Провадження № 22-ц/803/7096/25 Справа № 185/14128/24 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У. М. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
17 вересня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В.,Космачевської Т.В.,
секретар:Піменова М.В,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 та Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 травня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди завданої ушкодження здоров'я, (суддя першої інстанції Болдирєва У.М.).
У грудня 2024 року ОСОБА_1 через свого представника Повалій Олену Василівну звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, в якому просив стягнути з відповідача на свою корить в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000,00 гривень.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 травня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, 60 000,00 грн. з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» судовий збір на користь держави в сумі 968 грн 96 коп.
Із вказаним рішенням суду не погодились учасники справи та подали апеляційні скарги, в яких вказано, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , апеляційну скаргу мотивує тим, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні його позовних вимог, а саме в частині суми відшкодування моральної шкоди та вказівки на те, що стягнення має відбуватись з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів. Вважає рішення суду в цій частині таким, що не відповідає обставинам справи та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, крім того суд першої інстанції при ухваленні рішення не в повному обсязі оцінив моральні страждання позивача у зв'язку з чим дане рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції. Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, судом не надано належної уваги тяжкості завданої позивачеві шкоди, оскільки 30% втрати професійної працездатності, свідчать про безповоротність втрати здоров'я та неможливість відновлення стану здоров'я до нормального, в наслідок чого ухвалений судом першої інстанції розмір моральної шкоди є недостатнім для справедливого відшкодування моральних страждань позивача
Судом першої інстанції при розгляді справи не було ретельно досліджено аби визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди відповідав критеріям ст. 23 Цивільного кодексу України та був співмірним завданій позивачу шкоді, з урахуванням принципів розумності, виваженості і справедливості, внаслідок чого визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди є недостатнім для справедливого відшкодування моральних страждань позивача
ОСОБА_2 просила рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 травня 2025 року змінити, стягнувши з відповідача на користь позивача суму моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Скарга відповідача мотивована тим, що судом не з'ясовано відповідно до яких доказів визначено, що відповідач не виконав вимоги статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22.06.1981 року № 155. 3.
Судом не з'ясовано чи звертався позивач до органів здійснюючих контроль із забезпечення працівників належними умовами праці щодо фіксації неналежних умов праці та чи були з боку позивача відмови від виконання трудових обов'язків у зв'язку з незабезпеченням належних умов праці, як це визначено ст. 153 КЗпП України.
Судом не було визначено факт відсутності у позивача інших факторів, які можуть бути причиною психічних/психологічних страждань.
Не з'ясовано якими доказами підтверджується факт наявності: нормальних життєвих зв'язків до встановлення ступеню втрати працездатності та їх втрати позивачем після встановлення втрати професійної працездатності;
Не з'ясовано які додаткові зусилля для організації свого життя докладає Позивач та якими доказами це підтверджується, а також за якими саме хворобами.
Позивач, укладаючи з відповідачем трудовий договір, був повідомлений під підпис, в порядку передбаченому ст.29 КЗпП України про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці, можливі негативні наслідки цих умов праці на стан його здоров'я та пов'язані з цими умовами праці пільги та компенсації.
Вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги, що відсоток втрати професійної працездатності встановлено безстрокового, групу інвалідності не встановлено.
Представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Гордєєва О.В. просила рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2025 року змінити, зменшивши розмір моральної шкоди, до 10 000 грн., з утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
Відзиви на апеляційні скарги не надходили.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача. підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ПрАТ «ДТЕК Павградвугілля» підлягає залишенню без задоволення.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач працював на підприємствах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у шкідливих умовах з повним робочим днем у шахті і отримав професійні захворювання, що призвели до втрати працездатності.
Згідно з актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4, затвердженим 24 вересня 2010 року, у ОСОБА_1 медичним висновком лікарсько-експертної комісії Українського науково-дослідного інституту промислової медицини від 01 вересня 2010 встановлено наявність професійних захворювань:
-хронічне обструктивне захворювання легенів другої стадії, фаза затихаючого загострення, дифузний пневмосклероз, емфізема легенів, легенева недостатність першого-другого ступеня,
-хронічна двостороння сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху - встановлено раніше, рішенням ЛЕК Українського НДІ ПМ від 08 червня 2010 року.
Професійне захворювання виникло внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища на організм працівника, недосконалості технології, механізмів, робочого інструменту. Причини виникнення професійного захворювання - запиленість повітря робочої зони, підвищений рівень шуму. (а.с.11)
Довідкою МСЕК серії 10ААА № 006587 від 28 липня 2010 року ОСОБА_1 встановлено первинно 10 відсотків втрати професійної працездатності за професійним захворюванням від 08 червня 2010 року (приглухуватість).
В подальшому довідкою МСЕК серії 10ААА № 006707 від 30 вересня 2010 року позивачу встановлено безстроково сукупно 30 відсотків втрати професійної працездатності, у тому числі: первинно 20 відсотків - ХОЗЛ, повторно 10 відсотків - приглухуватість. (а.с.12).
