вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" вересня 2025 р. Справа№ 910/15889/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Тищенко О.В.
Гончарова С.А.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
матеріали апеляційної скарги Київського міського центру зайнятості
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 (повний текст складено і підписано 18.06.2025)
у справі №910/15889/24 (суддя Удалова О.Г.)
за позовом Київського міського центру зайнятості
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Пром Бізнес»
про стягнення 250 000 грн. 00 коп.
До Господарського суду міста Києва звернувся Київський міський центр зайнятості (позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Пром Бізнес» (відповідач) про стягнення 250 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачу були перераховані кошти гранту, проте кошти в заявленій до стягнення сумі мають бути повернуті у зв'язку з невиконанням обов'язкових умов, визначених Порядком для видачі грантів, зокрема не виконано умову договору про надання мікрогранту щодо створення протягом шести місяців з дня зарахування коштів (05.09.2023) на рахунок отримувача двох робочих місць.
У відзиві на позов відповідач проти позовних вимог заперечив, пославшись на те, що:
- відповідно до ст. 253 ЦК України початок відліку шестимісячного строку, який має початком день зарахування на рахунок відповідача коштів мікрогранту має починатися не з 05.09.2023, а з 06.09.2023, тобто на наступний день від дня настання події початку дії договору мікрогранту. Відповідно, якщо шестимісячний строк починається 06.09.2023 року, то крайньою датою його виконання згідно ст. 255 ЦК України є 06.03.2024 включно. З огляду на наведене, відповідачем не порушено строки встановлені договором мікрогранту;
- в свою чергу відповідно до наказів (розпоряджень) відповідача №1 та № 2 від 05.03.2024 на роботу було прийнято двох працівників (ОСОБА_2 на посаду диспетчера автомобільного транспорту за основним місцем роботи за окладом 7 100,00 грн. та ОСОБА_1 на посаду експедитора транспортного за основним місцем роботи за окладом 7 100,00 грн. 05.03.2024 відповідачем повідомлено Державну податкову службу України про прийняття працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на роботу, що підтверджується квитанцією №2 про прийняття пакету документів. Окрім того, зважаючи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 постійно проживали в іншому населеному пункті та потребували часу для перевезення особистих речей та облаштування в новому місці директором ТОВ «Транс Пром Бізнес» видано: 1) Наказ №3 від 06.03.2024 року, яким надано ОСОБА_2 відпустку без збереження заробітної плати за згодою сторін на період дії воєнного стану з 06.03.2024 по 13.03.2024 тривалістю 8 календарних днів; 2) Наказ №4 від 06.03.2024, яким надано ОСОБА_1 відпустку без збереження заробітної плати за згодою сторін на період дії воєнного стану з 06.03.2024 по 14.03.2024 тривалістю 9 календарних днів;
- отже, ним виконано всі вимоги трудового законодавства із працевлаштування двох працівників на роботу, а час їх фактичного виходу на роботу пов'язаний з їх особистою необхідністю та не залежав від волі відповідача;
- позовні вимоги мають складати різницю між фактично сплаченими податками, зборами та внесками відповідача з наданою сумою мікрокредиту, яка становить 224 353,40 грн.;
- позивач як особа, яка не є стороною правочину, чиї права не порушили і не могли порушити є неналежним позивачем у даній справі, у той час коли належним є Державний центр зайнятості.
