Справа № 462/2174/25
(заочне)
18 вересня 2025 року Залізничний районний суд м.Львова в складі:
головуючого-судді Колодяжного С.Ю.
з участю секретаря судового засідання Чайко А.В.
представника позивача Рибака М.С.
представника третьої особи Дерефінки Ю.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, як орган опіки та піклування,в інтересах малолітнього ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Комунальна установа «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Рідні» Львівської міської ради, про відібрання дитини від матері без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,
встановив:
Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, 27.03.2025 року звернулася у суд з позовом, в якому просить відібрати малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без позбавлення її батьківських прав; стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на особовий рахунок дитини у розмірі частини доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову, щомісячно, і до досягнення дитиною повноліття.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що згідно листа середньої загальноосвітньої школи №65 м.Львова від 06.02.2025 року з початку 2024-2025 навчального року учень ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не відвідує навчальні заняття без поважних причин. З метою залучення неповнолітнього ОСОБА_3 до навчання, працівниками відділу «Служба у справах дітей» Залізничного району та інспекторами ювенальної превенції ВП №1 ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області проводились численні візити за місцем реєстрації дитини, що за адресою: АДРЕСА_1 , однак двері в помешкання ніхто не відчинив, а на залишені запрошення матір ОСОБА_2 не реагує. Зі слів сусідів встановлено, що сім'я багатодітна, веде дещо відлюдькуватий спосіб життя, а останнім часом діти проживають разом із бабусею. 21.03.2025 року працівниками відділу «Служба у справах дітей» Залізничного району та інспекторами ювенальної превенції ВП №1 ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області здійснено візит за адресою: АДРЕСА_2 , де було виявлено малолітнього ОСОБА_1 . Житлово-побутові умови, в яких перебувала дитина, не відповідають належним санітарно-гігієнічним нормам, житловий простір був захаращений різними речами, внаслідок чого пересуватися у квартирі було проблематично. Також у квартирі відчувався неприємний запах, на кухні брудно та нагромаджена велика кількість сміття, частина продуктів харчування була зіпсована. При спілкуванні малолітній ОСОБА_1 склав враження несоціалізованої особи, яка має окремий світогляд. В ході перевірки отриманої від дитини інформації було з'ясовано, що малолітній ОСОБА_1 ніде не навчається та не перебуває у списках учнів жодного навчального закладу. 21.03.2025 року комісією складено акт оцінки рівня безпеки малолітнього ОСОБА_1 та згідно висновку вказаного в акті, випадок кваліфіковано, як загрозу життю та здоров'ю дитини, з огляду на що малолітнього ОСОБА_1 в супроводі працівників патрульної поліції було вилучено з квартири АДРЕСА_3 . В подальшому, працівниками відділу «Служба у справах дітей» Залізничного району та інспекторами ювенальної превенції ВП №1 ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області малолітнього ОСОБА_1 тимчасово влаштовано в комунальну установу « ІНФОРМАЦІЯ_4 дітей та сімей «Рідні» Львівської міської ради. У зв'язку з наведеним, Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, просить суд відібрати малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_2 , без позбавлення її батьківських прав, та стягнути з неї аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) на особовий рахунок дитини.
Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 31.03.2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін. Відповідачу встановлено п?ятнадцятиденний строк з дня вручення такої ухвали для подання відзиву на позовну заяву та третій особі - п'ятнадцятиденний строк для подання пояснення на позовну заяву та п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання пояснень щодо нього, із викладенням своїх аргументів і міркувань на підтримку або заперечення проти позову або відзиву.
18.07.2025 року в порядку ст.200 ЦПК України судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, посилаючись на мотиви такого, який просить задовольнити.
Представник третьої особи Комунальної установи «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Рідні» Львівської міської ради - Дерефінка Ю.Р. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, зазначивши, що мати життям сина не цікавиться та не піклується про нього.
Відповідач, яка належним чином була повідомлена про час, день та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилася, відзиву, заяви про розгляд справи за її відсутності не подала, про причини своєї неявки суд не повідомила.
За таких обставин, відповідно до ст.280 ЦПК України, враховуючи відсутність заперечень позивача проти заочного розгляду справи, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Заслухавши пояснення представника позивача та представника третьої особи, дослідивши зібрані у справі докази та з'ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч.1, 2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зі змісту ст.76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - достатності.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 і його батьками значаться ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.4).
