вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" вересня 2025 р. Справа№ 910/1168/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Гончарова С.А.
Тарасенко К.В.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 10.09.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Тепло» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2025 (повний текст рішення складено 12.05.2025) та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2025 (повний текст додаткового рішення складено 28.05.2025)
у справі №910/1168/25 (суддя Пукшин Л.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Тепло»
до Бойченка Андрія Сергійовича
про стягнення 1 242 966,22 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЕО ТЕПЛО" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Бойченка Андрія Сергійовича про стягнення 1 242 966,22 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору підряду № 26/02 від 26.02.2024 позивачем було сплачено на користь відповідача попередню оплату у розмірі 80 % загальної вартості виробу, що склала 369 760,00 грн, однак відповідач своїх зобов'язань за договором не виконав, у зв'язку з чим і виникла вказана заборгованість, яку позивач просить стягнути в судовому порядку. Крім того, позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню у розмірі 845 826,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 27 380,22 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.05.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення Господарського суду міста Києва обґрунтоване тим, що матеріали справи не містять погоджених сторонами специфікацій та затверджено конструктиву Виробу, що в свою чергу свідчить про неможливість встановлення як обсягу робіт так і строку виконання робіт. Крім того, позивач не надав суду будь-яких доказів на спростування доказів щодо виконання договору відповідачем в частині виготовлення та поставки виробів, при цьому, будь-яких клопотань про призначення експертизи з метою встановлення дійсного обсягу виконаних відповідачем робіт та їх вартості сторонами заявлено не було. А тому суд дійшов висновку про неможливість стягнення з відповідача на користь позивача усієї сплаченої позивачем суми авансового платежу за договором.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Гео Тепло» звернулося 02.06.2025 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 02.06.2025, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2025 у справі №910/1168/25 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об'єктивно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.
Скаржник зазначає, що специфікації до Договору дійсно відсутні, однак, сторонами був підписаний договір і позивачем його умови виконувалися, з чого випливає, що сторони домовилися про предмет Договору. При цьому, як стверджує позивач сторонами було погоджено конструктив (ескізи) виробу ще до здійснення позивачем авансового платежу, що підтверджується скріншотами з переписки між позивачем та відповідачем, які надані разом з апеляційною скаргою. Також, позивачем надано самі ескізи, які містяться у переписці, з яких вбачається дата затвердження таких ескізів та фактичне погодження конструктиву, що стало підставою для подальшого перерахування позивачем на користь відповідача авансового платежу. Також позивач зазначає, що 24.02.2024 року відповідачем було надано комерційну пропозицію на основі затвердженого конструктиву виробу, на основі якої було здійснено фінальне затвердження всіх умов 26.02.2024 року.
Оскільки, як стверджує скаржник окремих замовлень та додаткових угод до договору не укладалось, то відповідно конструктив виробу був погоджений і мав бути виконаний у строк до 19.06.2024.
Позивач зазначає в апеляційній скарзі, що відповідачем не було надано жодного доказу на підтвердження інформації, що ним було виконано роботи за Договором частково або в повному обсязі. Матеріали справи не містять офіційного листування між контрагентами щодо виконання відповідачем робіт за Договором, крім того відповідачем не направлявся акт приймання-передач виконаних робіт для його подальшого підписання сторонами, а тому твердження відповідача про виконання зобов'язання за Договором фактично нічим не підтверджується. Також, як зазначає скаржник, не підтверджується відтермінування дати доставки виробу позивачем та недопуск працівників відповідача до приміщення задля збирання виробу. А тому, рішення суду першої інстанції в частині висновків щодо чинення позивачем перешкод відповідачу у виконанні зобов'язання ґрунтується виключно на припущеннях та не може бути основою для прийняття рішення у даній справі. Крім того, як вважає позивач, судом першої інстанції не було встановлено, що відповідачем зобов'язання за Договором було виконано в повному обсязі.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2025 справу №910/1168/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Сибіга О.М., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Тепло» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2025 у справі №910/1168/25. Призначено до розгляду на 02.07.2025. Витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1168/25.
Водночас, додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2025 заяву Бойченка Андрія Сергійовича про стягнення судових витрат у справі задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Тепло» на користь Бойченка Андрія Сергійовича витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн. В іншій частині заяви відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим додатковим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Гео Тепло» звернулося 17.06.2025 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 16.06.2025, у якій скаржник просив суд скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2025 у справі № 910/1168/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Бойченка Андрія Сергійовича про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що відповідачем до суду першої інстанції надано договір про надання правової допомоги, але не надано додаткової угоди до такого договору у якій би конкретизувався обсяг запланованих до надання послуг. Таким чином, неможливо встановити чи дійсно сторони домовилися про надання послуг, які вказані у Акті наданих послуг. Крім того, Договір про надання правової допомоги №11-02/2025 від 11.02.2025, укладений між відповідачем та адвокатом, взагалі не містить інформації про домовленість між представником відповідача та відповідачем щодо представництва інтересів клієнта у господарській справі № 910/1168/25.
Також позивач вказує, що складність справи та виконаних адвокатом робіт явно не відповідає заявленому відповідачем розміру гонорару, а представником відповідача фактично було складено та подано до суду відзив на позовну заяву, а подані відповідачем заперечення на відповідь на відзив не містили заперечень по суті позовним вимог.
Таким чином, на думку скаржника, заява відповідача про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат у справі №910/1168/25, за твердженням позивача, не підлягала задоволенню у зв'язку з тим, що заявлений відповідачем розмір витрат на правничу допомогу не є співмірним та обґрунтованим, такий розмір виходить за межі розумності та обсягу наданих послуг, а тому така вимога щодо стягнення судових витрат не підлягає задоволенню.
Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 17.06.2025 справу №910/1168/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Тепло» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2025 у справі №910/1168/25. Об'єднано апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Тепло» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2025 у справі №910/1168/25 з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Тепло» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2025 у справі №910/1168/25, в одне апеляційне провадження для спільного розгляду. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Тепло» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2025 у справі №910/1168/25 призначено для спільного розгляду з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Тепло» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2025 у справі №910/1168/25 в судовому засіданні 02.07.2025. Витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1168/25.
19.06.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/1168/25.
30.06.2025 на адресу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Тепло» надійшла заява, сформована в системі «Електронний суд» 30.06.2025, про участь в судовому засіданні у справі №910/1168/25, призначеному на 02.07.2025, а також в усіх інших судових засіданнях по справі, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
У зв'язку з перебуванням судді Сибіги О.М. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 30.06.2025 у справі №910/1168/25 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 прийнято справу №910/1168/25 за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Тепло» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2025 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Тарасенко К.В. Розгляд справи №910/1168/25 призначено на 10.09.2025, з проведенням судового засідання в режимі відеоконференції.
02.07.2025 до Північного апеляційного господарського суду (через систему «Електронний суд») надійшов відзив відповідача на апеляційні скарги позивача, в якому відповідач просив рішення господарського суду міста Києва від 07.05.2025 та додаткове рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2025 у справі №910/1168/25 залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.
03.07.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив відповідача на апеляційні скарги позивача, в якому відповідач просив рішення господарського суду міста Києва від 07.05.2025 та додаткове рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2025 у справі №910/1168/25 залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.
01.09.2025 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Бойченка Андрія Сергійовича надійшла заява, сформована в системі «Електронний суд» 01.09.2025, про забезпечення участі представника відповідача у судовому засіданні у справі №910/1168/25, призначеному на 10.09.2025, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 заяву Бойченка Андрія Сергійовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.
В судове засідання 10.09.2025 з'явились представник позивача, а представник відповідача брав участь в засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційних скарг, просив рішення господарського суду міста Києва від 07.05.2025 скасувати та задовольнити позовні вимоги, а також просив скасувати додаткове рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2025 з підстав наведених в апеляційних скаргах.
Представник відповідача заперечив проти доводів апеляційних скарг та просив залишити їх без задоволення, а судові рішення господарського суду міста Києва без змін.
Щодо доказів, долучених до апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
За імперативним приписом частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
При цьому, статтею 80 Господарського процесуального кодексу України чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, згідно з частиною 3 вказаної статті відповідач повинен подати до суду докази разом з поданням відзиву. Згідно з частиною 4 цієї статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частина 5 цієї статті визначає, що у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частина 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).
Приписи частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов'язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи".
Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 918/237/20).
Разом з тим, долучивши до апеляційної скарги скріншоти листування та комерційну пропозицію, позивач не зазначив об'єктивних причин неможливості їх подання до суду першої інстанції.
Прийняття вказаних доказів в суді апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не приймає долучені скаржником до апеляційної скарги докази.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 08.05.2024 №3684-IX, Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №3891-IX, Указом Президента України від 28.10.2024 №740/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4024-IX, Указом Президента України від 14.01.2025 №26/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4220-IX від 15.01.2025, Указом Президента України від 15.04.2025 №235/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 16.04.2025 № 4356-IX, Указом Президента України від 14.07.2025 №478/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15.07.2025 № 4524-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 07 серпня 2025 року строком на 90 діб, тобто до 05 листопада 2025 року.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, дійшла висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржувані рішення господарського суду міста Києва від 07.05.2025 та додаткове рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2025 слід залишити без змін з наступних підстав.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 26.02.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЕО ТЕПЛО" (надалі - замовник, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Бойченко Андрієм Сергійовичем (надалі - виконавець, відповідач) укладено договір підряду №26/02 (надалі - договір), відповідно до умов якого (п.1.1.) виконавець зобов'язаний виготовити, доставити, змонтувати та передати у власність замовнику меблі, а саме: офісні меблі, панелі, кухня (далі - "Виріб"), а замовник зобов'язаний прийняти та сплатити матеріали та роботи по виготовленню, доставці Виробу і монтажу елементів меблевих конструкцій Виробу.
Сторони обумовили в п. 2.1. договору, що замовлений виріб виготовляється згідно з специфікаціями (додатки №1 до даного договору, що є невід'ємною частиною договору), складеної шляхом погоджень з обох сторін та зафіксованої в ескізі (додаток № 1 до даного договору, що є невід'ємною частиною договору) з підписами замовника та виконавця.
Місце доставки і монтажу Виробу: м. Київ, просп. Валерія Лобановського 4г (п. 2.2. договору).
За умовами п. 3.2. договору всі зміни чи доповнення до виробів оформлюються окремими замовленнями, оформленими у вигляді додаткових угод до договору з урахуванням додаткових транспортних витрат і монтажних робот згідно з розцінками виконавця, погоджених з замовником, з відповідними змінами загальної вартості виробів, згідно п.2.1. даного договору.
У розділі 4 договору визначено обов'язки замовника, зокрема: замовник зобов'язується сплатити виконавцю 80% загальної вартості Виробу у вигляді авансового платежу, що складає 369 760,00 грн (п. 4.1.); кінцевий розрахунок в розмірі 20% загальної вартості виробу, що складає 92 440,00 грн сплачується замовником після підписання акту прийому-передачі виконаних робіт та за умови відсутності претензій з приводу якості виготовлення відповідного виробу протягом 2-х банківських днів з моменту підписання такого акту (п. 4.2); забезпечити вільні площі для робіт по монтажу виробу; повідомити про наявність і місце розташування електрокабелів, телефонних ліній та інших комунікацій на місці монтажу виробу, забезпечити можливість підключення електроінструментів до джерела живлення (п. 4.3.).
За умовами п. 5.1. договору виконавець зобов'язаний виготовити, доставити та змонтувати виріб протягом 25 робочих днів з наступного дня після отримання від замовника авансової оплати вартості виробу згідно п. 4.1., 4.1.1. договору та після затвердження конструктиву виробу.
Відповідно до п. 11.1. даний договір набирає чинності з дня підписання його сторонами і діє до 2025, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
На виконання умов договору, позивачем було перераховано відповідачу 80% загальної вартості Виробу, що відповідно становить 369 760,00 грн, а саме:
29.02.2024 року - платіж на суму 200 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 3419 від 29.06.2024 (призначення платежу - «Часткова оплата за офісні меблі та панелі зг. з Договором №26/02 від 26.02.2024 р., без ПДВ»);
04.03.2024 року - платіж на суму 50 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 3423 від 04.03.2024 (призначення платежу - «Часткова оплата за офісні меблі та панелі зг. з Договором №26/02 від 26.02.2024 р., без ПДВ»):
08.03.2024 року - платіж на суму 50 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 3431 від 08.03.2024 (призначення платежу - «Часткова оплата за офісні меблі та панелі зг. з Договором №26/02 від 26.02.2024 р., без ПДВ»);
15.05.2024 року - платіж на суму 69 760,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 3451 від 15.05.2024 (призначення платежу - «Часткова оплата за офісні меблі та панелі зг. з Договором №26/02 від 26.02.2024 р., без ПДВ»).
Позивач стверджує, що 19.06.2024 року - є останнім днем, коли відповідачем зобов'язання за Договором мало бути виконане в повному обсязі, однак такі роботи відповідачем виконані не були, а тому розмір невиконаного зобов'язання становить 369 760,00 грн.
Відповідно до заявки на доставку матеріалів 54-0117730 від 27.05.2024, а саме: замовлення 162-696711 від 27.05.2024 (фурнітура, ДСП(9)), 162-696338 від 27.05.2024 (фурнітура), 162-696813 від 27.05.2024, 162-696968 від 27.05.2024 доставлено за адресою м. Київ, просп. Валерія Лобановського 4г - 31.05.2024 та відповідно до заявки на доставку 54-0121368 друга частина доставки матеріалів, а саме: замовлення 162-754073 від 07.06.2024, замовлення 162-754078 від 07.06.2024, замовлення 162-754083 від 07.06.2024, замовлення 162-753972 від 07.06.2024, замовлення 162-759633 від 10.06.2024, замовлення 162-759664 від 10.06.2024, здійснена також за адресою м. Київ, просп. Валерія Лобановського 4г 13.06.2024.
Проте, 06.01.2025 позивачем було направлено на адресу відповідача повідомлення про відмову від договору підряду та відмову від прийняття простроченого зобов'язання за договором підряду з вимогою про повернення авансу (суми попередньої оплати) на підставі ч. 2 ст. 849 та ст. 693 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим, за твердженнями позивача, сплачений позивачем на користь відповідача авансовий платіж у розмірі 369 760,00 грн підлягає поверненню.
Оскільки відповідач не повернув зазначену суму, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача попередню оплату у розмірі 369 760,00 грн, а також пеню у розмірі 845 826,00 грн в порядку п. 6.5. договору та інфляційні втрати у розмірі 27 380,22 грн.
Як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції позивач зазначає, що відсутність підписаного акту прийому-передачі виконаних робіт є підтвердженням факту невиконання відповідачем зобов'язання за договором. Тобто, після здійснення позивачем перерахування на рахунок відповідача суми попередньої оплати, відповідач відмовився виконувати умови договору.
В свою чергу, відповідач, заперечуючи проти доводів позивача, зазначив, що вся комунікація стосовно замовлення виробу, внесення змін до конструкцій здійснювалась відповідачем із представником замовника, шляхом ведення активної переписки через Телеграм. За твердженням відповідача, представником замовника активно вносились правки до конструктиву в загальній групі в телеграм, що впливало на строки виконання замовлення. Крім того, відповідач зазначив, що представник замовника не надавав можливості завести всі меблі одночасно, а тому доставка здійснювалась двома частинами.
Отже, як вказує відповідач, оскільки конструктив виробу постійно змінювався (з боку замовника вносились зміни), замовник не забезпечив вчасно площі для робіт та монтажу, не допускав представників виконавця до приміщення для проведення остаточного виконання монтажу виготовлених меблів, то неможливість повного виконання робіт спричинена протиправними діями замовника.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 26/02 від 26.04.2024, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що за своєю правовою природою він є змішаним договором з елементами договору поставки та договору підряду.
Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Так у п. 1.1. договору сторонами визначено, що виконавець зобов'язаний виготовити, доставити, змонтувати та передати у власність замовнику меблі, а саме: офісні меблі, панелі, кухня (далі - "Виріб"), а замовник зобов'язаний прийняти та сплатити матеріали та роботи по виготовленню, доставці Виробу і монтажу елементів меблевих конструкцій Виробу.
У п. 2.1. договору сторони визначили, що замовлений Виріб виготовляється згідно з специфікаціями (додатки №1 до даного договору, що є невід'ємною частиною договору), складеної шляхом погоджень з обох сторін та зафіксованої в ескізі (додаток № 1 до даного договору, що є невід'ємною частиною договору) з підписами замовника та виконавця.
Однак, матеріалами справи не підтверджено, що сторонами підписано додаток № 1 до договору, яким би визначено характеристики виробу.
При цьому, колегія суддів апеляційного суду не приймає доводи скаржника, що сторонами було погоджено конструктив (ескізи) виробу ще до здійснення позивачем авансового платежу та підписання договору, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів, в розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження зазначеного.
Більше того, як вбачається з матеріалів справи, відсутність підписаного додатку № 1 до договору не заперечувалося сторонами у судовому засіданні при розгляді справи по суті.
Позивач стверджував, що відповідач зобов'язаний був виготовити та поставити виріб у строк до 19.06.2024 року, виходячи з умов п. 5.1 договору.
Проте, враховуючи, що судами встановлено відсутність підписаного додатку №1 до договору як то специфікації до договору, погодженої обома сторонами та зафіксованої в ескізі з підписами замовника та виконавця, то суд першої інстанції вірно не прийняв доводи позивача, що 19.06.2024 - є останнім днем, коли відповідачем зобов'язання за договором мало бути виконане в повному обсязі, оскільки позивачем здійснено вирахування строку виходячи лише з моменту оплати авансу, в той же час не враховано таку обов'язкову умову - як затвердження конструктиву Виробу.
Колегія суддів апеляційного суду наголошує, що за умовами укладеного сторонами договору погоджено чітку форму, в якій має відбуватись замовлення виробу, а саме письмову форму шляхом підписання специфікації до договору, а не будь-яке листування.
При цьому, колегія суддів не може прийняти посилання сторін на листування, здійснене месенджером, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону N 851-IV електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Згідно із ч. 1 ст. 7 Закону N 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".
З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (ч. 3 ст. 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (п. 1 ч. 2 ст. 73 ГПК України).
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі №922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі N 914/1003/21).
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до ст. 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
При цьому, слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у ст. 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.
В матеріалах справи відсутні копії листів, які б містили інформацію про уповноважених представників сторін або узгодження сторонами листування месенджером.
Наявні в матеріалах справи копії листування через месенджер Телеграм свідчить про листування із необмеженим колом осіб, водночас, не дає можливість встановити особу, посаду та повноваження щодо прийняття рішень з метою виконання спірного договору.
Крім того, слід зазначити, що роздруківки електронної переписки не є належним доказом погодження конструктиву виробу, укладення між сторонами додатків до спірного договору або вчинення сторонами дій, спрямованих на виникнення та виконання зобов'язань за цим договором, оскільки вони не відповідають вимогам Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та не мають електронного цифрового підпису.
Щодо листа позивача від 06.01.2025 про відмову від договору та вимогу до відповідача повернути передплату.
Згідно з приписами ст. 849 Цивільного кодексу України замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.
Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.
Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Отже, у ст. 849 Цивільного кодексу України передбачено три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду, а саме:
- підрядник несвоєчасно розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим (частина 2);
- очевидність для замовника невиконання роботи належним чином та невиконання підрядником у визначений замовником строк вимоги про усунення недоліків (частина 3);
- відмова замовника від договору до закінчення робіт з виплатою підрядникові плати за виконану частину робіт та відшкодуванням збитків, завданих розірванням договору (частина 4).
Відповідно, правові наслідки відмови замовника від договору підряду на підставі статті 849 Цивільного кодексу України є різними.
Правовий аналіз ч. 2 та 4 ст. 849 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що вони встановлюють дві окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду та, відповідно, різні правові наслідки такої відмови.
Так, ч. 2 цієї статті передбачено право замовника на відмову від договору підряду лише за наявності конкретно визначеної законодавством умови, коли підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим. При цьому, наслідком такої відмови є виникнення саме у замовника права вимагати відшкодування збитків з підрядника.
Натомість ч. 4 зазначеної статті встановлює безумовне право замовника відмовитися від договору, але з обов'язком саме замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати підряднику збитки, завдані розірванням договору.
Як наголошує Верховний Суд, зокрема у постанові від 29.01.2020 року в справі №904/5265/18, для правильного вирішення спорів про стягнення невикористаної частини авансу як наслідку відмови замовника від договору підряду судам необхідно достовірно встановити правомірність відмови замовника від договору, а також обставини того, на підставі якої саме частини ст. 849 Цивільного кодексу України чи умови договору замовник відмовився від договору підряду.
Так, правильне застосування частин статті 849 Цивільного кодексу України має вирішальне значення для правильного вирішення подібних спорів, оскільки пов'язане не тільки з різним обсягом доказування, а і з різними правовими наслідками таких дій, тому законність відмови замовника від договору підряду на підставі ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України у випадку недоведеності порушень умов договору підряду зі сторони підрядника не може "виправдовуватись" безумовним правом замовника відмовитися від договору підряду на підставі її частини четвертої.
З долученого до матеріалів справи повідомлення від 06.01.2025 вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЕО ТЕПЛО", користуючись правом, передбаченим ст. 849 Цивільного кодексу України, повідомляє, що відмовляється від договору підряду, від прийняття простроченого зобов'язання а також повернення авансового платежу. З тексту повідомлення слідує, що позивач користується правом ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України, зазначивши при цьому, що у строк до 19.06.2024 включно так і на момент звернення з даним повідомленням роботи виконавцем так і не були виконані.
У позовній заяві в якості нормативно-правової підстави для обґрунтування позову щодо стягнення з відповідача авансу в розмірі 369 760,00 грн позивач посилався на частини першу та другу статті 849 Цивільного кодексу України.
Так, позивач у позовній заяві вказував на те, що зі сторони відповідача має місце порушення умов договору, оскільки роботи не виконані взагалі, акт приймання-передачі виконаних робіт сторонами не підписано, що є підтвердженням факту невиконання відповідачем зобов'язань за договором та підставою для примусового стягнення з відповідача суми авансу в розмірі 369 760,00 грн.
Проте, суд першої інстанції оцінював такі твердження позивача критично, оскільки для стягнення усієї суми авансу на підставі ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України суду необхідно встановити конкретно визначені законодавством умови, коли підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим.
Як зазначено вище, матеріали справи не містять жодних доказів того, що сторонами виконано умови п. 2.1. договору щодо погодження виробу та фіксації його в ескізі з підписами обох сторін, що в свою чергу свідчить про неможливість встановлення початку перебігу строку виконання робіт, враховуючи умови п. 5.1. договору.
В свою чергу, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції відповідач заперечуючи проти позовної заяви та проти апеляційної скарги зазначив, що ним було здійснено поставку та монтаж меблевих виробів у приміщенні за адресою м. Київ, просп. Валерія Лобановського 4г. На підтвердження доводів, відповідачем долучено до матеріалів справи заявки на доставку матеріалів 54-0117730 від 27.05.2024 та заявку на доставку 54-0121368 від 13.06.2024, які підтверджують доставку матеріалів (ДСП, фурнітури, профіля, тощо) за адресою, обумовленою сторонами в договорі, а саме, м. Київ, просп. Валерія Лобановського 4г.
Водночас, позивач не надав суду будь-яких доказів на спростування доказів щодо виконання договору відповідача в частині виготовлення та поставки виробів, при цьому, як вірно зауважив суд першої інстанції, будь-яких клопотань про призначення експертизи з метою встановлення дійсного обсягу виконаних відповідачем робіт та їх вартості сторонами заявлено не було.
Також колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, що поведінка позивача є суперечливою.
Верховний Суд у постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18 наголошував на тому, що:
"…Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Згаданий принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них".
Подібні висновки викладено і у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 (провадження №61-22315сво18).
У своїй позовній заяві та у листі повідомленні про відмову від договору, ТОВ «ГЕО Тепло» зазначає, що зі сторони відповідача має місце порушення умов договору, оскільки роботи не виконані взагалі, в той же час при розгляді справи по суті представником позивача зазначено, що надані відповідачем докази щодо виготовлення та поставки виробів не свідчать про виконання робіт на суму 369 760,00 грн, а також зазначив про право замовника в порядку ст. 849 ЦК України на відмову від договору у будь-який час до закінчення роботи. Вже в апеляційній інстанції скаржник зазначав, що відповідачем не було здійснено своєчасну поставку та монтаж Виробу.
В статті 2, 13 Господарського процесуального кодексу України закріплений принцип змагальності господарського судочинства, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
У даному аспекті слід зазначити, що за результатом оцінки наданих сторонами доказів, цілком вірогідним є факт про часткове виконання умов договору сторін, з боку позивача щодо сплати авансового платежу та збоку відповідача щодо виготовлення та поставки виробів.
Позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.
При цьому, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18.
Разом із тим, частиною 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Позивач не надав суду будь-яких доказів на спростування доказів щодо виконання договору відповідачем в частині виготовлення та поставки виробів, при цьому, будь-яких клопотань про призначення експертизи з метою встановлення дійсного обсягу виконаних відповідачем робіт та їх вартості сторонами заявлено не було.
Отже, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки матеріали справи не містять погоджених сторонами специфікацій та затвердженого конструктиву Виробу, що в свою чергу свідчить про неможливість встановлення як обсягу робіт так і строку виконання робіт, то відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача усієї сплаченої позивачем суми авансового платежу за договором, а вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕО ТЕПЛО" про стягнення з відповідача 369 760,00 грн авансу задоволенню не підлягає.
Колегія суддів не приймає доводи скаржника, що рішення суду першої інстанції в частині висновків щодо чинення позивачем перешкод відповідачу у виконанні зобов'язання ґрунтується виключно на припущеннях, які не можуть бути основою для прийняття рішення у даній справі, оскільки як вбачається з рішення, суд першої інстанції, дотримуючись ст. 238 Господарського процесуального кодексу України лише виклав обставини, про які зазначав відповідач.
Також необґрунтованим є твердження позивача, що судом першої інстанції не було встановлено, що відповідачем зобов'язання за Договором було виконано в повному обсязі, так як в силу норм ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Водночас, як вже зазначалось, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,. Разом з тим, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, про які він зазначав, на що також звернув увагу суд першої інстанції.
Щодо інших аргументів скаржника колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Тепло» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2025 слід відмовити, а рішення суду залишити без змін.
Щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Тепло» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2025 колегія суддів зазначає наступне.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що відповідачем до суду першої інстанції надано договір про надання правової допомоги, але не надано додаткової угоди до такого договору у якій би конкретизувався обсяг запланованих до надання послуг. Таким чином, неможливо встановити чи дійсно сторони домовилися про надання послуг, які вказані у Акті наданих послуг. Крім того, Договір про надання правової допомоги №11-02/2025 від 11.02.2025, укладений між відповідачем та адвокатом, взагалі не містить інформації про домовленість між представником відповідача та відповідачем щодо представництва інтересів клієнта у господарській справі № 910/1168/25.
Також позивач вказує, що складність справи та виконаних адвокатом робіт явно не відповідає заявленому відповідачем розміру гонорару, а представником відповідача фактично було складено та подано до суду відзив на позовну заяву, а подані відповідачем заперечення на відповідь на відзив не містили заперечень по суті позовним вимог.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, після ухвалення Господарським судом міста Києва 07.05.2025 рішення у справі, 13.05.2025 представником відповідача подано заяву про стягнення судових витрат, у якій останній просив ухвалити додаткове рішення у справі № 910/1168/25 про стягнення судових витрат з позивача на користь відповідача у розмірі 41 000,00 грн.
В обґрунтування зазначеної заяви, представник відповідача вказував, що правова допомога надавалася відповідачу на підставі договору про надання правничої допомоги № 11-02/2025 від 11.02.2025 (надалі - договір), який був укладений між Бойченком Андрієм Сергійовичем (надалі - Клієнт) та Адвокатом Тарасовою Євгенією Олександрівною (надалі - Адвокат).
Відповідно до п. 1.1. договору Адвокат надає правову допомогу Клієнту, яка полягає у наданні консультацій, розробці та підготовки документів, представлені у встановленому порядку інтересів Клієнта в господарських судах, судах загальної юрисдикції, адміністративних судах, а також в інших органах під час розгляду правових спорів або будь-яких органах державної влади.
Сторони погодили, що для отримання правової допомоги Клієнт може зв'язуватися з Адвокатом (та навпаки) мобільним зв'язком, електронною поштою або через інші месенджери і в такий спосіб викладати свої питання або запит на надання правової допомоги, обмінюватись документами, підпису вати цей Договір, отримувати рахунки на оплату, підписувати акти прийому-передачі послуг та інші пов'язані з цим Договором доку менти (п. 2.2. договору).
