вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" вересня 2025 р. Справа№ 910/1491/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Хрипуна О.О.
Тищенко О.В.
за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 17.09.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні
матеріали апеляційної скарги Міністерства юстиції України
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 (повний текст складено і підписано 16.06.2025)
та
на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2025 (повний текст складено і підписано 26.06.2025)
у справі № 910/1491/25 (суддя - Пукшин Л.Г.)
за позовом Первинної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»
до Міністерства юстиції України
треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) Державний реєстратор Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)
2) Спіріна Марина Валеріївна
3) Первинна профспілкова організація незалежної профспілки Криворіжжя ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»
третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача
Всеукраїнська профспілка працівників науки, виробництва та фінансів
про визнання незаконним та скасування наказу
В лютому 2025 року Первинна профспілкова організація Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - позивач, ППО) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач) у якому просила визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 27.05.2024 № 1567/5 «Про задоволення скарги».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
- державним реєстратором Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Спіріною М.В. 20.03.2024 проведено реєстраційну дію №1002271270015010309 «Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженими ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації», внаслідок якої до державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань була внесена інформація про рішення позивача щодо її припинення в результаті реорганізації;
- 27.05.2024 на підставі висновку центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України від 29.04.2024 Міністерством юстиції України прийнято наказ №1567/5, яким задоволено скаргу Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів (далі - профспілка), визнано реєстраційну дію №1002271270015010309 вчиненою з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»;
- зазначений наказ є незаконним з тих підстав, що: 1) відповідачем не було перевірено повноваження голови ЦК профспілки; 2) у скарзі не було вказано, які саме права профспілки були порушені; 3) у своєму висновку центральною Колегією Міністерства юстиції України не було враховано, що пункти 6.4.2. та 7.9. статуту профспілки не стосуються конфліктної ситуації, яка склалась у ППО, водночас остання має право проводити реорганізацію в силу пункту 12.1 статуту та положень 104-108 ЦК України.
У відзиві на позов відповідач проти його задоволення заперечив, пославшись на те, що:
- Колегія виявила порушення під час вчинення реєстраційних дій, у зв'язку з чим дійшла висновку про достатність підстав для тимчасового блокування державному реєстратору Спіріній М.В. доступу до ЄДР строком на 14 днів;
- твердження позивача про те, що Міністерством юстиції України не було перевірено повноваження голови ЦК Профспілки Петриченко П.М., є безпідставними та необґрунтованими, оскільки згідно відомостей ЄДР Петриченко П.М. є керівником Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів, та, відповідно, належним підписантом скарги;
- питання щодо дійсності чи недійсності постанови №3 «Про обрання голови профспілки, першого заступника та заступника голови профспілки» належить до компетенції суду;
- внаслідок оскаржуваної реєстраційної дії було порушено права Всеукраїнської профспілки НВФ, оскільки таку проведено на підставі протоколу конференції рішення про припинення діяльності Первинної профспілки НВФ шляхом її реорганізації без затвердження цього рішення Центральним комітетом Всеукраїнської профспілки НВФ, якому підпорядковується безпосередньо Первинна профспілка НВФ.
Також у відзиві відповідач вказує на наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України в частині позовних вимог про скасування пунктів 3, 5 резолютивної частини наказу Мін'юсту від 27.05.2024 № 1567/5 «Про задоволення скарги».
У відповіді на відзив позивач:
- не погодився з твердженнями відповідача, викладеними у відзиві, зокрема про те, що оскаржуваний наказ був прийнятий за результатами всебічного дослідження обставин, викладених у скаргах, поясненнях та інших матеріалах скарг, а також відомостей ЄДР;
- зазначив, що висновок відповідача про неправильність реєстраційних дій у зв'язку із незатвердженням протоколу конференції позивача не відповідає, ані фактичним даним, ані вимогам чинного законодавства;
- вказав, що рішення відповідача стосовно пунктів 3, 5 наказу є похідним від основного, а отже оскаржуваний наказ повинен розглядатися господарським судом.
Первинна профспілкова організація незалежної профспілки Криворіжжя ПАТ АрселорМіттал Кривий Ріг підтримала позовні вимоги у повному обсязі, додатково зауваживши на тому, що:
- як у висновку Колегії Міністерства юстиції України, так і у відзиві відсутні посилання на порушення позивачем положень пункту 7.9. статуту;
- позивач наділений безумовним правом на припинення шляхом реорганізації без обов'язку затверджувати вказане рішення вищим виборним профспілковим органом;
- видання відповідачем оспорюваного наказу жодним чином не пов'язане із захистом прав Всеукраїнської профспілки НВФ від протиправних дій державного реєстратора або будь-яких інших осіб;
- третя особа підтримує позицію позивача щодо відсутності у Петриченка П.М. повноважень на представництво інтересів Всеукраїнської профспілки НВФ.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2025у справі № 910/1491/25 позов задоволено частково:
- закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування пунктів 3 і 5 наказу Міністерства юстиції України від 27.05.2024 №1567/5 «Про задоволення скарг» на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України;
- визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 27.05.2024 №1567/5 «Про задоволення скарг» в частині пунктів 1; 2; 4;
- до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено витрати зі сплати судового збору в сумі 1 453,44 грн.
