Справа №: 638/6560/21 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №:11-кп/818/1957/25 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 190 КК України
16 вересня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , з участю обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме потерпілої ОСОБА_9 , належним чином повідомленої про розгляд справи, від якої надійшла заява про розгляд справи без неї, за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м.Харкові справу за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Шевченківського районного суду м. Харкова від 14 07 2025 року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Вказаним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця м. сургур ханти-мансійського автономного округу російської федерації, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, непрацюючого, зареєстрованого та фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого 30.06.2020 року Дзержинським районним судом м. Харкова за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді 3 років позбавлення волі, на підставі ст.ст. 75, 104 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком на 1 рік,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України з призначенням покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання, призначеного за вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.06.2020 року, остаточно призначено покарання ОСОБА_7 за сукупністю вироків у виді 3 (трьох) років та 5 (п'яти) місяців позбавлення волі.
На підставі ч.ч. 1, 7 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_7 у строк покарання строк перебування під домашнім арештом з 28 квітня 2021 року по 28 червня 2021 року з розрахунку 3 (три) дні цілодобового домашнього арешту дорівнюють 1 (одному) дню позбавлення волі.
Вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_7 , будучи раніше засудженим за умисний, корисливий злочин, судимість в установленому порядку не погашена, на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив та в період іспитового строку знову вчинив умисне, корисливе кримінальне правопорушення-злочин за наступних обставин.
Так, 28 березня 2021 року, приблизно о 21-30 годині, ОСОБА_7 перебував біля продуктового магазину «Сервіс Плюс» за адресою: м. Харків, по вул. Ахсарова, буд. 9, у останнього раптово виник злочинний умисел на заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою. З цією метою, ОСОБА_7 діючи з корисливих мотивів, переслідуючи корисну мету збагачення за рахунок чужого майна, та подальше обернення на свою користь, діючи повторно під приводом здійснення телефонного дзвінка своєму батькові, ОСОБА_7 звернувся до ОСОБА_9 , з якою у останнього були приятельські відносини з проханням надати йому свій мобільний телефон. ОСОБА_9 , не підозрюючи про злочинні наміри ОСОБА_7 , надала останньому свій мобільний телефон торгівельної марки Xiomi Redmi Note 8 Pro, Space Black Pro 4 GB Ram 64 GB ROM. Після чого, ОСОБА_7 , скориставшись тим, що потерпіла ОСОБА_9 відволіклася, з місця скоєння злочину зник з мобільним телефоном торгівельної марки Xiomi Redmi Note 8 Pro, Space Black Pro 4 GB Ram 64 GB ROM, яким в подальшому розпорядився на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_9 матеріальну шкоду, згідно висновку судового експерта ОСОБА_10 від 26.04.2021 за № 68, вартість якого складає 4 167 гривні 00 копійок.
Дії ОСОБА_7 судом першої інстанції кваліфіковано за ч. 2 ст. 190 КК України - шахрайство, тобто заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою, вчинене повторно.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість та невмотивованість оскаржуваного рішення, просить про скасування вироку Шевченківського районного суду м. Харкова від 14.07.2025 року з ухваленням нового вироку, яким просить визнати ОСОБА_7 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог вказує, що під час судового розгляду сторона захисту неодноразово звертала увагу суду на неспроможність доведення стороною обвинувачення наступних обставин: дату та час вчинення злочину; спосіб вчинення злочину; форма вини; мета та мотив вчинення злочину.
Зазначив, що стороною обвинувачення під час судового розгляду не надано жодного доказу, які б містили відомості про спосіб вчинення злочину, який повинен відображати сукупність прийомів, методів, послідовності дій чи використання засобів, а також знарядь, за допомогою яких досягається злочинна мета.
Крім того, апелянт наголошує на недопустимості такого доказу, як висновок товарознавчої експертизи від 21.04.2021 року, посилаючись на те, що матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні не містили договору на проведення експертного дослідження, який мав бути укладений між органом досудового розслідування та судовим експертом, а також оплати вартості цього експертного дослідження за рахунок коштів державного бюджету України. Вказує, що оскільки згідно обвинувального акту відсутні витрати на проведення експертних досліджень, можна було дійти тільки одного вірного висновку - вказаний висновок № 68 від 26.04.2021 року було виконано судовим експертом ОСОБА_10 безкоштовно, чим було надано неправомірну вигоду органу досудового розслідування, яка не відповідає вимогам Закону України «Про запобігання корупції».
