03 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 523/11666/16-ц
провадження № 61-717св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Калараша А. А., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган Кепітал»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року у складі колегії суддів Сегеди С. М., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган Кепітал», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), яке змінило найменування на Акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 13 лютого 2008 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № СМ-SМЕ 503/001/2008 зі змінами та доповненнями (далі - Кредитний договір № 1), за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 158 200,00 дол. США з кінцевим терміном повернення до 13 липня 2021 року.
04 березня 2008 року з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором № 1 між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № СR-SME 503/001/2008 (далі - Договір поруки № 1), за яким поручитель зобов'язався перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов'язань за основним договором.
Крім того, 22 квітня 2008 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № СМ-SМЕ 503/078/2008 зі змінами та доповненнями (далі - Кредитний договір № 2), за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 98 300,00 дол. США з кінцевим терміном повернення до 22 вересня 2021 року.
Цього ж дня, 22 квітня 2008 року, з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором № 2 між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № СR-SМЕ 503/078/2008 (далі - Договір поруки № 2), за яким поручитель зобов'язався перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов'язань за основним договором.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником договірних зобов'язань 22 березня 2016 року банк надіслав кожному з відповідачів повідомлення-вимоги про необхідність погашення заборгованості за вказаними кедитними договорами протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати отримання цих повідомлень. Однак ані позичальник, ані поручитель не виконали досудові вимоги, кредитна заборгованість залишилася непогашеною.
Банк зазначив, що станом на 08 серпня 2016 року у позичальника наявна заборгованість за кредитними договорами, а саме:
- за Кредитним договором № 1 - 140 165,16 дол. США (еквівалент 3 476 887,48 грн), з яких: 113 012,80 дол. США - тіло кредиту; 27 152,36 дол. США - проценти за користування кредитними коштами;
- за Кредитним договором № 2 - 89 272,51 дол. США (еквівалент 2 214 462,37 грн), з яких: 72 108,08 дол. США - тіло кредиту; 17 164,43 дол. США - проценти за користування кредитними коштами.
Враховуючи викладене, ПАТ «ОТП Банк» просило суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь указану заборгованість та понесені судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Суворовський районний суд міста Одеси заочним рішенням від 29 вересня 2017 рокупозов ПАТ «ОТП Банк» задовольнив.
Стягнув солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заборгованість за Кредитним договором № 1 у розмірі 140 165,16 дол. США та заборгованість за Кредитним договором № 2 у розмірі 89 272,51 дол. США, а всього 229 437,67 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України на день проведення розрахунку становить 5 691 349,85 грн.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що банк довів й обґрунтував свій позов належним чином, тому наявні правові підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитними договорами, яка утворилася внаслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань.
Суворовський районний суд міста Одеси ухвалою від 08 грудня 2017 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення задовольнив.
Скасував заочне рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 29 вересня 2017 року та призначив розгляд справи в загальному порядку.
Суворовський районний суд міста Одеси ухвалою від 10 січня 2022 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган Кепітал» (далі - ТОВ «ФК «Морган Кепітал») про заміну сторони у справі правонаступником задовольнив.
Замінив позивача АТ «ОТП Банк» на його правонаступника ТОВ «ФК «Морган Кепітал».
Суворовський районний суд міста Одеси у складі судді Аліної С. С. рішенням від 27 січня 2022 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «Морган Кепітал» відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 28 січня 2021 року у справі № 523/16338/17 визнав припиненою поруку ОСОБА_2 за договорами поруки № 1 і № 2, укладеними між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 04 березня 2008 року і 22 квітня 2008 року.
З огляду на викладене позовні вимоги ТОВ «ФК «Морган Кепітал» до поручителя ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами не підлягають задоволенню у зв'язку з припиненням поруки за договорами поруки з підстав, передбачених частиною першою статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ «ФК «Морган Кепітал» у частині стягнення із позичальника ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач не укладала додатковий договір від 13 серпня 2014 року № 2 до Кредитного договору № 1 та додатковий договір від 22 липня 2014 року № 2 до Кредитного договору № 2, оскільки згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 31 травня 2019 року № 18-4390 підписи від імені ОСОБА_1 у цих додаткових договорах визнані непридатними для ідентифікації їх виконавця (виконавців).
