Провадження № 22-ц/803/7701/25 Справа № 204/10551/24 Суддя у 1-й інстанції - Самсонова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
17 вересня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Халаджи О. В.,
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
секретар Піменова М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на ухвалу Чечелівського районного суду м. Дніпра від 29 травня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: П'ята дніпровська нотаріальна контора, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Ліана Леонідівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Тетерєва Марина Михайлівна про визнання недійсною довіреності, визнання недійсним договору купівлі продажу квартири, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння (суддя першої інстанції Самсонова В.В.),
У жовтні 2024 році ОСОБА_1 звернувся до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: П'ята дніпровська нотаріальна контора, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Ліана Леонідівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Тетерєва Марина Михайлівна про визнання недійсною довіреності, визнання недійсним договору купівлі продажу квартири, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Ухвалою Чечелівського районного суду м. Дніпра від 29 травня 2025 року провадження у цивільній справі № 204/10551/24, в частині позовних вимог до ОСОБА_3 - закрито.
Із вказаною ухвалою суду не погодився ОСОБА_1 , та через свого представника ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що вона постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без врахування всіх обставин справи.
Скарга мотивована тим, що у поданому позові, вказані дії ОСОБА_3 та Покупця - ОСОБА_4 були вчинені шахрайським шляхом, з приводу чого 05.08.2024 року позивачем було подано заяву про вчинення кримінального правопорушення до Відділення поліції № 6 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області, і 03.09.2024 р. були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024041680001061 - правова кваліфікація ч. 3 ст. 190 КК України (шахрайство).
Також наголошує на тому, що відповідно вчинення ОСОБА_3 правочину щодо відчуження квартири заподіяло матеріальну та моральну шкоду позивачу.
ОСОБА_2 просив ухвалу Чечелівського районного суду м. Дніпра від 29 травня 2025 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив задовольнити її у повному обсязі.
Інші учасники справи про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином, у судове засідання не з'явились.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов висновку, що право на представництво інтересів за довіреністю відноситься саме до особистих немайнових прав особи, які в силу статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини, відтак не допускають правонаступництва в порядку спадкування, оскільки здійснення цього права нерозривно пов'язано саме з певною особою (довіреною особою), а тому не допускають правонаступництва.
Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Водночас ЄСПЛ констатує, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою за умови, якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
Право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті, і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, якої намагаються досягти.
Так, згідно частини 1 статті 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до положень ст.ст. 25, 30 ЦК України, ст.ст. 46-48 ЦПК України позов може бути поданий лише до особи (відповідача), яка має цивільну процесуальну правоздатність та дієздатність.
Згідно з частиною 1 статті 42, статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Статтею 24 ЦК України встановлено, що людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю (ч. 1 ст. 244 ЦК України).
В силу п. 6 ч. 1 ст. 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється, в тому числі у разі смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків.
Статтями 1216, 1217 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Із положень ст. 46 ЦПК України слідує, що здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.
Як передбачено ст. 48 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
За змістом з ч. 1 ст. 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що загальна цивільна правоздатність фізичної особи, тобто здатність людини набувати цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, припиняються внаслідок її смерті.
Представництво у цивільних правовідносинах виникає на підставі визначених законодавством юридичних фактів. Однією з підстав виникнення представництва є договір.
Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Права та обов'язки суб'єктів такого представництва припиняються внаслідок смерті особи, яка видала довіреність, і не входять до складу спадщини.
У свою чергу, цивільно-процесуальна правоздатність виникає в особи, зокрема, сторони у спорі, з моменту виникнення цивільних процесуальних правовідносин і припиняється у момент її смерті.
Процесуальним правонаступництвом є заміна сторони або третьої особи (попередника) іншою особою (правонаступником) у зв'язку з вибуттям із процесу суб'єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов'язки попередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.
Процесуальний закон визначає порядок процесуального правонаступництва лише у тих випадках, де сторона або третя особа - учасники процесу, вибули з певних причин, у тому числі й у зв'язку зі смертю після відкриття провадження у справі.
Процесуальне правонаступництво тісно пов'язане з матеріальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб'єктивного права або обов'язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому незалежно від підстав матеріального правонаступництва, процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні.
У позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов'язки одного із суб'єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі. Отже, матеріальне правонаступництво тісно пов'язане з процесуальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб'єктивного права або обов'язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому, незалежно від підстав матеріального правонаступництва процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з яким закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Однією з підстав закриття провадження цивільної справи є смерть фізичної особи - сторони у справі якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва. За таких обставин суд зобов'язаний закрити провадження у справі незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судом та учасниками судового процесу під час розгляду справи.
З матеріалів справи вбачається, що звертаючись із вказаним позовом до суду, з урахуванням його уточнення ОСОБА_1 просив:
Визнати недійсною довіреність ОСОБА_1 від 20 червня 2024 року, посвідченої державним нотаріусом П?ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутовою А.Г. за реєстровим номером 3-349.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, що розташована за дресою: АДРЕСА_1 , від 02 липня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Тетеревою М.М. за реєстровим номером 2449.
Визнати за ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 23,6 ив.м, житловою площею 14,3 кв.м. (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 2960388612020).
Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 23,6 кв. м., житловою площею 14,3 кв.м. (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 2960388612020).
Тобто матеріальне правонаступництво має бути тісно пов'язане з процесуальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб'єктивного права або обов'язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. Отже, незалежно від підстав матеріального правонаступництва процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 223/793/17-ц, провадження № 61-44709св18).
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ч.1 ст.1216 ЦК України).
Статтями 1218, 1219 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Матеріалами справи встановлено, що одна із позовних вимог позивача безпосередньо стосувалась ОСОБА_3 , а саме щодо визнання недійсною довіреності ОСОБА_1 від 20 червня 2024 року, якою останній уповноважив ОСОБА_3 представляти його інтереси та діяти від його імені, посвідченої державним нотаріусом П?ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутовою А.Г. за реєстровим номером 3-349, а отже у даному випадку до померлого не було заявлено матеріальних вимог, які б увійшли до спадкоємців останнього, оскільки спірну квартиру позивач витребує від іншого відповідача ОСОБА_4 , який є її покупцем, а у свою чергу, ОСОБА_3 діяв в інтересах і від імені позивача ОСОБА_1 , на підставі власноручно підписаної їм довіреності.
Колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку закривши провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_3 , оскільки із наявних позовних вимог позивача, матеріальне правонаступництво непередбачено.
Що стосується, доводів скарги про стягнення зі спадкоємців моральної чи матеріальної шкоди у випадку задоволення даного позову, то дане твердження суперечить висновкам постанови Верховного Суду від 11.09.2019 року №201/11183/16-ц, в якій вказано, що право на відшкодування моральної шкоди є особистим немайновим правом і не входить до складу спадщини, якщо немає рішення суду, яке не набрало законної силию
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для її скасування або зміни відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, не ґрунтуються на нормах права, та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Чечелівського районного суду м. Дніпра від 29 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст судового рішення складено 17 вересня 2025 року.
Головуючий суддя О.В. Халаджи