Крім того, апелянт наголошує на порушенні судом першої інстанції таємниці нарадчої кімнати, оскільки на думку останнього, після проголошення судом першої інстанції 14 липня 2025 року повного тексту ухвали від 07 липня 2025 року, суд першої інстанції, всупереч вимог статей 365, 366 КПК України не надав обвинуваченому права на останнє слово та не вийшов до нарадчої кімнати для проголошення вироку.
В той же час, апеляційна скарга містить заперечення проти ухвали Шевченківського районного суду м. Харкова від 07 липня 2025 року про відмову у задоволенні клопотання про призначення експертизи, з посиланням на те, що висновком наявної в матеріалах кримінального провадження експертизи було невірно встановлено вартість телефону, яким заволодів ОСОБА_7 станом на дату скоєння правопорушення, що у свою чергу вказує на те, що органом досудового розслідування не було доведено обставини, які підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні, зокрема, вважає відсутніми об'єктивні дані про вартість майна, яким у шахрайський спосіб заволодів ОСОБА_7 , а тому дійти висновку про вчинення саме кримінального правопорушення не можна.
Позиції учасників апеляційного провадження.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_8 підтримали доводи апеляційної скарги, просили про задоволення апеляційних вимог у повному обсязі.
Прокурор просив залишити апеляційну скаргу захисника обвинуваченого без задоволення, вважаючи рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.
Потерпіла, будучи належним чином повідомленою про розгляд апеляційної скарги, у судове засідання не з'явилася. Надала заяву з проханням розгляду справи без її участі.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого та його захисника, думку прокурора, перевіривши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 62 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 20 жовтня 2001 року № 12-рп/2011, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, тобто з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина або встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання таких доказів. Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
Відповідно до ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний для прийняття процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
При постановленні обвинувального вироку, суд першої інстанції відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку. По справі здобуто докази, що були отримані у встановленому законом порядку, є належними та допустимими, у своїй сукупності доводять вину ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, поза розумним сумнівом.
На переконання ж колегії суддів апеляційні доводи сторони захисту, що містять твердження про недоведеність стороною обвинувачення: дати та часу вчинення кримінального правопорушення, спосіб його вчинення, форми вини, мети та мотиву, мають суто суб'єктивний характер та спрямовані на ухилення обвинуваченого ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності у зв'язку з обраною лінією захисту. Такі твердження апелянта повністю спростовуються об'єктивними відомостями дослідженими судом першої інстанції в судовому засіданні за участю сторін, внаслідок чого судом надано їм обґрунтовану оцінку в нарадчій кімнаті за наслідками проведення всього судового розгляду.
Так, диспозицією статті 190 КК України передбачено, що шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.
Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховання певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього. Відповідно, обов'язковою умовою визнання обману чи зловживання довірою ознакою об'єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно.
Для закінченого складу злочину, передбаченого ст. 190 КК України, потрібне заволодіння майном, що також мало місце у цьому кримінальному провадженні.
Так, констатації підлягає факт, що заволодівши майном потерпілої ОСОБА_9 під приводом здійснення телефонного дзвінка батькові та розпорядившись ним на власний розсуд, ОСОБА_7 застосував один із різновидів обману, який проявився у його активній поведінці.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження в судовому засіданні під час ухвалення вироку, обвинувачений ОСОБА_7 визнав обставини вчинення кримінального правопорушення, але не згоден з розміром матеріальної шкоди. Підтвердив, що дійсно взяв телефон і усвідомлював, що він належить потерпілій. При цьому показав, що телефон взяв у потерпілої для того, щоб зателефонувати батькові, але останній не відповідав. Повідомив потерпілій, що чекає на дзвінок від батька. Після чого він автоматично поклав телефон до кишені і потім, коли вони з другом відійшли, здав його в ломбард, при цьому дозволу на заволодіння телефоном від потерпілої він не отримував. Вважає, що вартість телефона, який він здав в ломбард, є меншою ніж встановлено експертом, у зв'язку з чим його діяння підпадає під ознаки адміністративної відповідальності, а від кримінальної відповідальності його необхідно звільнити.
Проте, незважаючи на лише часткове визнання ОСОБА_7 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, безпосередньо дослідивши докази, дійшов правильного висновку про наявність у діях обвинуваченого складу вищевказаного кримінального правопорушення, а призначаючи покарання за його вчинення, дотримався вимог ст.65 КК України і призначив покарання, необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Висновки суду, зокрема ґрунтуються на показаннях самого обвинуваченого, який по суті, не заперечував того факту, що він дійсно взяв телефон, усвідомлюючи, що він належить потерпілій. Після чого поклав його у карман, з подальшою здачею до ломбарду.
Доводи ж апеляційної скарги захисника обвинуваченого щодо недоведення стороною обвинувачення таких обставин, як дата та час злочину, спосіб, форма вини, мета та мотив не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи, зокрема:
-свідченнями потерпілої ОСОБА_9 , яка суду першої інстанції пояснила, що з обвинуваченим знайома давно, разом навчалися в одній школі. 28.03.2021 року вона гуляла біля магазину «Сервіс Плюс» (вул. Асхарова, буд. 9, м. Харків) разом зі своїми знайомими - ОСОБА_11 , ОСОБА_7 та ОСОБА_12 ОСОБА_9 дала свій мобільний телефон ОСОБА_11 , яка нібито потім передала його ОСОБА_7 , однак сам момент передачі ОСОБА_9 не бачила. Пізніше вона побачила в руках у ОСОБА_7 свій мобільний телефон. ОСОБА_7 пояснив, що йому треба зателефонувати батькові. Приблизно через дві хвилини ОСОБА_7 з ОСОБА_12 відійшли. Близько 23-00 годин ОСОБА_9 виявлила зникнення мобільного телефону та зателефонувала ОСОБА_12 , який повідомив, що ОСОБА_7 перебуває разом з ним. Коли вони повернулися, сказали, що не знають де мобільний телефон потерпілої, та запропонували його пошукати;
-поясненнями свідка ОСОБА_12 , про те, що у березні 2021 року, у вечірній час (точної дати та часу не пам'ятає), він разом з ОСОБА_7 гуляв по вул. Асхарова. Згодом він зателефонував ОСОБА_9 з пропозицією приєднатися до прогулянки. Зустріч відбулася біля продуктового магазину «Сервіс Плюс», куди ОСОБА_9 прийшла разом зі своєю подругої ОСОБА_11 . Під час зустрічі ОСОБА_12 вживав алкоголь - сам він випив близько 100 г горілки, дівчата також вживали алкоголь. У подальшому ОСОБА_11 попросила у ОСОБА_9 її мобільний телефон, щоб зателефонувати. Після того, як ОСОБА_11 зателефонувала, вона збиралася повернути мобільний телефон ОСОБА_9 , але ОСОБА_7 попросив у неї мобільний телефон ОСОБА_9 , щоб також зателефонувати. На запитання ОСОБА_11 щодо дозволу, ОСОБА_9 погодилася передати мобільний телефон ОСОБА_7 . Після отримання згоди від ОСОБА_9 , ОСОБА_11 передала мобільний телефон ОСОБА_7 , який відійшов на декілька хвилин, щоб зателефонувати. Після повернення ОСОБА_7 , ОСОБА_9 попросила повернути мобільний телефон, однак той повідомив, що йому мають перетелефонувати. Згодом, приблизно після 21 год 00 хв, ОСОБА_7 запропонував ОСОБА_12 прогулятися окремо та вони залишили ОСОБА_9 та ОСОБА_11 . Далі ОСОБА_7 та ОСОБА_12 пішли до ломбарду, де ОСОБА_7 попросив його здати мобільний телефон до ломбарду, мотивуючи це відсутністю у нього паспорту. ОСОБА_12 погодився та здав мобільний телефон до ломбарду, але він не знав, що це був телефон ОСОБА_9 . Пізніше йому зателефонував знайомий ОСОБА_9 та поцікавився, чи перебуває з ним ОСОБА_7 . ОСОБА_12 підтверив та передав мобільний телефон ОСОБА_7 . Після цього вони повернулися до продуктового магазину «Сервіс Плюс», де ОСОБА_9 емоційно питала де її мобільний телефон. ОСОБА_7 відповів, що не знає де мобільний телефон, стверджуючи, що він повернув його ОСОБА_9 , і припистув, що вона його загубила. У цей момент ОСОБА_12 зрозумів, що мобільний телефон, який він здав до ломбарду, належав саме ОСОБА_9 ;