Сторона позивача надала до суду копії письмових довідок розрахунку заборгованості за Кредитними договорами, з яких неможливо встановити дати та період зарахування коштів на рахунок відповідача ОСОБА_1 , виникнення та нарахування заборгованості за тілом кредиту та процентами, а також неможливо відстежити дати здійснення платежів, надходження та списання коштів із рахунку.
За своєю суттю зазначені копії письмових довідок є лише інформаційними довідками, а не виписками з рахунку, їх затверджено не посадовою особою позивача та завірено штампом, який не придатний для читання, що не уможливлює встановити його походження та належність юридичній особі.
Отже, оскільки сторона позивача не надала до суду детального розрахунку заборгованості за тілом кредиту, процентами, комісією та штрафом із зазначенням періоду, за який виникла заборгованість відповідача ОСОБА_1 перед банком, а також процентної ставки, що використовувалася під час нарахування заборгованості, то заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, а тому відсутні правові підстави для їх задоволення.
Одеський апеляційний суд постановою від 18 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Морган Кепітал», яке змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «ОБОЛОНЬ ІНВЕСТ ПЛЮС» (далі - ТОВ «ОБОЛОНЬ ІНВЕСТ ПЛЮС»), задовольнив.
Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 27 січня 2022 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Морган Кепітал» до ОСОБА_1 скасував і ухвалив нове рішення про задоволення позову в цій частині.
Стягнув із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Морган Кепітал», яке змінило найменування на ТОВ «ОБОЛОНЬ ІНВЕСТ ПЛЮС», кредитну заборгованість у сумі 140 165,16 дол. США та 89 272,51 дол. США, всього стягнув заборгованість у розмірі 229 437,67 дол. США, що станом на 18 жовтня 2023 року еквівалентно 8 363 163,68 грн.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновком судової почеркознавчої експертизи від 31 травня 2019 року № 18-4390 не підтверджено факт непідписання позичальником ОСОБА_1 додаткового договору від 13 серпня 2014 року № 2 до Кредитного договору № 1 та додаткового договору від 22 липня 2014 року № 2 до Кредитного договору № 2, а лише зазначено, що жоден підпис ОСОБА_1 , у тому числі й на вільних зразках, клопотаннях та заявах у цій справі, є непридатним для ідентифікації їх виконання у зв'язку з його специфічним виконанням.
Позовну заяву подано до суду ще у серпні 2016 року, однак відповідач ОСОБА_1 не заперечувала, що вона не підписувала додаткові угоди до кредитних договорів.
Більше того, у клопотанні про призначення судово-економічної експертизи ОСОБА_1 не вказувала про непідписання нею додаткових угод, а посилалася лише на необґрунтованість наданого позивачем розрахунку заборгованості з підстав нарахування комісії за оформлення справи з відкриття кредитного рахунку у розмірі 1 % від суми кредиту та нарахування процентів станом на 08 серпня 2016 року, а не 22 березня 2016 року.
Зазначені обставини у своїй сукупності свідчать про те, що ОСОБА_1 особисто підписувала додаткові угоди, за якими узгодила з банком зміни графіків платежів за обома кредитними договорами.
Крім того, факт укладання позичальником усіх додаткових угод до Кредитних договорів встановлено преюдиційним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28 січня 2021 року у справі № 523/16338/17, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до АТ «ОТП Банк», третя особа - ОСОБА_1 , про визнання договорів поруки припиненими.
Висновок суду першої інстанції про те, що позивач не надав детального розрахунку заборгованості за тілом кредиту, процентами, комісією та штрафом із зазначенням періоду, за який виникла заборгованість відповідача ОСОБА_1 перед банком, а також процентної ставки, що використовувалася під час нарахування заборгованості, з посиланням на розрахунок від 07 жовтня 2021 року, не відповідає обставинам справи.
Так, сторона позивача неодноразово надавала до суду розрахунки заборгованості, зокрема 08 жовтня 2019 року - разом із уточненою позовною заявою, та 07 жовтня 2021 року - як додатки до письмових пояснень.
При цьому розрахунки заборгованості станом на 11 вересня 2019 року, подані до суду разом із заявою від 08 жовтня 2019 року, містять відомості, що відображають дату отримання кредитних коштів, розмір отриманого кредиту, суму погашеного кредиту, залишок заборгованості, валюту зобов'язання, період нарахування заборгованості за процентами, встановлену процентну ставку, кількість днів прострочення та дати погашення заборгованості за процентами.
