20 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 344/11671/23
провадження № 61-6424св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Міністерство внутрішніх справ України,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державна іпотечна установа, Івано-Франківська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Якубовський Олександр Олександрович, на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 березня 2024 року у складі колегії суддів Василишин Л. В., Максюти І. О., Фединяка В. Д.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державна іпотечна установа (далі - ДІУ), Івано-Франківська міська рада, про зобов'язання вчинити дії.
Позов обґрунтовано тим, що ДІУ придбала двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 64,4 кв. м, житловою площею 37,3 кв. м. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 січня 2010 року № 69-р «Питання надання квартир, що придбані Державною іпотечною установою, у с. Угорники» затверджено погоджений Координаційною радою з питань розподілу квартир, що придбані ДІУ при Кабінеті Міністрів України, поіменний список громадян, яким надаються придбані у АДРЕСА_2 квартири.
Пунктом 2 зазначеного розпорядження також доручено ДІУ передати державним органам та Угорницькій сільській раді квартири для надання зазначеним у списку громадянам. Згідно з пунктом 2 поіменного списку вирішено надати ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 із приміткою «службова». 13 січня 2010 року між ДІУ та МВС України підписано акт приймання-передавання вказаної квартири.
03 лютого 2010 року ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Угорницької сільської ради від 29 січня 2010 року було видано ордер на квартиру. У 2011 році ОСОБА_1 розпочав процес приватизації квартири АДРЕСА_1 . Рішенню органу приватизації про приватизацію квартири має передувати процедура передання квартири з державної у комунальну власність.
04 квітня 2012 року між ДІУ та МВС України відбулося передання оригіналів документів на вказану квартиру, про що складено відповідний акт. Після отримання оригіналів правовстановлювальних документів МВС України повинно було зареєструвати право власності на цю квартиру шляхом внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Однак зазначені зміни до реєстру внесені не були. Тому це унеможливлює завершення процедури приватизації квартири.
Позивач просив зобов'язати МВС України зареєструвати право власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна у ДРРПННМ 29500617, яка перебуває в користуванні позивача та його сім'ї, за собою, шляхом внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно та вирішити питання про звернення до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради із клопотанням про передання зазначеної квартири з державної у комунальну власність Івано-Франківської об'єднаної територіальної громади у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 06 листопада 1995 року № 891.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2023 року позов задоволено.
Зобов'язано МВС України зареєструвати право власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна у ДРРПННМ 29500617, яка перебуває в користуванні ОСОБА_1 та його сім'ї, за собою шляхом внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Зобов'язано МВС України передати квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна у ДРРПННМ 29500617, з державної у комунальну власність Івано-Франківської об'єднаної територіальної громади у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 06 листопада 1995 року № 891.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що державна реєстрація прав не є способом набуття права власності, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття речових прав на нерухоме майно, наявність підписаного 13 січня 2010 року акта приймання-передавання квартири між ДІУ та МВС України навіть за відсутності відповідних змін до записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є правовою підставою вважати, що саме МВС України, а не ДІУ є суб'єктом, уповноваженим управляти державним майном (зазначеною квартирою).
Отже, відмовляючи у переданні квартири з державної у комунальну власність орган місцевого самоврядування та МВС України, користуючись неоновленою МВС України інформацією ще з 13 січня 2010 року, помилково керувалися тим, що МВС України не приймало від ДІУ квартиру за актом приймання-передавання. Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 10 лютого 2022 року № 126 квартиру АДРЕСА_1 було виключено з числа службових, це рішення прийнято на підставі листа МВС України від 28 квітня 2011 року.
Рішення органу місцевого самоврядування дає можливість прийняття подальших рішень ДІУ щодо передання спірної квартири в комунальну власність міста, оскільки така квартира вже не має статусу службової. Однак письмове звернення позивача від 25 березня 2022 року до відповідача залишилося без належного реагування, тому суд вважав, що зобов'язання відповідача вчинити дії, які дадуть підставу для передання квартири з державної у комунальну власність, є обґрунтованими.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 28 березня 2024 року рішення Івано-Франківського міського суду від 30 жовтня 2023 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Апеляційний суд дійшов висновку, що реєстрація права власності є власним повноваженням МВС України, тобто таке зобов'язання є втручанням у дискреційні повноваження державного органу. Вимога про зобов'язання вирішити питання про звернення до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради із клопотанням про передання зазначеної квартири з державної у комунальну власність, не є конкретною та такою, що передбачає поновлення порушеного права ОСОБА_1 . Обраний у цьому випадку судом спосіб є виходом за межі позову без обґрунтування такої доцільності. Такі зобов'язальні дії не гарантують захист порушеного права позивача - безоплатного отримання квартири у власність, тобто обраний позивачем спосіб захисту (без визнання неправомірними дій чи бездіяльності державних органів та визнання права) не є ефективним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Якубовський О. О., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 березня 2024 року, просить їїскасувати та залишити в силі рішення Івано-Франківського міського суду від 30 жовтня 2023 року.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2019 року у справі № 910/6642/18, щодо необхідності застосування чотирискладового тесту та встановлення: чи існує в позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективним, якщо здійснюватиметься в той спосіб, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.
Суд апеляційної інстанції, зробивши висновок про неефективність обраного позивачем способу захисту, не встановив, чи існує у позивача законний інтерес, якщо так, то чи має місце його порушення; чи підлягає його законний інтерес захисту. Зі змісту постанови апеляційного суду не зрозуміло, який, на думку суду, існує ефективний спосіб захисту порушеного права / інтересу позивача.
Відповідач, який прийняв на баланс спірну квартиру за актом від 04 квітня 2012 року, не забезпечив проведення державної реєстрації прав на неї за собою, що позбавляє можливості реалізувати державний механізм передання квартири у комунальну власність для подальшої приватизації позивачем згідно із законом.
Таким чином, відповідач діє недобросовісно, а обраний позивачем спосіб захисту є належним.
Аргументи інших учасників справи
У червні 2024 року ДІУ подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що належним способом захисту порушених прав може бути звернення до суду з позовними вимогами до МВС України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, а саме: визнати протиправною бездіяльність МВС, яка полягає у нездійсненні за собою реєстрації права оперативного управління спірною квартирою шляхом внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; зобов'язати МВС України зареєструвати за собою право оперативного управління спірною квартирою шляхом внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Після виконання рішення суду та реєстрації МВС України за собою права оперативного управління спірною квартирою шляхом внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно МВС України зможе передати спірну квартиру з державної власності у комунальну власність органу місцевого самоврядування для подальшої її приватизації позивачем у порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
У червні 2024 року МВС України подало відзив на касаційну скаргу, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
Указувало, що для того, щоб особі було надано судовий захист, позивач повинен надати суду докази, що дійсно порушене його право, свобода чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем, а задоволення позовних вимог матиме ефект щодо відновлення його прав. Разом із тим позивач не обґрунтував, які його права, свободи чи інтереси порушено МВС України, яким чином обраний ним спосіб захисту шляхом зобов'язання МВС України вчинити дії реально відновить його наявне суб'єктивне право.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У жовтні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченоїпунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 2004 року ОСОБА_1 як заступник начальника відділу УБОЗ УМВС в Івано-Франківській області перебував на квартирному обліку згідно з наказом МВС України від 10 вересня 2004 року.
Відповідно до акта приймання-передавання від 13 січня 2010 року ДІУ передала квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 29 січня 2010 року № 2 ОСОБА_1 надано (склад сім'ї - 3 особи) службову квартиру АДРЕСА_1 відповідно до Порядку розподілу квартир, що придбані ДІУ на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 січня 2010 року № 69-р.
Згідно з пунктом 2 вказаного розпорядження ДІУ зобов'язано передати державним органам та Угорницькій сільській раді квартири для подальшого надання громадянам за списком, затвердженим пунктом 1 цього розпорядження, зокрема ОСОБА_1 .
Пунктом 3 цього розпорядження було зобов'язано виконавчий комітет Угорницької сільської ради забезпечити в установленому законом порядку видання зазначеним у списку громадянам ордерів на жилі приміщення.
На виконання цього пункту Угорницька сільська рада прийняла рішення № 2 про надання двокімнатної квартири позивачу й видала йому ордер від 03 лютого 2010 року № 1. Таке рішення прийнято за згодою Управління МВС в Івано-Франківській області, яке затвердило поіменний список працівників, яким планується надання квартир у будинку АДРЕСА_3 .
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно квартира АДРЕСА_1 з 21 січня 2010 року перебуває в державній власності, на балансі ДІУ.
30 грудня 2010 року позивача було звільнено з посади у зв'язку з досягненням пенсійного віку (наявність вислуги більше 20 років).