-поясненнями свідка ОСОБА_13 , який під час допиту у суді першої інстанції зазначив, що що у березні 2021 року у вечірній час (точної дати та часу не пам'ятає), йому зателефонувала ОСОБА_9 та запропонувала приєднатися до прогулянки. На його запитання, з ким вона перебуває, ОСОБА_9 повідомила, що знаходиться разом з ОСОБА_7 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 . Після цього, хвилин через 5-10 ОСОБА_13 вже підійшов до продуктового магазину «Сервіс Плюс», де були ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 . Через деякий час у ОСОБА_11 виникла необхідність зателефонувати та ОСОБА_9 надала їй для цього свій мобільний телефон. Після цього мобільний телефон попросив ОСОБА_7 , оскільки йому також необхідно було зателефонувати, на що ОСОБА_9 також надала згоду. Після того як ОСОБА_7 зателефонував ніхто не вимагав у ОСОБА_7 повернути мобільний телефон. Невдовзі ОСОБА_7 повідомив, що йому необхідно піти до батька, і разом з ОСОБА_12 покинули місце зустрічі. Одразу після того, як вони пішли, ОСОБА_9 запитала у ОСОБА_11 де її мобільний телефон, але у останньої його вже не було. ОСОБА_13 зазначив, що ОСОБА_9 перебувала в стані сильного алкогольного сп'яніння та, на його думку, не могла контролювати свої дії, у тому числі щодо свого мобільного телефону. Після того, як ОСОБА_9 зрозуміла, що її мобільний телефон зник, вона емоційно зреагувала, почала шукати мобільний телефон. ОСОБА_9 попросила у ОСОБА_11 її телефон та телефонувала на свій номер, але мобільний телефон вже був поза зоною досяжності. Пізніше, в той же вечір, він зустрів ОСОБА_7 та ОСОБА_12 та запитав у них про мобільний телефон ОСОБА_9 . ОСОБА_12 сказав, що вони його здали до ломбарду. На наступний день ОСОБА_13 повідомив про це ОСОБА_9 , після чого вони разом пішли до поліції писати заяву.
Крім того, висновки суду першої інстанції підтверджуються співставленими, проаналізованими і покладеними в основу обвинувального вироку наступними письмовими доказами:
- висновком експерта за результатами товарознавчої експертизи № 68 від 26.04.2021 року, складеного судовим експертом ОСОБА_10 , відповідно до якого вартість мобільного телефону торгівельної марки Xiomi Redmi Note 8 Space Black Pro 4 GB Ram 64 GB ROM, IMEI(1) НОМЕР_1 , IMEI(2) НОМЕР_2 станом на момент скоєння злочину з урахуванням зносу складає 4 167,00 грн;
- довідкою № 433/04 від 08.04.2021 року, наданої генеральним директором Ломбард «Свіжа Копійка», згідно з якою 29.03.2021 року в м. Харкові, по просп. Людвига Свободи, буд. 35 ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заклав мобільний телефон марки «Xiomi Redmi Note 8», IMEI: НОМЕР_1 ;
- довідкою № 431/04 від 08.04.2021 року, наданої генеральним директором Ломбард «Свіжа Копійка», відповідно до якої мобільний телефон марки «Xiomi Redmi Note 8», IMEI: НОМЕР_1 дійсно закладався до ломбардного відділення ПТ «Ломбард «Свіжа Копійка» ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 29.03.2021 року.копіями матеріалів кримінального провадження № 12016220460002461 від 11.08.2016 року за фактом виявлення 10.08.2016 трупу ОСОБА_14 за адресою: АДРЕСА_2 .