З огляду на викладене колегія суддів вважала, що позов ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Морган Кепітал», до позичальника доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами, яка утворилася внаслідок невиконання нею взятих на себе зобов'язань.
Водночас колегія суддів погодилася із висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для солідарного стягнення із поручителя ОСОБА_2 заборгованості за кредитними договорами з огляду на те, що судовим рішенням у справі № 523/16338/17 визнано припиненою поруку ОСОБА_2 за договорами поруки № 1 і № 2, укладеними між ним і ПАТ «ОТП Банк» 04 березня 2008 року та 22 квітня 2008 року, з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У січні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року, а рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 27 січня 2022 року залишити без змін.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 та у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 755/2284/16, від 20 вересня 2019 року у справі № 666/4957/15, від 06 лютого 2020 року у справі № 711/4420/17, від 16 червня 2020 року у справі № 214/2213/15, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 15 червня 2022 року у справі № 462/3625/15, від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивувала тим, що апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених судом першої інстанції, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень.
Надані позивачем розрахунки заборгованості не є документами первинного бухгалтерського обліку, а є односторонніми арифметичними розрахунками стягуваних сум, які відповідно повністю залежать від волевиявлення і дій однієї сторони (банку). Водночас у матеріалах справи відсутні виписки з банківських рахунків або інші документи, за якими можливо було б встановити розмір погашеної заборгованості за кредитними договорами та її залишок.
Апеляційний суд не надав належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам та залишив поза увагою те, що 22 березня 2016 року ПАТ «ОТП Банк» надіслало позичальнику та поручителю досудові вимоги про дострокове виконання боргових зобов'язань та сплати заборгованості за кредитними договорами протягом 30 (тридцяти) календарних днів, а тому саме з 22 квітня 2016 року настав строк повного погашення кредиту.
Зі змісту позовної заяви відомо, що банк нарахував заборгованість за процентами станом на 08 серпня 2016 року, однак після 22 квітня 2016 року позивач не мав правових підстав для нарахування процентів за користування кредитом, оскільки, пред'явивши вимоги про дострокове погашення заборгованості, ПАТ «ОТП Банк» відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінило строк виконання основного зобов'язання.
У пункті 5 кредитних договорів банк всупереч законодавству про захист прав споживачів встановив одноразову комісію за оформлення кредитної справи та відкриття позичкового рахунку в розмірі 1 % від суми кредиту.
Вважає, що ПАТ «ОТП Банк» не мало права встановлювати у кредитних договорах винагороду за дії, які банк вчиняє на власну користь, що також впливає на розмір кредитної заборгованості, оскільки сплачені позичальником платежі за комісією (за Кредитним договором № 1 у розмірі 1 582,00 дол. США та за Кредитним договором № 2 у розмірі 983,00 дол. США), які нараховані на підставі нікчемних умов договорів, підлягали зарахуванню на погашення загальної суми заборгованості (тіла кредиту).
Крім того, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 січня 2021 року у справі № 523/16338/17, яким визнано припиненою поруку ОСОБА_2 за договорами поруки № 1 і № 2, укладеними з ПАТ «ОТП Банк» 04 березня 2008 року і 22 квітня 2008 року, не може мати преюдиційного значення у цій справі, оскільки висновком судової почеркознавчої експертизи від 31 травня 2019 року № 18-4390 не підтверджено факт підписання позичальником додаткового договору від 13 серпня 2014 року № 2 до Кредитного договору № 1 та додаткового договору від 22 липня 2014 року № 2 до Кредитного договору № 2.
Аргументи інших учасників справи
У березні 2024 року ТОВ «ОБОЛОНЬ ІНВЕСТ ПЛЮС» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, ухваленою відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 19 лютого 2024 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Суворовського районного суду міста Одеси. Зупинив виконання постанови Одеського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
13 березня 2024 року справу № 523/11666/16-ц передано до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 18 серпня 2025 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з'ясовані судами
13 лютого 2008 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 1, за умовами якого позичальник отримала кредит у загальному розмірі 158 200,00 дол. США зі сплатою плаваючої процентної ставки в розмірі 5,0 % річних + FIDR зі щомісячним погашенням заборгованості згідно з графіком та остаточним поверненням кредиту до 13 липня 2021 року (том 1, а. с. 11-18).
