Провадження № 22-ц/803/6437/25 Справа № 185/13227/24 Суддя у 1-й інстанції - Юдіна С. Г. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
17 вересня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
секретар:Піменова М.В,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди (суддя першої інстанції Юдіна С.Г.),
6 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000,00 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля», на користь ОСОБА_1 90 000,00 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» судовий збір на користь держави в розмірі 900 гривень.
Із вказаним рішенням суду не погодився представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Єлістратов Р.В., та подав апеляційну скаргу, вважає, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не надано належної оцінки обставинам справи та наявним письмовим доказам.
Скарга мотивована тим, що позивач вказує, що змушений був пройти курс лікування, проте в якому закладі та коли проходив такий курс не зазначає. Відсутні в матеріалах справи також і будь які направлення лікарів на лікування, рецептів для отримання ліків тощо.
Зазначає, що позбавлений нормальних життєвих зав'язків та прикладає додаткових зусиль для організації свого життя, проте позивач не конкретизує в чому це виражено.
Індивідуальна програма реабілітації інвалідів позивачем не надана, в зв'язку з чим, йому не встановлена психолого-педагогічна реабілітація, що означає, що професійні захворювання які виникли у позивача не є психотравмувальними для нього.
Відповідальність за стан свого здоров'я та наслідки такої поведінки покладається виключно на Позивача, а Індивідуальна програма реабілітації та докази її виконання можуть свідчити про вказані обставини та вплинути результат прийнятого судом рішення.
Представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Єлістратов Р.В.. просив рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2025 року змінити, зменшивши розмір моральної шкоди, до 60 000 грн. з утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» та позивач у судове засідання не з'явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно із записами у трудовій книжці ОСОБА_1 працював на підприємствах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».
Під час роботи на підприємстві відповідача 20.08.2008 року о 16.50 год. з позивачем стався нещасний випадок.
Актом розслідування нещасного випадку форми Н-1 встановлені обставини нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 20.08.2008 року о 16.50 год., визначені його причини та встановлені особи що допустили порушення законодавства про охорону праці : ОСОБА_1 .
09.12.2008 року ОСОБА_1 було звільнено за п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я.
Згідно виписки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серія ДНА-02 № 029092 ОСОБА_1 08.12.2008 року первинно встановлено 60 % втрати професійної працездатності, 3 група інвалідності.
Відповідно до виписок з акта огляду МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серія 10ААА № 000655 від 28.01.20210 року, серія 10 ААА № 001305 від 25.11.2010 року, ОСОБА_1 повторно встановлено 60 % втрати професійної працездатності, 3 група інвалідності.
Довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серія 10 ААА № 009173 від 30.11.2011 року ОСОБА_1 повторно, безстроково встановлено 60 % втрати професійної працездатності.
Довідкою до акта огляду МСЕК серія 10 ААА № 572215 від 30.11.2011 року ОСОБА_1 повторно, безстроково встановлена 3 група інвалідності.
Частково задовольняючи позовні вимоги до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», суд першої інстанції врахував надані позивачем докази, процент втрати професійної працездатності, а також принципи розумності та справедливості, та вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок отримання позивачем ушкодження здоров'я на виробництві, грошову компенсацію в розмірі 90000 грн., без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
Апеляційний суд не може погодиться із даним висновком суду у повному обсязі.
Згідно зі ст. 3 Конституцією України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Згідно ст. 4 Закону України Про охорону праці, державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Згідно зі ст. 6 Закону України Про охорону праці умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.
Відповідно до ст.13 Закону України Про охорону праці роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Статтею 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Враховуючи зазначені положення, відповідач мав створити позивачу, як і іншим працівникам належні безпечні умови праці, за яких факт настання професійних захворювань, нещасних випадків, іншого пошкодження здоров 'я чи настання смерті були б неможливими.
Відповідно до вимог статті 173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Згідно статті 237-1 КЗпП України, відшкодування шкоди власником, або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.10.2008 року № 20-рп/2008, громадянам надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника, або уповноваженого ним органу (роботодавця).
За таких обставин, з огляду на вищезазначені норми Законів, судом встановлено що позивачу спричинено моральну шкоду, у зв'язку з ушкодженням здоров'я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у позивача хронічного професійного захворювання.
