03 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/13443/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуюча, Волковицька Н. О., Краснов Є. В.,
за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,
представників учасників справи:
Державного підприємства «Гарантований покупець» - Фартушної В. Л.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець»
на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2025
(суддя Курдельчук І. Д.)
та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2025
(судді Сибіга О. М., Михальська Ю. Б., Станік С. Р.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячна Енергія Захід»
до Державного підприємства «Гарантований покупець»
про стягнення 1 814 261,16 грн.
1. Історія справи
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Сонячна Енергія Захід» (далі - ТОВ «Сонячна Енергія Захід», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Гарантований покупець» (далі - ТОВ «Гарантований покупець», відповідач, скаржник) про стягнення 1 814 261,16 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором від 30.08.2018 № 15494/01.
1.3. Господарський суд міста Києва рішенням від 16.01.2025 позов задовольнив.
1.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2025 вирішено: 1) прийняти відмову ТОВ «Сонячна Енергія Захід» від позовних вимог в частині стягнення 3 % річних у сумі 56 575,85 грн та інфляційних втрат у сумі 113 528,11 грн; 2) закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 3 % річних у сумі 56 575,85 грн та інфляційних втрат у сумі 113 528,11 грн; 3) визнати нечинним рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних у сумі 56 575,85 грн та інфляційних втрат у сумі 113 528,11 грн; 4) апеляційну скаргу ДП «Гарантований покупець» у частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 про задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 1 644 157,20 грн залишити без задоволення; 5) рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 у частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 1 644 157,20 грн залишити без змін; 6) викласти пункт 2 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 у наступній редакції: « 2. Стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 27, код ЄДРПОУ 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячна Енергія Захід» (31252, Хмельницька область, Волочиський район, село Кривачинці, вулиця Центральна, будинок 53, код ЄДРПОУ 41344170) основного боргу у сумі 1 644 157,20 грн (один мільйон шістсот сорок чотири тисячі сто п'ятдесят сім гривень 20 копійок) та 21 771,13 грн (двадцять одну тисячу сімсот сімдесят одну гривню 13 копійок) судового збору».
1.5. 20.01.2025 до Господарського суду міста Києва від ТОВ «Сонячна Енергія Захід» надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій просило стягнути з ДП «Гарантований покупець» витрати на правову допомогу в розмірі 40 000,00 грн.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Додатковим рішенням від 11.02.2025 Господарський суд міста Києва задовольнив заяву ТОВ «Сонячна Енергія Захід» про розподіл судових витрат та стягнув з ДП «Гарантований покупець» 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
2.2. Додаткове рішення мотивоване тим, що заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 40 000,00 грн не є завищеним, є співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову, їх розмір обґрунтований та пропорційний до предмета спору. При цьому підстав для зменшення вказаних судових витрат судом першої інстанції не встановлено, у зв'язку з чим у клопотанні відповідача про зменшення судових витрат позивача на оплату правничої допомоги відмовлено.
2.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 26.06.2025 додаткове рішення суду першої інстанції від 11.02.2025 залишив без змін з тих же підстав.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування
3.1. ДП «Гарантований покупець» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2025, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.
3.2. Скаржник зазначає, що подає касаційну скаргу на підставі виключного випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки суд апеляційної інстанції застосував статті 1, 19, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», статті 126, 129 ГПК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 27.10.2022 у справі № 904/8800/21, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 28.02.2023 у справі № 910/20293/21, від 10.01.2024 у справі № 285/5547/21, від 11.04.2024 у справі № 344/12148/23, від 22.04.2024 у справі № 346/2744/21.
3.3. Скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували: 1) доводи відповідача про неспівмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, обсягом наданої правової допомоги, часом, витраченим на виконання робіт (наданих послуг); 2) порушення позивачем порядку подання доказів щодо понесених судових витрат, а також те, що такі докази подані з пропуском строку на їх подання до суду.
3.4. Посилається також на те, що суди попередніх інстанцій не врахували фінансовий стан відповідача, внаслідок чого на нього покладено необґрунтовано завищені витрати, пов'язані зі стягненням витрат на правничу допомогу позивача.
4. Позиції інших учасників справи; процесуальні питання
4.1. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувані додаткове рішення та постанову судів попередніх інстанцій залишити без змін.
4.2. Скаржник у касаційній скарзі просить зупинити провадження у цій справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 909/399/24. Однак Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21.07.2025 повернула до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу № 909/399/24 для розгляду, тому відсутні підстави для розгляду цього клопотання.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представника відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
5.2. Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 40 000,00 грн.
