Рішення від 11.09.2025 по справі 990/345/24

РІШЕННЯ

Іменем України

11 вересня 2025 року

м. Київ

справа №990/345/24

адміністративне провадження № П/990/345/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Кравчука В.М., суддів Бевзенка В.М., Єзерова А.А., Стародуба О.П., Чиркіна С.М.

за участю секретаря судового засідання Шосенко К.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Огнев'юк Тетяни Василівни,

представника відповідача Ліходій Олександри Олександрівни

розглянув у відкритому судовому засіданні

справу №990/345/24

за позовом ОСОБА_1

до Вищої ради правосуддя

про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.

І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

1. 28.10.2024 адвокат Огнев'юк Т.В. в інтересах ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ; позивач) звернулася до Верховного Суду з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, відповідач), в якому просила:

- визнати протиправним і скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 24.09.2024 № 2785/о/15-24 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Суворовського районного суду міста Одеси»;

- зобов'язати відповідача повторно розглянути рекомендацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення позивача на посаду судді Суворовського районного суду міста Одеси.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

2. Суд заслухав пояснення сторін та їх представників, дослідив письмові, електронні докази та встановив, що рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС) від 03.04.2017 № 28/зп-17 оголошено добір кандидатів на посаду судді місцевого суду з урахуванням 600 прогнозованих вакантних посад суддів місцевого суду.

3. 05.05.2017 ОСОБА_1 звернувся до ВККС із заявою про допуск до участі в доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду.

4. Рішенням ВККС від 01.08.2023 №45/зп-23 продовжено термін дії результатів кваліфікаційного іспиту кандидатів на посади суддів місцевих загального, адміністративного, господарського судів, визначено рейтинг кандидатів на посаду судді місцевого загального суду та затверджено резерв кандидатів на заміщення вакантних посад суддів. Зокрема до резерву на заміщення вакантних посад суддів місцевого загального суду зараховано ОСОБА_1 , який за результатами кваліфікаційного іспиту набрав 179,25 бала та посів 163 позицію в рейтингу кандидатів на посаду судді місцевого загального суду.

5. Рішенням ВККС від 14.09.2023 № 95/зп-23 оголошено конкурс на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів (далі - конкурс). Установлено загальний порядок та строки подання кандидатами заяв і документів для участі в цьому конкурсі, затверджено умови проведення конкурсу на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів, та визначено, що питання допуску до участі в конкурсі вирішується ВККС у складі колегій.

6. 09.10.2023 ОСОБА_1 звернувся до ВККС із заявою про допуск до участі в конкурсі як особи, яка відповідає вимогам ст. 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», перебуває в резерві на заміщення вакантних посад суддів та не займає суддівської посади. У заяві висловив намір претендувати на посаду судді в місцевому загальному суді.

7. Рішенням ВККС від 01.12.2023 № 27/дс-23 ОСОБА_1 допущено до участі в конкурсі.

8. Рішенням ВККС від 19.12.2023 № 177/зп-23 затверджено та оприлюднено рейтинг учасників конкурсу. Зокрема визначено рейтинг кандидатів на посаду судді Суворовського районного суду міста Одеси, в якому ОСОБА_1 посів переможну позицію.

9. 12.03.2024 до ВККС надійшло звернення Громадської організації «Автомайдан» (далі - ГО «Автомайдан»), в якому йшлося про недекларування кандидатом об'єкта нерухомості, який є зареєстрованим місцем проживання кандидата; незазначення кандидатом у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, вартості автомобілів Хонда Сівік і Хюндай Гетц; кримінального провадження, що, ймовірно, стосується двоюрідного брата кандидата; можливої причетності кандидата до незаконного виділення земельних ділянок.

10. Громадська рада доброчесності висновок стосовно кандидата на посаду судді до ВККС не надавала.

11. 12.03.2024 ВККС провела співбесіду із ОСОБА_1 , яка тривала 71 хвилину (з 1:42:57 хв. - 2:53:36 хв). Під час співбесіди з'ясовувались такі обставини:

- відомості, зазначені в зверненні ГО «Автомайдан» від 12.03.2024, зокрема щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 , його декларування (i), щодо джерел походження коштів на придбання матір'ю кандидата автомобілей Хонда Сівік 2008 та Хюндай Гетц 2010, щодо кримінального провадження відносно двоюрідного брата кандидата та характеру стосунків ОСОБА_1 з цією особою, щодо можливої причетності кандидата до незаконного виділення земельних ділянок в с. Затока Одеської області;

- відомості щодо обставин набуття кандидатом права користування будинком, який належить його матері;

- відомості про відсутність у кандидата власного чи службового житла;

- мотивів кандидата щодо вибору суду та ризиків втручання в діяльність судді, зумовлених встановленими стійкими соціальними зв'язками кандидата на посаді прокурора;

- оцінки кандидатом наявності можливих конфліктів інтересів та реагуванню на їx появу;

- оцінки кандидатом ймовірності здійснення тиску на суд через можливі публікації в соціальних мережах чи 3MI у зв'язку з професійною діяльністю судді;

- відомості щодо джерел заощаджень за 2022 рік, недекларування допомоги, отриманої сім'ю кандидата від іноземної держави, в якій перебували дружина та троє дітей кандидата з початку повномасштабної війни в Україні;

- відомості щодо причин перетину кандидатом кордону України в період дії воєнного стану.

12. На підтвердження пояснень ОСОБА_1 долучив копії відповідних документів. Аналогічні письмові пояснення разом із копіями документів згодом надано до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП).

13. Досліджуючи досьє кандидата на посаду судді ОСОБА_1 , ВККС, окрім отримання його пояснень щодо питань, викладених у зверненні ГО «Автомайдан», з'ясовувала також питання соціальних зв'язків кандидата, ураховуючи його довготривалу роботу в органах прокуратури і можливість виникнення внаслідок цього конфлікту інтересів у разі призначення його на посаду судді.

14. Рішенням від 12.03.2024 № 322/дс-24 ВККС рекомендувала ОСОБА_1 для призначення на посаду судді Суворовського районного суду міста Одеси.

15. Згідно зі звітом автоматизованого розподілу справи № 4711/0/8-24 від 04.04.2024 для одноособового розгляду матеріалів ОСОБА_1 було обрано члена ВРП Бондаренко Т.З. (доповідач).

16. 31.05.2024 на сайті ВРП було розміщено оголошення про проведення засідання з питання щодо внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду суді місцевого суду о 10:00 11.06.2024.

17. 13.06.2024, після засідання, членом ВРП було скеровано запити до державних органів щодо отримання інформації про результати проведення перевірок (розслідувань) чи притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної чи іншої відповідальності.

18. ОСОБА_1 надавав письмові пояснення від 05.07.2024, 17.06.2024 та 16.09.2024 щодо питань, які виникли під час співбесіди

19. Загалом BPП провела чотири засідання, на яких з'ясовувала обставини, пов'язані з кандидатом на посаду cyддi ОСОБА_1 .

20. Рішенням № 2785/0/15-24 від 24.09.2024 (12 - «за», 5 - «проти») відмовлено у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Суворовського районного суду міста Одеси.

21. Підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді слугувало те, що інформація стосовно попередньої професійної діяльності кандидата була отримана в передбаченому законом порядку, не була предметом розгляду ВККС з наданням їй належної оцінки, наведені відомості є об'єктивними, реальними, істотними та негативними i такими, що викликають сумнів у відповідності кандидата критерію дoбpoчecнocтi, матимуть негативний вплив на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням.

22. Рішення ґрунтується на оцінці семи епізодів професійного життя ОСОБА_1

1) щодо притягнення Позивача до дисциплінарної відповідальності в 2014 році

В анкеті кандидата на посаду судді від 6 жовтня 2023 року ОСОБА_1 зазначив, що наказом прокурора Одеської області від 30 грудня 2014 року № 3126к йому оголошено догану на посаді заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора за: «неналежне виконання завдання та двох доручень прокуратури Одеської області; негативні показники роботи на напрямку представництва інтересів держави в суді; збільшення заборгованості щодо плати за землю в районі; непроведення в листопаді 2014 року перевірки стану додержання законів під час розгляду заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення; наявність фактів необґрунтованого повідомлення про підозру підлеглими прокурорами у двох кримінальних провадженнях». Дисциплінарне стягнення ОСОБА_1 не оскаржував.

На запит члена Вищої ради правосуддя з Одеської обласної прокуратури надійшов лист від 24 червня 2024 року (вх. № 8609/0/8-24), у якому повідомлено, що наказом прокурора Одеської області від 30 грудня 2014 року № 3126к за неналежне виконання службових обов'язків, грубі порушення вимог галузевих наказів Генерального прокурора України, незабезпечення ефективної реалізації повноважень щодо керівництва Білгород-Дністровською міжрайонною прокуратурою заступнику прокурора вказаної прокуратури ОСОБА_1 оголошено догану.

Згідно з долученою до листа Одеської обласної прокуратури копією наказу прокуратури Одеської області від 30 грудня 2014 року № 3126к у діях заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора ОСОБА_1 , який протягом 2014 року (до 11 листопада 2014 року) відповідав за здійснення нагляду за додержанням і застосуванням законів, організацію представницької діяльності прокуратури, а з 11 листопада 2014 року забезпечує контроль за здійсненням процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, розслідуваних слідчими Білгород-Дністровського МВ ГУ МВС України в Одеській області, встановлені грубі прорахунки в застосуванні управлінських та контрольних повноважень, неналежне виконання службових обов'язків.

Вказані прорахунки та неналежне виконання службових обов'язків полягали в послабленні роботи із забезпечення реального виконання судових рішень, ухвалених за позовами прокурора. Зокрема, не подолано тенденції у зростанні заборгованості з оплати за землю, яка з початку року збільшилася, понад 170 га земель міста та району використовуються без правовстановлюючих документів.

Крім того, ОСОБА_1 не забезпечив виконання вимог наказу Генерального прокурора України від 19 грудня 2012 року № 4гн та розпорядження прокурора Одеської області від 27 січня 2014 року № 18 щодо проведення в листопаді поточного року перевірки стану додержання законів під час приймання, реєстрації, розгляду та вирішення заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення в Білгород-Дністровському МВ ГУ МВС України в Одеській області. Зокрема, установлено факти необґрунтованого повідомлення про підозру та оголошення в розшук підозрюваних у двох кримінальних провадженнях.

Наказом від 5 червня 2015 року № 1228к вказане дисциплінарне стягнення знято.

На підтвердження зазначених обставин долучено наказ прокуратури Одеської області від 30 грудня 2014 року № 3126 к про притягнення до дисциплінарної відповідальності та наказ прокуратури Одеської області від 5 червня 2015 року № 1228 к про зняття дисциплінарного стягнення.

У засіданні Вищої ради правосуддя щодо цього факту притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення ОСОБА_1 пояснив, що, оскільки він був керівником, саме на нього наклали дисциплінарне стягнення за неналежну організацію роботи. Неналежна організація роботи полягала в тому, що виконавець, який проводив робочу перевірку за дорученнями прокуратури області, не склав довідки про результати проведення перевірки; ненадходження коштів до бюджету внаслідок послаблення роботи із забезпечення реального виконання судових рішень, які набрали законної сили, було викликано об'єктивними обставинами.

ОСОБА_1 зауважив, що він не погоджувався із накладенням на нього дисциплінарного стягнення, однак він його не оскаржував. Згодом стягнення було достроково знято. Крім того, наголосив, що в нього є заохочення, він має звання «Почесний працівник прокуратури».

2) щодо проведення відносно ОСОБА_1 службового розслідування на підставі наказу прокурора Одеської області від 25.08.2016 № 365

У листі Одеської обласної прокуратури зазначено також, що за час роботи в органах прокуратури стосовно ОСОБА_1 проведено два службових розслідування. На підтвердження цього до листа долучені висновок від 21 жовтня 2016 року про результати службового розслідування за зверненням ОСОБА_3 щодо можливої недоброчесності прокурора відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_1. та висновок від 19 червня 2017 року про результати службового розслідування щодо можливих корупційних дій прокурора Одеської місцевої прокуратури № 2 ОСОБА_7 (брат кандидата на посаду судді) та прокурора відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів громадян або держави в суді прокуратури Одеської області ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку про результати службового розслідування від 1 жовтня 2016 року воно проведено на підставі наказу прокурора Одеської області від 25 серпня 2016 року № 365 за зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо можливої недоброчесності прокурора відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури Одеської області ОСОБА_1 , а також зловживання ним службовим становищем в інтересах приватної комерційної структури під час перебування на посаді заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області.

У зверненні ОСОБА_4 вказував на можливу недоброчесність прокурора відділу прокуратури ОСОБА_1. та зловживання службовим становищем під час перебування на посаді заступника Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури під час пред'явлення позову в інтересах приватної комерційної структури ТОВ «Укрбудінвест», унаслідок чого громадян позбавлено законного права на земельні ділянки.

Під час службового розслідування були перевірені доводи звернення ОСОБА_4 щодо законності пред'явлення Білгород-Дністровською міжрайонною прокуратурою позову за порушеннями земельного законодавства та встановлено, що органи прокуратури зверталися із такими позовами, ураховуючи необхідність задоволення суспільної потреби у відновленні законності у сфері питань розпорядження землями комунальної власності та передачі їх у приватну власність, а також необхідність «поновлення інтересів» територіальної громади на землі, які вибули з комунальної власності незаконно. Ураховуючи, що відповідно до законодавства у Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області відсутні повноваження щодо звернення до суду з позовом про скасування рішень органів місцевого самоврядування та визнання недійсними свідоцтв про право власності на земельні ділянки, прокурор звертався до суду із вказаними адміністративними позовами як самостійний позивач. Адміністративні позови були пред'явлені на підставі частини другої статті 60 Кодексу про адміністративне судочинство України (далі - КАС України), статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовами) та відповідали вимогам матеріального та процесуального права, чинного на час їх пред'явлення.

В адміністративній справі, про яку йде мова у зверненні ОСОБА_4 , предметом розгляду слугувало рішення Затоківської селищної ради від 29 грудня 2014 року № 2748, яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва 19 громадянам, скасування рішень державних реєстраторів реєстраційної служби Білгород-Дністровського управління юстиції про реєстрацію права власності на земельні ділянки, розташовані в смт. Затока Одеської області, та скасування свідоцтв про право власності на вказані земельні ділянки.

Постановою суду першої інстанції позовні вимоги прокурора задоволено в повному обсязі. Суд апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасував, провадження у справі в частині визнання незаконним та скасування рішення Затоківської селищної ради, скасування свідоцтв про право власності закрив у зв'язку з неналежним визначенням підсудності вказаного спору. В іншій частині позову - відмовлено.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції керувався тим, що вказаний спір у частині вимог про визнання незаконним та скасування рішення Затоківської селищної ради та скасування свідоцтв про право власності не відповідає нормам статей 3, 17 КАС України, оскільки у третіх осіб виникло право власності на земельні ділянки та спір має вирішуватися в межах цивільного або господарського судочинства.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України постанову Одеського апеляційного суду залишено без змін.

Зі змісту висновку також убачається, що з метою повернення незаконно відведених земельних ділянок у 2015 році ОСОБА_1 пред'явив 4 позови до Затоківської селищної ради, державного реєстратора реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, за участю третіх осіб: ТОВ «Укрбудінвест» та 66 осіб, про визнання незаконними та скасування рішень селищної ради №№ 2748, 2746, 2747, 2745 від 29 грудня 2014 року, скасування свідоцтв про право власності, скасування рішень про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.

Стосовно необхідності залучення ТОВ «Укрбудінвест» до розгляду справи як третьої особи ОСОБА_1 під час службової перевірки зазначив, що до Білгород-Дністровської прокуратури міжрайонної прокуратури неодноразово надходили звернення вказаного товариства про неправомірні дії Затоківської селищної ради під час ухвалення рішень про відведення земельних ділянок у власність для індивідуального дачного будівництва на території смт. Затока. На зазначеній території ТОВ «Укрбудінвест» було орендатором земельної ділянки, що межує із 66 відведеними земельними ділянками фізичних осіб.

За результатами проведення службового розслідування у висновку зазначено, що колишній заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора ОСОБА_1. відповідно до статті 121 Конституції України, статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 2 наказу Генерального прокурора України від 28 листопада 2012 року № 6гн «Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень» мав відповідні підстави щодо захисту інтересів держави в суді та збереження земель рекреаційного призначення.

Під час службового розслідування не здобуто об'єктивних даних, що свідчать про наявність позаслужбових стосунків ОСОБА_1 з керівництвом ТОВ «Укрбудінвест», яке на території смт. Затока міста Білгорода-Дністровського було орендарем земельної ділянки, що межує із 66 відведеними земельними ділянками фізичних осіб.

Пред'явлення колишнім заступником Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора ОСОБА_1. позовної заяви до неналежного суду не може свідчити про вчинення ним кримінального правопорушення або про порушення вимог Закону України «Про прокуратуру», Присяги працівника прокуратури, Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури.

У засіданні Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 пояснив, що вказане розслідування від 2016 року проводилося за скаргою ОСОБА_4 , який був адвокатом підозрюваної у вчиненні злочину особи. Стосовно позовів, поданих прокуратурою з порушенням юрисдикції, зазначив, що судова практика із цього питання є неоднозначною.

Як убачається зі змісту рішення Одеського окружного адміністративного суду від 4 вересня 2015 року у справі № 815/2290/15 та вказаного службового розслідування, заступником Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора пред'явлено позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Затоківської селищної ради від 29 грудня 2014 року № 2748, скасування свідоцтв про право власності, виданих на ім'я фізичних осіб, скасування рішень про державну реєстрацію права власності. Відповідачами в цій справі зазначено Затоківську селищну раду, державного реєстратора реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області Алексєєнко В.А., державного реєстратора реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області Гриценко І.С., реєстраційну службу Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, як треті особи зазначені ТОВ «Укрбудінвест» і 19 фізичних осіб - власників земельних ділянок.

Однак, пред'являючи позовні вимоги про визнання свідоцтв про право власності на земельні ділянки, виданих на ім'я фізичних осіб, указаних фізичних осіб не було залучено до участі у справі як відповідачів, вони були залучені до участі у справі як треті особи. Таким чином, власники земельних ділянок були позбавлені процесуальних прав сторони у справі, установлених статтею 49 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в чинній редакції, було порушено принцип змагальності сторін, рівність прав учасників процесу, оскільки останні були позбавлені можливості надавати свої заперечення щодо пред'явлених до них вимог, адже права третіх осіб є обмеженими порівняно з правами сторони у справі.

Разом із тим у цій справі як третю особу було також залучено ТОВ «Укрбудінвест». Зі службового розслідування вбачається, що це товариство було орендарем земельної ділянки, яка межує зі спірними земельними ділянками. Проте, яким чином ухвалене рішення в цій справі могло вплинути на права вказаного товариства, як передбачено статтею 53 ЦПК України (в чинній редакції), не зазначено. Такого не вбачається й із рішення суду.

У службовому розслідуванні також вказано, що зазначене товариство неодноразово зверталося зі скаргами до прокуратури на незаконність рішень Затоківської селищної ради щодо виділення земельних ділянок. Однак у разі встановлення прокурором підстав для пред'явлення позову в інтересах держави, як це зазначено в службовому розслідуванні, сам факт звернення зазначеного товариства зі скаргою не є підставою залучення його до розгляду цієї справи.

Отже, інтереси тих осіб, права і обов'язки яких безпосередньо підлягали вирішенню під час розгляду заявленого прокурором позову, не були належним чином забезпечені, оскільки ці особи не вказані прокурором як відповідачі. Натомість приватна юридична особа ТОВ «Укрбудінвест» залучена прокурором до участі у справі без зазначення того, яких саме прав цього товариства стосується поданий позов, оскільки, як установлено службовим розслідуванням, у користуванні цього товариства перебували не спірні земельні ділянки, а суміжні.

Ураховуючи наведене, у стороннього спостерігача можуть виникнути обґрунтовані сумніви в тому, що прокурор міг діяти, з-поміж іншого, вибірково, та в прихованих інтересах вказаного товариства.

Пояснення ОСОБА_1 у засіданні Вищої ради правосуддя, що він намагався донести свою думку особам, з якими узгоджував пред'явлення вказаного позову, щодо необхідності залучення відповідачами власників земельних ділянок, проте його не почули, - не спростовують вказаних обставин та свідчать про відсутність у кандидата здатності відстоювати свою точку зору.

3) щодо відповідності статків ОСОБА_1 та членів його родини отриманим доходам

Під час службового розслідування також перевірені доводи звернення ОСОБА_4 щодо невідповідності статків ОСОБА_1 та членів його родини отриманим доходам.

У зверненні ОСОБА_4 зазначив, що, незважаючи на розмір заробітної плати ОСОБА_1 , члени його родини володіють земельною ділянкою, будинком, двома квартирами, двома автомобілями. У самого ОСОБА_1 у володінні перебувають автомобіль та катер.

У висновку зазначено, що за результатами вивчення декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру ОСОБА_1 за 2015 рік установлено, що у звітному періоді місцем його проживання вказано квартиру на вулиці АДРЕСА1, де він мешкає разом із дружиною, сином та матір'ю. Місцем реєстрації ОСОБА_1 є гуртожиток по АДРЕСА_5 Загальний сукупний дохід ОСОБА_1 101685 грн, членів сім'ї - 64804 гривні.

У власності ОСОБА_1 нерухоме чи рухоме майно відсутнє.

Відповідно до декларації щодо майна, яке перебуває у власності, в оренді чи на іншому праві користування у членів сім'ї декларанта, ОСОБА_1 зазначив про наявність:

земельної ділянки загальною площею 900 кв. м та будинку, який розташований на цій ділянці, площею 199,9 кв. м у с. Ліски;

квартири площею 62,3 кв. м, яка знаходить на АДРЕСА_1 ;

квартири площею 21,57 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_2 .

Крім того, у декларації ОСОБА_1 вказав, що в його користуванні перебуває автомобіль «Honda Civik», 2008 року випуску, та риболовне судно «Южанка», 1971 року випуску. Членам сім'ї декларанта належать 2 транспортні засоби - «Honda Civik», 2008 року випуску, та «Hyundai Getz», 2010 року випуску.

У висновку зазначено також, що матері ОСОБА_1 - ОСОБА_5 - на праві власності з 2005 року належить квартира, яка розташована на АДРЕСА_1 з 2004 року - земельна ділянка, та з 2010 року - житловий будинок, розташований на цій земельній ділянці, на АДРЕСА_3 у селі іски.

За ОСОБА_5 у вересні 2008 року та у грудні 2010 року зареєстровані також транспортні засоби «Honda Civik», 2008 року випуску, та «Hyundai Getz», 2010 року випуску.

За результатами співставлення даних декларації та інформації, отриманої від органів контролю та реєстрації, розбіжностей не встановлено.

Згідно з висновком ОСОБА_1 зазначив, що він зареєстрований у гуртожитку, оскільки з 2010 року до червня 2015 року працював у Білгород-Дністровській міжрайонній прокуратурі.

Після призначення на посаду заступника начальника відділу організації представництва на захист інтересів громадянина або держави управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури Одеської області він із сім'єю почав проживати у квартирі матері, яка знаходиться на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 також пояснив, що земельна ділянка та будинок, розташовані у селі АДРЕСА2, належать його матері на праві приватної власності.

Частка квартири на АДРЕСА_2 належить його дружині - ОСОБА_6 , з якою він перебуває у шлюбі з 2012 року. Вказану частку ОСОБА_6 приватизувала у 1998 році.

Зазначене майно набуто членами сім'ї ОСОБА_1 до його роботи в органах прокуратури.

Крім того, риболовне судно «Южанка», 1971 року випуску, яке перебуває у користуванні ОСОБА_1 , належить його знайомому.

У висновку вказано, що ОСОБА_1 пояснив, що не володіє достовірною інформацією щодо джерел походження грошових коштів у мами на придбання двох автомобілів. Зі слів матері, автомобілі придбані нею за власні заощадження. При цьому від надання пояснень мати ОСОБА_1 відмовилася за станом здоров'я.

За результатами перевірки цих доводів під час службового розслідування не здобуто об'єктивних даних, що свідчать про недоброчесність, а також вчинення колишнім заступником Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора ОСОБА_1 ганебних вчинків. Не встановлено фактів порушення ОСОБА_1 вимог статті 19 Закону України «Про прокуратуру», Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 28 грудня 2012 року № 123, Присяги працівника прокуратури.

За результатами розслідування відомості, викладені у зверненні, не підтвердилися, про що 21 жовтня 2016 року складено висновок.

У засіданні Вищої ради правосуддя стосовно належності його матері двох автомобілів ОСОБА_1 пояснив, що власником автомобілів є його мати, яка має водійське посвідчення, але автомобілями не користувалася. Автомобіль «Honda Civik» був придбаний за гривні, еквівалент вартості автомобіля становив 19 тис. доларів США. Основна сума коштів для придбання цього автомобіля належала матері.

Зокрема, ОСОБА_1 зазначив, що батькам у порядку безоплатної приватизації була надана земельна ділянка, на якій вони почали будувати будинок. Коли батько помер, були продані належний йому автомобіль ВАЗ («Волга») та недобудований будинок. За ці кошти, а також за його особисті заощадження був куплений автомобіль «Honda Civik». Проте, оскільки основні кошти належали матері, автомобіль був оформлений саме на неї.

Документів щодо наявності заощаджень чи достатніх офіційних доходів у матері ОСОБА_1 для придбання автомобіля не надано.

Стосовно наявності в його користуванні риболовного судна «Южанка» ОСОБА_1 пояснив, що колега попросив оформити право користування (за дорученням), однак судном він не користувався. Уточнив, що мав наміри безоплатно користуватися цим судном з метою відпочинку, однак фактично не користувався. Зазначив також, що вніс інформацію про це судно в декларацію, оскільки є довіреність на право користування.

Крім того, ОСОБА_1 вказав, що збереження реєстрації місця його проживання в гуртожитку, який знаходиться в місті Білгороді-Дністровському, є його халатністю, наразі він вирішуватиме це питання, оскільки виникають проблеми з військовим обліком, адже фактично наразі він проживає в місті Одесі.

4) щодо звернення ОСОБА_7 до ОСОБА_8 з проханням вплинути на результат конкурсних процедур, в яких брав участь ОСОБА_1 .

Крім того, у листі Одеської обласної прокуратури зазначено, що на підставі наказу прокурора області від 16 березня 2017 року № 72 проведено службове розслідування щодо можливих корупційних дій прокурора Одеської місцевої прокуратури № 2 ОСОБА_7 (брат кандидата) та прокурора відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури Одеської області ОСОБА_1 . Підставою для проведення службового розслідування став рапорт слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури області ОСОБА_9 за результатами досудового розслідування кримінального провадження № 42___17 від 5 грудня 2016 року.

Зі змісту висновку від 19 червня 2017 року вбачається, що в рапорті слідчий в ОВС ОСОБА_9 вказав, що правоохоронними органами Одеської області на підставі заяв керівника громадської організації «Спеціальне бюро по боротьбі з економічною злочинністю та корупцією України» ОСОБА_10 , який підтримує тісні зв'язки з працівниками органів прокуратури області, за відсутності ознак злочинів розпочато кримінальні провадження, які спрямовані на створення перешкод у діяльності суб'єктів господарювання з метою подальшого чинення тиску на них.

Слідчий ОСОБА_9 під час розслідування кримінального провадження № 42___17 виявив також факти витоку інформації, яка має гриф обмеження та використовується оперативними підрозділами правоохоронних органів міста Одеси для розкриття особливо тяжких злочинів.

Окрім цього, прокурори ОСОБА_7 і ОСОБА_1 , використовуючи корупційні зв'язки ОСОБА_10 , намагалися вирішити питання про призначення їх на вакантні адміністративні посади в місцевих прокуратурах Одеської області.

У вказаному висновку зазначено, що під час проведення службової перевірки встановлено, що прокурор Одеської місцевої прокуратури № 2 ОСОБА_7 , коли був керівником групи прокурорів у кримінальному провадженні № ____ за заявою ОСОБА_10 , перебуваючи з ОСОБА_10 у дружніх стосунках, усупереч вимогам статті 19 Закону України «Про прокуратуру», статей 13, 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, статті 28 Закону України «Про запобігання корупції», заходів для врегулювання конфлікту інтересів не вжив, особистих зв'язків, що вплинули на неупередженість і об'єктивність виконання професійних обов'язків, не уникнув, відводу у кримінальному провадженні не ініціював. Натомість ОСОБА_7 в умовах реального конфлікту інтересів ухвалював процесуальні рішення у кримінальних провадженнях на користь ОСОБА_10 .

Під час службового розслідування у діях ОСОБА_11 виявлено також інші випадки порушення антикорупційного законодавства (у частині запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, а також незаконного використання інформації, що стала відома особі у зв'язку з виконанням службових повноважень).

Стосовно витоку службової інформації виявлено факти її поширення в частині процесуальних рішень та дій у кримінальних провадженнях, до складу групи прокурорів у яких входив прокурор Одеської місцевої прокуратури № 2 ОСОБА_7 , який шляхом використання мобільного застосунку Viber періодично надсилав ОСОБА_10 фото певних документів, зокрема фото довідки-меморандуму про проведені заходи стосовно злочинної групи, в якій наявні інформація щодо проведених у кримінальному провадженні оперативно-розшукових заходів, у тому числі стосовно осіб, можливо, причетних до вчинення злочину, особисті дані та інформація щодо місця їх перебування.

За результатами розслідування відомості щодо можливих корупційних дій прокурора ОСОБА_1 не підтверджені, про що зазначено у висновку службового розслідування від 19 червня 2017 року.

У частині спроб впливу в інтересах ОСОБА_7 та ОСОБА_1 під час проходження ними конкурсу на заміщення адміністративних посад в органах прокуратури Одеської області - під час вивчення листування ОСОБА_10 з абонентом « ОСОБА_12 » виявлено факти звернення ОСОБА_7 із проханням вплинути на рішення конкурсних комісій щодо включення до списку рекомендованих для призначення на адміністративні посади в місцевих прокуратурах Одеської області ОСОБА_7 та його родича ОСОБА_1 , при цьому на мобільний телефон ОСОБА_10 він надсилав фотокопії рейтингів проходження зазначеного конкурсного відбору. Проте під час службового розслідування відомості щодо втручання в роботу Одеської конкурсної комісії та здійснення впливу в інтересах ОСОБА_7 та ОСОБА_1 не підтвердилися.

У засіданнях Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 , окрім іншого, також пояснив, що брав участь у багатьох професійних конкурсах (доборах), перебував на різних посадах в органах прокуратури, професія судді є «підвищеною» сходинкою в кар'єрному зростанні, тому він вирішив брати участь у доборі на посаду судді.

Стосовно скарги слідчого ОСОБА_9 . ОСОБА_1 зазначив, що в нього відбирали пояснення, перед цим проводився обшук у його кабінеті, у нього тоді вилучили, зокрема, робочий ноутбук. Оскільки відомості, зазначені у скарзі, не підтвердилися, все вилучене було повернуто.

Крім того, ОСОБА_1 вказав, що доступу до кримінальних проваджень він не мав, не мав доступу і до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР), оскільки в нього був зовсім інший напрям роботи в прокуратурі, а саме представництво в суді. Зауважив, що з братом ( ОСОБА_7 ) тісних стосунків не має.

Щодо рейтингів у конкурсах на зайняття відповідних посад ОСОБА_1 зазначив, що ні брата, ні когось іншого не просив займатися цим питанням.

У засіданні Вищої ради правосуддя щодо висновку службового розслідування від 19 червня 2017 року стосовно його двоюрідного брата, ОСОБА_7 , і самого ОСОБА_1 кандидат також пояснив, що за результатами перевірки у його двоюрідного брата ОСОБА_7 начебто знайшли переписку, де брат просив сприяти їхньому призначенню, однак стосовно самого ОСОБА_1 такі факти не підтвердилися. Факти корупційної діяльності підтвердилися стосовно брата ( ОСОБА_7 ), а саме щодо витоку службової інформації. За результатами службового розслідування кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів (далі - КДКП) ухвалила рішення про звільнення його двоюрідного брата, ОСОБА_7 , з посади прокурора. Відомості щодо можливих корупційних дій самого ОСОБА_1 відповідно до висновку за результатами службового розслідування не підтвердилися.

ОСОБА_1 наголосив, що з братом ОСОБА_7 по роботі взагалі не пов'язаний. Стосовно брата було складено протокол про конфлікт інтересів, який полягав у тому, що ОСОБА_7 , коли був керівником групи прокурорів у кримінальних провадженнях за заявами третьої особи, перебував із цією особою в дружніх стосунках, однак не вжив заходів щодо врегулювання конфлікту інтересів. Рішенням КДКП брат був звільнений з посади.

Чому саме на нього вказав слідчий, ОСОБА_1 пояснив, що він деякий час був підлеглим ОСОБА_9 , потім його призначили заступником з інших питань, ніж ті, якими займався ОСОБА_9 , і тому в них погіршилися стосунки. ОСОБА_9 вважав, що ОСОБА_1 має продовжувати йому звітувати, у колективі була напружена ситуація. Згодом, після проведення перевірки роботи, ОСОБА_9 пішов працювати на рядову посаду.

Оцінюючи обставини, викладені в службовому розслідуванні, відповідно до висновків якого факт втручання в роботу Одеської конкурсної комісії та здійснення впливу в інтересах ОСОБА_1 не підтвердився, необхідно зазначити, що висновок не містить посилань, на підставі яких перевірок чи здобутих об'єктивних даних чи доказів він був зроблений.

Проте встановлений факт звернення ОСОБА_7 , брата кандидата, до ОСОБА_10 із проханням вплинути на рішення конкурсних комісій щодо включення до списку рекомендованих для призначення на адміністративні посади в місцевих прокуратурах Одеської області його та його брата ОСОБА_1 , а також той факт, що ОСОБА_7 пересилав ОСОБА_10 через мобільний застосунок Viber не тільки свої фотокопії рейтингів проходження зазначеного конкурсного відбору, а і брата - ОСОБА_1 , викликають сумніви у правдивості пояснень кандидата, що таке відбувалося без його відома, а інформацію щодо проходження ним конкурсів на адміністративні посади в органах прокуратури брат міг отримати із загальних джерел та діяв на свій розсуд.

До того ж слідчий прокуратури в ОВС ОСОБА_9., звертаючись із рапортом щодо незаконних дій працівників прокуратури, чітко вказував на спільні дії ОСОБА_7 та ОСОБА_1 . Сам по собі висновок службового розслідування щодо непідтвердження причетності ОСОБА_1 до можливих корупційних дій не є переконливим, оскільки не містить належного обґрунтування. Пояснення в цій частині ОСОБА_1 про те, що він не спілкувався з братом, брат йому не підпорядкований, також не є переконливими і не спростовують сумніви в їх правдивості. Намагання брата вплинути на результати конкурсного відбору не тільки у своїх інтересах, а і в інтересах кандидата можуть вказувати на спільність їхніх дій.

5) щодо видачі ОСОБА_1 листка непрацездатності без підпису лікаря та печатки медичного закладу

У висновку від 19 червня 2017 року також зазначено, що 10 березня 2017 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці у прокуратурі Одеської області. На обґрунтування поважності причин відсутності надав до відділу роботи з кадрами прокуратури Одеської області листок непрацездатності АДЖ № 304771 про його тимчасову непрацездатність із 10 до 13 березня 2017 року, який видала комунальна установа «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 28».

За результатами перевірки вказаного листка непрацездатності виконавчою дирекцією Одеського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності встановлено, що цей листок непрацездатності виданий ОСОБА_1 необґрунтовано, оскільки бланк листка не підписаний головним лікарем та не завірений круглою печаткою закладу охорони здоров'я. Зазначено також, що на день надання висновку відповідним відділом управління з розслідування кримінальних проваджень здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 19 квітня 2017 року за фактом надання ОСОБА_1 завідомо підробленого листка непрацездатності АДЖ № 304771 до відділу роботи з кадрами прокуратури Одеської області.

Листом, який надійшов до Вищої ради правосуддя 19 липня 2024 року (вх. № 9687/0/8-24), Одеська обласна прокуратура додатково повідомила, що другий слідчий відділ управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва провів досудове розслідування у кримінальному провадженні від 19 квітня 2017 року за фактом надання працівником прокуратури Одеської області ОСОБА_1 завідомо підробленого листка непрацездатності АДЖ № 304771 до відділу роботи з кадрами прокуратури області.

Під час досудового розслідування встановлено, що листок непрацездатності видав лікар відповідно до вимог чинного законодавства України, з правильним діагнозом та способом лікування. З урахуванням викладеного, відповідно до даних ЄРДР 27 вересня 2017 року слідчий ухвалив рішення про закриття кримінального провадження на підставі частини другої пункту 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України - у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

У засіданні Вищої ради правосуддя щодо факту подання листка непрацездатності ОСОБА_1 пояснив, що листок непрацездатності АДЖ № 304771, який він подав до відділу кадрів, потребував дооформлення. Корупційні факти стосовно отримання цього листка непрацездатності під час службової перевірки не підтвердилися, кримінальне провадження закрито. Цей листок був прийнятий бухгалтерією до оплати.

Зазначив також, що листок непрацездатності був виданий за робочий день у п'ятницю, а обшук у нього в кабінеті проводився у вівторок. Пояснив, що не знав, як саме оформлюється «лікарняний», вважав, що це має робити сам лікар, тобто це є помилкою лікаря. Зауважив, що відсутність печатки головного лікаря медичної установи не може вказувати на недостовірність листка непрацездатності.

У той же час пояснення ОСОБА_1 , що вказаний листок він не повністю оформив, оскільки не знав, як це робити, не є переконливими, оскільки порядок оформлення листків непрацездатності загальновідомий, зокрема для прокурора мав бути зрозумілим. Тому таке пояснення викликає сумніви в його щирості та правдивості.

6) щодо звернення ОСОБА_1 із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення

Вища рада правосуддя встановила, що в ЄДРСР міститься рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 4 листопада 2014 року за заявою ОСОБА_1 із зазначенням зацікавленої особи - ОСОБА_13 , про встановлення факту, який має юридичне значення.

Зі змісту рішення вбачається, що 23 вересня 2014 року між заявником та ОСОБА_13 був укладений договір позики, згідно з яким заявник позичив у ОСОБА_13 грошові кошти в сумі 5 тис. грн зі строком повернення до 23 жовтня 2014 року. 24 жовтня 2014 року ОСОБА_13 прибув до робочого кабінету заявника та вимагав повернення коштів. Оскільки в заявника на той час коштів не було, ОСОБА_13 вимагав як завдаток віддати йому портативний персональний комп'ютер (ноутбук), маючи впевненість, що комп'ютер належить заявнику.

Допитавши як свідків осіб, які були присутні в кабінеті заявника під час розмови з ОСОБА_13 , суд дійшов висновку, що комп'ютер належить іншій особі (а не ОСОБА_1 ), отже, ОСОБА_13 не має права претендувати на вказаний комп'ютер.

На підставі викладеного суд установив факти, які мають юридичне значення, а саме, що портативний персональний комп'ютер (ноутбук) марки «Dell» (Insprion 3721 № 3721-5652, Dell Service Tag:6QBWQX1, express service code 14652818245, чорного кольору), який знаходився 24 жовтня 2014 року в службовому (робочому) кабінеті ОСОБА_1 , йому не належить, а також, що ОСОБА_1 не користувався вказаним портативним персональним комп'ютером.

Кандидат на посаду судді ОСОБА_1 у засіданні Вищої ради правосуддя пояснив, що він дійсно звертався до суду із вказаною заявою, оскільки особа, якій він заборгував грошові кошти, мала намір забрати приватний персональний комп'ютер (ноутбук), який знаходився в нього на робочому столі, в рахунок повернення боргу, однак цей комп'ютер належав не йому, а працівнику, який проходив стажування. Отже, він вирішив установити такий факт, щоб не виникало спірної ситуації стосовно цього комп'ютера. Позику згодом він повернув, судовим рішенням не користувався.

На думку ОСОБА_1 , закон не забороняє встановлювати будь-яких фактів.

Стосовно питання наявності в нього боргу та необхідності у зв'язку із цим звертатися до суду із позовом ОСОБА_1 зазначив, що, напевно, це було його помилкою, але шкода нікому не спричинена, наміру ухилятися від виконання боргового зобов'язання він не мав.

Проте, ці пояснення кандидата не можна вважати щирими, вони підлягають критичній оцінці з таких підстав.

Пояснення кандидата стосовно необхідності звернення до суду з метою уникнення майнових претензій кредитора за його борговими зобов'язаннями не підтверджують необхідності встановлення такого факту, оскільки, зі слів ОСОБА_1 , ОСОБА_13 (ймовірний кредитор) лише мав намір забрати ноутбук у рахунок боргу, проте цього не вчинив, тобто намір кредитора забрати ноутбук не був реалізований, такі дії він припинив ще до моменту звернення до суду. Оскільки спірна річ залишалася в розпорядженні ОСОБА_1 , то недопущення таких дій кредитором у майбутньому могло бути забезпечено безперешкодним поверненням ноутбука власнику одразу після інциденту з кредитором. За таких обставин звернення до суду не мало жодного сенсу з причин, зазначених кандидатом. Таке підтверджено й тими поясненнями, що це рішення не було використане саме у вирішенні ймовірного боргового спору.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду із вказаною заявою, мав достатній юридичний стаж, досвід роботи в прокуратурі та представництва інтересів громадянина або держави в суді, а тому очевидно усвідомлював, що встановлення судом факту неналежності йому персонального комп'ютера (ноутбука) та факту некористування ним не є за своєю суттю встановленням факту, що має юридичне значення, оскільки таке безпосередньо не породжує будь-яких юридичних наслідків, як того вимагають положення статті 315 ЦПК України.

Водночас після пояснень кандидата складається враження, що він мав намір уникнути повернення боргу, підтвердивши рішенням суду свою майнову неспроможність, що не є етичною поведінкою, в разі якщо такий спір реально існував.

За таких обставин пояснення, надані ОСОБА_1 щодо мети звернення до суду, викликають обґрунтований сумнів у їх правдивості, вказують на штучність та маніпулятивність такого звернення до суду, намагання приховати розв'язання іншої проблеми ухваленням такого судового рішення, що виключає впевненість у доброчесності кандидата.

7) щодо звернення групи прокурорів та ОСОБА_1 у 2015 року до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації

Вища рада правосуддя також встановила, що в ЄДРСР міститься рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 2 квітня 2015 року за позовом групи прокурорів, серед яких зазначений і ОСОБА_1 , до ОСОБА_14 про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов'язання спростувати інформацію.

Зі змісту рішення вбачається, що підставою звернення до суду стала поширена ОСОБА_14 та оприлюднена на інформаційних інтернет-сайтах публікація під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2».

зміст статті полягав у тому, що працівники прокуратури, серед яких згадується і ОСОБА_1 , мають причетність до рейдерського захоплення баз відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_3», «ІНФОРМАЦІЯ_4», «ІНФОРМАЦІЯ_5», які знаходяться в смт. Затока міста Білгорода-Дністровського Одеської області.

У рішенні також зазначено, що відповідач ОСОБА_14 не заперечував проти задоволення позовних вимог. Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що його довіритель визнає позовні вимоги у повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення, оскільки довести достовірність інформації, яка викладена ним у статтях, він не може. На адресу суду відповідач також надав письмову заяву, в якій він теж вказує, що довести достовірність поширеної ним інформації він не може, оскільки ця інформація «не виходила» безпосередньо від нього, про зазначені факти говорить усе місто, тому визнає позовні вимоги позивачів.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 2 квітня 2015 року у справі за позовом групи прокурорів, серед яких і ОСОБА_1 , до ОСОБА_14 про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов'язання спростувати інформацію заявлені позовні вимоги задоволено: визнано недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та наносить шкоду діловій репутації позивачів, інформацію, яка була поширена відповідачем та оприлюднена на інформаційних інтернет-ресурсах під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Зобов'язано відповідача протягом 10 календарних днів від дати набрання рішенням законної сили вибачитися перед позивачами та спростувати оприлюднену інформацію на тих самих інтернет-ресурсах текст спростування: «Розміщена інформація під назвою: "ІНФОРМАЦІЯ_2" є недостовірною, що встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили».

ОСОБА_1 як позивач не оспорював будь-яких конкретних фактів щодо себе, які викладені, на його думку, в цій статті неправдиво. Суд керувався тим, що відповідач визнав позов та не довів правдивості поширеної ним на інтернет-ресурсах інформації.

Натомість убачається, що позиція відповідача щодо визнання позову є непослідовною, оскільки в рішенні зазначено, що відповідач ОСОБА_14 , перебуваючи 19 грудня 2014 року на особистому прийомі у старшого прокурора міжрайонної прокуратури Клименка С.Ю. , повідомив йому, що не погоджується з бездіяльністю Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури стосовно розслідування фактів захоплення баз відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_3», «ІНФОРМАЦІЯ_4», «ІНФОРМАЦІЯ_5» та вживатиме дії щодо звернення уваги громадськості до цього питання. При цьому ОСОБА_14 зазначив, що до захоплення цих баз відпочинку причетні службові особи Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури, про що свідчить, крім того, офіційне звернення вказаної особи до міжрайонної прокуратури. За таких обставин незрозуміло і є нелогічним з яких підстав відповідач ОСОБА_14 повністю змінив своє ставлення до подій, висвітлених у статті, та чому беззаперечно визнав повністю позов.

Ураховуючи, що в судовому засіданні сторони не брали участі, не надавали своїх доводів та аргументів на доведення чи спростування обставин, викладених у статті, вказане судове рішення саме по собі не може вважатися таким, що беззаперечно спростовує наведені в статті обставини та інформацію. До того ж, оскільки в позові не зазначалось, яка саме інформація є неправдивою, адже у статті викладена різна інформація щодо конкретних баз відпочинку та їх власників, зокрема й інформація щодо кримінальних проваджень, а також судження автора та його припущення, суд також не навів аналізу змісту статті та не зазначив, яка саме інформація в ній є неправдивою.

Щодо судового рішення про захист честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_1 у засіданні Вищої ради правосуддя зазначив, що фізична особа оприлюднила на інтернет-ресурсах інформацію про неналежну роботу певних працівників прокуратури, що також вважається неналежною роботою всієї прокуратури, у статті згадувалися 4 прізвища. З огляду на це кілька працівників прокуратури, у тому числі ОСОБА_1 , за пропозицією керівника прокуратури звернулися до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації, зобов'язання спростувати інформацію. Позивачі хотіли довести, що інформація, викладена у статті, не відповідає дійсності. ОСОБА_1 підкреслив, що працівники прокуратури були обурені такою ситуацією, керівник запропонував звернутися до суду, вони погодилися із цим. Вказаний позов суд задовольнив.

ОСОБА_1 також зазначив, що рішення суду, яким було задоволено позовні вимоги про спростування інформації на тих самих інтернет-ресурсах, де вона була поширена, неможливо було виконати, оскільки первинний сайт був неофіційним, збереглися лише поширення з цього сайту. ОСОБА_1 пояснив, що, заявляючи позовну вимогу щодо вибачення перед позивачами, позивачі орієнтувалися на судові рішення, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Вказане рішення суду не виконувалося добровільно і не пред'являлося до примусового виконання.

ОСОБА_1 зазначив, що звернення до суду із позовом не мало на меті встановлення істини в цих подіях, а здійснювалося виключно з корпоративного інтересу, головною метою було заперечення загалом опублікованої статті, у якій критикувалася робота прокурорів та надавалась їй вкрай негативна оцінка, що, як пояснив кандидат, кидало тінь на прокуратуру в цілому.

Щодо описаних у статті кримінальних справ за фактом рейдерства ОСОБА_1 зазначив, що, наскільки йому відомо, одна справа скерована до суду, інше кримінальне провадження закрито у зв'язку зі смертю підозрюваного. Зауважив також, що прокуратура сприяла тим заявникам, хто звертався до суду з позовом. Вказав, що ні в його користуванні, ні у користуванні його родичів баз відпочинку немає.

Окрім цього, зауважив, що не знає, чому змінилася позиція відповідача в цій справі. До заволодіння базами відпочинку прокуратура стосунку не має.

ОСОБА_1 пояснив, що стосовно конкретних фактів щодо сприяння працівниками прокуратури в рейдерському заволодінні державних баз відпочинку службове розслідування не проводилося.

Оцінюючи пояснення ОСОБА_1 та зміст вказаної вище статті, необхідно зазначити, що ця стаття мала переважно оціночний характер щодо дій окремих прокурорів та прокуратури як правоохоронного органу загалом. Однак, вимагаючи спростування всієї публікації, ОСОБА_1 як досвідчений правник мав розуміти, що оціночні судження відповідно до статті 277 Цивільного кодексу України не підлягають спростуванню, можуть бути спростовані лише конкретні факти, якщо вони стосуються конкретної особи - позивача. А вимог щодо спростування конкретних фактів, зокрема, ОСОБА_1 не заявляв.

Таким чином, вказане звернення до суду мало штучний характер, було спрямоване на отримання вказаного судового рішення, яке загалом декларувало неправдивість статті для збереження авторитету прокуратури, а також для можливого приховування конкретних негативних фактів, висвітлених у статті, без надання детальної оцінки щодо їх правдивості.

Штучність цього позову та відсутність реального спору підтверджуються позицією відповідача, який визнав повністю всі вимоги, що не виключало за таких обставин вирішення спору добровільно, шляхом публікації відповідачем тексту на тих самих інтернет-ресурсах, де була поширена інформація, її спростування без звернення до суду.

Отже, складається враження, що ОСОБА_1 як позивач, маніпулюючи правом на звернення до суду, не мав реального наміру щодо встановлення дійсних обставин, про які зазначалося в оспорюваній публікації, тобто не прагнув реального судового захисту порушеного права, оскільки поряд з іншими позивачами, керуючись виключно корпоративним інтересом, не виявив бажання в судовому засіданні довести обґрунтованість заявлених вимог, не наполягав на заслуховуванні в судовому засіданні відповідача, обмежившись при цьому визнанням ним позову. Однак визнання позову відповідачем викликає сумніви в його щирості, оскільки поведінка відповідача є непослідовною, адже до порушення справи в суді він активно відстоював правдивість викладених у статті подій та наголошував на необхідності привернення уваги громадськості до вказаних у статті подій. Отже, пред'явлення позову та отримання рішення суду в такий процесуальний спосіб, як розгляд справи без участі сторін та без ретельного дослідження всіх фактичних даних, висвітлених у спірній публікації, було використано для створення загального уявлення, що відбувся саме ефективний захист інтересів та авторитету прокурорів, а також, можливо, для приховування за цим певних обставин.

Зазначене підтверджується й тим, що, як пояснив ОСОБА_1 , це рішення не виконувалося ні добровільно, ні примусово. Тобто відповідач, незважаючи на нібито визнання позову, не виявив бажання опублікувати спростування поширеної ним інформації на тому самому інтернет-ресурсі, на якому він поширив статтю. Оскільки позивачі не наполягали на виконанні судового рішення шляхом його оприлюднення та спростування інформації, вочевидь необхідність у такому рішенні була лише номінальною, та можливо з іншою прихованою метою, як то пред'явлення такого рішення керівництву прокуратури на підтвердження своєї непричетності до висвітлених в публікації подій.

У той же час ОСОБА_1 за наявності реального бажання спростувати негативні оцінки, наведені у статті, мав можливість звернутися до керівництва прокуратури з метою проведення об'єктивного службового розслідування із приводу обставин та фактів, викладених у статті, та оприлюднення його результатів.

За вказаних обставин пояснення кандидата на спростування наведених в оспорюваній публікації обставин, фактів та викладених негативних оцінок та наявність зазначеного судового рішення не можна сприймати як такі, що беззаперечно усувають сумніви у правдивості твердження автора статті, зокрема в частині ймовірної причетності кандидата ОСОБА_1 до неправомірних, на думку автора, подій, які відбувалися в питаннях зміни власників баз відпочинку в смт. Затоці.

23. Позивач з цим рішенням Вищої ради правосуддя не погодився, звернувся до суду.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

24. Позивач відмову BPП у внесенні подання про призначення його на посаду судді вважає протиправною, оскільки вона ґрунтується на припущеннях, хибній інтерпретації доповідачем фактичних обставин професійного життя позивача. Крім того, оскаржуване рішення містить неточності та нерелевантні засновки, через що оцінка дійсних фактів або не надавалась, або надавалась неправильно.

Аргументи позивача

(А) щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у 2014 році

25. 23.09.2014 заступником Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора був призначений ОСОБА_16 Прокурор Одеської області запропонував Білгород-Дністровському міжрайонному прокурору ОСОБА_17. та його заступнику ОСОБА_1 написати заяви про звільнення з адміністративних посад.

ОСОБА_17 та ОСОБА_1 відмовилися писати заяви про звільнення за власним бажанням, тому під надуманим приводом в Білгород-Дністровській міжрайонній прокуратурі була призначена комплексна перевірка. З 08 по 10.12.2014 прокуратурою Одеської області проведено комплексну перевірку стану виконання вимог Конституції України, Закону України «Про прокуратуру», галузевих наказів Генерального прокурора України у Білгород-Дністровській міжрайонній прокуратурі, результати якої заслухано на колегії прокуратури Одеської області.

За результатами наради наказом прокурора Одеської області від 29.12.2014 № 3115к Білгород-Дністровському міжрайонному прокурору ОСОБА_17 оголошено догану. Наказом прокурора Одеської області від 30.12.2014 № 3126к заступнику Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора ОСОБА_1. також оголошено догану. ОСОБА_1 не оскаржував дисциплінарне стягнення, однак його оскаржив ОСОБА_17 .

За результатами розгляду позову ОСОБА_17 постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2015 у справі №815/157/15, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.02.2019, наказ прокурора області від 29.12.2014 №3115к про накладення дисциплінарного стягнення було скасовано.

Суд виснував, що певні недоліки не можуть бути покладені в основу наказу про притягнення міжрайонного прокурора до дисциплінарної відповідальності, оскільки перевіркою встановлено, що по цих напрямках робота міжрайонної прокуратури в цілому відповідає вимогам названих наказів Генерального прокурора України.

Ідентичні зазначеним «недоліки в роботі» містились в наказі прокурора Одеської області від 30.12.2014 № 3126к про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

На переконання позивача, означені обставини мали бути з'ясовані BPП у випадку наявності сумнівів у доброчесності та професійній кваліфікації ОСОБА_1 , втім не були з'ясовані.

Також з оскаржуваного рішення вбачається, що у рішенні BPП не врахувала позитивних характеристик кандидата, зосереджуючись винятково на викладенні фактів, які містять негативну оцінку. При цьому не було враховано заохочення, які застосовувались до ОСОБА_1 протягом служби: подяки (2007, 2009), грамота (2013), нагрудний знак «За сумлінну службу в органах прокуратури» (2020); відомча грамота Служби Безпеки України (2023), нагрудний знак «Почесний працівник прокуратури України» (2024), який є вищою відзнакою прокуратури України.

Відповідно до п. 7 розділу ll Положення нагрудним знаком «Почесний працівник прокуратури України» відзначаються прокурори за тривалу i бездоганну службу в органах прокуратури, досягнення вагомих результатів у професійній діяльності та виконання завдань особливої важливості i складності, які мають не менше 15 років стажу роботи на посадах прокурорів або слідчих в органах прокуратури.

Відповідно до Конституції України, прокуратура входить у систему правосуддя України. Відтак отримання ОСОБА_1 відомчих відзнак та наявність високого авторитету серед представників прокурорської професії повинно об'єктивно враховуватись Вищою радою правосуддя при вирішенні питання щодо його відповідності посаді судді та наданні відповідної характеристики.

(Б) щодо проведення відносно позивача службового розслідування на підставі наказу прокурора Одеської області від 25.08.2016 №365

26. Службове розслідування проведено на підставі наказу прокурора Одеської області від 25.08.2016 №365 за зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо можливої недоброчесності прокурора ОСОБА_1 , а також зловживання ним службовим становищем в інтересах приватної комерційної структури під час перебування на посаді заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області.

В адміністративній справі, про яку йдеться у зверненні ОСОБА_4, предметом розгляду слугувало рішення Затоківської селищної ради від 29.12.2014 № 2748, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва 19 громадянам, скасування рішень державних реєстраторів реєстраційної служби Білгород-Дністровського управління юстиції про реєстрацію права власності на земельні ділянки, розташовані в смт. Затока Одеської області, та скасування свідоцтв про право власності на вказані земельні ділянки.

Стосовно необхідності залучення ТОВ «Укрбудінвест» до розгляду справи як третьої особи ОСОБА_1 під час службової перевірки зазначив, що до Білгород-Дністровської прокуратури міжрайонної прокуратури неодноразово надходили звернення вказаного товариства про неправомірні дії Затоківської селищної ради під час ухвалення рішень про відведення земельних ділянок у власність для індивідуального дачного будівництва на тepитopії смт. Затока. На зазначеній тepитopії ТОВ «Укрбудінвест» було орендатором земельної ділянки, що межує із 66 відведеними земельними ділянками фізичних осіб.

Описуючи означені обставини, Вища рада правосуддя декларувала, що висновком службового розслідування не було підтверджено обставини щодо наявності позаслужбових стосунків ОСОБА_1 та керівництва ТОВ «Укрбудінвест», так само як i пред'явлення позову до неналежного суду не може свідчити про вчинення кримінального правопорушення чи допущення порушень присяги прокурора тощо.

Разом з тим, Вища рада правосуддя вдалась до власної оцінки обставин службового розслідування та здійснила її з неправильним застосуванням норм процесуального законодавства. Окрім того, досить сумнівною з етично-правової точки зору виглядає спроба BPП дати оцінку рішенню суду, яке набрало законної сили та ствердження обставин, які цим рішенням не встановлювалось.

Висновки ВРП є відвертими припущеннями, заснованими на неправильному застосуванні норм процесуального законодавства та викривленому розумінні фактів, які були в розпорядженні Вищої ради правосуддя.

Окрім того, не можна погодитись з оцінкою BPП пояснень, наданих ОСОБА_1 під час розгляду рекомендації кандидата на посаду cyдді. В оскаржуваному рішенні BPП робить висновок, що ‹пояснення ОСОБА_1 у засіданні Bищoї ради правосуддя, що він намагався донести свою думку особам, з якими узгоджував пред'явлення вказаного позову, щодо необхідності залучення відповідачами власників земельних ділянок, проте його не почули, - не спростовують вказаних обставин та свідчать про відсутність у кандидата здатності відстоювати свою точку зopy».

Цей висновок не враховує приводів та підстав подання позову, наслідків розгляду cпpави в судовому порядку. Так, підставою для звернення прокурора з позовами, спрямованими на повернення земельних ділянок, були встановлені розслідуванням у період вересня-грудня 2014 року факти щодо того, що керівник селищної ради смт. Затока спільно з головою земельної комісії та головним архітектором міста незаконно вивели із комунальної власності та передали у приватну власність земельну ділянку рекреаційного призначення, загальною площею в 3 гектари. Рекреаційну землю було поділено між 66 пов'язаними з посадовцями особами.

Ринкова вартість землі складала 50 мільйонів гривень. Означені обставини підтверджує ряд доказів, зокрема вироки Суворовського районного суду міста Одеси:

1) від 19.02.2020 у справі № 523/2727/20 стосовно ОСОБА_18 (колишнього секретаря селищної ради, якого було визнано виним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 28 ч. 2, ст. 364 ч. 2 KK України);

2) від 21.04.2020 у справі № 520/7114/16-к стосовно ОСОБА_19 (екс-депутата Затоківської селищної ради, якого було визнано виним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 28 ч. 2, ст. 364 ч. 2 KK України);

3) від 19.02.2020 у справі № 523/2796/20 стосовно ОСОБА_20 (колишнього голови Затоківської селищної ради, якого було визнано виним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 28 ч. 2, ст. 364 ч. 2, ч. 2 ст. 382 KK України).

Позовна заява розглядалася Одеським окружних адміністративним судом в порядку адміністративного судочинства. Отже, посилання в рішенні BPП від 24.09.2024 на норми статті 49 ЦПК України в чинній редакції є безпідставними.

Прокурор пред'явив позов в порядку адміністративного судочинства, оскільки вбачався публічно-правовий спір. Зазначена позиція узгоджувалася із рішенням Конституційного Суду України від 01.04.2010 у справі № 1-6/2010.

Власники земельних ділянок були учасниками справи та, у тому числі мали право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (п. 4 ч. 3 ст. 49 КАС України в редакції на час розгляду справи).

3 позицією прокуратури погодився суд першої інстанції та задовольнив позов у повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції із посиланням на рішення рішенням Конституційного Суду України від 01.04.2010 у справі № 1-6/2010 дійшов висновку, що спір є публічно-правовим та підлягав розгляду в порядку адміністративного судочинства. Водночас, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.09.2017 провадження у справі № 815/2285/15 було закрито, оскільки спір підлягав розгляду в порядку цивільного судочинства. Вищий адміністративний суд України зазначив, що спір не є публічно-правовим із посиланням на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 21-1204a16 та від 16.12.2015 у справі № б-2510ц15, які ухвалені вже після подачі позовної заяви прокурором ОСОБА_1.

Проте, за аналогічним позовом заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора за участю тpeтix осіб: ТОВ «Укрбудінвест» та фізичних осіб - власників земельних ділянок, ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2016 у справі № 815/2284/15 провадження у справі закрито, оскільки спір підлягав розгляду в порядку цивільного судочинства. Вищевказані обставини свідчать про різну практику суду апеляційної інстанції щодо юрисдикції цих справ.

3 мотивувальної частини судового рішення у справі № 815/2290/15 вбачається, що рішенням Затоківської селищної ради від 04.06.2008 № 219 ТОВ «Укрбудінвест» затверджено містобудівне обґрунтування на розміщення пляжно-розважального комплексу у Лиманському районі смт. Затока. У зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що відведення вказаних земельних ділянок у власність для індивідуального дачного будівництво не відповідає наявній містобудівній документації, що є грубим порушенням приписів земельного та містобудівного законодавства.

Також, суд дійшов висновку, що Затоківською селищною радою було прийнято рішення щодо відведення спірних земельних ділянок у період чинності ухвал Приморського районного суду від 01.06.2012 та 05.07.2012 у справі № 1522/12731/12 про забезпечення позову, постановлених за заявами товариства.

Отже, з мотивувальної частини рішення вбачається, що рішення суду могло вплинути на інтереси ТОВ «Укрбудінвест», а тому залучення його у справу в якості третьої особи відповідало вимогам ст. 53 КАС України в редакції, чинній на час розгляду справи, що повністю спростовує позицію BPП в Оскаржуваному рішенні.

Згодом виконувач обов'язків заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Каширін О.А. пред'явив зазначений позов в порядку цивільного судочинства. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.05.2019 у справі № 495/8566/16-ц, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 07.09.2023, позовну заяву прокурора задоволено у повному обсязі. Суд визнав незаконним та скасував рішення Затоківської селищної ради про передачу земельних ділянок у приватну власність громадян та визнав недійсними свідоцтва про право власності на них.

При цьому, ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 06.06.2017 для участі у розгляді справи у справі № 495/8566/16-ц залучено третю особу - ТОВ «Укрбудінвест».

Аналогічні рішення про залучення ТОВ «Укрбудінвест» для участі у розгляді справи у якості третьої особи приймались судами i в інших цивільних справах щодо вказаного масиву земельних ділянок. Зокрема, ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26.04.2017 у справі № 495/8569/16-ц, від 06.06.2017 у справі № 495/8567/16-ц, від 14.08.2018 у справі № 495/8568/16-ц.

lнформація щодо повернення землі до комунальної власності на офіційному сайті Одеської обласної прокуратури, у всеукраїнських засобах інформації висвітлювалась в позитивному аспекті. Окрім того, інформація згадувалась винятково в позитивному контексті під час виступу колишнього Генерального прокурора України ОСОБА_21 на засіданні Комітету з питань правоохоронної діяльності 05.12.2020.

3 наведеного залишається незрозумілим, чому роботу прокурора, спрямована на повернення незаконно відчужених ділянок рекреаційного призначення, яка стала всеукраїнським прикладом позитивного іміджу діяльності прокуратури, через декілька років оцінено Вищою радою правосуддя негативно в процедурному аспекті, із застосуванням законодавства, яке не підлягало застосуванню.

Позивач вважає, що внаслідок активного з'ясування обставини щодо можливого порушення прав власників 66 земельних ділянок, у стороннього спостерігача виникають зустрічні обґрунтовані сумніви щодо неупередженості доповідача у справі, як представника суддівського корпусу південного регіону України. Незаконно виділені земельні ділянки в селищі Затока Білгород-Дністровського району належали, зокрема й суддям одеських судів та їх родичам .

Висновок про «відсутність у кандидата відстоювати свою точку зору» засновується на щирих відповідях ОСОБА_1 щодо обставин заявлення позову та його обов'язкового візування у керівництва перед подачею до суду. Однак одного факту недостатньо для висновку про наявність проблем з умінням переконувати. Згідно з загальноприйнятими правилами проведення співбесід, для того, щоб прийти такого висновку необхідно провести повноцінне поведінкове інтерв'ю, під час якого кандидата запитують про ряд ситуацій (i), дії, які він виконував (ii), результати, яких вдалось досягти (iii). Тільки цей метод дозволяє оцінити навички, компетенції та реакції кандидата в реальних умовах.

Висновок, що кандидат не зміг донести свою позицію, може не свідчити про недоліки в обстоюванні ним точки зору, а радше свідчить про зовнішні фактори, які були поза його контролем. У складних правових ситуаціях, особливо якщо йдеться про узгодження з кількома сторонами, кандидат міг бути обмежений у можливості вплинути на рішення інших. Це не є ознакою його професійної невідповідності або нездатності відстоювати свою думку.

Кандидат відверто пояснив свою позицію та свої зусилля, що свідчить про його щирість i чесність. Під час засідання Вищої ради правосуддя він не приховував труднощів, з якими зіштовхнувся. Відсутність ефективної комунікації з іншими учасниками процесу не є свідченням недоброчесності, оскільки немає ознак умисного порушення етичних або правових норм.

Відтак, використані BPП в оскаржуваному рішенні аргументи про нездатність ОСОБА_1 «відстоювати свою точку зору» є суб'єктивними i не враховують зовнішніх об'єктивних факторів, які вплинули на результат (зокрема обов'язкове візування тексту позову, наявність суперечливої судової практики на той час).

(В) щодо відповідності статків позивача та членів його родини

27. Позивач зазначає, що обставини стосовно придбання автомобілів були детально досліджені ВККС під час проведення спеціальної перевірки та співбесіди з ОСОБА_1 . Однак Вища рада правосуддя без будь-якого обґрунтування необхідності повторного з'ясування вказаних обставин, повернулась до пx з'ясування під час проведення співбесіди та надала пм негативну оцінку в оскаржуваному рішенні.

Автомобіль був придбаний матір'ю позивача в автосалоні приблизно за 19 000 доларів США. За рахунок коштів, які планувалося витратити на будівництво будинку, коштів, які надало як допомогу на поховання батька (близько 5 000 доларів США), продажу автомобіля ГАЗ 31029 1993 року випуску (4 000 доларів США).

Окрім того, з січня 2007 року позивач розпочав роботу в органах прокуратури та до вересня 2008 року заощадив біля 2 000 доларів США, які надав матері для купівлі автомобіля. Власницею автомобіля було зазначено саме матір позивача, оскільки його вклад до покупки означеного транспортного засобу був порівняно невеликим. Позивач постійно користувався означеним транспортом засобом з моменту купівлі.

Автомобіль Hyndai Getz 25.12.2010 мати позивача придбала за рахунок коштів колишнього чоловіка рідної сестри позивача ОСОБА_22 . Наприкінці 2010 року ОСОБА_22 вирішила розірвати шлюбні відносини із ОСОБА_23 . У подружжя було певне майно, набуте під час шлюбу та враховуючи той факт, що їхня спільна дитина залишалася із сестрою, ОСОБА_23 запропонував у якості компенсації іншого спільного майна придбати автомобіль.

Станом на грудень 2010 року сестра перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_23 , тому попросила ОСОБА_5 оформити автомобіль на неї. Зазначені дії зроблені сестрою позивача з метою убезпечити своє майно, оскільки на час придбання автомобіля вона перебувала в юридичному шлюбі, хоча фактично у ii чоловіка вже була інша сім'я. Зі слів ОСОБА_22 автомобіль був придбаний приблизно за 11 000 доларів США, договір купівлі-продажу також не зберігся.

Зазначені обставини підтверджуються рішенням Суворовського раионного суду міста Одеси від 13.04.2011 у справі № 2-2446/11, яким було розірвано шлюб між ОСОБА_22 та ОСОБА_24 .

Оцінюючи обставини щодо користування кандидатом автомобілем Honda Civic 2008 року випуску та придбання нею через два роки автомобіля Hyundai Getz 2010 року випуску, BPП безпідставно виснувала про відсутності очевидно достатнього доходу для придбання означеного майна, та поклала цей висновок в основу оскаржуваного рішення.

BPП не зазначила причини незгоди з оцінкою таких обставин ВККС. Крім того, обставини щодо автомобіля Hyundai Getz 2010 року випуску, не обговорювались під час засідань BPП, як нічого не зазначено про нього в рішенні BPП, окрім інформації на 27 аркуші рішення у висновках Ради щодо невідповідності кандидата критерію доброчесності.

Оскаржуваного рішення також вбачається негативна оцінка BPП наявності у ОСОБА_1 права на користування риболовним судном «Южанка» 1971 року випуску. Під час співбесіди ОСОБА_1 пояснив, що колега попросив оформити право користування (за дорученням), однак судном він жодного разу не користувався, хоча відповідально вносив інформацію про це судно в декларацію, оскільки є довіреність на право користування.

Позивач надав ґрунтовні та достовірні пояснення щодо відповідності наявного в його користуванні майна, отриманим доходам, однак Вища рада правосуддя критично поставилась до вказаних пояснень, не навівши мотиви такого висновку.

(Г) щодо звернення ОСОБА_7 з проханням вплинути на результат конкурсних процедур, в яких брав участь позивач

28. BPП, оцінюючи обставини, викладені у висновку службового розслідування (за яким факт втручання в роботу Одеської конкурсної комісії та здійснення впливу в інтересах ОСОБА_1 не підтвердився), зазначила, що висновок не містить посилань, на підставі яких перевірок чи здобутих об'єктивних даних чи доказів він був зроблений та робить висновок щодо сумнівів у правдивості пояснень кандидата, що таке відбувалося без його відома, а інформацію щодо проходження ним конкурсів на адміністративні посади в органах прокуратури брат міг отримати із загальних джерел та діяв на свій розсуд.

29. Позивач не погоджується з означеними висновками BPП, вважає пx такими, що ґрунтуються на упередженні та не перевірених припущеннях. Маючи сумнів у повноті проведеного службового розслідування, BPП мала повноваження витребувати матеріали службової перевірки (обсягом 273 аркуші) для пx перевірки, а не обмежуватись вивченням лише висновку за результатами розслідування та судженнями про відсутність посилань, на підставі яких даних чи доказів його було складено.

Окрім того, BPП не взяла до уваги письмові пояснення ОСОБА_1 щодо факту неприязних стосунків та упередженості слідчого ОСОБА_9 - автора відповідного рапорту за результатами досудового розслідування кримінального провадження № 42016160000001017 від 05.12.2016 та встановленого вироком суду порушення цією особою вимог законодавства при здобутті доказів розслідування.

30. За даними Державного реєстру судових рішень кримінальне провадження № 42016160000001017 від 05.12.2016 перебувало на розгляді Приморського районного суду міста Одеси. За результатами судового розгляду, вироком Приморського районного суду міста Одеси від 06.08.2021 у справі № 522/13711/17 ОСОБА_25 , ОСОБА_26 та ОСОБА_27 визнано невинуватими у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369, п. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 364 KK України та виправдано.

31. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.04.2022 вирок суду першої інстанції змінено та виключено з його мотивувальної частини висновки суду щодо недотримання стороною обвинувачення вимог ст. 481 KПK України.

