8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"08" вересня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/2188/25
Господарський суд Харківської області у складі
судді Чистякової І.О.
за участю секретаря судового засідання Татаурова В.А.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лиманський комбікормовий завод" (84402, Донецька область, місто Лиман, вулиця Північна, будинок 1, ідентифікаційний код 42733895)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Нова" (61002, місто Харків, вулиця Чернишевська, будинок 66, ідентифікаційний код 34328899)
про стягнення 20 232 602,93 грн
за участю представників сторін:
позивача - адвоката Чунжина В.С.
відповідача - адвоката Шолтояну А.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лиманський комбікормовий завод" (позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Нова" (відповідач) про стягнення основної суми боргу у розмірі 7 996 729,28 грн, прямих збитків у розмірі 7 404 971,31 грн та пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ 4 830 902,34 грн.
Позивач також просить стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 345 003 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №0106-21 від 01.06.2021 щодо оплати отриманого товару, внаслідок чого заявлено до стягнення основну заборгованість в сумі 7 996 729,28 грн, прямі збитки у розмірі 7 404 971,31 грн, які фактично відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку нараховані як інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ 4 830 902,34 грн на підставі п. 8.3. договору.
Позивачем до позовної заяви також подано заяву про поновлення строків позовної давності щодо вимог про стягнення грошових коштів основного боргу, пені та реальних збитків.
Окрім того, одночасно з пред'явленням позову позивачем було подано до суду заяву про забезпечення позову (вх.№ 2188/23 від 24.06.2025), в якій він просив суд заборонити будь-які операції з коштами, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Нова" (ЄДРПОУ 34328899) у розмірі 7 996 729,28 гривень.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/2188/25. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 21 липня 2025 року об 11:30. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Запропоновано учасникам справи провести перемови на предмет проведення процедури мирного врегулювання спору або укладення мирової угоди та письмово повідомити суд до початку підготовчого засідання про наявність обставин, зазначених у ч. 2 ст. 182 ГПК України. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов. Встановлено відповідачу строк для подання заперечення на відповідь на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.06.2025 повернуто заяву про забезпечення позову (вх.№2188/23 від 24.06.2025) Товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лиманський комбікормовий завод" на підставі ч. 7 ст. 140 ГПК України.
26.06.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про забезпечення позову, яку зареєстровано 27.06.2025 за вх.№ 15166, в якій позивач просив заборонити будь-які операції з коштами, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Нова" (ЄДРПОУ 34328899) у розмірі 7 996 729,28 гривень.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.06.2025 прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лиманський комбікормовий завод" про забезпечення позову (вх.№15166 від 27.06.2025). Призначено розгляд заяви про забезпечення позову у судовому засіданні з викликом сторін на "01" липня 2025 р. на 12:00 год.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.07.2025 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лиманський комбікормовий завод" про забезпечення позову (вх.№15166 від 27.06.2025).
11.07.2025 через підсистему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву (вх.№16309), в якому відповідач просить в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, вважає вимоги позивача необґрунтованими та не підтвердженими жодними доказами, заперечує факт укладання зазначеного договору та наявність будь-яких правовідносин з позивачем з приводу поставки товару за вказаним договором. Водночас, відповідач зазначив, що позивачем не надано жодних доказів знищення первинних документів та у відзиві просив витребувати у позивача оригінали доказів, копії яких додано до позовної заяви, а саме, договір поставки № 0106-21 від 01 червня 2021 року, акт звірки взаєморозрахунків станом на 30 червня 2022 року, запит від ТОВ "ПК "НОВА" на підтвердження кредиторської/дебіторської заборгованості відповідно станом на 01.07.2021 і на кінець дня від 22.09.2022, довіреності, виписані для отримання товару з ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Лиманський комбікормовий завод".
15.07.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшли ідентичні за своїм змістом відповіді на відзив, які зареєстровано 16.07.2025 за вх.№№16542, 16546, в яких позивач зазначив, що обсяг поставленої продукції за договором № 0106-21 від 01 червня 2021 року за період з 01.07.2021 по 30.06.2022 складав 87 849 218,94 грн, про що свідчить запит від 22.06.2022 на підтвердження кредиторської заборгованості від ТОВ ПК "НОВА", який підписаний директором Мараховським С.А. Фактична заборгованість у розмірі 7 996 729,28 грн виникла за лютий 2022 року, про що свідчать товарно-транспортні накладні, специфікації, видаткові накладні за лютий 2022 року (копії додаються). Крім того, позивачем зазначено, що відповідачем надавалися довіреності на відвантаження комбікорму у лютому 2022 року у обсягу 750 тон (копії довіреностей додаються). Також, позивачем надано скріншоти листування за допомогою електронної пошти з представником ТОВ ПК "НОВА" стосовно погодження рецептури та обсягу товару для ТОВ ПК "НОВА" за лютий 2022 року, які завірені сертифікованим електронним підписом.
У судовому засіданні 21.07.2025 постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відкладення вирішення клопотання відповідача про витребування доказів та про відкладення підготовчого засідання на 04.08.2025 об 11:30.
31.07.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові письмові пояснення (вх.№ 17714), в яких позивачем зазначено зокрема, що позивач надав до матеріалів справи копії товарно-транспортних накладних за січень - лютий 2022 року, які підтверджують поставку товару до ТОВ ПК "НОВА" та є первинними бухгалтерськими документами відповідно ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Стосовно знищення майна та частини документів у результаті бойових дій та пожежі позивач зазначив, що ним подано запит до Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецької області стосовно фіксації факту пожежі та отримання акту про пожежу, яка виникла у приміщеннях ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Лиманський комбікормовий завод" за адресою: Донецька область, Краматорський район, місто Лиман, вулиця Північна, будинок 1, у результаті якої була знищена частина документів, на що була отримана відповідь та в даний час триває залучення спеціалістів та складання зазначеного акту (копії відповідей додаються).
Ураховуючи, що у судовому засіданні 04.08.2025 зі слів представника позивача було з'ясовано, що у позивача відсутня частина документів, які відповідач просить витребувати в оригіналі, у судовому засіданні 04.08.2025 постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні клопотання відповідача від 11.07.2025 за вх. № 16309/25 в частині витребування у позивача оригіналів доказів, копії яких додано до позовної заяви, а саме: договору поставки №0106-21 від 01 червня 2021 року, запиту від ТОВ "ПК "НОВА" на підтвердження кредиторської/дебіторської заборгованості відповідно станом на 01.07.2021 і на кінець дня від 22.09.2022 та довіреностей, виписаних для отримання товару з ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Лиманський комбікормовий завод". Разом з тим, було задоволено клопотання відповідача від 11.07.2025 за вх. № 16309/25 в частині витребування у позивача оригіналу акту звірки взаєморозрахунків станом на 30 червня 2022 року та оригіналів товарно-транспортних накладних, прийнято додаткові пояснення позивача разом із доданими до них доказами від 31.07.2025 вх.№ 17714 та відкладено підготовче засідання на 11.08.2025 об 11:00.
07.08.2025 до суду від позивача надійшло клопотання (вх.№18234) про долучення до матеріалів справи оригіналів акту звірки від 30.06.2022 та товарно-транспортних накладних за період січень - лютий 2022 року.
08.08.2025 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення (вх.№18364), в яких зазначено, що надані позивачем листи ГУ ДСНС України в Донецькій області ніяк не підтверджують втрату позивачем первинних документів, а саме: оригіналу договору, специфікацій до нього, видаткових накладних. Ці листи лише вказують про факт звернення позивача вже після подання позовної заяви до суду до органів, які фіксують факти руйнувань, завданих внаслідок військових дій, збираючи необхідну інформацію та складаючи відповідні акти. По факту цього звернення перевірка не проводилась, про що свідчать відсутність в матеріалах справи № 922/2188/26 відповідного акту. Більш того, сам по собі акт про пожежу не є доказом знищення первинної документації. Інших доказів, окрім слів представника позивача щодо знищення первинної документації позивачем не надавалось, що ставить під сумнів добросовісність ведення господарської діяльності позивачем. Відповідач визнає факт поставки товару за наданими позивачем до матеріалів справи товарно-транспортними накладними, втім звертає увагу на те, що отриманий товар відповідачем повністю оплачений, що підтверджується платіжними дорученнями, які додані до цих письмових пояснень, які відповідач просить суд долучити до матеріалів справи № 922/2188/25 та врахувати їх як належні та допустимі докази факту оплати.
У судовому засіданні 11.08.2025 постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про долучення до матеріалів справи додаткових пояснень відповідача від 08.08.2025 за вх. № 18364; про задоволення клопотання відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку для подання платіжних доручень, які додані до додаткових пояснень від 08.08.2025 за вх. № 18364; про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 18.08.2025 об 11:30.
У судовому засіданні 18.08.2025 постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті на 08.09.2025 о 15:00 год.
Присутній у судовому засіданні представник позивача просив задовольнити позовні вимоги повністю.
Присутній у судовому засіданні представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Розглянувши подані документи і матеріали, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши представників сторін, господарський суд встановив наступне.
За твердженням позивача, 01.06.2021 між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) укладено договір поставки № 0106-21 (далі - договір).
Відповідно до п.1.1 договору Постачальник зобов'язується передати у власність комбікорми (насипом або фасованими у мішки) за погодженням сторін (далі по тексту товар), а Покупець зобов'язується прийняти Товар і оплатити його на умовах передбачених цим Договором.
Згідно з п. 5.1. договору оплата Товару покупцем здійснюється в порядку 100% оплати вартості даної партії товару (відповідно до видаткової накладної) протягом 35 (тридцяти п'яти) календарних днів з дати поставки конкретної партії товару. Датою поставки конкретної партії товару є дата підписаної Сторонами видаткової накладної.
Також позивач стверджує, що ним здійснено поставку відповідачу товару за вказаним договором у період з 01.07.2021 по 30.06.2022 на загальну суму 7 996 729,28 грн, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за 1 півріччя 2022 року та листом запитом на підтвердження кредиторської/дебіторської заборгованості, авансів виданих отриманих від 22.09.2024.
Однак як зазначає позивач у позовній заяві, станом на час подання позову заборгованість відповідача за договором поставки № 0106-21 від 01.06.2021 не сплачена та становить 7 996 729,28 грн.
Також, позивач зазначає, що факт поставки товару підтверджується наявними у справі видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, довіреностями на відвантаження комбікорму у лютому 2022 року у обсягу 750 тон, податковими накладними, скріншотами листування за допомогою електронної пошти з представником відповідача стосовно погодження рецептури та обсягу товару, які завірені сертифікованим електронним підписом.
З метою досудового врегулювання питання, 30.10.2024 позивач направив на юридичну адресу відповідача претензію б/н від 30.10.2024 з вимогою не пізніше 08 листопада 2024 року погасити заборгованість у розмірі 7 996 729,28 грн у повному обсязі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача.
Отримавши вказану претензію 05.11.2025, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за № 0100198986121, відповідач відповіді на претензію позивачу не надіслав, заборгованість не погасив, що й стало підставою для звернення до суду з цим позовом про стягнення основної суми боргу у розмірі 7 996 729,28 грн, збитків у розмірі 7 404 971,31 грн, які фактично відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку нараховані як інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України та пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що становить 4 830 902,34 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Отже двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити оплату.
Відповідно до положень ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно з ч. 2 ст. 184 ГК України, в редакції станом на 01.06.2021, укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу, за змістом якої господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частини перша та друга статті 207 ЦК України).
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти здійснення позивачем поставки товару за вказаним вище договором, а також просив суд витребувати у позивача, зокрема оригінал договору поставки № 0106-21 від 01.06.2021. Крім того, відповідач у судових засіданнях зазначав, що у нього відсутній вказаний договір поставки.
В підготовчому засіданні представник позивача пояснив, що цей договір втрачено та він не має можливості надати його оригінал.
Відповідно до ч. 1 ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього (ч. 2 ст. 91 ГПК України).
Згідно з ч. 5 ст. 91 ГПК України учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Частиною 6 ст. 91 ГПК України передбачено, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Тлумачення статті 91 ГПК України свідчить, що наведеною нормою визначено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов'язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу цього письмового документа (див. висновок щодо інтерпретації статті 91 ГПК України, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19).
Судом встановлено, що копія договору, долучена позивачем до матеріалів справи, містить підписи та відтиски печаток позивача (постачальник) та відповідача (покупець).
Дослідивши зміст договору поставки, копія якого міститься в матеріалах цієї справи, судом встановлено, що жодна із його умов не містить посилання на його укладення сторонами за допомогою засобів електронної пошти.
Також, вказаний договір не містить ЕЦП, як обов'язкового реквізиту електронного документа, який використовується для ідентифікації автора, у той час як відсутність такого реквізиту (ЕПЦ) свідчить, що електронний документ не створений, і тому не може розглядатися судом як доказ.
Таким чином, надана позивачем копія договору поставки №0106-21 від 01.06.2021 не може вважатись ні письмовим чи електронним доказом у даній справі.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи оригіналу договору поставки №0106-21 від 01.06.2021 та неподання його сторонами, суд позбавлений можливості оцінити досягнення згоди сторін щодо істотних умов договору, що є обов'язковим в силу ст. 638 ЦК України, та відповідно унеможливлює надання правової оцінки вказаному договору як в цілому, так і його окремих положень.
Ураховуючи вищенаведене та те, що позивач не надав оригінал договору поставки №0106-21 від 01.06.2021, а тому, приймаючи до уваги, що відповідач ставить під сумнів достовірність копії вказаного договору та вказує на те, що між позивачем та відповідачем такий договір не укладався, суд вважає, що оригінал договору не може бути замінений засвідченою копією і прийнятий як належний доказ, у зв'язку з чим подана позивачем копія договору не береться судом до уваги на підставі ст. 91 ГПК України.
З огляду на встановлені обставини, у суду відсутні правові підстави для визнання обставини укладення між сторонами саме договору поставки №0106-21 від 01.06.2021, копія якого міститься у матеріалах справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Належними доказами, що підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Тому, у справах про стягнення заборгованості, свої вимоги необхідно обґрунтовувати, насамперед, належним чином складеними і підписаними первинними бухгалтерськими документами.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно положень ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Отже за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать зокрема, видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акти виконаних робіт, акти наданих послуг, акти приймання-передачі, інвойси, платіжні інструкції, фіскальні чеки, прибуткові та видаткові касові ордери тощо.
Видаткова накладна є первинним документом, який підтверджує факт передачі товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ) від постачальника до покупця, а товарно-транспортна накладна фіксує факт перевезення товару.
Товарно - транспортна накладна є документом, що підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів, а також здійснення господарської операції з поставки товарів.
Отже обов'язковим реквізитом первинного документа є підпис уповноваженої особи, який надає документу чинності, створює відповідні права і обов'язки особам, які його підписали, підтверджують правдивість та реальність господарської операції.
До матеріалів справи відповідачем надано копії видаткових накладних за період січень-лютий 2022 р. за №01 від 02.01.2022 на суму 367 526,88 грн, №2 від 03.01.2022 на суму 302 936,76 грн, №3 від 04.01.2022 на суму 296 352,00 грн, №4 від 05.01.2022 на суму 353 094,00 грн, №5 від 07.01.2022 на суму 363 090,00 грн, №6 від 09.01.2022 на суму 346 487,40 грн, №7 від 10.01.2022 на суму 281 681,40 грн, №8 від 11.01.2022 на суму 294 907,20 грн, №10 ві 13.01.2022 на суму 263 390,40 грн, №11 від 15.01.2022 на суму 285 058,20 грн, №12 від 17.01.2022 на суму 282 807,00 грн, №14 від 01.02.2022 на суму 395 077,92 грн, №17 від 09.02.2022 на суму 382 276,32 грн, №18 від 12.02.2022 на суму 315 780,00 грн, №19 від 13.02.2022 на суму 345 705,00 грн, №20 від 13.02.2022 на суму 381 833,28 грн, №21 від 14.02.2022 на суму 385 760,64 грн, №22 від 14.02.2022 на суму 376 770,00 грн, №23 від 15.02.2022 на суму 364 515,00 грн, №24 від 16.02.2022 на суму 340 860,00 грн, №25 від 17.02.2022 на суму 348 840,00 грн, №28 від 18.02.2022 на суму 387 600,00 грн, №29 від 19.02.2022 на суму 383 854,08 грн, №30 від 20.02.2022 на суму 342 570,00 грн, №31 від 21.02.2022 на суму 345 087,36 грн, №32 від 22.02.2022 на суму 297 255,00 грн, №33 від 23.02.2022 на суму 329 823,24 грн, №34 від 23.02.2022 на суму 380 001,84 грн, №35 від 24.02.2022 на суму 350 255,04 грн, №36 від 24.02.2022 на суму 286 140,00 грн, №37 від 25.02.2022 на суму 381 600,96 грн, №38 від 25.02.2022 на суму 353 736,00 грн, №39 від 26.02.2022 на суму 338 580,00 грн.
Суд, дослідивши зазначені видаткові накладні вважає, що вони не відповідають вимогам первинних документів, визначених у статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", оскільки взагалі не містять підписів сторін, а також не містять посилання на вказаний договір.
Також, позивачем надано до матеріалів справи оригінали товарно-транспортних накладних за період січень-лютий 2022 р. за № Р1 від 02.01.2022 на суму 367 526,88 грн, №Р2 від 03.01.2022 на суму 302 936,76 грн, №Р3 від 04.01.2022 на суму 296 352,00 грн, №Р4 від 05.01.2022 на суму 353 094,00 грн, №Р5 від 07.01.2022 на суму 363 090,00 грн, №6 від 09.01.2022 на суму 346 487,40 грн, №7 від 10.01.2022 на суму 261 681,40 грн, №Р8 від 11.01.2022 на суму 294 907,20 грн, №Р10 від 13.01.2022 на суму 263 390,40 грн, №Р11 від 15.01.2022 на суму 285 058,20 грн, №Р12 від 17.01.2022 на суму 282 807,00 грн, №Р14 від 01.02.2022 на суму 393 462,72 грн, №Р17 від 09.02.2022 на суму 382 276,32 грн, №Р18 від 12.02.2022 на суму 315780,00 грн, №Р19 від 13.02.2022 на суму 345 705,00 грн, №Р20 від 13.02.2022 на суму 383 125,44 грн, №21 від 14.02.2022 на суму 386 078,40 грн, № Р22 від 14.02.2022 на суму 377 625,00 грн, №Р24 від 16.02.2022 на суму 340 860,00 грн, №Р28 від 18.02.2022 на суму 388 170,00 грн, №Р30 від 20.02.2022 на суму 343 140,00 грн, №Р31 від 21.02.2022 на суму 346 040,64 грн, №Р32 від 22.02.2022 на суму 297 540,00 грн, №Р33 від 23.02.2022 на суму 330 792,96 грн, №Р34 від 23.02.2022 на суму 380 963,04 грн, №Р35 від 24.02.2022 на суму 349 319,04 грн, №Р36 від 24.02.2022 на суму 286 140,00 грн, №Р38 від 25.02.2022 на суму 353 736,00 грн, №Р39 від 25.02.2022 на суму 381 600,96 грн, №Р377 від 26.02.2022 на суму 361 674,72 грн.
Зазначені товарно-транспортні накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відтисками їх печаток, однак з їх змісту не вбачається, що поставка товару відбувалась за договором поставки № 0106-21 від 01.06.2021.
