Провадження № 22-ц/803/6025/25 Справа № 194/1738/24 Суддя у 1-й інстанції - Корягін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
17 вересня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
секретар Піменова М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 31 березня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Тернівської міської ради Дніпропетровської області, про визначення місця проживання малолітніх дітей разом з батьком (суддя першої інстанції Корягін В.В., повний текст рішення складено 10 квітня 2025 року),
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Тернівського міського Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Тернівської міської ради Дніпропетровської області, про визначення місця проживання малолітніх дітей разом з батьком, в якому просив визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком.
Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 31 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Із вказаним рішенням суду не погодився позивач ОСОБА_1 , та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що місцевим судом було порушено норми матеріального та процесуального права, а також вказав на те, що належним чином не було досліджено наявні у справі докази.
Скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідач до суду подала письмову заяву про те, що вона позов визнає в повному обсязі. Суд цей факт не прийняв до уваги та запитав у відповідача в судовому засіданні, якщо б у вас було житло ви б визнали позов, на що вона відповіла, що ні. Тобто суд прийняв позицію відповідача, чим порушив принцип рівноправності сторін в судовому засіданні.
Вказує, що ОСОБА_5 не відвідувала дитячий садок «Горобинка» з 14 жовтня 2024 року по 18 жовтня 2024 року. Тобто дитина була відсутня у садочку всього 5 днів. А суд зробив висновок, що дитина взагалі зараз не відвідує дитячий садочок з 14 жовтня 2024 року по теперішній час.
Своєю поведінкою відповідач ОСОБА_2 постійно провокує виклик поліції з метою притягнення позивача до відповідальності за насилля в сім'ї, також зі скаргою до позивача, що він як батько не дає бачитися з дітьми. Але, після виклику поліція надала відповідь від 16 грудня 2024 року № 48.1-9803, що немає в даному випадку домашнього насильства. Також вони взяли від неї розписку, що вона немає ніяких претензій до позивача.
Зазначає, що на даний час діти ОСОБА_6 та ОСОБА_4 віддають перевагу проживанню батьком, з ним відчувають себе психологічно комфортно, батько домінуючою та авторитетною особою для дітей, символізує стабільність, спокій та безпеку. Батько забезпечує базові потреби доньки та сина потреби у навчанні, спілкуванні та розвитку. Матір ОСОБА_2 спілкується з дітьми, батько не перешкоджає цьому і не навіює дітям негативне ставлення до матері.
Діти разом з позивачем проживають майже рік, останній піклується про них, займається духовним та фізичним розвитком дітей.
ОСОБА_1 просив рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 31 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Учасники справи у судовому засіданні підтримали свої позиції викладені в апеляційній скарзі.
Представник третьої особи: органу опіки та піклування виконавчого комітету Тернівської міської ради Дніпропетровської області до судового не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження.
Також, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження.
Як визнано сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_8 перебували у шлюбі з 11 жовтня 2019 року, актовий запис №85, який був розірваний.
Станом на 26.08.2024 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , яка на праві власності належить ОСОБА_1 .
Як вбачається з акту від 19.08.2024 року, в квартирі АДРЕСА_1 мешкають: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 .
Як вбачається з акту від 08.10.2024 року, в квартирі АДРЕСА_1 мешкають: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , а ОСОБА_2 не мешкає.
Також, станом на 06.11.2024 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 .
Згідно довідки Тернівського ліцею №5 від 05.09.2024 року, ОСОБА_2 навчається в 4Б класі та зі слів класного керівника його мати не відвідувала школу (батьківські збори).
Відповідно до довідки навчально-репетиторського центру «Start Up», за час проживання сина з батьком, вони збудували довірливі відносини, мається тісний зв'язок. Діти: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , показали тісний зв'язок з батьком, оскільки мати дітей була відсутня фізично з ними протягом двох місяців. ОСОБА_10 підтримує зв'язок з матір'ю, однак він не довіряє їй. ОСОБА_10 бажає мешкати з батьком.
ОСОБА_2 є інвалідом третьої групи, пенсіонером та отримує дохід, раніше не судимий, також і ОСОБА_2 працює та отримує дохід.
Відповідно до інформації на дитину ОСОБА_2 , останній навчається в 4Б класі та батько приділяє належну увагу вихованню сина.
Як вбачається з акту обстеження умов проживання від 02.09.2024 року, складеного начальником служби у справах дітей ОСОБА_11 , за адресою АДРЕСА_2 , мешкають ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У дітей є дві окремі кімнати устаткована меблями та іншими речами. Умови проживання є задовільними.
Як вбачається з акту обстеження умов проживання від 04.11.2024 року, складеного начальником служби у справах дітей Сніжко О., за адресою АДРЕСА_3 , без реєстрації мешкає ОСОБА_2 . Для дітей є окремі спальні місця. Умови проживання є задовільними.
Згідно висновку виконкому Тернівської міської ради від 14.07.2017 року орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , оскільки остання не заперечує проти цього.
Відповідно до висновку виконавчого комітету Тернівської міської ради Дніпропетровської області від 18 вересня 2024 року, орган опіки та піклування Тернівської міської ради вважає за доцільне визначити місце проживання дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 з наступних підстав. Як батько так і матір дітей отримують дохід, умови проживання обох батьків задовільні. Однак, оскільки хлопчик бажає мешкати з батьком, а дівчинка має прихильність як до батька так і до матері та оскільки діти відчувають більшу захищеність з батьком. Матір ОСОБА_2 заперечує проти встановлення місця проживання з батьком, оскільки побоюється, що останні не дасть спілкуватися з дітьми.
Згідно висновку виконавчого комітету Тернівської міської ради Дніпропетровської області від 21 листопада 2024 року, орган опіки та піклування Тернівської міської ради вважає за доцільне визначити місце проживання дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 з наступних підстав. Як батько так і матір дітей отримують дохід, умови проживання обох батьків задовільні. Однак, оскільки хлопчик бажає мешкати з батьком, а дівчинка має прихильність як до батька так і до матері та оскільки діти відчувають більшу захищеність з батьком. Матір ОСОБА_2 заперечує проти встановлення місця проживання з батьком, оскільки побоюється, що останні не дасть спілкуватися з дітьми. Хлопчик не готовий розлучатися з сестрою, діти прив'язанні один до одного, при цьому у матері не налагоджений зв'язок з сином.
Згідно листа ВП№1 Павлоградського РВП ГУНП, в журналі єдиного обліку громадян була зареєстровано звернення ОСОБА_2 , що її чоловік не дає бачитися їй з дітьми, була складена оцінка ризиків вчинення домашнього насильства.
Як вбачається з листа ВП№1 Павлоградського РВП ГУНП, ОСОБА_2 зверталася до поліції з письмовою заявою, що не має ніяких претензій до ОСОБА_1 .
Відповідно до листа Тернівської центральної міської лікарні від 14 жовтня 2024 року, батько ОСОБА_1 звертається на амбулаторний прийом з дітьми ОСОБА_4 , ОСОБА_2 .
Однак, згідно листа Тернівської центральної міської лікарні від 24 жовтня 2024 року, ОСОБА_2 знаходилась на лікарняних в червні, листопаді, грудні 2023 року у зв'язку з хворобою ОСОБА_4 , також остання перебувала на стаціонарному лікуванні, в 2021, 2022, 2023 роках. По ОСОБА_2 відсутня інформація щодо супроводу батьків під час його хвороб.
Згідно довідки, дитина ОСОБА_12 не відвідує дитячий садок з 14.10.2024 року у зв'язку з хворобою.
Як вбачається з довідки Дніпропетровського центру соціально-психологічної допомоги №131 від 30.10.2014 року, ОСОБА_1 має достатній рівень батьківського потенціалу та достатній рівень батьківської компетентності. Батько для ОСОБА_13 є тією людиною, яка знаходиться поруч, є опорою, символізує безпеку та захист. ОСОБА_13 ще не прийняв ситуацію проживання матері окремо від родини. Батько для ОСОБА_13 має безумовний авторитет, а матір втратила авторитетну позицію. ОСОБА_5 ще не прийняла ситуацію проживання матері окремо від родини. Отже, діти надають перевагу мешкати разом з батьком. Матір спілкується з дітьми та батько не навіює негативне ставлення до матері.
Як вбачається з довідки Дніпропетровського центру соціально-психологічної допомоги №138 від 11.12.2014 року, ОСОБА_2 має достатній рівень батьківського потенціалу. Між нею та сином існує деформований емоційний контакт, однак вона має позитивний контакт з ОСОБА_5 . Для дітей матір має сумнівний авторитет.
Рішенням виконавчого комітету Тернівської міської ради Дніпропетровської області від 21 листопада 2024 року, визначено способи спілкування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю ОСОБА_2 .
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_14 суду показала, що знає позивача та відповідача, діти мешкають разом з батьком, який водить їх гуляти, в школу, дитячий садок.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_15 суду показав, що діти мешкають у батька, який займається їх вихованням, матір останні сім місяців не займається їх вихованням.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_16 суду показала, що вона кожного дня зустрічає позивача, який водить доньку до садка. З вересня 2024 року зі школи забирає сина батько.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_17 суду показала, що вона є бабусею дітей, займається вихованням дітей тільки позивач, відповідач гуляє, вживає алкогольні напої, а також коли вона забирала доньку до себе, то спала разом з її чоловіком та донькою в одному ліжку.
У судовому засіданні була з'ясована думка дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зазначив, що бажає мешкати разом з батьком, оскільки мати гуляла по ночам та випивала і залишала його одного.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що підстав для визначення визначення місця проживання обох дітей разом з батьком суд не вбачає.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
Враховуючи вимоги ст. 51 Конституції України, ст. 3, 9, 18 Конвенції про права дитини, ст. 7 СК України, а також положення прецедентної практики Європейського суду з прав людини, при вирішенні справи, зокрема, про визначення місця проживання дитини встановлення обставин, які, на думку суду, забезпечують найкращі інтереси дитини та зазначення указаних обставин у відповідному рішенні є обов'язком суду.
Аналіз національного законодавства вказує на те, що втручання суду у вирішення питання щодо місця проживання дитини має відбуватись у крайніх випадках, за наявності спору між батьками, задля сторонньої оцінки обставин, що визначені ч.2 ст.161 СК України.
Спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб'єктивні права від протиправних дій, невизнання або їх оспорювання.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до частини другої статі 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
У статті 161 СК України передбачено, що спір між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини, які проживають окремо, та не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
У випадку наявності спору між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини, такий спір може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (стаття 161 СК України).
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) вказано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
Згідно із частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що як зазначалося вище, сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.
Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов'язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів ; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб.
Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц).
Так, під час дослідження матеріалів справи та доказів під час апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про те, що між позивачем та відповідачкою існує спір щодо визначення місця проживання спільних дітей.
Крім того, як було встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 , заперечує, щодо встановлення способу виховання та спілкування матері разом з дітьми, що спростовує посилання останнього щодо відсутності спору.
Також колегія суддів ставить під сумнів висновки щодо висновків психолога, оскільки як встановлено матеріалами справи, діти майже рік проживаються з батьком і останній може мати на них психологічний тиск щодо ставлення дітей до матері.
Думка дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо того, що мати гуляла по ночам та випивала, колегія суддів не приймає у якості належного доказу, оскільки такі свідчення нічим не підтверджено.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку у цій справі про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей разом з батьком.
Посилання у скарзі на незаконність відмови суду першої інстанції ухвалити рішення про задоволення позову у зв'язку із наданою суду заявою відповідача про визнання позову також не можуть слугувати підставою для скасування оскарженого рішення. Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову; якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. І суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову. Крім того, визнання позову в даному випадку суперечить вимогам закону, зокрема, приписам статті 29 ЦК України, статей 160, 161 СК України, згідно з якими питання визначення місця приживання з одним з батьків може вирішуватись щодо дитини, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітньої дитини), та інтересам неповнолітніх синів сторін по справі, які самі мають визначати своє місце проживання.
По суті аргументи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо вирішення спору, однак колегія суддів звертає увагу, що вони спростовуються матеріалами справи, наведеними нормами права та встановленими судом першої інстанції обставинами справи.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження в суді першої інстанції та яким надана відповідна правова оцінка.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).,
Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 31 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 17 вересня 2025 року.
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
Т.В. Космачевська