32. Вироком Приморського районного суду міста Одеси від 06.08.2021, зокрема, встановлено:

«Слідчий ОСОБА_87 фактично порушив таємницю листування, адвокатську таємницю, підібрав пароль до телефону та фактично два рази його оглянув. Тільки після цього призначив експертизу. Один протокол огляду, що стосувався обставин з ОСОБА_20 слідчим ОСОБА_87 залишив в матеріалах справи, а інший протокол огляду з зовсім іншою інформацією, яка cтосується тpeтix осіб направив до КДКП що стало підставою для притягнення співробітника прокуратури до дисциплінарної відповідальності. Зазначений протокол огляду телефону в матеріалах справи не залишився. Це додатково підтверджує наявність упередженості та особистої зацікавленості з боку слідчого.

Також, судом встановлено, що підставою для ухвалення рішення №257дп-17 КДКП про накладення дисциплінарного стягнення на прокурора Одеської місцевої прокуратури № 2 Одеської області ОСОБА_119 став протокол огляду телефону ОСОБА_6 слідчим ОСОБА_114 від 01.03.2017 в рамках здійснення досудового розслідування по к/п N9 НОМЕР_1 від 05.12.2016.

В процесі ознайомлення з матеріалами кримінального провадження (під час виконання ст. 290 KПK України), стороною захисту було встановлено протокол огляду телефону ОСОБА_6 від 01.03.2017 тільки в частині зв'язків потерпіла-підозрювані. Інша інформація нібито слідчим не оглядалася, однак цей же протокол огляду до КДKП поступив вже в іншій редакції з інформацією в частині спілкування ОСОБА_6 прокурор ОСОБА_120. Редакція протоколу від 01.03.2017, що була надана до KДКП, додатково містить інформацію щодо зв'язків ОСОБА_6 з іншими особами, при цьому в матеріалах кримінального провадження ця редакція протоколу взагалі відсутня.

Цей факт додатково підтверджує несанкціонований доступ слідчого ОСОБА_8З до телефону, який містить адвокатську таємницю не тільки в рамках обставин кримінального правопорушення, а i з інших обставин, внесення в офіційні документи недостовірної інформації».

33. Аналогічні висновки суду зазначені в ухвалі Одеського апеляційного суду від 14.04.2022.

34. За твердженням BPП: «у засіданні BPП ОСОБА_1 пояснив, що за результатами перевірки у його двоюрідного брата ОСОБА_7 начебто знайшли переписку, де брат простив сприяти їхньому призначенню, однак стосовно самого ОСОБА_1 не підтвердився».

35. Насправді в засіданні BPП від 24.09.2024 ОСОБА_1 (57 хв. 14 с.) пояснив, що переписку знайшли не в телефоні брата, а в телефоні адвоката, а саме знайшли повідомлення від брата. При цьому в телефоні брата така переписка була відсутня.

36. Попри це, BPП надала негативну оцінку означеним обставинам, які очевидно не мають ні прямого ні опосередкованого стосунку до ОСОБА_1 , оскільки він не був автором будь- яких повідомлень стороннім особам, а чесно та сумлінно проходив конкурсні процедури. За твердженням BPП відомості про можливість отримання ОСОБА_7 інформації про проходження ОСОБА_1 конкурсних процедур з відкритих джерел викликають сумнів, однак ці відомості до цих пір наявні у повному та безперешкодному відкритому доступі.

37. За таких обставин, сумнів BPП у доброчесності ОСОБА_1 не є належним чином мотивований та обґрунтований, оскільки не підтверджується жодними наявними в BPП матеріалами.

(Ґ) щодо видачі позивачу листка непрацездатності без підпису лікаря та печатки медичного закладу

38. Після заслуховування пояснень ОСОБА_1 щодо обставин перебування на лікарняному та отриманні листка непрацездатності, BPП виснувала: ‹пояснення ОСОБА_1 , що вказаний листок він не повністю оформив, оскільки не знав, як це робити, не є переконливими, оскільки порядок оформлення листків непрацездатності загальновідомий, зокрема для прокурора мав бути зрозумілим. Тому таке пояснення виклинає сумніви в його щиpocтi та правдивості».

39. Позивач вважає цей висновок не необґрунтованим, тому що отримання юридичної освіти та робота за фахом не свідчить автоматично про володіння будь-яким правовим питанням. Порядок оформлення листків непрацездатності не є загальновідомим. Прокурори спеціалізуються на праві, але це не гарантує, що вони знають yci нюанси адміністративних або медичних процедур.

40. Окрім того, слід врахувати, що у висновку службового розслідування від 19.06.2017 зазначено, що у березні 2017 року ОСОБА_1 надав до відділу роботи з кадрами листок непрацездатності АДЖ № 304771 про тимчасову непрацездатність із 10 до 13 березня 2017 року, виданий Комунальною установою «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 28». За інформацією Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності листок непрацездатності виданий необґрунтовано, оскільки не був підписаний головним лікарем та не завірений круглою печаткою закладу охорони здоров'я.

41. У рішенні BPП від 24.09.2024 міститься недостовірна інформація, що начебто ОСОБА_1 пояснив, що вказаний листок непрацездатності він повністю не оформив, оскільки не знав як це робити. Такі пояснення ОСОБА_1 не надавав i не міг надавати, оскільки право видачі листів непрацездатності надається виключно лікарю. Є очевидним, що хворий сам собі не може оформити листок непрацездатності.

42. Позивач вважає, що висновки Вищої ради правосуддя є безпідставними та такими, що суперечать чинному законодавству та практиці Верховного Суду з огляду на таке.

43. Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.11.2001 № 455 затверджено Інструкцію про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян (далі - Інструкція від 13.11.2001 № 455).

44. Пунктом 8.3. Інструкції від 13.11.2001 № 455 встановлено, що за порушення порядку видачі та заповнення документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, лікарі несуть відповідальність згідно з законодавством України.

45. Висновок щодо відповідальності лікарів за порушення порядку видачі та заповнення документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян також викладений у постанові Верховного Суду від 18.06.2020 у справі № 802/2184/16-a.

46. Окрім того, листок непрацездатності АДЖ № 304771 на виконання вимоги Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності листом непрацездатності був дооформлений та оплачений.

47. За таких обставин, висновок BPП про можливість сумнівів у щирості та правдивості пояснень ОСОБА_1 у зв'язку із видачею листка непрацездатності є очевидно необґрунтований та упереджений (зокрема заснований на упередженні про те, що прокурори мають знати все).

(Д) щодо звернення ОСОБА_1 із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення

48. BPП, з посиланням на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04.11.2014, зазначила, що позивач, «звертаючись до суду із вказаною заявою, мав достатній юридичний стаж, досвід роботи в прокуратурі та представництва інтересів громадянина a6o держави в суді, а тому очевидно усвідомлював, що встановлення судом факту неналежності йому персонального комп'ютера (ноутбука) та факту некористування ним не є за своєю суттю встановленням факту, що має юридичне значення, оскільки таке безпосередньо не породжує будь-яких юридичних наслідків, як тoгo вимагають положення статті 315 ЦПК України.

49. Позивач з такою оцінкою рішення суду, яке набрало законної сили, не згоден. ОСОБА_1 пояснив, що у заява була ним подана до суду у листопаді 2014 року, тобто майже 10 років тому. Відповідно до листів Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23.08.2024 цивільна справа № 495/7974/14-ц знищена, через закінчення строку ii зберігання. Звернення з цією заявою до суду не було пов'язано з його професійною діяльністю, а носило винятково приватний характер. Ухвалення такого судового рішення не спричинило будь-якої шкоди фізичним чи юридичним особам. Зазначена заява подана до суду задовго до його участі в оголошеному суддівському доборі, i з того часу він постійно підвищує свою кваліфікацію, що підтверджується успішним проходженням ycix етапів суддівського добору та заохоченнями під час служби в органах прокуратури.

Кандидат пояснив ВРП причини звернення із заявою та повідомив, що борг, про який йшлось у заяві, було повернуто.

BPП виснувала про неетичність поведінки кандидата на основі припущень про умисел не повертати борг позикодавцеві, однак для доведення умислу на вчинення дій мають бути проаналізовані також наслідки, зокрема негативні наслідки, які настали в результаті вчинення дій. Звертаючись із цією заявою, ОСОБА_1 намагався убезпечити конфлікт, що міг виникнути внаслідок помилки позикодавця. Жодних негативних наслідків, які б підтверджували наявність умислу, про який констатує BPП, не настало i не могло настати.

50. Крім того, звертаючись до суду, ОСОБА_1 діяв як приватна особа, а не прокурор в інтересах держави. Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантовано право на судовий захист, навіть прокурору, який в першу чергу є людиною та громадянином.

51. Враховуючи вищевикладене, висновок BPП щодо наявності сумніву у доброчесності поведінки ОСОБА_1 під час його зверненні до суду в листопаді 2014 року, як приватної особи, яка намагалась убезпечити потенційний конфлікт, не підтверджується ні доказами, ні об'єктивною оцінкою цих обставин. Окрім того, підлягав врахуванню той факт, що ці події мали місце 10 років тому, задовго до того, як ОСОБА_1 звернувся із заявою на участь в доборі та набув статусу кандидата на посаду судді.

(Е) щодо звернення групи прокурорів у 2015 році до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації, зобов'язання спростувати інформацію

52. BPП встановила наявність в ЄДРСР рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02.04.2015 за позовом групи прокурорів, серед яких зазначений i Позивач, до ОСОБА_28 про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов'язання спростувати інформацію. Підставою звернення до суду стала поширена ОСОБА_28 та оприлюднена на інформаційних інтернет-сайтах публікація під назвою «Коррупционный "спрут". В тылу ATO прокуроры разожгли войну за курорт».

53. BPП вирішила не обмежуватись посиланням на назву та суть публікації, інформація в якій була визнана такою, що не відповідає дійсності, а передала дослівно зміст цієї статті - від першої до останньої крапки. Більш того, Вища рада правосуддя видозмінила її та самостійно здійснила інтерпретації змісту публікації з російської мови (як було зазначено в оригіналі) українською.

Окремо підлягав з'ясуванню зміст публікації та питання щодо того чи досліджувалась повна історія виникнення статті, чи був врахований можливий політичний контекст. Можливо, матеріал мав приховані мотиви або був упередженим, написаним на замовлення.

54. Більш того, у зверненні ГО «Автомайдан» містились дані про сумнівність pecypcy, з якого було поширено означену інформацію. Натомість Вища рада правосуддя здійснила поширення інформації про кандидата, яка була визнана неправдивою рішенням суду, що набрало законної сили.

55. У письмових поясненнях, наданих на запит члена BPП, ОСОБА_1 зазначав, що інформація, яка розміщена в мережі Інтернет щодо його причетності до незаконного виділення земельних ділянок у селищі Затока Білгород-Дністровського району, не відповідає дійсності.

56. В період з квітня 2010 року до червня 2015 року він працював на різних посадах в Білгород- Дністровській міжрайонній прокуратурі Одеської області. У травні 2014 року група осіб силоміць захопила баз відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_5» та «ІНФОРМАЦІЯ_4», які розташовані в селищі Затока Білгород-Дністровського району. За цими фактами були розпочаті кримінальні провадження.

За фактом заволодіння майном бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_4» обвинувальний акт скеровано до суду, а за фактом заволодіння майном бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_5» кримінальне провадження закрито у зв'язку із смертю підозрюваного.

3 квітня 2013 року по червень 2015 року ОСОБА_1 обіймав посаду заступника Білгород- Дністровського міжрайонного прокурора, відповідав за організацію роботи прокуратури з питань представництва інтересів громадян та держави в суді, а також нагляду за додержанням i застосуванням законів, відтак ні він ні його підлеглі не здійснювали процесуальне керівництво у вказаних вище кримінальних провадженнях.

Водночас, під час розслідування зазначених кримінальних проваджень в мережі Інтернет була поширена інформація, що начебто до заволодіння майном та землею зазначених баз відпочинку причетні окремі працівники Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури, а саме міжрайонний прокурор ОСОБА_17., його заступник ОСОБА_1 та прокурори міжрайонної прокуратури Клименко С.Ю., Самборський О.П. та Свглевський А.В.

57. 3 метою захисту честі, гідності та ділової репутації в січні 2015 року ОСОБА_1 спільно із колегами, звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із позовом до ОСОБА_14 .

58. Рішенням Білгород-Дністровського міжрайонного суду Одеської області від 02.04.2015 у справі № 495/44/15ц позов задоволено в повному обсязі. Суд визнав недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та наносить шкоду діловій репутації позивачів інформацію, яка поширена відповідачем та оприлюднена на інформаційних інтернет-сайтах. Також, суд зобов'язав відповідача протягом 10 календарних днів від дати набрання рішенням суду законної сили вибачитися перед позивачами та спростувати оприлюднену інформацію шляхом розміщення на інтернет-сайтах тексту про недостовірність інформації поширеної стосовно позивачів.

59. Надаючи оцінку означеному рішенню суду, яке набрало законної сили, Вища рада правосуддя виходила з того, що в судовому засіданні сторони не брали участі, не надавали своїх доводів та аргументів на доведення чи спростування обставин, викладених у статті, тому вказане судове рішення саме по собі не може вважатися таким, що беззаперечно спростовує наведені в статті обставини та інформацію. Вища рада правосуддя надала оцінку аргументації судового рішення, яку застосував Білгород-Дністровський суд при вирішенні вимог позивачів. Однак Вища рада правосуддя не має повноважень суду апеляційної інстанції, щоб здійснювати перегляд рішення суду в процесуальному порядку.

60. Окрім того, BPП в оскаржуваному рішенні надає оцінку позовним вимогам та виснує, що:

1) стаття мала переважно оціночний характер щодо дій окремих прокурорів та прокуратури як правоохоронного органу загалом. Однак, вимагаючи спростування всієї публікації, ОСОБА_1 як досвідчений правник мав розуміти, що оціночні судження відповідно до статті 277 Цивільного кодексу України не підлягають спростуванню, можуть бути спростовані лише конкретні факти, якщо вони стосуються конкретної особи - позивача. А вимог щодо спростування конкретних фактів не заявляв;

2) звернення до суду мало штучний характер, було спрямоване на отримання вказаного судового рішення, яке загалом декларувало неправдивість статті для збереження авторитету прокуратури, а також для можливого приховування конкретних негативних фактів, висвітлених у статті, без надання детальної оцінки щодо їx правдивості;

3) штучність позову та відсутність реального cпopy підтверджуються позицією відповідача, який визнав повністю всі вимоги, що не виключало за таких обставин вирішення cпopy добровільно, шляхом публікації відповідачем тексту на тих самих інтернет-ресурсах, де була поширена інформація, її спростування без звернення до суду.

61. Дійшовши такого висновку, BПP зазначає, що ОСОБА_1 зазначив, що звернення до суду із позовом не мало на мeтi встановлення істини в цих подіях, а здійснювалося виключно з корпоративного інтересу, головною метою було заперечення загалом опублікованої статті, у якій критикувалася робота прокурорів та надавалася їй вкрай негативна оцінка, що, як пояснив кандидат, кидало тінь на прокуратуру в цілому.

62. Разом з тим, у жодному із засідань BPП ОСОБА_1 не розповідав, що «звернення до суду із позовом не мало на меті встановлення істини в цих подіях, а здійснювалося виключно з корпоративного інтересу». Під час засідання BPП 24.09.2024 (1 год 2 хв. 40 с.) ОСОБА_1 пояснив: ‹В статті були зазначені 4 прізвища працівників прокуратури, в тому числі моє. Ми в позові вирішили вказати всю статтю, оскільки ця інформація не відповідача дійсності. Там було написано, що працівники прокуратури причетні до вчинення злочинів, фактично. Тому керівник запропонував, ми всі подали».

63. У письмових поясненнях ОСОБА_1 зазначав, що діяв винятково добросовісно та на підставі ст. 10 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, схваленого Всеукраїнською конференцією прокурорів 28.11.2012 та затвердженого наказом Генерального прокурора України № 123 від 28.11.2012, чинного на час звернення до суду. Цим нормативним актом було роз'яснено, що у разі поширення неправдивих відомостей, які принижують честь, гідність i ділову репутацію, за необхідності прокурор повинен вживати заходів до спростування такої інформацїї, у тому числі в судовому порядку. Сприяти в цьому зобов'язані керівники відповідних прокуратур.

64. Керівник Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури ОСОБА_17. запропонував підлеглим подати позовну заяву до суду про захист честі, гідності та ділової репутації. Пропозиція керівника прокуратури була підтримана підлеглими, у тому числі ОСОБА_1 , та підготовлено у січні 2015 року поданий спільний позов до суду.

65. Враховуючи те, що інтернет-сайт http://crime. in.ua не містив інформацію про його власника (редакційної колегії, адресу офісу сайта), тому власник сайту не був зазначений в якості співвідповідача у справі.

66. Після набрання рішенням законної сили позивач не звертався до органів державної виконавчої служби для примусового виконання рішення суду у справі №495/44/15, оскільки вважав достатньою сатисфакцією визнання судом недостовірною інформації, поширену в мережі інтернет.

67. Натомість Вища рада правосуддя не врахувала пояснень позивача та припустила, що ОСОБА_1 за наявності реального бажання спростувати негативні оцінки, наведені у статті, мав можливість звернутися до керівництва прокуратури з метою проведення об'єктивного службового розслідування із приводу обставин та фактів, викладених у статті, та оприлюднення його результатів.

68. Тобто Вища рада правосуддя не вважає судовий спосіб захисту честі, гідності та репутації реальним та ефективним, натомість пропонує, використовуючи власні повноваження прокурора, ініціювати розслідування з приводу обставин та фактів, викладених в статті. Такий підхід Вищої ради правосуддя не можна визнати виправданим з огляду на те, що звернення до суду відбулось на підставі ст. 55 Конституції України, якою гарантовано право на судовий захист кожному, в т. ч. прокурору.

69. Останнім реченням BPП підводить підсумки щодо змісту статті та рішення, які зводяться до того, пояснення кандидата на спростування наведених в оспорювані1 публікації обставин, фактів та викладених негативних оцінок та наявність зазначеного судового рішення не можна сприймати як такі, що беззаперечно усувають сумніви у правдивості твердження автора статті, зокрема в частині ймовірної причетності кандидата ОСОБА_1 до неправомірних, на думку автора, подій, які відбувалися в питаннях зміни власників баз відпочинку в смт. Затоці.

70. BPП фактично висловлює підозру у причетності ОСОБА_1 до злочинних дій, описаних у статті видання «Антикор». Такий висновок BPП не можна визнати а ні обґрунтованим, а ні законним, оскільки Радою не встановлено i не перевірено жодної з обставин, про які йдеться в статті. Окрім того, діє конституційна норма щодо презумпції невинуватості, яка у розумінні Вищої ради правосуддя не застосовна до прокурора ОСОБА_1 .

71. Відтак висновки BPП про наявність обґрунтованого сумніву у відсутності порушення ОСОБА_1 вимог законодавства під час проходження служби в органах прокуратури, не має під собою ні фактичних ні юридичних підстав.

72. Позивач вважає, що ВРП видозмінила публікацію, переклавши її українською мовою з російської, що змінило зміст публікації.

73. Також позивач вважає, що Вища рада правосуддя поширила інформацію про кандидата, яка була визнана неправдивою рішенням суду у справі №495/44/15ц, що набрало законної сили. Більш того, у письмових поясненнях, наданих на запит члена BPП, ОСОБА_1 зазначав, що інформація, яка розміщена в мережі Інтернет щодо його причетності до незаконного виділення земельних ділянок у селищі Затока Білгород-Дністровського району, не відповідає дійсності.

Аргументи відповідача

74. Відповідач проти позову заперечив. Надав пояснення, які збігаються з мотивами оскаржуваного рішення. Вища рада правосуддя має доволі широкі межі оцінки як в частині визначення конкретних обставин, які можуть вплинути на суспільну довіру до судової влади, так і щодо доброчесності та етичності кандидата. Однак такі широкі межі розсуду загалом відповідають завданню Вищої ради правосуддя - формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів.

75. Законодавець чітко визначив підстави для оскарження та скасування рішення про відмову у внесенні подання про призначення судді на посаду, такі підстави є вичерпними та не підлягають розширеному тлумаченню.

76. На засіданні Вищої ради правосуддя 24.09.2024 член ВРП Бондаренко Т.З. запропонувала відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Суворовського районного суду міста Одеси. «За» вказану пропозицію проголосувало 12 членів Вищої ради правосуддя, «проти» - 5.

Оскаржуване рішення прийнято повноважним складом Вищої ради правосуддя та підписано всіма членами ВРП, які брали участь у його ухвалені та містить мотиви, з яких Рада прийшла до відповідних висновків.

Постановою Вищого адміністративного суду України постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04.09.2015 було скасовано, провадження у справі закрито в частині визнання незаконним та скасування рішення Затоківської селищної ради від 12.12.2014 № 2748, скасування свідоцтв про право власності, оскільки справу у вказаній частині не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, ухвалюючи оскаржуване рішення, ВРП діяла правомірно.

Позовна вимога щодо зобов'язання ВРП повторно розглянути рекомендацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення ОСОБА_1. на посаду судді Суворовського районного суду міста Одеси, є похідною від позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення ВРП від 24.09.2024 № 2785/0/15-24, а тому також задоволенню не підлягає.

IV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

77. Оцінивши встановлені обставини, пояснення сторін та їх представників, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову з таких мотивів.

(І) щодо меж судового контролю рішень ВРП

78. Засади діяльності ВРП визначаються Конституцією України та Законами України «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 № 1798-VIII (далі - Закон № 1798-VIII), «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).

79. Процедурні питання здійснення Радою повноважень врегульовано також Регламентом Вищої ради правосуддя, що його затверджено рішенням ВРП від 24.01.2017 №52/0/15-17, з наступними змінами і доповненнями (далі - Регламент ВРП).

80. Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

81. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1798-VIII ВРП, зокрема, вносить подання про призначення судді на посаду.

82. Частинами 1-4 ст. 36 Закону №1798-VIII передбачено, що призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП. ВРП ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації ВККС України, до якої обов'язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді. За результатами попереднього розгляду доповідач складає висновок щодо можливості призначення судді на посаду та виносить такий висновок на розгляд ВРП. На засіданні ВРП кандидатура на посаду судді розглядається після доповіді члена ВРП, який визначений доповідачем у цій справі.

83. Відповідно до абз.1 ч. 4 ст. 37 Закону №1798-VIII якщо за рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду проголосувало менше чотирнадцяти членів Вищої ради правосуддя, вважається, що Вищою радою правосуддя ухвалено рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

84. Згідно з абз. 2 ч. 4 ст.37 Закону №1798-VIII Вища рада правосуддя може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев'ятнадцятої статті 79 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані Вищою радою правосуддя в передбаченому законом порядку, якщо:

1) такі відомості не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

2) Вища кваліфікаційна комісія суддів України не дала належної оцінки таким відомостям в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.

85. Відповідно до ч. 19 ст. 79 Закону №1402-VIII ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав:

1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням;

2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.

Підстави, зазначені у пункті 1 цієї частини, Вища рада правосуддя визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов'язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.

86. З огляду на викладене, а також виходячи з положень ч.4 ст. 37 Закону № 1798-VIII, кожен член ВРП, який бере участь у вирішенні питання щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду, перевіряє обставини щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади, на підставі обґрунтованих відомостей, отриманих в передбаченому законом порядку та керуючись власною оцінкою.

Наслідком розгляду питання щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду є рішення ВРП про внесення або про відмову у внесенні подання. Рішення про внесення подання приймається шляхом голосування та вважається ухваленим, якщо за нього проголосувало не менше чотирнадцяти членів Вищої ради правосуддя.

Якщо за рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду проголосувало менше чотирнадцяти членів Вищої ради правосуддя, вважається, що Вищою радою правосуддя ухвалено рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

87. Згідно з ч.ч. 20-21 ст. 79 Закону №1402-VIII у разі відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду ВРП ухвалює вмотивоване рішення, яке може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку, встановленому процесуальним законом.

88. Рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано членом ВРП, який брав участь у його ухваленні;

3) рішення не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких ВРП прийшла до відповідних висновків.

89. Спеціальним законом обмежено підстави судового контролю вичерпним переліком.

90. Однак Європейський суд з прав людини, досліджуючи межі дискреційних повноважень адміністративного органу, виснував, що суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості актів, які прийняті органом влади, однак все ж таки суди повинні проконтролювати, чи не є викладені в них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справах Сігма Радіо Телевіжин Лтд проти Кіпру, №32181/04 та № 35122/05, 21.10.2011, п.п.156, 157; Путтер проти Болгарії, №38780/02, 02.03.2011, п.п. 47- 56; Браян проти Великобританії, № 19178/91, 22.11.1995, п.44).

91. Верховний Суд, враховуючи положення ст. 55 Конституції України і позиції Європейського суду з прав людини, неодноразово відзначав, що не обмежується з'ясуванням лише визначених Законом №1402-VIII підстав для оскарження і скасування рішення цього органу державної влади, а справу слід вирішувати з урахуванням загальних засад адміністративного судочинства як суд повної юрисдикції. Оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оскаржуваного рішення ВРП не є втручанням у її дискреційні повноваження (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2019 у справі №800/551/17, від 08.07.2020 у справі №9901/251/19, від 29.09.2022 у справі № 9901/230/19).

92. У цій справі, як і в інших подібних, Суд буде дотримуватися такого ж підходу.

(ІІ) щодо критеріїв оцінки обґрунтованості рішень ВРП та меж дискреції

93. У постанові від 10.11.2022 Велика Палата Верховного Суду виснувала:

« 17. … У процедурі добору і ВККС, і Рада мають дотримуватися настанови, що кожен з претендентів на посаду судді гідний її обійняти, бо в іншому разі негативне для кандидата рішення можливе тільки тоді, коли на заваді цьому стають об'єктивні чинники, які унеможливлюють ухвалення позитивного для претендента рішення. Зазначенні цінності не повинні бути та / або виглядати надуманими, надмірно формальними, гаданими (голослівними), упередженими, дискримінаційними, відверто несправедливими чи свавільними або такими, що не відповідають меті добору, бути прихованими (завуальованими), ситуативними, несподіваними і неочікуваними для кандидата, або використаними проти кандидата без попереднього отримання від нього пояснення про їхнє значення й умови виникнення.

Важливо також наголосити, що результати оцінювання здатності кандидата обійняти посаду судді відбуваються в межах визначеної законом [можливо, не зовсім досконалої] процедури, яка передбачає підстави для відмови внести подання, покладає на компетентний орган зазначити мотиви свого рішення і, що головне, такі дії та рішення компетентного органу перебувають під судовим контролем, у межах якого суд у змозі простежити і визначити, чи законно і принципово була проведена процедура добору на посаду судді стосовно конкретного кандидата, чи обґрунтованим і мотивованим є рішення ВРП і чи немає умов та фактів, які б указували, що результати добору отримані внаслідок порушення його процедури, і які завадили кандидату на посаду судді стати суддею. При цьому важливо відразу наголосити, що суд не повинен перебирати на себе питомі функції компетентного органу з визначення за якісно-змістовними характеристиками здатності кандидата за критеріями доброчесності та професійної етики обійняти посаду судді».

94. У постанові від 20.06.2024 у справі № 990/2/24 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку:

« 104. … межі дискреції ВРП щодо здійснення розгляду рекомендації ВККС не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес розгляду ВРП цього питання, як і прийняте за результатом цього процесу рішення, мають бути зрозумілим як кандидатам на посаду судді, питання про призначення яких на посаду судді розглядалося ВРП, так і незалежному сторонньому спостерігачу.

105. Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи / пояснення кандидата на посаду судді взято до уваги, і, що важливо, давати розуміння, чому і чим керувалася ВРП, коли оцінювала цього кандидата.

106. При цьому у частині двадцятій статті 79 Закону № 1402-VIII прямо передбачено обов'язок ВРП вмотивувати рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

107. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що вмотивованість рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду є не лише формальним дотриманням вимог закону, а повинна забезпечити дотримання принципу правової визначеності у питанні встановлення підстав відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді.

108. Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах, зокрема у Закон № 1798-VIII. Водночас оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оскаржуваного рішення ВРП не є втручанням у її дискреційні повноваження (див. постанови від 16 вересня 2021 року у справі № 9901/395/20, від 29 вересня 2022 року у справі № 9901/230/19).

109. У постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 9901/230/19 Велика Палата Верховного Суду також роз'яснила, що визначальним критерієм правомірності рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду в аспекті його відповідності пункту 3 частини двадцять першої статті 79 Закону № 1402-VIIІ є встановлення ВРП обставин, які стали підставою для відмови у внесенні Президентові України такого подання, та мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

110. Отже, у процедурі розгляду ВРП рекомендації ВККС негативне рішення має містити не лише посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, а й мотиви, з яких ВРП дійшла висновку про наявність обставин, з якими пов'язується обґрунтований сумнів щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики, або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням, чи про порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.

