Справа № 362/1778/25
Провадження № 2/362/1990/25
17 вересня 2025 року
суддя Васильківського міськрайонний суд Київської області Марчук О.Л., розглянувши в порядку спрощеного провадження у місті Василькові Обухівського району Київської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,
Позивач звернувся до суду з позовом, в обґрунтування вимог якого зазначив, що 28.05.2021 року між ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 5162194.
Надалі, за відповідним договором факторингу № 07Т від 13.09.2021 року укладеним із первісним кредитором, позивач набув право вимоги за зазначеним кредитним договором.
Оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання по погашенню кредиту та сплаті відсотків за наведеним кредитним договором не виконує, у нього виникла заборгованість за кредитом, що порушує права позивача, у зв'язку із чим позивач просить стягнути із відповідача на свою користь заборгованість в загальному розмірі 7 348 гривень 25 копійок.
Дану справу розглянуто в порядку спрощеного провадження.
Враховуючи, що судове повідомлення про розгляд справи разом із ухвалою про відкриття провадження, надіслані відповідачу за останньою відомою адресою реєстрації місця його проживання повернуто до суду з відміткою листоноші «адресат відсутній», керуючись ч. 4 ст. 130 ЦПК України суд вважає, що відповідач повідомлений належним чином про розгляд справи.
Оскільки відповідач, який належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку вручення судових повісток, передбаченому статтею 130 ЦПК України, у встановлений цивільним процесуальним законом строк не подав відзив на позов і не заперечив проти вирішення справи в порядку спрощеного провадження, суд ухвалив рішення на підставі наявних у справі доказів.
Оскільки даний позов було подано до суду в електронній формі через електронний кабінет, копію позову з додатками відповідачу надсилав позивач, що підтверджується відповідним описом відділення поштового зв'язку .
При цьому, у суду відсутні відомості про отримання відповідачем вказаних документів та за приписами цивільного процесуального закону суд не зобов'язаний перевіряти вказані обставини.
Дослідивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
28.05.2021 року між ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 5162194 за умовами якого товариство надало відповідачу кредит в сумі 1 700 гривень 00 копійок на строк 18 днів із процентною ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Факт отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується відповідним платіжним дорученням № 47445894 від 29.05.2021 року).
Надалі, ТОВ «Діджи фінанс» уклало відповідний договір із вказаним кредитором відповідача за наведеним кредитним договором, внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги за кредитними зобов'язаннями відповідача по укладеному договору кредиту.
Зокрема, за договором відступлення прав вимоги № 07Т від 13.09.2021 року укладеним між ТОВ «Мілоан» і ТОВ «Діджи фінанс», до останнього перейшло право вимоги за кредитним договором відповідача № 5162194 від 28.05.2021 року.
Під час розгляду справи встановлено, що відповідач не виконує свої зобов'язання перед позивачем за наведеним кредитним договором по якому позивач набув право вимоги від кредитора.
Із наданих позивачем на підтвердження своїх вимог відомостями про щоденні нарахування та погашення за кредитом відповідача вбачається, що станом на 14.08.2021 року відповідач має заборгованість за договором № 5162194 від 28.05.2021 року на загальну суму 7 348 гривень 25 копійок яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 1 700 гривень 00 копійок, заборгованості за відсотками в сумі 5 461 гривня 25 копійок та заборгованості за комісією в сумі 187 гривень 00 копійок.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За нормами статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини 1 і 2).
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, у такій самій кількості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Положення статті 625 ЦК України передбачають, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, у такій самій кількості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу; якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (стаття 1050 ЦК України).
Положення статті 625 ЦК України передбачають, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.
Натомість, суд вважає безпідставними і необґрунтованими вимоги позивача про стягнення із відповідача комісії в сумі 187 гривень 00 копійок, оскільки за правовими висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року по справі № 496/3134/19: умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Таким чином, оскільки відповідач належним чином не виконав свої зобов'язання з повернення кредитних коштів та сплатити процентів у строки передбачені наведеним кредитним договором, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за даним кредитним договором без нарахованої комісії в сумі 187 гривень 00 копійок.
Отже, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за вказаним кредитним договором складає 7 161 гривня 25 копійок.
За таких обставин, позов є частково обґрунтованим та підлягає задоволенню в обсязі суми заборгованості визначеному судом.
Згідно із нормою частини першої статті 13 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За подачу даного позову до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2 422 гривні 40 копійок, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією в національній валюті № 5162194 від 28 лютого 2025 року.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Зокрема, разом із позовом надано суду копію договору № 01/11 про надання правової допомоги від 12 лютого 2025 року разом із додатковою угодою від 19 лютого 2025 року, детальним описом робіт (наданих послуг) та актом № 5162194 від 19 лютого 2025 року про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг), з яких вбачається, що адвокатом надано, а позивачем отримано правові послуги у даній справі вартістю на загальну суму 4 000 гривень 00 копійок.
Натомість, суд звертає увагу та наголошує на тому, що вказані документи лише підтверджують вартість правових послуг наданих адвокатом позивачу.
Проте, в матеріалах справи відсутні та представником позивача суду не надані документи на підтвердження тієї обставини, що вартість отриманих правових послуг дійсно була оплачено позивачем.
Одночасно, суд враховує положення пункту 4.2. договору № 01/11 про надання правової допомоги від 12 лютого 2025 року, який визначає обов'язок здійснення оплати за договором клієнтом після отримання ним відповідного рахунку для оплати.
Однак, у суду відсутні відомості про те, що позивач отримав від адвокатського об'єднання відповідний рахунок.
Також, позивачем не надано жодного документу на підтвердження оплати правових послуг за вказаним договором (квитанції, чеку чи інше).
Тобто, у суду відсутні відомості про здійснення позивачем фактичної оплати судових витрат на правову допомогу у даній справі.
Норма пункту 2 частини другої статті 137 ЦПК України передбачає, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами; для цілей розподілу судових витрат розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Однак, до позову не додано, в матеріалах справи відсутній та під час розгляду справи стороною позивача не надано суду відповідних доказів, які підтверджують здійснення позивачем відповідних витрат за договором № 01/11 про надання правової допомоги від 12 лютого 2025 року.
Одночасно, суд враховує наступне.
Зокрема, при вирішенні даної заяви, суд керується і застосовує правові висновки наведені у пункті 31 постанови Верховного Суду від 20 липня 2021 року по справі № 922/2604/20 за якими: відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.
При цьому, у суду відсутні правові підстави для стягнення витрат на правову допомогу з урахуванням акта № 5162194 від 19 лютого 2025 року, оскільки він не підтверджує факт оплати за договором, а лише підтверджує факт надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг), що також, вбачається як із його назви.
Як підсумок, суд вважає, що через відсутність в матеріалах справи фінансових документів на підтвердження фактично сплачених позивачем витрат на правову допомогу, позивачем не підтверджено факт здійснення позивачем витрат на правову допомогу від адвоката.
У зв'язку із цим, суд приходить до висновку про те, що відсутні процесуально-правові підстави для ухвалення судом рішення про розподіл судових витрат позивача на правову допомогу.
Тобто, на підставі статей 133, 141 ЦПК України, у зв'язку із частковим задоволенням позову, судові витрати позивача по сплаті судового збору, слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, суд враховує обставину часткового задоволення позовних вимог в обсязі 97,46 % та вважає, що судові витрати позивача у вигляді сплати судового збору за вимогами майнового характеру слід визначити відповідно до відсотку задоволеної суми позову у розмірі 97,46 %, що становить 72 360 гривень 87 копійок.
Як наслідок, на підставі пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України, у зв'язку із частковим задоволенням позову, судові витрати слід покласти на:
-позивача у розмірі 2,54 %, що становить 61 гривня 53 копійки;
-відповідача у розмірі 97,46 %, що становить 2 360 гривень 87 копійок.
У зв'язку із цим, слід стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування судових витрат грошові кошти в сумі 2 360 гривень 87 копійок.
На підставі викладеного, керуючись статтями 514, 526, 625, 1049, 1050, 1054 ЦК України, статтями 1 - 13, 19, 23, 27, 34, 76 - 83, 89, 95, 133, 141, 258, 259, 263 - 265, 273, 274 - 279 ЦПК України,
Частково задовольнити позов.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» грошові кошти в сумі 7 161 (сім тисяч сто шістдесят одна) гривня 25 копійок.
Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» у відшкодування судових витрат грошові кошти в сумі 2 360 (дві тисячі триста шістдесят) гривень 87 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя
Дата складення повного рішення суду - 17 вересня 2025 року.