8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"18" вересня 2025 р. Справа № 922/2686/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Байбака О.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю спільне українсько-французьке підприємство "АБС" (адреса: 61050, м. Харків, Гімназійна набережна, буд. 12; код ЄДРПОУ: 22677507)
до Комунального підприємства "Харківводоканал" (адреса: 61052, м. Харків, вул. Конторська, буд. 90; код ЄДРПОУ: 03361715)
про стягнення 220669,36 грн.
без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю спільне українсько-французьке підприємство "АБС" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Комунального підприємства "Харківводоканал" (далі - відповідач), з яких:
178238,00 грн - сума боргу;
31803,47 грн - пені;
8277,50 грн - інфляційних втрат;
2350,39 грн - 3% річних.
Позов обґрунтовано з посиланням на порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки № 44/4-ПЦ/08 від 16.04.2008 щодо своєчасного та повного проведення розрахунків за поставлений позивачем товар.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін; запропоновано відповідачу подати відзив на позов в п'ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов; встановити відповідачу строк для подання заперечень протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив.
Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з вимогами п. п. 5-6 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
З метою повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та надання їм можливості реалізувати власні процесуальні права, судом засобами електронного зв'язку направлено копію ухвали від 04.08.2025 про відкриття провадження у справі. Зокрема, копію зазначеної ухвали доставлено до електронних кабінетів позивача та відповідача в підсистемі “Електронний суд», про що свідчать довідки про доставку електронного листа від 05.08.2025 (а. с. 19-20).
З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення сторін про розгляду справи, а останні в розумінні вимог ст. ст. 120, 242 ГПК України вважаються такими, що належним чином повідомлені про такий розгляд.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (вх. № 19152 від 20.08.2025), в якому просить суд у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх вимог відповідач, зокрема вказує, що розділ 12 договору поставки № 44/4-ПЦ/08 від 16.04.2008 не містить єдиного ідентифікатора Національного банку учасника фінансового ринку, IBAN (International Bank Account Number) також відсутній. Додатковими угодами до зазначеного договору цей недолік не усунутий. Зазначений недолік не дозволяє відповідачу виконувати свої зобов'язання у відповідності до умов договору.
Крім того, відповідач звертає увагу суду на те, що доказів прийняття товару відповідачем у відповідності до діючих норм законодавства, а саме, відповідно до Інструкцій П-6 та П-7 матеріали позову не містять, тобто постачання товару у відповідності з умовами договору поставки № 44/4-ПЦ/08 від 16.04.2008 позивачем не доведено.
На думку відповідача, наведені порушення позивачем договірних зобов'язань доводять відсутність факту виникнення у відповідача грошового зобов'язання відповідно до умов договору.
У відповіді на відзив (вх. № 19698 від 28.08.2025) позивач наполягає на задоволенні позовних вимог з посиланням на те, що з метою оплати поставленого товару позивач надавав відповідачу рахунки - фактури № 175 на підставі видаткової накладної № 414 від 06.12.2024, № 187 на підставі видаткової накладної від № 416 від 09.12.2024, № 113 на підставі видаткової накладної від № 446 від 30.12.2024. Окрім того, 05 червня 2025 року відповідачу було направлено претензію вих. № 2 від 04.06.2025 з вимогою сплати 502 074, 00 грн. В претензії було вказано єдиний ідентифікатор Національного банку учасника фінансового ринку, IBAN (International Bank Account Number) банку, в якому має відкритий рахунок Позивач. Аналогічні дані містяться у видаткових накладних, що містяться в матеріалах справи. Зазначене, на думку позивача, свідчить про можливість відповідача сплатити існуючий борг.
При цьому, позивач також зазначає, що після отримання від нього вказаної претензії відповідач сплатив частину боргу, що спростовує доводи відповідача про те, що відсутність у договорі поставки № 44/4-ПЦ/08 від 16.04.2025 унеможливлює виконання зі свого боку зобов'язань. Обставини сплати частини боргу відповідачем підтверджується банківською випискою за контрагентом за період з 17.06.2025 до 08.07.2025.
Окремо позивач звертає увагу суду на те, що підписані обома сторонами видаткові накладні свідчать про факт передачі товару. Зі змісту видаткових накладних можливо встановити, який саме і в якій кількості товар було передано. Очевидно, що якби товар був неналежної якості, то відповідач відмовився б його приймати. Позивач не отримував жодних претензій з приводу якості товару.
Відповідач надав суду заперечення (вх. № 19979 від 01.09.2025), в яких наполягає на правовій позиції, викладеній у відзиві на позов, а також звертає увагу суду на те, що до відповіді на відзив позивачем долучені: рахунок-фактура № 175 на підставі видаткової накладної № 414 від 06.12.2024; рахунок-фактура № 187 на підставі видаткової накладної від № 416 від 09.12.2024; рахунок-фактура № 113 на підставі видаткової накладної від № 446 від 30.12.2024; банківська виписка за період з 17.06.2025 до 08.07.2025. Наведені рахунки-фактури не містять відміток про їх отримання відповідачем, або його уповноваженою особою. Тобто позивачем не доведено, що ці розрахункові документи надавались у комплекті з видатковими накладними при поставці товару.
Також відповідач вказує, що позивач не звертався до суду з клопотанням про встановлення додаткового строку для подання доказів, долучених до відповіді на відзив, не обґрунтував поважність причин не подання зазначених доказів у встановлений законом строку. Окрім цього відповідач заперечує проти долучення зазначених письмових документів я якості доказів.
Позивач надав суду додаткові пояснення (вх. № 20210 від 04.09.2025) в яких наполягає на задоволенні заявленого позову, та зазначає що він направляв відповідачу претензію з вимогою сплатити заборгованість. В результаті частина заборгованості була сплачена. Дана обставина підтверджує, що відповідач визнає наявність заборгованості перед позивачем та має змогу сплачувати її. Банківська виписка за період з 17.06.2025 до 08.07.2025 підтверджує факт сплати відповідачем частини боргу. Позивач вказує, що він не додавав банківську виписку разом із позовною заявою, адже вважав, що відповідач не буде оспорювати обставину сплати ним частини боргу, а обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доведенню. Тобто на етапі подання позовної заяви подання банківської виписки не вбачалося за необхідне, а після отримання відзиву банківська виписка була подана для спростування доводів відповідача, які не могли бути відомі позивачу заздалегідь.
Позивач зазначає, що відповідач хоча і заперечує отримання ним рахунків-фактур на оплату, однак банківська виписка містить інформацію про платежі, здійснені відповідачем. В призначеннях платежу вказано посилання на конкретний рахунок, що додатково підтверджує отримання відповідачем рахунків-фактур.
Розглянувши подані на розгляд суду матеріали справи, суд визнає їх достатніми для прийняття судового рішення по суті спору.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив.
Як свідчать матеріали справи, 16.04.2008 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір поставки № 44/4-ПЦ/08 (далі за текстом - договір з урахуванням додаткової угоди № 5 від 29.06.2010; а. с. 13-14), за умовами якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцеві комп'ютери, оргтехніку, комплектуючі, витратні матеріали, ліцензійне програмне забезпечення (далі за текстом - товар), а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити цей товар (п. 1.1 договору).
На підставі п. 4.3-4.4 договору покупець оплачує товар впродовж 60 (шістдесяти) банківських днів від дня отримання товару, згідно рахунки-фактури, наданого на підставі видаткової накладної, підписаної обома сторонами.
Оплата вартості товару здійснюється шляхом перерахування вартості відповідної партії товару на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений в розділі 12 «Місцезнаходження і реквізити сторін» цього договору. За згодою сторін можливі інші форми розрахунків, які не суперечать діючому законодавству України.
Згідно з п. 5.5 договору, приймання товару за кількістю та якістю здійснюється сторонами в порядку, що визначається відповідним чинним законодавством.
Відповідно до п. 6.4 договору, покупець у разі порушення зобов'язань, обумовлених п. 4.3 цього договору, сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченого у строк товару.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар за видатковими накладними: № 446 від 30.12.2024 (а. с. 8), № 416 від 09.12.2024 (а. с. 9), № 414 від 06.12.2024 (а. с. 10) на загальну суму 205998,00 грн.
Суд констатує, що наведені видаткові накладні містять банківські реквізити позивача у даній справі, та підписані уповноваженими представниками сторін.
Як стверджує позивач, при складанні наведених видаткових накладних та з метою оплати поставленого товару позивач надавав відповідачу наступні рахунки - фактури: № 175 на підставі видаткової накладної № 414 від 06.12.2024, № 187 на підставі видаткової накладної від № 416 від 09.12.2024, № 113 на підставі видаткової накладної від № 446 від 30.12.2024.
Відповідач факт отримання наведених рахунків-фактур заперечує.
Однак, як стверджує позивач, та не заперечується відповідачем, всупереч умовам договору, відповідач сплатив товар лише частково, і станом на момент звернення позивача до суду з позовом у даній справі його борг перед позивачем становить 178238,00 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивач надіслав на адресу відповідача лист-вимогу № 1 від 14.05.2025 (а. с. 15) в якій вимагав сплати існуючого боргу.
У претензії № 2 від 04.06.2025 (а. с. 11-12) позивач повторно вимагав від відповідача погашення існуючої заборгованості за договором у повному обсязі.
Однак, відповідач зазначені вимоги позивача не виконав, та існуючий борг не сплатив.
В процесі розгляду даної справи відповідач вказує, що він не міг сплатити існуючий борг оскільки відповідно до п. 4.4 Договору оплата вартості товару здійснюється шляхом перерахунку вартості відповідної партії Товару на розрахунковий рахунок Постачальника, зазначений в розбілі 12 “Місцезнаходження і реквізити Сторін» цього Договору. При цьому розділ 12 договору поставки № 44/4-ПЦ/08 від 16.04.2008 не містить єдиного ідентифікатора Національного банку учасника фінансового ринку, IBAN (International Bank Account Number) також відсутній. Додатковими угодами до зазначеного договору цей недолік не усунутий.
Обставини щодо стягнення з відповідача боргу за поставлений товар в загальній сумі 178238,00 грн стали підставами для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.
Крім того, у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання позивач на підставі умов договору та відповідних вимог чинного законодавства України нарахував до стягнення з відповідача 31803,47 грн пені за період прострочення оплати з 05.02.2025 по 31.07.2025, 2350,39 грн 3% річних за загальний період прострочення з 05.02.2025 по 31.07.2025, та 8277,50 грн інфляційних втрат загальний період прострочення лютий - липень 2025.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За умовами ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
За змістом ст. ст. 598-599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як вже зазначалось, п. 4.3 договору передбачено, що покупець оплачує товар впродовж 60 (шістдесяти) банківських днів від дня отримання товару, згідно рахунки-фактури, наданого на підставі видаткової накладної, підписаної обома сторонами.
У даному випадку, як свідчать матеріали справи, позивач виконав свої зобов'язання за договором поставки № 44/4-ПЦ/08 від 16.04.2008, зокрема, поставивши відповідачу обумовлений цим договором товар на загальну суму 205998,00 грн. Отриманий товар підлягає оплаті відповідачем в строк, передбачений умовами договору.
Як стверджує позивач, та не заперечується відповідачем, останній свої зобов'язання за договором виконав лише частково, та його борг за поставлений товар становить 178238,00 грн..
Суд констатує, що строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати встановлено умовами договору (п. 4.3.) та є таким, що настав.
Враховуючи викладене, а також те, що відповідач в процесі розгляду даної справи не спростував зазначені обставини та не надав суду доказів оплати цього боргу, суд за наслідками розгляду справи приходить до висновку про задоволення позову в даній частині вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за договором поставки № 44/4-ПЦ/08 від 16.04.2008 в сумі 178238,00 грн.
При цьому суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що у нього не виникло обов'язку оплатити отриманий товар зокрема з тих підстав, що укладений між сторонами договір не містить банківських реквізитів позивача на які відповідач мав здійснити оплату товару, тобто відповідач фактично був позбавлений можливість здійснити цю оплату.
Як зазначалось, на підставі п. 4.4 договору оплата вартості товару здійснюється шляхом перерахування вартості відповідної партії товару на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений в розділі 12 «Місцезнаходження і реквізити сторін» цього договору. За згодою сторін можливі інші форми розрахунків, які не суперечать діючому законодавству України.
У розділі 12 договору сторони зазначили свої реквізити, а саме: повне найменування юридичних осіб та їх місцезнаходження, розрахункові рахунки, МФО банків, коди ЄДРПОУ, при цьому банківський рахунок позивача вказано наступний: р/р НОМЕР_1 в ХОД АППБ «Аваль» в м. Харкові.
Відповідно до Положення про систему єдиної ідентифікації учасників фінансового ринку України, затвердженого постановою Правління НБУ № 92 від 30.08.2021, запроваджений єдиний ідентифікатор Національного банку (далі - код ID НБУ) - унікальний код, який містить шість знаків, надається учаснику фінансового ринку під час першого внесення інформації щодо цього учасника до інформаційних систем Національного банку та є єдиним унікальним ідентифікатором у відносинах останнього з Національним банком. Чинні коди банків (МФО) із дня набрання чинності цим Положенням уважаються кодами ID НБУ.
IBAN (International Bank Account Number) - міжнародний номер банківського рахунку, застосування якого є обов'язковим в Україні для банків, небанківських надавачів платіжних послуг, які відкривають платіжні рахунки користувачам, а також для емітентів електронних грошей під час формування номеру електронного гаманця. Кожна держава самостійно встановлює структуру номера рахунку IBAN згідно з вимогами стандарту ISO 13616. Для України IBAN складається із 29 літерно-цифрових символів: коду країни, контрольного розряду, коду ID НБУ та номера рахунку.
Розділ 12 Договору поставки №44/4-ПЦ/08 від 16 квітня 2008 р. не містить єдиного ідентифікатора Національного банку учасника фінансового ринку, IBAN (International Bank Account Number) також відсутній.
Однак, з цього приводу суд зазначає, що у видаткових накладних № 446 від 30.12.2024, № 416 від 09.12.2024 та № 414 від 06.12.2024, які з боку відповідача підписані уповноваженою особою без жодних заперечень (про що свідчать наявні в матеріалах справи довіреності на отримання цінностей від позивача) міститься інформація про банківські реквізити позивача, на які можна здійснити розрахунок за отриманий товар.
Окрім того, як зазначає позивач, та не заперечується відповідачем, часткову оплату вартості товару відповідач здійснював з посиланням на рахунки - фактури, які, як зазначає позивач, були надані відповідачу при здійсненні поставки з метою їх оплати. Зазначене ж в свою чергу може додатково свідчити про обізнаність відповідача з банківським рахунком позивача, та відповідно про можливість здійснити оплату в строк, передбачений умовами договору.
Суд також зазначає та враховує, що у випадку якщо відповідач дійсно мав намір оплати вартість отриманого товару однак не знав банківських реквізитів позивача, відповідач мав можливість безпосередньо звернутися до позивача з цього приводу (тим більше що умовами договору передбачено 60 денний строк оплати з моменту отримання товару), проте матеріали справи не містять будь-яких доказів звернення відповідача до позивача з цього приводу.
Разом з тим, ст. 537 ЦК України передбачено, що боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори або на рахунок ескроу в разі:
1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання;
2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку;
3) відсутності представника недієздатного кредитора.
Нотаріус повідомляє кредитора у порядку, встановленому законом, про внесення боргу у депозит.
Таким чином, у випадку якщо відповідач дійсно не знав банківських реквізитів позивача для оплати, він мав можливість виконати свій обов'язок в порядку, передбаченому ст. 537 ЦК України, однак будь-яких дій з цього приводу не вчинив.
Щодо позову в частині стягнення пені суд зазначає.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Як зазначалось, на підставі п. 6.4 договору покупець у разі порушення зобов'язань, обумовлених п. 4.3 цього договору, сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченого у строк товару.
У даному випадку, факт прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань щодо сплати отриманого товару підтверджується матеріалами справи та відповідачем жодним чином не спростовується. Доводи відповідача про неможливість здійснення оплати через відсутність банківських реквізитів позивача спростовується вищевикладеним.
