ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.09.2025Справа № 910/6633/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнігран"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автогран"
про стягнення 81657,57 грн
Суддя Сташків Р.Б.
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автогран" (далі - відповідача) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнігран" (далі - позивач) боргу та санкцій за договором поставки №21б0101 від 29.01.2021, разом у сумі, що дорівнює вказаній вище ціні позову, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань повністю та вчасно оплатити поставлений йому товар.
Вимоги позову мотивовані тим, що позивачем було поставлено відповідачу товар, однак останнім не повністю було оплачено його вартість.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/6633/25, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
Ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 02.06.2025 було отримано відповідачем в його електронному кабінеті 02.06.2024, що підтверджується відповідним повідомленням.
Відповідач відзиву на позов, в порядку передбаченого ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, суду не надав, а тому відповідно до положень частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд
29.01.2021 між відповідачем як покупцем та позивачем як постачальником було укладено договір поставки № 21б0101 (далі - Договір) відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передати (поставляти) у власність Покупцю бетонні вироби та піддони - продукція, а останній зобов'язується прийняти та оплатити таку продукцію на умовах даного Договору.
Відповідно до п. 1.2 Договору поставки кількість, асортимент кожної партії продукції (під «партією» продукції Сторони розуміють кількість (обсяг) продукції, вказану в одній видатковій накладній), узгоджується Сторонами на підставі Заявки Покупця та вказується у видатковій накладній. На підтвердження узгодження Заявки Покупця, Постачальник виставляє рахунок-фактуру на оплату замовленої партії продукції.
За умовами п. 2.1 Договору поставка Постачальником продукції здійснюється автомобільним транспортом на умовах DAP склад (будівельний майданчик) Покупця (Інкотермс-2020). Постачальник здійснює доставку та вивантаження партії продукції на території складу (будівельного майданчика) Покупця виключно у випадку, якщо проїзд та місце для вивантаження мають тверде дорожнє покриття, достатнє для зчеплення коліс автомобільного транспорту та опор маніпулятора з поверхнею проїзної частини дороги. За домовленістю Сторін, та у відповідності до п. 2.1 Договору поставки, поставка Постачальником продукції може здійснюватися на умовах EXW склад Постачальника (Інкотермс-2020) - самовивіз транспортом Покупця.
Пунктом 2.3 Договору визначено, що датою поставки продукції вважається дата, вказана у видатковій накладній.
Відповідно до п. 4.1 Договору оплата продукції за цим Договором здійснюється Покупцем в національній грошовій одиниці України - гривні, шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, реквізити якого вказані в Розділі 11 цього Договору.
Відповідно до п. 4.2 Договору Покупець зобов'язаний оплатити партію продукції авансом до дати поставки замовленої партії, тобто шляхом внесення передплати в розмірі 100% вартості замовленої партії продукції.
Згідно з умовами п. 4.3 Договору незважаючи на викладене вище у п. 4.2 цього Договору, Сторони домовилися, що Постачальник може достроково виконати свої зобов'язання за цим Договором та здійснити поставку продукції Покупцю до здійснення ним авансового платежу (передплати) за таку продукцію. В цьому випадку Покупець зобов'язаний оплатити поставлену йому партію продукції протягом 3 (трьох) банківських днів з дати поставки такої партії продукції.
Позивач зазначає, що у період з липня 2021 року по липень 2022 року ним було поставлено відповідачу продукції на загальну суму 266491,38 грн, натомість, відповідачем частково проведено оплату за продукцію в сумі 240825,42 грн.
27.09.2024 позивач звернувся до відповідача із претензією щодо невиконання договірних зобов'язань та вимогою у 10-денний строк з дня отримання претензії оплатити наявну заборгованість в сумі 25665,96 грн.
Листом від 23.01.2025 відповідач визнав про наявність у нього боргу за договором поставки №21б0101 на суму 25665,96 грн і зобов'язався погасити цю суму боргу до 28.02.2025.
Однак, як зазначає позивач, в порушення даного зобов'язання, станом на дату звернення з даною позовною заявою, ТОВ «Автогран» заборгованість так і не погасив.
У зв'язку зі чим, позивач подав цей позов про стягнення з відповідача 26556,96 грн боргу за Договором та нараховані на суму боргу 13763,96 грн інфляційні втрати, 32530,84 грн пені, 9696,81 грн 10% річних.
Відповідачем заперечень щодо заявлених вимог позову не було надано суду.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 693 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Згідно з статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2).
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
На підтвердження поставки відповідачу товару за Договором позивачем надано з позовом копії видаткової накладної №2894 від 11.07.2022 на суму 34151,50 грн та видаткової накладної №2896 від 11.07.2022 на суму 6673,92 грн, а також зареєстровані в ЄРПН податкові накладні від 11.07.2022 №№119, 120 на вказані суми у видаткових накладних.
Як вже було зазначено вище, сторони погодили в умовах п. 4.3 Договору, що покупець зобов'язаний оплатити поставлену йому партію продукції протягом 3 (трьох) банківських днів з дати поставки такої партії продукції.
Суду незрозуміло на якій підставі позивач у своєму розрахунку боргу починає рахувати прострочку оплати відповідачем боргу з 02.08.2021, враховуючи, що позивачем надано докази на підтвердження здійснення ним поставки товару за 11.07.2022 в межах спірної суми.
Натомість, надані позивачем підписані в односторонньому порядку акти звіряння судом до уваги не беруться, з огляду на наступне.
Суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
До того ж Верховний Суд наголошує на тому, що акт звіряння може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
Подібний за змістом правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Враховуючи, що із первинних документів, які б підтверджували факт поставки на оспорювань суму товару, позивачем надано податкові накладні за 11.07.2022, то саме з цієї дати судом обліковується строк оплати відповідачем вартості товару.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи наявні у справі докази, судом встановлено, що відповідач мав сплатити за поставлений товар до 14.07.2022.
Станом на час розгляду справи по суті матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів сплати відповідачем боргу за Договором у сумі 25665,96 грн.
З огляду на викладене, враховуючи, що відповідачем не надано жодних заперечень щодо вимог позову, а також наявну копію листа №3 від 23.01.2025, де відповідач підтвердив перед позивачем наявність боргу за Договором, позовні вимоги про стягнення з відповідача 25665,96 грн визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 7.2 Договору передбачено, що в разі порушення покупцем строків оплати продукції, встановлених п. 4.3 цього Договору, Покупець зобов'язаний відшкодувати Постачальнику в повному обсязі усі збитки, які викликані у останнього в результаті такого порушення, та сплатити постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла під час прострочення оплати за кожен день такого прострочення. Неустойка (пеня) нараховується на розмір несплачених покупцем грошових сум, починаючи з першого дня прострочення оплати, та нараховується за весь період прострочення оплати покупцем, а її нарахування припиняється в день повного погашення заборгованості покупцем.
Окрім вказаного вище, у випадку порушення строків оплати продукції покупець зобов'язаний сплатити постачальнику додаткового також проценти 10 % річних, які нараховуються на розмір несплачених покупцем грошових сум, починаючи з першого дня прострочення оплати та нараховуються за весь період прострочення оплати, а їх нарахування припиняється в день повного погашення заборгованості Покупцем.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою.
Згідно з статтею 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач не здійснив оплату боргу у сумі 25665,96 грн у строк до 14.07.2022, відповідно, починаючи з 15.07.2022 почалось прострочення грошового зобов'язання за Договором.
Позивачем було нараховано відповідачу на суму боргу (25665,96 грн) інфляційні втрати у сумі 13763,96 грн, 32530,84 грн пені за період з 02.08.2021 по 19.05.2025.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та пені, враховуючи, що прострочення сплати боргу почалося з 15.07.2022, судом було здійснено перерахунок заявлених пені та інфляційних втрат, у зв'язку із чим, з відповідача підлягає стягненню 8730,85 грн інфляційних втрат та 27371,63 грн пені. У стягненні 5033,11 грн інфляційних втрат та 5159,21 грн пені суд відмовляє.
Крім того, у прохальній частині позову позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 9696,81 грн 10 % річних, однак розрахунку вказаної суми позову ним не було надано, у зв'язку із чим суд не може перевірити обґрунтованість та порядок нарахування заявленої суми позову, а тому суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача заявленої суми 10% річних.
Судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 86, 129, ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, статтями 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автогран" (01601, м. Київ, вул. Банкова, будинок 2; ідентифікаційний код 36474069) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнігран" (11634, Житомирська область, Малинський район, селище міського типу Гранітне, вулиця Шевченка, будинок 15; ідентифікаційний код 24584514) 25665 (двадцять п'ять тисяч шістсот шістдесят п'ять) грн 96 коп. основного боргу, 27371 (двадцять сім тисяч триста сімдесят одну) грн 63 коп. пені, 8730 (вісім тисяч сімсот тридцять) грн 85 коп. інфляційних нарахувань, 1832 (одну тисячу вісімсот тридцять дві) грн 38 коп. судового збору.
У решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Суддя Сташків Р.Б.