Справа № 639/6288/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження апел.суду №11-кп/818/2052/25 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 194 КК України
11 вересня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Харкова матеріали за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Новобаварського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2025 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025221210000521 від 11.06.2025 за частиною 2 статті 194 КК України, -
Ухвалою Новобаварського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2025 року клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 задоволено, продовжено обвинуваченому строк тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 31 жовтня 2025 року включно, залишено раніше визначений розмір застави 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 181 680 гривень.
Не погодившись з вказаною ухвалою, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить відкрити кримінальну справу щодо співробітників ТЦК, скасувати запобіжний захід, визначений судом першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги виклав обставини, у зв'язку із якими опинився в ТЦК, зазначає як з ним поводилися співробітники ТЦК, що підпал вчинила інша особа.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення обвинуваченого, який просив задовольнити апеляційну вимогу, дослідивши матеріали провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів підстав для задоволення апеляційної скарги не встановила, виходячи з наступного.
Перевіряючи обгрунтованість ухвали суду про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, апеляційний суд виходить з наступного.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою.
Відповідно до частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченими статтею 177 цього Кодексу.
Згідно із статтею 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5)вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, слідчий суддя, суд, відповідно до статті 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен враховувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховуватися від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 суд першої інстанції врахував тяжкість інкримінованого йому злочину, дані про особу обвинуваченого та дійшов обгрунтованого висновку, що ризики вчинення обвинуваченим дій, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України не зменшилися, продовжують існувати, у зв'язку із чим застосування до ОСОБА_6 на цій стадії судового провадження більш м'якого запобіжного заходу буде недостатнє для запобігання вказаним ризикам, з чим погоджується апеляційний суд.
Колегія суддів вважає оскаржуване судове рішення обґрунтованим та вмотивованим, мотиви прийнятого рішення є такими, що відповідають вимогам статей 193-194, 196, 199 КПК України, пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Суд апеляційної інстанції приймає до уваги зміст пред'явленого обвинувачення та стадію судового провадження, враховуючи, що питання про продовження строку тримання під вартою вирішувалося у підготовчому судовому засідання, відповідно учасники кримінального провадження безпосередньо судом не допитані та докази не досліджувалися. Крім того, як встановлено судом першої інстанції ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення в період умовно-дострокового звільнення, оскільки вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 12.09.2022 був засуджений за частинами 3, 4 статті 185 КК України та 03.02.2025 звільнений з установи виконання покарань на невідбутий строк 10 місяців 27 днів.
Вказані обставини об'єктивно обумовлюють наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, незаконно впливати на учасників провадження, вчинити інше кримінальне правопорушення суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення кримінального правопорушення, може вдатися до відповідних дій.
Висновки суду першої інстанції про продовження існування ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України є обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги обвинуваченого їх не спростовують.
Щодо викладу обвинуваченим в апеляційній скарзі власної версії події, суд апеляційної інстанції зазначає, що на даній стадії провадження, перевіряючи в порядку статті 422-1 КПК України ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, апеляційний суд не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд першої інстанції під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинуватою у вчиненні злочину, перевіряти наявність складу кримінального правопорушення. Посилання обвинуваченого щодо його непричетності до інкримінованого йому злочину мають бути перевірені судом першої інстанції з урахуванням всієї сукупності досліджених доказів, а доводи ОСОБА_6 про вчинення щодо нього співробітниками ТЦК злочинів можуть бути перевірені уповноваженими правоохоронними органами за заявою ОСОБА_6 про вчинення кримінальних правопорушень, поданою ним в порядку статті 214 КПК України.
У зв'язку із наведеним, апеляційна вимога обвинуваченого про порушення кримінальної справи безпосередньо апеляційним судом щодо співробітників ТЦК, не може бути задоволена. Обвинувачений не позбавлений процесуальної можливості самостійно звернутися до правоохоронного органу із заявою про вчинення щодо нього кримінальних правопорушення. Суду апеляційної інстанції не надано обгрунтованих даних, які б підтверджували наявність у ОСОБА_6 міцних соціальних зв'язків за місцем мешкання, які були б достатньою гарантією його належної процесуальної поведінки у випадку застосування більш м'якого запобіжного заходу.
З огляду на наведене, порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та вмотивоване рішення, судом апеляційної інстанції не виявлено, а наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів не вбачає достатніми для задоволення апеляційних вимог обвинуваченого.
Керуючись статтями 177, 178, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Новобаварського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до статті 424 КПК України.
Головуючий:
Судді: