Є.у.н.с.512/48/25
Провадження №2/512/393/25
"17" вересня 2025 р. с-ще Саврань
Савранський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Брюховецького О.Ю.,
за участю секретаря - Тімановського А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження справу за цивільним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
20.01.2025 представник позивача Романенко М.Е., через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , у якому просить суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за договором №4765795 від 21.04.2021 у розмірі 24700,00 грн., понесені судові витрати у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 6000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 21.04.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №4765795 від 21.04.2021. Відповідно до умов договору кредитор надав позичальнику кредит в розмірі 5 000,00 грн. строком на 30 днів, процентна ставка 2,5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; комісія за нарахування кредиту становить 950,00 грн.
В подальшому 10.08.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи фінанс» укладено договір № 06Т про відступлення права вимоги до боржника ОСОБА_1 за Кредитним договором №4765795 від 21.04.2021.
Відповідач взяті на себе зобов'язання по Договору не виконав, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість за кредитним договором №4765795 від 21.04.2021, яка складається із 24700,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 5000,00 грн.; заборгованість за відсотками - 18750,00 грн.; заборгованість за комісійними винагородами - 950 грн.; заборгованість на пенею 0 грн.
Савранський районний суд Одеської області ухвалою від 21.01.2025 прийняв цивільний позов ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором до розгляду та призначив підготовче судове засідання на 03.03.2025, запропоновав відповідачу протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення даної ухвали подати відзив на позовну заяву.
Заочним рішенням суду від 24.03.2025 стягнуто з ОСОБА_1 , заборгованість за кредитним договором №475795 від 21.04.2021 в розмірі 24700,00 грн., судовий збір - 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу - 6000,00 грн.
06.05.2025 до суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення. Відповідач мотивував свої вимоги тим, що нарахована сума заборгованості в розмір 24700,00 грн. з яких 5000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 18750,00 грн. - заборгованість по відсоткам та 950,00 грн. - заборгованість за комісійними винагородами, є завищеною та не підлягає задоволенню.
Крім того, відповідач надав свій розрахунок та стверджує, що основна сума кредиту складає 5000,00 грн., а сума нарахованих відсотків за час користування кредитом, згідно з позовом, становить 18750,00 грн. що на його думку є непропорційною до суми основного боргу.
Щодо нарахування комісійних винагород відповідач зазначає, що відповідно до правової позиції ВСУ у справі №6-1746цс16, а саме, положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв?язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Разом з тим, відповідач стверджує, що позивачем на підтвердження виконання ним вимог статті 516 та статті 517 ЦК України щодо повідомлення відповідача про відступлення йому прав вимоги за договором позики №4765795 від 21.04.2021, не надано.
Крім того, відповідач не погоджується з вимогами позивача про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 6000,00 грн. та вважає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин та фінансового стану обох сторін.
Так, відповідач просить скасувати заочне рішення Савранського районного суду Одеської області №512/48/25 від 24.03.2025 за цивільним позовом ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Ухвалою суду від 19.05.2025 року заочне рішення Савранського районного суду Одеської області від 24.03.2025 року скасовано, призначено судове засідання на 17.09.2025, встановлені строки для подання заяв по суті справи.
11.09.2025 до суду надійшли додаткові пояснення представника позивача ОСОБА_2 на заяву про перегляд вищевказаного заочного рішення.
В своїх додаткових поясненнях представник позивача виклала наступне. Як вже зазначалося у позовній заяві, згідно із п. 1.2. Договору про споживчий кредит №4765795 від 21.04.2021, сума (загальний розмір) кредиту становить 5000,00 грн у валюті: українські гривні. Відповідно до п. 1.3. Кредитний договір, кредит надається строком на 30 днів з 21.04.2021 (строк кредитування). Пунктом 1.4. Кредитного договору, визначено, що термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 21.05.2021. Згідно з п. 1.5. Кредитного договору, загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат Позичальника, пов?язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 4700,00 грн. в грошовому виразі та 99,00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 9700,00 грн. Загальні витрати позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що Кредитодавець і Позичальник виконають свої обов?язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема Позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п.1.4 Договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження Позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов'язань. Відповідно до п. 1.5.1. Кредитного договору, комісія за надання кредиту: 950,00 грн., яка нараховується за ставкою 19.00 відсотків від суми кредиту одноразово. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов?язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов?язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Так на думку кредитодавця надано право отримувати плату за надання кредиту, оскільки таке право прямо передбачено Законом України «Про споживче кредитування». Поряд з цим, пунктом 1.5.2. Кредитного договору передбачено, що проценти за користування кредитом: 3750,00 грн., які нараховуються за ставкою 2.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Відповідно до 1.6. Кредитного договору, стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Згідно з п. 1.7. Кредитного договору, тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п. п. 2.2, 2.3 цього Договору.
Разом з тим, представник позивача зазначила, що пунктом 2.3 кредитного договору сторони визначили порядок його пролонгації.
Оскільки Відповідач в період дії договору на пільгових умовах, кредит не повернув, а продовжував користуватися кредитним коштами, то ТОВ «Мілоан» відповідно до умов п. 2.3.1.2., з якими погодився Відповідач, нарахував проценти за користування кредитом за ставкою 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п. 1.6 Кредитного договору) за 60 днів, тобто та за період з 22.05.2021 по 20.07.2021, і таке нарахування відповідає вимогам норм ЦК України та умовам Договору та спростовує доводи Відповідача про нарахування відсотків за межами умов кредитного договору. Відповідно до Відомості про щоденні нарахування та погашення ТОВ «Мілоан», сума боргу Відповідача перед ТОВ «Діджи фінанс» є обґрунтованою та документально підтвердженою, що становить 24700,00 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 5 000,00 грн.; заборгованість за відсотками становить 18750,00 грн.; заборгованість за комісією становить 0,00грн.; заборгованість за пенею становить 950,00 грн.
Разом з тим представник позивача вважає співмірність та справедливість витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи у розмірі 6000,00 грн.
16.09.2025 до суду надійшла відповідь представника відповідача - адвоката Боднарчука А.М. на додаткові пояснення представника відповідача. Так, з вказаних пояснень вбачається, що представник відповідача вважає, що позивач подав додаткові пояснення поза межами процесуальних строків, визначених для подання доказів і письмових заяв.
Крім того, представник відповідача вказав що не погоджується з сумою нарахованих відсотків, що значно перевищує тіло кредиту.
Так, у поясненнях позивач зазначає, що згідно п.1.5.2 Договору, де проценти за користування кредитом наведені як 3 750,00 грн. та зазначається ставка 2,50% від фактичного залишку за кожен день. Одночасно в п. 1.6 Договору цитовано базову ставку 5,00 % від фактичного залишку за кожен день. Ці положення суперечать одне одному і на думку представника відповідача повинні бути роз'яснені (яка саме ставка застосована, в який період та з яким алгоритмом нарахування).
З вищезазначеного виникає арифметична невідповідність, а саме якщо взяти тіло кредиту 5 000,00 грн. і застосувати 5,00% за день протягом 60 днів (період, який позивач сам же вказує - з 22.05.2021 по 20.07.2021), то сума нарахованих відсотків складає: 5 000*0,05= 250,00 грн. на день; 250,00*60 днів = 15 000,00 грн.
Продовжуючи свою думку представник відповідача зазначив, що якщо ж застосовувати 2,50% за день за тією самою методикою: 5 000*0,025=125,00 грн. на день; 125,00*60 днів = 7 500,00 грн.
Позивач заявляє суму нарахованих відсотків 18 750,00 грн., яка не збігається з жодним із наведених простих розрахунків.
Разом з тим, представник відповідача вказав, що 18 750 - 15 000=3 750 грн. - саме та сума, яку позивач у своїх поясненнях назвав «процентами з 750,00 грн ».
Отже, представник відповідача вважає, що загальний розмір заборгованості за Кредитним договором №4765795 складає 5000,00 грн. (заборгованість за основним боргом) + 3750, 00(заборгованість за відсотками) = 8750,00 грн.
Щодо стягнення на правову допомогу представник відповідача вважає, що сума в розмірі 6000,00 грн. є завищеною, неспівмірною із складністю справи.
Таким чином, представник відповідача просив частково задовольнити позовні вимоги за позовною заявою, поданою «ТОВ «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме 8750,00 грн. (загальний розмір заборгованості за Кредитним договором №4765795 складає 5000,00 грн. (заборгованість за основним боргом) + 3750, 00 грн. (заборгованість за відсотками) = 8750,00 грн.).
Представник відповідача в судове засідання 17.09.2025 не з'явився, повідомлявся належним чином про дату, час та місце розгляду справи.
Крім того, в матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного листа представнику відповідача, який зареєстрований у підсистемі «Електронний суд» та отримав електрону повістку та ухвалу суду від 19.08.2025 до свого електронного кабінету (а.с.37).
11.09.2025 представник позивача Вершковська Т.Ю. через систему Електронний суд надала суду заяву про розгляд справи за ї відсутності (а.с.79 - на звороті).
Також, інформація про час та місце розгляду справи була розміщена на веб-сайті «Судова влада» в розділі «Найближчі слухання».
Отже, судом вжиті належні заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи та реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд встановив, що 21.04.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №4765795 (а.с.28).
З п.п. 1.2., 1.3., 1.4 вказаного договору вбачається, що сума кредиту становить 5000,00 грн. який надано відповідачу строком на 30 днів тобто до 21.05.2021.
Згідно п.п.1.5.1 комісія за надання кредиту становить 950,00 грн. яка нараховується за ставкою 19,00 відсотків від суми кредиту одноразово.
Крім того, з п.п. 1.5.2 вказаного договору вбачається, що проценти за користування кредитом 3750,00 грн. які нараховуються за ставкою 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
З п.п.1.6. вбачається, що стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (а.с.28).
Матеріали справи містять анкету-заяву №4765795 від 19.0.42021 з інформаційними даними ОСОБА_1 (а.с.9).
З відомості про щоденні нарахування та погашення по кредитному договору №4765795 вбачається, що у ОСОБА_1 виник борг на загальну суму 24700,00 грн. з яких: по тілу кредиту 5000,00 грн., борг по відсотках 18750,00 грн., борг по пені 950,00 грн., борг по комісії 0 грн (а.с.15).
Відповідно до графіку платежів вбачається, що ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 5000,00 грн. комісія за надання кредиту становить 950,00 грн. проценти - 3750,00 грн., а разом сума боргу становить 9700,00 грн. (а.с.32).
З паспорту споживчого кредиту №4765795 від 21.04.2021 вбачаються аналогічні відомості щодо заборгованості (а.с.32-33).
Матеріали справи містять платіжне доручення №44368794 від 21.04.2021 з якої вбачається, що ТОВ «Мілоан» перерахувало кошти в сумі 5000,00 грн. на рахунок ОСОБА_1 (а.с.35).
10.08.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи фінанс» укладено договір № 06Т про відступлення права вимоги до боржників (а.с.17-21).
Крім того, в матеріалах справи наявна досудова вимога представника ТОВ «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про відступлення права вимоги ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Діджи фінанс» (а.с.37).
З витягу з додатку до договору факторингу №06Т від 10.08.2021 вбачається, що в ОСОБА_1 залишок боргу на момент відступлення прав вимоги становить 24700,00 грн. (а.с.14).
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).
За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) звернув увагу на те, що невід'ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення.
Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов'язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.
Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.
Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.
Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.
