Справа № 549/56/25 Номер провадження 22-ц/814/2956/25Головуючий у 1-й інстанції Василюк Т. М. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
17 вересня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.
судді: Дорош А.І., Триголов В.М.
розглянув в порядку письмового провадження без виклику учасників в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на рішення Чорнухинського районного суду Полтавської області від 21 квітня 2025 року (час ухвалення судового рішення з та дата виготовлення повного текста судового рішення не зазначено) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд
У лютому 2025 року ТОВ «Бізнес позика» звернулось до суду з вказаним позовом, просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за Договором № 397054-КС-001 про надання кредиту в розмірі 42 956,12 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 9 930,68 грн; суми прострочених платежів по процентах - 31 099,74 грн; суми прострочених платежів за комісією - 1 925,70 грн.
В обґрунтування позову посилалося на невиконання відповідачкою умов кредитного договору.
Рішенням Чорнухинського районного суду Полтавської області від 21 квітня 2025 року позов ТОВ «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за кредитним договором у розмірі 19 861 гривня 36 копійок та судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у сумі 1 119,93 гривень 93 копійки.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ТОВ «Бізнес позика», посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині відмовлених позовних вимог про стягнення на їх користь заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 31 099,74 грн, та комісії у розмірі 1 925,70 грн, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджується, що суд першої інстанції помилкового застосував у спірних правовідносинах висновки, викладені у постанові ВП ВС від 18.03.2020 (справа № 902/417/18), оскільки нарахування процентів і комісії ОСОБА_1 було проведено в межах кредитного договору та додаткових умов до нього.
У відзиві адвокат Антіхович В.В., представник ОСОБА_1 , посилаючись на необгрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Зокрема, у відзиві наведені заперечення стосовно висновку суду першої інстанції про доведеність факта укладення кредитного договору і додатків до нього.
З посиланням на висновки, викладені у постанові ВП ВС від 18 березня 2020 року (справа № 902/417/18), у постанові ВС від 12 лютого 2025 року (справа № 679/1103/23), стверджується, що суд обгрунтовано визнав несправедливими проценти, нараховані позивачем, оскільки проценти за користування кредитом не можуть перевищувати 50% суми кредита.
Стосовно вимоги про стягнення комісії зауважується, що позивач ігнорує висновки, викладені у постанові ВС від 06 листопада 2023 року у справі №204/224/21, згідно яких обов?язковою умовою для задоволення вимоги про стягнення комісії є надання доказів наявності такої послуги і погодження її із споживачем.
Окремо звертається увага, що підставою для відмови у позові є те, що Правила про надання споживчого кредита не підписані відповідачкою, враховуючи висновки, викладені у постанові ВП ВС від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17).
Рішення суду в частині стягнення основної заборгованості за кредитним договором не оскаржується, а тому відповідно до приписів ст.367 ЦПК України його законність і обґрунтованість апеляційним судом не перевіряється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що 01.12.2021 між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 укладено договір №397054-КС-001 про надання кредиту з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем в електронній формі в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» (т.1 а.с.25).
За умовами п.1 Договору ТОВ «Бізнес позика» надає позичальнику грошові кошти в розмірі 20 000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених договором про надання кредиту та Правилами надання споживчих кредитів.
Пунктами 2.3., 2.4., 2.5., 2.6., 2.7., 2.8., 2.9. договору визначено строк кредиту - 24 тижні; процентна ставка в день - 1,08188956, фіксована (стандартна); комісія за надання кредиту 3 000,00 грн; загальний розмір наданого кредиту - 20 000, 00 грн; строк дії договору до 18.05.2022, орієнтовна загальна вартість наданого кредиту - 50 040 грн, орієнтовна реальна річна процентна ставка 7357,17 %.(т.1 а.с.25)
Пунктом 2 Договору визначено, що протягом строку кредитування проценти за кредитом нараховуються на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно графіку платежів. (т.1 а.с.25)
Зі змісту Договору вбачається, що між сторонами узгоджений графік повернення кредиту.
До вказаного договору додана візуальна форма послідовності дій клієнта та анкета клієнта.
З виписки АТ КБ «Приват Банк» про рух коштів за картковим рахунком ОСОБА_1 № НОМЕР_1 вбачається надходження коштів 01.12.2021 у розмірі 20 000 грн (т.1 а.с.230)
05.03.2022 між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до договору №397054-КС-001 від 01.12.2021, відповідно до якої позичальниця, підтвердила наявність у неї заборгованості у розмірі 15 719,34 грн, що включає: суму кредиту 13 140,68 грн, проценти за користування кредитом у розмірі 502,96 грн та комісію за надання кредиту у розмірі 2 075,70 грн (т.1 а.с.130).
