Справа № 135/1057/20
Провадження № 2-др/135/10/25
іменем України
18.09.2025 м. Ладижин
Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді: Волошиної Т.В.,
за участі секретаря судових засідань Глушко І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Ладижині Вінницької області заяву представника позивача за первісним позовом адвоката Соловйова Віктора Вікторовича про ухвалення додаткового рішення про судові витрати, понесені за надання професійної правничої допомоги у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним,
Представник позивача за первісним позовом адвокат Соловйов В.В., реалізуючи своє процесуальне право, звернувся до суду з клопотанням про ухвалення додаткового рішення у справі, яке стосується питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу. У своєму клопотанні вказує, що у відзиві на зустрічний позов заявив про намір подати відповідне клопотання, що відповідає вимогам ст. 246 ЦПК України.
Аргументуючи своє клопотання адвокат Соловйов В.В. зазначає, що заочним рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 18.03.2021 з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно стягнуто витрати на правничу допомогу в розмірі 19 500 грн. Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 27.06.2024 зазначене заочне рішення було скасовано, а справа призначена до розгляду в порядку загального позовного провадження. Після скасування заочних рішень ОСОБА_1 та адвокат Соловйов В.В. уклали додаткову угоду, якою встановили додатковий фіксований гонорар в розмірі 21 000 грн за надання правничої допомоги при повторному розгляді справи. У відзиві на зустрічний позов він зазначив, що остаточний розрахунок витрат на правничу допомогу буде наданий протягом 5 днів з дня ухвалення судом остаточного рішення по справі, оскільки необхідно скласти та підписати Акт виконаних робіт. Рішенням суду від 13.08.2025 первісний позов був задоволений частково, а у задоволені зустрічного позову було відмовлено. Після ухвалення судом рішення, а саме 18.08.2025 ОСОБА_1 та адвокат Соловйов В.В. склали Акт виконаних робіт до додаткової угоди. Отже, ОСОБА_1 сплатив адвокату Соловйову В.В. гонорар 19 500 та 21 000 грн, а усього 40 500 грн.
За вказаних обставин адвокат Соловйов В.В. просить прийняти додаткове рішення, яким стягнути із Скаковського Д.Д. та Скаковської О.І. на користь ОСОБА_1 в солідарному порядку судові витрати у вигляді правничої допомоги в розмірі 40 500 грн.
У судове засідання позивач за первісним позовом ОСОБА_1 та його представник не з'явилися, про час і місце судового розгляду повідомлені належним чином.
Представник відповідачів за первісним позовом адвокат Драчук Т.М. подала клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, у якому просила відмовити у задоволені заяви про ухвалення додаткового рішення.
Аргументуючи своє клопотання адвокат Драчук Т.М. зазначає, що у відзиві на зустрічну позовну заяву відповідач не повідомив суд про орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу. Про розмір витрат на професійну правничу допомогу стороні стало відомо лише з заяви про ухвалення додаткового рішення. Вказане, відповідноі до положень ч. 2 ст. 134 ЦПК України, надає можливість суду відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Окрім того, іншою стороною в судовому засіданні, перед судовими дебатами та видаленням суду для прийняття судового рішення, не повідомлено суд про надання детального опису робіт та не можливість його подання під час розгляду справи, а також не повідомлено розмір таких судових витрат.
Також вказує на те, що дана цивільна справа є не складною, в ній невелика кількість письмових доказів, жодні додаткові докази адвокатом не збирались, а тому вважає заявлений розмір витрат сторони позивача таким, що є не співмірним із складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданими послугами), а також з розміром задоволених судом позовних вимог позивача за первісним позовом. Адвокатом в акті виконаних робіт, що долучений до заяви взагалі не зазначено часу витраченого на підготовку клопотань та заяв поданих до суду під час розгляду справи. Більшість із поданих клопотань та заяв адвокатом залишено судом без задоволення, як такі, що є необґрунтованими, а тому доцільність їх подання до суду викликає обґрунтовані сумніви у відповідачів.
Також звертає увагу, що первісний позов задоволено частково і лише до одного із відповідачів, однак адвокат просить суд стягнути з обох відповідачів витрати на правничу допомогу.
У судове засідання відповідачі за первісним позовом та їх представник не з'явились. Водночас від представника надійшла заява, в якій вона просить розгляд проводити за її та відповідачів за первісним позовом відсутність, клопотання підтримує та просить задовольнити.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши позицію сторін, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Суд звертає увагу, що орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу був наведений стороною у первісному позові. Водночас у відзиві до зустрічного позову сторона, посилаючись на необхідність скласти та підписати акт виконаних робіт, заявила про свій намір після ухвалення рішення по суті позовних вимог подати відповідне клопотання про судові витрати, що відповідає вимогам ст. 246 ЦПК України.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 270 ЦПК України, у зв'язку з неявкою сторін у судове засідання для розгляду заяви, судовий розгляд здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Метою впровадження цього принципу пропорційності є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);
3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
За обставинами цієї справи не викликає сумнівів, що при розгляді справи в суді позивачу за первісним позовом ОСОБА_1 надавалася професійна правова допомога адвокатом Соловйовим В.В. на підставі Договору про надання правничої допомоги від 12 серпня 2020 року та Додаткової угоди від 13 серпня 2025 року до вказаного Договору.
Представником позивача за первісним позовом адвокатом Соловйовим В.В. на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу надано належні та допустимі докази, а саме: ордер на надання правничої допомоги серії ВЕ за № 1011866; Договір про надання правничої допомоги від 12 серпня 2020 року; акт виконаних робіт від 25.02.2021 до Договору про надання правничої допомоги від 12 серпня 2020 року; Додаткову угоду від 13 серпня 2025 року до Договору про надання правничої допомоги від 12 серпня 2020 року; акт виконаних робіт від 18.08.2025 до Додаткової угоди від 13 серпня 2025 року до Договору про надання правничої допомоги від 12 серпня 2020 року; платіжну інструкцію від 13.08.2024.
Суд звертає увагу, що рішенням суду від 13.08.2025 позовні вимоги за первісним позовом задоволено частково, заборгованість за договором позики стягнуто саме з ОСОБА_2 . Водночас у задоволенні заявлених вимог до ОСОБА_3 відмовлено у повному обсязі. За таких обставин витрати, понесені позивачем за первісним позовом за надання професійної правничої допомоги підлягають стягненню тільки з ОСОБА_2 .
Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Разом з тим, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. Зокрема, аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80) від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36) від 23.01.2014 у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» від 26.02.2015, у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При визначенні обґрунтованого розміру витрат на правову допомогу необхідно враховувати наступні фактори: обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення, ступінь складності та новизни правових питань, які стосуються доручення; вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання у звичайному часовому режимі; необхідність виїзду у відрядження; роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; професійний досвід, науково-теоретична підготовка, значні професійні здібності, тощо.
Жодний з цих факторів не має самодостатнього значення і вони підлягають врахуванню в їх взаємозв'язку щодо обставин кожного конкретного випадку.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Проаналізувавши кожну складову наданої адвокатом правової допомоги на предмет її обґрунтованості, розумності та співмірності, суд прийшов до наступних висновків.
Так, з вказаних вище наданих адвокатом документів слідує, що предметом наданої правничої допомоги є: пошук та аналіз судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах, а також складання позовної заяви та засвідчення копій до неї, складання адвокатських запитів, складання клопотань, участь у судових засіданнях.
Спірні правовідносини між сторонами у справі виникли щодо стягнення заборгованості за договором позики.
Суд констатує, що адвокат Соловйов В.В. безпосередньо приймав участь у судових засіданнях по вказаній справі, під час судового розгляду ним подавались клопотання. Стороною відповідачів за первісним позовом позовні вимоги не визнавались, подавався відзив, заявлялись клопотання, що потребувало зі сторони позивача за первісним позовом в свою чергу пошуку та аналізу судової практики для дачі відповіді на аргументи другої сторони.
Водночас, керуючись принципами справедливості, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, тобто відповідністю понесених витрат, складності, обсягу та характеру наданої адвокатом допомоги, а також співмірності цих витрат із ціною, конкретних обставин справи, суд вважає, що визначений стороною позивача за первісним позовом до відшкодування гонорар, є завищеним і не являється співмірним, обґрунтованим і пропорційним об'єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи, а відтак приходить до висновку про часткове задоволення заяви та стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 20 250 грн.
Керуючись статтями 133, 137, 141, 246, 265, 270 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Заяву представника позивача за первісним позовом адвоката Соловйова Віктора Вікторовича про ухвалення додаткового рішення про судові витрати, понесені за надання професійної правничої допомоги у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20 250 (двадцять тисяч двісті п'ятдесят) гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354, ст. 355 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст. 273 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Рішення складено та підписано суддею 18.09.2025.
Суддя