При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що:
- висновок Колегії про суперечність рішення Первинної профспілкової організації про реорганізацію положенням пункту 6.4.2. статуту профспілки та наявності підстав для відмови у державній реєстрації є необґрунтованим, так як статутом чітко передбачена можливість реорганізації Первинної профспілкової організації або за рішенням відповідної конференції (зборів) у встановленому порядку або за вимогою Центрального комітету профспілки. При цьому у даному випадку рішення про реорганізацію було прийнято саме позивачем (оформлене Протоколом конференції Первинної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів ПАТ «Арселор Міттал Кривий Piг» від 25.02.2024);
- зі змісту скарги Всеукраїнської профспілки працівників науки виробництва та фінансів не вбачається будь-якого обґрунтування порушення прав скаржника, і судом під час розгляду справи таких не встановлено, що відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 34 «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» є самостійною підставою для залишення скарги без розгляду по суті.
Водночас, суд першої інстанції не врахував доводи позивача та третьої особи 2 без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача про відсутність повноважень у Петриченка П.М. на представництво інтересів скаржника, оскільки згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів з 2006 року є Петриченко П.М., а відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, виснувавши, що суду не доведено порушення Міністерством юстиції України порядку розгляду скарги щодо перевірки повноважень представника скаржника.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку наявність підстав для закриття провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування пунктів 3 і 5 наказу Міністерства юстиції України від 27.05.2024 №1567/5 «Про задоволення скарг» щодо тимчасового блокування державному реєстратору доступу до реєстру та покладення на Державне підприємство «Національні інформаційні системи», вказавши, що такі пункти є такими, що прийняті відповідачем внаслідок реалізації своїх владно-управлінських функцій у сфері нагляду та контролю за законністю рішень, дій та бездіяльності державних реєстраторів, а тому в цій частині можуть бути оскаржені реєстратором за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на вказане суд першої інстанції визнав, що наказ Міністерства юстиції України від 27.05.2024 №1567/5 «Про задоволення скарг» підлягає визнанню незаконним та скасуванню в тій частині, що порушує права та інтереси позивача у справі, а саме в частині пунктів 1, 2, 4 резолютивної частини наказу.
10.06.2025 позивачем до суду першої інстанції позивача подано заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, у якій останній просить ухвалити додаткове рішення у справі № 910/1491/25 про стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним у Господарському суді міста Києва витрат на професійну правничу допомогу в сумі 11 304,53 грн.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2025 у справі № 910/1491/25 заяву Первинної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» про стягнення судових витрат у справі задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн., в іншій частині заяви відмовлено.
При розгляді заяви позивача, суд першої інстанції, з огляду на спірні правовідносини, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та враховуючи результати розгляду даної справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, Міністерство юстиції України звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить:
- рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2025у справі № 910/1491/25 в частині часткового задоволення позовних вимог щодо визнання незаконними та скасування пунктів 1, 2, 4 резолютивної частини наказу Міністерства юстиції України від 27.05.2025 № 1567/5 «Про задоволення скарги» скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у частині задоволених позовних вимог Первинної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» - відмовити;
- додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2025 у справі № 910/1491/25 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Первинної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що при винесенні оскаржуваних рішень судом першої інстанції не повно з'ясовано обставини, що мали значення для справи, оскаржувані рішення є таким, що не відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги щодо основного рішення апелянт послався на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, додатково зауваживши на тому, що:
- відповідно до пункту 6.4.2. статуту Всеукраїнської профспілки НВФ (у редакції, чинній на момент проведення оскаржуваної реєстраційної дії) Центральний комітет Всеукраїнської профспілки НВФ, зокрема, затверджує рішення про створення, реорганізацію чи ліквідацію профспілкових організацій профспілки;
- Використання у Статуті дієслова «затверджує», а не «може затверджувати» або «має право розглянути» і тд, означає, що затвердження не є дискреційним правом, а обов'язковим етапом процедури;
- водночас, відповідно до пункту 12.1. статуту визначено, що організація профспілки може бути реорганізована або ліквідована за рішенням відповідної конференції чи зборів у встановленому порядку або за вимогою Центрального комітету профспілки. Таке рішення повинно бути обґрунтовано. Однак, пункт 12.1. статусу ніяким чином не нівелює пункту 6.4.2 цього ж статуту;
- тобто, Первинна профспілка НВФ може ініціювати реорганізацію та прийняти рішення, але немає повноважень її завершити самостійно без погодження Центрального комітету, відповідно до пункту 6.4.2. статуту Всеукраїнської профспілки НВФ. У даному випадку рішення конференції - це лише внутрішній проект змін, який набуває сили лише після затвердження Центрального комітету.
Щодо наявності підстав для скасування додаткового рішення апелянтом зазначено наступне:
- судом першої інстанції не враховано, що справа не вирізняється особливою складністю, а представником позивача не наведено у чому полягала складність необхідних для надання послуг;
- судом першої інстанції не враховано, що позивач заявляючи клопотання про витребування доказів та клопотання про долучення доказів мав на меті лише вирішити внутрішні питання та конфлікт, які виникли між останнім та третьою особою, що не стосуються предмету спору;
- також судом першої інстанції не враховано, що твердження позивача про відсутність у відзиві відповідача на позовну заяву клопотання про зменшення витрат на професійну допомогу є хибними, з огляду на наступне:
1) позивачем не надано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат які він поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, так як позовна заява містить лише інформування щодо суми (7 000,00 грн.), а у матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б давали змогу попередньо встановити її формування;
2) отже, відповідач не мав можливості подати клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки позовна заява не містила попереднього розрахунку суми судових витрат з підтверджуючими доказами;
- під час ухвалення додаткового рішення судом першої інстанції не було враховано, що під час розподілу судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу;
- вказане свідчить про те, що додаткове рішення підлягає скасуванню, оскільки таке рішення прийняте без дотримання принципу співмірності, пропорційності, складності та характеру справи (позов немайнового характеру), а також без урахування правової позиції Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2025 справа № 910/1491/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 у справі № 910/1491/25 апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2025 у справі № 910/1491/25 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України; надано Міністерству юстиції України строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надання доказів сплати (доплати) судового збору у розмірі 726,72 грн.
16.07.2025 від апелянта до суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, в додатках до якої міститься платіжна інструкція № 1281 від 15.07.2025 про сплату 726,72 грн., в призначенні платежу вказано: «суд.зб.,за поз. Перв.проф.орг.ВППНВФ ПАТ «АрселорМіттал Кривий РІГ» за ап..ск.на ріш.ГС міста Києва від 04.06.2025, у спр.№910/1491/25, Північний АГС».
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2025 у справі № 910/1491/25, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 910/1491/25 призначено до розгляду на 09.09.2025 об 11:20 год., матеріали справи № 910/1491/25 витребувано у Господарського суду міста Києва.
24.07.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали цієї справи.
04.08.2025 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославши на те, що:
- частина доводів апеляційної скарги ідентичні тим, які відповідач наводив в суді першої інстанції і яким судом першої інстанції було надано відповідну оцінку під час судового розгляду справи, а позивач відреагував на них наведенням своїх аргументів у відповіді на відзив;
- виходячи з того, що позивач є відокремленою юридичною особою, яка у своїй діяльності регламентується положенням про ППО розробленим на підставі Статуту, ніхто не може завадити позивачу реалізовувати визначене законодавством України, Положенням та Статутом законне право на припинення шляхом реорганізації;
- положення пункту 6.4.2. Статуту по своїй правовій суті є формальними (за ознаками необов'язковості, неконкретності та відсутності механізму реалізації) та таким, що не має жодного відношення до позивача, а є виключно повноваженням ЦК Всеукраїнської профспілки НВФ, а будь-яка формальна перепона, що може завадити суб'єкту правовідносин реалізувати законні права та інтереси, не може послужити підставою для скасування в цілому законного рішення державного реєстратора;
- не відповідає дійсності та суперечить Статуту твердження відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, про те, що позивач перебуває у безпосередньому підпорядкуванні Центрального комітету на підставі постанови Центрального комітету Всеукраїнської профспілки НВФ № 8/1 від 05.10.2018, якою ППО примусово виведено із підпорядкування міського комітету Криворізької міської організації профспілки ВП НВФ;
- видання відповідачем оспорюваного наказу жодним чином не пов'язане із захистом прав Всеукраїнської профспілки НВФ від протиправних дій державного реєстратора або будь-яких інших осіб;
- відповідач в даній справі своєчасно не реалізував своє право на звернення із клопотанням про зменшення заявленого розміру витрат на правничу допомогу та надання відповідних доказів, а відтак його вимога про відмову у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу є несвоєчасною, тобто такою яка обґрунтована припущеннями і не підкріплена жодними доказами.
30.08.2025 до суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні у справі № 910/1491/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2025 вказану заяву задоволено.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2025 розгляд апеляційної скарги відкладено на 17.09.2025 об 11:30 год., постановлено провести розгляд справи № 910/1491/25 в режимі відеоконференції.
Станом на 17.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.
Треті особи представників в судове засідання не направили.
Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників третіх осіб за наявними матеріалами апеляційного провадження.
Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення суду першої інстанції зміні чи скасуванню, з наступних підстав.
Первинна профспілкова організація Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - Первинна профспілкова організація; ППО) має статус юридичної особи та діє на підставі Статуту Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - Профспілка), затвердженого з'їздом від 15.03.2017 (далі - статут).
На виконання рішення конференції ППО б/н від 25.02.2024 уповноважена конференцією особа звернулася до державного реєстратора щодо проведення реєстраційних дій. Державним реєстратором Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Спіріною М.В. 20.03.2024 проведено реєстраційну дію №1002271270015010309 «Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації», унаслідок якої до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (надалі - ЄДР) була внесена інформація про рішення ППО щодо її припинення в результаті реорганізації.
Профспілка звернулася до Міністерства юстиції України зі скаргою, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 05.04.2024 за №62648-33-24, та надісланою листом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 09.04.2024 №23108/06.7-11, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10.04.2024 за № СК-2132-24 (далі - скарга) щодо вищезазначених реєстраційних дій.
Розгляд скарги Центральною колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі - колегія) відбувся 29.04.2024.
За результатами розгляду скарги колегія склала висновок від 29.04.2024, у якому рекомендувала:
- скарги Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів задовольнити;
- визнати вчиненою з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» та анулювати реєстраційну дію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 20.03.2024 № 1002271270015010309 «Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації», проведену державним реєстратором Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Спіріною Мариною Валеріївною щодо Первинної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (ідентифікаційний код юридичної особи 35927661);
- тимчасово блокувати державному реєстратору Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Спіріній Марині Валеріївні доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань строком на 14 (чотирнадцять) днів.
Висновок Колегії мотивований тим, що відповідно до пункту 6.4.2. статуту Всеукраїнської профспілки НВФ Центральний комітет Всеукраїнської профспілки НВФ, зокрема, затверджує рішення про створення, реорганізацію чи ліквідацію профспілкових організацій профспілки. Однак, з поданого для проведення оскаржуваної реєстраційної дії протоколу конференції рішення про припинення діяльності Первинної профспілки НВФ шляхом її реорганізації Центральним комітетом Всеукраїнської профспілки НВФ не затверджувалось. Чинним законодавством передбачено, що державний реєстратор відмовляє у державній реєстрації у разі, якщо документи суперечать статуту громадського формування. Таким чином, Колегія дійшла висновку, що оскаржувана реєстраційна дія вчинена з порушенням реєстраційного законодавства, у зв'язку з чим така оскаржувана реєстраційна дія підлягає анулюванню, а скарга - задоволенню. З огляду на характер порушень, допущених державним реєстратором Спіріною М.В. у сфері державної реєстрації, Колегія дійшла висновку, що є достатні підстави для тимчасового блокування державному реєстратору Спіріній М.В. доступу до ЄДР строком на 14 (чотирнадцять) днів.
На підставі Висновку Колегії від 29.04.2024, Міністерство юстиції України прийняло наказ від 27.05.2024 №1567/5, яким:
1. Скаргу Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів задоволено;
2. Визнано вчиненою з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» та анульовано реєстраційну дію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 20.03.2024 №1002271270015010309 «Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації», проведену державним реєстратором Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Спіріною Мариною Валеріївною щодо Первинної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (ідентифікаційний код юридичної особи 35927661);
3. Тимчасово блоковано державному реєстратору Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Спіріній Марині Валеріївні доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань строком на 14 (чотирнадцять) днів;
4. Виконання пункту 2 наказу покладено на Офіс протидії рейдерству;
5. Виконання пункту 3 наказу покладено на Державне підприємство «Національні інформаційні системи».
З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 27.05.2024 № 1567/5 «Про задоволення скарги».
Правові позиції сторін детально викладені вище.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2025у справі № 910/1491/25 позов задоволено частково:
- закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування пунктів 3 і 5 наказу Міністерства юстиції України від 27.05.2024 №1567/5 «Про задоволення скарг» на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України;
- визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 27.05.2024 №1567/5 «Про задоволення скарг» в частині пунктів 1; 2; 4;
- до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено витрати зі сплати судового збору в сумі 1 453,44 грн.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а відтак, враховуючи, що рішення в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування пунктів 3 і 5 наказу Міністерства юстиції України від 27.05.2024 №1567/5 «Про задоволення скарг» на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, в цій частинах рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.
При цьому колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України).
Касаційний суд неодноразово звертав увагу на те, що принцип «заборони повороту до гіршого» («non reformatio in peius») відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення).
Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2023 у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23, 21.06.2023 у справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22).
Верховний Суд у постанові від 24.05.2023 у справі № 179/363/21зауважив на тому, що обсяг апеляції був обмежений рішенням суду щодо заборгованості за аліментами, які ще не були виплачені, та скасування списання заборгованості у разі недотримання цього зобов'язання, а відтак суд не повинен був самостійно погіршувати позицію заявника скарги в тій частині, в якій рішення суду не було оскаржене.
Аналогічна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.07.2025 та від 08.10.2025 у справі № 922/1715/22 якими були скасовані постанови апеляційного суду в частині розгляду тих позовних вимог, які апелянтом не оскаржувались з посиланням на те, що судом апеляційної інстанції не було враховано принципу «заборони повороту до гіршого».
Отже предметом апеляційного перегляду є рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 27.05.2024 №1567/5 «Про задоволення скарг» в частині пунктів 1, 2 та 4.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до суду.
Міністерство юстиції України розглядає, зокрема, скарги на проведені державним реєстратором реєстраційні дії.
Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів особою, права якої порушено, протягом двох місяців з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав, але не пізніше одного року з дня прийняття відповідного рішення, здійснення дії або бездіяльності.
Скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації подається у письмовій формі безпосередньо до суб'єкта розгляду скарги та має містити відомості про прізвище, ім'я, по батькові (найменування) скаржника, його місце проживання (місцезнаходження), номер телефону та/або адресу електронної пошти, суть (реквізити) оскаржуваного рішення, дій або бездіяльності, обставини, якими обґрунтовується порушення прав скаржника, а також прохання (вимоги) скаржника та дату складення скарги.
Скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації має бути підписана скаржником або його представником. Така скарга може бути подана в електронній формі за умови підписання її скаржником або його представником з використанням кваліфікованого електронного підпису або застосуванням засобів електронної ідентифікації з високим рівнем довіри відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». До скарги, підписаної представником, додаються докази на підтвердження його повноважень.
До скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації можуть бути додані документи (їх копії), що підтверджують порушення прав скаржника.
У ч. 6 цієї ж статті Закону визначено, що за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають одне з таких мотивованих рішень, яке не пізніше наступного робочого дня з дня його прийняття розміщується на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України чи відповідного територіального органу:
про задоволення скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації);
про відмову в задоволенні скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність відповідають законодавству у сфері державної реєстрації);
про залишення скарги без розгляду по суті.
Частиною 7 цієї статті Закону визначено, що у разі задоволення скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації або підтвердження факту використання ідентифікаторів доступу державного реєстратора до Єдиного державного реєстру іншими особами Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають рішення, зокрема, про визнання вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання реєстраційної дії, анулювання рішення територіального органу Міністерства юстиції України.
Підставою для визнання прийнятою з порушенням цього Закону та анулювання реєстраційної дії є:
а) Міністерством юстиції України встановлено, що державний реєстратор провів реєстраційну дію з порушенням загальних засад державної реєстрації, визначених пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 4 цього Закону. У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну засаду державної реєстрації (з посиланням на відповідне положення цього Закону), з порушенням якої державним реєстратором проведено реєстраційну дію;
б) Міністерством юстиції України встановлено, що реєстраційні дії проведено за наявності підстав для відмови в державній реєстрації. У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну підставу (з посиланням на відповідне положення цього Закону), всупереч якій проведено реєстраційну дію;
в) Міністерством юстиції України встановлено, що реєстраційні дії проведено всупереч санкціям, застосованим відповідно до Закону України «Про санкції». У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну санкцію (з посиланням на відповідне положення Закону України «Про санкції»), всупереч якій проведено реєстраційну дію.
Реєстраційна дія визнається вчиненою з порушенням цього Закону та скасовується виключно у разі неможливості відновлення порушеного права скаржника шляхом прийняття Міністерством юстиції України рішень, передбачених пунктами 2 і 3 цієї частини.
Не можуть бути підставою для визнання вчиненою з порушенням цього Закону та скасування реєстраційної дії допущені під час її проведення формальні (несуттєві) помилки, які не впливають на об'єктивність, достовірність та повноту відомостей у Єдиному державному реєстрі.
Одночасно із визнанням вчиненою з порушенням цього Закону та анулюванням реєстраційної дії, анулюванням рішення територіального органу Міністерства юстиції України, а також у разі відсутності підстав для їх анулювання Міністерство юстиції України може прийняти одне із рішень, передбачених пунктами 4-6 цієї частини.
Рішення про визнання вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання реєстраційної дії, про анулювання доступу державного реєстратора до Єдиного державного реєстру, про притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України за результатами розгляду відповідної скарги приймаються виключно Міністерством юстиції України.
У разі якщо за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації виявлено порушення законодавства, що має наслідком порушення прав та законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, Міністерство юстиції України, його територіальні органи вживають заходів для повідомлення про це правоохоронних органів.
У разі визнання вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання реєстраційної дії Міністерство юстиції України забезпечує відновлення попереднього становища, яке існувало до проведення такої реєстраційної дії, шляхом внесення відомостей до Єдиного державного реєстру в порядку, встановленому цим Законом.
Аналогічні за змістом положення наведені у ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»
Згідно п. 9 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.205 №1128 (зі змінами) (далі - Порядок) під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін'юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об'єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує: 1) чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту; 2) чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту прийнято, вчинено на законних підставах; 3) чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні; 4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації; 5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.
Відповідно до п. 10 цього Порядку для забезпечення можливості участі у колегіальному розгляді скарги у сфері державної реєстрації скаржника, державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів (далі - заінтересовані особи), або надання зазначеними особами письмових пояснень по суті скарги Мін'юст чи відповідний територіальний орган не пізніше ніж за два дні, а під час воєнного стану - за 15 днів до дня засідання колегії забезпечує оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті інформації про дату, час і місце такого засідання, а під час воєнного стану - про дату засідання, та додатково повідомляє зазначену інформацію заінтересованим особам засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, доданих до неї документах, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел).
Розгляд скарг у сфері державної реєстрації під час дії воєнного стану проводиться без участі заінтересованих осіб.
Як встановлено вище, підставою для визнання незаконною та анулювання реєстраційної дії щодо реорганізації позивача став висновок колегії про суперечність поданих документів статуту громадського формування, а саме пункту 6.4.2., який визначає, зокрема, повноваження Центрального комітету профспілки щодо затвердження рішення про створення, реорганізацію чи ліквідацію профспілкових організацій профспілки.
Відповідно до ч.1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Статтею 18 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» унормовано, що профспілки, їх об'єднання можуть припинити свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску).
Рішення про реорганізацію чи ліквідацію (саморозпуск) приймається з'їздом (конференцією), загальними зборами відповідно до статуту (положення) профспілки, об'єднання профспілок. Одночасно з прийняттям такого рішення з'їзд (конференція), загальні збори приймають рішення про використання майна та коштів профспілок, їх об'єднань, що залишилися після проведення всіх необхідних розрахунків, на статутні чи благодійні цілі.
У відповідності до пункту 6.2. статуту Первинна профспілкова організація є основною організацією профспілки, створюється на засадах добровільності, за місцем трудової діяльності (навчання) або за територіальною ознакою (місцем проживання) при наявності не менше 3 осіб, які виявили бажання об'єднатися у первинну організацією, здійснює ті ж функції, виконує ті ж завдання, вирішує ті ж питання що і профспілка у цілому в межах своєї компетенції згідно цього статуту та Положення про первинну організацію профспілки.
Аналогічний статус ППО визначає пункт 1.1. Положення про первинну профспілкову організацію Всеукраїнська профспілка працівників науки, виробництва та фінансів, затвердженого Центральним комітетом профспілки від 25.01.2000 (далі - положення).
Згідно з пунктом 6.2.3. статуту Первинна профспілкова організація, виходячи зі статутних цілей і завдань профспілки, самостійно визначає пріоритети своєї діяльності та принципи організаційного устрою.
Первинна профспілкова організація є юридичною особою, має печатку та штампи, за встановленим вищим виборним органом профспілки зразком, має поточні рахунки у банках, які відкриваються (закриваються) за письмовим дозволом вищого виборного органу профспілки, здійснює свої функції на Підставі положення про первинну профспілкову організацію. Первинна профспілкова організація не відповідає по зобов'язанням членів профспілки та інших організацій профспілки, як і члени профспілки та інші органи профспілки не відповідають по зобов'язанням первинної організації профспілки (пункт 6.2.7. статуту).
Пунктом 12.1. статуту визначено, що організація профспілки може бути реорганізована або ліквідована за рішенням відповідної конференції чи зборів у встановленому порядку або за вимогою Центрального комітету профспілки. Таке рішення повинно бути обґрунтовано.
У разі ліквідації профспілкової організації відповідний орган, який прийняв таке рішення створює відповідну ліквідаційну комісію, яка складає ліквідаційний баланс (пункт 12.3. статуту).
Відповідно до пункту 2.1. положення вищим керівним органом первинної профспілкової організації є профспілкові збори.
Профспілкові збори (конференція), зокрема, приймають рішення про входження до первинної профспілки, про припинення діяльності, ліквідацію первинної профспілкової організації (підпункт 2.11.10. пункту 2.10. положення).
Отже, статутом чітко передбачена можливість реорганізації Первинної профспілкової організації або за рішенням відповідної конференції (зборів) у встановленому порядку або за вимогою Центрального комітету профспілки.
У даному випадку рішення про реорганізацію було прийнято саме позивачем (оформлене Протоколом конференції Первинної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів ПАТ «Арселор Міттал Кривий Piг» від 25.02.2024).
Відповідно до пункту 6.4.1. статуту Центральний комітет /ЦК/, як вищий виборний орган профспілки, координує діяльність центральних, місцевих обласних, регіональних, республіканської Автономної республіки Крим, адміністрацій та інших організацій.
За змістом пункту 6.4.2. статуту Центральний комітет профспілки, зокрема, затверджує рішення про створення, реорганізацію чи ліквідацію профспілкових організацій профспілки.
У контексті наведеного суд першої інстанції цілком вірно виснував, що наявність у Центрального комітету профспілки повноважень щодо затвердження рішення про реорганізацію профспілкових організацій профспілки не позбавляє Первинну профспілкову організацію можливості самостійно здійснити реорганізацію за рішенням відповідної конференції чи зборів у встановленому порядку, без затвердження Центрального комітету профспілки.
За таких обставин суд вважає необґрунтованим висновок Колегії про суперечність рішення Первинної профспілкової організації про реорганізацію положенням пункту 6.4.2. статуту профспілки та наявності підстав для відмови у державній реєстрації.
Вказаним спростовуються твердження відповідача про те, що Первинна профспілка НВФ може ініціювати реорганізацію та прийняти рішення, але немає повноважень її завершити самостійно без погодження Центрального комітету, відповідно до пункту 6.4.2. статуту Всеукраїнської профспілки НВФ.
Окрім того, зі змісту скарги Всеукраїнської профспілки працівників науки виробництва та фінансів не вбачається будь-якого обґрунтування порушення прав скаржника, а з огляду на викладені вище висновки, колегією суддів під час розгляду справи таких не встановлено, що відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 34 «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» є самостійною та достатньою підставою для залишення скарги без розгляду по суті.
Водночас, як суд першої інстанції цілком вірно відхилив доводи позивача та третьої особи-2 без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача про відсутність повноважень у Петриченка П.М. на представництво інтересів скаржника, оскільки згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів з 2006 року є Петриченко П.М., з посиланням на те, що:
- відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою;
- вказане свідчить про те, що порушення Міністерством юстиції України порядку розгляду скарги щодо перевірки повноважень представника скаржника не доведено.
За таких обставин, наказ Міністерства юстиції України від 27.05.2024 №1567/5 «Про задоволення скарг» підлягає визнанню незаконним та скасуванню в тій частині, що порушує права та інтереси позивача у справі, а саме в частині пунктів 1, 2, 4 резолютивної частини наказу. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог залишається без змін.
Щодо додаткового рішення, колегія суддів зазначає про таке.
Стаття 221 ГПК України встановлює, що:
- якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 1);
- для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 2);
- у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу (ч. 3).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч. 3 ст. 244 ГПК України).
Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а докази понесення таких витрат - до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
З матеріалів справи слідує, що:
- у позові позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс у зв'язку з розглядом справи, зазначивши, що судові витрати на професійну правничу допомогу, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом даної справи судом першої інстанції орієнтовно складають 7 000,00 грн., а також просив стягнути з відповідача понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу;
- 10.06.2025 до суду першої інстанції надійшла заява позивача про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу (вказана заява подана через систему Електронний суд 09.06.2025, тобто у визначений ГПК України п'ятиденний строк - примітка суду), у якій останній просить ухвалити додаткове рішення у справі № 910/1491/25 про стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним у Господарському суді міста Києва витрат на професійну правничу допомогу в сумі 11 304,53 грн. До вказаної заяви додані докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.
Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;
- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
На підтвердження понесених витрат представником позивача додано до матеріалів справи копії договору про надання правничої допомоги №1 від 01.01.2025, додаткової угоди №1 від 01.01.2025, ордера адвоката серії АІ номер 1651151 від 06.02.2025, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, рахунку №06/06 від 06.06.2025 на оплату гонорару та Акту №1 приймання-передачі правничої допомоги від 06.06.2025.
Наданими позивачем документами підтверджено наступне.
Правова допомога надавалася позивачу на підставі договору про надання правничої допомоги № 1 від 01.01.2025 (надалі - Договір), який був укладений між Первинною профспілковою організацією Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (надалі - Клієнт) та Адвокатом Балюрою Андрієм Станіславовичем (надалі - Адвокат).
Відповідно до п. 1.1 договору Адвокат зобов'язується надати Клієнту визначену цим Договором правничу (правову) допомогу щодо захисту інтересів останнього в будь-яких органах державної влади та місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності та підпорядкування, а також в загальних, господарських, та адміністративних судах загальної юрисдикції, у виконавчому провадженні, в Конституційному Суді України з питань, що виникають в зв'язку з здійсненням Клієнтом діяльності, передбаченої його установчими документами, а Клієнт зобов'язується прийняти та оплатити, надані Адвокатом послуги з правової (правничої) допомоги.
У п. 1.2. Договору сторони погодили, що Адвокат надає правову/правничу допомогу у вигляді: абонентського обслуговування та професійної правничої допомога у формі представництва інтересів Клієнта у судах під час здійснення цивільного, кримінального, адміністративного, господарського судочинства.
За умовами п. 2.1. Договору розмір винагороди за постійне абонентське обслуговування зазначене у п.п. 1.2.1. п. 1.2. Розділу 1 Договору становить 10 000 (десять тисяч) грн.. за календарний місяць.
Розмір винагороди за послуги зазначені у п.п. 1.2.2. п. 1.2. Розділу 1 Договору, не є сталим та обчислюється виходячи з того, що 1 година надання Адвокатом послуг за цим Договором (як пов'язаних з судовим розглядом справи так і тих, що передували зверненню до суду із певним позовом) дорівнює 50-ти відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на місяць, в якому сторонами буде підписаний акт приймання передачі наданих послуг з професійної правничої допомоги (п. 2.2. Договору).
Відповідно до п. 2.3. Договору остаточний розмір винагороди за послуги визначені у п. 2.2. Договору, а також умови їх оплати, деталізація, порядок оплати, визначаються Додатковою угодою № 1, яка є невід'ємною частиною даного Договору.
Згідно з п. 2.4. Договору на підтвердження факту надання Адвокатом Клієнту послуг з постійного абонентського обслуговування у розмірі визначеному п. 2.1. розділу 2 цього Договору, щомісячно не пізніше 2 числа наступного місяця складається Акт, що підписується Сторонами на підставі якого не пізніше 3 днів після підписання здійснюється оплата.
Матеріалами справи підтверджено, що сторонами укладено додаткову угоду № 1 до Договору, яким сторони погодили назви послуг та їх вартість.
З Акту №1 приймання-передачі правничої допомоги від 06.06.2025 вбачається, що позивачу бали надані наступні послуги:
- Аналіз наявних у Клієнта документів з подальшим складанням, оформленням та поданням до суду позовної заяви - 3 028,00 грн.;
- Аналіз відзиву відповідача від 28.02.2025 з подальшим складанням, оформленням та направленням відповіді на відзив № 05-03/25-3 до суду та іншим учасникам справи - 1 514,00 грн.;
- Складання та подання від імені Клієнта клопотання № 11-03-25-1 про витребування доказів у Третьої особи - 757,00 грн.;
- Участь у судовому засіданні 12.03.2025 - 555,13 грн.;
- Участь у судовому засіданні 09.04.2025 - 353,27 грн.;
- Складання та подання від імені Клієнта клопотання № 22-04/25-1 про подання доказів - 757,00 грн.;
- Участь у судовому засіданні 23.04.2025 - 277,57 грн.;
- Участь у судовому засіданні 14.05.2025 - 1 791,57 грн.;
- Участь у судовому засіданні 04.06.2025 - 1 514,00 грн.
Як зазначає позивач, адвокатом надана професійна правнича допомога клієнту, детальний опис якої наведено у Акті приймання-передачі наданої правової допомоги з зазначенням вартості таких послуг, що в сукупності складає 11 04,53 грн.
Балюра Андрій Станіславович є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.
Доказів оплати наданих послуг матеріали справи не містять, проте:
- не є підставою для відмови у стягнення витрат на професійну правничу допомогу відсутність надання доказів їх оплати позивачем, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України). Вказана правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19;
- Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає позицію щодо юридичного терміну «фактично понесені» витрати на правову допомогу, згідно з якою в ситуації, коли заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, але він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями на користь особи, яка представляла заявника протягом провадження у Європейському суді з прав людини, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними». З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Тогджу проти Туреччини», заява № 27601/95, п. 158, від 31 травня 2005 року; «Начова та інші проти Болгарії», заяви №№ 43577/98 і 43579/98, п. 175, ECHR 2005 VII; «Імакаєва проти Росії», заява № 7615/02, ECHR 2006 XIII; «Карабуля проти Румунії», заява № 45661/99, п. 180, від 13.07.2010; «Бєлоусов проти України», заява № 4494/07, п. 116, від 07.11.2013.
Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу Адвокатом послуг на заявлену до стягнення суму.
Щодо обставин, пов'язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 ГПК України, згідно з яким у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що зважаючи на положення ч. 2 ст. 129 ГПК України та враховуючи закриття провадження у справі в частині сплаченого відповідачем розміру заборгованості та часткове задоволення позову, розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, який буде пропорційним задоволеним позовним вимогам, складає 312 003,00 грн.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
У суді першої інстанції відповідач подав письмові запереченнях на клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в яких просив суд відмовити в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, пославшись на те, що:
- справа не вирізняється особливою складністю, а представником позивача не наведено у чому полягала складність необхідних для надання послуг;
- судом першої інстанції не враховано, що позивач заявляючи клопотання про витребування доказів та клопотання про долучення доказів мав на меті лише вирішити внутрішні питання та конфлікт, які виникли між останнім та третьою особою, що не стосуються предмету спору;
- твердження позивача про відсутність у відзиві відповідача на позовну заяву клопотання про зменшення витрат на професійну допомогу є хибними, з огляду на наступне:
1) позивачем не надано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат які він поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, так як позовна заява містить лише інформування щодо суми (7 000,00 грн.), а у матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б давали змогу попередньо встановити її формування;
2) отже, відповідач не мав можливості подати клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки позовна заява не містила попереднього розрахунку суми судових витрат з підтверджуючими доказами;
- під час розподілу судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу;
Аналогічні за змістом доводи наведені відповідачем в апеляційній скарзі.
Щодо вказаних доводів, колегія суддів зазначає про таке.
Позивачем разом з заявою про ухвалення додаткового рішення надано належні докази, які дають можливість визначити обсяг наданих послуг та їх вартість а відтак відповідач мав можливість сформувати і викласти свої аргументи щодо спростування такої суми під час розгляду вказаної заяви позивача.
З матеріалів справи слідує, що детальний опис робіт (наданих послуг) фактично наведений Акті №1 приймання-передачі правничої допомоги від 06.06.202, а відтак сам лише факт відсутності детального опису робіт із зазначенням часу, витраченого адвокатом на їх виконання, не позбавляє відповідача можливості доводити неспівмірність цих витрат. В свою чергу, за обставин, що склались, відмова позивачу у стягнення витрат на послуги адвоката лише з огляду на відсутність детального опису робіт із зазначенням часу, витраченого адвокатом на їх виконання буде свідчити про надмірний формалізм.
Також колегія суддів зауважує на тому, що саме відповідач повинен довести невідповідність заявленої позивачем до стягнення вартості послуг з юридичного супровіду в суді першої інстанції вимогам чинного законодавства та обставинам справи, проте відповідачем фактично не наведено конкретних посилань на розмір відповідних ринкових цін та не мотивовано, в чому саме полягає така не співмірність. В свою чергу колегією суддів не встановлено, що надання таких послуг є не доведеними, а їх вартість неспіврозмірнимою із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Слід зауважити і на тому, що матеріалами справи підтверджується представництво Адвокатом інтересів позивача в суді першої інстанції, в той час як відповідач у запереченнях фактично просить взагалі відмовити у стягненні вартості таких послуг, що явно не відповідає середньому розміру цін на ринку та, відповідно, не відповідає принципу господарського судочинства, передбаченому у п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України, а саме відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який, з огляду на спірні правовідносини, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та враховуючи результати розгляду даної справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн. Додаткове рішення суду першої інстанції залишається без змін.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 та додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2025 у справі № 910/1491/25, отже підстав для їх скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Міністерства юстиції України задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2025 у справі № 910/1491/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 у справі № 910/1491/25 залишити без змін.
3.Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2025 у справі № 910/1491/25 залишити без змін.
4. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 17.09.2025
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді О.О. Хрипун
О.В. Тищенко