Справа № 931/621/24 Головуючий у 1 інстанції: Гармай І. Т.
Провадження № 22-ц/802/1084/25 Доповідач: Здрилюк О. І.
15 вересня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Здрилюк О. І.,
суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,
секретар судового засідання Власюк О. С.,
з участю позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування виконавчого комітету Локачинської селищної ради Волинської області, до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , поданою від її імені представником ОСОБА_2 на рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 09 липня 2025 року,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням суду від 15.08.2019.
У шлюбі у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_4 .
На момент розірвання шлюбу шлюбні відносини уже були припинені і вони проживали окремо. При цьому малолітня дочка проживала і проживає разом з нею.
Відповідач повністю ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо утримання та виховання дитини, не цікавиться її життям і навчанням, не відвідує дочку та не спілкується з нею, не переймається її потребами, фізичним і духовним розвитком, не проявляє батьківської турботи та піклування, матеріально не забезпечує.
Відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків.
Ураховуючи наведене, просила позбавити відповідача ОСОБА_3 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 09 липня 2025 року в позові відмовлено.
Попереджено ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання своєї дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 від імені позивача ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Третя особа відзив на апеляційну скаргу не подавала.
У судовому засіданні позивач та її представник апеляційну скаргу підтримали із наведених у ній підстав і просять її задовольнити.
Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, інші учасники справи у судове засідання не з'явилися і їх неявка відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши позивача та її представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.
Згідно зі статями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням суду від 15 серпня 2019 року.
У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .
Дитина проживає разом із матір'ю.
Сторонами створено інші сім'ї.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Найкращі інтереси дитини, залежно від їх характеру та серйозності, можуть перевищувати інтереси батьків.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Позбавлення батьківських прав, тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно утримують, тощо, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Разом з тим, тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
До суду першої інстанції надано затверджений рішенням виконавчого комітету Локачинської селищної ради Волинської області від 20.03.2025 № 65 висновок органу опіки і піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав батька ОСОБА_3 відносно малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Судом першої інстанції встановлено, що сторонами створено інші сім'ї і вони проживають у різних населених пунктах.
Відповідач веде певне спілкування з дочкою за допомогою мобільних застосунків у телефоні.
На даний час відповідач не працює, але приймає активну участь у громадському житті села, що підтверджується характеристикою, виданою головою Доросинівської сільської ради Луцького району Волинської області.
З копії акту обстеження умов проживання відповідача від 24 грудня 2024 року за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що у житловому будинку, який складається з 4 кімнат, кухні, коридору і ванни, для виховання та розвитку дитини наявна окрема кімната зі всіма необхідними меблями.
Органами опіки і піклування проведено з батьком ОСОБА_3 бесіду щодо належного виховання дитини ОСОБА_5 ..
Відповідно до положень діючого законодавства позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини і як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, застосовується лише за умови доведеності винної поведінки батька в ухиленні від виховання дитини, свідомого нехтування своїми батьківськими обов'язками.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, що може бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
В матеріалах справи відсутні докази щодо умисного, свідомого нехтування відповідачем своїх батьківських обов'язків та не доведено його винну поведінку щодо ухилення від участі в забезпеченні фізичного та духовного розвитку дочки, її утриманні, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав.
Крім того, позовна заява не містить обґрунтування щодо того, для захисту яких саме прав та інтересів дитини позивач звернулася до суду із цим позовом.
Пояснення в суді апеляційної інстанції на ту обставину, що позивач бажає захистити дитину від можливих майбутніх претензій відповідача до дочки щодо його утримання - відхиляються апеляційним судом, оскільки є припущеннями, такі обставини підлягатимуть також доказуванню і, крім того, особа має право звернутися до суду за захистом уже існуючих своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а не майбутніх.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням їх характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Позивачем не надано суду доказів про те, що до звернення з цим позовом відносно відповідача застосовувалося попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дочки, або що на орган опіки та піклування покладався обов'язок здійснювати контроль за виконанням батьком батьківських обов'язків.
Посилання в наданих дошкільним, навчальним закладом та музичною школою документах на ту обставину, що батько ці заклади не відвідував, не був присутнім на заходах і зборах, не спілкувалася з працівниками про життя дитини - відхиляються апеляційним судом, оскільки про успіхи дитини та її життя відповідач міг отримати інформацію безпосередньо від позивача та самої дочки.
Посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що відповідач жодного разу не з'явився на засідання органу опіки і піклування та у судові засідання, щоб безпосередньо давати пояснення - відхиляються апеляційним судом, оскільки у відзиві на апеляційну скаргу відповідач пояснив причину відсутності необхідністю виконувати роботи по найму для можливості мати матеріальне забезпечення, у зв'язку із чим і використав своє право подавати письмові пояснення з приводу спірного питання.
Позивач в суді апеляційної інстанції підтвердила, що не зверталася із вимогами про стягнення аліментів з відповідача.
Ураховуючи наведене, суд доходить висновку, що позивач не позбавлена права і можливості стягнути аліменти з відповідача, чим забезпечити утримання дочки батьком.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», § 58).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги.
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Виходячи з наведеного, повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи і давши їм вірну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, ухваленого з правильним застосуванням норм матеріального права і додержанням норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , подану від її імені представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 09 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - суддя
Судді