В той же час, представник відповідача під час розгляду справи та у додаткових письмових поясненнях від 08.08.2025 вх.№18364 не заперечував факт отримання товару за вказаними товарно-транспортними накладними та факт їх підписання, однак наполягав на тому, що отриманий товар був повністю оплачений відповідачем згідно наданих до додаткових пояснень від 08.08.2025 вх.№18364 платіжних інструкцій кредитового переказу коштів на загальну суму 11 279 791,72 грн за № 3465260 від 04.01.2022 на суму 323 010,84 грн, №3465261 від 04.01.2022 на суму 339 471,84 грн, № 3465321 від 06.01.2022 на суму 693 472,92 грн, № 3465386 від 10.01.2022 на суму 700 000,00 грн, № 3465407 від 11.01.2022 на суму 700 000,00 грн, № 3465436 від 12.01.2022 на суму 359 522,32 грн, № 3465490 від 13.01.2022 на суму 137 514,88 грн, № 3465491 від 13.01.2022 на суму 1 021 329,60 грн, № 3465514 від 17.01.2022 на суму 734 409,36 грн, № 3465534 від 18.01.2022 на суму 500 000,00 грн, № 3465546 від 18.01.2022 на суму 235 455,76 грн, № 3465563 від 18.01.2022 на суму 697 296,36 грн, № 3465597 від 19.01.2022 на суму 383 976,24 грн, № 3465598 від 19.01.2022 на суму 687 694,80 грн, № 3465655 від 21.01.2022 на суму 367 225,44 грн, № 3465666 від 21.01.2022 на суму 344 670,72 грн, № 3465715 від 24.01.2022 на суму 363 549,12 грн, № 3465728 від 25.01.2022 на суму 1 360 299,84 грн, № 3465751 від 26.01.2022 на суму 623 448,48 грн, № 3465752 від 26.01.2022 на суму 353 097,60 грн, № 3465758 від 26.01.2022 на суму 354 345,60 грн, в яких у призначенні платежу зазначено: "за комбікорм зг дог.№5 від 18.03.2020р".
Більш того, у п.11.2 договору поставки №0106-21 від 01.06.2021, копію якого надано до позовної заяви, зазначено, що договір діє до 31.12.2021.
Частиною першою статті 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Представник позивача під час розгляду справи стверджував, що договір був продовжений на 2022 р. та поставка товару згідно вказаних вище товарно-транспортних накладних здійснювалась у період січень-лютий 2022 р., але на підтвердження вказаних обставин щодо продовження строку дії договору не надано належних та допустимих доказів.
З урахуванням вказаного вище, суд вважає, що зазначені вище докази не свідчать про фактичні обставини здійснення постачання товару та його отримання відповідачем за вказаним договором поставки №0106-21 від 01.06.2021.
Позивач стверджує, що з метою підтвердження заборгованості відповідача перед позивачем за вказаним договором сторонами був підписаний 30.06.2022 акт звірки взаєморозрахунків, у якому зафіксовано, що станом на 30.06.2022 заборгованість складала 7 996 729,28 грн.
Верховний Суд у своїх постановах, неодноразово зазначав, що акт звірки розрахунків не є належним доказом саме факту здійснення будь-яких господарських операцій, натомість може підтверджувати наявність заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо.
При цьому суд враховує, що відповідно до практики Верховного Суду (постанови від 18.09.2019 у справі № 904/5545/18, від 27.07.2018 у справі № 905/1141/16, так і в постановах від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18) акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
Тобто, сам лише акт звірки, підписаний уповноваженими на його підписання особами не може бути достатнім доказом заборгованості, якщо інформація, відображена в ньому не підтверджена первинними документами.
Наявний в матеріалах справи оригінал акту звірки взаєморозрахунків за 1 півріччя 2022 року дійсно містить підписи сторін та скріплений печаткою відповідача, однак не міститься посилання на договір, за яким відбувалася звірка взаєморозрахунків.
Отже наданий позивачем оригінал акту взаєморозрахунків за 1 півріччя 2022 року не є належними доказами факту здійснення поставки товару за договором поставки №0106-21 від 01.06.2021.
Суд також зазначає, що наявність податкової накладної та її реєстрація, за відсутності належним чином оформлених інших первинних бухгалтерських документів, жодним чином не підтверджує факт поставки товару, а тим більше факт існування правовідносин за конкретним договором поставки.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 922/2081/19 від 28 серпня 2020 року, де зазначено, що фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, які скаржником не були надані до суду, а не податкові декларації, які підтверджують лише порядок оподаткування цієї операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові у справі 925/556/21 від 01 березня 2023 року, покупець не є стороною публічно-правових відносин між продавцем і контролюючим органом щодо реєстрації податкових накладних. Податкові накладні, відповідно до норм Податкового кодексу України, подаються і реєструються виключно за волею продавця, без можливості впливу з боку покупця.
Отже надані позивачем до позовної заяви податкові накладні не є допустимими доказами здійснення господарської операції за договором поставки №0106-21 від 01.06.2021.
Більш того, не є і належним доказом, з огляду за те, що зі змісту податкових накладних неможливо встановити, на виконання якого договору їх було складено.
Інші докази, що підтверджують факт передачі позивачем у власність відповідача товару за вказаним договором поставки №0106-21 від 01.06.2021 матеріали справи не містять.
Позивач стверджує, що причиною відсутності оригіналу договору є бойові дії на території Лиманської територіальної громади, в результаті яких документація за договором була знищена.
Однак жодних належних доказів знищення первинної документації позивачем не надається.
З наданого фото пошкодженої будівлі неможливо встановити, де знаходиться така будівля, кому належить, що саме було пошкоджено, де зберігалися первинні документи, тощо.
Відповідно до змісту частини 44.5 статті 44, пунктів 38.11, 69.28 Перехідних положень ПК України, у разі втрати первинних документів, платник податків зобов'язаний повідомити про це податковий орган. Утім і таких доказів позивачем надано не було.
Надані позивачем листи ГУ ДСНС України в Донецькій області ніяк не підтверджують втрату позивачем первинних документів, зокрема: оригіналу договору.
Більш того, сам по собі акт про пожежу не є доказом знищення первинної документації.
Інших доказів щодо знищення первинної документації матеріали справи не містять.
У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не надано суду жодних належних, допустимих і достовірних доказів того, що відповідачу було поставлено товар за договором поставки № 0106-21 від 01.06.2021, а відтак суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу за вказаним договором у розмірі 7 996 729,28 грн безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Стосовно інших позовних вимог щодо стягнення прямих збитків у розмірі 7 404 971,31 грн та пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ 4 830 902,34 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)
За змістом п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 статті 549 ЦК України).
Згідно з ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Позовні вимоги про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 4 830 902,34 грн позивач розрахував на підставі п. 8.3. договору, копія якого надана до суду, яким передбачено, що у разі прострочення здійснення плати за партію товару, що поставляється, Покупець сплачує Постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня, від простроченої до оплати суми за кожен день прострочення.
Позовні вимоги про стягнення збитків у розмірі 7 404 971,31 грн позивач розрахував на підставі ст. 625 ЦК України, які є інфляційним нарахуванням на суму боргу.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення становить місяць.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Позовні вимоги про стягнення збитків у розмірі 7 404 971,31 грн, які позивач розрахував на підставі ст. 625 ЦК України та пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 4 830 902,34 грн, які позивач розрахував на підставі п. 8.3. договору, є похідними від вимоги про стягнення основного боргу у розмірі 7 996 729,28 грн, в задоволенні якої суд відмовив, а тому ці вимоги також не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено, що відповідач порушив свої зобов'язання за вказаним договором.
Стосовно заяви позивача про поновлення строків позовної давності щодо вимог про стягнення грошових коштів основного боргу, пені та реальних збитків, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За правилами ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються ст. 267 ЦК України.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. ч. 2-5 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Отже перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Отже з огляду на вказане, позовна давність не може бути відновлена (поновлена) судом в разі її спливу, а відтак клопотання позивача про поновлення строку позовної давності щодо вимог про стягнення грошових коштів основного боргу, пені та реальних збитків, не підлягає задоволенню.
З урахуванням наведеного, суд відмовляє в задоволенні позову повністю.
Ураховуючи те, що у позові відмовлено повністю, відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 184, 232 Господарського кодексу України, ст. 6, 11, 207, 509, 525, 526, 530, 551, 610-612, 625, 626-629, 639, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. 4, 13, 20, 73, 74, 77, 86, 91, 129, 173, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Відмовити в задоволенні позову повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Повне рішення складено "18" вересня 2025 р.
Суддя І.О. Чистякова