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов до висновку про доведеність спричинення позивачу моральної шкоди, провини відповідача в її спричиненні та причинно-наслідковий зв'язок між винними діями відповідача та настанням у позивача негативних наслідків - втрати професійної працездатності у загальному розмірі 30%. Враховуючи обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, наслідків, що наступили, суд стягнув компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди у розмірі 60000 грн. з утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
Однак колегія суддів не може в повній мірі погодитись з такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до вимог ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до частини 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
При цьому, вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди.
Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.
В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.
На підтвердження факту ушкодження здоров'я позивачем було надано довідки МСЕК серії 10ААА № 006587 від 28 липня 2010 року ОСОБА_1 встановлено первинно 10 відсотків втрати професійної працездатності за професійним захворюванням від 08 червня 2010 року (приглухуватість) та довідку МСЕК серії 10ААА № 006707 від 30 вересня 2010 року позивачу встановлено безстроково сукупно 30 відсотків втрати професійної працездатності, у тому числі: первинно 20 відсотків - ХОЗЛ, повторно 10 відсотків - приглухуватість. (а.с.12), а тому доводи апеляційної скарги представника відповідача Гордєєвої О.В., що позивачу було встановлено тільки 10% втрати працездатності не відповідає дійсності та спростовується наявними у справі доказами.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Частинами 1 та 3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Що стосується доводів апеляційної скарги про не доведення причинного зв'язку між виникненням хронічних захворювань у позивача та діями відповідача, а також що причиною професійних захворювань позивача є порушення та недотримання ним рекомендацій лікарів, вони спростовуються медичним формою П-4, затвердженим 24 вересня 2010 року, у ОСОБА_1 медичним висновком лікарсько-експертної комісії Українського науково-дослідного інституту промислової медицини від 01 вересня 2010 встановлено наявність професійних захворювань: -хронічне обструктивне захворювання легенів другої стадії, фаза затихаючого загострення, дифузний пневмосклероз, емфізема легенів, легенева недостатність першого-другого ступеня,-хронічна двостороння сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху - встановлено раніше, рішенням ЛЕК Українського НДІ ПМ від 08 червня 2010 року.
Професійне захворювання виникло внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища на організм працівника, недосконалості технології, механізмів, робочого інструменту. Причини виникнення професійного захворювання - запиленість повітря робочої зони, підвищений рівень шуму.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
У постанові Великої палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд виходив із того, що внаслідок отримання професійних захворювань позивач втратив 55% професійної працездатності та отримав третю групу інвалідності безстроково, що свідчить про неможливість покращення стану його здоров'я у майбутньому, а також з того, що захворювання позивача призвели до кардинальної негативної зміни її життя, порушили її психологічний стан та нормальні життєві зв'язки.
Прийнявши до уваги факт втрати позивачем 30% працездатності, врахувавши характер немайнових втрат позивача, глибину її фізичних та душевних страждань, погіршення його здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, а також керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 60000 грн.
Пунктами 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. На підтвердження своїх вимог про стягнення моральної шкоди позивач зазначив лише перелік обставин, які, на його думку, свідчать про заподіяння йому моральної шкоди, однак позивачем не надано будь-яких доказів у розумінні ст. 79, 81 ЦПК України на підтвердження факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру саме внаслідок неправомірних дій відповідача та з яких міркувань виходив позивач при визначенні розміру моральної шкоди.
Необхідними елементами складу цивільного правопорушення, як підстави деліктної відповідальності є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою винної особи. Відсутність хоча б однієї складової виключає обов'язок по відшкодуванню шкоди.
У справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 825/1030/17.
Разом з тим, суду слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Колегія суддів вважає, що сума моральної шкоди у розмірі 60 000,00 грн. є обґрунтованою та відповідає завданим стражданням позивача у зв'язку із отриманням професійного захворювання під час виконання робіт на підприємстві відповідача.
Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання позивача виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов'язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для збільшення суми відшкодування моральної шкоди відсутні.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму моральної шкоди у розмірі 60 000,00 грн, з утримання податків та інших обов'язкових платежів, місцевий суд дійшов помилкового висновку, оскільки згідно правової позиції викладеній Верховним Судом у постанові від 21 травня 2025 року у справі № 235/3143/24 (провадження № 61-14246св24) вказав, що обов'язки сторін у сфері оподаткування, які виникають у зв'язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, суд не встановлює. Необґрунтованим є вирішення судами у цій цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов'язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без утримання податків та інших обов'язкових платежів».
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає. що оскаржуване рішення підлягає зміні, шляхом виключення із резолютивної частини рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «з утриманням податків та інших обов'язкових платежів».
Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зменшення або збільшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів.
Наведені в апеляційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» слід залишити без задоволення, тоді як апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України.
Керуючись статтями 374-376, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Повалій Олена Василівна задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 травня 2025 року змінитишляхом виключення із резолютивної частини рішення визначення порядку його виконання про стягнення суми відшкодування моральної шкоди «з утриманням податків та інших обов'язкових платежів».
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 17 вересня 2025 року.
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
Т.В. Космачевська