Частиною другою, третьою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Щодо укладення кредитного договору від 21.04.202 № 4765795 в електронному вигляді.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII) Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону № 675-VIII).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб'єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб'єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п'ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
Згідно з анкетою-заявою на кредит №4765795 від 19.04.2021, роздрукованою позивачем із сайту miolan.ua, в ній міститься інформація щодо суми кредиту, строку кредиту, суми до повернення (з врахуванням комісії та процентів), анкетні даних фізичної особи, що співпадають із відповідними даними відповідача, а також процес оформлення та розгляду заяви №4765795. (а.с.9 за основною справою).
Надана суду вказана анкета-заява від 19.04.2021, як і договір про споживчий кредит від 21.04.2021, підписані електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідача.
Щодо повідомлення відповідача про відступлення йому прав вимоги суд зазначає наступне.
Представник відповідача у заяві про перегляд заочного рішення вказав, що позивачем на підтвердження виконання ним вимог статті 516 та статті 517 ЦК України щодо повідомлення відповідача про відступлення йому прав вимоги за договором позики №4765795 від 21.04.2021, не надано.
Суд не погоджується з твердженням представника відповідача та зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою. Зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 516 ЦК України).
Згідно із частиною 1 статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом частиною 1 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до частин 1, 2 статті 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно договору відступлення прав вимоги №06Т від 10.08.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи фінанс» вбачається, що ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Діджи фінанс» за плату належні йому права вимоги до відповідача згідно реєстру боржників (а.с.17-24).
Відповідно до частини 2 статті 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).
Одним із способів захисту майнових прав відповідно до пункту 5 частини 2 статті 16 ЦК України є примусове виконання обов'язку в натурі.
Відповідно до статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 «...боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі».
Відповідно до частини 1 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За змістом указаної норми боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первинному кредитору і таке виконання зобов'язання є належним. Неотримання боржником письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові не є перешкодою для реалізації права фактора звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду, оскільки боржник у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог фактора (див. постанову Верховного Суду України у від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15).
Відтак, неповідомлення ОСОБА_1 про відступлення права вимоги за кредитним договором не спростовує факт заміни кредитора у зобов'язанні та не звільняє відповідача від виконання зобов'язання за цим договором.
Разом з тим, суд зазначає, що оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідача на користь ТОВ «Діджи фінанс» заборгованості за кредитними договорами, а договори факторингу відповідачем не оспорювалися, в даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину вищезазначених договорів у цій справі (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов'язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України).
Крім того, матеріали справи містять досудову вимогу представника позивача адресовану ОСОБА_1 з прохання сплатити заборгованість за кредитним договором на рахунок позивача (а.с.37 основної справи).
Щодо умови договору № 4765795 від 21.04.2021 про нарахування комісійних винагород.
Згідно пункту 1.5.1 договору вбачається, що комісія за надання кредиту, яка нараховується за ставкою 19.00 відсотків від суми кредиту одноразово в сумі 950.00 грн. (а.с.28 основної справи).
Відповідно до пункту 2.2.1. договору позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п 1.5.1.-1.5.2. Договору, в термін (дату) вказаний в п. 1.4. У випадку якщо Позичальник продовжує строк кредитування вказаний в п.1.3 Договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п. 1.5.2. або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п. 1.6 Договору, в сумі та на умовах визначених п. 2.3 Договору.
Надаючи правову оцінку вказаній умові договору суд виходить з наступного.
Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2024 року у справі № 308/628/16-ц (провадження № 61-4165св24) вказав на те, що виходячи із принципів справедливості, добросовісності, на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов'язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що положення пункту 1.5.1 кредитного договору № 4765795 від 21.04.2021 про сплату на користь ТОВ «Мілоан» комісії в розмірі 19% від суми кредиту одноразово в сумі 950,00 грн. є нікчемним, оскільки спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи - споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року у справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року у справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року у справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20), від 16 вересня 2024 року у справі № 479/191/17 (провадження № 61-13762св23).
Таким чином, позовна вимога в частині сплати позивачу комісійної винагороди в сумі 950,00 грн. не підлягає до задоволення.
Щодо нарахування відсотків відповідачу за користування кредитом суд зазначає наступне.
Представник відповідача в заяві про перегляд заочного рішення не погодився з нарахованими відсотками та надав свій контррозрахунок зі сплати заборгованості по кредиту.
Враховуючи думку представника відповідача, суд зазначає наступне.
Згідно з умовами Кредитного договору позичальник зобов'язується вчасно повернути Кредит, сплатити відсотки за користування Кредитом в порядку, визначеному цим Договором.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17 зазначено, що в статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Таким чином, обов'язок щодо повернення коштів за кредитним договором має абсолютний характер і його невиконання можливо виключно у визначених законом випадках.
Отже, зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи презумпцію правомірності укладеного між сторонами кредитного договору такий договір у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належною підставою для виникнення та існування обумовлених ними прав і обов'язків сторін.
Всупереч умовам Кредитного договору відповідач не виконав свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснював погашення кредитної заборгованості на рахунок попереднього кредитора - ТОВ «Мілоан».
Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Згідно статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Статтею 1050 ЦК України встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно статті 548 ЦК виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором. Видами забезпечення виконання зобов'язання, в контексті статей 546, 549 ЦК України є неустойка у вигляді штрафу або пені.
Відповідно до статті 611 ЦК України за порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України закріплено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, зважаючи на те, що ОСОБА_1 не виконав грошові зобов'язання за кредитним договором, порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом примусового стягнення боргів.
На підставі частини 3 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин 1-3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з положеннями частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на вимоги частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України та приймаючи до уваги, що відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається позивач, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, є такими, що ґрунтуються на вимогах закону.
З урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу якщо відповідач заперечує проти позову, то саме на нього покладається обов'язок доводити такі заперечення відповідними доказами.
З витягу з додатку до договору факторингу №06Т ід 10.08.2021 вбачається, що у відповідача за кредитним договором №4765795 існує заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 24700,00 грн., з яких 5000,00 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 18750,00 грн. - сума заборгованості за відсотками; 950,00 грн. - сума заборгованості за комісією за надання кредиту (а.с.14 за основною справою).
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (частина перша статті 517 ЦК України).
Між тим, належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75 передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками є належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором і ці докази мають знаходитися у кредитора, в тому числі нового, до якого перейшли права та обов'язки попередника.
Отже, наданий позивачем витяг з додатку факторингу, що не містять будь-яких посилань на первинні документи, які б підтверджували розмір заборгованості ОСОБА_1 , яку відступив первісний кредитор, не є безспірними доказами існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2020 в справі № 703/3063/18.
Водночас, розрахунки заборгованості, сформовані самим позивачем не є документами первинного бухгалтерського обліку, є односторонніми арифметичними розрахунками стягуваних сум, які, відповідно, повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони.
Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 № 6-16цс15.
В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2014 року у справі №6-14194св14 зроблено висновок, що підтвердженням суми заборгованості є кредитний договір, договір факторингу, який у встановленому порядку недійсним не визнаний та в якому визначено розмір відступленої заборгованості, та розрахунок кредитної заборгованості, здійснений банком при відступленні права вимоги.
Разом з тим, суд погоджується з твердженням представника відповідача, що якщо кредит надавався ОСОБА_1 строком на 30 днів з 21.04.2021, то кінцева дата повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 21.05.2021.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика.Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
В силу частини 1 статті 1048 ЦК України вбачається, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
На основі аналізу цих правових норм Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи №444/9519/12 (постанова від 28.03.2018 року) вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред?явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку.
Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред?явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України представником позивача не надано доказів на підтвердження пролонгації строку кредитування, зокрема, доказів складання та доведення до відповідача оновлених графіків платежів про споживчий кредит тому, нарахування відсотків за користування кредитом має здійснюватися саме в межах строку з 21.04.2021 - 21.05.2021.
Таким чином, суд вважає, що у задоволені позовних вимог в частині нарахування відсотків первісним кредитором та ТОВ «Діджи фінанс» після 21.05.2021 слід відмовити.
Суд також погоджується з твердженням представника відповідача щодо нарахування відсотків за користування кредитом у зв'язку з пролонгацією.
Суд звертає увагу, що умовами договору не встановлено можливості пролонгації договору та нарахування відсотків після закінчення строку договору, таким чином нарахування відсотків після 21.05.2021 є безпідставними.
Так, відповідно до пункту 1.3, 1.4 кредит надається строком на 30 днів з 21.04.2021 термін повернення кредиту 21.05.2021.
Згідно пункту 1.5.2 Договору про споживчий кредит №4765795 вбачається, що проценти за користування кредитом, які нараховуються за ставкою 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом та становить 3700,00 грн.
Крім того, згідно пункту 1.6 Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Суд, погоджується з твердженням представника відповідача, а саме, що з розрахунку нарахувань відсотків позивачем виникає арифметична невідповідність.
Отже, судом встановлено, що тіло кредиту 5000,00 грн., відсоток за день 2,5%, кількість днів наданий кредит - 30, таким чином з розрахунку суду вбачається: (5000,00 грн. х 2,5% х 30 д. = 3700,00 грн.).
Так, загальний розмір заборгованості за кредитним договором складає 5000,00 грн. (заборгованість за основним боргом) + 3750,00 грн. (заборгованість за відсотками) = 8750,00 грн.
Натомість, суд також погоджується з представником позивача щодо невиконання відповідачем умов договору в частині погашення кредитної заборгованості в строк.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Крім того, відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
В силу статті 536 ЦК України вбачається, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Нормою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. За приписами статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 ЦК України).
Приписи статті 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, Верховний Суд в своїй постанові від 03 листопада 2020 року, справа № 921/315/18 наголосив, що проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 ЦК України не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Разом з тим, представник позивача в своїй позовній заяві не просить стягнути з відповідача ні інфляційні збитки, ні 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України.
Суд не має права з власної ініціативи нараховувати відсотки за статтею 625 ЦК, оскільки такі відсотки є мірою відповідальності, яка застосовується лише за заявою кредитора.
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
При вирішенні питання про доцільність стягнення заборгованості за процентами суд враховує правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що підхід, за якого проценти за "користування кредитом" могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів.
Тому вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягають задоволенню частково, а саме в сумі 5000,00 грн.
Разом з тим суд встановив, що згідно пункту 1.5.2 кредитного договору нараховуються проценти за користування кредитом за ставкою 2.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (а.с.28 основної справи).
Отже, за вищевказаним кредитним договором відповідач зобов?язаний сплатити відсотки у розмірі 3750,00 грн. (5000,00 грн. х 2.50% х 30дн.=3750,00 грн).
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI) встановлено судовий збір за подання до суду: позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позивачем заявлено вимогу майнового характеру на суму 24700,00 гривень. 1,5% від ціни позову складає 370,50 грн. (24700,00 грн. х 1,5%).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено у 2025 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2025 року - 3 028 гривень.
За подання позовної заяви з урахуванням її подачі через систему «Електронний суд», підлягав сплаті судовий збір у розмірі 2 422 гривні 40 копійок (3028,00 х 0,8).
Судовий збір у вказаному розмірі сплачений ТОВ «Діджи фінанс», що підтверджується платіжною інструкцією від 10.01.2025 № 4765795 (а.с.1).
Як вбачається з мотивувальної частини цього рішення позов ТОВ «Діджи фінанс» задоволено частково на 35,43% (8750,00 грн. / 24700,00 грн. х 100).