Право на компенсацію за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії (дана правова позиція знайшла своє відображення в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року по справі № 6-3149цс15).
Відповідно до ч.1 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
У справі встановлено, що актом розслідування нещасного випадку форми Н-1 встановлені обставини нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 20.08.2008 року о 16.50 год., визначені його причини та встановлені особи що допустили порушення законодавства про охорону праці : ОСОБА_1 .
09.12.2008 року ОСОБА_1 було звільнено за п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я.
Згідно виписки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серія ДНА-02 № 029092 ОСОБА_1 08.12.2008 року первинно встановлено 60 % втрати професійної працездатності, 3 група інвалідності.
Відповідно до виписок з акта огляду МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серія 10ААА № 000655 від 28.01.20210 року, серія 10 ААА № 001305 від 25.11.2010 року, ОСОБА_1 повторно встановлено 60 % втрати професійної працездатності, 3 група інвалідності.
Довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серія 10 ААА № 009173 від 30.11.2011 року ОСОБА_1 повторно, безстроково встановлено 60 % втрати професійної працездатності.
Довідкою до акта огляду МСЕК серія 10 ААА № 572215 від 30.11.2011 року ОСОБА_1 повторно, безстроково встановлена 3 група інвалідності.
Позивач визнан особою з інвалідністю III групи внаслідок трудового каліцтва. Ступінь втрати професійної працездатності становить 60 відсотків. Протипоказана важка фізична праця та тривала хода.
Таким чином, при визначені розміру моральної шкоди суд оцінює глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, а також конкретні обставини по справі і розмір втрати професійної працездатності, призначення позивачу групи інвалідності, характер нещасного випадку, що стався з позивачкою, та їх наслідки для здоров'я останнього, керується принципом розумності, виваженості та справедливості. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Отже, встановивши, що позивач працювала на ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». Внаслідок нещасного випадку, що стався з позивачем ОСОБА_1 на виробництві відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля»,встановлено 3 групу інвалідності безстрокового та визначено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60%. Враховуючи глибину фізичних та моральних страждань позивача, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд обґрунтовано стягнув із відповідача моральну шкоду у розмірі 90000 грн..
Доводи скаржника про те, що відповідачем в повному обсязі виконані обов'язки щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача.
Доказів на спростування наявності шкідливих факторів виробничого середовища та шкідливого впливу на здоров'я позивача відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надані.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди та не врахування судом відсутності вини підприємства у спричиненні шкоди позивачу, що позивач свідомо йшов працювати в шкідливих умовах праці, є безпідставними, оскільки суд першої інстанції, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв'язку з професійним захворюванням, правильно визнав, що ОСОБА_1 була заподіяна моральна шкода, оскільки внаслідок тривалої дії шкідливих факторів на робочому місці позивач частково втратив професійну працездатність, що порушило його звичайне життя, змусило лікуватися, обмежувати свою життєву активність, прикладати додаткові зусилля для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано.
Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
У постанові Великої палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Колегія суддів вважає, що сума моральної шкоди у розмірі 90000 грн. є обґрунтованою та відповідає завданим стражданням позивача у зв'язку із отриманням професійного захворювання під час виконання робіт на підприємстві відповідача.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму моральної шкоди у розмірі 90 000,00 грн., без утримання податків та інших обов'язкових платежів, місцевий суд дійшов помилкового висновку, оскільки згідно правової позиції викладеній Верховним Судом у постанові від 21 травня 2025 року у справі № 235/3143/24 (провадження № 61-14246св24) вказав, що обов'язки сторін у сфері оподаткування, які виникають у зв'язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, суд не встановлює. Необґрунтованим є вирішення судами у цій цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов'язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без утримання податків та інших обов'язкових платежів».
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає. що оскаржуване рішення підлягає зміні, шляхом виключення із резолютивної частини рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без утриманням податків та інших обов'язкових платежів».
Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів.
Наведені в апеляційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційні скарга ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України.
Керуючись статтями 374,376 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2025 року змінитишляхом виключення із резолютивної частини рішення визначення порядку його виконання про стягнення суми відшкодування моральної шкоди «без утриманням податків та інших обов'язкових платежів».
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 17 вересня 2025 року.
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
Т.В. Космачевська