79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"10" вересня 2025 р. Справа №914/1385/25
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Якімець Г.Г.,
секретар судового засідання Бабій М.М.
явка учасників справи: не з'явились,
розглянув апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Вархол Марії Любомирівни б/н від 27.05.2025,
на ухвалу Господарського суду Львівської області від 19.05.2025, суддя Яворський Б.І., м.Львів, повний текст рішення складено 19.05.2025
про відмову у забезпеченні позову
у справі № 914/1385/25
за позовом фізичної особи-підприємця Вархол Марії Любомирівни, м.Львів,
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародні технології України", м.Львів,
про стягнення 320 276,67 грн заборгованості,
Короткий зміст заяви про забезпечення позову
ФОП Вархол М.Л. звернувась до Господарського суду Львівської області з позовом до ТОВ «Міжнародні технології України» про стягнення 320 276,67 грн заборгованості за договором про надання послуг у сфері інформатизації, з яких: 307 863,00 грн основний борг, 1 452,00 грн 3% річних та 10 961,67 грн пеня.
16.05.2025 ФОП Вархол М.Л. у порядку п. 3 ч. 1 ст. 138 ГПК України подала заяву про забезпечення позову, у якій просила суд першої інстанції вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлову будівлю загальною площею 617 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Окружна, 53 і належить на праві власності ТОВ «Міжнародні технології України» на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 14.02.2022, та забороною державним реєстраторам, нотаріусам, акредитованим суб'єктам у сфері державної реєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії, пов'язані з відчуженням, обтяженням, передачею в іпотеку, оренду, користування, управління чи вчинення будь-яких інших правочинів, що спрямовані на зміну або припинення речових прав щодо відчуження нежитлової будівлі.
Заява обґрунтована невиконанням відповідачем зобов'язань за договором №34-01-22/РЕ про надання послуг у сфері інформатизації від 05.01.2022 у результаті чого виникла заборгованість у розмірі 320 276,67 грн. Вказані обставини дають підстави заявнику вважати, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить виконання рішення суду та поновлення порушених прав позивача.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.05.2025 відмовлено у задоволенні заяви ФОП Вархол М. Л. про забезпечення позову.
Ухвала суду обґрунтована тим, що заявником не надано належних і достатніх доказів, які б свідчили про існування реальної загрози невиконання рішення суду у разі задоволення позову. Не встановлено обставин, що вказують на наміри відповідача відчужити майно або вчинити інші дії, які можуть ускладнити чи унеможливити виконання рішення. Відсутні докази співмірності між вартістю майна, на яке проситься накласти арешт, та сумою позовних вимог. Посилання на факт наявності заборгованості є недостатнім для застосування заходів забезпечення позову.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи
27.05.2025 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Вархол Марії Любомирівни б/н від 27.05.2025 на ухвалу Господарського суду Львівської області від 19.05.2025 про відмову у забезпеченні позову в справі №914/1385/25.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, неправильно застосував норми процесуального права, не врахувавши наданих позивачем доказів на підтвердження реальної загрози утруднення або унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Позивач вказує, що майно відповідача, зокрема нежитлова будівля, може бути відчужене в будь-який момент, що ускладнить виконання рішення про стягнення грошових коштів у сумі 320 276,67 грн. Також наголошує, що відповідач вже має заборгованість за договором, не вживає заходів для її погашення, що свідчить про недобросовісну поведінку та намір ухилитись від виконання зобов'язань.
Апелянт зазначає, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування (висновок викладений у постанові об?єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 3 березня 2023 року у справі Nє 905/448/22).
18.06.2025 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить ухвалу Господарського суду Львівської області від 19.05.2025 про відмову у забезпеченні позову в справі №914/1385/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Окрім того, 01.08.2025 та 04.08.2025 від відповідача надійшли додаткові пояснення, у яких він підтримав позицію, викладену в оскаржуваній ухвалі, та заперечив проти доводів апеляційної скарги.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2025 справу №914/1385/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Вархол Марії Любомирівни б/н від 27.05.2025 на ухвалу Господарського суду Львівської області від 19.05.2025 про відмову у забезпеченні позову в справі №914/1385/25.
Ухвалою від 19.06.2025 призначено справу №914/1385/25 до розгляду у судовому засіданні на 06.08.2025.
У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Бойко С.М. з 05.08.2025 по 07.08.2025 включно, розгляд вищевказаної справи 06.08.2025 не відбувся.
Ухвалою від 08.08.2025 призначено справу №914/1385/25 до розгляду у судовому засіданні на 10.09.2025.
