Справа № 467/1193/25
3/467/465/25
17.09.2025 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:
головуючого - судді Явіци І.В.,
за участю секретаря судового засідання Рожкової Т.М.
особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-ща Арбузинка справу про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ; фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше до адміністративної відповідальності не притягувалась,
за ч. 1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення ВАД № 339040 від 13 вересня 2025 ОСОБА_2 17 вересня 2025 року о 22 годині 00 хвилин в АДРЕСА_2 ухилилась від виконання батьківських обов'язків, передбачених ст. 150 СК України щодо свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який в с-щі Арбузинка по вул. Центральній вчинив хуліганські дії, а саме правою рукою долонею два рази вдарив по обличчю неповнолітнього ОСОБА_4 .
Дії ОСОБА_1 кваліфіковано а ч. 1 ст. 184 КУпАП України.
ОСОБА_1 про дату, час і місце судового засідання була повідомлена належно і надала заяву, про розгляд справи за її відсутності, паралельно зазначивши, свою вину у вчиненому визнає.
Тож, суд, вивчивши зміст протоколу про адміністративне правопорушення, дослідивши матеріали провадження у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, виходив із такого.
Зокрема, адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 184 КУпАП настає у разі ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.
Вказана правова норма є бланкетною, що, у свою чергу, зобов'язує уповноважену особу, яка складає протокол про адміністративне правопорушення, вказати нормативний акт, який встановлює ті чи інші обов'язки батьків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Так, у цьому випадку протокол про адміністративне правопорушення містить посилання на норму ст. 150 СК України і формально вимоги банкетної норми виконано.
Проте, фактично таке формулювання обвинувачення, як має місце у даному випадку, свідчить про порушення права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на захист.
Так, вказана стаття, в силу її законодавчої конструкції, складається із семи частин, кожна із яких становить собою правову норму, тобто формально визначене правило поведінки, а у даному випадку, конкретний обов'язок батьків щодо їхньої дитини.
Отже, обов'язковою ознакою об'єктивної сторони правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, є недодержання певної вимоги/обов'язку, що встановлений конкретною правовою нормою, як у даному випадку, конкретною частиною статті 150 СК України.
Між тим, уповноважена особа конкретної частини статті 150 СК України не зазначала, тим самими поклавшись при виборі правової норми на розсуд суду.
Але суд не може обирати з - поміж ряду тих чи інших правових норм, яка підходить у даному випадку.
Натомість у особи, уповноваженої на складання протоколу, мається чітко визначений обов'язок конкретно сформулювати (висунути) звинувачення і довести його а допомогою прийнятних засобів доказування.
У цій справі, уповноважена особа покалалась на розсуд суду при виборі певної норми, тобто, певного обов'язку, від виконання якого ухилилась ОСОБА_1 .
Однак, суд позбавлений можливості самостійно коригувати протокол з цього питання, адже ЄСПЛ у справі «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016) розглянув ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення за результатами дослідження доказів притягнув особу до відповідальності, уточнивши в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення.
При цьому, за логікою ЄСПЛ, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти неї обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Як наслідок, таке формування фабули обвинувачення, як у цьому випадку, є неприйнятним, позаяк, порушує конвенційні права особи відносно якої складається такий протокол, зокрема право знати у чому її звинувачують та мати можливість будувати належний захист, у той час, як суд розглядає провадження саме на підставі даних протоколу та висунутого у ньому твердження (обвинувачення), а інші матеріали, що додані до нього, є лише доказами висунутого у протоколі твердження.
Крім того, виходячи із обов'язку з'ясувати чи винна особа у вчиненні адміністративного правопорушення, суд зважав на таке.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
У теорії права виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії або бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
Умисел, як правило, поділяється на прямий і непрямий.
У свою чергу, прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.
Проте, дані протоколу про адміністративне правопорушення, так само як і додані до нього матеріали не містяться будь-яких відомостей, які б давали підстави вважати, що виявлене порушення допущене через які б то не було винні чи необережні дії ОСОБА_1 .
Як зазначено, суб'єктивною стороною такого року адміністративного правопорушення, має бути прямий умисел, або ж вчинення правопорушення з необережності, однак у будь якому випадку особа має або ж свідомо допускати настання шкідливих наслідків і бажати їх настання або ж легковажно розраховувати на їх відвернення.
Сам факт вчинення дитиною дій, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення, не утворює автоматично складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, позаяк, має бути доведена і установлена вина особи, як ознака суб'єктивної сторони правопорушення, а саме: свідоме і умисне невиконання батьками їх обов'язків, ухилення від їх виконання, а також саме бажання настання саме таких наслідків.
До того ж, в чому саме полягає ухилення ОСОБА_1 від виконання обов'язків щодо виховання своєї дитини суду залишається незрозумілим.
Тобто, указуючи у протоколі про певного роду факти, уповноважена особа має довести, що вони дійсно мали місце з вини особи, якій ставляться у провину, однак, у цій ситуації цього принципу дотримано не було.
Позаяк, суд тлумачить усі сумніви щодо норми, яка ймовірно, була порушена у даному випадку,на користь особи,яка притягається до адміністративної відповідальності.
За таких обставин, у контексті вищевикладеного, суд констатує відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.
В той же час, у справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Разом з тим, досліджені судом докази, як то, протокол про адміністративне правопорушення, та інші додані до нього докази, у цій справі є сумнівним оскільки його дані не випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року), а наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»).
Водночас, за правилами п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
У зв'язку з чим, дане провадження, з урахуванням вимог п. 1 ст. 247 КУпАП, підлягає закриттю, а судовий збір не підлягає стягненню з особи, що притягається до адміністративної відповідальності.
З цих мотивів, керуючись ст.ст. 221, 245, 247, 251, 252, 268, 272, 280, 321 Кодексу України про адміністративне правопорушення, суд, -
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП - закрити на підставі п. 1 ст. 247 цього ж Кодексу у зв'язку з відсутністю у її діях складу цього адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 10 (десяти) днів з дня її винесення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя Ірина Явіца