У 2011 році у зв'язку із звільненням зі служби в органах внутрішніх справ ОСОБА_1 звернувся до начальника управління МВС України в Івано-Франківській області із проханням надати йому квартиру для постійного проживання з подальшим виключенням її з числа службових.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 2011 року № 855 «Про деякі питання передачі квартир, придбаних Державною іпотечною установою», прийнятою на виконання статті 30 Закону України «Про Державний бюджет на 2011 рік», затверджено порядок безоплатного передання квартир, що придбані ДІУ, відповідно до актів Кабінету Міністрів України, які закріплені за нею на праві повного господарського відання та перебувають на її балансі, визначеним у таких актах органам. Безоплатне передання квартир здійснюється відповідною комісією, що утворюється відповідно органом, уповноваженим управляти державним майном, якому передаються квартири, або виконавчим органом сільської, селищної, міської ради - у разі передання квартир з державної власності у комунальну власність відповідних територіальних громад. Безоплатне передання квартир оформляється актом приймання-передавання, складеним на підставі актів Кабінету Міністрів України щодо надання громадянам квартир.
На виконання вимог зазначеної постанови ДІУ підготувала акти приймання-передавання оригіналів всіх правовстановлювальних документів на квартири до МВС України, які придбані для працівників МВС України, однак листом
від 12 листопада 2012 року МВС України відмовилося приймати до сфери свого управління квартиру АДРЕСА_1 , про що вказано в листі ДІУ від 22 липня 2015 року. У зв'язку з такою відмовою ДІУ з 2013 року до 2015 року зверталася до різних інстанцій з проханням вирішити питання передання квартир від неї до МВС України та завершити безоплатне передання квартир, пропонуючи різні варіанти вирішення (прийняття окремого нормативно-правового акта, внесення до чинного Порядку зміни, інші шляхи), однак хоча проєкт постанови Кабінету Міністрів України у 2014 році й був розроблений, але так і не був прийнятий, про все це свідчить переписка між ДІУ та Угорницькою сільською радою, які намагалися віднайти шляхи вирішення вказаного питання.
Водночас спірна квартира, в якій проживає позивач, дійсно була виключена управлінням МВС України в Івано-Франківській області з фонду службового житла, знята з балансу, у зв'язку з чим листом ГУНП від 20 липня 2017 року, куди звертався за вирішенням питання позивач, рекомендовано ОСОБА_1 звернутися до Угорницької сільської ради за місцем проживання. Таке звернення заявника ОСОБА_1 . ГУНП перенаправило ліквідаційній комісії управління МВС України в Івано-Франківській області, на що остання надала відповідь 17 лютого 2020 року про те, що квартира знята з балансу УМВС в Івано-Франківській області (хоча така квартира й не була взята на баланс відповідача, незважаючи на неодноразові намагання ДІУ) згідно з листом МВС України від 28 квітня 2011 року № 6961/Пп.
12 листопада 2012 року листом за вих. № 17550/Лк заступник міністра МВС України - керівник апарату Лекарь С. І. надіслав перелік квартир, які необхідно виключити з актів приймання-передавання. Серед таких квартир є і квартира
ОСОБА_1 . Підставою для такої дії, як зазначено у листі, є результати службового розслідування, які вказують на те, що ряд квартир, право управління яких пропонується передати, є або виведеними з числа службових, або відчужені.
За змістом листа ДІУ від 22 липня 2015 року № 5557/15/2 листом від 12 листопада 2012 року МВС України відмовилося приймати до сфери свого управління квартиру АДРЕСА_1 .
04 серпня 2015 року листом № 02-2.19/178 виконавчий комітет Угорницької сільської ради, розглянувши питання щодо переоформлення службової квартири, повідомив про те, що оскільки серед переліку наданих ОСОБА_1 документів відсутній акт приймання-передавання квартири між ДІУ та МВС України, а також правовстановлювальні документи, у задоволенні звернення необхідно відмовити.
17 лютого 2020 року листом за вих. № 102/108/31-2020 голови ліквідаційної комісії управління МВС України в Івано-Франківській області було підтверджено, що ОСОБА_1 інше житлове приміщення, окрім зазначеної квартири управління МВС України в Івано-Франківській області не надавало; квартирний облік МВС України в Івано-Франківській області був ліквідований, а зазначена квартира була знята з балансу управління МВС України в Івано-Франківській області відповідно до зазначеного листа МВС України від 28 квітня 2011 року № 6961/Пп.
