10 вересня 2025 рокуСправа №160/13498/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
09 травня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:
визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника.
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію по втраті годувальника ОСОБА_1 після смерті її батька - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позову позивач зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер її батько - ОСОБА_2 .
20 січня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою, в якій просила призначити їй пенсію у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_2 відповідно до статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", надавши необхідний пакет документів.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №047150030269 від 29.01.2025 року позивачеві відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з відсутністю необхідних документів.
ОСОБА_1 вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №047150030269 від 29.01.2025 року щодо відмови в призначенні їй пенсії в разі втрати годувальника відповідно до статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з чим позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 травня 2025 року для розгляду адміністративної справи №160/13498/25 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
14 травня 2025 року на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.
15 травня 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року залучено до участі в справі №160/13498/25 у якості відповідача-2: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, місцезнаходження: вул. Борисенка Олександра, буд. 7, місто Рівне, 33028) та розгляд адміністративної справи №160/13498/25 розпочато спочатку.
21 липня 2025 року на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області направлено ухвалу про залучення співвідповідача-2.
22 липня 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області отримано ухвалу про залучення співвідповідача-2, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.
Протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття провадження, відповідач-1 та 2 відзиву на позовну заяву не надали, з заявами та клопотаннями на адресу суду не зверталися.
Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи вищезазначене, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , відповідно до довідки від 20.05.2022 року №1209-5001626475 зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 . Місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки МСЕК серії 10 ААВ №453763 від 18.11.2013 року ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи з дитинства до 18 років. Інвалідність встановлено - безстроково.
Відповідно до посвідчення Управління соціального захисту населення Слов'янської райдержадміністрації серії ААБ №193335 від 19.10.2012 року, ОСОБА_1 отримувала соціальну допомогу в період з 31.11.2011 року по 31.11.2013 року, як інвалід з дитинства ІІ групи.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_2 (батько позивача), що документально підтверджується свідоцтвом про смерть Криворізького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) серії НОМЕР_2 від 08.10.2024 року.
Судом встановлено, що 20 січня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою, в якій просила призначити їй пенсію у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_2 відповідно до статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", надавши необхідний пакет документів.
Відповідно до висновку Міської психіатричної ЛКК №6 від 28.01.2025 року виданої комунальним некомерційним підприємством "Криворізька міська лікарня №16" Криворізької міської ради, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , по даним медичної документації може бути визнана дитиною-інвалідом до досягнення 18-річного віку, згідно «Переліку медичних показань, що надають право на отримання допомоги на дітей-інвалідів», Наказ МОЗ України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 08.11.2001 року №454/471/516.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №047150030269 від 29.01.2025 року позивачеві повідомлено про наступне.
«Відмова про призначення пенсії в разі втрати годувальника ОСОБА_1 .
Дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України - 20.01.2025.
Вік годувальника на день смерті - 62 роки 8 місяців.
Відповідно до статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначенні пенсії по третій групі інвалідності.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються діти померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.
Необхідний страховий стаж годувальника, визначений статтею 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", для осіб у віці від 60 років становить 15 років.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
Відповідно до підпункту 2.3 пункту 2.1 для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника.
- документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування особи, якій призначається пенсія, та померлого годувальника (подається у разі, якщо особа, яка звернулася із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, має такі документи);
- свідоцтво органу ДРАЦС про смерть годувальника або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім або оголошення його померлим;
- документи про вік померлого годувальника сім'ї за відсутності таких даних у свідоцтві про смерть чи рішенні суду про визнання годувальника безвісно відсутнім або оголошення його померлим;
- довідка про склад сім'ї померлого годувальника та копії документів, що засвідчують родинні стосунки члена сім'ї з померлим годувальником (за наявності);
- документи про стаж померлого годувальника.
Відповідно до пункту 2.18 Порядку визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоровся, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Відсутній висновок про час настання інвалідності форми №157-2/о затвердженої наказом МОЗ від 30.10.2012 року №577.
Одночасно повідомляємо про те, що для призначення пенсії заявницею не надані необхідні документи для призначення пенсії.
Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії в разі втрати годувальника відповідно до статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з відсутністю необхідних документів».
ОСОБА_1 вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України щодо відмови їй в призначенні пенсії по втраті годувальника, у зв'язку з чим звернулася до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-ІV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною 1 статті 10 Закону №1058-IV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Статтею 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
За змістом абзацу 1 частини 1 статті 36 Закону №1058-ІV (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині 2 статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Отже, зазначеною нормою закону визначені умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, за яких пенсія у зв'язку з втратою годувальника - пенсіонера, призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, що були на його утриманні, незалежно від тривалості страхового стажу.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 36 Закону №1058-ІV чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Відповідно до частини 3 статті 36 Закону №1058-ІV до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:
1) були на повному утриманні померлого годувальника;
2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини 1 статті 38 Закону №1058-ІV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно з частиною 2 статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Відповідно до пункту 2.18 Порядку визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоровся, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Під час прийняття рішення по справі, суд враховує, що відповідно до довідки МСЕК серії 10 ААВ №453763 від 18.11.2013 року, ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи з дитинства до 18 років. Інвалідність встановлено - безстроково.
Відповідно до посвідчення Управління соціального захисту населення Слов'янської райдержадміністрації серії ААБ №193335 від 19.10.2012 року, ОСОБА_1 отримувала соціальну допомогу в період з 31.11.2011 року по 31.11.2013 року, як інвалід з дитинства ІІ групи.
Крім того, відповідно до висновку Міської психіатричної ЛКК №6 від 28.01.2025 року виданої комунальним некомерційним підприємством "Криворізька міська лікарня №16" Криворізької міської ради, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , по даним медичної документації може бути визнана дитиною-інвалідом до досягнення 18-річного віку, згідно «Переліку медичних показань, що надають право на отримання допомоги на дітей-інвалідів», Наказ МОЗ України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 08.11.2001 року №454/471/516.
Відтак, доводи відповідача-2 про відсутність висновку про час настання інвалідності форми №157-2/о є помилковим, оскільки факт інвалідності ІІ групи встановлений МСЕК ще до досягнення 18-річного віку, а отже факт є підтвердженим письмовими доказами по справі.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права є необхідність визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №047150030269 від 29.01.2025 року щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії в разі втрати годувальника - ОСОБА_2 відповідно до статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і, як наслідок, необхідності поновити порушене права шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію в разі втрати годувальника ОСОБА_2 відповідно до статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 20.01.2025 року.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивач звільнена від сплати судового збору, у зв'язку з чим розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №047150030269 від 29.01.2025 року щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії в разі втрати годувальника - ОСОБА_2 відповідно до статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію в разі втрати годувальника - ОСОБА_2 відповідно до статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 20.01.2025 року.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник