Рішення від 11.09.2025 по справі 907/543/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/543/25

Суддя Господарського суду Закарпатської області Худенко А.А.,

за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.

За позовом Ужгородської міської ради, м. Ужгород Закарпатської області

до відповідача Фізичної особи-підприємця Кавки Христини Юріївни, м. Ужгород Закарпатської області

про стягнення 74 080,66 грн безпідставно збережених коштів,

представники:

Позивача - не з'явився

Відповідача - не з'явилась

СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ

Ужгородська міська рада звернулась з позовом до відповідача Фізичної особи-підприємця Кавки Христини Юріївни про стягнення 74 080,66 грн безпідставно збережених коштів.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Худенка А.А., про що вказано у протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2025.

В подальшому ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.05.2025 відкрито провадження у справі №907/543/25 в порядку загального позовного провадження.

Ухвалами Господарського суду Закарпатської області від 16.06.2025, 08.07.2025 підготовчі засідання у справі відкладались з підстав наведених в ухвалах суду.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 19.08.2025 суд постановив про закриття підготовчого провадження у справі №907/543/25 та призначення до судового розгляду по суті.

Представник позивача через підсистему «Електронний суд» подала клопотання б/н від 11.09.2025 (вх. №02.3.1-02/7934/25 від 11.09.2025) про розгляд справи без участі уповноваженого представника.

Водночас відповідачем через канцелярію суду подано заяву б/н від 11.09.2025 (вх. №02.3.1-02/7942/25 від 11.09.2025) про розгляд справи без її участі.

Між тим, ухвалою суду від 19.08.2025, явка уповноважених представників сторін у судове засідання визнавалась на власний розсуд.

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки для держави, а й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Згідно з приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників, за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

Позивач обґрунтовує позов тим, що на земельній ділянці комунальної форми власності площею 1000 кв.м з кадастровим номером 2110100000:65:002:0072 за адресою: м. Ужгород, вул. Промислова (попередня назва - вул. Миколи Огарьова), будинок 13, знаходиться належний відповідачу об'єкт нерухомого майна: виробничий павільйон.

Як вказує позивач, станом на дату подання позову, між територіальною громадою та відповідачем не укладено договору оренди земельної ділянки, що використовується відповідачем.

Також, позивач зазначає, що нерухоме майно відповідача нерозривно пов'язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а тому використання виробничого павільйону, що належить відповідачу на праві власності, неможливе без використання відповідної земельної ділянки комунальної форми власності.

Позивач стверджує, що за використання даної земельної ділянки у спірний період відповідачу належало сплатити суму в розмірі 97 317,33 грн, однак, як вказує позивач, за даними Головного управління Державної податкової служби України, відповідачем у вказаний період часу сплачено до місцевого бюджету за використання земельної ділянки грошові кошти у розмірі 23 236,67 грн.

Наведені обставини, на переконання позивача, слугують підставою для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів в розмірі 74 080,66 грн, що е різницею між сплаченими Відповідачем коштами та розміром плати, що належить сплатити за використання земельної ділянки в період з 23.12.2021 по 30.04.2025.

Позиція відповідача

Відповідач, належним чином повідомлена про розгляд справи, відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165, 251 Господарського процесуального кодексу України не подала.

Водночас, відповідач через підсистему «Електронний суд» подала заяву б/н від 04.07.2025 (вх. №02.3.1-02/6191/25 від 07.07.2025) про визнання заявленого позову в даній справі в повному обсязі та про розстрочення виконання рішення.

Розглянувши заяву відповідача про визнання позову, суд зазначає, що, відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Згідно із ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Судом встановлено, що заява відповідача про визнання ним позову, підписана уповноваженою особою; визнання позову відповідачем не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб.

За таких обставин, суд приймає визнання позову відповідачем.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ. ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.

Як вбачається з протоколу засідання комісії з перевірки умов використання земельних ділянок комунальної власності (на підставі проведеного обстеження території) від 22.12.2022, рішенням Ужгородської міської ради №1344 від 25.12.2009, ФОП Кавка Х.Ю. затверджено проект відведення та надано в оренду земельну ділянку площею 1000 кв.м під власним приміщенням (виробничий павільйон) та для його обслуговування по вул. Миколи Огарьова, будинок 13.

На виконання вказаного рішення, між Департаментом міського господарства та ФОП Кавка Х.Ю., 20.09.2010 було укладено Договір оренди земельної ділянки строком на 5 років.

В подальшому, 22.12.2016 рішенням Ужгородської міської ради №529 ФОП Кавка Х.Ю продовжено строк дії Договору оренди земельної ділянки терміном до 22.12.2021.

Відтак, між Департаментом міського господарства та ФОП Кавка Х.Ю., 22.12.2016 було укладено Договір оренди земельної ділянки, терміном до 22.12.2021.

Відповідно до долученої до матеріалів позовної заяви Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №425428332 від 05.05.2025, земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:65:002:0072, площею 0,1 га, належить на праві власності територіальній громаді - Ужгородській міській раді.

З відомості з реєстру прав власності на нерухоме майно, майно за реєстраційним номером 10995356, тип майна - виробничий павільйон, що знаходиться за адресою: вул. Огарьова, будинок 13, м. Ужгород, Закарпатська область, належить на праві приватної власності за Договором купівлі-продажу №4228 від 30.12.2005 Кавці Христині Юріївній.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до ст. 2 Закону України «Про оренду землі», відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно ст. 792 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (стаття 206 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Згідно із ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України, правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Частиною 1 ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19 та постановах Верховного Суду від 10.05.2023 у справі №910/11692/20, від 11.07.2023 у справі №916/1307/22, від 31.08.2021 у справі №914/1050/20, від 16.04.2024 у справі №916/3409/22, від 27.05.2025 у справі №904/8325/21).

Як встановлено з матеріалів справи, відповідач в період з 23.12.2021 по 30.04.2025 використовувала спірну земельну ділянку, яка перебуває у комунальній власності, без належних правових підстав та без укладення договору оренди землі.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам суд виходить, зокрема, із того, що відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно зі статтею 1214 названого Кодексу особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

За змістом глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та положень статті 1212 Цивільного кодексу України до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в постанові від 05.08.2022 у справі №922/2060/20 дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме з цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц (провадження №14-77цс18) та від 20.09.2018 у справі №925/230/17 (провадження №12-188гс18).

Відтак, суд доходить до висновку про те, що Ужгородська міська рада, як власник спірної земельної ділянки, мала обґрунтовані сподівання на отримання орендної плати за використання спірної земельної ділянки, однак не змогла їх реалізувати внаслідок відсутності між сторонами відносин щодо її використання в порядку, встановленому законом.

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України (надалі ПК України) для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення станом на 1 січня поточного року, за певною формулою (пункт 289.2 статті 289 ПК України).

Статтею 12 Закону України «Про оцінку земель» у редакції, чинній на час вирішення спору судом, регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов'язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5 - 7 років (стаття 18 Закону України «Про оцінку земель»).

Частиною другою статті 20 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1. пункту 288.5. статті 288 ПК України.

При цьому статтею 12 Закону України «Про оцінку земель», регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов'язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5 - 7 років (стаття 18 Закону України «Про оцінку земель»).

Відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

З огляду на те, що чинним законодавством не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 Господарського процесуального кодексу України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №905/1680/20.

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції (стаття 21 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно із статтею 289 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки (п. 289.2 ПК України), тобто, для визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки у відповідному році треба перемножити нормативно грошову оцінку на всі коефіцієнти індексації за попередні роки з дати проведення НГО для конкретної земельної ділянки.

Рішенням Ужгородської міської ради №1651 від 19.02.2015 затверджено Порядок встановлення ставок орендної плати у м. Ужгороді за земельні ділянки, які перебувають у розпорядженні Ужгородської міської ради, та встановлено ставку орендної плати в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки.

Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №15124/221-22 від 25.11.2022 нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 0,1 га за кадастровим номером 2110100000:65:002:0072 станом на 01.01.2021 складала 747 310 грн.

Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №НВ-2100277132022 від 23.11.2022 нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 0,1 га за кадастровим номером 2110100000:65:002:0072 складала 822 040 грн.

Розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки у 2023 році, позивачем здійснено з урахуванням індексу інфляції за 2022 рік, який за даними Держгеокадастру складав 1,15 згідно з листом Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру №6-28-0-222-323/2-23 від 12.01.2023. Відтак, нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 0,1 га за кадастровим номером 2110100000:65:002:0072 у 2023 році становила 945 346,00 грн.

Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №НВ-2100467962024 від 24.10.2024 нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 0,1 га за кадастровим номером 2110100000:65:002:0072 складала 993 558,65 грн.

Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №НВ-9961336572025 від 01.05.2025 нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 0,1 га за кадастровим номером 2110100000:65:002:0072 складала 1 045 992,72 грн.

Водночас, рішенням Ужгородської міської ради №1862 від 11.07.2024 затверджено внести зміни, що вводяться в дію з 01.01.2025, до Порядку встановлення ставок орендної плати у м. Ужгороді за земельні ділянки, які перебувають у розпорядженні Ужгородської міської ради, та встановлено ставку орендної плати в розмірі 4% від нормативної грошової оцінки.

Відтак, судом встановлено, що власником відповідної земельної ділянки є територіальна громада міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради.

Таким чином, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Зважаючи на те, що відповідач як власник нерухомого майна, користується земельною ділянкою без достатньої правової підстави, відповідно до положень ст. ст. 1212-1214 ЦК України, кошти, збережені ФОП Кавка Х.Ю, у вигляді несплаченої орендної плати за спірний період, підлягають стягненню на користь Ужгородської міської ради.

Між тим, відповідач через канцелярію суду подала заяву б/н від 04.07.2025 (вх. №02.3.1-02/6191/25 від 07.07.2025) зі змісту якої вбачається, що відповідач - Фізична особа-підприємець повністю визнає позовні вимоги, заявлені в позовній заяві.

Відповідно до ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Крім цього, представник позивача через канцелярію суду подала заяву б/н від 22.08.2025 (вх. №02.3.1-02/7465/25 від 25.08.2025) за змістом якої інформує суд про те, що після відкриття провадження у даній справі, відповідачем частково сплачена сума боргу, а саме на суму 14 100 грн та просить закрити провадження в цій частині у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі у разі відсутності предмету спору.

Враховуючи те, що сума заборгованості в розмірі 14 100 грн погашена відповідачем після постановлення судом ухвали про відкриття провадження, провадження у справі щодо стягнення суми 14 100 грн заборгованості за поставлений товар підлягає закриттю в порядку п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Водночас в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано суду доказів щодо повної оплати спірної суми заборгованості за поставлений товар у розмірі 59 980,66 грн.

З огляду на викладені обставини, враховуючи визнання позову відповідачем, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з Фізичної особи-підприємця Кавки Христини Юріївни на користь Ужгородської міської ради суми 59 980,66 грн заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Між тим, у поданій заяві б/н від 04.07.2025 (вх. №02.3.1-02/6191/25 від 07.07.2025), відповідач серед іншого просить розстрочити виконання рішення суду.

Частиною 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може, зокрема, відстрочити або розстрочити виконання рішення.

В силу приписів частини 2 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, заява про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Розглянувши матеріали заяви з доданим до неї документами, заслухавши сторін суд зважає на наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Згідно зі статтею 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013 зазначено, що розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Таким чином, питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення такої заяви є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочення.

В обґрунтування поданої заяви про надання розстрочки виконання судового рішення ФОП Кавка Х.Ю зазначає, що на сьогоднішній день вона перебуває у скрутному фінансовому становищі, що значно ускладнює виплату одним платежем суми боргу, через низку несприятливих обставин, зокрема: введення воєнного стану в Україні, фактичне нездійснення за спірний період підприємницької діяльності та відсутність доходу від неї, наявність лише одного джерела доходу у вигляді пенсії за віком.

Вказані обставини відповідач підтверджує довідкою Головного управління ДПС у Закарпатській області №2524/АП/07-16-50-01-07 від 01.07.2025 та довідкою Головного управління ПФУ в Закарпатській області №3403444120662463 від 18.06.2025.

З довідки Головного управління ДПС у Закарпатській області №2524/АП/07-16-50-01-07 від 01.07.2025 вбачається, що згідно поданих декларацій платника єдиного податку-фізичної особи, обсяг доходу ФОП Кавка Х.Ю. за період 2022 - І квартал 2025, становить 0,00 грн.

Між тим, з довідки Головного управління ПФУ в Закарпатській області №3403444120662463 від 18.06.2025 вбачається, що гр. ОСОБА_1 , знаходиться на обліку в Головному відділенні ПФУ в Закарпатській області і отримує пенсію за віком.

Також, відповідач стверджує, що наразі нею вживаються заходи з відновлення підприємницької діяльності, проте примусове стягнення для неї є надмірним фінансовим навантаженням.

Суд бере до уваги позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 березня 2024 року у справі № 905/1053/23, який виснував, що:

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 237 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (частина перша статті 239 ГПК України).

Отже, суд може відстрочити виконання рішення суду, як під час його ухвалення, так і після.

З врахуванням наведеного, беручи до уваги, що період надання розстрочки рішення у справі не перевищує одного року з дати його ухвалення, суд вважає за можливе розстрочити виконання рішення Господарського суду Закарпатської області у справі №907/543/25 на 10 місяців (до 18 липня 2026 року) шляхом щомісячної сплати не пізніше 18 числа кожного місяця грошових коштів:

до 18 жовтня 2025 року - 5998,66 грн (П'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім гривень, 66 коп);

до 18 листопада 2025 року - 5998 грн (П'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім гривень);

до 18 грудня 2025 року - 5998 грн (П'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім гривень);

до 18 січня 2026 року - 5998 грн (П'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім гривень);

до 18 лютого 2026 року - 5998 грн (П'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім гривень);

до 18 березня 2026 року - 5998 грн (П'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім гривень);

до 18 квітня 2026 року - 5998 грн (П'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім гривень);

до 18 травня 2026 року - 5998 грн (П'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім гривень);

до 18 червня 2026 року - 5998 грн (П'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім гривень);

до 18 липня 2026 року - 5998 грн (П'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім гривень);

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову частково.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ У СПРАВІ

Відповідно до платіжної інструкції №379 від 08.05.2025 позивачем сплачено 3028 грн судового збору.

Відповідно до п. 1, 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, а також закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Крім цього, відповідно до ч. 3, ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки провадження у справі закрито в частині стягнення суми 14 100 грн заборгованості, а також позовні вимоги визнані відповідачем до закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті, суд доходить висновків, що з відповідача слід стягнути на користь позивача 1408,25 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Розрахунок: 3028 грн сплаченого судового збору відняти 211,50 грн (сума пропорційна сумі провадження в тій частині, що підлягає закриттю) = 2811,50 грн.

50 відсотків від 2811,50 грн становить 1408, 25 грн

Позивач у заяві від 25.08.2025 просить повернути йому частину сплаченого судового збору.

Таким чином, судовий збір у розмірі 1619, 75 грн (тисяча шістсот дев'ятнадцять гривень 75 коп), сплачений згідно платіжної інструкції №379 від 08.05.2025, повернути із Державного бюджету України платнику - Ужгородської міської ради, пл. Поштова, будинок 3, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000 (код ЄДРПОУ: 33868924)

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

СУД УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення суми 14 100 грн (Чотирнадцять тисяч сто гривень) заборгованості закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кавки Христини Юріївни, АДРЕСА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Ужгородської міської ради, пл. Поштова, будинок 3, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000 (код ЄДРПОУ: 33868924) суму 59 980,66 грн (П'ятдесят дев'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят гривень 66 коп), розстрочивши виконання рішення Господарського суду Закарпатської області у справі №907/543/25 щодо стягнення заборгованості в сумі 59 980,66 грн на 10 місяців (до 18 липня 2026 року) шляхом щомісячної сплати не пізніше 15 числа кожного місяця грошових коштів: