Провадження № 22-ц/803/6268/25 Справа № 199/7739/24 Суддя у 1-й інстанції - Авраменко А. М. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
16 вересня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача: Никифоряка Л.П.,
суддів: Новікової Г.В., Гапонова А.В.,
за участі секретаря судового засідання - Сахарова Д.О.,
Учасники справи:
заявник: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Макаренко Анна Сергіївна,
стягувач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
боржник: ОСОБА_1 ,
розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга Акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Авраменко А.М., -
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У березні 2025року приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Макаренко Анна Сергіївна (далі - приватний виконавець) звернулась в суд з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку та вимагала звернути стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, а саме на частину будівлі в літ. А-3 на І поверсі в приміщенні 2 позиція 9 загальною площею 33,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Існування таких вимог приватний виконавець пов'язувала із тим, що у її провадженні перебуває виконавче провадження № 72267805 з примусового виконання виконавчого напису, виданого 17 травня 2019року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрованого в реєстрі за № 1411, яким визначено звернути стягнення на нерухоме майно, а саме літ. А-3 на І поверсі в приміщенні 2 позиція 9 загальною площею 33,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та яке належить на праві власності боржнику ОСОБА_1 .
Вказувала, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також листа Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради право власності на вищевказане нерухоме майно за боржником не зареєстроване.
Приватний виконавець вважала, що у разі не вирішення питання щодо звернення стягнення на майно, зобов'язання боржника за виконавчим документом можуть залишитись невиконаними.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2025рокуу задоволенні подання приватного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні подання, виходив з того, що приватним виконавцем не надано доказів того, що боржник ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, на яке просить звернути стягнення приватний виконавець, а саме не надано відповідного витягу з державного реєстру правочинів про державну реєстрацію договору купівлі-продажу від 12 квітня 2007року, укладеного між ТОВ Компанія «Левіс» та ОСОБА_1 , або іншого доказу здійснення такої державної реєстрації правочину.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
23 квітня 2025року АТ КБ «ПриватБанк»подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції через засоби поштового зв'язку апеляційну скаргу на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2025року.
В апеляційній скарзі заявник висловив вимогу про скасування ухвали суду та просив задовольнити подання приватного виконавця.
Незаконність та необґрунтованість ухвали суду заявник пов'язував з тим, що суд першої інстанції помилково вважав, що боржник не є власником нерухомого майна, на яке просить звернути стягнення приватний виконавець, на підтвердження чого надано відповідний витяг з державного реєстру правочинів.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подали.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2025року витребувано з Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра цивільну справу, та 24 червня 2025року справа надійшла на адресу апеляційного суду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2025року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без руху.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2025року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2025року.
24 липня 2025року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 15?? год 16 вересня 2025року.
Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.
Одночасно, поштове відправлення, адресоване боржнику ОСОБА_1 повернулось не врученим з відміткою на конверті про те, що адресат відсутній за вказаною адресою.
Відповідно до частин першої та третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають електронного кабінету, за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає, не перебуває або не знаходиться.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
12 квітня 2007року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк»), як кредитодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, було укладено кредитний договір № DNU0GK00001136, за умовами якого кредитодавець зобов'язався надати позичальнику кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії в розмірі 40 000,00 доларів США на купівлю нерухомості (парикмахерської), а також в розмірі 2 800,00 доларів США на сплату страхових платежів. Позичальник, в свою чергу, зобов'язалась повернути означений кредит у порядку, строки та на умовах, визначених цим кредитним договором /а.с.37-39/.
12 квітня 2007року між ТОВ Компанія «Левіс», як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловою Н.Б. та зареєстрований в реєстрі за № 3766. Предметом цього договору була частина будівлі літ. А-3, а саме на І-поверсі в прим.2 поз.9 загальною площею 33,6 кв.м, в загальному користуванні на І-му поверсі прим.1-3, 1-4, 1-5, 1-6, ІV, V, розташована за адресою АДРЕСА_1 /а.с.40/.
У пункті 7 вказаного договору вказано, що цей договір підлягає державній реєстрації, право власності на нерухоме майно у покупця виникає з моменту державної реєстрації цього договору.
12 квітня 2007року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк»), як іпотекодержателем, та ОСОБА_1 , як іпотекодавцем, було укладено договір іпотеки нежитлової будівлі № DNU0GK00001136, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловою Н.Б. та зареєстрований в реєстрі за № 3772. За умовами вказаного договору іпотекодавцем передано в іпотеку іпотекодержателю в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором № DNU0GK00001136 від 12 квітня 2007року наступне нерухоме майно: літ. А-3 на І поверсі в прим.2 поз.9 загальною площею 33,6 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.41-43/.
17 травня 2019року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за№ 1411, яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно, а саме літ. А-3 на І поверсі в приміщенні 2 позиція 9 загальною площею 33,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,що належить боржнику ОСОБА_1 та є предметом іпотеки за договором іпотеки нежитлової будівлі № DNU0GK00001136 від 12 квітня 2007року, в рахунок погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором № DNU0GK00001136 від 12 квітня 2007року в загальному розмірі 358 972,00 доларів США, з яких: 37 013,14 доларів США - заборгованість за тілом кредиту; 84 150,44 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 5 280,00 доларів США - заборгованість за комісією; 232 529,05 доларів США - заборгованість за пенею /а.с.6/.
За заявою АТ КБ «ПриватБанк» постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Макаренко А.С. від 14 липня 2023року відкрито виконавче провадження № 72267805 з примусового виконання виконавчого напису № 1411 від 17 травня 2019року. Стягувачем є у виконавчому провадженні є АТ КБ «ПриватБанк», а боржником - ОСОБА_1 . В ході виконавчого провадження приватним виконавцем винесено постанови від 14 липня 2023 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення з боржника основної винагороди, про арешт майна божника /а.с.9-19/.
08 лютого 2024року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Макаренко А.С. винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, якою описано та накладено арешт вищевказаного нерухомого майна - предмета іпотеки /а.с.23-24/.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна у вказаних реєстрах станом на 12 вересня 2024року відсутні відомості про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на іпотечне майно, звернути стягнення на яке просить приватний виконавець у своєму поданні.
Згідно копії листа Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської радивід 21 лютого 2025року № 1830 станом на 31 грудня 2012року в інвентаризаційній справі за адресою АДРЕСА_1 , відсутні відомості про право власності за ОСОБА_1 /а.с.36/.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка ухвали, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Відмовляючи у задоволенні подання приватного виконавця, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що до 01 січня 2013року право власності в набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами частини четвертої статті 334 цього Кодексу - з моменту державної реєстрації такого договору як правочину. Про необхідність державної реєстрації договору купівлі-продажу частини будівлі від 12 квітня 2007року, який укладено між ТОВ Компанія «Левіс» та ОСОБА_1 , як правочину зазначено й у його змісті. Проте, приватним виконавцем не надано доказів реєстрації такого договору в Державному реєстрі правочинів.
Вислухав пояснення учасників справи котрі з'явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, так як висновки суду першої інстанції, викладені в ухвалі суду не відповідають обставинам справи.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Визначальним для правильного вирішення даної справи є з'ясування питання про те, чи є підстави для звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку та чи підтверджені такі обставини відповідними доказами.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої, другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом України «Про виконавче провадження»; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно з частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Питання про звернення стягнення на майно боржника, що не зареєстровано у встановленому законом порядку, вирішується судом в порядку передбаченому частиною четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» та частиною десятою статті 440 ЦПК України, та стосується тих випадків, коли боржник фактично володіє та користується таким нерухомим майном, але право власності на таке майно за ним не зареєстровано у встановленому законом порядку.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
Згідно з частиною десятою статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що нею чітко визначена умова, за якої суд вирішує питання звернення стягнення на нерухоме майно боржника, це відсутність реєстрації права власності за боржником в установленому законом порядку.
Згідно зі статтею 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав (стаття 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до вказаного Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20) зазначено:
«якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, що має юридичну силу закону України, містять однопредметні норми, що мають різний зміст, то пріоритетними є норми ЦК України.
Суперечність між одночасно чинними нормами частини третьої статті 3 Закону № 1952-IV (у редакції Закону № 1878-VI) та частини четвертої статті 334 ЦК України (у редакції, чинній до 01 січня 2013року) слід вирішувати на користь норми ЦК України: до 01 січня 2013року право власності в набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами частини четвертої статті 334 цього Кодексу - з моменту державної реєстрації такого договору як правочину.
Особа, яка до 01 січня 2013року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності».
Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна у вказаних реєстрах станом на 12 вересня 2024року відсутні відомості про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на іпотечне майно, звернути стягнення на яке просить приватний виконавець у своєму поданні.
Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що договір купівлі-продажу частини будівлі від 12 квітня 2007року, який укладено між ТОВ Компанія «Левіс» та ОСОБА_1 було зареєстровано Державному реєстрі правочинів, що підтверджується наданим АТ КБ «ПриватБанк»витягом з Державного реєстру правочинів № 3827126 від 12 квітня 2007року /а.с.70/.
Суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Водночас, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов'язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні.
Відповідно до частин другої, третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» зазначав, що стягувач не мав можливості перевірити повноту доданих до подання приватного виконавця документів, проте в судовому засіданні суду першої інстанції представник стягувача наполягав на тому, що боржник дійсно є власником нерухомого майна, на яке просить звернути стягнення приватний виконавець, в підтвердження чого що посилався навитяг з Державного реєстру правочинів.
Зазначені вище обставини свідчать про неповне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, та порушення судом норм процесуального права.
Тож, за таких обставин оскільки у державних реєстрах відсутня інформація щодо реєстрації за боржником нерухомого майна, вказане унеможливлює для приватного виконавця реалізацію майна у рамках виконавчого провадження в загальному порядку.
Враховуючи наведені вище норми Закону та те, що на момент звернення приватного виконавця до суду з поданням у боржника ОСОБА_1 відсутні кошти на рахунках, рухоме та нерухоме майно, на яке можна було б звернути стягнення в рахунок погашення боргу перед стягувачем, проте боржник має на праві власності нерухоме майно - частину будівлі літ. А-3 на І поверсі в приміщенні 2 позиція 9 загальною площею 33,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , державну реєстрацію якої він не здійснив після державної реєстрації правочину, тому є усі правові підстави для задоволення подання приватного виконавця.
Матеріалами справи підтверджується, що на час звернення до суду з поданням боржнику ОСОБА_1 належить на праві власності нерухоме майно, а саме частина будівлі літ. А-3 на І поверсі в приміщенні 2 позиція 9 загальною площею 33,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке за боржником не зареєстровано в установленому законом порядку.
Тож, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що у ході розгляду справи не знайшли своє підтвердження обставини щодо наявності у боржника фактично у власності частини будівлі, проте право власності на таке майно не зареєстроване в установленому законом порядку.
За таких умов, апеляційний суд приходить до висновку, що подання приватного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку є обґрунтованим.
Саме з такого розуміння вищезазначених норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав неповну оцінку, внаслідок чого прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні подання.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, суд першої інстанції не виконав вимоги закону про законність рішення суду та саме невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України задовольнити апеляційну скаргу, скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення подання приватного виконавця про звернення стягнення на майно боржника, яке не зареєстровано в установленому законом порядку.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити.
Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2025року - скасувати.
Подання приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Макаренко Анни Сергіївни про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку - задовольнити.
Звернути стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, а саме на частину будівлі літ. А-3 на І поверсі в приміщенні 2 позиція 9 загальною площею 33,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 16 вересня 2025року.
Судді: