Справа № 273/2158/24
Провадження № 1-кп/292/42/25
16 вересня 2025 року селище Пулини
Пулинського районного суду Житомирської області
Головуюча суддя ОСОБА_1
секретар судового засідання ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні Пулинського районного суду Житомирської області матеріали кримінального провадження №12024060530000840 від 30.08.2024 та обвинувальний акт, які надійшли 22 жовтня 2024 року відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця с.Климентіївка Баранівського району Житомирської області,
зареєстрованого та проживаючого
АДРЕСА_1 , громадянина України, із загальною середньою
освітою, не працюючого, пільг, інвалідності не має, раніше не судимого
по обвинуваченню у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.2 ст.347 КК України
З участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
захисника обвинуваченого -адвоката ОСОБА_5
У провадженні Пулинського районного суду перебуває кримінальне провадження №12024060530000840 від 30.08.2024 по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.2 ст.347 КК України.
В ході розгляду даного кримінального провадження прокурор подав через канцелярію суду клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_3 , який закінчується 19.09.2025, зазначивши, що розгляд справи триває, а ризики, передбачені п.1, п.3, п.5 ч.1 ст.177 КПК України не зменшились та продовжують існувати. Так, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів, за який передбачена кримінальна відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років, а тому передбачаючи невідворотність покарання за вчинення злочину у вигляді позбавлення волі, обвинувачений може спробувати переховуватись від суду. Також наявний ризик, передбачений ч.5 ст.177 КПК України, так як ОСОБА_3 скоїв кримінальні правопорушення у вечірню пору доби, що вказує про його негативне ставлення до встановлених у суспільстві правил та норм поведінки. Вчинивши дані кримінальні правопорушення ОСОБА_3 залишив місце вчинення злочину, перебуваючи за кермом автомобіля у стані алкогольного сп"яніння, керував автомобілем до моменту, допоки не злетів до кювету. ОСОБА_3 , раніше притягувався до кримінальної відповідальності, відбував реальну міру покарання, а тому може вчинити інше кримінальне правопорушення. Обвинувачений не має на утриманні дітей, не працює, що свідчить про відсутність у останнього міцних соціальних зв"язків. Виходячи з вище наведеного, менш суворі запобіжні заходи не достатні для запобігання вище вказаним ризикам, а тому є потреба у продовженні виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Обвинувачений та його захисник- адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечували щодо задоволення клопотання прокурора, вказавши, що ризики передбачені ст. 177 КПК України перестали існувати, тому просили змінити запобіжний захід обвинуваченому на більш м"який - цілодобовий домашній арешт. Так, обвинувачений має постійне місце проживання, сім"ю, до складу якої входить його дружина, повнолітня донька, невістка та онуки. Крім того допитано потерпілих та свідків у даному кримінальному провадженні. До того ж, обвинувачений запевнив суд, що не має наміру переховуватися від суду.
Згідно ст. 331 КПК України, суд зобов"язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двохмісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту.
За наслідками розгляду питання, суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Вимогами ст. 178 КПК України передбачені обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу, зокрема тяжкість покарання, яке загрожує відповідній особі, вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків, у тому числі наявність родини та утриманців, наявність постійного місця роботи, наявність судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувались раніше та інші обставини.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Згідно положень п. "С" ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, нікого не може бути позбавлено свободи інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як: законний арешт або затримання особи, здійснені з метою припровадження її до встановленого законом компетентного органу на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Таким чином, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості переважають над принципом поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст.ст.177, 178, 183 КПК України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому, небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи.
У ч. 1, 3 ст. 194 КПК України, зазначається, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Усталеною практикою Європейського суду з прав людини визначено, що висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Суд зазначає, що ризики, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Запобіжний захід застосовується саме з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
При прийнятті рішення, суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
Судом встановлено, що ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 01.09.2024 ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів. Строк тримання під вартою визначено з моменту його затримання, тобто з 21 год. 24 хв. 30 серпня 2024 року. Визначено строк дії даної ухвали до 21 год. 24 хв. 28 жовтня 2024 року включно. Визначено заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 242 240 гривень у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самим ОСОБА_3 , так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на відповідний депозитний рахунок. 3 моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений ОСОБА_3 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави. У разі внесення застави покладено на обвинуваченого ОСОБА_3 обов'язки: 1) прибувати до слідчого, прокурора, суду на першу вимогу; 2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає ( АДРЕСА_1 ) без дозволу слідчого, який здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання. У разі внесення застави обвинувачений зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
Ухвалами Червоноармійського районного суду Житомирської області від 24.10.2024 : від 19.12.2024; від 14.02.2025 та від 08.04.2025 продовжено дію раніше обраного обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк шістдесят днів, відповідно до : 22 грудня 2024 року, 16.02.2025, 13.04.2025 та 06.06.2025.
Ухвалою Пулинського районного суду Житомирської області від 29.05.2025 продовжено дію раніше обраного обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк шістдесят днів, тобто до 27 липня 2025 року.
Ухвалою Пулинського районного суду Житомирської області від 22.07.2025 продовжено дію раніше обраного обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк шістдесят днів, тобто до 19 вересня 2025 року.
Вирішуючи клопотання прокурора щодо доцільності продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_3 , суд належно дослідивши обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, їх обгрунтованість, зважаючи на конкретні обставини кримінального провадження та дані про особу обвинуваченого, дійшов наступного висновку.
Вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому, небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи.
Так, суд приймає до уваги тяжкість кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 263 та ч. 2 ст. 347 КК України, у вчиненні яких ОСОБА_3 обвинувачується.
Відповідно до ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 263 КК України, відноситься до тяжких, за яке передбачено покарання до семи років позбавлення волі.
Санкція частини другої статті 347 КК України відносить інкримінований злочин до особливо тяжкого у сфері злочинів проти авторитету органів державної влади і передбачає покарання до п'ятнадцяти років позбавлення волі.
Отже, надаючи оцінку можливості обвинуваченого ОСОБА_3 переховуватися від суду, суд вважає, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів може вдатися до відповідних дій.
Разом з тим, суд зазначає, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Крім того, обвинувачений може незаконно впливати на потерпілих та свідків, які хоча і допитані судом, однак, оскільки судове слідство триває, може виникнути питання щодо повторного допиту вказаних осіб.
На думку суду, існує наявність ризику вчинення обвинуваченим ОСОБА_3 іншого кримінального правопорушення, оскільки останній раніше притягувався до кримінальної відповідальності, але в силу ст.89 КК України є несудимий, проте, обвинувачується у вчиненні двох умисних кримінальних правопорушеннях.
Суд також враховує особу обвинуваченого ОСОБА_3 , який має постійне місце проживання, позитивно характеризується, одружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, не працевлаштований, джерел доходів не має, що свідчить про відсутність у останнього міцних соціальних зв'язків.
Отже, зважаючи на тяжкість кримінальних правопорушень, які інкримінуються обвинуваченому ОСОБА_3 , покарання, яке загрожує у разі визнання його винуватим, дані про особу обвинуваченого, суд вважає, що ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, які стали підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_3 , доведені прокурором та продовжують існувати та на даний час не зменшились.
Існування вказаних ризиків виправдовує тримання особи під вартою, а також свідчить про неможливість їх запобіганню шляхом застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Жодних даних, які свідчать про наявність обставин, які можуть істотно вплинути на можливість продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 та стати підставою для скасування запобіжного заходу чи зміни запобіжного заходу на інший більш м'який, в ході судового розгляду справи не встановлено.
Зважаючи на доведеність існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, запобігання яким було підставою для обрання та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_3 , та які на теперішній час не зникли, а також те, що на переконання суду, застосування до обвинуваченого іншого більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, є неможливим, позаяк з огляду на дані про особу обвинуваченого, зміст пред'явленого обвинувачення та інші конкретні обставини справи не здатне забезпечити належну процесуальну поведінку та реалізацію завдань кримінального провадження, визначених в ст. 2 КПК України, тим паче у зв'язку з військовою агресією проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку, з приводу застосування особистої поруки та застави жодна особа у встановленому законом порядку не зверталась, суд дійшов висновку про доведеність підстав для продовження застосування раніше обраного запобіжного заходу та оскільки судовий розгляд триває, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також повного, всебічного та об'єктивного судового розгляду даної справи, вважає за доцільне продовжити строк тримання під вартою відносно ОСОБА_3 на 60 днів.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).
Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно також виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (п.35 «Летельє проти Франції» від 26.06.1991року).
Матеріали провадження не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом на даному етапі не встановлено.
Посилання сторони захисту щодо наявності у обвинуваченого постійного місця проживання, на думку суду є безпідставними, оскільки наявність постійного місця проживання неможливо віднести до тих безумовних стримуючих чинників, які б були у повному обсязі здатні мінімізувати ймовірність вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на ухилення від можливого покарання.
Досліджені під час судового засідання ризики свідчать, що менш суворий запобіжний захід, не пов'язаний з тимчасовою ізоляцією, може негативно відобразитися на здійсненні судового провадження. На думку суду застосування до обвинуваченого цілодобового домашнього арешту не зможе попередити спробам переховуватись від суду. Отже, суд погоджується із доводами прокурора про недостатність застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого альтернативних запобіжних заходів, враховуючи вище зазначене, тяжкість, характер та ступінь суспільної небезпеки кримінальних правопорушень, суворість покарання за кримінальні правопорушення у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_3 , його особу, суд вважає, що інші більш м'які запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, не забезпечать виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків і його належну поведінку.
Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановлені ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 193, 197, 196, 331, 350 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора Хорошівського відділу Коростишівської окружної прокуратури ОСОБА_4 про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 , задовольнити.
Продовжити дію раніше обраного обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк шістдесят днів, тобто до 14 листопада 2025 року, включно. У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника -адвоката ОСОБА_5 про зміну обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, відмовити.
Про прийняте рішення повідомити заінтересованих осіб.
В частині продовження строку дії запобіжного заходу ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту її оголошення.
Копію ухвали вручити обвинуваченому ОСОБА_3 , прокурору та направити до місця ув"язнення.
Суддя ОСОБА_1