Провадження № 22-ц/803/6406/25 Справа № 185/1924/25 Суддя у 1-й інстанції - Головін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
17 вересня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В.,Космачевської Т.В.,
секретар:Піменова М.В,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 та Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди завданої ушкодження здоров'я (суддя першої інстанції Головін В.О.),
21 лютого 2025 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, в якому просив стягнути з відповідача на свою корить в рахунок відшкодування моральної шкоди 245 000,00 гривень.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області 01 квітня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, 100 000,00 грн. без відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» судовий збір на користь держави в сумі 1211 грн 20 коп.
Із вказаним рішенням суду не погодились учасники справи та подали апеляційні скарги, в яких вказано, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , апеляційну скаргу мотивує тим, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні його позовних вимог, а саме в частині суми відшкодування моральної шкоди та вказівки на те, що стягнення має відбуватись з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів. Вважає рішення суду в цій частині таким, що не відповідає обставинам справи та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, крім того суд першої інстанції при ухваленні рішення не в повному обсязі оцінив моральні страждання позивача у зв'язку з чим дане рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції. Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, судом не надано належної уваги тяжкості завданої позивачеві шкоди, оскільки 60% втрати професійної працездатності, свідчать про безповоротність втрати здоров'я та неможливість відновлення стану здоров'я до нормального, в наслідок чого ухвалений судом першої інстанції розмір моральної шкоди є недостатнім для справедливого відшкодування моральних страждань позивача
Судом першої інстанції при розгляді справи не було ретельно досліджено аби визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди відповідав критеріям ст. 23 Цивільного кодексу України та був співмірним завданій позивачу шкоді, з урахуванням принципів розумності, виваженості і справедливості, внаслідок чого визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди є недостатнім для справедливого відшкодування моральних страждань позивача
ОСОБА_2 просила рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2025 року змінити, стягнувши з відповідача на користь позивача суму моральної шкоди у розмірі 245 000,00 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Скарга відповідача мотивована тим, що судом не з'ясовано відповідно до яких доказів визначено, що відповідач не виконав вимоги статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22.06.1981 року № 155. 3.
Судом не з'ясовано чи звертався позивач до органів здійснюючих контроль із забезпечення працівників належними умовами праці щодо фіксації неналежних умов праці та чи були з боку позивача відмови від виконання трудових обов'язків у зв'язку з незабезпеченням належних умов праці, як це визначено ст. 153 КЗпП України.
Судом не було визначено факт відсутності у позивача інших факторів, які можуть бути причиною психічних/психологічних страждань.
Не з'ясовано якими доказами підтверджується факт наявності: нормальних життєвих зв'язків до встановлення ступеню втрати працездатності та їх втрати позивачем після встановлення втрати професійної працездатності;
Не з'ясовано які додаткові зусилля для організації свого життя докладає Позивач та якими доказами це підтверджується, а також за якими саме хворобами.
Позивач, укладаючи з відповідачем трудовий договір, був повідомлений під підпис, в порядку передбаченому ст.29 КЗпП України про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці, можливі негативні наслідки цих умов праці на стан його здоров'я та пов'язані з цими умовами праці пільги та компенсації.
Вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги, що відсоток втрати професійної працездатності встановлено безстрокового, групу інвалідності не встановлено.
Представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Гордєєва О.В. просила рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2025 року змінити, зменшивши розмір моральної шкоди, до 60 000 грн., з утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
Відзиви на апеляційні скарги не надходили.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача. підлягає залишенню без задоволення, а апеляційна скарга ПрАТ «ДТЕК Павградвугілля» підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу з 26 січня 2004 року по 30 березня 2004 року, та з 21 листопада 2005 року по 14 листопада 2013 року працював у різних структурних підрозділах на різних посадах у ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». 14 листопада 2013 року його було звільнено. За час роботи на підприємстві відповідача з позивачем сталися нещасні випадки, що підтверджується актом про нещасний випадок, форми Н-1 №5 від 09 квітня 2009 року, актом розслідування нещасного випадку, форми Н-5 від 09 квітня 2009 року та актом про нещасний випадок, форми Н-1 від 02 квітня 2013 року, актом розслідування нещасного випадку, форми Н-5 від 02 квітня 2013 року.
П. 6 акту форми Н-1 від 09 квітня 2009 року вказує на обставини, за яких стався нещасний випадок. а саме: 07.04.09 р. в 1 зміну начальником дільниці з видобутку вугілля №4 ОСОБА_3 було видано наряд ланці у складі 7 ГРОЗ, 2 МГВМ і 4 електрослюсарів на вимкнення та зняття 24-х гідродомкратів, демонтаж виконавчого органу комбайна МК-67М, вимкнення та видавання комбайнового кабелю, демонтаж та видавання 20м тягового ланцюга видобувного комбайна МК-67М зі 109 лави. Керівництво роботами здійснював гірничий майстер ОСОБА_4 . Згідно з розробленими заходами демонтаж тягового ланцюга проводиться шляхом його від'єднання від верхнього компенсатора, перепускання через зірки комбайна за допомогою ввімкнення подачі комбайна, поділу ланцюга на відрізки по 20 м, навантаження їх на лавний конвеєр з подальшим скачуванням на збірний штрек. Порушуючи технологію, ОСОБА_5 за 20 м нижче від комбайна зачепив кінець тягового ланцюга за ланцюг лавного скребкового конвеєра з метою витягування шматка ланцюга з приводних зірок комбайна. Під час виконання цих робіт виконавцями не було заблоковано увімкнення скребкового конвеєра, хоча кнопка знаходилася в безпосередній близькості на комбайні. Після цього об 11 годині 45 хв ОСОБА_6 перебував між комбайном і секцією гідрокріпа, а ОСОБА_5 між комбайном і грудьми вибою. У цей момент робітники, які перебували в нижній ніші, увімкнули скребковий конвеєр для скачування зануреного на нього комбайнового кабелю. Перед запуском конвеєра пройшов передпусковий звуковий сигнал. ОСОБА_6 спробував заблокувати ввімкнення конвеєра кнопкою, що знаходиться на комбайні, але не встиг це зробити. Під час запуску конвеєра стався різкий зсув комбайну за ходом конвеєра, тому що тяговий ланцюг, один кінець якого був зачеплений за ланцюг скребкового конвеєра, заклинив на приводних зірках комбайна. Виконавчим органом комбайна, який змістився, вдарило ОСОБА_1 , який перебував поруч із виконавчим органом по ходу комбайна, в ділянку грудної клітки зліва, внаслідок чого він отримав травму. Відповідно до п.6 акту форми Н-5 нещасний випадок вважається пов'язаним з виробництвом. Також, відповідно до П. 6 акту форми Н-1 №3 від 02 квітня 2013 року вказує на обставини, за яких стався нещасний випадок, а саме: 31.03.13г. у першу зміну механік дільниці технологічного комплексу поверхні N?1 (TKП N?1) ОСОБА_7 видав наряд ланці електрослюсарів (слюсарів) чергових та з ремонту устаткування у складі 8 чоловік на виконання комплексу робіт з огляду і обслуговування машин, механізмів і електроустаткування на технологічному комплексі поверхні, у тому числі на установку перехідного містка через скребковий конвеєр СП-250, яким виконується вантаження вугілля в залізничні вагони з вугільного складу. Старшим робітником був призначений електрослюсар (слюсар) черговий та з ремонту устаткування ОСОБА_8 . Керівництво роботами в зміні здійснював майстер дільниці ТКП N?1 Ревякін Д.М. О 12 годині 30 хвилин, після виконання робіт з встановлення і кріплення перехідного містка через скребковий конвеєр СП-250, ОСОБА_1 : спускався по металевих сходах з оглядового майданчика, на якому, встановлено привід скребкового конвеєра СП-250. На третій від верху сходинці він оступився, втратив рівновагу і скотився вниз по сходинках. Безпосередньо після падіння. ОСОБА_1 був виявлений у лежачому стані майстром ОСОБА_9 , який в цей час проводив обстеження території. Відповідно до п.6 акту форми Н-5 нещасний випадок вважається пов'язаним з виробництвом.
Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 19 жовтня 2009 року серії МСЕ-ДНА-01 №685169 позивачу первинно встановлено третю групу інвалідності через трудове каліцтво. Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 19 жовтня 2009 року серії ДНА-02 №035661 позивачу первинно визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 40% через трудове каліцтво.
Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 06 листопада 2013 року серії АБ №0003945 (копія додається) позивачу первинно-повторно визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 65% через трудове каліцтво. Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 11 листопада 2020 року серії 12 ААА №077956 позивачу повторно безстроково визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 60% через трудове каліцтво.
Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 11 листопада 2020 року серії 12 ААВ №146105 позивачу повторно безстроково встановлено третю групу інвалідності через трудове каліцтво.
Позивач має постійні скарги на стан свого здоров'я, змушений проходити лікування, що підтверджується випискою з амбулаторної карти №24, випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №17130, випискою із медичної карти (стаціонарного) амбулаторного хворого №ЕА5105. Відповідно виписки із медичної карти (стаціонарного) амбулаторного хворого №ЕА5105 позивач має скарги на болі та обмеження рухів у шийному і грудному відділах хребта, слабкість в лівій кісті, оніміння і болі в лівій руці. У зв'язку з вказаними травмами порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання травм, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих травм, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Ушкодження має негативний вплив не лише на працездатність позивача, а й загалом на можливість організовувати своє життя. Ці набуті, внаслідок виробничих травм, вади нагадують про себе позивачу щохвилини та створює для нього постійний безперервний дискомфорт
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов до висновку про доведеність спричинення позивачу моральної шкоди, провини відповідача в її спричиненні та причинно-наслідковий зв'язок між винними діями відповідача та настанням у позивача негативних наслідків - втрати професійної працездатності у загальному розмірі 60% та встановлено третю групу інвалідності. Враховуючи обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, наслідків, що наступили, суд стягнув компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди у розмірі 100000 грн. без утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
Однак колегія суддів не може в повній мірі погодитись з такими висновками суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 3 Конституцією України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Згідно ст. 4 Закону України Про охорону праці, державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Згідно зі ст. 6 Закону України Про охорону праці умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.
Відповідно до ст.13 Закону України Про охорону праці роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Статтею 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Враховуючи зазначені положення, відповідач мав створити позивачу, як і іншим працівникам належні безпечні умови праці, за яких факт настання професійних захворювань, нещасних випадків, іншого пошкодження здоров 'я чи настання смерті були б неможливими.
Відповідно до вимог статті 173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Згідно статті 237-1 КЗпП України, відшкодування шкоди власником, або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.10.2008 року № 20-рп/2008, громадянам надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника, або уповноваженого ним органу (роботодавця).
За таких обставин, з огляду на вищезазначені норми Законів, судом встановлено що позивачу спричинено моральну шкоду, у зв'язку з ушкодженням здоров'я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у позивача хронічного професійного захворювання.
Право на компенсацію за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії (дана правова позиція знайшла своє відображення в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року по справі № 6-3149цс15).
Відповідно до ч.1 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
У справі встановлено, що П. 6 акту форми Н-1 від 09 квітня 2009 року вказує на обставини, за яких стався нещасний випадок. а саме: 07.04.09 р. в 1 зміну начальником дільниці з видобутку вугілля №4 ОСОБА_3 було видано наряд ланці у складі 7 ГРОЗ, 2 МГВМ і 4 електрослюсарів на вимкнення та зняття 24-х гідродомкратів, демонтаж виконавчого органу комбайна МК-67М, вимкнення та видавання комбайнового кабелю, демонтаж та видавання 20м тягового ланцюга видобувного комбайна МК-67М зі 109 лави. Керівництво роботами здійснював гірничий майстер ОСОБА_4 . Згідно з розробленими заходами демонтаж тягового ланцюга проводиться шляхом його від'єднання від верхнього компенсатора, перепускання через зірки комбайна за допомогою ввімкнення подачі комбайна, поділу ланцюга на відрізки по 20 м, навантаження їх на лавний конвеєр з подальшим скачуванням на збірний штрек. Порушуючи технологію, ОСОБА_5 за 20 м нижче від комбайна зачепив кінець тягового ланцюга за ланцюг лавного скребкового конвеєра з метою витягування шматка ланцюга з приводних зірок комбайна. Під час виконання цих робіт виконавцями не було заблоковано увімкнення скребкового конвеєра, хоча кнопка знаходилася в безпосередній близькості на комбайні. Після цього об 11 годині 45 хв ОСОБА_6 перебував між комбайном і секцією гідрокріпа, а ОСОБА_5 між комбайном і грудьми вибою. У цей момент робітники, які перебували в нижній ніші, увімкнули скребковий конвеєр для скачування зануреного на нього комбайнового кабелю. Перед запуском конвеєра пройшов передпусковий звуковий сигнал. ОСОБА_6 спробував заблокувати ввімкнення конвеєра кнопкою, що знаходиться на комбайні, але не встиг це зробити. Під час запуску конвеєра стався різкий зсув комбайну за ходом конвеєра, тому що тяговий ланцюг, один кінець якого був зачеплений за ланцюг скребкового конвеєра, заклинив на приводних зірках комбайна. Виконавчим органом комбайна, який змістився, вдарило ОСОБА_1 , який перебував поруч із виконавчим органом по ходу комбайна, в ділянку грудної клітки зліва, внаслідок чого він отримав травму. Відповідно до п.6 акту форми Н-5 нещасний випадок вважається пов'язаним з виробництвом. Також, відповідно до П. 6 акту форми Н-1 №3 від 02 квітня 2013 року вказує на обставини, за яких стався нещасний випадок, а саме: 31.03.13г. у першу зміну механік дільниці технологічного комплексу поверхні N?1 (TKП N?1) ОСОБА_7 видав наряд ланці електрослюсарів (слюсарів) чергових та з ремонту устаткування у складі 8 чоловік на виконання комплексу робіт з огляду і обслуговування машин, механізмів і електроустаткування на технологічному комплексі поверхні, у тому числі на установку перехідного містка через скребковий конвеєр СП-250, яким виконується вантаження вугілля в залізничні вагони з вугільного складу. Старшим робітником був призначений електрослюсар (слюсар) черговий та з ремонту устаткування ОСОБА_8 . Керівництво роботами в зміні здійснював майстер дільниці ТКП N?1 Ревякін Д.М. О 12 годині 30 хвилин, після виконання робіт з встановлення і кріплення перехідного містка через скребковий конвеєр СП-250, ОСОБА_1 : спускався по металевих сходах з оглядового майданчика, на якому, встановлено привід скребкового конвеєра СП-250. На третій від верху сходинці він оступився, втратив рівновагу і скотився вниз по сходинках. Безпосередньо після падіння. ОСОБА_1 був виявлений у лежачому стані майстром ОСОБА_9 , який в цей час проводив обстеження території. Відповідно до п.6 акту форми Н-5 нещасний випадок вважається пов'язаним з виробництвом.
Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 06 листопада 2013 року серії АБ №0003945 (копія додається) позивачу первинно-повторно визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 65% через трудове каліцтво. Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 11 листопада 2020 року серії 12 ААА №077956 позивачу повторно безстроково визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 60% через трудове каліцтво.
Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 11 листопада 2020 року серії 12 ААВ №146105 позивачу повторно безстроково встановлено третю групу інвалідності через трудове каліцтво.
Таким чином, при визначені розміру моральної шкоди суд оцінює глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, а також конкретні обставини по справі і розмір втрати професійної працездатності, призначення позивачу групи інвалідності, характер нещасного випадку, що стався з позивачкою, та їх наслідки для здоров'я останнього, керується принципом розумності, виваженості та справедливості. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Отже, встановивши, що позивач працював на ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». Внаслідок нещасного випадку, що стався з позивачем з його вини на виробництві відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля»,встановлено 3 групу інвалідності безстрокового та визначено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60%. Враховуючи глибину фізичних та моральних страждань позивача, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд обґрунтовано стягнув із відповідача моральну шкоду у розмірі 100000 грн.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
У постанові Великої палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд виходив із того, що внаслідок отримання професійних захворювань позивач втратив 60% професійної працездатності та отримав третю групу інвалідності безстроково, що свідчить про неможливість покращення стану його здоров'я у майбутньому, а також з того, що захворювання позивача призвели до кардинальної негативної зміни її життя, порушили її психологічний стан та нормальні життєві зв'язки.
Прийнявши до уваги факт втрати позивачем 60% працездатності, врахувавши характер немайнових втрат позивача, отримання третьої групи інвалідності безстроково, глибину її фізичних та душевних страждань, погіршення його здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, а також керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 100 000 грн.
Пунктами 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. На підтвердження своїх вимог про стягнення моральної шкоди позивач зазначив лише перелік обставин, які, на його думку, свідчать про заподіяння йому моральної шкоди, однак позивачем не надано будь-яких доказів у розумінні ст. 79, 81 ЦПК України на підтвердження факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру саме внаслідок неправомірних дій відповідача та з яких міркувань виходив позивач при визначенні розміру моральної шкоди.
Необхідними елементами складу цивільного правопорушення, як підстави деліктної відповідальності є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою винної особи. Відсутність хоча б однієї складової виключає обов'язок по відшкодуванню шкоди.
У справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 825/1030/17.
Разом з тим, суду слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Колегія суддів вважає, що сума моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн. є обґрунтованою та відповідає завданим стражданням позивача у зв'язку із отриманням професійного захворювання під час виконання робіт на підприємстві відповідача.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн, без утримання податків та інших обов'язкових платежів, місцевий суд дійшов помилкового висновку, оскільки згідно правової позиції викладеній Верховним Судом у постанові від 21 травня 2025 року у справі № 235/3143/24 (провадження № 61-14246св24) вказав, що обов'язки сторін у сфері оподаткування, які виникають у зв'язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, суд не встановлює. Необґрунтованим є вирішення судами у цій цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов'язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без утримання податків та інших обов'язкових платежів».
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає. що оскаржуване рішення підлягає зміні, шляхом виключення із резолютивної частини рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без утриманням податків та інших обов'язкових платежів».
Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зменшення або збільшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів.
Наведені в апеляційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , слід залишити без задоволення, тоді як апеляційна скарга ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України.
Керуючись статтями 374-376, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Повалій Олена Василівна залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2025 року змінитишляхом виключення із резолютивної частини рішення визначення порядку його виконання про стягнення суми відшкодування моральної шкоди «без утриманням податків та інших обов'язкових платежів».
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 17 вересня 2025 року.
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
Т.В. Космачевська