65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"15" вересня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2462/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Петренко Н.Д.,
за участі секретаря судового засідання Кафланової А.С.,
розглянувши справу № 916/2462/25 у порядку спрощеного позовного провадження
за позовом: Фізичної особи-підприємця Урсакі Андрія Григоровича /РНОКПП НОМЕР_1 , адреса - АДРЕСА_1 /
до відповідача: Департамента архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради /ЄДРПОУ 45839467, адреса - 65011, м. Одеса, вул. Успенська, 83/85/
про стягнення моральної шкоди в розмірі 300 000,00 грн
23.06.2025 ФОП Урсакі А.Г. звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою /вх. № 2520/25/ до Департамента архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради про стягнення спричиненої йому моральної шкоди в сумі 300 000,00 /триста тисяч/ гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставність відмов у наданні дозвільних документів, що встановлено судовими рішеннями. При цьому позивач зазначає, що моральну шкоду було завдано протиправними діями та рішеннями Департаменту архітектури та містобудування ОМР (старий код ЄДРПОУ 02498820), який був ліквідований (реорганізований) на підставі рішення Одеської міської ради № 2945-VIII від 16.04.2025, відповідно до п. 4 якого - правонаступником усіх прав та обов'язків ліквідованого органу є новостворений Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради (новий код ЄДРПОУ 45839467), який і є належним відповідачем у цій справі.
Позивач ФОП Урсакі А.Г. наголошує на тому, що протиправність дій та рішень відповідача неодноразово встановлена судовими рішеннями, що набрали законної сили, зокрема:
- рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.04.2023 у справі № 420/3060/23 було визнано протиправними та скасовано листи-відмови відповідача від 24.01.2023. Суд зобов'язав відповідача оформити паспорти прив'язки;
- рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 у справі № 420/21867/23 було визнано протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні висновків та оформленні паспортів прив'язки;
- рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 у справі № 420/18789/24 було визнано протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні висновків та оформленні паспортів прив'язки;
- окремою ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23.05.2025 у справі № 420/18789/24 було встановлено факт невиконання відповідачем попереднього рішення суду та надання повторної відмови з тих самих підстав, які вже були визнані судом протиправними.
Позивач вказує, що постійна боротьба з протиправними діями відповідача, необхідність витрачати час та ресурси на судові процеси спричинили тривалий стрес, що призвело до нервового виснаження та загострення хронічних хвороб, що підтверджується медичними документами: згідно з консультаційним висновком від 28.09.2023, у позивача діагностовано "нервове виснаження, викликане тривалим стресом". Результати МРТ-досліджень від 22.04.2024 підтверджують наявність численних гриж та протрузій у шийному та поперековому відділах хребта, набряку кісткового мозку, що є наслідком дегенеративних змін, які загострюються під впливом постійного стресу. Постійні болі вимагали проходження курсів лікування та реабілітації.
Окрім того, позивач вказує на наявність внаслідок дій відповідача приниження ділової репутації та втраті можливостей для ведення бізнесу. Ділова репутація для підприємця є ключовим активом. Систематичні протиправні відмови відповідача та постійні судові процеси створили імідж особи, яка не може стабільно та законно вести свою діяльність. Внаслідок неможливості отримати довгострокові дозвільні документи та гарантувати стабільність роботи, втратив можливість співпраці з ключовим контрагентом, що планував постачати продукцію для торгових точок позивача, розраховуючи на довгострокову співпрацю. Це завдало шкоди діловій репутації та призвело до втрати прибутку.
Також позивач зауважує про порушення нормальних життєвих зв'язків та докладання додаткових зусиль для організації життя. Замість того, щоб займатися розвитком свого бізнесу, створенням робочих місць та сплатою податків, позивач роками змушений витрачати свій час, енергію та фінанси на боротьбу з незаконними діями органу місцевого самоврядування, що повністю змінило його нормальний ритм життя, змусивши стати "професійним позивачем" для захисту своїх конституційних прав.
Отже, як стверджує позивач, Департамент архітектури та містобудування ОМР (наразі Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради) систематично на протязі 2023-2025 років вчиняли протиправні дії та приймали незаконні (протиправні) рішення, щодо ФОП Урсакі А.Г., порушуючи при цьому права позивача та допускаючи щодо останнього систематичне порушення принципів належного урядування. Своїми протиправними діями відповідач викликав у позивача негативні емоції, страждання та приниження. Крім того, такі дії відповідача впливають на ділову репутацію позивача, як суб'єкта господарювання, оскільки, через призму тривалості, мають характер його приниження.