Вказана додаткова угода підписана відповідачкою електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора G-4292.(т.1 а.с.130 зворот)
Враховуючи умови додаткової угоди: орієнтовна загальна вартість наданого кредиту (у частині заборгованості, що вказана у п.1 додаткової угоди) становить: 26 948,88 грн; орієнтовна річна процентна ставка - 8776,57% (т.1 а.с.130).
15.12.2022 між ТОВ «Бізнес Позика» і ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №2 до договору № 397054-КС-001 від 01.12.2021, відповідно до якої позичальниця підтвердила наявність у неї заборгованості у розмірі 28 432,38 грн, що включає: суму кредиту 9 930,68 грн, проценти за користування кредитом у розмірі 16 426 грн, комісія за надання кредиту у розмірі 2 075,70 грн (т.1 а.с.132).
Пунктом 3 додаткової угоди визначено, що, враховуючи умови додаткової угоди: орієнтовна загальна вартість наданого кредиту (у частині заборгованості, що вказана у п.2 додаткової угоди) становить: 24 262,38 грн, що включає: суму кредиту 9 930,68 грн, проценти за користування кредитом у розмірі 12 256 грн та комісію за надання кредиту у розмірі 2 075,70 грн. (т.1 а.с.132).
Пунктом 4 додаткової угоди визначено, що враховуючи п.3 та п.8 додаткової угоди: орієнтовна загальна вартість наданого кредиту, в частині заборгованості, що вказана в п.3 додаткової угоди, становить 40 344,04 грн, орієнтовна реальна річна процентна ставка становить 437,76 %.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що за станом на 14.09.2024 ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором у розмірі 42 956,12 грн, з яких заборгованість за кредитом - 9 930,68 грн; заборгованість за відсотками - 31 099,74 грн, заборгованість за комісією - 1 925,70 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог у частині заборгованості по тілу кредиту, але при вирішенні вимог про стягнення відсотків керувався висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) та зменшив загальний розмір відсотків до розміру 100 % від суми заборгованості по тілу кредиту, а саме до 9 930,68 грн.
Відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення комісії у розмірі 1 925,70 грн, суд першої інстанції послався на те, що позивач не надав суду доказів наявності та переліку додаткових та супутніх банківських послуг, пов?язаних із наданням кредиту.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується такими міркуваннями.
Згідно з вимогами чинного законодавства України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов'язанні строк (термін) його виконання (ст. 526, 527, 530 ЦК України).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим до його виконання.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У кредитному договорі сторони обумовили розмір процентів за кожен день користування кредитом та додатковими угодами визначили термін дії договору до 09.02.2023 (т.1 а.с.132). Визначений сторонами угоди розмір процентів за користування кредитними коштами не суперечить чинному на час укладення кредитного договору і додаткових угод до нього законодавству - обмеження розміру денної процентної ставки запроваджено Законом № 3498-ІХ від 22 листопада 2023 року, який набрав чинності 24 грудня 2024 року, і з урахуванням п.2 розділу ІІ його прикінцевих і перехідних положень його дія не розповсюджується на відносини, що виникли на підставі кредитного договору від 01 грудня 2021 року між позивачем і ОСОБА_1 , строк дії якого закінчився 15 червня 2023 року.
На переконання апеляційного суду суд першої інстанції, погоджуючись із доводами відповідачки про наявність підстав для зменшення заборгованості за процентами, помилково послався на п.5 ч.3 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів», яким встановлено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором, а також на рішення Конституційного суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013, в якому зазначено, що у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст.3, ч.3 ст.509 та ч.1-2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у п.5 ч.3 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів» та у рішенні Конституційного суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 йдеться про несправедливість умов договору, якими передбачена завищена (непомірно висока) компенсація за невиконання, прострочення виконання обов?язку з повернення коштів.
У межах розгляду цієї справи позивачем заявлена вимога про стягнення процентів за користування кредитними (чужими) коштами у межах строку кредитування (строку дії договору), тобто сторонами визначена плата за правомірне користування чужими коштами.
У постанові ВП ВС від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) викладені такі висновки щодо розмежування правомірного і неправомірного користування кредитними коштами.
«Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).
Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Підстав відступити від указаних вище правових висновків немає.
Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.
…
Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов'язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов'язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов'язок боржника щодо їх сплати.»
Проценти за користування кредитними коштами не є неустойкою.