Листом за вих. № 2472/108/05/31-2017 від 20 липня 2017 року заступника начальника управління МВС в Івано-Франківській області Кіцелюка В. М. повідомлено ОСОБА_1 про те, що відповідно до дозволу МВС України від 28 квітня 2011 року № 6961/Пп квартира була виключена МВС України та управління МВС України в Івано-Франківській області з фонду службового житла, тому для завершення процедури необхідно звернутися до Угорницької сільської ради.
23 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся на адресу Кабінету Міністрів України, МВС України, ДІУ та Угорницької селищної ради із пропозицією, зокрема, щодо передання квартири з державної у комунальну власність. На зазначене звернення 05 жовтня 2022 року листом за вих. № 4253/15/4 на адресу Угорницької сільської ради ДІУ повідомила про те, що оскільки акт приймання-передавання між ДІУ та МВС України щодо вказаної квартири підписано не було, квартира перебуває у державній власності на балансі ДІУ.
За змістом листа Департаменту державного майна та ресурсів МВС України від 12 січня 2021 року № Б-532/25 МВС України не має повноважень щодо прийняття управлінських рішень стосовно квартири, зокрема, і направлення клопотання на адресу Угорницької сільської ради Івано-Франківської області щодо передання квартири до комунальної власності. Також повідомлено, що оригінали технічного паспорта від 15 грудня 2009 року, свідоцтва про право власності (серія НОМЕР_1 ) та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно (серія ССТ, № 717838) перебувають у МВС України.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Предметом позову у цій справі є зобов'язання МВС України зареєструвати право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка перебуває в користуванні позивача та його сім'ї, за МВС України шляхом внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно та вирішити питання про звернення до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради із клопотанням про передання зазначеної квартири з державної у комунальну власність Івано-Франківської об'єднаної територіальної громади у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 06 листопада 1995 року № 891.
Апеляційний суд дійшов висновку, що реєстрація права власності є власним повноваженням МВС України, тобто таке зобов'язання є втручанням у дискреційні повноваження державного органу. Вимога про зобов'язання вирішити питання про звернення до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради із клопотанням про передання зазначеної квартири з державної у комунальну власність, не є конкретною та такою, що передбачає поновлення порушеного права ОСОБА_1 . Обраний у цьому випадку судом спосіб є виходом за межі позову без обґрунтування такої доцільності. Такі зобов'язальні дії не гарантують захист порушеного права позивача - безоплатного отримання квартири у власність, тобто обраний позивачем спосіб захисту (без визнання неправомірними дій чи бездіяльності державних органів та визнання права) не є ефективним.
З таким висновком погодитися не можна з огляду на таке.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункти 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Диспозитивність - один із базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особа заявляє належну позовну вимогу, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатися до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження
№ 12-83гс21)).
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У частині першій статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на неможливість реалізувати своє право на приватизацію займаного ним житла відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», оскільки спірну квартиру не передано до комунальної власності.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 05 травня 2025 року в справі № 759/1426/22, провадження № 61-15198сво23, зазначено, що «неналежне виконання обов'язку щодо обліку житлових приміщень (квартир) державного житлового фонду, що перешкоджає їх приватизації громадянами, які на законних підставах вселилися та проживають у цих приміщеннях (квартирах) та відповідно до закону мають право на їх приватизацію, не може покладати на цих громадян негативні наслідки такої бездіяльності уповноважених органів державної влади / місцевого самоврядування та тягар ризиків відмови у приватизації житлових приміщень (квартир) з цих підстав».
Згідно з пунктами 21, 22 Статуту ДІУ в редакції від 03 листопада 2009 року майно установи становлять основні фонди та оборотні активи, інші активи, вартість яких відображається в бухгалтерському обліку установи. Майно установи є державною власністю і закріплюється за нею на праві господарського відання. Установа в порядку, встановленому законодавством та цим Статутом, володіє, користується і розпоряджається належним їй майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству, меті її діяльності, з урахуванням обмежень правоможності розпорядження окремими видами майна, визначеними законодавством.
Розділом 2 Методичних рекомендацій стосовно оформлення права власності на нерухоме майно, придбане ДІУ, та державної реєстрації такого права, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 січня 2010 року № 92/5, визначено, що актами Кабінету Міністрів України затверджувалися переліки, якими передбачена передача квартир від ДІУ до головних розпорядників бюджетних коштів та органів місцевого самоврядування із наступною компенсацією установі витрат, пов'язаних з їх придбанням.