З урахуванням наведеного, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи фінанс» підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, у сумі 858,26 грн. (2422,40 грн./ 100 х 35,43%).
Щодо правничої допомоги.
Представник позивача у позовній заяві вказав про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.
Однак, представник відповідача в заяві про перегляд заочного рішення не погодися з вищевикладеним та вказав, що при визначені суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат.
Також пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом з тим, у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до вказаної норми закону під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною третьою статті 141 ЦПК України, також визначені положеннями частин четвертої, п'ятої, дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
В обґрунтування розміру понесених позивачем ТОВ «Діджи фінанс» витрат на правничу допомогу у розмірі 6 000 гривень разом з позовною заявою представником ОСОБА_3 подано копії наступних документів: 1) договір про надання правничої допомоги від 01.11.2024 № 42649746, укладений між ТОВ «Діджи фінанс» та адвокатом Романенком М.Е. (а. с. 25-27 за основною справою); 2) акт про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом від 30.11.2024 (а.с.11 за основною справою); детальний опис робіт виконаний адвокатом, а саме: здійснено правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій щодо захисту інтересів ТОВ «Діджи фінанс» та затрачено 1,5 години часу що еквівалентно 2250,00 грн., складання позовної заяви на що затрачено 3 години, що еквівалентно 3000,00 грн., формування додатків до позовної заяви затрачено 1 годину, що еквівалентно 750,00 грн. (а.с.11 за основною справи); детальний опис проведеної роботи на суму 6000,00 грн. (а.с.16 за основною справи); додаткову угоду про надання правової допомоги від 30.11.2024 (а. с. 34 основної справи).
Суд звертається до правової позиції, зазначеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, у якій Велика Палата зробила наступні висновки.
Подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
З наданих до суду документів вбачається, що сторони погодили розмір витрат на правничу допомогу у сумі 6 000 гривень, які включають плату за наступні послуги адвоката: аналіз наданих документів, складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, формування додатків до позовної заяви.
Суд враховує, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання.
У питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу суд враховує висновки Об'єднаної палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, де серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) також акцентувала увагу на те, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони.
Отже, суд при вирішенні питання зменшення витрат на професійну правничу допомогу перевіряє чи подавалося від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат.
Такий висновок, викладений Верховним Судом в постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 487/4983/20.
Як встановлено судом матеріали справ містить заяву представника відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу у зв'язку з тим, що сума є завищеною, неспівмірною із складністю справи.
Отже, зважаючи на наявність клопотання представника відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, суд приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи фінанс» пропорційно до задоволених позовних вимог 2125,80 грн. (6000,00 грн. х 35,43%) в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді.
На підставі викладеного, відповідно до статей 525, 526, 530, 546, 549, 598, 610, 1046-1054 ЦК України, та керуючись статтями 4, 12, 13, 28, 76-82, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 274, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , зареєстрованого АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (07406, Київська область, м.Бровари, вул.Симона Петлюри, 21/1, код ЄДРПОУ:42649746, IBAN: НОМЕР_2 в АТ «ОКСІ БАНК» МФО:325990) заборгованість за Кредитним договором №4765795 від 21.04.2021 в розмірі 8750 (вісім тисяч сімсот п'ятдесят) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 , зареєстрованого АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (07406, Київська область, м.Бровари, вул.Симона Петлюри, 21/1, код ЄДРПОУ:42649746, IBAN: НОМЕР_2 в АТ «ОКСІ БАНК» МФО:325990) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 858 (вісімсот п'ятдесят вісім) грн. 26 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 , зареєстрованого АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (07406, Київська область, м.Бровари, вул.Симона Петлюри, 21/1, код ЄДРПОУ:42649746, IBAN: НОМЕР_2 в АТ «ОКСІ БАНК» МФО:325990) понесені витрати на правову допомогу в розмірі 2125 (дві тисячі сто двадцять п'ять) грн. 80 коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: О.Ю. Брюховецький