За будь-яке користування кредитними коштами передбачено сплату відсотків, які встановлені в договорі та які відповідачка при його підписанні добровільно погодилася сплатити. Отримавши кредитні кошти, відповідачка погодилася сплатити проценти за користування ними у зазначеному розмірі, що обумовлено кредитним договором та відповідає вимогам ст. 1054, 1056-1 ЦК України.
ТОВ «Бізнес позика» згідно умов договору нараховано відсотки за користування кредитом, що є звичайною платою за право користування наданими кредитними коштами на визначених законодавством умовах, однак як вбачається з додаткової угоди, зокрема у п.5 визначено, що сторони домовились встановити процентну ставку за користування кредитом в період з 05.12.2022 по 09.02.2023 (включно) з пільговою ставкою 0,8114172% в день, якщо позичальник протягом вказаного періоду здійснює платежі по графіку платежів вчасно або з максимальною затримкою до трьох днів. У разі, якщо строк прострочення чергового платежу у вказаний вище період становитиме більше трьох днів, то з четвертого дня прострочення платежу і до 09.02.2023 (включно) процентна ставка становитиме 1,08188956% в день, а з 10.02.2023 1,08188956% в день, фіксована.
Пунктом 6 додаткової угоди №2 визначено що сторони домовились внести зміни в п.1 договору та викласти «Термін дії договору» в новій редакції, а саме «Термін дії договору: до 15.06.2023р.»
Як вбачається з розрахунку заборгованості наданого позивачем (т.1 а.с.14-21) ТОВ «Бізнес позика» згідно умов договору нараховано відсотки за користування кредитом до 15.06.2023, тобто у строки передбачені договором, що є звичайною платою за право користування наданими кредитними коштами на визначених законодавством умовах.
Судом першої інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, так як у вказаній справі суд передбачив можливість зменшення розміру неустойки, штрафу і процентів річних за час затримки виконання грошового зобов?язання відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
У справі, що переглядається, позивачем заявлена вимога про стягнення процентів за користування кредитом у межах строку дії договору, а не процентів за прострочення виконання зобов?язання.
Постановою ВС від 12 лютого 2025 року (справа № 679/1103/23), на яку послався суд першої інстанції, спір по суті не вирішений, справа повернута на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з тих підстав, що суди не спростували доводи відповідача щодо несправедливих умов договору про нарахування процентів за несвоєчасне виконання зобов?язання.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру заборгованості за нарахованими процентами, не визначився із юридичною природою спірних правовідносин, у зв'язку із чим рішення Чорнухинського районного суду Полтавської області від 21 квітня 2025 року підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення нарахованих і несплачених (прострочених) процентів за користування кредитом за кредитним договором з ухваленням нового рішення в цій частині про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Також слід скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги щодо стягнення суми прострочених платежів за комісію, виходячи з такого.
Пунктом 1.2 кредитного договору визначена комісія за надання кредиту - 3 000,00 грн.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.
Тобто вимога про стягнення комісії за надання кредиту, яка передбачена кредитним договором, у розмірі 1925.70 грн є такою, що відповідає вимогам діючого законодавства, відповідно висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині є помилковим.
Оскільки судом апеляційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог і позов задоволено в повному обсязі, рішення Чорнухинського районного суду Полтавської області від 21 квітня 2025 року в частині стягнення загальної суми бору у розмірі 19 861,36 грн слід змінити, збільшивши розмір стягуваної суми до 42 956,12 грн.
Так як позовні вимоги ТОВ «Бізнес позика» задоволені в повному обсязі, то рішення Чорнухинського районного суду Полтавської області від 21 квітня 2025 року в частині стягнення судового збору слід змінити, збільшивши стягуєму суму судового збору з 1 119,93 грн до 2 422,40 грн.
Відповідно 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес позика» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 633,60 грн, сплачений товариством за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» задовольнити.
Рішення Чорнухинського районного суду Полтавської області від 21 квітня 2025 року в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» заборгованості по нарахованих і несплачених (прострочених) процентах за користування кредитом за кредитним договором №457339-КС-001 від 12.12.2022 та комісії змінити, збільшивши суму, яка підлягає стягненню із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес позика» з 19 861,36 грн до 42 956,12 грн.
Рішення Чорнухинського районного суду Полтавської області від 21 квітня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» судового збору у розмірі 1 119,93 грн змінити, збільшивши стягуєму суму судового збору до 2 422,40 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 3 633,6 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови виготовлено 17 вересня 2025 року.
Головуючий суддя О.А. Лобов
Судді: А.І.Дорош
В.М.Триголов