Зазначене надає позивачу право на нарахування пені за таке прострочення в порядку, визначеному вказаними положеннями чинного законодавства та умовами договору.
Як свідчить здійснений позивачем розрахунок, за допущені порушення умов договору позивач на суму існуючого боргу нарахував відповідачу 31803,47 грн пені за загальний період прострочення оплати за кожною з видаткових накладних з 05.02.2025 по 31.07.2025.
Однак, перевіривши складений позивачем розрахунок пені, суд констатує його часткову арифметичну невірність, оскільки за вказані позивачем періоди прострочення оплати за накладними вірною є сума 24156,10 грн. (в т. ч. 4311,86 грн. за видатковою накладною № 414 за період прострочення з 05.02.2025 по 31.07.2025, 4389,04 грн. за видатковою накладною № 416 за період прострочення з 08.02.2025 по 31.07.2025, та 15455,20 грн. за видатковою накладною № 446 за період прострочення з 01.03.2025 по 31.07.2025). Перевірка розрахунку пені судом здійснювалася за допомогою інструменту “Юридичний калькулятор» (https://calc.sitebuy.pro/).
За таких обставин, позов в частині стягнення пені також підлягає задоволенню частково, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в наведеній сумі.
В задоволенні іншої частини позову про стягнення пені слід відмовити в зв'язку з безпідставністю її нарахування до стягнення.
Щодо вимоги про стягнення інфляційних та 3% річних суд зазначає таке.
Стаття 610 ЦК України вказує на те, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Факт прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань щодо сплати заборгованості за отриманий товар підтверджується матеріалами справи, та відповідачем жодним чином не спростовується. Зазначене надає позивачу право на нарахування інфляційних та 3% річних за таке прострочення.
Як свідчить здійснений позивачем розрахунок, за допущені порушення умов договору позивач на суму існуючого боргу нарахував відповідачу 8277,50 грн інфляційних втрат загальний період прострочення лютий - липень 2025 та 2350,39 грн 3% річних за загальний період прострочення оплати з 05.02.2025 по 31.07.2025.
Однак, перевіривши складений позивачем розрахунок інфляційних та річних, суд також констатує його часткову арифметичну невірність в частині нарахування інфляційних, оскільки за вказані позивачем періоди прострочення оплати за накладними вірною є сума інфляційних 7904.22 грн. (в т. ч. 1447.7 грн. за видатковою накладною № 414 за період прострочення з 05.02.2025 по 31.07.2025, 1497.63 грн. за видатковою накладною № 416 за період прострочення з 08.02.2025 по 31.07.2025, та 4958.89 грн. за видатковою накладною № 446 за період прострочення з 01.03.2025 по 31.07.2025), тоді як розрахунок річних є арифметично вірним.
Перевірка розрахунку пені судом здійснювалася за допомогою інструменту “Юридичний калькулятор» (https://calc.sitebuy.pro/).
За таких обставин, позов в частині стягнення інфляційних та річних також підлягає задоволенню частково, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 7904,22 грн. інфляційних та 2350,39 грн 3% річних.
В задоволенні іншої частини позову про стягнення інфляційних слід відмовити в зв'язку з безпідставністю їх нарахування до стягнення.
При прийнятті рішення судом також враховується, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27.09.2001).
У наведеній справі Європейський суд з прав людини наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
З огляду на викладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки за наслідками розгляду справи позов підлягає задоволенню частково, судові витрати у справі підлягають покладенню на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За таких обставин, з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 2586,47 грн витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 ГПК України, господарський суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства "Харківводоканал" (адреса: 61052, м. Харків, вул. Конторська, буд. 90; код ЄДРПОУ 03361715) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю спільне українсько-французьке підприємство "АБС" (адреса: 61050, м. Харків, Гімназійна набережна, буд. 12; код ЄДРПОУ 22677507):
178238,00 грн - суми боргу;
24156,10 грн - пені;
7904,22 грн - інфляційних втрат;
2350,39 грн - 3% річних;
2586,47 грн - витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні іншої частини позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя О.І. Байбак