У розділі 3 зазначених Методичних рекомендацій було визначено, що у випадку оформлення права власності на придбані ДІУ квартири, оформлення та державну реєстрацію на них слід здійснювати за державою, а у свідоцтві про право власності на нерухоме майно та, відповідно, у Реєстрі прав власності на нерухоме майно повинна робитися відмітка, що майно закріплено на праві господарського відання за ДІУ.
Після придбання спірної квартири та реєстрації права власності на неї за державою, ДІУ здійснювала передачу квартир до головних розпорядників бюджетних коштів для поліпшення житлових умов громадян відповідно до поіменних списків громадян, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання передачі квартир, придбаних Державною іпотечною установою» № 855 (далі - Постанова № 855), прийнятою на виконання статті 30 Закону України «Про Державний бюджет на 2011 рік», затверджено порядок безоплатної передачі квартир, що придбані Державною іпотечною установою, відповідно до актів Кабінету Міністрів України, які закріплені за нею на праві повного господарського відання та перебувають на її балансі, визначеним у таких актах органам.
У пункті 2 Постанови № 855 визначено, що квартири повинні передаватися безоплатно відповідно до актів Кабінету Міністрів України в управління відповідних органів державної влади та з державної власності у комунальну власність територіальних громад.
Відповідно до пункту 5 Постанови № 855 безоплатна передача квартир оформлювалась актом приймання-передавання квартир, складеним на підставі актів Кабінету Міністрів України щодо надання громадянам квартир.
Згідно з пунктом 8 Постанови № 855 ДІУ та органи, яким були передані квартири, відображали в установленому порядку факт здійснення операції з передання квартир у бухгалтерському обліку.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 січня 2010 року № 69-р «Питання надання квартир, що придбані Державною іпотечною установою, у с. Угорники»та відповідно до акта приймання-передання від 13 січня 2010 року ДІУ передало квартиру АДРЕСА_1 .
Крім того, на підставі акта приймання-передавання документів від 04 травня 2012 року ДІУ передало оригінали правовстановлювальних документів на вказану квартиру уповноваженому представнику МВС України.
МВС України, яке за актом приймання-передавання квартири отримало від ДІУ квартиру АДРЕСА_1 , яка передана в користування позивача, не здійснило дії щодо реєстрації прав на неї, в результаті чого в Державному реєстрі прав на нерухоме майно міститься запис про те, що спірна квартира перебуває у державній власності на балансі ДІУ.
17 лютого 2020 року листом за вих. № 102/108/31-2020 голови ліквідаційної комісії управління МВС України в Івано-Франківській області було підтверджено, що
ОСОБА_1 інше житлове приміщення, окрім зазначеної квартири, управлінням МВС України в Івано-Франківській області не надавало; квартирний облік МВС України в Івано-Франківській області був ліквідований, а зазначена квартира була знята з балансу управління МВС України в Івано-Франківській області відповідно до листа МВС України від 28 квітня 2011 року № 6961/Пп.
Таким чином, вказаний лист підтверджує, що вказана квартира перебувала на балансі МВС України з 13 січня 2010 року до 28 квітня 2011 року.
Крім того, зняття спірної квартири з балансу у 2011 році без подальшого передання у комунальну власність є незавершеною МВС України дією, так само як і прийняття її на баланс від ДІУ у 2010 році без реєстрації права за собою.
Листом за вих. № 2472/108/05/31-2017 від 20 липня 2017 року заступника начальника управління МВС в Івано-Франківській області Кіцелюка В. М. повідомлено ОСОБА_1 про те, що відповідно до дозволу МВС України від 28 квітня 2011 року № 6961/Пп квартира була виключена МВС України та управління МВС України в Івано-Франківській області з фонду службового житла. Отже, для завершення процедури необхідно звернутися до Угорницької сільської ради.
23 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся на адресу Кабінету Міністрів України, МВС України, ДІУ та Угорницької селищної ради із пропозицією, зокрема, щодо передання квартири з державної у комунальну власність. На зазначене звернення 05 жовтня 2022 року листом за вих. № 4253/15/4 на адресу Угорницької сільської ради ДІУ повідомила про те, що оскільки акт приймання-передавання між ДІУ та МВС України щодо вказаної квартири підписано не було, тому квартира перебуває у державній власності на балансі ДІУ.
Згідно з листом від 12 січня 2021 року за вих. № Б-532/25 Департамент державного майна та ресурсів МВС України повідомив, що оригінали правовстановлювальних та технічних документів перебувають у МВС України. Однак з посиланням на інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначив, що власником квартири є ДІУ, а тому МВС України не має повноважень щодо направлення клопотання на адресу Угорницької сільської ради стосовно передання квартири з державної у комунальну власність.
Державна реєстрація прав не є способом набуття права власності, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття речових прав на нерухоме майно, наявність підписаного 13 січня 2010 року акта приймання-передавання квартири між ДІУ та МВС України навіть за відсутності відповідних змін до записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є правовою підставою вважати, що саме МВС України, а не ДІУ є суб'єктом, уповноваженим управляти державним майном (зазначеною квартирою).
З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що, відмовляючи у переданні квартири з державної у комунальну власність, орган місцевого самоврядування та МВС України, користуючись неоновленою МВС України інформацією з 13 січня 2010 року, помилково керувалися тим, що МВС України не приймало від ДІУ спірну квартиру згідно з актом приймання-передавання.
Відповідно до копії акта приймання-передавання квартири між ДІУ та МВС України, підписаного 13 січня 2010 року, МВС України прийняло у своє господарське відання зазначену службову квартиру без будь-яких застережень. Вказаний акт підтверджує, що МВС України відповідно до положень Закону України «Про управління об'єктами державної власності» має повноваження направити клопотання на адресу Івано-Франківської міської ради (правонаступник Угорницької сільської ради) щодо передання квартири з державної у комунальну власність.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» цей Закон регулює відносини, пов'язані з передачею об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об'єктів права комунальної власності у державну власність.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» ініціатива щодо передачі об'єктів права державної та комунальної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно (далі - самоврядні організації), місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування.
Об'єктами передачі згідно з частиною першою статті 2 цього Закону є нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі приміщення (після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об'єкт) на підставі розподільного балансу), інше окреме індивідуально визначене майно підприємств, об'єкти житлового фонду.
Передача об'єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням відповідних органів, визначених частиною першою статті 4 цього Закону та за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських рад, а також погодженням пропозицій належними органами за статтею 4 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності».
У постанові Кабінету Міністрів України від 06 листопада 1995 року № 891 «Про затвердження Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій» визначено порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, у разі банкрутства, зміни форми власності або ліквідації цих підприємств, установ та організацій, а передача в комунальну власність відомчого житлового фонду в інших випадках здійснюється в такому ж порядку з дотриманням вимог законів України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», «Про місцеве самоврядування в Україні» та інших законодавчих актів. Така передача будинків відомчого житлового фонду в комунальну власність провадиться також комісією разом з відповідною технічною документацією, складанням акта приймання-передавання.
23 липня 2020 року позивач направив лист Прем'єр-Міністру України, МВС України, ДІУ та Угорницькій сільській раді щодо передання квартири з державної у комунальну власність.
27 липня 2020 року та 22 вересня 2020 року Угорницька сільська рада ініціювала до ДІУ питання передання квартири з державної у комунальну власність.
ДІУ направила до Угорницької сільської ради лист-відповідь від 05 жовтня 2020 року, в якому підтвердила придбання нею квартири на виконання урядових рішень та перебування спірної квартири в державній власності на праві господарського відання та балансі ДІУ.
У постанові Кабінету Міністрів України від 27 липня 2011 року № 855 «Про деякі питання передачі квартир, придбаних Державною іпотечною установою» та Законі України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» передбачено передачу квартири не тільки в управління МВС, а й у комунальну власність органу місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» передача об'єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням: Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів, визначених у абзацах другому - п'ятому частини першої статті 2 цього Закону (крім нерухомого майна, призначеного виключно для розміщення дошкільних навчальних закладів); органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій - щодо об'єктів, визначених в абзаці шостому частини першої статті 2 цього Закону, та нерухомого майна, призначеного виключно для розміщення дошкільних навчальних закладів. Передача об'єктів з державної у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах здійснюється за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, якщо інше не передбачено законом, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за наявності згоди районних або обласних рад, якщо інше не передбачено законом.
Пропозиції щодо передачі об'єктів з державної у комунальну власність, яка здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України, погоджуються з: органом, уповноваженим управляти державним майном, або відповідною самоврядною організацією; державним органом приватизації; підприємством - щодо передачі цілісних майнових комплексів його структурних підрозділів, нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна, закріпленого за таким підприємством.