5.3. Суди дослідили надані позивачем докази та встановили, що:
- відповідно до пункту 2.1 договору про надання правової допомоги від 24.10.2024 у випадку необхідності отримання правничої допомоги клієнт надсилає на електронну пошту виконавця завдання щодо надання правничої допомоги;
- згідно із завданням № 1 до договору від 24.10.2024 вартість надання правничої допомоги - 40 000,00 грн; порядок оплати передбачає здійснення передплати в розмірі 40 000,00 грн протягом 3 робочих днів з дати надходження цього завдання;
- до матеріалів справи надано платіжну інструкцію від 29.10.2024 № 445 на суму 40 000, 00 грн, а також акт приймання-передачі правничої допомоги від 16.01.2025 № 1 на суму 40 000,00 грн, в якому вказано назву послуги, кількість годин роботи адвоката, ціна однієї години роботи, вартість та зазначено, що клієнт прийняв надану правову допомогу і сторони погодились, що загальна вартість наданої правової допомоги становить 40 000,00 грн.
5.4. Відповідач подав суду першої інстанції заперечення на заяву позивача про ухвалення додаткового рішення, в якій просив відмовити у покладенні витрат на правничу професійну допомогу позивача в повному обсязі, або обмежити розмір компенсації.
5.5. У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
5.6. За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин, помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
5.7. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, встановив, що умовами пункту 2.1 договору та замовлення № 1 визначені порядок і сума гонорару; розмір винагороди за надання професійної правничої допомоги у замовленні № 1 передбачений у вигляді фіксованої суми (40 000,00 грн), тому не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу; акт наданих послуг від 16.01.2025 підтверджує факт надання та отримання послуг на суму, визначену у замовленні № 1.
5.8. Відповідно до частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
5.9. За частиною п'ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
5.10. У разі ж недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України щодо дотримання принципу співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята цієї статті).
5.11. При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
5.12. Верховний Суд, у тому числі й у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (про яку вказує скаржник у касаційній скарзі), неодноразово зазначав, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін.
5.13. Суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15-ц).
5.14. Надавши оцінку заяві позивача, доданим до заяви документам, розглянувши заперечення відповідача на заяву позивача про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не є завищеним, є розумним і співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову, їх розмір є обґрунтований та пропорційний до предмета спору, а підстави для зменшення вказаних судових витрат відсутні, тому суд відхилив клопотання відповідача про зменшення судових витрат позивача на оплату правничої допомоги, оскільки останнім не доведено належним чином неспівмірності розміру витрат, понесених позивачем. Тож у касаційній скарзі скаржник не погоджується з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою принципу співмірності, а про незастосування принципу співмірності у спірних правовідносинах у оскаржуваних судових рішеннях не йдеться; доводи відповідача щодо питання співмірності були перевірені судами.
5.15. Скаржник у касаційній скарзі також зазначив, що на момент ухвалення рішення по суті позовних вимог докази, додані до заяви про ухвалення додаткового рішення, вже були наявні у позивача (договір від 24.10.2024, завдання № 1 до договору, платіжне доручення від 29.10.2024 № 445) на момент звернення до суду з позовом, однак не були долучені до позовної заяви всупереч приписам статті 80 ГПК України. ДП «Гарантований покупець» також наголошує, що позивач не зазначив причин неможливості своєчасного подання цих доказів. Тому, на думку скаржника, згідно з приписами частини восьмої статті 80, статті 221 ГПК України, ці докази не мали б прийматися судом до розгляду. При цьому скаржник стверджує, що аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 285/5547/21, від 11.04.2024 у справі № 344/12148/23, від 22.04.2024 у справі № 346/2744/21.
5.16. Верховний Суд у постанові від 11.04.2024 у справі № 344/12148/23 врахував, що постанова апеляційного суду по суті спору ухвалена 29.11.2023 і відповідач звернувся із заявою про стягнення судових витрат на правничу допомогу, до якої додав докази на підтвердження їх розміру протягом п'яти днів після її ухвалення - 01.12.2023. Водночас, встановивши, що відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказав лише попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які очікує понести у зв'язку з розглядом цієї справи в суді апеляційної інстанції, а долучені ним докази (зокрема, договір про надання професійної правничої допомоги, акт приймання-передачі та платіжна інструкція) датовані 02.01.2023, 22.11.2023, 28.11.2023, тобто до ухвалення апеляційним судом постанови по суті спору від 29.11.2023, і зміст заяви не містить обґрунтування поважних причин неподання відповідачем доказів, що підтверджують розмір судових витрат, до закінчення судових дебатів у справі, Верховний Суд дійшов висновку про скасування додаткової постанови апеляційного суду та відмову в задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
5.17. У справі № 285/5547/21 (постанова від 10.01.2024) Верховний Суд зазначив, що рішення суду першої інстанції було ухвалене 27.12.2022, при цьому позивач звернувся із заявою про стягнення витрат на правничу допомогу, до якої додав докази про їх понесення протягом п'яти днів після його ухвалення (03.01.2023). Подані докази були датовані за період із 09.12.2021 до 03.08.2022, тобто до моменту ухвалення рішення суду першої інстанції. Відтак, Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, мотивовану тим, що зміст цієї заяви не містив обґрунтування щодо поважних причин неподання доказів, що підтверджують розмір судових витрат, до закінчення судових дебатів у справі.
5.18. У постанові від 22.04.2024 у справі № 346/2744/21 Верховний Суд, пославшись на постанову Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 285/5547/21, наголосив: якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, вона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.
При цьому з обставин справи № 346/2744/21 вбачається, що ні до відзиву, ні до закінчення судових дебатів, ні протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду першої інстанції відповідач доказів щодо понесення відповідних судових витрат не надав.
5.19. Натомість у справі № 910/13443/24, що розглядається, у позовній заяві наведений попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу; до закінчення судових дебатів позивач подав заяву про подання доказів про судові витрати, у якій повідомив суд про те, що надасть докази, які підтверджують розмір витрат на професійну правничу допомогу, протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
5.20. У передбачений частиною восьмою статті 129 ГПК України строк після ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору від 16.01.2025, а саме 20.01.2025 до місцевого господарського суду позивач подав заяву від 17.01.2025 щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, до якої долучив докази, що підтверджують заявлений розмір судових витрат - договір від 24.10.2024, завдання № 1 до договору від 24.10.2024, платіжну інструкцію від 29.10.2024 № 445 та акт приймання-передачі правничої допомоги від 16.01.2025 № 1. При цьому акт наданих послуг датований 16.01.2025, тобто зазначеного доказу про надання та приймання послуг не існувало на час ухвалення рішення від 16.01.2025. Цей акт складений після закінчення судових дебатів та після ухвалення судом рішення по суті позовних вимог. Наведене зумовило відсутність підстав для відмови у задоволенні вказаної заяви позивача судом першої інстанції у зв'язку з необхідністю обґрунтування позивачем поважних причин неподання відповідних доказів до закінчення судових дебатів у справі.
5.21. Таким чином, доводи скаржника про те, що суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 285/5547/21, від 11.04.2024 у справі № 344/12148/23, від 22.04.2024 у справі № 346/2744/21, є безпідставними в аспекті статей 80, 221 ГПК України, оскільки обставини у справах, на які посилається скаржник, та у справі, що розглядається, не є подібними.
5.22. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
5.23. Незгода із сумою витрат на професійну правничу допомогу не свідчить про порушення судом статей 126, 129 ГПК України.
5.24. У касаційній скарзі скаржник також посилається на неврахування судом висновків Верховного Суду щодо застосування статей 1, 19, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», статей 126, 129 ГПК України (постанови від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 27.10.2022 у справі № 904/8800/21, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 28.02.2023 у справі № 910/20293/21), проте слід зазначити, що у вказаних скаржником справах Верховний Суд за наслідками розгляду і вирішення позовних вимог, оцінки поданих в них доказів та доведеності понесених витрат на професійну правничу допомогу вирішував питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, тобто за інших фактичних обставин ухвалював судове рішення, ніж у справі, що розглядається.
5.25. При цьому колегія суддів зазначає, що обставини, які стосуються відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, є предметом оцінки у кожному конкретному випадку, а сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідних доказів, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, розумності їх розміру тощо не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.
5.26. Колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, кожного разу виходить з конкретних обставин, якими обумовлене таке зменшення, а також і ступінь доведеності їх неспівмірності.
5.27. Тому наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження. З цих підстав касаційна скарга задоволенню не підлягає.
5.28. Щодо посилання скаржника на те, що судами попередніх інстанцій не враховано фінансовий стан відповідача, внаслідок чого покладено на нього необґрунтовано завищені витрати на правничу допомогу позивача, колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій, надавши оцінку заяві позивача, доданим до заяви документам, розглянувши заперечення відповідача на заяву позивача про ухвалення додаткового рішення, дійшли висновку про те, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не є завищеним, є розумним і співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову, їх розмір є обґрунтований та пропорційний до предмета спору. Суди дійшли висновку, що підстави для зменшення вказаних судових витрат відсутні, тому відхилили клопотання відповідача про зменшення судових витрат позивача на оплату правничої допомоги. Отже, немає підстав вважати, що судами попередніх інстанцій не дано оцінку запереченню відповідача на заяву позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та не враховано всі обставини, якими це заперечення обґрунтоване.
5.29. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
5.30. У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 зазначеної Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
5.31. Колегія суддів з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
7. Судові витрати
7.1. Зважаючи на те, що судовий збір за подання касаційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу не сплачується, відповідно судом касаційної інстанції не розподіляється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» залишити без задоволення.
2. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2025 у справі № 910/13443/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча Л. Рогач
Судді Н. Волковицька
Є. Краснов