ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.09.2025Справа № 910/11598/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., за участю секретаря судового засідання Баринової О.І., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» (вул.Велика Васильківська, буд.100, м.Київ, 03150; ідентифікаційний код 23494714)
до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю (вул.Провіантська, буд.3, м.Київ, 04116; ідентифікаційний код 14073675)
про зобов'язання вчинити дії
За участі представників:
позивача: Анісімов К.Г.;
відповідача: Саєнко Ю.М.;
Акціонерне товариство «Сенс Банк» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю про зобов'язання відповідача звільнити належну позивачу квартиру НОМЕР_4 по вул.Провіантська, 3 у м.Києві.
Вимоги позивача як власника квартири обґрунтовані тим, що він не може користуватися та розпоряджатися спірним майном на власний розсуд через незаконні дії відповідача.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.01.2023 у справі № 910/11598/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2024, у задоволенні позову було відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 07.08.2024 вищевказані судові рішення було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
За наслідками нового розгляду справи № 910/11598/23 рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2025, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 28.05.2025 вищевказані судові рішення було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2025 справу № 910/11598/23 передано для розгляду судді Капцовій Т.П.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 суддею Капцовою Т.П. прийнято справу № 910/11598/23 до свого провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 31.07.2025 та серед іншого встановлено учасникам справи строк для подання пояснень щодо заявлених вимог та заперечень з урахуванням вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 28.05.2025 у цій справі.
03.07.2025 від позивача надійшли письмові пояснення, у яких позивач зазначив, що обставини справи свідчать про те, що відповідач продовжує користуватися спірним об'єктом нерухомості, зокрема для визначення місцезнаходження його як юридичної особи, без згоди позивача, як власника об'єкта нерухомого майна, внаслідок чого позивач, як законний власник, фактично позбавлений доступу до своєї власності. Отже, з урахуванням висновків, викладених Верховним Судом, позивач вважає, що є правові підстави вважати, що надані ним докази на підтвердження своїх вимог є більш вірогідними, ніж твердження відповідача, які не підтверджені жодними доказами.
03.07.2025 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
У підготовче засідання 31.07.2025 з'явились представники сторін.
У підготовчому засіданні 31.07.2025 судом було відмовлено в задоволенні клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи, прийнято письмові пояснення позивача, а також продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 15.09.2025.
У підготовче засідання 15.09.2025 з'явились представники сторін.
У підготовчому засіданні 15.09.2025 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.09.2025.
У судове засідання 18.09.2025 з'явились представники сторін.
Представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача, також, надав суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечував.
У судовому засіданні 18.09.2025 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд
Акціонерне товариство «Сенс Банк» є власником спірної квартири НОМЕР_4 у будинку АДРЕСА_1. Право власності було ним набуто в результаті звернення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса № 7858 на нерухоме майно, яке належало на праві власності Фірмі «Т.М.М.» - Товариству з обмеженою відповідальністю та перебувало в іпотеці стягувача - Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (у подальшому AT «Альфа-Банк», AT «Сенс Банк»). Після проведення арешту і опису майна спірну квартиру було передано для реалізації на публічні торги.
22.04.2021 AT «Альфа-Банк» на підставі частини 1 статті 49 Закону України «Про іпотеку» зареєструвало за собою право власності на спірну квартиру на підставі протоколу та акту про реалізацію предмета іпотеки.
30.11.2022 найменування AT «Альфа-Банк» було змінено на AT «Сенс Банк» з внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
За доводами позивача, станом на дату державної реєстрації його права власності на спірну квартиру відповідач фактично користувався нею. Таке користування продовжилося і після зміни власника та триває на момент подання позову у цій справі без будь-якої правової підстави та без дозволу власника. Як наслідок, позивач як законний власник спірної квартири фактично позбавлений доступу до своєї власності та зазнає збитків.
З матеріалів справи вбачається, що позивач листом від 28.02.2023 (вручено адресату 01.03.2023) надіслав відповідачу вимогу щодо припинення неправомірного користування чужим майном та звільнення квартири. 20.06.2023 таку ж вимогу було направлено повторно (отримано відповідачем 26.06.2023).
Проте зазначені вимоги залишились без відповіді та без реагування.
У матеріалах справи міститься також складений представниками позивача акт від 25.09.2023 про недопуск до спірної квартири.
Право власності та користування спірною квартирою було предметом спору у численних судових справах, зокрема і за позовами відповідача (справи № 910/1580/18, № 826/11311/19, № 910/6567/20).
За доводами позивача, на даний час його право власності на спірну квартиру порушено діями відповідача, який фактично користується нею та відмовляється звільнити її добровільно, тому таке право підлягає захисту у судовому порядку.
Заперечуючи проти позову, відповідач стверджує, що він не перешкоджає позивачу і не користується спірною квартирою, тому жодних прав позивача не порушено, що виключає правові підстави для задоволення позову.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.01.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2024, у задоволенні позову було відмовлено. Судові рішення мотивовані тим, що позивач не довів тих обставин, якими обґрунтовував свої позовні вимоги, що виключає правові підстави для їх задоволення.
Постановою Верховного Суду від 07.08.2024 вищевказані судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому мотивами суду касаційної інстанції стало неврахування судами вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ненадання належної оцінки поведінці відповідача з огляду на низку судових рішень щодо спірного майна у інших справах.
За наслідками нового розгляду справи № 910/11598/23 рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2025, у задоволенні позову відмовлено. Судові рішення обґрунтовані тим, що матеріалами справи не доведено вчинення відповідачем перешкод у здійсненні власником (позивачем) своїх правомочностей та відсутність доказів порушення права позивача, за захистом якого він звернувся до суду.
Постановою Верховного Суду від 28.05.2025 вищевказані судові рішення було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Повторно направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції Верховний Суд відзначив, що з огляду на предмет позовних вимог до предмету доказування у цій справі входить: факт належності спірного нерухомого майна позивачу на праві власності чи титульного володіння; факт перешкоджання відповідачем користуватись і розпоряджатись цим майном (зокрема через фактичне знаходження у ньому, реєстрацію місцезнаходження відповідача як юридичної особи тощо); відсутність у відповідача законних підстав для користування майном.
Аналізуючи повноту дослідження судами попередніх інстанції доказів Верховний Суд зауважив, що суди встановили обставини, які свідчать про наявність у позивача права власності на спірну квартиру, підтвердженого належним чином, та не встановили наявності доказів, які б надавали відповідачу право користуватися майном. Однак суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасних висновків про недоведеність обставин перешкоджання відповідачем у користуванні та розпорядженні позивачем своїм майном, пославшись виключно на свідчення відповідача про те, що він не займає спірну квартиру та фактично у ній не перебуває, тим самим використали концепцію негативного доказу, яка суперечить принципу змагальності у господарському судочинстві.
У зв'язку з цим Верховний Суд вказав, що під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в пунктах 5.32-5.37 постанови від 28.05.2025, всебічно, повно, об'єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази, встановити усі обставини, що входять до предмета доказування такого позову і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а також виконуючи вказівки Верховного Суду, суд дійшов наступних висновків.
За приписами статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20).
Предметом позову в цій справі є вимога позивача про зобов'язання відповідача звільнити належну позивачу на праві власності квартиру з підстав перешкоджання відповідачем у здійсненні позивачем своїх правомочностей власника спірної квартири.
У приписах статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України закріплений принцип непорушності права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України ).
Захист права власності врегульований главою 29 Цивільного кодексу України. Зокрема, захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, передбачений статтею 391 зазначеного Кодексу, згідно з якою власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Щодо обраного позивачем способу захисту суд вважає за необхідне зазначити, що залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов'язально-правові засоби захисту права власності.
Речові засоби захисту права власності та інших речових прав спрямовані на захист цих прав від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов'язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.
Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, а також постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 916/1769/20).
Крім того, умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця) (такий висновок наведено в постановах Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 910/1310/19, від 27.10.2021 у справі № 916/1769/20 та від 07.06.2023 у справі № 904/1270/22).
З аналогічних підстав Верховний Суд у постанові від 28.05.2025 у цій справі вказав, що з огляду на предмет позовних вимог про зобов'язання відповідача звільнити спірну квартиру, до предмету доказування у цій справі входить: факт належності спірного нерухомого майна позивачу на праві власності чи титульного володіння; факт перешкоджання відповідачем користуватись і розпоряджатись цим майном; відсутність у відповідача законних підстав для користування майном.
Судом встановлено, що позивач є власником спірної квартири НОМЕР_4 у будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва від 22.04.2021, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куксовою М.С., яким посвідчено, що Акціонерному товариству «Альфа-Банк» належить на праві власності вказана квартира, яка раніше належала на праві власності Фірмі «Т.М.М.» - Товариству з обмеженою відповідальністю.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державна реєстрація права власності позивача на спірну квартиру була проведена 22.04.2021.
При цьому матеріали справи не містять доказів, які б надавали відповідачу право користуватися спірним майном. Більше того відповідач як при попередніх, так і при новому розгляді справи наголошує на тому, що він припинив користуватися квартирою.
Під час попередніх розглядів було встановлено, що спірна квартира використовувалась відповідачем як службове житло для його працівників.
Водночас, як з'ясовано судом, дату фактичного припинення користування квартирою відповідач назвати не може, та ключі від квартири новому власнику він не передавав і не має можливості передати через їх відсутність у нього.
Вперше направляючи цю справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 07.08.2024 прямо вказував на неврахування судами поведінки відповідача з огляду, зокрема, на ініційовані ним судові спори в інших справах.
Так, у справі № 910/6567/20 Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю звернулася до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису №7858, вчиненого 20 грудня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Дмитром Олеговичем; визнання недійсними результатів прилюдних торгів, які відбулися 9 листопада 2018 року та оформлені протоколами електронних торгів державного підприємства «Сетам»: № 368626, № 368627, №368628; визнання недійсними результатів прилюдних торгів, які відбулися 5 грудня 2018 року та оформлені протоколом електронних торгів державного підприємства «Сетам» №373918; визнання недійсними актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 13 листопада 2018 року №55614130/8, від 13 листопада 2018 року № 55614130/8-1, від 13 листопада 2018 року №55614130/8-2, від 20 лютого 2019 року № 55614130/8; визнання недійсними свідоцтв, оформлених 12 грудня 2018 року та зареєстрованих за №9375, №9376, №9377 та №191; скасування державної реєстрації права власності товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Індустрія» на нежитлове приміщення НОМЕР_3 загальною площею 1414,4 м2 (номер запису про право власності №29412243), нежитлове приміщення №123 загальною площею 72,6 м2 (номер запису про право власності 9412256), нежитлове приміщення НОМЕР_2 загальною площею 71,0 м2 (номер запису про право власності № 29412251), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1; скасування державної реєстрації права власності акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на квартиру НОМЕР_1 загальною площею 749,9 м2 (номер запису про право власності №30441773), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру НОМЕР_1 загальною площею 749,9 м2 (номери записів про право власності №34609878 та №34609788), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; відновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чинності записів про право власності позивача на нерухоме майно: від 28 травня 2014 року № 5816449 (нежитлове приміщення НОМЕР_3), від 28 травня 2014 року № 5818811 (нежитлове приміщення №123), від 28 травня 2014 року № 5817870 (нежитлове приміщення НОМЕР_2) та від 06 березня 2013 року № 459856 (квартира НОМЕР_1).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 у справі № 910/6567/20 відмовлено у задоволенні позовних вимог. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 у справі № 910/6567/20 скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено повністю. Постановою Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 910/6567/20 постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 скасовано, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 у справі № 910/6567/20 залишено в силі.
У справі № 826/11311/19 Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Варави Романа Сергійовича, треті особи: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Приватна експертна служба», про визнання протиправною та скасування постанови про призначення суб'єкта оціночної діяльності у виконавчому провадженні № 58713777 та визнання неправомірними результатів визначення вартості та оцінки майна. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.05.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.04.2021 та постановою Верховного Суду від 09.09.2021, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
У об'єднаній справі № 910/1580/18 (позови у справах № 910/1580/18 (за виконавчим написом № 7858), № 910/1545/18 (за виконавчим написом № 7861), № 910/1636/18 (за виконавчим написом № 7862), № 910/1638/18 (за виконавчим написом № 7860), № 910/1782/18 (за виконавчим написом № 7859) об'єднано в одне провадження та присвоєно об'єднаній справі № 910/1580/18) Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю та Товариство з обмеженою відповідальністю "ТММ-Будкомплект" звернулися до Господарського суду міста Києва з позовами до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання виконавчих написів №№ 7858, 7861, 7862, 7860, 7859, вчинених 20.12.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Дмитром Олеговичем, таким, що не підлягають виконанню.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2018 у справі № 910/1580/18 позови задоволено повністю. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2018, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/1580/18, рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2018 у справі № 910/1580/18 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовів відмовлено повністю.
Суд враховує, що судові рішення в зазначених справах були ухвалені як до, так і після реєстрації за позивачем права власності на квартиру НОМЕР_4 у будинку АДРЕСА_1.
У зазначених справах відповідач послідовно стверджував про те, що виконавчі написи нотаріуса були вчинені з порушенням норм чинного законодавства, а саме: з порушенням процедури їх вчинення, за відсутності документів, що підтверджують безспірність заборгованості за кредитним договором, стягнутої за спірними виконавчими написами шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а також за неправильно визначеним відповідачем розміром заборгованості.
За викладеного суд знаходить слушними доводи позивача про те, що численні звернення відповідача до суду свідчать про загальну направленість його дій на перешкоджання своєчасному оформленню позивачем прав на нерухомість та здійснення права власності новим власником.
Зазначені спори тривали до майже до кінця 2022 року, а позов у справі, що розглядається подано до суду у середині 2023 року, що в контексті встановлених вище обставин незабезпечення можливості новому власнику доступу до приміщення, може свідчити про продовження користування відповідачем спірною квартирою (фактичне знаходження у ній).
Скеровуючи справу на новий розгляд вдруге Верховний Суд вказав, що суди повинні були оцінити доводи щодо наведених учасниками справи обставин розміщення відповідача за адресою спірної квартири, виконання ним функцій з управління будинком та інші пов'язані з цим обставини шляхом їх підтвердження або спростування.
Так, під час попереднього розгляду представник відповідача зазначив, що утримувачем будинку АДРЕСА_1 є саме Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю.
Наведене також підтверджується відомостями Інформаційно - аналітичної системи управління житловим фондом м.Києва (https://www.municipal.kiev.ua/kiev/).
Місцезнаходженням відповідача, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є наступна адреса: вул.Провіантська, буд.3, м.Київ, 04116.
В контексті викладеного, а також беручи до уваги виконання відповідачем функцій з обслуговування будинку АДРЕСА_1 , суд вважає, що управитель будинку ОСОБА_3 , в присутності якої 25.09.2023 представниками позивача було складено акт про не допуск представників АТ «Сенс Банк» до квартири НОМЕР_4 у вказаному будинку, є або представником відповідача або особою, що діяла в інтересах відповідача.
Суд наголошує, що факт перешкоджання відповідачем користуватись спірним майном безпосередньо входить до предмета доказування в цій справі й відповідач не спростував вищенаведених обставин, вдавшись лише до неприйнятності акту про не допуск від 25.09.2023.
Натомість обставина, яку відповідач вважає такою, що підтверджує невикористання ним спірної квартири, а саме те, що двері були зачинені й на вимогу власника двері не відчинили, про що зазначено в акті, насправді підтверджує лише наявність у позивача перешкод у доступі до належної йому квартири.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частини 1, 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, враховуючи, що (1) відповідач після вибуття із його власності спірної квартири оспорював правомірність такого вибуття, (2) як попередній користувач квартири вказує про необізнаність щодо обставин, пов'язаних з припиненням такого користування, (3) не забезпечив можливості нового власника у доступі до квартири, й (4) будучи управителем будинку, в якому знаходиться квартира, не може забезпечити доступ представників позивача до неї, доводи позивача про те, що відповідач продовжує користуватися спірною квартирою з урахуванням поданих доказів визнаються судом більш вірогідними, ніж доводи відповідача про те, що він вже припинив користування цієї квартирою, однак не має можливості передати ключі від квартири та не причетний до обмеження представників позивача у доступі до будинку, в якому знаходиться квартира.
Крім того суд наголошує, що сам факт звернення позивача до суду з відповідним позовом на захист права власності, заперечення відповідача щодо його задоволення свідчить про невизнання відповідачем такого права позивача та про наявність у позивача відповідних перешкод (близькі за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 28.04.2022 у справі № 334/815/21, від 18.06.2025 у справі № 14/312, а також у постанові від 28.05.2025 у цій справі).
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов'язання відповідача звільнити квартиру НОМЕР_4, загальною площею 359,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 2 684,00 грн, апеляційних скарг в розмірі 4 026,00 грн та 4 026,00 грн і касаційних скарг в розмірі 5 368,00 грн та 5 368,00 грн, що разом складає 21 472,00 грн, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Зобов'язати Фірму «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю (вул.Провіантська, буд.3, м.Київ, 04116; ідентифікаційний код 14073675) звільнити квартиру НОМЕР_4, загальною площею 359,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
3. Стягнути з Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю (вул.Провіантська, буд.3, м.Київ, 04116; ідентифікаційний код 14073675) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (вул.Велика Васильківська, буд.100, м.Київ, 03150; ідентифікаційний код 23494714) витрати по сплаті судового збору в розмірі 21 472 (двадцять одна тисяча чотириста сімдесят дві) грн 00 коп.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 18.09.2025.
Суддя Т.П. Капцова