Згідно витягу №00011696088 з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження згідно з ч.1 ст.135 СК України відомості про батька записані за вказівкою матері згідно з ч.1 ст.135 СК України (а.с.5).
Згідно даних свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 25.08.2010 року, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 і його батьками значаться ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с.7).
Листом №45 від 06.02.2025 року адміністрація середньої загальноосвітньої школи №65 м.Львова повідомила Начальнику відділу «Служба у справах дітей» Залізничного району м.Львова А.Ковалю про те, що учень 7-В класу ОСОБА_3 , 2010 року народження, через невідому причину не відвідував уроки у минулому навчальному році та не пройшов підсумкового оцінювання. З початку 2024-2025 н.р. не відвідує навчальні заняття і не переведений на іншу форму навчання. Мати не вирішує даної проблеми. Учень не пройшов підсумкового оцінювання за 6-й клас та за І семестр 7-го класу (а.с.6).
Згідно розпорядження Залізничної районної адміністрації ЛМР №108 від 21.03.20205 року (а.с.10) відібрано малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_2 , оскільки перебування малолітнього ОСОБА_1 в таких умовах становить загрозу для його життя та здоров'я, що підтверджується актом проведення оцінки рівня безпеки дитини від 21.03.2025 року (а.с.12-16).
Відповідно до скерування №4-260001-15607 від 21.03.2025 року відділу «Служба у справах дітей» Залізничного району ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.30) та який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.29) скеровано на період з 21.03.2025 року до 21.06.2025 року до відділення «Термінове влаштування дітей» КУ «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Рідні» Львівської міської ради (а.с.9).
Листом №4-270909-16032 від 25.03.2025 року відділ освіти Шевченківського та Залізничного районів повідомив начальника відділу «Служби у справах дітей» Залізничного району ДГПУ ЛМР А.Ковалю про те, що учень ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у закладах загальної середньої освіти, що знаходяться у їхньому підпорядкуванні, не зарахований (а.с.8).
Згідно листа №260001-вих-42077 від 21.032025 року Залізнична районна адміністрації ЛМР повідомила керівника Франківської окружної прокуратури м.Львова С.Янчишина про те, що 21.03.2025 року відділом «Служба у справах дітей» Залізничного району управління «Служба у справах дітей» департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на підставі розпорядження Залізничної районної адміністрації від 21.03.2025 року №108 «Про негайне відібрання та влаштування в КУ «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Рідні» Львівської міської ради малолітнього ОСОБА_1 » відібрано малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_2 , який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , та влаштовано малолітнього ОСОБА_1 в КУ «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Рідні» Львівської міської ради (а.с.11).
Листом від 09.04.2025 року Львівське районне управління поліції №2 Головного управління національної поліції у Львівській області повідомило начальника відділу «Служба у справах дітей» Залізничного району м.Львова А.Коваля про те, що інспекторами СЮП ВП ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області в ході перевірки було здійснено неодноразовий вихід на адресу проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , однак позитивної комунікації мамою ОСОБА_2 встановити не видалось можливим, мати заперечує будь яку причетність до виконання батьківських обов'язків, ухиляють від будь якого контакту та спілкування (а.с.62).
Згідно відповіді Комунальної установи змішаного типу «Львівський міський центр соціальних послуг та реабілітації «Джерело» №4-260315-4654 від 21.04.2025 року фахівцям Залізничного відділення соціальної роботи філії соціальної роботи та психологічного підтримки КУЗТ ЛМЦСПР «Джерело» жодного разу не вдалося потрапити у помешкання або сконтактувати із матір'ю ОСОБА_2 . З метою здійснення оцінки потреб сім'ї фахівці Залізничного відділення соціальної роботи у квітні 2025 року здійснили 5 візитів за адресою: АДРЕСА_1 , проте дверей у помешкання ніхто не відчинив, на залишені повідомлення не відреагував, телефонний дзвінок із матір'ю відсутній, в результаті чого не вдалось здійснити акт оцінки потреб сім'ї та надати інформацію про КУЗТ ЛМЦСПР «Джерело» для отримання соціальних послуг (а.с.63).