Позов пред'явлено на підставі ст. ст. 16, 23, 1166, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України.
Ухвалою суду від 30.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2462/25; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження в порядку ст. ст. 247-252 ГПК України без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
Відповідач Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин звернувся до суду з заявою про закриття провадження у справі /вх.№23043/25 від 21.07.2025/, в якій посилається на наявність спору про право, яке пов'язане із компенсацією моральної шкоди, який має вирішуватися у порядку цивільного судочинства. При цьому відповідач зазначає, що відповідно до позовної заяви, позивач зазначає, що останньому завдано моральної шкоди саме внаслідок протиправних дій Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради черговими судовими розглядами. Таким чином, на думку відповідача, позов у даній справі по суті є похідним від адміністративних спорів, оскільки предмет позову не стосується зобов'язань із господарської діяльності.
18.07.2025 позивачем через систему «Електронний суд» подано заперечення на заяву /вх.№22779/25/, в якому позивач просить відмовити у повному обсязі в задоволенні заяви відповідача - Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради - про закриття провадження у справі. Позивач наголошує на тому, що ФОП Урсакі А.Г. звернувся з позовом саме як суб'єкт підприємницької діяльності, права якого порушені органом місцевого самоврядування в межах реалізації господарської діяльності. Предмет спору має приватноправовий характер та виник у сфері господарської діяльності. Заявлені позовні вимоги є наслідком неправомірних дій відповідача, які безпосередньо перешкоджали здійсненню позивачем підприємницької діяльності. Позивач стверджує, що неправомірні дії та рішення відповідача підтверджені рішеннями Одеського окружного адміністративного суду.
Дослідивши клопотання про закриття провадження та заперечення на нього, суд дійшов висновку про відсутність підстав для закриття провадження, оскільки позивач звертається до Господарського суду Одеської області як фізична особа-підприємець і так само звертався до Адміністративного окружного суду як суб'єкт підприємницької діяльності, оскаржуючи відповіді відповідача на його звернення як фізичної особи-підприємця. За таких обставин, клопотання відповідача про закриття провадження у справі підлягає залишенню без задоволення.
08.08.2025 від Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради до суду надійшов відзив на позову заяву /вх.№24884/25 від 08.08.2025/, в якому відповідач просить поновити строк на подання відзиву на позовну заяву, врахувати відзив під час розгляду справи по суті та відмовити у задоволенні позовної заяви ФОП Урсакі Андрія Григоровича до Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради у повному обсязі.
У відзиві на позов відповідач зазначає, що позивач, звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, повинен довести, що внаслідок протиправних дій працівників Департаменту йому була заподіяна моральна шкода, зазначити, у чому вона проявлялася, а також обґрунтувати розмір її відшкодування. Відповідач вказує, що саме лише задоволення скарги щодо неправомірності дій працівників правоохоронного органу не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між діями працівників (посадових осіб) такого органу та завданою шкодою. Причинний зв'язок (як обов'язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди) між протиправною поведінкою та шкодою проявляється у тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки.
Департамент звертає увагу на те, що в обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що систематичні та умисні дії Департаменту завдали позивачу душевних страждань, пов'язані з погіршенням стану здоров'я та надає консультативний висновок лікаря від 28.09.2023 та результати МРТ- досліджень. Однак, на думку відповідача, зазначені документи не можуть бути доказами, оскільки встановити причинно-наслідковий зв'язок між діями Департаменту та наявності у позивача хронічних захворювань не вбачається за можливе. За відсутності висновків судово-медичної експертизи, дії або бездіяльність Департаменту не могли викликати у позивача хвороби, діагнози яких встановлені у наданих медичних документах. Щодо тверджень позивача, що контрагент (ФОП Мартинюк М.М.) розірвав договір через дії відповідача, Департамент зауважує, що така дія могла бути результатом власної оцінки ризиків бізнес-партнера, а не виключно дій органу влади.
Також відповідач звертає увагу, що у розрахунку моральної шкоди, наданої позивачем до позовної заяви, наявні неточності, в зв'язку з чим не виключається помилковість здійсненого зазначеного розрахунку розміру моральної шкоди. На думку відповідача, зазначення позивачем строку 24 місяці судових проваджень є помилковим, оскільки розгляд зазначених справ не тривав безперервно. Крім того, зазначені судові справи розглядались у письмовому провадженні, тобто без фізичної участі позивача. Окрім того, розрахунок на базі прожиткового мінімуму умовний і необгрунтований, нормативні акти не встановлюють фіксованої формули для розрахунку моральної шкоди. Прожитковий мінімум використовується у соціальних виплатах, але не є критерієм для визначення розміру шкоди, завданої немайновим інтересам.
Відповідач зауважує, що під час розрахунку моральної шкоди треба враховувати ступінь вини всіх осіб, у тому числі й позивача, позивачем не представлено доказів на підтвердження душевних страждань, моральних страждань, переживань, що були заподіяні Департаментом, а також доказів, що моральна шкода заподіяна саме з вини відповідача, а також не представлено відповідного розрахунку. Відповідач наголошує на тому, що сума моральної шкоди у розмірі 300 000,00 гривень виглядає непропорційною, вона не обґрунтована експертизою, не порівнюється з аналогічними рішеннями в судовій практиці. Наведене, на думку відповідача, в сукупності свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
12.08.2025 позивачем Урсакі А.Г. до суду подано відповідь на відзив /вх.№25246/25 від 12.08.2025/, в якій позивач просить повністю відхилити доводи, викладені у відзиві Департаменту архітектури містобудування та земельних відносин Одеської міської ради та задовольнити позовні вимоги ФОП Урсакі А.Г. у повному обсязі та стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 300 000,00 грн. При цьому позивач зауважує, що факт протиправних дій відповідача є преюдиційним і не підлягає доказуванню в межах цієї справи. Твердження відповідача, нібито станом на 28.07.2025 зазначені рішення суду виконані у повному обсязі, є неправдивим та вводить суд в оману.
Позивач зазначає, що надав до позову медичні висновки: так, у консультаційному висновку лікаря від 28.09.2023 чітко діагностовано "нервове виснаження, викликане тривалим стресом". Цей діагноз встановлено саме в період активної боротьби позивача з незаконними відмовами відповідача. У позивача сталося загострення хронічних захворювань: позивач не стверджує, що дії відповідача стали першопричиною остеохондрозу. Проте, як зазначено у позові, постійний стрес, викликаний протиправною поведінкою відповідача, став каталізатором для загострення та прогресування наявних захворювань. Це підтверджується порівнянням МРТ-досліджень, яке виявило появу набряку кісткового мозку від 22.04.2024 порівняно з попереднім дослідженням від 07.07.2023, що вказує на негативну динаміку саме в період судової тяганини. Системність розладів: позивач надав до позову докази виникнення цілого комплексу проблем зі здоров'ям на фоні стресу: гіпертонічна хвороба, аритмія, проблеми з жовчним міхуром (поліпи), хронічний тонзиліт та шийна лімфаденопатія. Тривалість та інтенсивність протиправних дій відповідача безпосередньо корелюють з погіршенням стану здоров'я позивача, що і є причинно-наслідковим зв'язком.
Щодо приниження ділової репутації та втрати бізнес-можливостей позивач наголошує на тому, що систематичні протиправні відмови та необхідність постійно судитися створили позивачу імідж особи, яка не може стабільно та законно вести свою діяльність. Це призвело до втрати не лише конкретного контрагента, а й до загального зниження престижу та довіри у бізнес-середовищі.
На думку позивача, завдана позивачу шкода є комплексною і підтверджується численними доказами. Вона полягає у глибоких душевних стражданнях та психологічному тиску; суттєвому погіршенні стану здоров'я; приниженні та підриві ділової репутації.
Правом на подання заперечення на відповідь на відзив відповідач не скористався.
Після виходу з відпустки головуючого суд в порядку ч. 9 ст. 165 ГПК України вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.