У разі якщо передача об'єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України, пропозиції щодо передачі зазначених об'єктів погоджуються ініціаторами такої передачі, зазначеними у статті 3 цього Закону, та подаються до центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.
Ініціатива щодо передачі об'єктів права державної та комунальної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно (далі - самоврядні організації), місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування.
Об'єктами передачі згідно з цим Законом є:
нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі приміщення (після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об'єкт) на підставі розподільного балансу);
об'єкти житлового фонду (у тому числі гуртожитки як об'єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини) та інші об'єкти соціальної інфраструктури.
Відповідно до статті 4-1 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» пропозиції щодо передачі об'єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об'єктів соціальної інфраструктури, які належать підприємствам, погоджуються з цими підприємствами, а щодо передачі об'єктів житлового фонду (крім гуртожитків) та інших об'єктів соціальної інфраструктури, споруджених за рахунок коштів підприємств, - також з трудовими колективами цих підприємств. Пропозиція вважається погодженою з трудовим колективом підприємства за наявності рішення загальних зборів трудового колективу, прийнятого більшістю голосів від загальної кількості працівників підприємства.
Пропозиції щодо передачі у комунальну власність побудованих за рахунок державних капітальних вкладень об'єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об'єктів соціальної інфраструктури, які не увійшли до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), не потребують погодження з такими товариствами та їх трудовими колективами.
У пунктах 70-71 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» наголошено, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Потреба державного органу виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 10 лютого 2022 року № 126 (пункт 4.1) було виключено з числа службових двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Вказане рішення прийнято на підставі листа МВС України від 28 квітня 2011 року.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зазначене рішення органу місцевого самоврядування надає можливість прийняття подальших рішень МВС України щодо передання спірної квартири в комунальну власність, оскільки спірна квартира вже не має статусу службової.
Особа у взаємовідносинах із суб'єктами владних повноважень може презюмувати, що їх рішення та дії відбуваються в межах законодавчого поля і на таку особу не покладено обов'язку перевіряти саме законність дій відповідних органів влади чи місцевого самоврядування. Це є виключно правом приватної особи.
Перекладати тягар відповідальності на фізичних осіб, які обґрунтовано сподівалися на правомірність дій органу місцевого самоврядування, не відповідає засадам, закріпленим як у Конституції України, так і в міжнародних актах з прав людини та прецедентній практиці ЄСПЛ, та створює можливість зловживання своїми правами органами державної влади та місцевого самоврядування.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову, а висновки суду першої інстанції в цій конкретній справі є правильними та забезпечують поновлення порушеного права позивача.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Якубовський О. О., скасування постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 28 березня 2024 року, залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування постанови апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, судові витрати у виді судового збору за подання касаційної скарги, понесені заявником, підлягають відшкодуванню.
У визначенні розміру судового збору, який підлягає відшкодуванню, Верховний Суд врахував, що у справі заявлені дві вимоги немайнового характеру, позов подано у 2023 році, постанова апеляційного суду оскаржена позивачем повністю, а тому за подання касаційної скарги заявник мав сплатити судовий збір у розмірі 3 435,52 грн (2 684,00 грн х 0,4 х 2 х 200 %), що відповідає ставці судового збору за подання касаційної скарги на рішення суду у 2024 році.
Однак ОСОБА_1 за подання касаційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 2 146,00 грн, а тому така сума судового збору, сплачена заявником, підлягає відшкодуванню йому відповідачем.
Враховуючи, що за подання касаційної скарги заявнику необхідно було сплатити 3 435,52 грн, тому суманедоплаченого судового збору у розмірі 1 289,52 грн (3 435,52 грн - 2 146,00 грн) підлягає стягненню на користь держави з відповідача.
Судові витрати, понесені відповідачем у суді апеляційної інстанції, покладаються на нього.
Керуючись статтями 400, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Якубовський Олександр Олександрович, задовольнити.
Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 березня 2024 року скасувати, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2023 року залишити в силі.
Стягнути з Міністерства внутрішніх справ Українина користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі2 146 (дві тисячі сто сорок шість) грн 00 коп.
Стягнути з Міністерства внутрішніх справ Українина користь держави судовий збір у розмірі1 289 (одна тисяча двісті вісімдесят дев'ять) грн 52 коп.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
О. М. Ситнік