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації відповідач повинен був повідомити позивача у визначений Порядком №22-1 спосіб про необхідність подання особистого повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, водночас, доказів на підтвердження вказаного матеріали справи не містять.
Таким чином висновки відповідача у спірному рішенні щодо відмови в призначенні позивачу пенсії є передчасними.
При цьому, суд звертає увагу, що позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на пенсійне забезпечення внаслідок того, що форма заяви про призначення пенсії не відповідає встановленій чинною редакцією Порядку №22-1 формі, затвердженій в додатку 1, в якій є відповідна графа на виконання положень п. 14-4 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Водночас, позивач разом із заявою про призначення пенсії за віком надав пенсійному органу повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, що, в свою чергу, проігноровано пенсійним органом.
Так, Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 року по справі №748/696/17 зазначено, що у випадку коли заява очевидно дає змогу оцінити намір заявника (пенсіонера), відмова у її розгляді по суті з огляду на невідповідність встановленій формі вважатиметься надмірним формалізмом, наслідком чого є порушення прав та інтересів позивача як пенсіонера (верстви населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій).
Зміст доданого позивачем до заяви про призначення пенсії за віком повідомлення свідчить про те, що відповідач однозначно був обізнаний із твердженням позивача про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Враховуючи зазначене, суд критично оцінює аргументи відповідача про відсутність у заяві про призначення пенсії повідомлення щодо нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначений період.
Суд зазначає, що зі змісту Рекомендації Комітету Мiнiстрiв Ради Європи R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Мiнiстрiв 11.03.1980 року на 316-й нараді, вбачається, що під дискреційними повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рiшення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке вiн вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дiю чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вiльний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями, позаяк завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним або адміністративним розсудом) в оцiнюванні та діях, у виборі одного з варіантів рiшень та правових наслідків.
Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах виключно через недосягнення страхового та пільгового, встановленого пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV, водночас, судом встановлено, що позивач набув право на право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 (із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону на 4 роки) відповідно до пункту «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020), суд дійшов висновку, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії позивачу.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За таких обставин, з метою ефективного захисту прав позивача суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області № 057150014006 від 05.06.2025 року, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії; зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 № 1- р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно частини 8 статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Таким чином, судовий збір у розмірі 968,96 грн підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Згідно ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
У зв'язку з перебуванням судді Троянової О.В. на лікарняному розгляд справи проводиться у перший робочий день.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-262, 293-295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (юридична адреса: 40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, буд. 43, код ЄДРПОУ 21108013) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №057150014006 від 05.06.2025 року, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (юридична адреса: 40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, буд. 43, код ЄДРПОУ 21108013) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15).
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (юридична адреса: 40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, буд. 43, код ЄДРПОУ 21108013) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень.
Рішення прийнято, складено та підписано 16 вересня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Суддя О.В. Троянова