Як встановлено судом при безпосередньому дослідженні доказів, позивач є фізичною особою - підприємцем з 16.04.2008, вид діяльності - роздрібна торгівля з лотків і на ринках, обслуговування напоями, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебувала справа №420/3060/23 за адміністративним позовом Урсакі А.Г. до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/3060/23 від 06.04.2023 адміністративний позов Урсакі А.Г. до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправними та скасовано листи-відмови № 01-08/33, № 01-08/36, № 01-08/35 від 24.01.2023 Департаменту архітектури та містобудування ОМР щодо відмови в наданні висновку про відповідність намірів, щодо місця розміщення пересувної тимчасової споруди та оформлення паспортів прив'язки тимчасових споруд. Зобов'язано Департамент архітектури та містобудування ОМР надати висновки про відповідність намірів розміщення пересувних тимчасових споруд та оформити паспорти прив'язки пересувних тимчасових споруд за запитами позивача № Ф1-6357-ю/л, Ф1-6354-ю/л та Ф1-6342-ю/л від 16.01.2023 року строком на три роки.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2023 у справі №420/3060/23 апеляційну скаргу Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року скасувати в частині задоволення вимог позову Урсакі А.Г. про зобов'язання Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради надати висновки про відповідність намірів розміщення пересувних тимчасових споруд та оформити паспорти прив'язки пересувних тимчасових споруд за запитами №Ф1-6357-ю/л, №Ф1-6354-ю/л та №Ф1-6342-ю/л від 16.01.2023 строком на три роки. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким зобов'язано Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради вирішити питання про відповідність будівельним нормам намірів розміщення місць тимчасових споруд для оформлення паспорта прив'язки за запитами Урсакі А.Г. №Ф1-6357-ю/л, №Ф1-6354-ю/л та №Ф1-6342-ю/л від 16.01.2023р., з урахуванням висновків суду. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року залишено без змін.
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебувала справа № 420/21867/23 за позовом фізичної особи - підприємця Урсакі А.Г. до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради про визнання протиправними дій, рішення, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 року у справі № 420/21867/23 позовну заяву фізичної особи - підприємця Урсакі А.Г. до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу в наданні висновку про відповідність намірів, щодо місця розміщення пересувних тимчасових споруд та оформлення паспортів прив'язки тимчасових споруд за його запитами №Ф1-100769-ю/л, Ф1-100811-ю/л від 01.06.2023 року та скасувати листи Департаменту архітектури та містобудування ОМР №01-08/504, №01-08/33 від 30.06.2023 року, якими було прийнято рішення про відмову в видачі висновку про відповідність намірів, щодо місця розміщення пересувних тимчасової споруди та оформлення паспортів прив'язки тимчасових споруд, зобов'язання Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради надати висновки про відповідність намірів розміщення пересувних тимчасових споруд та оформити паспорти прив'язки пересувних тимчасових споруд за запитами позивача №Ф1-100769-ю/л, Ф1-100811-ю/ л від 01.06.2023 року за адресами: м. Одеса, вул. Генерала Бочарова, 41 та вул. Генерала Бочарова, 43 , площею 6 кв.м. та 9,80 кв.м. строком на три роки, стягнення з Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради на користь позивача спричинену йому моральну шкоду в сумі 6700 грн. - задоволено частково. Визнано протиправними дії Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради щодо відмови фізичній особі - підприємцю Урсакі А.Г. в наданні висновку про відповідність намірів щодо місця розміщення пересувних тимчасових споруд та оформлення паспортів прив'язки тимчасових споруд за запитами №Ф1-100769-ю/л, Ф1-100811-ю/л від 01.06.2023 року, про що зазначено в листах Департаменту архітектури та містобудування ОМР №01-08/504, №01-08/33 від 30.06.2023 року. Зобов'язано Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради вирішити питання про відповідність будівельним нормам намірів розміщення тимчасових споруд для оформлення паспортів прив'язки за запитами фізичній особі - підприємцю Урсакі А.Г. №Ф1-100769-ю/л, Ф1-100811-ю/л від 01.06.2023 року, з урахуванням висновків суду. В задоволенні іншої частини позовних вимог фізичної особи - підприємця Урсакі А.Г. - відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.05.2024 у справі №420/21867/23 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Урсакі А.Г. залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року без змін.
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебувала справа № 420/18789/24 за позовом фізичної особи-підприємця ФОП Урсакі А.Г. до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради про визнання дій протиправним та зобов'язання вичинити певні дії.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 року у справі № 420/18789/24 позов фізичної особи-підприємця ФОП Урсакі А.Г. до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради про визнання дій протиправним та зобов'язання вичинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради щодо відмови фізичній особі-підприємцю ФОП Урсакі А.Г. в наданні висновку про відповідність намірів щодо місця розміщення пересувних тимчасових споруд та оформлення паспортів прив'язки тимчасових споруд за його запитами № Ф1-107392-ю/о, Ф1-107398-ю/о від 15.05.2024 року та визнати протиправними та скасувати відмови Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, оформлені листами № 01-08/337, № 01-08/336 від 29.05.2024 року, у видачі фізичній особі-підприємцю ФОП Урсакі А.Г. висновку про відповідність намірів щодо місця розміщення пересувних тимчасових споруд та оформлення паспортів прив'язки тимчасових споруд за його запитами № Ф1-107392-ю/о, Ф1-107398-ю/о від 15.05.2024 року.
Зобов'язано Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради вирішити питання про відповідність намірів розміщення пересувних тимчасових споруд за запитами позивача № Ф1-107392-ю/о, Ф1-107398-ю/о від 15.05.2024 року, за адресами м. Одеса, вул. Генерала Бочарова, 41 та м. Одеса, вул. Генерала Бочарова, 43 , площею 6 кв.м та 9,80 кв.м. з урахуванням висновків суду.
В задоволенні іншої частини позовних вимог фізичної особи - підприємця ФОП Урсакі А.Г. - відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради на користь фізичної особи-підприємця ФОП Урсакі А.Г. судові витрати в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2025 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 року залишено без змін.
Окремою ухвалою суду від 23.05.2025 року заяву фізичної особи-підприємця ФОП Урсакі А.Г. про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (в порядку ст. 383 КАС України) по справі № 420/18789/24 за позовом фізичної особи-підприємця ФОП Урсакі А.Г. до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради про визнання дій протиправним та зобов'язання вичинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради щодо виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 року у справі № 420/18789/24, яке набрало законної сили 10.04.2025 року.
Зобов'язано Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради вжити заходів щодо усунення порушень п. 9 ч. 1 ст. 129, ст. 129-1 Конституції України шляхом належного виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 року у справі № 420/18789/24.
Копію ухвали направлено до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради для вжиття заходів щодо усунення порушення, встановленого судом.
Встановлено Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради строк для надання відповіді про виконання вказівок цієї ухвали 30 календарних днів від дня її отримання.
В іншій частині заяву фізичної особи-підприємця ФОП Урсакі А.Г. - залишено без задоволення.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської на користь фізичної особи-підприємця ФОП Урсакі А.Г. витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 40 коп.
26.06.2025 року до Одеського окружного адміністративного суду від ФОП Урсакі А.Г. надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/2129/24, в якій просить суд:
- встановити судовий контроль за рішенням суду від 26.12.2024 у справі № 420/18789/24;
- визнати, що обов'язок з виконання рішення суду від 26.12.2024 у справі № 420/18789/24 покладено на правонаступника - Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради (Код за ЄДРПОУ: 45839467, 65011, м. Одеса, вул. Успенська 83/85);
- визнати факт невиконання Департаментом архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради (Код за ЄДРПОУ: 45839467, 65011, м. Одеса, вул. Успенська 83/85) Окремої ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 23.05.2025 у справі № 420/18789/24;
- накласти на керівника Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради (Код за ЄДРПОУ: 45839467, 65011, м. Одеса, вул. Успенська 83/85) штраф у розмірі, передбаченому частиною 2 статті 382 КАС України;
- зобов'язати Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради (Код за ЄДРПОУ: 45839467, 65011, м. Одеса, вул. Успенська 83/85) подати звіт про виконання рішення по справі № 420/18789/24.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 заяву ФОП Урсакі А.Г. про встановлення судового контролю за виконанням рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 року у справі № 420/18789/24 задоволено частково. Встановлено судовий контроль за виконанням рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 року у справі № 420/18789/24. Зобов'язано Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 року у справі № 420/18789/24 протягом 30 днів з моменту отримання копії цієї ухвали суду.
Згідно з ч. 4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується про розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.
За змістом наведеної процесуальної норми, неодмінною умовою її застосування є участь тих самих осіб або особи, щодо якої встановлено ці обставини, як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні обставини, що мають значення для справи, що розглядається.
Преюдиціальні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення одним з основоположних аспектів верховенства права принципу юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.
В силу статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.
Так, вищенаведеними судовими рішеннями встановлено протиправність дій та бездіяльності відповідача щодо позивача в частині надання відмов позивачу на його звернення. Окрім того, в межах судового контролю також встановлено невиконання відповідачем судових рішень, що набрали законної сили.
Матеріали справи містять судові рішення, ухвалені на користь позивача ФОП Урсакі А.Г. за період, починаючи з 2023 року.
Судом досліджено додані до позовної заяви матеріали, що засвідчують тривалу діяльність позивача щодо захисту своїх прав, а саме: копії позитивних висновків, якими погоджено можливість установки ТС за конкретною адресою згідно із вимогами чинного законодавства та товарної спеціалізації ТС, наданих Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів ОМР від 26.09.2022 року за № 0113/790/в, № 0113/789/в, № 0113/788/в та від 11.11.2022 за № 0113/911/в, № 0113/912/в, №0113/910/в; копії листів Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів ОМР до Департаменту архітектури та містобудування ОМР від 26.09.2022 року №0113/790/в, 0113/789/в, 0113/788/в; копія Договору № 3 від 20.01.2023 року укладеного між ФОП Урсакі А.Г. та ФОП Мартинюк М.М.; копії відмов Департаменту архітектури та містобудування ОМР від 24.01.2023 за № 01-08/36 та № 01-08/33, № 01-08/35; копії позитивних висновків, якими погоджено можливість установки ТС за конкретною адресою згідно із вимогами чинного законодавства та товарної спеціалізації ТС, наданих Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів ОМР від 21.06.2023 року за № 0113/813/в, № 0113/812/в; копії відмов Департаменту архітектури та містобудування ОМР від 30.06.2023 за № 01-08/504 та № 01-08/33; копії відмов Департаменту архітектури та містобудування ОМР від 29.05.2024 за № 01-08/336 та № 01-08/337; копія заяви ФОП Урсакі А.Г. до Департаменту архітектури та містобудування ОМР від 19.09.2023; копія скарги ФОП Урсакі А.Г. до Департаменту архітектури та містобудування ОМР від 01.12.2023; копія відповіді Департаменту архітектури та містобудування ОМР від 24.11.2023 за № 0113/95зпі.; копія відповіді Департаменту архітектури та містобудування ОМР від 28.12.2023 за № 01-15/83зпі; копія повідомлення № 4/24 від 01.06.2024 року про односторонню відмову від договору № 3 від 20.01.2023 року від ФОП Мартинюк М.М.
На підтвердження заподіяння шкоди здоров'ю позивача до матеріалів справи стороною ФОП Урсакі А.Г. до суду подані такі докази:
- копія консультативного заключення лікаря невропатолога від 28.09.2023 року;
- копія заключення після обстеження на магнітно-резонансному томографі від 22.04.2024 року;
- копія заключення після обстеження на магнітно-резонансному томографі від 22.04.2024 року;
- копія консультативного заключення лікаря невролога від 25.04.2024 року;
- копія ультразвукового дослідження від 11.06.2024 року;
- копія консультативного висновку спеціаліста (лікаря гастроентеролога) від 16.07.2024 року;
- копія консультативного висновку спеціаліста (лікаря нейрохірурга) від 15.07.2024 року;
- копія консультативного висновку спеціаліста (лікаря хірурга) від 24.07.2024 року;
- копія консультативного висновку спеціаліста (лікаря невролога) від 29.07.2024;
- копія консультативного висновку спеціаліста (лікаря кардіолога) від 12.11.2024 року;
- копія заключення повторного обстеження лікарем кардіологом від 29.11.2024 року;
- копія ультразвукового дослідження від 04.12.2024 року;
- копія консультативного висновку лікаря невролога від 10.01.2025 року;
- копія карти хворого, який лікується у відділені реабілітації від 16.01.2025 року;
- копія консультативного висновку спеціаліста лікаря отоларинголога від 23.04.2025 року.
Так, з вищевказаних доказів вбачається, що погіршення здоров'я позивача мало місце саме в період судових процесів, спрямованих на захист порушених Департаментом прав позивача як суб'єкта господарської діяльності.
Господарський суд зазначає, що предметом позову у даній справі є моральної шкоди в розмірі 300 000,00 грн.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За змістом статті 22 ЦК, яку позивач, зокрема, визначив підставою позову, збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За загальними положеннями, наведеними у статті 1166 ЦК, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування або посадовою особою відповідного органу визначені у статтях 1173, 1174 ЦК, за змістом яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи посадовою особою відповідного органу при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Статті 1173 і 1174 ЦК є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, ці норми не заперечують обов'язкової наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у виді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом до суду про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК.
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Отже, причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).
З урахуванням вказаних положень чинного законодавства, суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності вини у діях Управління розвитку споживчого розвитку та захисту прав споживачів Одеської міської ради.
За змістом статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частинами першою та третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
При цьому суд звертає увагу, що важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, який відповідно до частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України належить до фундаментальних засад господарського судочинства, передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення Європейського суду з прав людини від 27.10.1993 у справі "Домбо Бехеер проти Нідерландів").
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язок суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі №904/2104/19.
У той же час, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Аналізуючи наявність підстав для притягнення Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради до відповідальності у вигляді стягнення шкоди, господарський судом встановлено наявність трьох умов, визначених положеннями ст. 1173 ЦК України, а саме:
- неправомірні дії Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили;
- наявність шкоди здоров'ю , а саме: 1) пошкодження верхньої частини даху на одному із лотків, що зафіксовано у акті приймання-передачі майна від 15.12.2021 року. Судом встановлено, що вартість виготовлення навісу з тентового покриття розміром 8 м2 становить 16 700,00 грн; 2) витрати на послуги вантажного автомобілю крану-маніпулятору з перевезення лотків за маршрутом: вул. Аеропортівська, 23 - вул. Генерала Бочарова, 43. Вартість вказаних послуг становить 6 500,00 грн, що вбачається із акту виконаних робіт (наданих послуг) № 37 від 17.12.2021 року;
- причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, що виражений у тому, що саме в період судових проваджень у позивача погіршився стан здоров'я.
Стосовно визначеної позивачем до стягнення з відповідача суми відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Як зазначалося вище, статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування, зокрема моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У статті 23 ЦК визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина 1). Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина 2).
Моральна шкода юридичної особи полягає тільки у приниженні її ділової репутації.
Отже, моральна шкода для фізичної особи є категорією психологічного плану, невід'ємно пов'язаною із самою особою, її відчуттями, емоційно-розумовою діяльністю, відображає внутрішній світ людини й характеризується наявністю психотравмуючих факторів, позбавленням відчуття життєвої захищеності, зміною життєвого укладу, відчуттям приниження, пригнічення, неврівноваженості, імпульсивності, зневаги, образи тощо. Під моральною шкодою фізичної особи слід розуміти наявність такого негативного емоційного сприйняття особою вчинених стосовно неї протиправних дій, що досягло певного психологічного стану - фізичних чи душевних страждань.
Тобто, моральна шкода фізичної особи є глибоко суб'єктивною категорією та оціночною як у своєму виникненні, коли постає питання про наявність підстав для її матеріальної компенсації, так і у грошовому вимірі, коли визначається розмір її компенсації.
Згідно з частиною 1 статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У частині 2 зазначеної статті визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Отже, за змістом наведеної норми зобов'язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.
За загальним правилом, зобов'язання відшкодувати моральну шкоду виникає з вини відповідача. Водночас до встановлених законом випадків відшкодування моральної шкоди незалежно від вини відноситься випадок її заподіяння внаслідок, зокрема, неправомірних дій органів державної влади або органів місцевого самоврядування (стаття 1173 ЦК) або дій їх посадових чи службових осіб (стаття 1174 ЦК).
Разом із тим, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач має довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
За змістом частини 4 статті 23 ЦК при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанцій, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
На підтвердження своїх вимог позивач послався на обставини заподіяння йому моральної шкоди внаслідок неправомірних дій Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, що полягає у безпідставних відмовах у наданні дозвільних документів на розміщення пересувних тимчасових споруд.
Неправомірність дій Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради підтверджені судовими рішеннями, що набрали законної сили, отже вказані обставини доказуванню не підлягають в силу положень ч. 4 ст. 75 ГПК України.
Суд зазначає, що внаслідок неправомірних дій Департаменту позивач був вимушений неодноразово звертатися зі скаргами та з позовними заявами до суду для доведення безпідставності відмов Департаменту у наданні дозвільних документів на розміщення пересувних тимчасових споруд.
Неправомірні дії Департаменту та необхідність тривалого процесу захисту своїх прав цілком обґрунтовано могли сприйматись позивачем як фактори, що свідчать про позбавлення відчуття життєвої захищеності та пригнічення, оскільки є не тільки проявом використання владних повноважень у публічно правових відносинах, у яких позивач і відповідач не є рівноправними, а й можливістю настання негативних наслідків для ФОП.
Господарський суд враховує часові збіги погіршення здоров'я позивача з відповідними судовими процесами.
Крім того, суд погоджується з доводами позивача, що такі дії Департаменту впливають на ділову репутацію позивача як суб'єкта господарювання, оскільки, через призму тривалості, мають характер його приниження.
Отже, з'ясовані обставини дають підстави вважати про завдання неправомірними діями Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради моральної шкоди позивачу, яка полягає у душевних стражданнях позивача, а також приниженні його ділової репутації. Ця шкода перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку з діями Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, які є неправомірними та винними. Надані позивачем докази є більш вірогідними, ніж докази (фактична їх відсутність), надані відповідачем на їх спростування в розумінні ст. 79 ГПК України, а тому доводи скаржника визнаються необґрунтованими.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 - 5 ст. 23 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява N 40450/04, п. 64, від 15.10.2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем доведено факт заподіяння йому протиправною діяльністю Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради моральної шкоди, у виді моральних страждань, в зв'язку з чим обгрунтованою є необхідність покладення відповідальності за відшкодування моральної шкоди безпосередньо на завдавача шкоди.
Як передбачено ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правовідношення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Так, позивачем у позовній заяві заявлено до стягнення сума в розмірі 300 000,00 грн.
Разом з тим, з огляду на встановлені обставини справи, приймаючи до уваги принципи, які повинні враховуватись при стягненні моральної шкоди, суд не погоджується з визначеним позивачем розміром моральної шкоди.
Розмір відшкодування має бути адекватним нанесеній моральній шкоді, при цьому, відшкодування моральної шкоди не може бути засобом отримання доходу.
Встановивши факт заподіяння позивачу моральної шкоди, суд приходить до висновку, що розмір моральної шкоди, вказаний позивачем, є дещо завищеним.
Визначаючи розмір моральної шкоди суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням вказаних позивачем і встановлених судом обставин справи та характеру спірних правовідносин, тривалості моральних страждань позивача, глибини та ступеню моральних страждань, яких зазнав позивач, враховуючи ступінь вини відповідача, суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення заявленого розміру моральної шкоди до 50000,00 грн, що є достатнім та співмірним із тривалістю порушень прав позивача та характером завданої йому з боку уповноважених органів держави немайнової шкоди та буде відповідною, достатньою та справедливою грошовою компенсацією за завдану відповідачем позивачу моральну шкоду.
Стягнення у такому розмірі не є надто мізерним та надто надмірним, враховує інтереси територіальної громади, не призведе до порушення балансу прав та інтересів конкретного громадянина і суспільного інтересу.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять "розумність" та "справедливість" при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях "Тома проти Люксембургу", "Калок проти Франції" (2000) та "Недбала проти Польщі", Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
Суд зазначає, що наразі позивачем доведено належними та допустими доказами наявність моральної (немайнової) шкоди, внаслідок погіршення стану здоров'я та приниження ділової репутації позивача, а також вчиненням інших дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до його діяльності.
Також суд зазначає, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Резолютивні частини рішень у зазначених спорах не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. (п.п. 84, 85, 86 Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.05.2023р. справа №910/3191/21).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін а інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 74-75, 129, 237-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України суд
1. Позовні вимоги фізичної особи - підприємця Урсакі Андрія Григоровича - задовольнити частково.
2. Стягнути з Департамента архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради /ЄДРПОУ 45839467, адреса - 65011, м. Одеса, вул. Успенська, 83/85/ на користь фізичної особи - підприємця Урсакі Андрія Григоровича /РНОКПП НОМЕР_1 , адреса - АДРЕСА_2 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 / відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн /п'ятдесят тисяч гривень 00 копійок/.
4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 15 вересня 2025 р.
Суддя Н.Д. Петренко