Згідно відповіді КНП «3-я міська поліклініка м.Львова» №4-260209-16928 від 28.03.2025 року на запит «Служби у справах дітей» Залізничного району ЛМР ДГП Управління «Служба у справах дітей» адміністрація КНП «3-я міська поліклініка м.Львова» повідомила, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент відповіді не мають заключених декларацій на надання медичних послуг з жодним лікарем їхньої установи (а.с.64).
Згідно з ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ч.1, 5 ст.5 СК України держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї, ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.
Частиною 1 ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання у сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною 7 ст.7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з ч.1-4 ст.150 СК України батьки зобов'язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до ч.1 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Пунктами 2-5 ч.1 ст.164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.
Відповідно до ч.1 ст.170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених п. 2-5 ч.1 ст.164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.
Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім'ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.
Згідно вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п.100 рішення ЄСПЛ від 16.07.2015 року у справі «Мамчур проти України»).
Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (п.50 рішення ЄСПЛ від 18.12.2008 року у справі «Савіни проти України).
Основні підстави для відібрання дитини зазначені у ч.1 ст.164 СК України.
Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у наведеній ч.1 ст.170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров'я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.
Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18.
Також, схожі правові висновки вказані у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.05.2022 року у справі № 308/12188/18.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Згідно з ч.1 ст.18, ч.1 ст.27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року №789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини, в усіх випадках щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї.
Стаття 9 Конвенції про права дитини покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ст.18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Урахування думки дитини щодо її життя передбачає й ст.12 Конвенції з прав дитини, в якій записано, що Конвенція зобов'язує держави-учасниці забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються її, і цим поглядам має приділятись належна увага, згідно з віком дитини та зрілістю.
Аналіз норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Враховуючи, що в судовому засіданні на підставі досліджених доказів встановлено, що відповідач належним чином не виконує батьківських обов'язків щодо належного виховання та розвитку дитини, а залишення малолітнього ОСОБА_1 на вихованні матері створює загрозу для його життя та здоров'я, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині відібрання дитини від матері без позбавлення її батьківських прав.
При цьому, суд зазначає, що відібрання дитини у відповідача без позбавлення її батьківських прав є тимчасовим заходом, а тому, суд, за заявою відповідача, може постановити рішення про повернення їй дитини, якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню малолітнього ОСОБА_1 його матір'ю.
Щодо позовної вимоги про стягнення аліментівсуд зазначає наступне.
Відповідно до ч.4 ст.170 СК України при задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав суд вирішує питання про стягнення з них аліментів на дитину.
Так, відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно з ч.1 ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до ч.1 ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Статтею 193 СК України передбачено стягнення аліментів та інших коштів на дитину, яка перебуває у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому закладі.
Частина 3 вказаної статті зазначає, що за рішенням суду аліменти можуть перераховуватися на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.
Враховуючи вимоги ч.2 ст.182 Сімейного кодексу України щодо мінімального розміру аліментів на одну дитину, суд вважає підставними вимоги позивача про стягнення з відповідача аліментів на утримання малолітнього сина в розмірі частки від заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27.03.2025 рокудо його повноліття, шляхом перерахування коштів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.
Згідно з ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Враховуючи положення ст.141 ЦПК України, те що позивач був звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду, а судом задоволені позовні вимоги майнового і немайнового характеру, то з відповідача підлягає стягненню 2422,40 грн. судового збору в дохід держави.
Керуючись ст.10, 12, 13, 81, 141, 258, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов задовольнити.
Відібрати малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без позбавлення її батьківських прав.
Стягувати із ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, що підлягає індексації відповідно до закону, починаючи з 27.03.2025 року до його повноліття, шляхом перерахування коштів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.
Стягнути із ОСОБА_2 2422,40 грн. судового збору в дохід держави.
Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складання повного судового рішення.
Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем та третьою особою в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Позивач і третя особа, яким повне рішення суду не було вручено в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, місцезнаходження: м.Львів, вул.Виговського, буд.34;
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання якої зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 ;
третя особа - Комунальна установа «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Рідні» Львівської міської ради, ЄДРПОУ 43893150, місцезнаходження: м.Львів, вул.Зелена, буд.204-Б, прим.137.
Текст рішення складено 18.09.2025 року.
Суддя (підпис)
Згідно з оригіналом.
Суддя: С.Ю. Колодяжний