Справа № 307/2012/25
Провадження № 2/307/697/25
17 вересня 2025 року м. Тячів
Тячівський районний суд Закарпатської області в складі головуючого судді Стецюк М.Д., секретар судового засідання Цех Г.М., за участю представника позивача Діовші А.Я., представника відповідача Черевко Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) до Тячівської державної нотаріальної контори про визнання протиправною та скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, скасування заборони та виключення запису з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна,
Позивач ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ), в інтересах якого діє представник - адвокат Діовші Артур Яношович звернувся до суду із позовом до Тячівської державної нотаріальної контори про визнання протиправною та скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, скасування заборони та виключення запису з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 27 листопада 2023 року Тячівською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу №462/2023 щодо майна померлої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ( надалі спадкодавець). На день смерті проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_1 . Згідно з матеріалами спадкової справи спадкоємцем за заповітом є громадянин Федеративної Республіки Німеччини ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 . В кінці грудня 2024 року представник спадкоємця ОСОБА_7 отримала поштовим зв'язком на домашню адресу супровідний лист державного нотаріуса Тячівської нотаріальної контори Черевко Л. датований 19 грудня 24 року за №396. Разом із зазначеним супровідним листом державного нотаріуса, представник спадкоємця отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 19 грудня 2024 року. З метою з'ясування обставин відмови у вчиненні нотаріальної дії, та підготовки обґрунтованої позовної заяви було направлено звернення до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Звернення розглянуто, але без поважних причин залишено без задоволення та належного реагування. Позивачем оспорюється передусім правильність (законність) постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 19 грудня 2024 року в частині посилання на заборону (архівний запис) за №3996453 внесену до єдиного реєстру заборон в супереч діючим нормам ЦК України та ЗУ «Про нотаріат» в далекому 2006 році (про наявність і заборони стало відомо тільки в кінці грудня 2024 року після отримання оскаржуваної постанови). Позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом з огляду на те, що, на думку державного нотаріуса: «За результатами перевірки фактів відсутності (наявності) заборони або арешту на спадкове майно нотаріусом встановлено, що у спеціальному розділі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень міститься запис №3996453 про заборону на житловий будинок під АДРЕСА_1 , належного померлій ОСОБА_8 (дата смерті невідома). ОСОБА_8 колишній власник будинку, що не є спадкодавцем або спадкоємцем у спадковій справі.
Підставою для відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину є наявний витяг з Державного реєстру на нерухоме майно за номером інформаційної довідки № 405584382 сформованої 27 листопада 2024 року державним нотаріусом Черевко Л.В. В даному витягу зазначено - у графі «Зареєстровано» є запис: «03.11.2006 09:32:06 за №3996453 реєстратором: Тячівська державна нотаріальна контора, 90500, Закарпатська область, Тячівський район, м. Тячів, вул. Незалежності, 30, (03134) 3-20-20»; у графі «Підстава обтяження» є запис: «договір довічного утримання, 3813, 18.08.1976, Тячівська державна нотаріальна контора за реєстром»; у графі «Власник» є запис : « ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ... »; у графі «Додаткові дані» є запис: «Архівний номер: 3254250LVOV36 ОСОБА_10 дата 12.02.2002, Дата виникнення 18.08.1976 № реєстра 481015 -206 .....». В даному витягу який став основною перешкодою для оформлення права власності на житловий будинок за позивачем ОСОБА_5 , зазначено фактично дві різні дати реєстрації заборони, а саме 03 листопада 2006 та 12 лютого 2002 року.
Згідно зі статтею 74 Закону України «Про нотаріат» нотаріус знімає заборону відчуження нерухомого майна у зв'язку зі смертю відчужувача за договором довічного утримання.
Відчужувач по договору довічного утримання від 18 серпня 1976 року була ОСОБА_11 , а новий власник 1/2 частки будинку стала ОСОБА_12 , яка в подальшому продала (11 липня 1980 року) частку будинку спадкодавиці ОСОБА_13 . Спадкоємець ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_4 не може бути заявником на зняття заборони з житлового будинку під АДРЕСА_1 .
Разом з тим, під час дослідження документів про право власності на будинок та під час винесення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії державний нотаріус Черевко Л.В. ігнорує факт, що попередні державні нотаріуси при посвідченні договору купівлі продажу 11 липня 1980 року за реєстровим №2376, а також при видачі Свідоцтва про право на спадщину 05 грудня 1983 року за реєстровим №3747, перевірили відсутність заборон на відчуження житлового будинку під АДРЕСА_1 , про що зазначили у наведених правочинах (свідоцтві про право на спадщину) окремими абзацами.
Підстави для скасування постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 19 грудня 2024 року є недіючий (договір що вичерпав свою дію) договір довічного утримання станом на день внесення заборони у 2006 році. Недіючий (договір що вичерпав свою дію) договір довічного утримання станом на день внесення заборони у 2002 році (графа : додаткові дані витягу від 27 листопада 2024 року). Не вірно внесено дані у графу Власник витягу від 27 листопада 2024 року, про те що станом на день реєстрації заборони відчуження майна власником начебто є ОСОБА_8 (2002.2006 р.). Неправомірне посилання на ст. 49 ЗУ «Про нотаріат» під час винесення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії 19 грудня 2024 року; Грубе порушення ст. 73 ЗУ «Про нотаріат» станом на день внесення заборони у 2006 році; Неправомірне посилання на ст. 74 ЗУ «Про нотаріат», та не вірне тлумачення поняття відчужувача по договору довічного утримання; Недіючий (договір що вичерпав свою дію) договір довічного утримання станом на день внесення заборони у 2006 році, та станом на день внесення заборони у 2002 році (графа: додаткові дані витягу від 27 листопада 2024 року).
Як зазначалось вище в основу неправомірної постанови державного нотаріуса від 19 грудня 2024 року закладено посилання на витяг з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна сформованого 27 листопада 2024 року за №405584382. Саме цей витяг, а не інші докази (які в подальшому також будуть спростовані позивачем) став підставою для відмови у видачі ОСОБА_14 свідоцтва про право на спадщину. Незаконність даного витягу випливає з внесених невстановленою особою недостовірної інформації (у 2002 та 2006 роках), про що державному нотаріусу відомо з матеріалів спадкової справи. А саме, обтяження (заборона) відчуження на майно за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована 03 листопада 2006 року (інші заборони не можуть бути взяті до уваги державним нотаріусом станом на день винесення постанови у 2024 році) з підстав договору довічного утримання 3813 від 18 серпня 1976 року.
Станом на день реєстрації заборони 03 листопада 2006 року зазначений договір довічного утримання вичерпав свою дію і не міг бути підставою для внесення заборони, а право власності перейшло остаточно у 1983 до фізичної особи що не була стороною наведеного договору до ОСОБА_4 . Докази про те що договір довічного утримання від 18 серпня 1976 року вичерпав (припинив) свою дію у 2006 році: станом на 2006 рік (рік внесення незаконної заборони) будинок за адресою АДРЕСА_1 змінив трьох власників. Тобто договір на умовах довічного утримання від 1976 року припинив свою дію за довго до 2006 року (рік накладення заборони). Договір довічного утримання припиняється зі смертю відчужувача, що є найбільш поширеною та природною підставою припинення цього договору та свідчить про належне його виконання.
ОСОБА_8 (підписант та набувач права власності по договору довічного утримання у 1976 році ) після смерті ОСОБА_15 отримала право на відчуження 1/2 частини наведеного будинку (тобто зняла заборону на відчуження від 18 серпня 1976 року за № 2065 фактом смерті відчужувача ОСОБА_15 ) та продала свою долю спадкодавці ОСОБА_4 11 липня 1980 року.
В день смерті ОСОБА_15 вичерпав свою дію (припинив) договір довічного утримання від 1976 року в 1/2 частини будинку. Зробити перевірку даного факту зобов'язана як державний нотаріус Черевко Л.В., так і державний реєстратор що вносив незаконну заборону по будинку 03 листопада 2006 №3996453.
В подальшому 05 грудня 1983 року спадкодавець ОСОБА_16 отримує свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті іншого співвласника будинку (та підписанта договору довічного утримання ) ОСОБА_17 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 .
05 грудня 1983 року власником будинку стає спадкодавець ОСОБА_18 і внесена працівником Тячівської державної нотаріальної контори заборона з підстав договору довічного утримання від 1976 є станом на 2006 рік незаконною.
В день реєстрації 03 листопада 2006 року заборони відчуження на будинок жодна зі сторін укладеного договору довічного утримання від 1976 року не була власником чи співвласником даного нерухомого майна. Даний факт підтверджується письмовими доказами наявними в матеріалах спадкової справи і на такі докази посилається державний нотаріус Черевко Л. під час винесення оскаржуваної постанови від 19 грудня 2024 року. Саме ця реєстраційна дія накладення незаконної заборони у 2006 році і призвела до порушення прав позивача ОСОБА_14 у неможливості отримати свідоцтва на спадкове майно.
Станом на День винесення постанови про відмову державному нотаріусу з письмових документів відомо про смерть одного з відчужувачів по договору довічного утримання ОСОБА_17 (свідоцтво про право на спадщину від 05 грудня 1983 року). У зазначеному свідоцтві про право на спадщину за заповітом від 1983 року зазначено про відсутність заборони на будинок по наведеній адресі. Стосовно смерті відчужувача по договору довічного утримання ОСОБА_15 , то належним доказом є нотаріальний договір купівлі продажу 1/2 частки у будинку за адресою АДРЕСА_1 посвідчений між набувачем (по договору довічного утримання ОСОБА_19 та спадкодавцем ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . У даному договорі купівлі продажу 1/2 часки будинку в графі 5 зазначено про відсутність заборони відчужуваної долі будинку станом на 11 липня 1980 р.
Державний нотаріус який посвідчував перехід 1/2 частки в будинку визнав факт смерті Сейпи Гафії можливістю повного розпорядження наведеною часткою набувачем майна ОСОБА_19 з відповідним посиланням на наявний правовстановлюючий договір пожиттєвого утримання ( абзац 6 договору від 11 липня 1980 року ).
При тому що спадкодавець ОСОБА_16 в момент накладення заборони у 2006 (2002) не була стороною договору довічного утримання, та була законним власником арештованого будинку. Не вірно внесені дані у графу Власник витягу з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за №3996453.
Під час реєстрації заборони 03 листопада 2006 р. за №3996453 на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , невстановлений реєстратор Тячівської державної нотаріальної контори зазначив у графі Власник: ОСОБА_8 . Даний запис є таким що не відповідає дійсності та спростовується письмовими правочинами, які є у матеріалах спадкової справи. А саме нотаріальний договір купівлі продажу 1/2 частки у будинку за адресою АДРЕСА_1 посвідчений 11 липня 1980 року і укладений між продавцем ОСОБА_19 та покупцем (спадкодавцем) ОСОБА_4 . А також свідоцтво про право на спадщину від 05 грудня 1983 року де зазначено що власником 1/2 частини житлового будинку розташованого в АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 . Станом на 12 лютого 2002 (архівна дата у витягу з єдиного реєстру заборон, власником будинку в цілому також була спадкодавець ОСОБА_4 , що не була стороною Договору відчуження будинку на умовах довічного утримання від 18 липня 1976 року.
Враховуючи викладене, просить визнати протиправною та скасувати постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 19 грудня 2024 року державного нотаріуса Тячівської державної нотаріальної контори Черевко Л.В. Скасувати заборону (архівний запис) по реєстраційному номеру обтяження №3996453 зареєстроване 03 листопада 2006 року Тячівською державною нотаріальною конторою на будинок за адресою АДРЕСА_2 ). Виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис від 03 листопада 2006 за №3996453. Стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати.
18 червня 2025 року ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області прийнято до розгляду та відкрито провадження за позовом, призначено справу до підготовчого судового засідання, а також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач своїм правом щодо подачі відзиву на позовну заяву не скористалися.
12 серпня 2025 року ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з викладених підстав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні просила позов в частині скасування заборони та виключення запису з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис від 03 листопада 2006 за №3996453 задовольнити. Проте в частині визнання протиправною та скасувати постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 19 грудня 2024 року відмовити за безпідставністю. Крім того, зазначила що правових підстав самостійно зняти відповідну заборону вона, як державний нотаріус не мала, оскільки не може бути заявником.
Вислухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що згідно копії заповіту, посвідченого 18 червня 2008 року державним нотаріусом Тячівської державної нотаріальної контори Дуйчак Т.А., та зареєстрованого в реєстрі за №3-1572, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на випадок своєї смерті зробила таке заповітне розпорядження: все своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося і все те, що на день смерті їй буде належати заповідає у власність - ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.41).
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого 29 вересня 2023 року Тячівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тячівському районі Закарпатської області Західнгого міжрегіонального управління Міністерства юстиції ОСОБА_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті - Закарпатська область, Тячівський район, м. Тячів, про що складено відповідний актовий запис за № 149 (а.с.52).
Постановою від 19 грудня 2024 року Тячівської державної нотаріальної контори було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки за результатами перевірки фактів відсутності (наявності) заборони або арешту на спадкове майно нотаріусом встановлено, що у спеціальному розділі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень міститься запис №3996453 про Заборону на житловий будинок під АДРЕСА_1 , належного померлій ОСОБА_8 (а.с.20-22).
Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №405584382 від 27 листопада 2024 року вбачається, що накладено заборону (архівний запис) 03 листопада 2006 року, реєстраційний номер обтяження № 3996453, реєстратор Тячівська державна нотаріальна контора, підстава обтяження: договір довічного утримання, 3813, 18 червня 1976 р., об'єкт обтяження за адресою АДРЕСА_1 ; власник ОСОБА_8 ; архівний номер: 3254250LVOV36 Архівна дата 12.02.2002, Дата виникнення 18.08.1976 № реєстра 481015 -206 .....» (а.с.23).
Згідно довідки-характеристики від 1983 року, вбачається, що ОСОБА_4 , належить 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Тячівської держнотконтори 11 липня 1980 року за реєстровим № 2376 (а.с. 95).
05 грудня 1983 року державним нотаріусом Тячівської держнотконтори Тетинець О.І. було видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_17 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_4 , на 1/2 частку житлового будинку під АДРЕСА_1 (а.с.89).
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України, встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України, визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує права.
У відповідності до положень статті 41, 55 Конституції України, право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод людини 1950 року, ратифікованого Верховною Радою України 17 липня 1997 року (Закону № 475/97- ВР), визначено, що кожна фізична чи юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, які передбачені законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав (далі - Державний реєстр прав).
Невід'ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав є Реєстр прав власності на нерухоме майно, Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державний реєстр іпотек (частина 1 статті 13 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч. 1ст. 317 ЦК України).
Як зазначено у ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст. 319 ЦК України).
Згідно з ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права.
Статтею 744 ЦК України передбачено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Відповідно до ч. 2 ст. 754 ЦК України на майно, передане набувачу за договором довічного утримання (догляду), не може бути звернене стягнення протягом життя відчужувача.
Відповідно до ч. 2 ст. 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.
Відповідно до ст. 73 Закону України «Про нотаріат» нотаріус за місцем розташування жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншого нерухомого майна чи місцем розташування земельної ділянки, або за місцезнаходженням однієї із сторін правочину накладають заборону їх відчуження: за повідомленням установи банку, підприємства або організації про видачу громадянину позики (кредиту) на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю жилого будинку (квартири); при посвідченні договору довічного утримання; при посвідченні договору про заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна; за повідомленням іпотекодержателя; в усіх інших випадках, передбачених законом.
Як встановлено в судовому засіданні, зазначений архівний запис, працівником інформаційного центру 03 листопада 2006 року перенесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 3996453.
Згідно з ст. 74 Закону України «Про нотаріат», одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, звернення органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.
Згідно з п.п. 5.1. п. 5 гл. 15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за № 296/5, нотаріус, який накладав заборону, знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення: кредитора про погашення позики; про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки); про припинення договору іпотеки у зв'язку з набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, після припинення договору іпотеки у зв'язку з відчуженням іпотекодержателем предмета іпотеки; про припинення, розірвання, визнання недійсним договору ренти, довічного утримання (догляду), спадкового договору; органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини; про скасування рішення суду про оголошення фізичної особи померлою або закінчення п'ятирічного строку з часу видачі свідоцтва про право на спадщину на майно особи, оголошеної померлою; про смерть другого з подружжя, що склали спільний заповіт; про скасування рішення суду про позбавлення батьків дитини батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав; про смерть відчужувача за спадковим договором або про смерть другого з подружжя, що уклали спадковий договір; про відчуження майна, переданого під виплату ренти; за рішенням суду; в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ст.50 Закону України «Про нотаріат», нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.
Статтею 49 Закону України «Про нотаріат» визначено підстави для відмовиу вчиненні нотаріальних дій. Так, згідно п.п.1,9 ч.1 ст.49 Закону України«Про нотаріат», нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо вчинення такої дії суперечить законодавству України, та в інших випадках, передбачених законом. Згідно ч.3 ст. 49 Закону України «Про нотаріат», нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.
Згідно пункту 4 глави 10 розділу II «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» (далі по тексту Порядку), затвердженого наказом від 22.02.2012 року №296/5, зареєстрованим в МЮУ 22.02.2012 року №282/20595, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони, обтяження іпотекою або арешту цього майна.
Відповідно до пункту 4 глави 10 розділу II зазначеного Порядку, якщо на спадкове майно накладено арешт, видача свідоцтва про право на спадщину зупиняється до зняття арешту.
Також слід зазначити, що відсутні відомості про звернення позивача до Тячівської державної нотаріальної контори із заявою про зняття заборони на відчуження та відповідно прийняття нотаріусом рішення про відмову в цьому.
Таким чином вимога позивача визнати протиправною та скасувати постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 19 грудня 2024 року не підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація проводиться на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, що набрало законної сили.
З системного аналізу зазначених норм права випливає, що відновлення порушеного права позивача, не можливе без скасування в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження нерухомого майна і саме на державного реєстратора покладено обов'язок вносити відомості щодо обтяжень до зазначеного реєстру.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що «ефективний засіб правового захисту» повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №82614016/16, від 11 лютого 2019 року у справі №2а-204/1).
Згідно з ст. 1 Першого Протоколу від 20.03.1952р. до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950 р. кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В свою чергу положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950 р. передбачають, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» заявником для зняття обтяження є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло, перейшло чи припинилося речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.
Інший правонабувач згідно ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»є спадкоємець (у разі оформлення спадщини, до складу якої входять речові права на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації згідно із цим Законом).
Таким чином, позивач має право на звернення до суду з позовом для відновлення свого порушеного права, оскільки безпідставне обтяження його майна створює перешкоди в користуванні та розпорядженні таким.
Отже, аналізуючи норми чинного законодавства та встановленні по справі обставини враховуючи, що договір довічного утримання від 18 серпня 1976 року за реєстровим № 3813 припинено у зв'язку зі смертю відчужувача, будинок після смерті відчужувача отриманий та перебував у власності ОСОБА_4 та право власності на нього перейшло спадкоємцю ОСОБА_21 ( ОСОБА_2 ), тому накладене на підставі договору довічного утримання обтяження на будинок підлягає скасуванню та виключенню з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна, а позов задоволенню в цій частині.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
Позов задовольнити частково.
Скасувати заборону (архівний запис) на нерухоме майно - відчуження житлового будинку АДРЕСА_1 , яка зареєстрована Тячівською державною нотаріальною конторою 03 листопада 2006 року, реєстраційний номер обтяження 3996453, на підставі договору довічного утримання 3813 від 18 серпня 1976 року, власник ОСОБА_8 , архівний номер 3254250LVOV36 Архівна дата 12 лютого 2002 року, дата виникнення: 18 серпня 1976 року, № реєстра: 481015-206.
Виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис від 03 листопада 2006 за №3996453.
Стягнути з відповідача Тячівської державної нотаріальної контори на користь позивача ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ) 2422 грн. 40 коп. сплаченого судового збору.
В задоволенні решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду в 30-денний строк з дня його проголошення (складання).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Відомості про учасників справи:
Позивач - ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , житель АДРЕСА_3 .
Відповідач - Тячівська державна нотаріальна контора, адреса місцезнаходження: 90500, м. Тячів, вул. Незалежності, 30, Закарпатської області, код ЄДРПОУ 02884003.
Повний текст рішення суду складено 17 вересня 2025 року.
Суддя М.Д.Стецюк