У розділі 5 договору сторонами узгоджено порядок здійснення розрахунків, зокрема:
Гонорар становить суму, яка розраховується виходячи з кількості годин роботи, базова ставка якої становить 3 000 гривень на одну годину. Загальна кількість годин та гонорару Адвокат вказує в рахунках на оплату (п.5.2.).
Усі розрахунки між сторонами здійснюються в готівковій та/або безготівковій формі (шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Адвоката). Оплата вважається виконаною з моменту зарахування грошових коштів на поточний рахунок Адвоката (п.5.3.).
Сторони домовились, що за участь адвоката в судовому засідання Клієнт сплачує Адвокату 4 000,00 грн за кожне засідання (п. 5.5.).
Клієнт сплачує Гонорар протягом 3-х днів з дня виставлення рахунку на оплату. 5.7. Факт надання послуг підтверджується підписанням Сторонами Акту, що складається Адвокатом у двох примірниках. Клієнт протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня одержання Акту (у спосіб визначний цим Договором) надсилає Адвокату підписаний зі свого боку Акт. Сторони можуть підписувати Акт шляхом накладення КЕП/УЕП та обмінюватись через електронні пошти (п. 5.6.).
На підтвердження понесених витрат представником відповідача додано до матеріалів справи Акти приймання-передачі наданої правової допомоги за договором про надання правничої допомоги № 11-02/2025 від 11.02.2025, а саме: Акт від 14.02.2025 на суму 20 000,00 грн, Акт від 31.03.2025 на суму 5 000,00 грн та Акт від 12.05.2025 на суму 16 000,00 грн, згідно яких надавались наступні послуги:
20 000,00 грн - ознайомлення з позовною заявою, підготовка відзиву на позовну заяву по справі №910/1168/25, подання відзиву та додатків до нього;
5 000,00 грн - підготовка та направлення заперечення на відповідь на відзив по справі №910/1168/25;
4 000,00 грн - представництво інтересів клієнта у судовому засіданні з розгляду справи №910/1168/25 (05.03.2025);
4 000,00 грн - представництво інтересів клієнта у судовому засіданні з розгляду справи №910/1168/25 (26.03.2025);
4 000,00 грн - представництво інтересів клієнта у судовому засіданні з розгляду справи №910/1168/25 (16.04.2025);
4 000,00 грн - представництво інтересів клієнта у судовому засіданні з розгляду справи №910/1168/25 (07.05.2025).
Отже, адвокатом надана професійна правнича допомога клієнту, детальний опис якої наведено у Актах приймання-передачі наданої правової допомоги з зазначенням вартості таких послуг, що в сукупності складає 41 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
Включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст.126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Частиною 4-5 ст. 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 5-6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, відповідно до ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи, з урахуванням обсягу наданих послуг та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду відповідачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру.
А тому, виходячи з критеріїв складності справи, ціни позову, обсягу матеріалів, кількості підготовлених документів, суд першої інстанції поклав на позивача витрати відповідача на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
Водночас, колегія суддів апеляційного суду не приймає доводи позивача, що з договору про надання правової допомоги неможливо встановити чи дійсно сторони домовилися про надання послуг, які вказані у Акті наданих послуг, оскільки представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. А тому, беручи на себе обов'язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад написання процесуального документу чи виступ у суді, а бере на себе обов'язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов'язків клієнта.
Отже, колегія суддів апеляційного суду оцінивши витрати відповідача з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, врахувавши заяву позивача, колегія суддів приходить до висновку про те, що справедливим та співмірним є висновок суду першої інстанції про стягнення 15 000,00 витрат відповідача на професійну правничу допомогу з позивача.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Тепло» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2025 та апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2025 у справі №910/1168/25 слід відмовити, а оскаржувані рішення - залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Тепло» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2025 у справі №910/1168/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2025 у справі №910/1168/25 залишити без змін.
3. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Тепло» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2025 у справі №910/1168/25 залишити без задоволення.
4. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2025 у справі №910/1168/25 залишити без змін.
5. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційних скарг покладаються на скаржника.
6. Матеріали справи №910/1168/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Дата складання повного тексту постанови 17.09.2025.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.А. Гончаров
К.В. Тарасенко