Аналізуючи усі вищевказані докази, колегія суддів приходить до висновку про їх належність та допустимість, будь-яких процесуальних порушень при збиранні, дослідженні та їх оцінці, які б ставили під сумнів правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, колегія суддів не вбачає.
Що стосується твердження захисника щодо недопустимості такого доказу, як висновок експерта ОСОБА_10 , колегія суддів вважає їх неспроможними, надуманими та такими, що прямо суперечать фактичним обставинам справи та дослідженому судом першої інстанції в ході судового провадження висновку товарознавчої експертизи № 68 від 26.04.2023 року, з огляду на наступне.
Стверджуючи про недопустимість вищевказаного доказу, апелянт зазначає, що матеріали кримінального провадження не містять договору на проведення експертного дослідження, який мав бути укладений між органом досудового розслідування та судовим експертом.
В той же час, колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 7-1 Закону України "Про судову експертизу", підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб.
Як вбачається із дослідженого судом першої інстанції висновку судової товарознавчої експертизи № 68 від 26.04.2021 року, дане експертне дослідження було проведено на підставі постанови слідчого Харківського районного відділу №3 ГУНП в Харківській області ОСОБА_15 від 23.04.2021 року про призначення судової товарознавчої експертизи по кримінальному провадженню № 12021220480000258 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України.
Тобто, констатації підлягає факт того, що у даному випадку необхідність укладання договору була виключена, оскільки експертне дослідження проводилось саме на підставі рішення органу досудового розслідування.
Крім того, колегія суддів наголошує, що відсутність у даному випадку зазначення в обвинувальному акті відомостей щодо витрат на проведення вказаної експертизи не є беззаперечною підставою для визнання вказаної експертизи неналежним доказом та, як наслідок скасування рішення.
В той же час, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності констатації допустимості не самого висновку експерта, а відомостей, наявних у ньому, в той час, як докази, які б свідчили про необґрунтованість вказаної експертизи чи її суперечність іншим матеріалам кримінального провадження в матеріалах кримінального провадження відсутні.
Колегія суддів бере до уваги наукову спроможність тих принципових положень, якими керувався експерт у своєму висновку і правильність застосованої ним методики дослідження, повноту та наукову обґрунтованість висновку, комплексність експерта (освіту, стаж роботи).
Таким чином, у колегії суддів не виникає сумнівів у правильності висновку судової товарознавчої експертизи № 68 від 26.04.2021 року, виготовленого судовим експертом ОСОБА_10 та взагалі відсутні об'єктивні підстави не довіряти результатам експертизи так як експертиза була проведена експертом, яка має відповідну кваліфікацію, а саме експерта за спеціалізацією 12.1 - визначення вартості машин, обладнання, сировини та споживчих товарів, свідоцтво № 2015 від 20.09.2019 року та стаж експертної роботи з 1994 року.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали Шевченківського районного суду м. Харкова від 07.07.2025 року та погоджується з висновком суду щодо відсутності підстав для призначення у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 повторного експертного дослідження.
Що стосується посилання захисника на порушення судом першої інстанції таємниці нарадчої кімнати, колегія суддів зазначає наступне.
Таємниця наради суддів є одним із найважливіших принципів правосуддя, що служить гарантом об'єктивності, незалежності, безсторонності, неупередженості і справедливості суду.
Згідно з п. 5 ч. 7 ст. 56 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», законодавцем зобов'язано суддю не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання, аж до притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Отже, таємниця нарадчої кімнати є охоронюваною законом і наведене положення стосується не лише дотримання таємниці наради суддів у кримінальному провадженні.
Стаття 367 КПК України передбачає, що під час ухвалення вироку ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який здійснює судовий розгляд. Суд вправі перервати нараду лише для відпочинку з настанням нічного часу. Під час перерви судді не можуть спілкуватися з особами, які брали участь у кримінальному провадженні. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення вироку в нарадчій кімнаті. Постановлення ухвали суду в нарадчій кімнаті здійснюється відповідно до правил, передбачених цією статтею.
Забезпечення таємниці наради суддів є свідченням відсутності будь-якого стороннього впливу, спонукання або тиску з будь-чийого боку, у тому числі представників органів законодавчої та виконавчої влади, посадових осіб і окремих громадян на суддів при ухваленні вироку, гарантією реалізації засад незалежності суддів і підкорення їх лише закону.
Невиконання імперативних норм ст. 367 КПК України стосовно таємниці наради суддів порушує також такі засади кримінального провадження, як законність, яка вимагає від суду неухильно додержуватися вимог Конституції, Кримінального процесуального кодексу, міжнародних договорів, вимог інших актів законодавства.
В той же час, апелянт зазначаючи про порушенням судом першої інстанції таємниці нарадчої кімнати, стверджує про те, що суддя проголосивши у вказаному кримінальному провадженні 07 липня 2025 року вступну і резолютивну частину ухвали про відмову у задоволенні клопотання про призначення експертизи, включно до 14 липня 2025 року повинен був би перебувати у нарадчій кімнаті для виготовлення повного тексту вказаної ухвали, натомість вважає порушенням судді продовження розгляду вказаного кримінального провадження по суті.
Колегія суддів вважає таке твердження апелянта безпідставним, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 376 КПК України у разі, якщо складання судового рішення у формі ухвали вимагає значного часу, суд має право обмежитися складанням та оголошенням його резолютивної частини, яку підписують всі судді. Повний текст ухвали повинен бути складений не пізніше п'яти діб із дня оголошення резолютивної частини і оголошений учасникам судового провадження. Про час оголошення повного тексту ухвали має бути зазначено в її раніше складеній резолютивній частині.
Вирішуючи питання про те, який саме день необхідно вважати днем оголошення ухвали, день оголошення резолютивної частини ухвали чи день оголошення повного її тексту, суд повинен керуватися приписами ст. 376 КПК.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 376 КПК судове рішення проголошується негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. При цьому головуючий у судовому засіданні роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження.
За змістом _21/pravo1/T124651.html?pravo=1#2780" title="Кримінальний процесуальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 4651-VI від 13.04.2012">ст. 376 КПК дата оголошення судового рішення безпосередньо пов'язується з датою виходу суду з нарадчої кімнати.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 07 липня 2025 року в судовому засіданні суддя після розгляду клопотання захисника щодо призначення експертного дослідження вийшов до нарадчої кімнати.
Того ж дня, повернувшись із нарадчої кімнати, суд оголосив вступну та резолютивну частину ухвали, роз'яснив її суть, порядок і строк оскарження.
Таким чином, фактично в суду першої інстанції, після оголошення вступної та резолютивної частини ухвали від 07 липня 2025 року, не було визначених законом перешкод для продовження розгляду вказаного кримінального провадження, у зв'язку з чим твердження захисника ОСОБА_8 про порушення таємниці нарадчої кімнати суддею ОСОБА_1 є безпідставними.
Резюмуючи викладене, на переконання колегії суддів жоден довод захисника не знайшов свого підтвердження під час апеляційного перегляду, оскільки рішення суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, на думку колегії суддів, прийнято згідно з критерієм доведеності «поза розумним сумнівом», який застосовується Європейським судом з прав людини (рішення «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року), а тому підстав для задоволення апеляційних вимог за обставин, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Таким чином, на думку колегії суддів, вимога апелянта про скасування вироку відносно ОСОБА_7 та ухвалення нового вироку про визнання останнього невинуватим, не має правового підґрунтя у зв'язку з чим задоволенню не підлягає.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів не встановлено будь-яких порушень норм матеріального чи процесуального права, наслідком яких є зміна чи скасування судового рішення, у зв'язку із чим, вирок суду слід залишити без змін, як законний, обґрунтований та вмотивований, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого - без задоволення.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Шевченківського районного суду м. Харкова від 14 07 2025 року по справі щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого за ч. 2 ст. 190 КК України, - залишити без змін.
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на дане судове рішення, в порядку ч.1 ст. 424 КПК України, може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді
___________ ____________ ___________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4