У судове засідання 10.09.2025 учасники справи не з'явились, хоча належним чином був повідомлений про дату час та місце розгляду справи в порядку, визначеному ч.5 ст. 242, ст. 285 ГПК України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Переглянувши ухвалу місцевого господарського суду, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні, у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки, щодо застосування ст. ст. 136, 137 ГПК України, викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначено у ст. 136 ГПК України, згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (стаття 136 ГПК).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
За змістом ст. 136 ГПК України у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між певним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову чи забезпечити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.
Відповідно до частини першої статті 137 ГПК позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини четвертої статті 137 ГПК заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року d справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 року у справі № 916/1572/19).
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
У кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому, обов'язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
З викладених у позовній заяві обставин вбачається, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість за надані послуги у сфері інформатизації за договором на загальну суму 320 276,67 грн, з яких: 307 863,00 грн основний борг, 1 452,00 грн 3% річних та 10 961,67 грн пеня. Отже, предметом позову є матеріальні вимоги.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21).
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частини третя статті 13 ГПК України).
Позивач в заяві про забезпечення позову просить накласти арешт на майно відповідача та забороною іншим особам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо вказаного майна.
При цьому позивач не зазначає про відсутність коштів у відповідача для погашення боргу для застосування в майбутньому процедури звернення стягнення на майно боржника, як і не вказує про вартість нерухомого майна, стосовно якого просить суд вжити заходи забезпечення позову.
У порядку забезпечення позову в спорі про стягнення грошових коштів шляхом заборони відчуження майна є для Позивача додатковою гарантією того, що рішення суду в разі задоволення позову буде реально виконане та Позивач отримає задоволення своїх вимог.
При цьому, відповідач не наводить жодних обставин в обґрунтування того, що існує ймовірність, що майно (в тому числі грошові суми, тощо), яке є у відповідача може зникнути, зменшитись, що може призвести до ускладнення виконання рішення в разі задоволення позову. Зокрема, не викладено обставин, які вказують на наміри відповідача вчиняти дії безпосередньо щодо відчуження своїх активів та відсутності коштів на рахунках відповідача, який має можливість здійснити розрахунок з позивачем, тобто не наводить обгрунтованого припущення щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову саме щодо нерухомого майно, а не на кошти, які наявні у відповідача за позицією позивача чи за необхідності вжиття заходів забезпечення позову і на кошти, і на майно, з врахуванням ціни позову та вартістю майна.
Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Проте позивач не наводить обгрунтованого припущення для оцінки судом адекватності заходу забезпечення позову без зазначення вартості нерухомого майна відповідача.
Щодо посилань апелянта на п. 23 постанови Верховного суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, в якому зазначено: «У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін», апеляційний суд зазначає наступне.
Разом з тим, у тексті вказаної ухвали Верховного Суду зазначено, що у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 відсутні правові висновки про те, що позивач у справах про накладення арешту на майно або кошти відповідача звільняється від обов'язку доведення обґрунтованої необхідності застосування такого заходу забезпечення позову. Верховний Суд, навпаки, підтвердив, що застосування заходів забезпечення позову можливе лише за наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може ускладнити або унеможливити виконання судового рішення.
Таким чином, посилання апелянта на зазначений пункт постанови Верховного Суду від 03.03.2023 є помилковим без зв'язку з контекстом, оскільки сам Верховний Суд в ухвалі від 01.03.2024 у справі № 917/1610/23 чітко спростував наявність у постанові від 03.03.2023 висновку про відсутність у позивача обов'язку доказування.
Таким чином не доведено, що не накладення арешту на будівлю площею 617 м.кв та відсутність заборони вчиняти реєстраційні дії щодо даного нерухомого майна може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду про стягнення 320 276,67 грн.
Крім того, відсутні докази співмірності вартості майна, на яке просить накласти арешт позивач, із можливою сумою заборгованості.
Посилання позивача на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором та безспірність вимог, є з'ясування та розгляд справи по суті, що не допускається в стадії вжиття заходів забезпечення позову, а тому цей довід апелянта також відхилено апеляційним судом.
Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Враховуючи викладене, а також необхідність дотримання балансу інтересів сторін спору, апелянтом не наведено належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність обґрунтованої необхідності у вжитті відповідного заходу забезпечення позову. Таким чином, підстав для задоволення заяви про забезпечення позову не вбачається.
У цій справі апеляційний суд дійшов висновку, що викладені у апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого господарського суду.
Оскільки апеляційним судом не виявлено неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушень норм процесуального права в межах апеляційного оскарження, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваної ухвали також не має, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін.
Оскільки суд відмовляє в задоволенні апеляційної скарги та залишає без змін оскаржену ухвалу суду першої інстанції, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Вархол Марії Любомирівни б/н від 27.05.2025 - залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Львівської області від 19.05.2025 - залишити без змін.
Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 18.09.2025.
Головуючий суддя Бойко С.М.
Суддя Бонк Т.Б.
Суддя Якімець Г.Г.