17 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 140/7521/24
адміністративне провадження № К/990/12587/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року, ухвалене у складі судді Мачульського В.В., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2025 року, ухвалену колегією суддів у складі: Хобор Р.Б., Бруновської Н.В., Шавеля Р.М., у справі № 140/7521/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АБМ-Трейд» до Головного управління ДПС у Волинській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Товариство з обмеженою відповідальністю «АБМ-ТРЕЙД» (далі - ТОВ «АБМ-ТРЕЙД, позивач) звернулося із позовом до Головного управління Державної податкової служби у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.04.2024 №0079680709, №0079610709, №0079950709 та від 08.04.2024 №0078722303.
Обґрунтовуючи свої вимоги, ТОВ «АБМ-ТРЕЙД» зазначає, що не погоджується з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, оскільки такі були прийняті ГУ ДПС у Волинській області за невірно встановленими обставинами.
Наголошує, що надавало податковому органу всі необхідні документи, які підтверджували реальність операцій з придбання ТМЦ у контрагентів та їх використання в господарській діяльності. Натомість, відповідач помилково вказав, що ненадання в процесі перевірки технологічних інструкцій та рецептур свідчить про нереальність господарських операцій з постачання олії рафінованої.
Крім того зауважує, що із акта перевірки та окремого податкового повідомлення-рішення вбачається, що розмір зобов'язань із податку на прибуток підприємств обрахований не в контексті кожного контрагента окремо, а сумарно за всіма зобов'язаннями по перелічених контрагентах. Відповідно, у разі безпідставності висновку контролюючого органу по одному з перелічених контрагентів неможливо буде обрахувати розмір зобов'язань по податку на прибуток, який нарахований по інших контрагентах.
До того ж, у період, за який проводилася перевірка (з 01.04.2017 по 30.09.2023), норма статті 138 ПК України не містила та не містить до цього часу п. 138.8, порушення якого констатовано в акті перевірки та в оскаржуваному ППР №0079950709. Тобто, ГУ ДПС у Волинській області вказало на порушення норми, яка втратила чинність з 01.01.2015.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2025 року, визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 08.04.2024 № 0078722303 та від 09.04.2024 № 0079680709, № 0079610709, № 0079950709.
Стягнуто з Головного управління ДПС у Волинській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АБМ-Трейд» судовий збір у сумі 30 280,00 грн та витрати на професійну правову допомогу в сумі 20 000,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів тієї обставини, що господарські операції з ТОВ «ТД Міжрегіональні ресурси» мали фіктивний характер. Також суди дійшли висновку, що позивач надав належні докази, що підтверджують факт придбання товарно-матеріальних цінностей у ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , ТОВ «Агротехніка», ТОВ «Агідель» та ТОВ «Маяк-3», а також те, що MO Baumaschinen & Nutzfahzeuge GmbY & Co. KG (Німеччина) та Yura GmbH&Co/KG (Німеччина) не мають обов'язку сплачувати податок на прибуток, внаслідок чого відповідач помилково збільшив розмір грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств. Крім того, суди вказали, що пунктом 120.1 ст. 120 ПК України передбачено відповідальність за неподання податкової звітності за певний період, а не за неподання звіту в розрізі кожного окремого контрагента, як помилково уважає відповідач.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
На підставі наказу Головного управління ДПС у Волинській області № 2946-п від 28.12.2023 відповідач провів виїзну планову документальну перевірку ТОВ «АБМ-Трейд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2017 по 30.09.2023 та з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2011 по 31.12.2013 та з 01.04.2017 по 30.09.2023. Перевірка проводилась з 23.01.2024 по 19.02.2024.
За результатами перевірки відповідач склав акт № 5216/07-09/35580267 від 11.03.2024, у якому зафіксував порушення ТОВ «АБМ-Трейд» вимог податкового законодавства, а саме:
- п.п. 14.1.13, пп. 14.1.36, п. 14.1 ст. 14, ст. 22, ст. 23, п. 44.1, п. 44.2, п. 44.6 ст. 44, п. 134.1 ст. 134, ст. 135, п. 138.8 ст. 138, пп. 39.2.1.1 пп. 39.2.1.2 п. 39.2.1 ст. 39, пп. 140.5.4. п. 140.5 ст. 140 Податкового кодексу України, П(С)БО № 15 «Дохід» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290, П(с)БО 16 «Витрати» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, ст. 4, п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.3 розділу ІІІ Наказу Міністерства фінансів України № 73 від 07.02.2013 Про затвердження Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 13 347 268 грн.
- пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1, ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 5 251 3075 грн.
- ст. 12 Конвенції між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та капітал, п. 3.2. ст. 3, п. 103.1, п. 103.4 ст. 103, п.п. 141.4.1., п.п. 141.4.2 п. 141.4 статті 141 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання щодо утриманого податку з доходів нерезидента із джерелом походження з України за 4 квартал 2021 на загальну суму 5267,00 грн. по операціях з компанією Agricultural Training and Modelling Systems (AMTS) (201 E. Cortland St. Groton, NY 13073 USA Tax number:26- 012-0123) (США).
- п. 103.9 ст. 103 Податкового Кодексу України, у зв'язку з тим, що ТОВ «АБМ-Трейд» не подав до ГУ ДФС у Волинській області звіт про виплачені доходи, утримані та перераховані до бюджету податки на доходи нерезидентів за 3 квартал 2022 року, за 4 квартал 2022 року по компанії- нерезиденту «TWT Group SIA» ( Ziemelu iela 4, Marupe LV-1053, Latvia Company), за 3 квартал 2022 рік, за 4 квартал 2022 року по компанії нерезиденту «TIVA COM» Ltd (7000 Russe, bul.»Tutrakan»,72 Bolgaria), за 2 квартал 2022 року, 3 квартал 2022 року, 4 квартал 2022 року по компанії нерезиденту WINDSOR SPEDITION S.R.L. (Romania, 62A Garii Obor Blvd. B1 building A entrance 2nd district.Bucharest), за 3 квартал 2018 року, 4 квартал 2018 року по компанії нерезиденту Eszter Trans Plusz Kft (H-4336, Szabolcs-Szatmar-Bereg County Or, Ipari ut 1.,Hungary), за 4 квартал 2021 року по компанії нерезиденту Agricultural Training and Modelling Systems (AMTS) (201 E. Cortland St. Groton, NY 13073 USA Tax number: 26-012-0123).
На підставі акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення:
- № 0079680709 від 09.04.2024, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 5 171 145,00 грн та застосував штрафні санкції в сумі 1 292 786,00 грн;
- № 0079610709 від 09.04.2024, яким зменшив від'ємне значення податку на додану вартість на суму 159 921,00 грн;
- № 0079950709 від 09.04.2024, яким збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 13 347 268, 00 грн та застосував штрафні санкції в сумі 1 921 134,25 грн;
- № 0078722303 від 08.04.2024, яким застосував штрафні санкції в сумі 7 480, 00 грн.
Уважаючи протиправними оспорювані податкові повідомлення-рішення, Товариство звернулось до суду з цим позовом.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
Не погодившись із судовими рішеннями, ГУ ДПС у Волинській області звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
На обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень є пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права ( ст. ст. 14, 22, 23, 44, 103, 134, 135, 138, 140, 141, 198 ПК України, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.12.2024 у справі № 240/6608/19, від 06.03.2025 у справі №420/769/22, від 18.03.2020 у справі № 826/8114/15, від 06.03.2025 у справі №420/769/22, від 29.07.2024 у справі №560/2607/20, від 02.10.2018 у справі №816/506/17, від 05.05.2023 у справі №160/15514/20, від 29.04.2021 у справі №810/3713/16, від 13.07.2022 у справі №640/18540/18, від 13.07.2022 у справі № 520/223/20, від 04.07.2022 у справі № 816/4509/15, від 19.09.2022 у справі №640/19724/18, від 05.05.2023 у справі №1340/5998/18.
У зазначених постановах мова йде про те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування в податковому обліку податкового кредиту та на зменшення фінансового результату до оподаткування на суму витрат, відображену в бухгалтерському обліку, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов'язано з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника та має підтверджуватись первинними документами відповідно до вимог, встановлених правовими нормами, зокрема й щодо змісту документа (заповнення обов'язкових реквізитів). Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних та/чи трудових ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг (відсутність управлінського, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо); нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.
Постановою Верховного Суду від 29.07.2024 у справі №560/2607/20 сформовані правові висновки при наданні оцінки реальності господарських операцій з поставки сільськогосподарської продукції та звернуто увагу на те, що господарські операції із поставки, зокрема, зернових культур та їх переробних матеріалів мають свою специфіку та особливості.
Верховний Суд в постановах від 13.07.2022 у справі №640/18540/18, від 13.07.2022 у справі № 520/223/20, від 04.07.2022 у справі № 816/4509/15, від 19.09.2022 у справі №640/19724/18 зазначив, що хоча товарно-транспортна накладна не є первинним документом, коли спір стосується встановлення реальності господарської операції, її наявність та належне оформлення є належним доказом переміщення товару, враховуючи, що перевезення є одним із етапів поставки.
Відповідно до постанов Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №816/506/17 та від 05.05.2023 у справі №160/15514/20, відсутність у позивача сертифікатів якості (відповідності) на реалізовані товари об'єктивно свідчать не на користь доводу позивача, що господарські операції мали реальний характер.
Окремою підставою касаційного оскарження скаржник зазначає п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України та указує, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм підпункту 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 ПК України за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Скаржник зазначає про відсутність правового висновку щодо правильного тлумачення і застосування норми підпункту 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 ПК України в частині її кореспонденції з нормою пп. 39.2.1.1 та 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України щодо визнання неконтрольованими операціями з нерезидентом.
У відзиві на касаційну скаргу ГУ ДПС у Волинській області позивач не погоджується з її доводами та просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, як законні та обґрунтовані.
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, врегульовані положеннями Податкового кодексу України.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Підпунктом «а» п. 185.1 ст. 185 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 ПК України, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
За положеннями пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Пунктом 201.10, ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно зі статтею 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій із придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.
Так, про відсутність фактичного характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 31.03.2020 у справі № 820/7521/15, від 18.09.2020 у справі № 816/2211/18, від 28.04.2021 у справі № 160/1283/19.
Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.
Водночас, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.
Отже, лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об'єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність.
Щодо податкового повідомлення-рішення № 0079680709 від 09.04.2024, яким податковий орган збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 5 171 145,00 грн та застосував штрафні санкції в сумі 1 292 786,00 грн та податкового повідомлення-рішення № 0079610709 від 09.04.2024, яким податковий орган зменшив від'ємне значення податку на додану вартість на суму 159 921,00 грн, колегія суддів зазначає таке.
Так, судами попередніх інстанцій установлено, що вплив на формування зазначених грошових зобов'язань та застосування указаних штрафних санкцій мали взаємовідносини позивача з ТОВ «ТД Міжрегіональні ресурси».
В акті перевірки відповідач установив, що ТОВ «АБМ-Трейд» за період з 01.04.2017 по 30.09.2023 придбало у ТОВ «ТД Міжрегіональні ресурси» олії рафінованої в кількості 686 554 пляшок ємністю від 0,85 літрів до 5 літрів на загальну суму 32 467 363 грн у тому числі ПДВ 5 411 226 грн.
На підтвердження цієї господарської операції позивач надав договір № 150515 від 15.05.2015, видаткові та податкові накладні на суму 32 467 363 грн у тому числі ПДВ 5 411 226 грн, товарно-транспортні накладні.
Станом на 30.09.2023 по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» між позивачем та ТОВ «ТД Міжрегіональні ресурси» заборгованість відсутня.
Відповідач стверджує, що господарські операції щодо придбання олії соняшникової рафінованої мали безтоварний характер, оскільки у технічних умовах виробництва комбікормів, кормових сумішей, преміксів для сільськогосподарських тварин і птиці відсутні вимоги про використання в процесі виробництва олії рафінованої.
Утім, суди попередніх інстанцій спростовуючи ці доводи зазначили, що відповідно до Технічних умов ТУ У 10.9-35580267-002:2013 «Комбікорми для сільськогосподарських тварин і птиці», погоджені заступником голови Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України 29.05.2013, у редакції від 01.08.2018 олію соняшникову ДСТУ 4492 включено до переліку сировини, яка використовується в процесі виготовлення комбікормів.
Крім того, Технічними умовами ТУ У 10.9-35580267-001:2013 «Премікси для сільськогосподарських тварин і птиці», у редакції від 01.08.2018 року, визначено, що для покращення розподілу у преміксах біологічно активних речовин і зменшення пилоутворення до їх складу дозволяється вводити від 2% до 9% стабілізованої рослинної олії.
Наказом Держстандарту України № 69 від 30.03.1994 затверджено та введено в дію ДСТУ 2423-94 «Олії рослинні. Виробництво. Терміни та визначення». Цей стандарт установлює терміни та визначення основних понять у галузі виробництва рослинних олій, а у його додатках міститься перелік видів основної олійної сировини та рослинних олій.
Пунктом 2 додатку Б «Основні види рослинних олій», ДСТУ 2423-94, соняшникову олію віднесено до рослинних олій, яка видобувається із соняшникового насіння.
Тобто, ТУ У 10.9-35580267-001:2013 передбачено можливість використання в процесі виробництва готової продукції рафінованої соняшникової олії, яка поставлена позивачу ТОВ «ТД Міжрегіональні ресурси».
Також відповідач стверджує, що не міг перевірити необхідність придбання позивачем олії соняшникової через ненадання позивачем в процесі перевірки технологічних інструкцій та рецептур.
Проте, суди першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано уважаючи такі доводи безпідставними, зазначили, що в процесі перевірки на адресу ТОВ «АБМ-Трейд» надійшов запит відповідача № 2 від 21.02.2023 з вимогою надати копії калькуляцій, якими підтверджується списання олії та використання її при виробництві готової продукції за періоди: квітень, червень, серпень та грудень 2022 року. Ні в цьому запиті, ні в іншому запитах, відповідач не просив надати копії технологічних інструкцій чи рецептур на виготовлення продукції.
Разом з тим, позивач виконав указаний вище запит відповідача та надав копії цих документів. У листі № 23/02-1 від 23.02.2024 позивач повідомив, що надані копії калькуляцій містять відомості, що становлять комерційну таємницю, а саме відомості щодо конкретних інгредієнтів. Також повідомив, що калькуляції складаються з дотриманням вимог технічних умов згідно з замовленнями і побажаннями конкретного контрагента. Під потреби кожного контрагента рецептури коригуються. Кінцева пропорція інгредієнтів і продукція залежить від мети і завдань конкретного контрагента. Пропорції інгредієнтів завжди в допустимих межах процентного співвідношення складових згідно з технічними умовами.
Крім того відповідач доводить, що господарські операції щодо придбання олії соняшникової у ТОВ «ТД Міжрегіональні ресурси» мали нереальний характер через нециклічне та непослідовне списання олії рафінованої в процесі виробництва.
Однак, судами попередніх інстанцій установлено, що у запиті № 2 від 21.02.2023 відповідач вимагав надання документів про списання продукції (олії рафінованої) вибірково за чотири місяці 2022 року (квітень, червень, серпень та грудень). При цьому, в акті перевірки є аналіз списання в процесі виробництва олії рафінованої лише за три місяці: квітень, червень та грудень 2022 року. Факт списання продукції за інші періоди проведення перевірки (з 01.04.2017 по 30.09.2023) не перевірявся та не аналізувався. Тобто, контролюючий орган дійшов висновку про нециклічність списання олії рафінованої за 78 місяців (шість років та шість місяців) лише на підставі спорадичних даних за три місяці. Це свідчить, про те що висновок відповідача про нереальний характер господарської операції через нециклічне та непослідовне списання олії рафінованої в процесі виробництва є необґрунтованим.
До того ж, суди попередніх інстанцій правильно уважали безпідставним посилання контролюючого органу на відсутність факту утилізації пластикових пляшок ємністю від 0,85 до 5 літрів загальною кількістю 686 554 шт. від соняшникової олії, зважаючи на те, що у період з 01.04.2017 по 30.09.2023 між ТОВ «АБМ-Трейд» та Локачинським виробничим управлінням житлово-комунального господарства діяли договори на вивезення та складування (захоронення) безпечних твердих побутових відходів, а саме від 04.01.2016 про надання послуг із вивезення побутових відходів та від 01.02.2021 про надання послуг із вивезення побутових відходів.
На підставі цих договорів, Локачинське виробниче управління житлово-комунального господарства здійснило вивіз відходів у період з 01.04.2017 по 30.09.2023, а саме: з квітня по грудень 2017 року - 36 м3; у 2018 році - 614,67 м3; у 2019 році - 161 м3; у 2020 році - 138,0 м3; у 2021 році - 94,0 м3; у 2022 році - 96,0 м3; з січня по вересень 2023 року - 72,0 м3. Пластикові пляшки від олії рафінованої вивозилися разом з іншими відходами.
З урахуванням викладених обставин, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважаючи, що господарські операції між позивачем та ТОВ «ТД Міжрегіональні ресурси» мали реальний характер, тому позивач правомірно відніс податок на додану вартість, сплачений у складі ціни за олії до податкового кредиту, у зв'язку з цим визнали податкові повідомлення-рішення № 0079680709 та №0079610709 від 09.04.2024 протиправними і такими, що підлягають скасуванню.
Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню № 0079950709 від 09.04.2024, яким збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 13 347 268, 00 грн та застосовано штрафні санкції в сумі 1 921 134,25 грн, колегія суддів виходить з такого.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до акта перевірки указана сума грошового зобов'язання сформована податковим органом за результатами перевірки діяльності товариства з контрагентами:
- ТОВ «ТД Міжрегіональні ресурси» щодо поставки олії рафінованої;
- ТОВ «Агротехніка», ТОВ «Агідель» та ТОВ «Маяк-3» щодо договорів на виробництво продукції на давальницьких умовах. В цій частині контролюючий орган зробив висновок, що позивач не поніс витрат на виробництво продукції, а відтак, неправомірно списав з рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» на рахунок 231 «Давальницька сировина» витрати в розмірі 1 919 601,98 грн;
- ФОП ОСОБА_1 за договором поставки та ФОП ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу. Податковий орган вказав, що неможливо підтвердити рух товарно-матеріальних цінностей від контрагента до позивача, ідентифікувати господарські операції та осіб, які брали в них участь (визнав операції нереальними). На цій підставі відповідач вказав, що отримані від ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 товарно-матеріальні цінності відповідають визначенню безоплатно отриманих товарів;
- Yura GmbH&Co/KG (Німеччина), MO Baumaschinen & Nutzfahzeuge GmbY & Co. KG (Німеччина).
Водночас, розмір зобов'язань із податку на прибуток підприємств обрахований не в контексті кожного контрагента окремо, а сумарно за всіма зобов'язаннями за переліченими контрагентами.
Відповідач стверджує, що податкове зобов'язання з податку на прибуток, як і податкове зобов'язання з податку на додану вартість позивач сформував на підставі господарської операції щодо придбання олії соняшникової у ТОВ «ТД Міжрегіональні ресурси», яка мала нереальний характер.
Разом з тим, колегією суддів надано оцінку висновкам судів попередніх інстанцій стосовно господарських операцій позивача щодо придбання у ТОВ «ТД Міжрегіональні ресурси» олії соняшникової в контексті формування податкового зобов'язання з податку на додану вартість, відповідно до яких ці господарські операції мали реальний характер, а позивач правомірно відніс податок на додану вартість, сплачений у складі вартості олії соняшникової. Таким чином, позивач правомірно сформував податкове зобов'язання з податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «ТД Міжрегіональні ресурси».
Щодо правовідносин ТОВ «АБМ-Трейд» з ТОВ «Агротехніка», ТОВ «Агідель» та ТОВ «МАЯК-3», то відповідач уважає. що позивач порушив п. 138.8 ст. 138 ПК України в частині формування собівартості продукції. На думку відповідача, позивач не мав правових передумов для включення витрат по рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» до рахунку 231 «Давальницька сировина».
Проте, суди попередніх інстанцій зауважили, що в період, за який проводилася перевірка (з 01.04.2017 по 30.09.2023), норма статті 138 ПК України не містила та не містить до цього часу п. 138.8. Тобто, відповідач указав на порушення позивачем норми права, яка втратила чинність з 01.01.2015.
Також в акті перевірки є аналіз лише двох договорів, а саме з ТОВ «Агротехніка» і ТОВ «Агідель». Відсутній аналіз договірних зобов'язань між ТОВ «АБМ-Трейд» та ТОВ «Маяк-3», тоді як у податковому повідомленні-рішенні відповідач констатував порушення за трьома контрагентами. Крім того правовідносини з ТОВ «Агідель» та ТОВ «Маяк-3» мали місце лише у 2023 році. Тому не могли стосуватися 2017 року. Тобто, податковий орган дійшов висновку про наявність порушень позивачем податкового законодавства, які мали місце до укладення договорів про виробництво товару на давальницьких умовах, які відповідач проаналізував в акті перевірки.
Крім того, судами установлено, що позивач та ФОП ОСОБА_1 уклали два договори поставки від 27.12.2016 та № 0401-1 від 04.01.2021. У період з 01.04.2017 по 30.09.2024 товариство придбало у ФОП ОСОБА_1 товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 28 311 613,00 грн. На підтвердження цих господарських операцій позивач надав: видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, акт звірки взаєморозрахунків за період з 30.09.2023 по 30.11.2023, який свідчить про відсутність заборгованості щодо оплати за товар.
10 вересня 2018 року позивач та ФОП ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу № 1. На підставі цього правочину з 10.08.2018 по 03.08.2021 (дата останньої поставки) товариство придбало у ФОП ОСОБА_2 товарно-матеріальні цінності на загальну суму 14 970 147,00 грн. На підтвердження цих господарських операцій позивач надав видаткові накладні та товарно-транспортні накладні.
Відповідач зазначає, що вказані фізичні особи-підприємці не декларували об'єкти оподаткування, найманих працівників та залучення інших суб'єктів господарювання для виконання договорів із позивачем.
Однак, судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилено зазначенні доводи, оскільки відповідно до висновку Верховного Суду, висловленого, зокрема, в постановах від 17.04.2018 у справі № 826/14549/15, від 06.02.2018 у справі № 816/166/15-а, від 13.08.2020 у справі №520/4829/19, від 21.10.2020 у справі № 140/1845/19, відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.
Крім того, згідно зі сталою та послідовною практикою Верховного Суду, норми податкового законодавства не ставлять у залежність право платника податків на врахування витрат при визначенні оподатковуваного прибутку та на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник мав реальні витрати у зв'язку з фактичним придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Одне тільки порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та обліку витрат за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо протиправної податкової поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними.
За умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими правомірно (обґрунтовано), якщо контролюючий орган не доведе зворотне.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02.12.2019 у справі № 826/13060/18.
Отже, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, зважаючи на те, що позивач придбав у ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 товарно-матеріальні цінності, доставив їх власним транспортним засобом та оплатив.
Щодо правовідносин позивача із Yura GmbH&Co/KG (Німеччина), МО Baumaschinen & Nutzfahzeuge GmbY & Co. KG (Німеччина), колегія суддів зазначає таке.
Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючий орган указав на заниження позивачем різниці на яку збільшується фінансовий результат на загальну суму 1 387 435,00 грн, оскільки, не було надано довідок, які б засвідчували за якою ставкою вказані вище нерезиденти сплачували податок на прибуток підприємств (корпоративний податок).
Так, згідно з п.п. 140.5.5-1, п. 140.5, ст. 140 ПК України, фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму 30 відсотків вартості товарів, у тому числі необоротних активів, робіт та послуг (крім операцій, визнаних контрольованими відповідно до ст. 39 цього Кодексу), реалізованих на користь:
- нерезидентів, зареєстрованих у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до п.п. 39.2.1.2, п. 39.2.1, п. 39.2 ст. 39 цього Кодексу;
- нерезидентів, організаційно-правова форма яких включена до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до п.п. «г» підпункту 39.2.1.1 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 цього Кодексу, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), у тому числі податок з доходів, отриманих за межами держави реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави, в якій вони зареєстровані як юридичні особи.
Згідно з п.п. «г» п.п. 39.2.1.1, п. 39.2.1, п. 39.2, ст 39 ПК України, контрольованими операціями є господарські операції платника податків, що можуть впливати на об'єкт оподаткування податком на прибуток підприємств платника податків (для резидентів Дія Сіті - платників податку на особливих умовах - на фінансовий результат до оподаткування, визначений у фінансовій звітності згідно з національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності), а саме господарські операції, що здійснюються з нерезидентами, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), у тому числі з доходів, отриманих за межами держави реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави, в якій вони зареєстровані як юридичні особи. Перелік організаційно-правових форм таких нерезидентів в розрізі держав (територій) затверджується Кабінетом Міністрів України.
Згідно з Переліком організаційно-правових форм нерезидентів, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), у тому числі податок з доходів, отриманих за межами держави реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави, в якій вони зареєстровані як юридичні особи, затвердженого постановою КМУ №480 від 04.07.2017, командитне партнерство (GmbH&Co.KG) наведено у переліку організаційно-правових форм нерезидентів, які не сплачують податок на прибуток.
Відповідач відправив на адресу ТОВ «АБМ-Трейд» запит №10883/6/03-20-04-05 від 12.10.2022 про надання інформації відповідно до п. 73.3, ст. 73 ПК України. У запиті відповідач просив надати пояснення з документальним підтвердженням причин не відображення різниць, що виникли при здійсненні фінансових операцій за 2021 рік в розмірі 30% на суму господарських операцій, здійснених з підприємством у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 з нерезидентами Yura GmbH&Co/KG (Німеччина), MO Baumaschinen & Nutzfahzeuge GmbY & Co. KG (Німеччина).
Листом № 09/11-1 від 09.11.2022 позивач надіслав відповідачу:
- свідоцтво про реєстрацію платника податків MO Baumaschinen & Nutzfahzeuge GmbY & Co. KG (Німеччина) та його переклад на державну мову із зазначенням ІПН платника ПДВ та податкового номера, яке дійсне із 04.01.2021 по 30.01.2023;
- підтвердження про реєстрацію платника податків (підприємства) Yura GmbH&Co/KG (Німеччина) та його переклад на державну мову із зазначенням податкового номера та ІПН платника ПДВ, яке дійсне до 31.03.2021;
- підтвердження про реєстрацію платника податків (підприємства) Yura GmbH&Co/KG (Німеччина) та його переклад на державну мову із зазначенням податкового номера та ІПН платника ПДВ, яке дійсне до 08.01.2022;
- підтвердження про реєстрацію платника податків (підприємства) Yura GmbH&Co/KG (Німеччина) та його переклад на державну мову із зазначенням податкового номера та ІПН платника ПДВ, яке дійсне до 09.01.2023.
Відтак, указаними документами підтверджено факт реєстрації MO Baumaschinen & Nutzfahzeuge GmbY & Co. KG (Німеччина) та Yura GmbH&Co/KG (Німеччина) платниками податку та, як результат, їх обов'язку сплати податків/зборів та інших обов'язкових платежів.
Відповідно до абз. 3, п.п. «г» п.п. 39.2.1.1, п. 39.2.2, п. 39.2, ст.. 39 ПК України, якщо нерезидентом, організаційно-правова форма якого включена до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту «г» цього підпункту, у звітному році сплачувався податок на прибуток (корпоративний податок), господарські операції платника податків з таким нерезидентом за відсутності критеріїв, визначених підпунктами «а» - «в» цього підпункту, визнаються неконтрольованими.
При цьому, згідно з п.п «в», п.п. 39.2.1.1, п.п. 39.2.1, п. 39.2, ст. 39 ПК України, контрольованими операціями є господарські операції, що здійснюються з нерезидентами, зареєстрованими у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до п.п. 39.2.1.2 цього підпункту, або які є резидентами цих держав.
Підпунктом 39.2.1.2, п.п. 39.2.1, п. 39.2, ст. 39 ПК України визначено, що під час визначення переліку держав (територій) для цілей п.п. «в» підпункту 39.2,1.1 цього підпункту Кабінет Міністрів України враховує той критерій, що держави (території), у яких ставка податку на прибуток підприємств (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижча, ніж в Україні, або які надають суб'єктам господарювання пільгові режими оподаткування, або в яких особливості розрахунку бази оподаткування фактично дозволяють суб'єктам господарювання не сплачувати податок на прибуток підприємств (корпоративний податок) або сплачувати його за ставкою, на 5 і більше відсоткових пунктів нижчою, ніж в Україні.
Федеративна республіка Німеччина відсутня у Переліку держав (територій), які відповідають критеріям, установленим п.п. 39.2.1.2, п.п. 39.2.1, п. 39.2, ст. 39 ПК України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1045 від 27.12.2017.
Факт відсутності Федеративної республіки Німеччина у вказаному переліку свідчить, що розмір податку на прибуток підприємств (корпоративний податок) не є меншим на 5 і більше відсоткових пунктів ніж в Україні.
Отже, господарські операції з MO Baumaschinen & Nutzfahzeuge GmbY & Co. KG (Німеччина) та Yura GmbH&Co/KG (Німеччина) є контрольованими, а організаційно-правова форма цих підприємств наведена у переліку організаційно-правових форм нерезидентів, які не сплачують податок на прибуток.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що обов'язок доведення факту несплати податку нерезидентами покладається на контролюючий орган. Податковий орган зобов'язаний надати докази того, що нерезидент, з яким здійснено господарську операцію, не сплачував податок на прибуток у своїй країні реєстрації. Відсутність у платника податків додаткових довідок не може автоматично свідчити про заниження фінансового результату до оподаткування, оскільки, така вимога прямо не передбачена нормами Податкового кодексу України.
Викладені обставини свідчать про безпідставність висновку контролюючого органу про заниження позивачем фінансового результату до оподаткування на загальну суму 1 387 435,00 грн.
Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення № 0079950709 від 09.04.2024.
Щодо податкового повідомлення-рішення № 0078722303 від 08.04.2024 суди попередніх інстанцій зазначили, що пунктом 120.1 ст. 120 ПК України визначено, що неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до п. 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, платежі, контроль за сплатою яких покладено на контролюючі органи, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов'язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 340 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.
Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.
Вказаною нормою передбачено відповідальність саме за неподання податкової звітності за певний період.
Разом з тим з доданого до податкового повідомлення-рішення №0078722303 від 08.04.2024 розрахунку видно, що контролюючий орган застосував штраф за неподання звіту в розрізі кожного окремого контрагента, а не податкового періоду.
Такий розрахунок не відповідає положенню п. п. 120.1 ст. 120 ПК України, а відтак є обґрунтованим висновок судів про протиправність податкового повідомлення-рішення № 0078722303 від 08.04.2024.
Водночас, скаржник у поданій касаційній скарзі вказує на неврахування судами попередніх інстанцій при прийнятті рішень у справі правових позицій, викладених Верховним Судом у справах № 240/6608/19, №420/769/22, № 826/8114/15, №420/769/22, №560/2607/20, №816/506/17, №160/15514/20, №810/3713/16, №640/18540/18, № 520/223/20, № 816/4509/15, №640/19724/18, №1340/5998/18.
Проте Суд звертає увагу на те, що скаржник посилається на правові позиції Верховного Суду, пов'язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування у цій справі норм права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Суд зауважує, що у цих постановах Верховним Судом сформовано загальний підхід щодо дослідження реальності господарських операцій та вимоги до їх документального підтвердження первинними документами.
Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та в наведених відповідачем рішеннях суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об'єктивності, юридичного значення. При цьому у наведених контролюючим органом постановах Верховного Суду, зокрема наголошувалось про необхідність дослідження сукупності обставин справи та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій у конкретному спірному випадку.
Крім того, скаржником не вказано, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанції було застосовано неправильно, висновок щодо застосування якої, на думку скаржника, наявний у наведених ним постановах Верховного Суду, а також не обґрунтовує у чому саме полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Таким чином, наведені скаржником судові рішення ухвалені за інших фактичних обставин справи, встановлених судами, тому посилання на те, що рішення у цій справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених постановах Верховного Суду, є безпідставними.
Щодо доводів, якими позивач обґрунтовує передбачену пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставу касаційного оскарження, то вони фактично зводяться до незгоди із позицією судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі з посиланням при цьому на обставини справи, з урахуванням яких суд надавав оцінку обставинам справи, й по суті зводяться лише до їх переоцінки. Такі доводи не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, ураховуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу ГУ ДПС у Волинській області слід залишити без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у справі № 140/7521/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І.В. Дашутін
Судді О.О. Шишов
М.М. Яковенко