Справа № 593/1525/24Головуючий у 1-й інстанції Крамар В.М.
Провадження № 22-ц/817/821/25 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
15 вересня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників цивільну справу №593/1525/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 17 січня 2025 року (ухвалене суддею Крамар В.М., дати складення повного тексту судового рішення не зазначено) в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У листопаді 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок» (далі - ТОВ «Кошельок», позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач, апелянт) про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтовано тим, що 28 січня 2022 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_2 укладено договір №3213803196-599242 про надання споживчого кредиту, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 11500.00 грн, з початковим строком кредитування 29 днів, шляхом переказу на платіжну банківську картку відповідача, зі сплатою реальних відсотків за користування кредитом у розмірі 1.65% від суми кредиту за кожен день користування. Крім того, користування сумою наданого кредиту після закінчення початкового періоду кредитування має наслідком подовження строку користування кредитом на 90 днів з відсотковою ставкою 2.2 % на добу.
Договір укладено в електронному вигляді за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи первісного кредитора. Кредитний договір підписано відповідачкою електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідач не повернув своєчасно суму позики, нараховані відсотки за користування позикою для погашення заборгованості за позикою, відповідно до умов договору кредиту. Внаслідок зазначених порушених зобов'язань заборгованість за договором кредиту становить 39772.75 грн, яка складається з 11500.00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 28272.75 грн - заборгованість за нарахованими процентами за період з 28 січня 2022 року по 26 травня 2022 року (включно).
У зв'язку з наведеним позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором кредиту від 28 січня 2022 року в розмірі 39772.75 грн.
Заочним рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 17 січня 2025 року позовну заяву ТОВ «Кошельок» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кошельок» 39772.75 грн заборгованості за договором № 3213803196-599242 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 28 січня 2022 року, та 2422.40 грн сплаченого судового збору.
В травні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про перегляд вказаного заочного рішення, яка 19 травня 2025 року Бережанським районним судом прийнята до розгляду.
Ухвалою Бережанського районного суду Тернопільської області від 03 червня 2025 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 17 січня 2025 року, залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним заочним рішенням, ОСОБА_2 подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 не отримував судових повісток про розгляд справи, оскільки з березня 2022 року перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 . Звертає увагу, що вказана обставина дає правові підстави для застосування ч.15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема, військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову проценти за користування кредитом не нараховуються. Також зазначає, що згідно п.2.1 кредитного договору сторони погодили, що кредит надається на строк 29 днів. Вважає, що з позичальника не підлягають стягненню відсотки за користування кредитними коштами, нараховані з 24 лютого 2022 року.
Також відповідач звертає увагу на те, що з поданих позивачем доказів, зокрема кредитного договору №3213803196-599242 від 28 січня 2022 року та додатків до нього, неможливо встановити чи вони були підписані ОСОБА_2 за допомогою одноразового ідентифікатора. Відповідач ставить під сумнів подані позивачем докази та вважає, що останнім не доведено факт укладення кредитного договору.
У зв'язку з викладеним просить заочне рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 17 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу від учасників по справі до суду не надходив.
За правилами частині першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до пунктів 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ціна даного позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи викладене, відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи із наступного.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте таким вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не повністю.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено наступні обставини.
Відповідно до договору про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №3213803196-599242 від 28 січня 2022 року, укладеного між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_2 , відповідачу надано кредит у розмірі 11500.00 грн, строком користування на 29 днів (лояльний, дисконтний період) шляхом переказу на його платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1.65% від суми кредиту за кожен день користування (пункти 1.1, 1.3.2, 2.1).
Сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною умовою, в розумінні 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом, але не більше як на 90 днів після закінчення лояльного періоду, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2.2% від суми кредиту за кожен день користування (пункти 3.6, 3.7, 3.8).
На виконання умов укладеного договору, 28 січня 2022 року позикодавцем перераховано через платіжну систему «xPay» грошові кошти на банківську картку позичальника ОСОБА_2 № НОМЕР_2 у розмірі 11500.00 грн, що підтверджується листом ПАТ «МТБ Банк» №04/580-04/02 від 29 жовтня 2024 року (а.с.17-19).
Відповідач не повернув своєчасно суму позики, нараховані відсотки за користування позикою, відповідно до умов договору №3213803196-599242 від 28 січня 2022 року.
Апеляційний суд враховує ту обставину, що відповідач ОСОБА_2 у заяві про перегляд заочного рішення та апеляційній скарзі не заперечував факт отримання кредитних коштів згідно договору №3213803196-599242 від 28 січня 2022 року та належності йому банківської картки № НОМЕР_2 .
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №3213803196-599242 від 28 січня 2022 року, складеного ТОВ «Кошельок», розмір загальної заборгованості ОСОБА_2 становить 39772.75 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 11500.00 грн, заборгованості за відсотками в розмірі 28272.75 грн, за період з 28 січня 2022 року по 26 травня 2022 року.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи апеляційний суд виходить з наступного.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Звертаючись до суду з позовом ТОВ «Кошельок» посилалося на те, що через неналежне виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором №3213803196-599242 від 28 січня 2022 року утворилась заборгованість в розмірі 39772.75 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 11500.00 грн; заборгованість за відсотками - 28272.75 грн.
З матеріалів справи вбачається та відповідач не заперечує факт укладення кредитного договору №3213803196-599242 від 28 січня 2022 року та отримання кредитних коштів в розмірі 11500.00 грн на банківську картку № НОМЕР_2 .
Більше того, у заяві про перегляд заочного рішення та апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилався на те, що строк кредитування договору №3213803196-599242 від 28 січня 2022 року становить виключно 29 днів, тому подальше нарахування ТОВ «Кошельок» відсотків за користування кредитом є безпідставним.
Також, зі змісту кредитного договору №3213803196-599242 від 28 січня 2022 року слідує, що у ньому міститься персональні даних відповідача та номер мобільного телефону НОМЕР_3 . Вказаний номер телефону та персональні дані відповідають дійсності, оскільки відповідач аналогічні зазначив у заяві про перегляд заочного рішення та апеляційній скарзі.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що кредитний договір №3213803196-599242 від 28 січня 2022 року був вчинений сторонами в електронній формі, яка відповідно до ст.207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми. Кредитор свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме - надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором, однак позичальник свої зобов'язання не виконав.
Доводи відповідача про те, що з кредитного договору № 3213803196-599242 від 28 січня 2022 року неможливо встановити факт його підписання за допомогою одноразового ідентифікатора суд апеляційної інстанції не бере до уваги виходячи з наступного.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Посилання відповідача щодо недоведення позивачем факту укладення кредитного договору апеляційний суд розцінює як суперечливу поведінку, оскільки останній вважаючи, що у ТОВ «Кошельок» відсутні правові підстави для нарахування відсотків за користування кредитом понад 29 днів після укладення кредитного договору, не заперечував факт укладення такого договору та отримання кредитних коштів в розмірі 11500.00 грн на банківську картку № НОМЕР_2 .
Оскільки судом встановлено, що відповідно до вимог чинного законодавства між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_2 у встановленому законом порядку укладено електронний кредитний договір №3213803196-599242 від 28 січня 2022 року, внаслідок чого відповідач отримав грошові кошти в сумі 11500.00 грн, тому існують правові підстави для стягнення заборгованості за тілом кредиту.
Щодо стягнення заборгованості за відсотками.
Задовольняючи позов у повному обсязі суд першої інстанції виходив з того, що позивачем нараховано проценти за користування відповідачем коштами наданими в кредит в розмірі 5502.75 грн за період з 29 січня 2022 року по 25 лютого 2022 року (лояльний період) та в розмірі 22770.00 грн за 90 днів після закінчення лояльного періоду.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на таке.
Визначаючи розмір стягнення з відповідача відсотків в розмірі 28272.75 грн позивач обґрунтовував вказаний розрахунок посиланням саме на погоджений між сторонами п.п.3.6, 3.7, 3.8 кредитного договору, за якими строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику, переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 календарних днів. З наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов'язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 процентів річних, що становить 2.2 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним.
Проте, Тернопільський апеляційний суд не може погодитися з аргументами позивача щодо нарахування процентів за кредитним договором відповідно до п.п.3.6, 3.7, 3.8 з таких підстав.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що ОСОБА_2 заявлений ним строк користування кредитом складає 29 календарних дні з дня надання кредиту. При цьому, відсотки за користування кредитом ТОВ «Кошельок» нараховано позичальнику, виходячи зі строку кредитування з 28 січня 2022 року по 25 лютого 2022 року.
З матеріалів справи встановлено, що укладаючи з ТОВ «Кошельок» кредитний договір шляхом приєднання (акцепту оферти) відповідач ОСОБА_2 скористався належною первісному кредитору інформаційно-телекомунікаційною системою, де йому надано можливість самостійно обрати «суму кредиту», «термін» (строк кредитування) згідно з Алгоритмом дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Кошельок» з метою акцепту оферти та укладення електронного договору.
У пункті 2.1 договору від 28 січня 2022 року встановлено, що кредит надається на 29 днів від дати отримання кредиту позичальником (Лояльний період). Процента ставка 1.65 в день від суми кредиту за час користування ним (п.1.3.2 договору).
Відповідно до пункту 2.2 договору сторони погодили, що встановлений в п.2.1 Договору строк Лояльного періоду та, відповідно, строк надання Кредитної лінії може бути продовжено позичальником, шляхом здійснення протягом Лояльного періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів.
Згідно умов графіку платежів кредитного договору №3213803196-599242 від 28 січня 2022 року вбачається, що грошові кошти надано ОСОБА_2 на період з 28 січня 2021 року по 25 лютого 2022 року, сума кредиту - 11500.00 грн, проценти за користування кредитом - 5502.75 грн, загальна вартість кредиту - 17002.75 грн.
Згідно умов паспорта споживчого кредиту від 22 січня 2022 року вбачається, що сума кредиту - 11500.00 грн, строк кредитування - 29 днів.
В той же час згідно із п.3.6 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду є відкладальною обставиною, в розумінні ст.212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку дії Кредитної лінії (продовження загального строку дії Договору).
У справі, яка переглядається апеляційний судом, встановлено, що відсутні докази, які свідчать по вчинення відповідачем дій, передбачених пунктом 2.2 договору (оплати протягом «Лояльного періоду» (29-денного) всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом), тобто відповідачем не вчинялися дії, які свідчили б про продовження строку кредитних правовідносин із позичальником.
Як вбачається із розрахунку заборгованості, поданого позивачем згідно умов кредитного договору, при визначенні Лояльного періоду у 29 днів, проценти, нараховані позивачем в період строку дії договору після спливу 29 днів, у декілька разів (два і більше) перевищили заборгованість за наданим кредитом.
Відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав'язування її придбання. Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов'язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.
Зазначення у договорі двох строків кредитування та різних процентних ставок призводить до неправильного, а то й різного тлумачення та розуміння його сторонами договору, зокрема, позичальником.
Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови кредитного договору №3213803196-599242 від 28 січня 2022 року щодо строку його дії - 29 календарних днів згідно пункту 2.1 чи 119 календарних днів (29 днів Лояльний період + 90 днів продовження строку згідно 212 ЦК України) згідно пункту 3.6. та процентної ставки, тому потрібно застосовувати правило тлумачення contra proferentem.
Більше того, сторона відповідача наголошує на тому, що кредит в сумі 11500 грн надавався в строк 29 днів, а нарахування за межами вказаного періоду є мірою цивільно-правової відповідальності згідно статті 625 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження №61-8829сво21) зазначено, що: «Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party).
Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі №613/1436/17).
Однак, позивач, нараховуючи заборгованість, виходив з іншого строку кредитування (пункт 3.7 кредитного договору) та процентної ставки (пункт 3.8 кредитного договору), що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін договору, в той час коли відповідач, як споживач банківських послуг, є слабшою стороною цих правовідносин.
Крім того, зазначення в кредитному договорі двох різних строків кредитування та процентних ставок призвело до неясності такої умови договору, як строк кредитування, що в даному випадку слід тлумачити проти того, хто їх написав (Contra proferentem), а тому апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення нарахованих відсотків за кредитним договором після закінчення строку дії кредитного договору.
В цьому випадку право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статі 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).
Враховуючи наведене, колегія суддів виходить з того, що починаючи з 26 лютого 2022 року в ТОВ «Кошельок», як кредитодавця, відсутнє право нараховувати проценти за кредитним договором №3213803196-599242 від 28 січня 2022 року.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що невиконання зобов'язань або неналежне виконання договірних зобов'язань у зв'язку із незабезпеченням виконання договірних зобов'язань між боржником та кредитором не може розглядатися як «відкладальна умова» в розумінні частини першої статті 212 ЦК України, оскільки фактично призводить до інших умов договору (строку кредитування та процентної ставки), які визначений між сторонами згідно кредитного договору, зокрема, 29 календарних днів та 1.65 відсотків в день від суми кредиту за час користування ним.
Апеляційний суд приходить до переконання, що п.3.6 договору прямо суперечить п.2.1, паспорту споживчого кредиту, графіку погашення кредиту та фактично застосовується до позичальника, як штрафні санкції.
У справі, що переглядається, позивач не заявляв до стягнення з відповідача неустойки, 3% річних та інфляційних витрат в порядку, встановленому частиною другою статті 625 ЦК України, як наслідку прострочення споживачем ОСОБА_2 виконання грошового зобов'язання за кредитним договором від 28 січня 2022 року, а нарахував їх як відсотки за користування кредитом у порядку, встановленому статтею 1048 ЦК України, що не відповідає акцептованим відповідачем умовам оферти.
Апеляційний суд вважає, що існують правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитом, нарахованих виключно у період з 28 січня 2022 року по 25 лютого 2022 року в межах двадцятиденного строку за ставкою 1.65% в день від суми кредиту, що всього становить 5502.75 грн (189.75 грн х 29), в зв'язку із чим відсутні підстави для стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом у заявленій позивачем сумі 28272.75 грн.
Отже загальний розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача, становить 17002.75 грн, що складається із наступного:
- 11500.00 грн - розмір заборгованості за тілом кредиту;
- 5502.75 грн - розмір заборгованості за відсотками.
Крім того, апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_2 з березня 2022 року перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 та брав безпосередню участь у бойових діях (для забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії), а тому на нього поширюється норми, визначені ч.15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Щодо вирішення питання судових витрат.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
На підтвердження судових витрат в суді першої та апеляційної інстанцій апелянтом надано копію банківської квитанції від 06 травня 2025 року №10019/032 за сплату судового збору в сумі 605.60 грн за подання заяви про перегляд заочного рішення, копію банківської квитанції від 08 липня 2025 року №10019/032 за сплату судового збору в сумі 3633.60 грн за подання апеляційної скарги.
Судом встановлено, що ціна позову у даній справі становила 39772.75 грн. Судом апеляційної інстанції задоволено позовні вимоги ТОВ «Кошельок» на суму 17002.75 грн, що становить 42.74% ціни позову.
Ставки, що підлягали сплаті при поданні позовної заяви, заяв про перегляд заочного рішення та апеляційної скарги, становили 2422.40 грн, 605.60 грн та 3633.60 грн.
Отже з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1032.33 грн (2422.40/100*42.74%).
Також зважаючи на те, що апеляційним судом скаргу задоволено частково, в силу статті 141 ЦПК України, слід стягнути з позивача на користь відповідача судовий збір за подання заяви про перегляд заочного рішення та апеляційної скарги, пропорційно розміру позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено (57.26% від 605.60 та 57.26% від 3633.60), що в сумі становить 2427.35 грн (346.76 +2080.59).
Отже різниця між понесеним судовим збором позивача та відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам становить 1395.02 грн (2427.35 - 1032.33).
За таких обставин колегія суддів вважає, що різницю судових витрат пов'язані з сплатою судового збору за розгляд даної справи, слід покласти на позивача.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Заочне рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 17 січня 2025 року - змінити, зменшивши суму стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» заборгованості за кредитним договором №3213803196-599242 від 28 січня 2022 року з 39772.75 грн до 17002.75 грн, з яких 11500.00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 5502.75 грн - сума заборгованості за відсотками.
Заочне рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 17 січня 2025 року року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» 2422.40 грн сплаченого судового збору - скасувати.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» на користь ОСОБА_1 1395.02 грн - витрати зі сплати судового збору.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Дата складення повного тексту постанови - 15 вересня 2025 року.
Реквізити учасників:
Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок», адреса: вул.Антонова, 8А, с.Чайки, Києво-Святошинського району Київської області, код ЄДРПОУ - 40842831.
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_4 .
Головуючий О.З. Костів
Судді: Б.О. Гірський
М.В. Хома