пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
09 вересня 2025 року Справа № 903/135/23 (903/584/24)
Господарський суд Волинської області у складі:
головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича
секретар судового засідання - Гандзілевська Яна Вікторівна
за участю представників сторін:
від позивача: Давидюк М.В.
від відповідача-1: н/з
від відповідача-2: н/з
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/135/23 (903/584/24) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь-зерно-продукт» до Фермерського господарства “Західний Буг» ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Фермерського господарства «Західний Буг» про визнання недійсною додаткової угоди у межах справи №903/135/23 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Вербена» до Фермерського господарства “Західний Буг» ОСОБА_1 про банкрутство,
Товариство з обмеженою відповідальністю “Волинь-зерно-продукт» звернулося з позовом до Фермерського господарства “Західний Буг» ОСОБА_1 в якому просить суд визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 20.09.2021р. до договору поворотної фінансової допомоги № 1 від 16.09.2021р., укладену між Фермерським господарством "Західний Буг" ОСОБА_1 та Приватним підприємством "Фермерське господарство "Західний Буг".
В обґрунтування позовних вимог позивач доводить, що спірний правочин містить ознаки зловживання правами на користь засновника підприємства-боржника та укладений з метою невиконання законних вимог інших кредиторів.
Ухвалою суду від 26.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Рішенням від 23.09.2024 у справі № 903/135/23 (903/584/24) Господарський суд Волинської області відмовив у позові.
Рішення суд першої інстанції мотивував відсутністю правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання недійсною Угоди, оскільки:
- судом не встановлено, а матеріалами справи не підтверджено, що оскаржуваний правочин був укладений внаслідок недобросовісної поведінки сторін;
- у матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують укладення спірного правочину в період настання зобов'язання погашення заборгованості перед кредиторами, внаслідок чого боржник перестав бути платоспроможним;
- відсутні підстави вважати оскаржуваний правочин фраудаторним та таким, що укладений на шкоду кредитору;
- підвищені проценти у спірному правочині за статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлені й узгоджені самими сторонами, а відтак їх нарахування є правомірним;
- при укладенні Угоди сторони погодили усі істотні умови договору, які передбачені статтями 638, 639 ЦК України;
- пов'язаність осіб, на яку посилається позивач не є обмеженням, встановленим законом для укладення оспорюваного виду договору;
- спірний правочин укладений у відповідності до вимог ЦК України, а його зміст відповідає критеріям розумності, добросовісності та не суперечить вимогам частини п'ятої статті 203 цього Кодексу.
Не погодившись із ухваленим рішенням місцевого господарського суду позивач оскаржив його в апеляційному порядку.
Постановою від 14.01.2025 Північно-західний апеляційний господарський суд задовольнив апеляційну скаргу ТОВ "Волинь-зерно-продукт" та скасував рішення Господарського суду Волинської області від 23.09.24 у справі №903/135/23 (903/584/24); прийняв нове рішення, яким позов задовольнив та визнав недійсною Угоду, укладену між ФГ "Західний Буг" ОСОБА_1 та ПП "ФГ "Західний Буг"; вирішив питання розподілу судового збору.
Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки встановив, що матеріалами справи підтверджується здійснення відповідачем, шляхом укладення спірної Угоди, умисних, недобросовісних дій, які спрямовано на ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань перед кредиторами, з метою завдання їм шкоди, штучного збільшення кредиторської заборгованості, тобто зловживання правом, що і є основною ознакою фраудаторного правочину.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.03.2025 касаційну скаргу Приватного підприємства "Фермерське господарство "Західний Буг" задоволено частково. Рішення Господарського суду Волинської області від 23.09.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у справі № 903/135/23 (903/584/24) скасувано. Справу № 903/135/23 (903/584/24) направлено до Господарського суду Волинської області на новий розгляд.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.04.2025 справу №903/135/23 (903/584/24) розподілено на розгляд судді Гарбару І.О.
Ухвалою суду від 14.04.2025 прийнято справу до провадження за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 13 травня 2025 року о 10:00 год. Запропоновано сторонам в строк до 25.04.2025 надати суду письмові пояснення з врахування вказівок, викладених у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 26.03.2025 у справі №903/135/23 (903/584/24).
Протокольною ухвалою від 13.05.2025 суд зобов'язав представника позивача викласти усні пояснення в письмовому вигляді та направити клопотання/пояснення відповідачу, відклав розгляд справи в підготовчому судовому засіданні.
14.05.2025 представник позивача сформував в системі “Електронний суд» клопотання про залучення співвідповідача, в якому просить суд залучити до участі в справі в якості співвідповідача Приватне Підприємство "Фермерське Господарство "Західний Буг" (ЄДРПОУ 41490962, юридична адреса: Волинська обл. м. Володимир, вул. Ганни Жежко, 9).
В обгрунтування зазначає, що останнє є стороною правочину, щодо якого подано позов про визнання недійсним. Крім того, Приватне Підприємство "Фермерське Господарство "Західний Буг" визнане кредитором у справі про банкрутство Фермерського Господарства "Західний Буг" ОСОБА_1 . Кредиторські вимоги Приватного Підприємства "Фермерське Господарство "Західний Буг" сформовані на підставі саме Додаткової Угоди до договору поворотної фінансової допомоги, яка є предметом позову щодо визнання правочину недійсним, та безпосередньо Договору поворотної фінансової допомоги.
Ухвалою суду від 17.06.2025 клопотання представника позивача про залучення співвідповідача, задоволено. Залучено до участі у справі в якості співвідповідача Приватне підприємство «Фермерського господарства «Західний Буг». Співвідповідачу в порядку ст.167 ГПК України пропонується надати заперечення з викладенням своїх пояснень, міркувань та аргументів, копію заперечень направити позивачу та відповідачу-1, докази направлення представити суду. Продовжено строк підготовчого судового засідання на 30 календарних днів до 16.07.2025. Розгляд підготовчого засідання відкладено на 15.07.2025 о 11:15 год.
Протокольною ухвалою від 15.07.2025 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті.
Протокольною ухвалою від 05.08.2025 суд відклав розгляд справи на 09.09.2025 о 10.00 год.
В судовому засіданні представник позивач просив позов задовольнити повністю.
У визначений судом день та час відповідачі своїм правом на участь в судовому розгляді не скористалися, хоча належним чином були повідомлені про дату та час судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа та розпискою від 05.08.2025.
Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.240 ГПК України, а неявка представників відповідачів не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.
16.09.2021 між Фермерським господарством “ЗАХІДНИЙ БУГ» в особі голови господарства Юнака Миколи Петровича та Приватним підприємством “Фермерське господарство “Західний Буг» в особі Мясковського Віктора Леонідовича укладено договір №1 про надання поворотної фінансової допомоги (а.с. 6).
Відповідно до п.1.1. договору, Приватне підприємство “Фермерське господарство “Західний Буг» надає Фермерському господарству “ЗАХІДНИЙ БУГ» поворотну фінансову допомогу, а Фермерське господарство “ЗАХІДНИЙ БУГ» зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором.
Поворотна фінансова допомога надається у національній валюті України в сумі 50 000 000 грн без податку на додану вартість (п.2.1. договору).
Згідно п.2.3. договору поворотна фінансова допомога надається на протязі 3 років з дати підписання даного договору.
Поворотна фінансова допомога надається до моменту вимоги її повернення Приватному підприємству “Фермерське господарство “Західний Буг». Поворотна фінансова допомога підлягає поверненню за вимогою Приватного підприємства “Фермерське господарство “Західний Буг» (п.2.4, п.3.1 договору).
Згідно п.2.5. договору поворотна фінансова допомога використовується для потреб Фермерського господарства “ЗАХІДНИЙ БУГ».
Даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 16 вересня 2024 року (п.8.1. договору).
В подальшому 20.09.2021 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору про надання поворотної фінансової допомоги №1 від 16.09.2021 (а.с. 7).
Згідно п.1 додаткової угоди №1 сторони вирішили виключити з договору п.2.4. та у зв'язку із цим встановити, що пункт 2.5., стає пунктом 2.4.
Сторони вирішили викласти п.3.1.договору в наступній редакції “3.1. Поворотна фінансова допомога підлягає поверненню протягом п'яти банківських днів з моменту отримання вимоги Приватного підприємства “Фермерське господарство “Західний Буг» але в будь-якому разі не пізніше останнього дня місяця наступного за місяцем в якому надавалась поворотна фінансова допомога (п.2. додаткової угоди №1).
У відповідності до п.3. додаткової угоди №1, сторони вирішили доповнити договір пунктом 4.2. в наступній редакції “ 4.2. У випадку несвоєчасного або не в повному обсязі повернення суми поворотної допомоги Фермерське господарство “ЗАХІДНИЙ БУГ» сплачує Приватному підприємству “Фермерське господарство “Західний Буг» суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також тридцять відсотків річних від простроченої суми».
Крім того, у п.4 додаткової угоди №1, сторони вирішили доповнити договір пунктом 4.3. в наступній редакції “ 4.3. В забезпечення виконання умов даного договору щодо повернення поворотної фінансової допомоги може бути укладено відповідні договори, зокрема договори застави, іпотеки, тощо».
Згідно п.7 додаткової угоди №1, у сторін відсутні будь-які претензії щодо укладення та змісту даної додаткової угоди.
Вважаючи, що укладена додаткова угода № 1 від 20.09.2021 до договору поворотної фінансової допомоги № 1 від 16.09.2021, містить явні ознаки зловживання правами на користь засновника підприємства-боржника та на шкоду іншим кредиторам у справі про банкрутство, а відтак, виконання зобов'язань перед іншими кредиторами стане частково неможливим, Товариство з обмеженою відповідальністю “Волинь-зерно-продукт» звернулося із даним позовом до суду та просить визнати її недійсною на підставі ст. 42 КУзПБ.
Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Кодексу України з процедур банкрутства, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Частинами першою, другою статті 7 КУзПБ передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною яких є боржник, за правилами, визначеним ГПК України.
Отже, Кодекс України з процедур банкрутства є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.
Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
Разом з тим, провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.
Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство, в т.ч. щодо визнання недійсними правочинів, укладених боржником, і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.
Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
Такі висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі №922/719/16, від 28.09.2021 у справі №21/89б/2011 (913/45/20), від 16.11.2022 у справі №44/38-б(910/16410/20), від 21.03.2023 у справі №910/18376/20 (918/445/22).
Отже, як зазначалося вище, Товариство з обмеженою відповідальністю “Волинь-зерно-продукт», як кредитор, реалізуючи своє право в межах процедури банкрутства звернулося до господарського суду із позовом про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 20.09.2021 до договору поворотної фінансової допомоги № 1 від 16.09.2021, укладеної між Фермерським господарством "Західний Буг" ОСОБА_1 та Приватним підприємством "Фермерське господарство "Західний Буг".
Позивач керуючись ст. 42 КУзПБ вважає, що укладена додаткова угода № 1 від 20.09.2021 до договору поворотної фінансової допомоги №1 від 16.09.2021, містить явні ознаки зловживання правами на користь засновника підприємства-боржника та на шкоду іншим кредиторам у справі про банкрутство, а відтак, виконання зобов'язань перед іншими кредиторами стане частково неможливим.
Згідно частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (п.5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (п. 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц та пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки, наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18).
Як зазначалося вище, розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
Одним із способів захисту порушених справ у межах справи про банкрутство є визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, який закріплено у статті 42 КУзПБ, і який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.
Згідно з частиною першою статті 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 КУзПБ).
Таким чином, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами Цивільного кодексу України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.
На відміну від Цивільного кодексу України, законодавство про банкрутство (стаття 42 КУзПБ) не визначає вимоги до укладеного правочину, а встановлює спеціальні правила та врегульовує процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб'єктів (осіб, які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.
З огляду на сферу регулювання законодавства про банкрутство, загалом і за змістом вищевказаних норм, вони є спеціальними щодо загальновстановлених Цивільним кодексом України підстав для визнання правочинів недійсними. Тобто, ці норми передбачають спеціальні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом, та особливі наслідки задоволення вимог, заявлених в порядку норм законодавства про банкрутство.
Разом з тим, при вирішенні даного спору про визнання недійсною додаткової угоди, суд вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19). У вказаній справі судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/2030/19 (905/2445/19) дійшла таких висновків:
- фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку;
- фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин;
- формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися;
- вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17);
- особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може;
- боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов'язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора;
- будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20)).
Отже, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, тому такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ, з урахуванням пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом.
Звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника можливе як на підставі загальних засад цивільного законодавства (в силу недопустимості зловживання правом) так і на підставі спеціальної норми, передбаченої КУзПБ. Зазначені способи є належними способами захисту, які, з урахуванням обставин справи, гарантують практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
Водночас, формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:
- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж трьох років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови у забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;
- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи);
- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
Крім того, Суд звертає увагу, що метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов'язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
Укладення фраудаторних договорів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог "дружнього" кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.
Вчинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.
Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20).
Однією із форм такої участі боржника є вчинення ним, за наявності в нього невиконаних зобов'язань та заборгованості перед іншими кредиторами, правочину задля нарощування обсягу наявних кредиторських зобов'язань та в майбутнього формування кредиторської заборгованості із заінтересованим кредитором (так званий "дружній кредитор").
Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Використання особою належного їй суб'єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов'язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").
За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
Як зазначалося вище, як на підстави для визнання додаткової угоди недійсною, визначених ст.42 КУзПБ, позивач вказував, на наступні обставини: угода укладена між пов'язаними особами, які контролюються одним власником; боржник взяв на себе зобов'язання без майнових дій іншої сторони; строки повернення позики є вкрай короткими та завідомо невиконуваними; відсотки за користування коштами збільшені в 10 разів порівняно з тими, що визначені законом; сума відсотків перевищила суму боргу; всі відсотки, передбачені додатковою угодою, є такими, що включаються до четвертої черги вимог у справі про банкрутство.
На думку позивача, всі перелічені вище обставини створюють передумови, що виконання боржником умов додаткової угоди призведе до перерозподілу ліквідаційної маси боржника на користь пов'язаних з ним осіб на суму 18187263,38 грн. Відповідно, виконання зобов'язань перед іншими кредиторами стане частково неможливим.
У відповідності до положень частини 6 статті 1 КУзПБ до заінтересованих осіб стосовно боржника відносить юридичну особу, створену за участю боржника, юридичну особу, що здійснює контроль над боржником, юридичну або фізичну особу, контроль над якою здійснює боржник, юридичну особу, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власників (учасників, акціонерів) боржника, керівника боржника, осіб, які входять до складу органів управління боржника, головного бухгалтера (бухгалтера) боржника, у тому числі звільнених з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також осіб, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інших осіб, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими.
Якщо правочини у підозрілий період вчиняються із заінтересованими особами, повинна діяти ще одна правова презумпція, оскільки заінтересована особа знає про стан неплатоспроможності боржника при вчиненні правочину.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов'язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.
Однак в ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства не надано вичерпний перелік заінтересованих осіб стосовно боржника та виділено таку категорію заінтересованих осіб як - інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими, що на думку колегії судів також підпадає під регулювання спірних правовідносини.
Разом з тим, відповідно до наведеного у Податковому кодексі України визначення терміну "пов'язані особи" - це юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають таким ознакам, юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім'ї, які здійснюють контроль за платником податку (п.п.14.1.159 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
У статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" міститься визначення поняття контролю, як вирішального впливу однієї чи декількох пов'язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання.
Суд вважає за необхідне звернутися до висновків про застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду від 09.05.2023 у справі № 906/43/22 (906/458/22) у подібних правовідносинах, відповідно до яких, наявне у законодавстві тлумачення понять "заінтересовані особи" та "пов'язані особи" свідчить про те, що правочини укладено із заінтересованою особою можуть впливати як на встановлення/усунення обмежень щодо вчинення значних правочинів, так і щодо укладення правочинів, які порушують права та законні інтереси інших кредиторів боржника. Тобто коли спірні правочини укладено з юридичною особою, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, це є однією з підстав для визнання договорів недійсними на підставі частини другої статті 42 КУзПБ.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 42 КУзПБ необхідною умовою для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, є встановлення обставин щодо порушення прав боржника або кредиторів внаслідок укладення такого правочину.
Тоді як ч. 2 ст. 42 КУзПБ не встановлено додаткових умов для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, а визначено окремі, самостійні підстави для визнання недійсними відповідних правочинів.
Водночас, на думку суду, така підстава визнання правочину недійсним, як вчинення правочинів із заінтересованими особами має відбуватись з урахуванням конкретних обставин даної справи, із урахуванням специфіки справи, з аналізу наявності реального доведення позивачем, що оспорюваний правочин/правочини укладено на шкоду інтересам боржника або його кредиторам.
Так, суд зауважує, що ухвалою суду від 21.03.2023 відкрито провадження у справі №903/135/23 про банкрутство Фермерського господарства "Західний Буг" ОСОБА_1 . Визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Вербена" до боржника в розмірі 5 214 954,31 грн. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів до Фермерського господарства “Західний Буг» ОСОБА_1 . Введено процедуру розпорядження майном Фермерського господарства "Західний Буг" ОСОБА_1 строком до 15 місяців.
Як зазначалося вище, 16.09.2021 між Фермерським господарством “ЗАХІДНИЙ БУГ» в особі голови господарства Юнака Миколи Петровича та Приватним підприємством “Фермерське господарство “Західний Буг» в особі ОСОБА_2 укладено договір №1 про надання поворотної фінансової допомоги.
У відповідності до п.1.1. договору, Приватне підприємство “Фермерське господарство “Західний Буг» надає Фермерському господарству “ЗАХІДНИЙ БУГ» поворотну фінансову допомогу, а Фермерське господарство “ЗАХІДНИЙ БУГ» зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором.
Поворотна фінансова допомога надається у національній валюті України в сумі 50000000 грн без податку на додану вартість (п.2.1. договору).
Згідно п.2.3. договору поворотна фінансова допомога надається на протязі 3 років з дати підписання даного договору.
Поворотна фінансова допомога надається до моменту вимоги її повернення Приватному підприємству “Фермерське господарство “Західний Буг». Поворотна фінансова допомога підлягає поверненню за вимогою Приватного підприємства “Фермерське господарство “Західний Буг» (п.2.4, п.3.1 договору).
В подальшому 20.09.2021 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору про надання поворотної фінансової допомоги №1 від 16.09.2021 (а.с. 7).
Згідно п.1 додаткової угоди №1 сторони вирішили виключити з договору п.2.4. та у зв'язку із цим встановити, що пункт 2.5., стає пунктом 2.4.
Сторони вирішили викласти п.3.1. договору в наступній редакції “3.1. Поворотна фінансова допомога підлягає поверненню протягом п'яти банківських днів з моменту отримання вимоги Приватного підприємства “Фермерське господарство “Західний Буг» але в будь-якому разі не пізніше останнього дня місяця наступного за місяцем в якому надавалась поворотна фінансова допомога (п.2. додаткової угоди №1).
У відповідності до п.3. додаткової угоди №1, сторони вирішили доповнити договір пунктом 4.2. в наступній редакції “4.2. У випадку несвоєчасного або не в повному обсязі повернення суми поворотної допомоги Фермерське господарство “Західний Буг» сплачує Приватному підприємству “Фермерське господарство “Західний Буг» суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також тридцять відсотків річних від простроченої суми».
Крім того, у п.4 додаткової угоди №1, сторони вирішили доповнити договір пунктом 4.3. в наступній редакції “4.3. В забезпечення виконання умов даного договору щодо повернення поворотної фінансової допомоги може бути укладено відповідні договори, зокрема договори застави, іпотеки, тощо».
Разом з тим, як убачається із матеріалів справи про банкрутство Фермерського господарства “Західний Буг» ОСОБА_1 ухвалою господарського суду Волинської області від 09.12.2024 у справі №903/135/23 визначено перелік та розмір визнаних вимог кредиторів до боржника - Фермерського господарства “Західний Буг» ОСОБА_1 , які підлягають внесенню розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів боржника, з яких, зокрема, визнані ухвалою суду від 23.10.2024 вимоги Приватного підприємства "Фермерське господарство "Західний Буг" на загальну суму 34 332 660,12 грн у наступній черговості: 5 368 грн - вимоги першої черги; 34 327 292,12 грн - вимоги четвертої черги.
Як зазначалося вище, позивач просить визнати спірну додаткову угоду недійсною, оскільки, вона має ознаки фраудаторності, зокрема, вказує на вчинення правочину з заінтересованою особою. ОСОБА_3 є директором як підприємства позичальника, так і позикодавця. Крім того, він є єдиним засновником позикодавця та співзасновником позичальника. Іншим співзасновником позичальника є його рідний брат ОСОБА_1 . Тобто обидва підприємства по суті контролюються однією особою.
Судом досліджено, зокрема, відомості із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у яких визначено, що засновник та керівник ПП «Фермерське господарство «Західний Буг», код ЄДРПОУ 41490962 є ОСОБА_3 . При цьому керівником Фермерського господарства “Західний Буг », код ЄДРПОУ 36932997 є ОСОБА_3 , разом з тим, у переліку засновників - кінцевих бенефіціарних власників вказано ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .
Разом з тим, як убачається із матеріалів справи про банкрутство Фермерського господарства “Західний Буг» ОСОБА_1 ухвалою господарського суду Волинської області від 09.12.2024 у справі №903/135/23 визначено перелік та розмір визнаних вимог кредиторів до боржника - Фермерського господарства “Західний Буг» ОСОБА_1 , які підлягають внесенню розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів боржника, з яких, зокрема, визнані ухвалою суду від 23.10.2024 вимоги Приватного підприємства "Фермерське господарство "Західний Буг" на загальну суму 34 332 660,12 грн у наступній черговості: 5 368 грн - вимоги першої черги; 34 327 292,12 грн - вимоги четвертої черги.
Як зазначалось вище, якщо правочини у підозрілий період вчиняються із заінтересованими особами, заінтересована особа знає про стан неплатоспроможності боржника при вчиненні правочину. Ця презумпція стосується осіб, передбачених у статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, де визначено коло заінтересованих осіб, а дія такої презумпції повинна накладати тягар доказування і на заінтересовану особу.
З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що як сам договір про надання поворотної фінансової допомоги №1 від 16.09.2021, так і оскаржена додаткова угода №1 від 20.09.2021 до договору про надання поворотної фінансової допомоги №1 від 16.09.2021 укладена із заінтересованою особою, оскільки під час укладання як договору про надання поворотної фінансової допомоги, так і цієї додаткової угоди, ОСОБА_3 являвся одночасно одним із засновників, бенефіціарним власником Фермерського господарства “Західний Буг» ОСОБА_1 та засновником та керівником ПП «Фермерське господарство «Західний Буг». Разом з тим, факт підписання, як договору про надання поворотної фінансової допомоги №1 від 16.09.2021, так і оскарженої додаткової угоди №1 від 20.09.2021 до договору про надання поворотної фінансової допомоги №1 від 16.09.2021 від імені ПП «Фермерське господарство «Західний Буг» ОСОБА_2 , який діє на підставі довіреності не спростовує встановленого вище.
Крім того, суд зауважує, що боржник взяв на себе зобов'язання без майнових дій іншої сторони. Так, договір поворотної фінансової допомоги був укладений 16.09.2021. При укладенні договору сторони досягли згоди з усіх його істотних умов і подальше виконання договору не пов'язувалось із будь-якими додатковими діями сторін. За таких обставин, на переконання суду, виглядає економічно необґрунтованим факт укладення додаткової угоди через 4 (чотири) дні 20.09.2021, після укладення основного договору та якою скорочуються строки повернення позики та запроваджується відповідальність за порушення цих строків у вигляді сплати індексу інфляції та 30% річних. Суд зауважує, що позичальник підписав додаткову угоду, яка погіршує його становище порівняно із умовами основного договору. При цьому жодних додаткових благ за цією додатковою угодою позичальник не отримав, лише збільшив свої зобов'язання, оскільки сума відсотків перевищує суму заборгованості.
На момент укладення спірної додаткової угоди №1 від 20.09.2021 до договору про надання поворотної фінансової допомоги №1 від 16.09.2021 у боржника вже існувала заборгованість, як перед позивачем у даній справі, так і перед іншими кредиторами.
Як убачається із ухвали Господарського суду Волинської області від 21.03.2023, якою визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора ТОВ «Вербена», у боржника була наявна заборгованість за договором поставки №37/07 від 31.07.2018 укладеним між ТзОВ «Вербена» та ФГ «Західний Буг» ОСОБА_1 в сумі 4836429,52 грн, а також заборгованість по сплаті 3% річних у сумі 291384 79 грн за період з 30.05.2019 по 25.01.2023.
Відповідно до ухвали Господарського суду Волинської області від 17.04.2024, якою визнано грошові вимоги ПП "Захід Агро Корм" у боржника була наявна заборгованість за договором поставки №69 від 13.04.2021 укладеним між ПП "ЗАХІД АГРО КОРМ" (Постачальник) та ФГ «Західний Буг» ОСОБА_1 (Покупець) в сумі 572 215,00 грн, а також заборгованість у сумі 162 124,50 грн інфляційних нарахувань за період з 17.04.2021 по 24.04.2023 та 29 829,89 грн трьох відсотків річних за період з 17.04.2021 по 24.04.2023 та пені у сумі 321 310,62 грн.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 08.05.2023 у справі №903/135/23 (903/138/23) встановлено, що у боржника була наявна заборгованість перед ТОВ "Агріі Україна", яка виникла на підставі укладеного договору купівлі-продажу № 21 НХ 07 ЛВГВ від 30.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агріі Україна» і ФГ «Західний Буг» у розмірі 15 000 грн, а також заборгованість по сплаті пені у сумі 2041,40 грн, 20% річних у розмірі 3777,80 грн та штрафу у розмірі 1500 грн за порушення строків оплати товару відповідно до договору купівлі-продажу.
Відповідно до ухвали Господарського суду Волинської області від 17.04.2024, якою визнано грошові вимоги АБ "Гапоненко Роман і партнери" у боржника була наявна заборгованість яка виникла на підставі укладеного між Сторонами, договору про надання правничої правової допомоги №03-76 від 12.03.2019 у розмірі 400 000,00 грн. Вказана заборгованість була стягнута рішенням Господарського суду м. Києва від 26.09.2022 у справі №910/4491/22 суд вирішив повністю задовольнити позов АО «Гапоненко Роман і партнери» та стягнути з Фермерського господарства «Західний Буг» ОСОБА_1 на користь Адвокатського об'єднання «Гапоненко Роман і партнери» борг у розмірі 400 000,00 грн, та судовий збір у розмірі 6 000,00 грн. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2023 у справі №910/4491/22 рішення Господарського суду м. Києва від 26.09.2022 у справі № 910/4491/22 залишено без змін.
Рішенням Господарського суду Волинської області 22.02.2023 у справі №903/953/22 встановлено, що у боржника була наявна заборгованість перед ТОВ "Волинь-зерно-продукт" на підставі договору складського зберігання Вз №0907/957316 від 09.07.2021 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" (зерновий склад) та Фермерським господарством "Західний Буг" ОСОБА_1 (поклажодавець), зокрема на підставі актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг), підписаними обома сторонами: № 620 від 15.07.2021 на суму 4256,78 грн, № 732 від 19.07.2021 на суму 23567,47 грн, № 839 від 21.07.2021 на суму 296629,91 грн, №1330 від 31.07.2021 на суму 172302,29 грн, №1353 від 31.07.2021 на суму 421714,99 грн, №683 від 12.08.2021 на суму 214240,18 грн, №1865 від 31.08.2021 на суму 13165,80 грн, а також заборгованість з оплати пені та штрафу.
Разом з тим, рішенням Господарського суду Волинської області від 25.10.2022 у справі №903/439/22 встановлено, що у боржника була наявна заборгованість перед ТОВ "Волинь-зерно-продукт" на підставі договору купівлі-продажу №2310/528369 від 23.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь-зерно-продукт» (продавець) та Фермерським господарством «Західний Буг» ОСОБА_1 (покупець) у сумі 12 590 487, 39 грн, а також штрафу у сумі 3 777 146,20 грн.
Отже, суд дослідивши в сукупності матеріали справи, приходить до висновку, що укладення оскарженої додаткової угоди №1 від 20.09.2021 мало наслідком збільшення кредиторської заборгованості Фермерського господарства “Західний Буг» ОСОБА_1 , що в свою чергу порушує права та майнові інтереси інших кредиторів, в тому числі в частині розміру погашення їх вимог, що в свою чергу завдає інтересам таких кредиторів шкоди.
Укладення додаткової угоди №1 від 20.09.2021 призвело до збільшення кредиторської заборгованості, про наявність якої мали усвідомлювати обидві сторони під час укладення оскарженої додаткової угоди №1 від 20.09.2021, оскільки, як сам договір про надання поворотної фінансової допомоги №1 від 16.09.2021, так і оскаржена додаткова угода №1 від 20.09.2021 до договору про надання поворотної фінансової допомоги №1 від 16.09.2021 укладено між заінтересованими особами.
Такий правочин за участі боржника своїм правовим наслідком вчинення очевидно має вплив на розмір задоволених вимог кредитора, які задовольняються за рахунок конкурсної маси та реалізацію ним прав у справі про банкрутство, обсяг наявності яких (зокрема кількісний склад голосів на зборах та комітеті кредиторів) перебуває в залежності від наявних в нього визнаних судом вимог до боржника (див. схожі за змістом висновки щодо впливу формування конкурсної маси на права та інтереси кредитора, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №910/9535/18).
Задоволення боржником вимог окремого кредитора поза межами конкурсної процедури банкрутства з використанням пов'язаних (або непов'язаних) із боржником осіб підтверджує неправомірну і недобросовісну мету боржника щодо створення йому преференції у виконанні зобов'язань та порушення імперативно встановленої у банкрутстві черговості задоволення вимог певних класів кредиторів боржника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).
Враховуючи наведене, сукупність встановлених у цій справі обставин укладення спірного правочину у так званий "підозрілий період" до порушення провадження у справі про банкрутство, що мало наслідком збільшення кредиторської заборгованості боржника, що в свою чергу порушує права та майнові інтереси інших кредиторів, завдає їм шкоди, в тому числі в частині розміру погашення їх вимог, що в свою чергу завдає таким кредиторам збитків; пов'язаність, заінтересованість сторін оспорюваного правочину свідчить про наявність підстав для визнання додаткової угоди №1 від 20.09.2021 до договору про надання поворотної фінансової допомоги №1 від 16.09.2021 недійсною згідно з положеннями статей 13, 215 Цивільного кодексу України і частини 2 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства.
Оцінюючи подані докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога підтверджена матеріалами справи, відповідачами не спростована підлягає до задоволення.
Згідно зі статтею 315 Господарського процесуального кодексу України за наслідками розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції приймає постанову, у якій має бути зазначено, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення та розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Відповідно до частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, суд касаційної інстанції, здійснює новий розподіл судових витрат у справі лише у разі прийняття ним постанови про скасування чи зміну остаточного судового рішення суду першої (апеляційної) інстанції, прийнятого по суті заявлених вимог. При цьому, у випадках скасування касаційним судом рішення суду першої інстанції або постанови апеляційної інстанції з переданням справи на новий розгляд, судові витрати у справі, в тому числі й судовий збір, сплачений за подання апеляційної чи касаційної скарги, підлягають розподілу господарським судом, який вирішує спір по суті за результатами нового розгляду справи.
Як слідує з матеріалів справи, касаційну скаргу подано Приватним підприємством «Фермерське господарство «Західний Буг» оскільки на думку останнього були порушені права, інтереси та обов'язки ПП «Фермерське господарство «Західний Буг».
Касаційним судом скасовано рішення першої та апеляційної інстанції та постановлено при новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, належним чином з'ясувати питання про склад учасників судового процесу та вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, за результатом чого прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Отже, з врахування викладеного, оскільки позивачем не було залучено співвідповідачем сторону додаткової угоди, яка оскаржується, а у відповідності до ст.48 ГПК України суд не може залучити з власної ініціативи співвідповідача у справу, то витрати за подачу касаційної скарги слід покласти на позивача у справі.
Щодо витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги, то дані витрати слід покласти на Фермерського господарства “Західний Буг» ОСОБА_1 , оскільки Приватне підприємство «Фермерського господарства «Західний Буг» при первісному розгляді справи не було залучене співвідповідачем.
Таким чином, враховуючи положення ст. 129 ГПК України понесена позивачем сума сплаченого судового збору за подання позову до першої інстанції в розмірі 6056,00 грн покладається на відповідачів порівну в розмірі 3028,00 грн.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 20.09.2021р. до договору поворотної фінансової допомоги № 1 від 16.09.2021, укладену між Фермерським господарством "Західний Буг" ОСОБА_1 та Приватним підприємством "Фермерське господарство "Західний Буг".
3. Стягнути з Фермерського господарства "Західний Буг" ОСОБА_1 (44700, м. Володимир, вул. Ганни Жежко, буд. 9, код ЄДРПОУ 36932997) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" (вул. Промислова, 5А, с. Рованці, Луцький р-н, Волинська обл., 45606, код ЄДРПОУ 31496816) 12112,00 грн (дванадцять тисяч сто дванадцять гривень) витрат по сплаті судового збору, в т.ч.: 3028,00 грн судового збору за подання позовної заяви до ГСВО та 9084,00 грн за подання апеляційної скарги до ПЗАГС.
4. Стягнути з Приватного підприємства “Фермерського господарства “Західний Буг» (вул.Ганни Жежко,9, м. Володимир, код ЄДРПОУ 41490962) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" (вул. Промислова, 5А, с. Рованці, Луцький р-н, Волинська обл., 45606, код ЄДРПОУ 31496816) 3028,00 грн судового збору за подання позовної заяви до ГСВО.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" (вул. Промислова, 5А, с. Рованці, Луцький р-н, Волинська обл., 45606, код ЄДРПОУ 31496816) на користь Приватного підприємства “Фермерського господарства “Західний Буг» (вул.Ганни Жежко,9, м. Володимир, код ЄДРПОУ 41490962) 12112,00 грн судового збору за подання касаційної скарги до ВС.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення суду підписано 18.09.2025.
Суддя І. О. Гарбар