У відповіді на відзив позивач зазначив про те, що:
- умови договору мікрогранту щодо правових наслідків у вигляді повернення коштів мікрогранту в повному обсязі в разі невиконання обов'язкової умови договору підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки обов'язкова умова договору відповідачем не виконана в строк, встановлений зазначеним договором;
- факт невиконання відповідачем умов спірного договору зафіксовано в Акті моніторингу та контролю виконання умов договору мікрогранту № 30 від 11.03.2024 (належним чином засвідчена копія наявна в матеріалах справи);
- згідно до норм чинного законодавства та долучених до позовної заяви доказів, Київський міський центр зайнятості є належним позивачем у даній справі.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначив, що:
- навіть Пенсійним фондом України, на інформацію якого посилається позивач, зазначено про відмінність дати початку трудових відносин та дати створення нового робочого місця, яке тим більше у випадку позивача збігається та починається з 06.03.2024;
- за фактом проведення моніторингу та контролю виконання умов договору мікрогранту в наслідок чого складено акт №30 від 11.03.2024 встановлено, що відповідачем було фактично створено нові робочі місця та працевлаштовано двох осіб на них 06.03.2024, проте у зв'язку з неправильним обліком перебігу строків визначеного нормами ЦК України зроблено помилкові рішення про порушення умов договору мікрогранту;
- з огляду на відсутність нормативного встановлення обміну інформацією, що стосується утворення нових робочих місць, а також ненадання інших доказів з даного питання Позивачем відповідна роздруківка з Єдиної інформаційно-аналітичної системи не може встановити обставини, які входять в предмет доказування, а інформація отримана в ній не відповідає порядку взаємообміну інформацією між державними органами в наслідок чого відповідний доказ є неналежним та недопустимим.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 у справі № 910/15889/24 у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Відмовляючи у задоволенні позову в повному обсязі, суд першої інстанції виходив із того, що:
- враховуючи, що позивачем кошти мікрогранту отримані 05.09.2023, що підтверджується випискою з рахунку, та зважаючи на норми ст.ст. 253-255 ЦК України, останній день шестимісячного строку для створення робочих місць мав закінчуватись 06.03.2024, оскільки його початок мав розпочатись з наступного дня після отримання коштів мікрогранту, тобто 06.09.2023;
- при цьому 06.03.2024 відповідачем прийнято на роботу двох працівників, що також відображено в акті проведення перевірки від 11.03.2024. Крім того, як вбачається з квитанції № 2 про прийняття пакету документів від Державної податкової служби України, відповідачем повідомлено останню про прийняття на роботу двох працівників.
Водночас, місцевим судом не взято до уваги посилання позивача на перебування вказаних працівників у відпустках без збереження заробітної плати у період з 06.03.2024 по 13.03.2024 та 14.04.2024 та твердження про створення робочих місць саме 13.03.2024 та 14.04.2024, оскільки, як вбачається з наказів №№ 1 та 2, вищевказані особи прийняті на роботу саме з 06.03.2024, тобто в останній день строку для створення новий робочих місць, а перебування гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 у відпустці без збереження заробітної плати не вказує на відсутність у таких осіб трудових відносин з відповідачем та свідчить про створення нових робочих місць для вказаних працівників.
Враховуючи вищевикладене, місцевий суд дійшов висновку, що позивачем не доведено порушення відповідачем Порядку та умов договору щодо обов'язкової умови для створення двох нових робочих місць, у зв'язку з чим суд першої інстанції відмовив позивачу в задоволенні позову у даній справі.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, 08.07.2025 Київський міський центр зайнятості засобами поштового зв'язку (судом отримано і зареєстровано 14.07.2025) у встановлений процесуальний строк звернувся з апеляційною скаргою до Північного апеляційного господарського суду, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 у справі № 910/15889/24 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що:
- з огляду на те, що кошти мікрогранту були відповідачем отримані 05.09.2024, навіть при взятті до уваги документів, на підставі яких було проведено відповідну перевірку - відповідачем пропущено строк, встановлений Порядком № 738;
- згідно статті 23 Закону України «Про зайнятість населення» Київський міський центр зайнятості здійснює реалізацію державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції через Єдину інформаційну-аналітичну систему центрального органу виконавчої влади, яка також включає інформацію що надходить від територіальних органів в процесі діяльності громадян, роботодавців та органів державної влади;
- при опрацюванні даних Єдиної інформаційно-аналітичної системи виявлено, що зазначені вище працівники працевлаштовані відповідачем не з тих дат, по яким надано документи під час перевірки, що Господарським судом міста Києва при винесенні оскаржуваного рішення не взято до уваги. Зокрема, дата початку трудових відносин з гр. ОСОБА_2 зазначена 13.03.2024, дата початку трудових відносин з гр. ОСОБА_1 зазначена 14.03.2024. Тобто, фактично працівники були працевлаштовані Відповідачем вже після проведення центром зайнятості перевірки виконання умов договору про надання мікрогранту, яка була проведена 11.03.2024;
- висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні, щодо начебто працевлаштування зазначених працівників саме 06.03.2024 та перебування їх у відпустках без збереження заробітної плати, є безпідставними та не відповідають дійсності, оскільки під час здійснення обміну інформацією з Пенсійним фондом України до Київського міського центру зайнятості не надходить інформація про перебування тих чи інших працівників роботодавця у відпустках (без збереження заробітної плати, щорічної тощо), лише інформація про дату початку та дату закінчення трудових відносин;
- дата початку трудових відносин зазначених працівників відповідно до наданих Відповідачем - документів та інформації розміщеної в Єдиній інформаційно-аналітичній системі, що надійшла під час обміну з Пенсійним Фондом України та Державною податковою службою, не співпадає;
- отже копії наказів про працевлаштування зазначених працівників та про перебування їх у відпустках без збереження заробітної плати у період з 06.03.2024 по 13.03.2024 та 14.04.2024, що долучені до відзиву на позовну заяву - складені відповідачем для уникнення відповідальності, фактично ж особи працевлаштовані пізніше.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 справа № 910/15889/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Гончаров С.А., Тищенко О.В.
Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028*100=302 800,00 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 302 800,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.
16.07.2025 від відповідача надійшло клопотання з запереченнями проти відкриття апеляційного провадження, у якому відповідач просив залишити апеляційну скаргу Київського міського центру зайнятості на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 у справі № 910/15889/24 без руху.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2025 у справі № 910/15889/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київського міського центру зайнятості на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 у справі № 910/15889/24; розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
29.07.2025 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, пославшись на те, що:
- відповідачем здійснення прийняття працівників на роботу ОСОБА_2. та ОСОБА_1 06.03.2025 року, тобто в останній день відповідного строку встановленого договором мікрогранту та закону, що зокрема підтверджується як Актом №30 від 11.03.2024, на який посилається позивач, так і квитанцією № 2 про прийняття пакету документів від Державної податкової служби України;
- з огляду на відсутність нормативного встановлення обміну інформацією, що стосується утворення нових робочих місць, а також ненадання інших доказів з даного питання позивачем відповідна роздруківка з Єдиної інформаційно-аналітичної системи не може встановити обставини, які входять в предмет доказування, а інформація отримана в ній не відповідає порядку взаємообміну інформацією між державними органами в наслідок чого відповідний доказ є неналежним та недопустимим;
- отже відповідачем у повному обсязі виконано встановлені законом вимоги із повідомлення державних органів про прийом на роботу працівників, у той же час Законодавство не встановлює вимог із взаємодії із Пенсійним фондом України у тій мірі, що стосується даної справи, а посилання на інформацію Пенсійного фонду України із електронної бази взаємодії між державними органами не може вважатися допустими та належним доказом з огляду на той факт, що відповідна інформація не підтверджується будь-якими первинними документами, а також не містить інформації, на підставі якої можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
01.08.2025 позивач подав відповідь на відзив, в якому зазначив, що:
- відповідно до роздруківки з Єдиної інформаційно-аналітичної системи по ТОВ «ТРАНС ПРОМ БІЗНЕС», де наявна інформація про відсутність працевлаштованих працівників у період з 07.07.2022 по 13.03.2024 (письмові докази наявні в матеріалах справи);
- відповідач трактуючи статті 251-255 ЦК України зазначає, що початок відліку шестимісячного строку має рахуватися не з дня зарахування відповідних коштів мікрогранту на рахунок отримувача, а на наступний день з дня зарахування цих коштів, тобто не з 05.09.2023, а з 06.09.2023, що є хибним;
- отже кінцевий день шестимісячного строку для працевлаштування працівників, відповідно до пункту 20 Порядку № 738 та пункту 1 розділу V договору про надання мікрогранту припадає на 05.03.2024.
Відповідач 06.08.2025 подав суду заперечення (на відповідь на відзив на апеляційну скаргу), в яких зауважив на тому, що початок відліку строку в шість місяців розпочинається з дня наступного за днем виникнення зобов'язання, тобто при зарахуванні коштів 05.09.2023, строк починається 06.09.2023 та закінчується в аналогічну дату зі спливом шестимісячного строку, яким є 06.04.2024.
У період з 04.08.2025 по 22.08.2025 головуючий суддя Яценко О.В. перебувала у відпустці.
Враховуючи обставини, пов'язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, те, що на даний час такий стан продовжений, справа розглядається у розумний строк.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзивів, інших письмових пояснень, заслухавши пояснення представника учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні або скасуванню, з наступних підстав.
Відповідно до п.п. 1, 2 розділу III Договору про надання мікрогранту, який є публічним договором та до умов якого відповідач приєднався, розмір мікрогранту, який надається отримувачу відповідно до цього договору, обумовлений бізнес-планом, визначається відповідно до прийнятого ДЦЗ рішення про надання мікрогранту та зазначається у заяві про приєднання. Мікрогрант надається у безготівковому вигляді у національній валюті України шляхом зарахування коштів на рахунок отримувача через Уповноважений банк у строки та порядку, визначені договором про взаємодію та Порядком надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.2022 № 738 (надалі - Порядок). Уповноважений банк забезпечує оплату витрат отримувача на цілі, визначені у бізнес-плані відповідно до пункту 3 розділу V договору та передбачені бізнес-планом.
Уповноваженим банком згідно з визначеннями, наведеними у розділі І Договору про надання мікрогранту, є АТ «ОЩАДБАНК», який діє на підставі договору про взаємодію згідно з Порядком і забезпечує укладання цього договору, а також окрему взаємодію його сторін в процесі виконання договору.
Відповідно до пунктів 1, 2 розділу IV Договору про надання мікрогранту, використання коштів мікрогранту здійснюється за цільовим призначенням, яке обумовлене умовами його надання, визначається бізнес-планом та повинно відповідати цілям, визначеним у бізнес-плані відповідно до пункту 3 розділу V цього договору. Отримувач використовує кошти мікрогранту за цільовим призначенням протягом шести місяців з дати його отримання (зарахування на рахунок отримувача).
За умовами п. 4 розділу IV Договору про надання мікрогранту для використання коштів мікрогранту та оплати ними витрат отримувача, що відповідають цільовому призначенню мікрогранту, визначеному у бізнес-плані відповідно до пункту 3 розділу V цього договору та передбаченому бізнес-планом, отримувач подає до Уповноваженого банку рахунок-фактуру (рахунок, квитанція, накладна тощо) та договір, укладений між отримувачем і постачальником (продавцем) обладнання, сировини та матеріалів тощо. На підставі таких документів Уповноважений банк забезпечує проведення операції з оплати витрат, які відповідають цільовому призначенню мікрогранту та бізнес-плану.
Пунктом 7 розділу IV Договору передбачено, що у разі невикористання отримувачем коштів мікрогранту протягом шести місяців з дати його отримання або використання коштів мікрогранту не в повному обсязі протягом зазначеного періоду, невикористані кошти протягом трьох операційних днів після завершення цього строку повертаються Уповноваженим банком на:
реєстраційний рахунок загального фонду Мінекономіки, відкритий в Казначействі, для подальшого їх перерахування до державного бюджету в установленому порядку - для коштів, наданих із загального фонду державного бюджету;
спеціальний реєстраційний рахунок Мінекономіки, відкритий в Казначействі - для коштів, наданих зі спеціального фонду державного бюджету;
на рахунок Фонду - для мікрогрантів, наданих за рахунок коштів Фонду.
Відповідно до п. 1 розділу V Договору про надання мікрогранту обов'язковою умовою є створення протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку робочих місць залежно від розміру мікрогранту, визначеного пунктом 4 Порядку, кількість яких визначається з урахуванням бізнес-плану та рішення ДЦЗ про надання мікрогранту і зазначається в заяві про приєднання, та працевлаштування на них осіб на строк не менш як на 24 місяці.
Згідно з п. 2 розділу VІ Договору про надання мікрогранту передбачено, що отримувач мікрогранту зобов'язується використати кошти мікрогранту для реалізації бізнес-плану на умовах, визначених Порядком та цим договором; виконати обов'язкову умову, визначену Порядком; не використовувати кошти мікрогранту на цілі, відмінні від тих, які визначені у бізнес-плані відповідно до п. 3 розділу V цього договору тощо.
Отримувач несе відповідальність та ризики, пов'язані з використанням коштів мікрогранту та реалізацією бізнес-плану (п. 5 розділу VІІ Договору про надання мікрогранту).
Відповідно до виписки, наданої АТ «Ощадбанк», 05.09.2023 на рахунок відповідача зараховані кошти мікрогранту в розмірі 250 000,00 грн.
При цьому, як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції під час розгляду даної справи, 06.03.2024 відповідачем прийнято на роботу двох працівників, а саме гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 , що також відображено в акті проведення перевірки від 11.03.2024.
Крім того, як вбачається з квитанції № 2 про прийняття пакету документів від Державної податкової служби України, відповідачем повідомлено останню про прийняття на роботу гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 .
Більше того, як вбачається з наданих відповідачем платіжних інструкцій, останнім здійснювались відрахування податків та зборів за працівників.
Основним аргументом скаржника в його апеляційній скарзі є те, що кінцевий день шестимісячного строку для працевлаштування працівників, відповідно до пункту 20 Порядку № 738 та пункту 1 розділу V Договору про надання мікрогранту припадає саме на 05.03.2024.
Проте колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з такими твердженнями скаржника, у зв'язку наступним:
У постанові ВП ВС від 12.09.2019 у справі № 9901/120/19 зазначено, що поняття строку міститься у частині першій статті 251 ЦК України. Відповідно до цієї норми строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (частина перша статті 252, стаття 253 ЦК). Визначення початку строку має практичне значення, оскільки від цього залежить як правильність обчислення строку, так і встановлення факту його закінчення, що обумовлює ті чи інші юридичні наслідки, які настають у зв'язку із цим. Характерною рисою строків, визначених законом, є неможливість їх зміни за волевиявленням учасника або учасників правовідносин, за винятком випадків, безпосередньо визначених законом. Тому, вирішуючи питання, чи своєчасно вчинена певна дії, або ж чи має місце бездіяльність, визначальним є дотримання темпоральних рамок, передбачених у нормативно-правовому акті.
У постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 зазначено, що зі змісту статті 252 ЦК України вбачається, що строк визначається, зокрема, днями, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Отже, при визначенні строку (терміну) виконання зобов'язання судам необхідно враховувати загальні положення ЦК України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов'язання.
У постанові від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19 Верховний Суд виснував, що при визначенні кінцевого дня строку слід ураховувати, що правила частини п'ятої статті 254 ЦК України поширюються на будь-які сфери цивільно-правового регулювання і стосуються будь-яких суб'єктів цивільних правовідносин. Тому коли останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).
Згідно зі ст. 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (ч. 1).
До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року (частина друга).
Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням.
Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця (частина третя).
Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку (частина четверта).
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина п'ята).
Верховний Суд у постанові від 11.03.2024 у справі № 922/1813/23 зазначив, що з аналізу ст. 254 ЦК України вбачається, що вказана норма, зокрема частини перша-четверта регулюють закінчення строку, який визначений роками, півроком або кварталом року, місяцями, у півмісяця та тижнями, і лише у випадку, коли останній день строку, закінчення якого визначено частинами першою-четвертою цієї статті, припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку, згідно з частиною п'ятою цієї статті, є перший за ним робочий день.
Водночас правила цієї статті не поширюються на договірні правовідносини сторін, коли ними у свободі договору (стаття 627 ЦК) досягнуто домовленості про призначення кінцевої календарної дати виконання зобов'язання за договором, з огляду на норми частини першої статті 530 ЦК, яка визначає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); статті 629 ЦК, відповідно до якої договір є обов'язковим для виконання сторонами, а також принцип належного виконання зобов'язань, який полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
За умовами пунктів 1, 2 розділу IV Договору про надання мікрогранту, використання коштів мікрогранту здійснюється за цільовим призначенням, яке обумовлене умовами його надання, визначається бізнес-планом та повинно відповідати цілям, визначеним у бізнес-плані відповідно до пункту 3 розділу V цього договору. Отримувач використовує кошти мікрогранту за цільовим призначенням протягом шести місяців з дати його отримання (зарахування на рахунок отримувача).
Таким чином, строк виконання в договорі про надання мікрогранту визначено півроком.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що перебіг піврічного строку у даному випадку починається з наступного дня після зарахування мікрокредиту, а саме з 06.09.2023 і, відповідно до ч.1 ст. 254 ЦК України, закінчується 06.03.2024.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач вчасно прийняв на роботу двох працівників.
Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).
Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина третя та п'ята статті 254 ЦК України).
Аналіз вищевказаних норм свідчить, що: строк як часова категорія характеризується не тільки початковим, а й кінцевим моментом.
Для правильного обчислення різних видів строків важливе значення має визначення початок їх перебігу. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тобто день, в якому безпосередньо мав місце момент початку перебігу строку, при обчисленні останнього не враховується.
Положення статті 253 ЦК України поширюються й на інші випадки встановлення початку перебігу строків. Колегія суддів, з урахуванням принципу розумності, враховує, що в окремих положеннях ЦК України міститься правило про визначення перебігу строку «від дня» чи «з часу», а не «від наступного дня». Такий прийом законодавчої техніки законодавець застосував, керуючись принципом економії нормативного матеріалу, проте він жодним не змінює загального правила передбаченого в статті 253 ЦК України. Тому початок перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати, тобто піврічний термін прийняття на роботу двох працівників у даній справі має обчислюватись з наступного дня після дня оцінки звітів.
Слід зауважити на правовій позиції, яка викладеною Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16.06.2021 у справі №554/4741/19, де судом вказано про те, що згідно з статтею 253 ЦК України шестимісячний строк на подання заяви про прийняття спадщини обраховується з 28.10.2018, а закінчується 28.04.2019.
З матеріалів справи вбачається, що 06.03.2024 відповідачем прийнято на роботу двох працівників, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що також відображено в акті проведення перевірки від 11.03.2024.
Тобто, оскільки дата зарахування коштів мікрогранту - 05.09.2023, згідно з статтею 253 ЦК України піврічний термін прийняття на роботу двох працівників обраховується з 06.09.2023, а шестимісячний термін прийняття на роботу двох працівників закінчився 06.03.2024.
Колегія суддів окремо зауважує на тому, що з матеріалів справи вбачається, що накази (розпорядження), якими позивачем прийнято на роботу двох працівників, датовані 05.03.2024, що свідчить про те, що фактично саме з цієї дати позивачем були створені два робочих місця.
Статтею 255 ЦК України передбачено, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.
Крім того, в своїй апеляційній скарзі скаржник зазначає, що згідно інформації Пенсійного фонду України в порядку взаємодії з інформаційного обміну повідомлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 працевлаштовані відповідачем не з тих дат, по яким надано документи під час перевірки, що Господарським судом міста Києва не взято до уваги. Окрім того, скаржник зазначає, що дата початку трудових відносин з ОСОБА_2 зазначено з 13.03.2024, а дата початку трудових відносин з ОСОБА_1 зазначена з 14.03.2024, внаслідок чого скаржник робить висновок, що фактично працівники були працевлаштовані відповідачем вже після проведення центром зайнятості перевірки виконання умов договору про надання мікрогранту, яка була проведене 11.03.2024.
Проте, колегія суддів апеляційної інстанції критично ставиться до вказаних тверджень скаржника, у зв'язку з наступним:
Відповідно до п. 12 ч.1 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» нове робоче місце - робоче місце, яке створене у зв'язку із створенням нового суб'єкта господарювання (крім того, що створений шляхом припинення) або збільшенням штатної чисельності працівників за умови відсутності скорочення (зменшення) середньомісячної чисельності за попередні 12 місяців, а також створене шляхом модернізації або зміни технології виробництва, що потребують нових знань, навичок та вмінь працівника.
У той же час законодавство не визначає конкретної характеристики нового робочого місця, його ознаки, а також моменту утворення, проте якщо проаналізувати текст постанови Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2023 р. № 338 «Деякі питання надання роботодавцям компенсації єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за працевлаштування на нові робочі місця» можна зробити висновок, що
Відповідно до абз 2-5 п.8. «Порядку компенсації роботодавцям частини фактичних витрат, пов'язаних із сплатою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за працевлаштування на нові робочі місця» У разі створення нового робочого місця шляхом збільшення штатної чисельності працівників за умови відсутності зменшення середньомісячної чисельності за попередні 12 місяців збільшенням штатної чисельності у звітному періоді вважається: для юридичних осіб - збільшення штатної чисельності працівників, які працюють на умовах трудових договорів, порівняно з попереднім звітним періодом за умови, що кількість вакансій залишається незмінною або збільшується; для фізичних осіб - підприємців - збільшення чисельності найманих працівників, які працюють на умовах зареєстрованих трудових договорів. Для підтвердження фактів відсутності зменшення штатної чисельності працівників та/або розміру фонду оплати праці середньооблікова кількість штатних працівників та/або розмір фонду оплати праці за місяць, у якому перевіряються такі факти, порівнюються відповідно із середнім значенням середньооблікової кількості штатних працівників та середнім значенням розміру фонду оплати праці за 12 місяців, що передують місяцю проведення перевірки.
Відповідно до абз. 1-3 п. 13 «Порядку компенсації роботодавцям частини фактичних витрат, пов'язаних із сплатою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за працевлаштування на нові робочі місця» Центр зайнятості не пізніше ніж через п'ять робочих днів з дня надходження заяви в порядку обміну інформацією подає запит до Пенсійного фонду України та ДПС з метою підтвердження відповідності роботодавця умовам надання компенсації.
Пенсійний фонд України у строки, визначені порядком обміну інформацією, надає центру зайнятості відомості (станом на 1 число місяця, в якому особа була працевлаштована) з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про: трудові відносини з особою, працевлаштованою на нове робоче місце, за період, зазначений у запиті (дата створення нового робочого місця та дата початку трудових відносин).
Окрім того Додаток №1 до Порядку компенсації роботодавцям частини фактичних витрат, пов'язаних із сплатою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за працевлаштування на нові робочі місця «Заява про надання компенсації частини фактичних витрат, пов'язаних із сплатою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за працевлаштування на нове робоче місце» містить різні графи заповнення Інформації про нове робоче місце та Інформація про особу, працевлаштовану на нове робоче місце, де в останньої прописано дату працевлаштування, що додатково свідчить про відмінність відповідних понять.
Отже, нормативні акти розрізняють поняття створення робочого місця та початку трудових відносин, а тому відповідні поняття є не тотожними, про що фактично заявляє Позивач.
Окрім того, позивач не зазначає важливі відомості про дату прийняття працівників на роботу згідно наказів виданих керівником ТОВ «Транс Пром Бізнес», хоча надає додатки, які розкривають дані факти.
Відтак, відповідно до ч.4 ст. 24 Кодексу законів про працю - працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.3-1 ч.1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - податкові органи - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його територіальні органи.
Відповідно до Наказу (розпорядження) Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Пром Бізнес» №1 від 05.03.2024 прийнято на роботу ОСОБА_2 на посаду Диспетчера автомобільного транспорту за основним місцем роботи за окладом 7 100,00 грн. Відповідно до Наказу (розпорядження) Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Пром Бізнес» №2 від 05.03.2024 прийнято на роботу ОСОБА_1 на посаду експедитора транспортного за основним місцем роботи за окладом 7 100,00 грн.
05.03.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс Пром Бізнес» повідомлено Державну податкову службу України про прийняття працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на роботу, що підтверджується квитанцією №2 про прийняття пакету документів.
Отже наймані працівники були прийняті на роботу 05.03.2024, а починали виконувати свої обов'язки з 06.03.2024, що підтверджується документально, зокрема доказами наданими позивачем, а також обґрунтовано встановлено Господарським судом міста Києва.
З огляду на наведене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується судова колегія, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обґрунтованість своїх позовних вимог, у зв'язку з чим у даних позовних вимогах правомірно відмовив.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 у справі № 910/15889/24, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Київського міського центру зайнятості задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Київського міського центру зайнятості на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 у справі № 910/15889/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 у справі № 910/15889/24 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 18.09.2025.
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді О.В. Тищенко
С.А. Гончаров