30 липня 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/407/25
Господарський суд Миколаївської області у складі:
судді Л.М. Ільєвої
при секретарі судового засідання К.Д. Савці
за участю представників:
від позивача - Травянко Л.В.,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" про стягнення заборгованості в загальній сумі 973376,89 грн.,-
Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" про стягнення заборгованості в загальній сумі 973376,89 грн., у т.ч. основного боргу в сумі 808080,69 грн., пені в сумі 102128,38 грн., 3% річних в сумі 11825,91 грн. та інфляційних втрат в сумі 51341,91 грн., посилаючись на наступне.
10.07.2013 між ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв» укладено договір №А6-А про встановлення сервітуту, за яким відповідач користується причалом №9 (інв.№1031036) та причальною інфраструктурою (залізничними коліями №33 та №36, підкрановими коліями), а позивач, у віданні якого знаходиться майно, отримує плату за користування сервітутом. Згідно з пунктом 2.1 договору сервітут встановлюється для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причал з використанням причальної інфраструктури.
Як вказує позивач, згідно з п. 5.1 договору (в редакції додаткової угоди № 3) плата за сервітут за місяць складає: причал № 9 (інв. № 1031036) - 219528,64 грн. без ПДВ; залізничні колії №33, 36 (інв. № 1031079, № 1031080) - 2896,45 грн. без ПДВ; підкранові колії (інв. № 1031065) - 2041,77 грн. без ПДВ. Зазначене положення договору сервітуту кореспондується з вимогами закону, а саме, з частиною 3 ст. 403 ЦК України, якою визначено, що особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Наразі позивач зазначає, що згідно договору плата стягується саме за сервітут, який у свою чергу надає право користування. Тобто, плата згідно договору встановлена саме за право користування майном, а не за фактичне користування майном. На думку позивача, з наведеного вбачається, що місячна плата не обумовлена обсягами перевалювання сервітуарієм продукції чи інтенсивністю користування причалом та не обумовлена результатами господарської діяльності сервітуарія (користувача).
Так, позивач посилається на п. 5.3 договору, згідно з яким оплата за користування сервітутом здійснюється відповідачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача на підставі акту наданих послуг, підписаного обома сторонами, згідно виставленого рахунку щомісячно до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим. Підпунктом 7.1.4 пункту 7.1. ст. 7 договору визначено обов'язок користувача до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим, повертати володільцю підписані акти наданих послуг. Відповідно до п.п. 7.1.5 п. 7.1. ст. 7 договору визначено обов'язок користувача щомісячно до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, згідно виставленого рахунку володільця, вносити плату за користування сервітутом за попередній місяць. В п. 8.3 ст. 8 договору визначено обов'язок володільця щомісячно до 10 числа місяця,наступного за розрахунковим, надавати користувачу рахунок на сплату за користування сервітутом, який оформляється на підставі акту наданих послуг.
За ствердженням позивача, на виконання зазначеного договору ним складені та надані відповідачу рахунки за період з липня 2024 року по вересень 2024 року, а саме:
- рахунок № 12290043 від 31.07.2024 на суму 269 360,23 грн. з ПДВ;
- рахунок № 13810043 від 31.08.2024 на суму 269 360,23 грн. з ПДВ;
- рахунок № 15950043 від 30.09.2024 на суму 269 360,23 грн. з ПДВ.
Вищезазначені рахунки направлені відповідачу на електроні адреси buh.nicmorserv@gmail.com, nikmorservice.office@gmail.com та засобами поштового зв'язку, що підтверджується доказами направлення поштової кореспонденцій.
Як стверджує позивач, в порушення умов п. 5.3 договору вищезазначені рахунки відповідачем не оплачені, у зв'язку з чим сума основної заборгованості по виставленим рахункам становить 808080,69 грн.
Крім того, позивач вказує, що згідно з п. 11.7 договору сторони домовилися, що у разі несвоєчасної оплати за користування сервітутом за умовами даного договору, з користувача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від несплаченої суми за кожний день прострочення до повної сплати заборгованості. Пеня стягується в претензійно-позовному порядку. За розрахунком позивача загальна сума пені за прострочення оплати вказаних вище рахунків за договором за період з 21.08.2024 по 17.03.2025 року складає 102128,38 грн.
Також, як зазначає позивач, у зв'язку з простроченням плати за сервітут по договору ним на підставі ст. 625 ЦК України нараховано 3% річних та втрати від інфляції за період з 21.08.2024 по 17.03.2025 року, що становлять 11825,91 грн. та 51341,91 грн. відповідно, які заявлені до стягнення.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.03.2025 р. вказану позовну заяву Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/407/25, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 17.04.2025 р. о 10:00.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 17.04.2025 р.у справі № 915/407/25 підготовче засідання відкладено на 19.05.2025 р. о 15:30, з огляду на неявку у судове засідання представника відповідача, а також неможливість з'ясування заперечень відповідача на позов через відсутність відзиву на позов.
Наразі під час підготовчого засідання 19.05.2025 р. судом з'ясовано неможливість вирішення всіх завдань підготовчого провадження, враховуючи необхідність надання позивачем додаткових доказів стосовно направлених відповідачу рахунків та актів наданих послуг на електронну адресу. При цьому представник позивача не заперечував щодо продовження строку підготовчого провадження по даній справі.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.05.2025 р.у справі № 915/407/25 строк підготовчого провадження продовжено на тридцять днів.
Також у підготовчому засіданні господарського суду 19 травня 2025 року по справі №915/407/25 за участю представника позивача судом було протокольно оголошено перерву до 05 червня 2025 року о 09 год. 15 хв. в порядку ч. 5 ст. 183 ГПК України, про що ухвалою суду від 19.05.2025 р. повідомлено відповідача в порядку ст. 120 ГПК України.
04.06.2025 р. від представника позивача - Травянка Л.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява (вх. № 8485/25), в якій позивач зазначає, що інформація щодо відстеження поштових відправлень (дата направлення та дата отримання листа) через офіційний сайт Укрпошти у вкладці Трекінг зберігається не більше 6 місяців, тому надати інформацію стосовно направлення відповідачу листа немає можливості. Стосовно надання інформації про наявність електронної пошти відповідача позивач зазначив, що листом від 17.04.2023 №1746/23 відповідач проінформував ДП "АМПУ" про зміну порядку обміну інформацією, а саме замість поштової адреси використання електронної пошти.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.06.2025 р. у справі № 915/407/25 закрито підготовче провадження, та справу призначено до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 11.07.2025 р. о 10:30.
Так, у судовому засіданні господарського суду 11 липня 2025 року по справі №915/407/25 за участю представника позивача судом було протокольно оголошено перерву до 30 липня 2025 року о 12 год. 00 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що ухвалою суду від 19.05.2025 р. повідомлено відповідача в порядку ст. 120 ГПК України.
В судове засідання, призначене на 30.07.2025 р., представник відповідача не з'явився.
Під час розгляду справи в судовому засіданні 30.07.2025 р. представник позивача підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.
Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав, також відповідач в засідання суду не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином шляхом надсилання ухвал суду до електронного кабінету, зареєстрованого відповідачем в підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС в порядку ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України.
Відповідно до відомостей, наявних у КП ДСС, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" є користувачем ЄСІТС, зареєстрований в Електронному суді та має власний кабінет в Електронному суді.
Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.
Так, ухвала суду від 24.03.2025 про відкриття провадження у даній справі № 915/407/25 була вручена відповідачу 26.03.2025 о 14:32 год., ухвала суду від 17.04.2025 про відкладення підготовчого засідання була вручена відповідачу 21.04.2025 о 12:19, ухвали суду від 19.05.2025 р. про продовження строку підготовчого провадження та повідомлення про підготовче засідання вручені відповідачу 22.05.2025 о 09:44, ухвала суду від 05.06.2025 р. про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті вручена відповідачу 09.06.2025 р. о 12:50, ухвала-повідомлення від 11.07.2025 р. була вручена відповідачу 14.07.2025 р. о 17:46.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.
Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень відповідача, суд вважає, що відповідач є належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, що наділяє суд правом розглядати справу без його участі.
На думку суду, процесуальна поведінка відповідача при розгляді даної справи в суді свідчить про відсутність реальної зацікавленості у вирішенні даного спору у встановлений процесуальним законом строк та відповідно до положень ст. 2 ГПК України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
З огляду на ненадання відповідачем відзиву, відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
10.07.2013 між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) як володільцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" як користувачем було укладено договір №А6-А про встановлення сервітуту (далі - договір).
У преамбулі договору зазначено, що такий договір укладено у зв'язку з необхідністю виконання користувачем комплексу робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів (навантажувально-розвантажувальних робіт) через причал №9 та з використанням причальної інфраструктури (залізничні колії, підкранові колії, ділянки колій, стрілочні переводи), а також забезпечення володільцем можливості користування користувачем вказаними причалом і причальною інфраструктурою, а саме: Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" користується причалом №9 (інв.№1031036) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями №33 та №36 (інв.№1031079 та №1031080), підкрановими коліями (інв.№1031065) (далі - "причали та причальна інфраструктура" та/або "об'єкт сервітуту"), а Миколаївська філія Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) має вказані причал та причальну інфраструктуру на окремому балансі (місце розташування: територія Миколаївського морського порту).
Згідно з п.п. 1.1, 1.2 договору сервітут встановлюється щодо користування причалами та причальною інфраструктурою, які розташовані за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23. До положень даного договору застосовуються норми чинного законодавства України, що регулюють такі відносини.
Відповідно до п. 2.1 договору сервітут встановлюється для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причали з використанням причальної інфраструктури.
Згідно з п.п. 3.1, 3.2 договору видом права сервітуту є право користування майном (причалами та причальною інфраструктурою) згідно з планом-схемою причалів №9 та причальної інфраструктури (додаток №1, який є невід'ємною частиною цього договору), наступною довжиною: причал №9 (інв.№1031036) - 209,0 м.п, технологічна ширина 14,50 м.п; залізнична колія №33(інв.№1031079) - 202,5 м.п; залізнична колія №36 (інв.№1031080) - 202,5 м.п; підкранові колії (інв.№1031065) - 202,5 м.п у дві нитки. Сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалами та причальною інфраструктурою.
Відповідно до п.5.1 договору вартість плати за користування сервітутом причалами №9 та причальною інфраструктурою за місяць складає: 142 744, 91 грн. без ПДВ. ПДВ стягується відповідно до чинного законодавства України. У разі якщо фактичне користування причалом та причальною інфраструктурою користувачем не відбувається, плата за цей період володільцем з користувача не справляється.
Згідно з п. 5.2 договору, плата за користування сервітутом за період, який становить менше місяця, визначається як місячна плата за сервітут (п. 5.1. даного договору) поділена на кількість днів у неповному місяці і помножена на кількість днів фактичного користування в. такому місяці.
Відповідно до п. 5.3. договору оплата в розмірі, визначеному п. 5.1, 5.2 даного договору, здійснюється користувачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок володільця на підставі акту наданих послуг підписаного обома сторонами згідно виставленого рахунку щомісячно до 20-го числа місяця наступного за розрахунковим.
Згідно з п. 5.4 договору у випадку, якщо причали та причальну інфраструктуру використовують декілька користувачів, плата за сервітут визначається пропорційно до обсягів переробки вантажів у поточному періоді.
Як визначено п. 5.5 договору, у випадку, якщо причали та причальну інфраструктуру, визначені в даному договорі необхідно використовувати суб'єкту господарювання (користувачу), який технологічно пов'язаний з об'єктом сервітуту та не має договору сервітуту з володільцем, такий суб'єкт господарювання укладає з користувачем відповідний договір згідно п. 3 ст. 18 Закону України «Про морські порти України» від 17,05.2012 року №4709-VI.
Відповідно до п. 5.7 договору володілець залишає за собою право на зміну тарифу за користування сервітутом за даним договором виключно у разі: - підвищення мінімального рівня заробітної плати на законодавчому рівні, - змін у розмірі відрахувань у фонди (пенсійний, соцстраху та інше), інфляції на законодавчому рівні з подальшим укладанням додаткової угоди до даного договору. При цьому, тариф за користування сервітутом за даним договором змінюються володільцем на розмір зміни собівартості послуг- (сервітуту) у зв'язку з обставинами, вказаними у цьому пункті.
Згідно з п.п. 7.1.1, 7.1.4, 7.1.5 договору користувач зобов'язаний використовувати причали та причальну інфраструктуру у відповідності з визначеною метою, що відповідає призначенню цього майна на момент встановлення сервітуту та діяти в межах своїх господарських потреб; до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим, повертати володільцю підписані акти наданих послуг; щомісячно до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим, згідно з виставленим рахунком володільця вносити плату за користування сервітутом за попередній місяць.
Відповідно до п.8.3 договору, володілець приймає на себе обов'язок щомісячно до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, надавати користувачу рахунок на сплату за користування сервітутом, який оформляється на підставі акту наданих послуг.
Відповідно до п. 11.1 договору за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно діючого законодавства України.
Відповідно до п. 11.7 договору у разі несвоєчасної оплати за користування сервітутом за умовами даного договору, з користувача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від несплаченої суми за кожний день прострочення до повної сплати заборгованості. Пеня стягується в претензійно-позовному порядку.
Відповідно до п. 14.1 договору сервітуту цей договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє протягом 6 (шести) місяців з моменту набуття чинності. У випадку якщо користувач не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії договору не повідомить володільця про намір припинити його дію, договір вважається автоматично пролонгованим ще на 6 (шість) місяців на тих самих умовах.
Відповідно до п. 14.2 договору сторони домовились, що умови цього договору розповсюджуються на відносини між ними, які виникли з 13.06.2013 року.
Договір підписаний та скріплений печатками сторін.
Доказів визнання недійсним або розірвання договору, а також доказів припинення договору в порядку п. 14.1, п. 14.4 - п. 14.6 договору суду не подано.
Також до договору між сторонами було укладено додаткові угоди № 1 від 08.08.2013 р., № 2 від 21.08.2015 р. та № 3 від 07.02.2022 р., якими вносились зміни до спірного договору.
Зокрема, відповідно до умов п. 1 додаткової угоди від 08.08.2013 № 1 сторонами викладено пункт 5.1. договору у новій редакції, згідно з якою плата за сервітут за місяць складає: причал №9 (інв. №1031036) - 142744,91 грн. без ПДВ; - залізнична колія №33, 36 (інв. №1031079, №1031080) - 2273,55 грн. без ПДВ; - підкранові колії (інв. №1031065) - 1592,49 грн. без ПДВ. ПДВ стягується відповідно до чинного законодавства України. У разі, якщо фактичне користування причалом користувачем не відбувається, плата за цей період володільцем з користувача не справляється. У разі, якщо протягом місяця фактичне користування об'єктом причальної інфраструктури користувачем не відбувається, плата за такий місяць володільцем з користувача не справляється, у протилежному випадку - плата за користування таким об'єктом справляється у повному обсязі за місяць.
Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 1 пункт 5.2. договору викладено у наступній редакції: «Плата за сервітут причалу за період, який становить менше місяця, визначається як місячна плата за сервітут такого причалу (п.5.1. даного договору) поділена на кількість днів у місяці і помножена на кількість днів фактичного користування таким причалом в такому місяці».
В п. 3 додаткової угоди № 1 сторони доповнили договір пунктом 7.1.10, яким передбачено внесення плати за сервітут за весь час фактичного користування причалом № 9.
Згідно з п. 8 додаткової угоди № 1 пункт 14.2. договору викладено у новій редакції, згідно з якою сторони дійшли до згоди, що згідно з частиною третьою статті 631 Цивільного кодексу України умови цього договору застосовуються до правовідносин, що виникли між ними з 13.06.2013 року.
Відповідно до п. 11 додаткової угоди № 1 сторони дійшли до згоди, що згідно з частиною третьою статті 631 Цивільного кодексу України умови пункту 1 даної додаткової угоди застосовуються до правовідносин, що виникли між ними з 01.08.2013 року.
Також у відповідності з умовами додаткової угоди від 21.08.2015 № 2 сторонами викладено пункт 5.1. договору у новій редакції, за якою плата за сервітут за місяць складає: причал № 9 (інв. №1031036) - 199571,49 грн. без ПДВ; залізничні колії № 33, 36 (інв. №1031079, №1031080) - 2633,14 грн. без ПДВ; підкранові колії (інв. №1031065) - 1856,15 грн. без ПДВ. ПДВ стягується відповідно до чинного законодавства України.
Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 2 пункт 5.2. договору викладено у новій редакції, за якою плата за сервітут за період, який становить менше місяця, визначається як місячна плата за сервітут (п.5.1. даного договору) поділена на кількість днів місяця, в якому був укладений (розірваний) договір та помножена на кількість днів дії договору в такому місяці.
Згідно з п. 3 додаткової угоди № 2 пункт 7.1.10. договору виключено.
Відповідно до умов додаткової угоди від 07.02.2022 № 3 сторони, керуючись пунктом 5.7. договору, враховуючи індекс інфляції (індекс споживчих цін) за 2021 рік, інформація про який розміщена на офіційному веб-сайті Державної служби статистики України і становить 110,0 %, домовились змінити розмір плати за сервітут за місяць на вказаний індекс інфляції (індекс споживчих цін) та пункт 5.1. договору викласти у новій редакції, за якою плата за сервітут за місяць складає: причал №9 (інв. №1031036) - 219528,64 грн. без ПДВ; залізнична колія №33, 36 (інв. №1031079, №1031080) - 2896,45 грн. без ПДВ; підкранові колії (інв. №1031065) - 2041,77 грн. без ПДВ. ПДВ стягується відповідно до чинного законодавства України.
На виконання умов договору позивачем оформлені, підписані та надіслані відповідачу засобами поштового зв'язку та на електронну пошту buh.nicmorserv@gmail.com та nikmorservice.office@gmail.com рахунки та акти наданих послуг за період з липня по вересень 2024 року на загальну суму 808080,69 грн, а саме:
- рахунок № 12290043 від 31.07.2024 р. та акт наданих послуг № 12290043 від 31.07.2024 за липень 2024 року на суму 269360,23 грн. (в т.ч. ПДВ 44893,37 грн.);
- рахунок№ 13810043 від 31.08.2024 р. та акт наданих послуг № 13810043 від 31.08.2024 за серпень 2024 року на суму 269360,23 грн. (в т.ч. ПДВ 44893,37 грн.);
- рахунок № 15950043 від 30.09.2024 р. та акт наданих послуг № 15950043 від 30.09.2024 за вересень 2024 року на суму 269360,23 грн.(в т.ч. ПДВ 44893,37 грн.).
Направлення вищевказаних рахунків та актів на поштову адресу підтверджується наявним в матеріалах справи поштовими реєстрами про відправлення кореспонденції, описами вкладення до цінних листів та фіскальними чеками АТ «Укрпошта» про відправлення поштової кореспонденції.
Стосовно направлення вказаних рахунків на електронну пошту відповідача позивачем надано до суду копі листа відповідача від 17.04.2023 №1746/23, в якому останній проінформував ДП «АМПУ» про зміну поштової адреси та зміну електронної пошти (nikmorservice.office@gmail.com).
Крім того, позивач направив засобами поштового зв'язку на адресу відповідача претензії від 06.09.2024 № 147/18-04-05/вих, від 15.10.2024 № 1264/18-04-05/вих та від 19.11.2024 № 1429/18-04-05/вих, в яких вимагав погасити заборгованість по договору за спірний період.
Позивач зазначає, що направлені претензії були залишені відповідачем без відповіді та задоволення, сума заборгованості за спірний період не погашена, що зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, укладений між сторонами по справі договір про встановлення сервітуту від 10.07.2013 р. № А6-А є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України) та згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Як зазначалося вище, між сторонами був укладений договір, який передбачає встановлення сервітуту.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.395 ЦК України одним із різновидів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).
За своїм змістом сервітут є правом на чужу річ і його сутність полягає в обмеженому користуванні чужою річчю у межах та у спосіб, що встановлені законами чи договором між сервітуарієм та власником речі або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
Статтею 401 ЦК України передбачено, що користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (ст.402 ЦК України).
Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст.403 ЦК України, сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.
У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (ч.3 ст.402 ЦК України).
Відповідно до ч. 1-3 ст. 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Згідно зі ст. 404 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Отже, обов'язковою умовою для встановлення сервітуту є вжиття особою (позивачем), яка вимагає такого встановлення, заходів щодо встановлення сервітуту в добровільному порядку.
За приписами ст.526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України унормовано, що зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.
Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Отже, користування відповідачем причалом та причальною інфраструктурою на прав сервітуту є підставою виникнення у відповідача зобов'язання відповідно до умов договору оплатити таке користування.
Зі змісту узгоджених сторонами умов договору вбачається, що факт користування сервітуарієм причалом та причальною інфраструктурою в порядку встановленого сервітуту за цим договором підтверджується актом наданих послуг, який оформлюється позивачем та надається для підписання відповідачу, на підставі якого виставляється рахунок, який є підставою здійснення відповідачем платежів за договором.
Так, користувач зобов'язаний до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим, повертати володільцю підписані акти наданих послуг; щомісячно до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим, згідно з виставленим рахунком володільця вносити плату за користування сервітутом за попередній місяць (п.п.7.1.4, 7.1.5 договору).
Як зазначалося вище, на виконання договору позивачем було оформлено та направлено відповідачу для підписання акти наданих послуг за період з липня по вересень 2024 року на загальну суму 808080,69 грн., виставлено рахунки, між тим зі сторони відповідача зазначені акти підписано не було, рахунки також не були оплачені.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не надав позивачу мотивованої відмови від підписання актів наданих послуг за договором за період з липня по вересень 2024 року на загальну суму 808080,69 грн., зокрема, не висловив жодних заперечень щодо факту користування об'єктом сервітуту у вказаний період, вартості такого користування тощо.
З огляду на викладене, суд зазначає про безпідставність ухилення відповідача від підписання вищенаведених актів наданих послуг за договором.
При цьому будь-яких заперечень щодо виставлених рахунків та направлених претензій відповідач позивачу не висловив, таких доказів останній суду не надав.
Отже, враховуючи викладені вище норми права та узгоджені сторонами умови договору, беручи до уваги відсутність в матеріалах справи доказів проведення відповідачем оплати сервітуту за період з липня по вересень 2024 року, що зумовлює наявність у останнього відповідного боргу, перевіривши обґрунтованість проведеного позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми заборгованості, суд дійшов висновку про задоволення вимог у частині стягнення 808080,69 грн. основного боргу в повному обсязі.
Щодо вимог про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає наступне.
Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем повної вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В п. 11.7 договору сторони визначили, що у разі несвоєчасної оплати за користування сервітутом за умовами даного договору, з користувача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від несплаченої суми за кожний день прострочення до повної сплати заборгованості. Пеня стягується в претензійно-позовному порядку.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Крім того, згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частина 2 статті 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.
При цьому, як випливає з розрахунку позивача, за загальний період прострочення платежів з 21.08.2024 р. по 17.03.2025 р. позивачем нараховано відповідачу пеню на існуючу суму боргу в загальному розмірі 808080,69 грн., виходячи з розміру облікової ставки Національного банку України у відповідний день прострочення в межах періоду нарахування, що становить за розрахунком позивача 102128,34 грн.
Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми пені, судом встановлено, що вказаний розрахунок був здійснений позивачем вірно, також вказаний розрахунок відповідачем не оспорювався. Відтак, з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 102128,34 грн.
Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч 1. ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вже зазначалось вище, плату за користування сервітутом відповідач повинен був вносити щомісячно до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим, на підставі рахунку, тому невнесення такої плати відповідачем свідчить про прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами договору не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов'язання у гривневому вираженні.
Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем строків сплати коштів за користування сервітутом, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних, судом встановлено, що вказаний розрахунок 3% річних окремо за кожним рахунком був здійснений позивачем вірно, також вказаний розрахунок відповідачем не оспорювався. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в сумі 11825,91 грн.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Згідно роз'яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Влисті Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.
Враховуючи викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань в розмірі 51341,91 грн. та встановлено, що вказані інфляційні нарахування на відповідну суму боргу окремо по кожному рахунку були здійснені позивачем вірно, також вказаний розрахунок відповідачем не оспорювався. Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 51341,91 грн. відповідно.
Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Так, у постанові від 29.06.2021 р. у справі № 910/2842/20 Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі. Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов'язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов'язку відповідача щодо виконання договору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019р. по справі №910/16744/17 вказала, що такий спосіб захисту як примусове виконання обов'язку в натурі застосовується у зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов'язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов'язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов'язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи надані позивачем докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 11680,52 грн., понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) (01135, м. Київ, пр. Берестейський, 14; e-mail: info@uspa.gov.ua; код ЄДРПОУ 38727770) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" (01133, м. Київ, вул. Алмазова Генерала, 18/7, "літ. В"; e-mail: nikmorservice.office@gmail.com; код ЄДРПОУ 32655926) про стягнення заборгованості в загальній сумі 973376,89 грн. задовольнити.
2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" (01133, м. Київ, вул. Алмазова Генерала, 18/7, "літ. В"; e-mail: nikmorservice.office@gmail.com; код ЄДРПОУ 32655926) на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) (01135, м. Київ, пр. Берестейський, 14; e-mail: info@uspa.gov.ua; код ЄДРПОУ 38727770) основний борг в розмірі 808080/вісімсот вісім тисяч вісімдесят/грн. 69 коп., пеню в розмірі 102128/сто дві тисячі сто двадцять вісім/грн. 38 коп., 3% річних в розмірі 11825/одинадцять тисяч вісімсот двадцять п'ять/грн. 91 коп., інфляційні втрати в розмірі 51341/п'ятдесят одна тисяча триста сорок одна/ грн. 91 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 11680/одинадцять тисяч шістсот вісімдесят/грн. 52 коп.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 16.09.2025 року, з урахуванням умов воєнного стану та навантаженості, а також перебуванням судді Ільєвої Л.М. у щорічній відпустці у період з 07.08.2025 по 11.08.2025 року, з 21.08.2025 по 02.09.2025 і 11.09.2025, та тимчасовою непрацездатністю з 04.08.2025 по 06.08.2025 року.
Суддя Л.М. Ільєва