У графіку повернення кредиту та сплати процентів (Додаток № 1 до Кредитного договору № 1) сторони встановили розмір процентної ставки на рівні 12,5 % річних (FIDR + 5,0 %) (том 1, а. с. 19, 20).
У пункті 5 частини № 1 Кредитного договору № 1 передбачено, що комісія банку за оформлення справи з відкриття кредитного рахунку становить 1 % від розміру кредиту.
Згідно з пунктом 1.9.1 частини № 2 Кредитного договору № 1 банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань у цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем своїх боргових зобов'язань за цим договором. Зобов'язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань у цілому настає з дати направлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.
04 березня 2008 року з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором № 1 між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено Договір поруки № 1, за яким поручитель зобов'язався перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов'язань за основним договором (том 1, а. с. 31, 32).
Згідно з пунктами 3.1, 3.4 Договору поруки № 1 у випадку невиконання боржником зобов'язань перед кредитором за кредитним договором кредитор має право звернутися до поручителя з вимогою про виконання боргових зобов'язань у повному обсязі чи в частині. Обов'язок поручителя виконати боргові зобов'язання виникає при отриманні від кредитора відповідної вимоги. Така вимога вважається отриманою поручителем, якщо кредитор надіслав її поштою за адресою, вказаною у цьому договорі. Для дійсності вимоги кредитор не зобов'язаний надавати поручителю підтвердження невиконання боргових зобов'язань боржником.
13 квітня 2009 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 1 до Кредитного договору № 1, яким сторони виклали графік платежів у новій редакції (Додаток № 1 до цього додаткового договору) та зазначили, що у випадку порушення позичальником будь-яких зобов'язань, встановлених умовами кредитного договору та/чи цього додаткового договору, фіксована процентна ставка чи фіксований відсоток (залежно від виду процентної ставки, що застосовуються за кредитним договором, плаваюча чи фіксована процентна ставка) підвищується на 2 % річних у порядку, передбаченому цим додатковим договором. Підвищення процентної ставки не потребує укладання будь-якого додаткового договору до кредитного договору чи графіку платежів та сторони згодні з таким підвищенням стосовно всієї неповернутої суми кредиту (том 1, а. с. 21, 22).
У Додатку № 1 до вказаного додаткового договору сторони встановили розмір процентної ставки на такому рівні: з дати підписання додаткової угоди до 12 квітня 2009 року - 12,5 % річних (FIDR + 5,0 %); з 13 квітня 2009 року до 14 червня 2009 року - 10,5 % річних; з 15 червня 2009 року до дати закінчення кредитного договору - 12,6 % річних (FIDR + 5,1 %) (том 1, а. с. 23-25).
13 серпня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 2 до Кредитного договору № 1, яким сторони виклали графік платежів у новій редакції (Додаток № 1 до цього додаткового договору) та домовилися у строк до 13 серпня 2014 року провести реструктуризацію боргових зобов'язань шляхом зміни строків та розмірів погашення простроченого кредиту в сумі 1 534,18 дол. США, прострочених процентів у сумі 1 225,93 дол. США та процентів, нарахованих на прострочений кредит, у сумі 12,99 дол. США, що виникли у період з 13 червня 2014 року до 13 серпня 2014 року (том 1, а. с. 26, 27).
У Додатку № 1 до вказаного додаткового договору сторони встановили розмір процентної ставки на рівні 13,1 % річних (FIDR + 5,1 %) (том 1, а. с. 28-30).
Суди також з'ясували, що 22 квітня 2008 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 2, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 98 300,00 дол. США зі сплатою плаваючої процентної ставки в розмірі 5,0 % річних + FIDR зі щомісячним погашенням заборгованості згідно з графіком та остаточним поверненням кредиту до 22 вересня 2021 року (том 1, а. с. 33-37).
У графіку платежів (Додаток № 1 до Кредитного договору № 2) сторони встановили розмір процентної ставки на рівні 12,5 % річних (FIDR + 5,0 %) (том 1, а. с. 38-40).
У пункті 5 частини № 1 Кредитного договору № 2 передбачено, що комісія банку за оформлення справи з відкриття кредитного рахунку становить 1 % від розміру кредиту.
Згідно з пунктом 1.9.1 частини № 2 Кредитного договору № 2 банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань у цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем своїх боргових зобов'язань за цим договором. Зобов'язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань у цілому настає з дати направлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.
22 квітня 2008 року з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором № 2 між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено Договір поруки № 2, за яким поручитель зобов'язався перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов'язань за основним договором (том 1, а. с. 51, 52).
Згідно з пунктами 3.1, 3.4 Договору поруки № 2 у випадку невиконання боржником зобов'язань перед кредитором за кредитним договором кредитор має право звернутися до поручителя з вимогою про виконання боргових зобов'язань у повному обсязі чи в частині. Обов'язок поручителя виконати боргові зобов'язання виникає при отриманні від кредитора відповідної вимоги. Така вимога вважається отриманою поручителем, якщо кредитор надіслав її поштою за адресою, вказаною у цьому договорі. Для дійсності вимоги кредитор не зобов'язаний надавати поручителю підтвердження невиконання боргових зобов'язань боржником.
22 квітня 2009 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 1 до Кредитного договору № 2, яким сторони виклали графік платежів у новій редакції (Додаток № 1 до цього додаткового договору) та зазначили, що у випадку порушення позичальником будь-яких зобов'язань, встановлених умовами кредитного договору та/чи цього додаткового договору, фіксована процентна ставка чи фіксований відсоток (залежно від виду процентної ставки, що застосовуються за кредитним договором, плаваюча чи фіксована процентна ставка) підвищується на 2 % річних у порядку, передбаченому цим додатковим договором. Підвищення процентної ставки не потребує укладання будь-якого додаткового договору до кредитного договору чи графіку платежів та сторони згодні з таким підвищенням стосовно всієї неповернутої суми кредиту (том 1, а. с. 41, 42).
У Додатку № 1 до вказаного додаткового договору сторони встановили розмір процентної ставки на такому рівні: з дати підписання додаткової угоди до 21 квітня 2009 року - 12,5 % річних (FIDR + 5,0 %); з 22 квітня 2009 року до 21 червня 2009 року - 10,5 % річних; з 22 червня 2009 року до дати закінчення кредитного договору - 12,6 % річних (FIDR + 5,1 %) (том 1, а. с. 43-45).
22 липня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 2 до Кредитного договору № 2, яким сторони виклали графік платежів у новій редакції (Додаток № 1 до цього додаткового договору) та домовилися у строк до 22 липня 2014 року провести реструктуризацію боргових зобов'язань шляхом зміни строків та розмірів погашення простроченого кредиту, прострочених процентів та процентів, нарахованих на прострочений кредит (том 1, а. с. 46, 47).
У Додатку № 1 до вказаного додаткового договору сторони встановили розмір процентної ставки на рівні 13,1 % річних (FIDR + 5,1 %) (том 1, а. с. 48-50).
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником договірних зобов'язань 22 березня 2016 року банк надіслав кожному з відповідачів повідомлення-вимоги про необхідність дострокового погашення заборгованості за вказаними кредитними договорами протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати отримання цих повідомлень (том 1, а. с. 53, 54).
Однак ані позичальник, ані поручитель не виконали досудові вимоги, кредитна заборгованість залишилася непогашеною.
Станом на 08 серпня 2016 року у позичальника ОСОБА_1 утворилася кредитна заборгованість, а саме:
- за Кредитним договором № 1 - 140 165,16 дол. США (еквівалент 3 476 887,48 грн), з яких: 113 012,80 дол. США - тіло кредиту; 27 152,36 дол. США - проценти за користування кредитними коштами;
- за Кредитним договором № 2 - 89 272,51 дол. США (еквівалент 2 214 462,37 грн), з яких: 72 108,08 дол. США - тіло кредиту; 17 164,43 дол. США - проценти за користування кредитними коштами, що підтверджується наданими банком розрахунками заборгованості (том 1, а. с. 9, 10; том 2, а. с. 210-218; том 3, а. с. 235-238).
Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 31 травня 2019 року № 18-4390, складеним судовим експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Буценко В. В. на виконання ухвали Суворовського районного суду міста Одеси від 16 жовтня 2018 року, з причин, викладених у пунктах 1, 2 дослідницької частини цього висновку, підписи від імені ОСОБА_1 у наданих на експертизу додатковому договорі від 13 серпня 2014 року № 2 до Кредитного договору № 1 та додатковому договорі від 22 липня 2014 року № 2 до Кредитного договору № 2 визнані непридатними для ідентифікації їх виконавця (виконавців) (том 2, а. с. 127-130).
У дослідницькій частині вказаного висновку заначено, що дослідження підписів показало, що в них міститься вкрай обмежений обсяг графічного матеріалу, який у кожному випадку не дає змоги виявити сукупність ознак, що індивідуалізує підписний почерк його виконавця (виконавців). Викладене обумовлене тим, що кожний досліджуваний підпис короткий та конструктивно простий, складається з умовно-читаної літери Ф і додаткового штриха, які містять ознаки з низькою ідентифікаційною значимістю (виконані прямолінійно-дуговими рухами).
Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 28 січня 2021 року у справі № 523/16338/17, яке набрало законної сили 28 грудня 2021 року, позов ОСОБА_2 до АТ «ОТП Банк», третя особа - ОСОБА_1 , про визнання договорів поруки припиненими задовольнив. Визнав припиненою поруку ОСОБА_2 за договорами поруки № 1 і № 2, укладеними між ним та ПАТ «ОТП Банк» 04 березня 2008 року і 22 квітня 2008 року, з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.
У справі № 523/16338/17 суд установив, що додатковими угодами від 13 квітня 2009 року, від 22 квітня 2009 року, від 22 липня 2014 року, від 13 серпня 2014 року до кредитних договорів № 1 і № 2, укладеними без згоди поручителя, збільшено розмір процентної ставки та обсяг відповідальності в частині сплати неустойки, розширено зміст основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним, тобто змінено зобов'язання, забезпечені порукою, що привело до збільшення обсягу відповідальності поручителя ОСОБА_2 , оскільки це підтверджується відповідними умовами договорів поруки та відсутністю документального підтвердження надання згоди поручителя, а також умовами додаткових угод до кредитних договорів.
03 листопада 2021 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ФК «Морган Кепітал» укладено договори про відступлення права вимоги за кредитними договорами № 1 і № 2, а також про заміну кредитора за договорами поруки № 1 і № 2, за умовами яких ТОВ «ФК «Морган Кепітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 (том 4, а. с. 5-10).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
За змістом касаційної скарги постанова апеляційного суду оскаржується тільки в частині задоволення позову банку до позичальника ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, тому на підставі положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховний Суд переглядає це судове рішення лише в означеній частині.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції повною мірою не відповідає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
У частині першій статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися у разі: 1) розірвання договору за взаємною домовленістю сторін; 2) розірвання договору в судовому порядку; 3) відмови від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з частиною першою статті 553, частинами першою та другою статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зістаттею 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
У частині другій статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та стягуючи з позичальника кредитну заборгованість у заявленому позивачем розмірі, апеляційний суд керувався тим, що ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Морган Кепітал», довело й належним чином обґрунтувало свої вимоги у цій частині, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами, яка утворилася внаслідок невиконання нею взятих на себе зобов'язань.
Верховний Суд не погоджується із наведеними висновками суду апеляційної інстанції та вважає їх передчасними з огляду на таке.
У статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Верховний Суд неодноразово роз'яснював, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, якими суд керувався під час задоволення грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (у цьому випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався під час вирішення позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зробила висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц (провадження № 61-43940св18), від 16 червня 2020 року у справі № 214/2213/15-ц (провадження № 61-41276св18), від 15 червня 2022 року у справі № 462/3625/15-ц (провадження № 61-3226св21), на які посилалася заявник у касаційній скарзі.
Однак, переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не надав правової оцінки доводам сторони відповідача про зміну банком строку виконання основного зобов'язання, не дослідив умов кредитних договорів та додаткових угод до них, якими сторони погодили порядок дострокового повернення кредиту за вимогою кредитодавця, а також не звернув уваги на те, що надані ПАТ «ОТП Банк» довідки містять розрахунки заборгованості за тілом кредиту та процентами станом на 08 серпня 2016 року, тоді як у досудових вимогах така заборгованість визначена станом 15 березня 2016 року.
З'ясування питання, чи відбулася зміна строку кредитування з урахуванням вимог банку про дострокове виконання позичальником грошових зобов'язань за кредитними договорами, а також умов цих договорів, має важливе значення для встановлення обставин обґрунтованості розміру заборгованості за процентами та періоду їх нарахування, який визначений позивачем у позовній заяві.
Крім того, у пункті 5 частини № 1 кредитних договорів № 1 і № 2 передбачено, що комісія банку за оформлення справи з відкриття кредитного рахунку становить 1 % від розміру кредиту.
Верховний Суд у постанові від 07 червня 2023 року у справі № 686/14530/15 (провадження № 61-13299св22), на яку міститься посилання у касаційній скарзі, зазначив, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитний договір тощо). Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія, як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості за кредитом не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості за кредитом, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється у разі реалізації прав та обов'язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику. Отже, враховуючи принципи справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами. Оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит у цьому випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв'язку з чим апеляційний суд правильно зазначив, що підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.
Верховний Суд у постанові від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц (провадження № 61-10414св20), на яку посилалася заявник у касаційній скарзі, зробив висновок, що платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи - споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, такі умови договору порушують публічний порядок. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. Нікчемність і, відповідно, недійсність із моменту укладення кредитного договору його умов щодо сплати позичальником комісії (за надання фінансового інструменту, за надання кредитних ресурсів, за обслуговування кредитної заборгованості тощо) має наслідком здійснення перерахунку усіх складових заборгованості, які стягує банк.
Однак суд апеляційної інстанції не перевірив і в оскаржуваному судовому рішенні не навів мотивів відхилення доводів відзиву відповідача на апеляційну скаргу про те, що умова пункту 5 частини № 1 кредитних договорів, яка передбачає винагороду за дії, які банк вчиняє на власну користь (за оформлення справи з відкриття кредитного рахунку), є нікчемною, а тому загальна сума кредитної заборгованості, яку просить стягнути банк, підлягає зменшенню на розмір сплачених позичальником платежів за комісіями, нарахованими на підставі нікчемних умов договорів.
Встановлення указаних обставин також впливає на визначений позивачем розмір кредитної заборгованості.
У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином наданий позивачем розрахунок заборгованості в розрізі зміненого строку кредитування та не надав оцінки правомірності зарахування банком грошових сум на погашення платежів за комісією, а отже, не з'ясував, з урахуванням цих фактів, дійсний розмір кредитної заборгованості.
Таким чином, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції через незастосування відповідних норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та неналежне дослідження зібраних доказів не встановив достатньо повно фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для стягнення з позичальника кредитної заборгованості у повному обсязі.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на те, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції достатньою мірою не виклав мотиви, на яких воно ґрунтується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді заслухані, тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України», «Суомінен проти Фінляндії»).
У контексті наведеного Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції допустив поверховий підхід до вирішення спору, у зв'язку з чим дійшов передчасних висновків про наявність правових підстав для задоволення позову до позичальника у визначеному цим судом обсязі.
За положеннями статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та давати оцінку доказам, які суди не дослідили, а отже, не має можливості вирішити спір по суті та ухвалити нове рішення за результатами касаційного перегляду цієї справи.
Водночас доводи касаційної скарги про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15 (провадження № 61-517св18), від 11 вересня 2019 року у справі № 755/2284/16 (провадження № 61-4685св19), від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), згідно з якими виписки з рахунків або касовий документ - заява про видачу готівки можуть бути належними доказами щодо заборгованості за тілом кредиту, в разі якщо вони відповідають вимогам первинних документів, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Згідно з правовими позиціями, на які посилається заявник у касаційній скарзі, банківська виписка з особового рахунку клієнта банку може слугувати документом, який підтверджує проведення банком касових операцій, за умови зазначення в ній інформації про проведення банком таких операцій, сум і дат операцій та заповнення обов'язкових реквізитів.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
У спорах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанови Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 415/160/17, від 20 листопада 2024 року у справі № 243/7840/15).
ПАТ «ОТП Банк» надало до суду докази надання кредитних коштів ОСОБА_1 , асаме кредитні договори, розрахунки заборгованості, а також додаткові угоди до кредитних договорів, якими визначалися нові графіки погашення кредиту.
Суд апеляційної інстанції встановив, що надані банком розрахунки заборгованості містять відомості, що відображають дату отримання кредитних коштів, розмір отриманого кредиту, суму погашеного кредиту, залишок заборгованості, валюту зобов'язання, період нарахування заборгованості за процентами, встановлену процентну ставку, кількість днів прострочення та дати погашення заборгованості за процентами.
Відповідач, будучи незгодною із указаними розрахунками заборгованості, не була позбавлена можливості спростовувати їх іншими доказами, зокрема шляхом надання власного обґрунтованого розрахунку, який би спростував наявність боргу.
Отже, надані позивачем докази у їх сукупності підтверджують факт виникнення кредитних зобов'язань у ОСОБА_1 за кредитними договорами та наявність у неї заборгованості, а тому доводи касаційної скарги про те, що банк не надав на підтвердження заборгованості належних доказів (первинних документів), які можуть підтверджувати факт її існування, а наданий позивачем самостійно складений розрахунок заборгованості не може бути належним доказом існування заборгованості, оскільки такий розрахунок не підтверджується іншими доказами, є безпідставними.
Аргументи касаційної скарги про те, що рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 січня 2021 року у справі № 523/16338/17, яким визнано припиненою поруку ОСОБА_2 за договорами поруки № 1 і № 2, укладеними з ПАТ «ОТП Банк» 04 березня 2008 року і 22 квітня 2008 року, не може мати преюдиційного значення у цій справі, оскільки висновком судової почеркознавчої експертизи від 31 травня 2019 року № 18-4390 не підтверджено факт підписання позичальником додаткового договору від 13 серпня 2014 року № 2 до Кредитного договору № 1 та додаткового договору від 22 липня 2014 року № 2 до Кредитного договору № 2, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
У частині другій статті 77 ЦПК України передбачено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 31 травня 2019 року № 18-4390, складеним судовим експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Буценко В. В. на виконання ухвали Суворовського районного суду міста Одеси від 16 жовтня 2018 року, з причин, викладених у пунктах 1, 2 дослідницької частини цього висновку, підписи від імені ОСОБА_1 у наданих на експертизу додатковому договорі від 13 серпня 2014 року № 2 до Кредитного договору № 1 та додатковому договорі від 22 липня 2014 року № 2 до Кредитного договору № 2 визнані непридатними для ідентифікації їх виконавця (виконавців) (том 2, а. с. 127-130).
У дослідницькій частині вказаного висновку заначено, що дослідження підписів показало, що в них міститься вкрай обмежений обсяг графічного матеріалу, який у кожному випадку не дає змоги виявити сукупність ознак, що індивідуалізує підписний почерк його виконавця (виконавців). Викладене обумовлене тим, що кожний досліджуваний підпис короткий та конструктивно простий, складається з умовно-читаної літери Ф і додаткового штриха, які містять ознаки з низькою ідентифікаційною значимістю (виконані прямолінійно-дуговими рухами).
Таким чином, відсутні беззаперечні докази про те, що ОСОБА_1 не підписувала вказані додаткові угоди до кредитних договорів, хоча саме вона як особа, яка про це заявляє, мала б довести, що підпис безспірно їй не належить.
Отже, апеляційний суд, оцінивши наявні у справі докази у сукупності і взаємозв'язку, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не довела належними доказами факт непідписання нею Додаткового договору від 13 серпня 2014 року № 2 до Кредитного договору № 1 та Додаткового договору від 22 липня 2014 року № 2 до Кредитного договору № 2.
Доводи заявника про те, що вона не була присутньою під час укладення указаних додаткових угод та згоди на їх укладення не надавала, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються її підписами у цих угодах, дійсність яких останньою не спростована на підставі належних і допустимих доказів.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів суд апеляційної інстанції не встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення в частині вирішення позовних вимог банку до позичальника ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд взяв до уваги тривалий час розгляду судами цієї справи, однак з метою дотримання принципівсправедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України) суд дійшов висновку про передання справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
Під час нового розгляду апеляційному суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, і ухвалити в означеній частинізаконне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18) зробив висновок про те, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з направленням справи на розгляд до суду першої / апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Враховуючи, що у цій справі Верховний Суд не змінив рішення судів першої та апеляційної інстанцій та не ухвалив нове, а направив справу на новий апеляційний розгляд, то відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
Отже, у цьому конкретному випадку судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, мають бути перерозподілені за результатами нового розгляду справи судом апеляційної інстанції, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган Кепітал», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Петров
СуддіА. І. Грушицький
В. М. Ігнатенко
А. А. Калараш
І. В. Литвиненко