Справа 206/4040/25
Провадження 2/206/2300/25
17 вересня 2025 року м. Дніпро
Самарський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді Гаркуші В.В.,
за участю секретаря с/з Цибань Є.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (далі - Позивач/ ОСОБА_1 ) до Торецької міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області (далі - Відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні Відповідача ОСОБА_2 про припинення права спільної часткової власності, визнання права власності на житловий будинок
18 липня 2025 року до Самарського районного суду міста Дніпра надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Торецької міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області, про припинення права спільної часткової власності, визнання права власності на житловий будинок, в якій просила:
1.Припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 49.9 кв. м., що складається з: коридору, площею 3.8 кв. м; кухні, площею 7.7 кв. м.; котельні, площею 3.3 кв. м.; ванної кімнати, площею 2.2 кв. м.; туалету, площею 1.0 кв. м; коридору, площею 2.8 кв. м.; трьох жилих кімнат, площею 5.3 кв. м., 8.8 кв. м, 15.0 кв. м.
2.Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) право власності на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 49.9 кв. м., що складається з: коридору, площею 3.8 кв. м.; кухні, площею 7.7 кв. м.; котельні, площею 3.3 кв. м.; ванної кімнати, площею 2.2 кв. м.; туалету, площею 1.0 кв. м.; коридору, площею 2.8 кв. м.; трьох жилих кімнат, площею 5.3 кв. м., 8.8 кв. м., 15.0 кв.м. як на самостійний об'єкт нерухомого майна (одиницю) за типом майна квартира у житловому будинку.
І. Стислий виклад позиції учасників справи.
В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач зазначила наступне.
Позивач на підставі договору купівлі-продажу від 31.10.1990, який посвідчений 31.10.1990 державним нотаріусом Дзержинської державної нотаріальної контори і зареєстрований за № 4508, набула право власності на 1/2 частину житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_4 ). 1/2 частина (квартира АДРЕСА_5 ) житлового будинку, яка належить їй на праві приватної власності відповідно до технічного паспорту житлового будинку індивідуального житлового фонду від 21.01.1991 складається з: коридору, площею 3.8 м2; кухні, площею 7.7 м2; котельні, площею 3.3 м2; ванної кімнати, площею 2.2 м2; туалету, площею 1.0 м2; коридору, площею 2.8 м2; трьох жилих кімнат, площею 5.3 м2, 8.8 м2, 15.0 м2.
Власником іншої частини житлового будинку АДРЕСА_6 гетьмана була ОСОБА_3 , якій на праві приватної власності належала інша 1/2 частина житлового будинку. У 2012 році співвласник житлового будинку - ОСОБА_3 померла, а право власності на 1/2 частину житлового будинку, який розташований за адресою:
АДРЕСА_2 , у порядку спадкування перейшло до її сина ОСОБА_2 , який на теперішній час згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна є власником квартири АДРЕСА_2 . Ймовірно, нотаріусом під час оформлення спадщини було припинено право спільної часткової власності на частину житлового будинку та визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру
АДРЕСА_7 як на самостійний об'єкт нерухомого майна.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з моменту набуття права власності фактично користуються відокремленими частками житлового будинку, кожна з яких як на момент набуття права власності, так і на теперішній час, становить «одиницю» і де-факто виділена в натурі без виконання будівельних робіт, проте, документально у власності позивача перебуває 1/2 частина, а розпорядження цією часткою можливе лише за згодою іншого співвласника, який по факту відсутній, оскільки інший співвласник - ОСОБА_2 , як вже зазначалось, є власником самостійного об'єкту нерухомого майна - квартири АДРЕСА_8 , а не частини житлового будинку.
Таким чином, ОСОБА_1 з моменту набуття нею права власності фактично є власником квартири АДРЕСА_3 , однак, у зв'язку з вищевикладеними обставинами обмежена у праві розпорядження належним їй майном.
Крім того, спірний житловий будинок, складається з двох відокремлених частин (фактично двох ізольованих квартир), із самостійними виходами та системами життєзабезпечення, власниками яких є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , будь-які переобладнання, перепланування житлового будинку, об'єднання ізольованих квартир в одне ціле, з моменту набуття права власності ними не здійснювалось.
Законом України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об'єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України» від 23.02.2023 № 2923-IX визначені правові та організаційні засади надання компенсації за пошкодження та знищення окремих категорій об'єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України.
З 24.02.2022 у зв'язку із повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України Торецька міська територіальна громада Бахмутського району Донецької області, на якій розташований спірний об'єкт нерухомого майна, опинилось у зоні активних бойових дій. У червні 2024 року ситуація на території значно загострилась, а населені пункти громади опинились на лінії бойового зіткнення та піддавались обстрілам з різних типів озброєння.
Спірний об'єкт нерухомого майна внаслідок активних бойових дій зазнав значних пошкоджень, у зв'язку з чим, ОСОБА_1 має намір скористатись правом на отримання грошової компенсації за пошкоджений об'єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_4 .
Для отримання компенсації за пошкоджений/знищений об'єкт нерухомого майна, крім особистих даних, технічних характеристик будинку, опису пошкоджень, необхідна згода інших співвласників (за наявності права спільної власності) на подання заяви для отримання грошової компенсації за пошкоджений/знищений об'єкт нерухомого майна. Без такої згоди отримати грошову компенсацію неможливо.
Таким чином, враховуючи, що інший співвласник квартири житлового будинку АДРЕСА_2 відсутній, ОСОБА_2 на теперішній час є власником самостійного об'єкту нерухомого майна - квартири АДРЕСА_8 , врегулювання спору у досудовому порядку є неможливим.
Обмеження у праві розпорядження належним майном, порушує конституційне право на власність, а єдиним способом захисту свого порушеного права ОСОБА_1 вбачає звернення до суду із вказаною позовною заявою (а.с. 1-4).
У судове засіданні Позивач не з'явилась, подала до суду заяву, в якій просила розгляд справи здійснювати без її участі, позов задовольнити з підстав, викладеному в ньому (а.с. 28, 38).
Представник Відповідача у судове засідання не з'явився, просив справу розглянути без його участі та винести рішення відповідно до чинного законодавства (а.с. 31).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні Відповідача у судове засідання не з'явилась, повідомлялась про дату, час та місце розгляду справи, заяв клопотань про відкладення судового розгляду від останньої не надходило.
ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.07.2025 головуючим у справі визначено суддю Гаркушу В.В. (а.с. 23).
Ухвалою судді Самарського районного суду міста Дніпра Гаркуші В.В. від 29.07.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження (а.с. 24).
06.08.2005 від ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи без її присутності (а.с. 28).
08.08.2005 від Торецької міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області надійшло клопотання про розгляд справи без її присутності (а.с. 31).
Ухвалою суду від 12.08.2025 підготовче засідання у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 33).
10.09.2025 від ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи без її присутності (а.с. 38).
Враховуючи, що учасники справи в судове засідання не з'явились, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин з посиланням на докази
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 31.10.1990, який посвідчений 31.10.1990 державним нотаріусом Дзержинської державної нотаріальної контори і зареєстрований за № 4508, набула право власності на 1/2 частину житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 10).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого Позивач є власником квартири АДРЕСА_2 . Загальна площа квартири - 49,9 кв. м., житлова площа - 29,1 кв. м. (а.с. 11).
Відповідно до технічного паспорту спірного житлового будинку - 1/2 частина належить Позивачеві та складається з: коридору, площею 3.8 м2; кухні, площею 7.7 м2; котельні, площею 3.3 м2; ванної кімнати, площею 2.2 м2; туалету, площею 1.0 м2; коридору, площею 2.8 м2; трьох жилих кімнат, площею 5.3 м2, 8.8 м2, 15.0 м2. (а.с. 12-13 зі звороту).
Відповідно до інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 . Загальна площа квартири - 42,1 кв. м., житлова площа - 23,9 кв. м. (а.с. 20).
IV. Норми права, застосовані судом, та мотиви їх застосування. Правовий аналіз суду
Розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до положень ст.41 Конституції України та ст. 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини 1950 року держава Україна гарантує громадянам непорушність їхньої приватної власності. У § 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основних свобод закріплене право на повагу до житла. Воно охоплює право на житло та не бути виселеним чи позбавленим житла. Стаття 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення від 21.02.90 у справі «Powell and Rayner v. the U.K.»). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення від 24.11.86 у справі «GiLLow v. the U.K.», так і на наймача (рішення від 18.02.99 у справі «Larkos v.Cyprys»). У § 2 ст.8 Конвенції чітко визначено підстави за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у § 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися «в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни», для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Водночас державі надаються широкі межі для розсуду. Які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у § 2 ст.8 Конвенції.
Згідно частини першої та четвертої статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватноївласності є непорушним.
Частиною першою статті 317, частиною першою та другою статті 319, частиною першою статті 321, частиною першою та другою статті 355, частиною першою статті 356, частиною першою статті 357 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
Відповідно до частини першої-третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно статті 361, частини першої, абзацу першого частини другої, частини третьої статті 364 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
Частиною першою та другою статті 367 ЦК України унормовано, що майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.
У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
Статтею 392 ЦК України унормовано, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який посвідчує його право власності.
Абзацом першим пункту 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» визначено, що в спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 310/7011/17, враховуючи положення статті 367 ЦК України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Виходячи з аналізу змісту наведених норм права, поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.
Також суд враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.04.2025 року у справі № 357/3145/20, відповідно до якої поділ нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.
Судом встановлено, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , з моменту набуття права власності належав на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а з 2012 року її спадкоємцю ОСОБА_2 . З моменту набуття права власності будинок був фактично розподілений між співвласниками. Тобто фактично спірний будинок поділений в натурі на дві окремі квартири, що є окремими об'єктами нерухомості, проте, право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_5 , яка належить Позивачу не припинено, квартира позивача продовжує складати частку від житлового будинку. Натомість квартири АДРЕСА_7 за вказаною адресою належить третій особі - ОСОБА_2 на праві власності. Таким чином, право спільної часткової власності останнього фактично припинилось ще на стадії оформлення спадщини після смерті ОСОБА_3 , оскільки її спадкоємцю ОСОБА_2 було оформлено право власності не на частку, а на самостійний об'єкт - квартиру АДРЕСА_7 .
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами та підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки враховуючи фактичний розподіл на окремі домоволодіння (квартири), а також те, що припинення права спільної часткової власності Позивача не призведе до зменшення або іншого видозмінення частки, яка перебуває у її власності, не порушить права і законні інтереси інших осіб, оскільки ОСОБА_2 є власником самостійного об'єкту нерухомого майна, суд дійшов висновку необхідніть задоволення позовних вимог, а саме припинення права спільної часткової власності Позивача на житловий будинок АДРЕСА_2 гетьмана, та визнання за позивачем права власності на квартиру АДРЕСА_3 .
На підставі викладеного та керуючись статтями 317, 321, 356, 367, 392 Цивільного кодексу України, ст. 41 Конституції України, статтями 2, 4, 5, 12, 13, 16, 76-81, 89, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
1.Позов ОСОБА_1 до Торецької міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні Відповідача ОСОБА_2 про припинення права спільної часткової власності, визнання права власності на житловий будинок - задовольнити повністю.
2.Припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 49.9 кв. м., що складається з: коридору, площею 3.8 кв. м; кухні, площею 7.7 кв. м.; котельні, площею 3.3 кв. м.; ванної кімнати, площею 2.2 кв. м.; туалету, площею 1.0 кв. м; коридору, площею 2.8 кв. м.; трьох жилих кімнат, площею 5.3 кв. м., 8.8 кв. м, 15.0 кв. м.
3.Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) право власності на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 49.9 кв. м., що складається з: коридору, площею 3.8 кв. м.; кухні, площею 7.7 кв. м.; котельні, площею 3.3 кв. м.; ванної кімнати, площею 2.2 кв. м.; туалету, площею 1.0 кв. м.; коридору, площею 2.8 кв. м.; трьох жилих кімнат, площею 5.3 кв. м., 8.8 кв. м., 15.0 кв.м. як на самостійний об'єкт нерухомого майна (одиницю) за типом майна квартира у житловому будинку.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя В.В. Гаркуша