…

143. У рішенні від 12 січня 2023 року «Овчаренко та Колос проти України», аналізуючи законність втручання у право на повагу до приватного життя, ЄСПЛ зазначив, що словосполучення «згідно із законом» пункту 2 статті 8 Конвенції по суті посилається на національне законодавство та встановлює зобов'язання забезпечувати дотримання його матеріально-правових і процесуальних норм (див. рішення у справі «Акопян проти України» (Akopyan v. Ukraine), заява № 12317/06, пункт 109, від 5 червня 2014 року). Якщо було доведено, що втручання не відповідало закону, то зазвичай порушення статті 8 Конвенції встановляється без визначення того, чи переслідувало втручання «законну мету», або чи було воно «необхідним у демократичному суспільстві» (див., наприклад, рішення у справах «Чорап проти Молдови» (Ciorap v. Moldova), заява № 12066/02, пункт 104, від 19 червня 2007 року, «Халікова проти Азербайджану» (Khalikova v. Azerbaijan), заява № 42883/11, пункт 128, від 22 жовтня 2015 року, «Чукаєв проти росії» (Chukayev v. Russia), заява № 36814/06, пункт 137, від 5 листопада 2015 року, та «Поровський проти Польщі» (Porowski v. Poland), заява № 34458/03, пункт 171, від 21 березня 2017 року). До того ж словосполучення «згідно із законом» стосується якості відповідного закону та вимагає, щоб він був сумісним з принципом верховенства права і доступним для відповідної особи, яка до того ж повинна мати можливість передбачити наслідки його застосування для себе. Таким чином, це словосполучення, inter alia, передбачає, що формулювання національного законодавства має бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам належну вказівку на обставини та умови, за яких органи державної влади мають право вдаватися до заходів, що зачіпають їхні права за Конвенцією (див. рішення у справі «Фернандез Мартінез проти Іспанії» [ВП] (Fernandez Martinez v. Spain) [GC], заява № 56030/07, пункт 117, ЄСПЛ 2014 (витяги), з подальшими посиланнями). Крім того, законодавство має забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання органів державної влади. У цьому контексті необхідним є існування чітких процесуальних гарантій. Те, які саме гарантії вимагатимуться, принаймні певною мірою залежатиме від характеру та масштабів відповідного втручання (див. згадане рішення у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine), пункт 170, з подальшими посиланнями) (пункти 93, 94).

144. Застосовуючи ці підходи ЄСПЛ до спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду висновує, що законодавство, яке врегульовує відносини у процедурі суддівської кар'єри, а відповідно й практика його застосування, мають бути достатньо ясними, чіткими та передбачуваними, щоб судді (кандидати на посаду судді) могли розуміти наслідки своїх дій, а також обставини та умови, які можуть бути розтлумачені компетентним органом як підстава для прийняття негативного для них рішення.

145. Не заперечуючи того, що високий статус суддів зумовлює підвищену увагу до них з боку суспільства, а отже і певні обмеження щодо їх поведінки, зокрема і в особистому житті, які могли б здатися обтяжливими пересічному громадянину, Велика Палата Верховного Суду наполягає, що такі обмеження все ж не можуть бути неосяжними, що не сумісно з принципом верховенства права.

146. Якщо певна не заборонена законом поведінка судді (кандидата на посаду судді) може розглядатися компетентними органами, зокрема ВРП, як така, що не відповідає вимогам доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), тоді законом або ж цим органом мають бути сформульовані достатньо чіткі об'єктивні критерії (показники / індикатори) для оцінки відповідності поведінки судді (кандидата на посаду судді) вимогам доброчесності та професійної етики.

147. Проаналізувавши наведене вище правове забезпечення оцінювання доброчесності суддів і кандидатів на посаду судді, Велика Палата Верховного Суду вимушена констатувати, що законодавство, яке врегульовує відносини у процедурі суддівської кар'єри, у питанні переліку критеріїв доброчесності та індикаторів, що свідчать про їх (не)дотримання, якими керуються ВККС, ГРД, ВРП, не є достатньо чітким і передбачуваним, а отже, не відповідає вимогам щодо «якості закону, як їх розуміє ЄСПЛ.

148. Разом з тим, ураховуючи мету положень пункту 1 частини дев'ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII [призначення високопрофесійних та доброчесних (високоморальних, гідних) кандидатів на посаду судді] та його текстуальний зміст, можна презюмувати, що обставини, з якими ВРП пов'язує відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, повинні бути об'єктивними, реальними, вагомими (істотними) і негативними настільки, щоб не лише викликати сумнів у відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики. Ці обставини мають оцінюватися також з погляду можливості їх негативного впливу на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням.

149. Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що положення Закону № 1402-VII про добір та призначення на посаду судді та, що головне, принципи проведення добору переконують у тому, що розгляд ВРП рекомендацій ВККС не повинен істотно відрізнятися від процедури кваліфікаційного оцінювання, на підставі якого Комісія подала відповідні рекомендації. Цей порядок розгляду не має бути тотожним тому, якого дотримується ВККС, або дублювати його, але він повинен відповідати (не суперечити) принципам добору та відображати процедуру, з якої можна простежити і визначити, зокрема: чи достовірні відомості, які викликають сумнів у доброчесності та професійній придатності судді (кандидата на посаду судді); чи не містить ця процедура певних вад, що спотворюють об'єктивність та допустимість отриманих результатів (див. постанову від 10 листопада 2022 року у справі № 9901/335/21).

95. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.09.2022 у справі № 9901/230/19 вже роз'яснювала, що легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів саме умисного порушення норм суддівської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а також допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.

96. Суд вважає ці висновки застосовними і до справи, що розглядається.

(ІІІ) щодо оцінки обґрунтованості оскаржуваного рішення ВРП

97. Частиною 2 ст. 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що одним із критеріїв кваліфікаційного оцінювання є доброчесність.

У п. 12 глави 2 розділу ІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККСУ 3 листопада 2016 року № 143/зп-16, ВККСУ визначила, що відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: відповідність витрат і майна судді та членів його сім'ї задекларованим доходам; відповідність способу життя судді та членів його сім'ї задекларованим доходам; відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; наявність обставин, передбачених пунктами 9-12, 15- 19 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді; наявність незабезпечених зобов'язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею; інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію доброчесності.

98. Отже, Суду необхідно визначити чи мала ВРП обґрунтований сумнів щодо відповідності позивача як кандидата критерію доброчесності.

(А) щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у 2014 році

99. Наказом прокурора Одеської області від 30.12.2014 № 3126к за неналежне виконання службових обов'язків, грубі порушення вимог галузевих наказів Генерального прокурора України, незабезпечення ефективної реалізації повноважень щодо керівництва Білгород-Дністровською міжрайонною прокуратурою заступнику прокурора вказаної прокуратури ОСОБА_1 було оголошено догану.

100. Догану було знято наказом прокурора Одеської області від 05.06.2015 №1228к. В наказі зазначено, що протягом періоду, який минув з часу накладення дисциплінарного стягнення, ОСОБА_1 зробив належні висновки, вжив організаційно практичних заходів щодо усунення недоліків, які мали місце, та проявив себе відповідальним, принциповим та вимогливим керівником.

101. Позивач зазначив в анкеті кандидата на посаду судді від 06.10.2023 про застосування дисциплінарного стягнення, тобто не приховував цієї інформації. Вона була відома ВККС під час співбесіди і не стала причиною для відмови у внесенні рекомендації.

102. ВРП у рішенні не мотивувала, чому не взяла до уваги давність притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності (2014 рік) і при оцінці доброчесності надала перевагу цій обставині, а не заохоченням та відзнакам, що їх застосовано до позивача пізніше - нагрудний знак «За сумлінну службу в органах прокуратури» (2020); відомча грамота Служби Безпеки України (2023), нагрудний знак «Почесний працівник прокуратури України» (2024), який є вищою відзнакою прокуратури України.

103. Суд погоджується з аргументами позивача про те, що відповідно до Конституції України, прокуратура входить у систему правосуддя України. Відтак отримання ОСОБА_1 відомчих відзнак, що свідчать про наявність високого авторитету серед представників прокурорської професії, повинно об'єктивно враховуватись Вищою радою правосуддя при вирішенні питання щодо його відповідності посаді судді та наданні відповідної характеристики.

104. Відтак Суд вважає необґрунтованим рішення ВРП в частині оцінки дисциплінарного стягнення як події, що свідчить про недоброчесність кандидата.

(Б) щодо обставин проведення відносно позивача службового розслідування на підставі наказу прокурора Одеської області від 25.08.2016 №365

105. Службове розслідування, проведене за наказом прокурора Одеської області від 25.08.2016 №365, було ініційоване зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо можливих зловживань прокурора ОСОБА_1 . Проте його результати не підтвердили фактів недоброчесності чи позаслужбових зв'язків з ТОВ «Укрбудінвест». Натомість перевірка та подальші судові процеси встановили, що у 2014 році посадовці Затоківської селищної ради незаконно вивели з комунальної власності 3 га рекреаційної землі вартістю 50 млн грн, яку поділили між 66 пов'язаними особами. Ці факти підтверджено вироками судів щодо посадових осіб, причетних до злочинної схеми.

106. Позови прокурора ОСОБА_1 мали на меті повернення цієї землі громаді. Позиція прокуратури спершу підтримувалася судами адміністративної юрисдикції, хоча згодом Вищий адміністративний суд визнав, що спір підлягав розгляду в порядку цивільного судочинства. Зрештою, у 2019- 2023 роках цивільні суди повністю задовольнили позови прокурора, визнавши незаконними рішення селищної ради та скасувавши свідоцтва на право власності. У більшості справ суди залучали ТОВ «Укрбудінвест» як третю особу, що відповідало вимогам закону. Ці результати стали прикладом ефективної діяльності прокуратури та висвітлювались у позитивному аспекті навіть на рівні Генеральної прокуратури.

107. Зазначені обставини були предметом службового розслідування, за висновком якого заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора ОСОБА_1 мав відповідні підстави щодо захисту інтересів держави в суді та збереження земель рекреаційного призначення.

108. У рішенні, що оскаржується, ВРП вдалося до переоцінки висновку службового розслідування прокуратури і поклала на ОСОБА_1 , який був прокурором і позивачем, провину за помилкове визначення юрисдикції. При цьому ВРП не взяла до уваги, що тривалий час судова практика стосовно визначення юрисдикції спорів щодо землекористування не була сталою.

109. Попри це, Вища рада правосуддя у своєму рішенні дійшла висновку про «нездатність кандидата відстоювати позицію», виходячи з власної оцінки, яка не ґрунтувалась на реальних фактах чи комплексній перевірці компетенцій кандидата. ВРП застосувала норми процесуального законодавства, які не підлягали застосуванню, а також фактично дала оцінку судовим рішенням, що набрали законної сили, що виходить за межі повноважень ВРП під час оцінювання доброчесності кандидата.

110. Таким чином, аргументи ВРП виглядають як суб'єктивні припущення, що ігнорують реальні наслідки дій прокурора та зовнішні обставини, які впливали на розгляд справ. ОСОБА_1 діяв у межах повноважень, спирався на чинну на той момент практику, а ініційоні ним позови захистили інтереси держави у сфері землекористування . Отже, рішення ВРП не відповідає фактам, є необґрунтованим та не відповідає принципам справедливості й об'єктивності.

111. За таких обставин суд погоджується з аргументами позивача і вважає, що звернення прокурора ОСОБА_1. з позовом із порушенням юрисдикції не може свідчити про його недоброчесність кандидата.

(В) щодо обставин перевірки відповідності статків позивача та членів його родини

112. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.11.2019 у справі № 9901/243/19 висловлювала правову позицію щодо застосування статті 37 Закону № 1798-VIII та частини дев'ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII, яка полягає в тому, що ВРП може заново оцінити кандидата на посаду судді та дійти іншого висновку, ніж ВККС. Хоча рекомендація Комісії спирається винятково на об'єктивні критерії, ВРП може не погодитися з Комісією тільки з підстав, передбачених законом.

Запровадження підстав, за яких ВРП може не погодитися з рекомендацією ВККС і навести свої причини відмови внести Президентові України подання про призначення на посаду судді, має на меті запобігти чи стати пересторогою для ухвалення ВРП свавільних рішень.

113. У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що ані Закон № 1402-VIII, ані Закон № 1798-VIII не встановлюють, які саме підстави можуть бути використані для відмови внести подання про призначення на посаду судді.

114. Абзац другий частини четвертої статті 37 Закону № 1798-VIII встановлює умови, за яких ВРП може не погодитися з рекомендацією ВККС.

ВРП може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев'ятнадцятої статті 79 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані Вищою радою правосуддя в передбаченому законом порядку, якщо:

1) такі відомості не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

115. Приймаючи оскаржуване рішення, ВРП оцінила, зокрема, обставини щодо користування кандидатом неналежним йому майном, зокрема автомобілем Honda Civik, 2008 року випуску, придбаного в цьому ж році його матір'ю, та придбання нею через два роки іншого автомобіля - Hyundai Getz, 2010 року випуску, за відсутності очевидно достатнього доходу, та дійшла висновку про наявність обґрунтованих сумнівів у чесності та правдивості наданих кандидатом пояснень щодо зазначених фактів, а відтак, і відповідності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 критерію доброчесності».

116. Суд дослідив відеозапис та встановив, що підчас співбесіди у ВККС обговорювалося питання щодо обставин придбання автомобілів і ОСОБА_1 надав пояснення, які враховано під час прийняття рішення про надання рекомендації. Згодом аналогічні питання були від членів ВРП, але їм вже надано іншу, протилежну оцінку.

117. Описуючи обставини придбання автомобілів, ВРП не обґрунтувало, що ці відомості не були предметом розгляду ВККС або що ВККС не дала їм належної оцінки в межах процедури кваліфікаційного оцінювання. Отже, не довела визначених у статті 37 Закону № 1798-VIII підстав для не згоди з рекомендацією ВККС.

118. За таких умов Суд вважає, що у ВРП не було визначених законом підстав для повторного оцінювання обставин придбання автомобілів і в цій частині рішення, котре оскаржується, ухвалено ВРП з перевищенням повноважень і є незаконним.

(Г) щодо оцінки встановлення під час службового розслідування (наказ прокурора області від 16.03.2017 № 72) факту звернення ОСОБА_7 до ОСОБА_10 з проханням вплинути на результат конкурсних процедур, в яких брав участь позивач

119. В оскаржуваному рішенні ВРП виходила з того, що сам по собі висновок службового розслідування щодо непідтвердження причетності ОСОБА_1 до можливих корупційних дій не є переконливим, оскільки не містить належного обґрунтування. Пояснення в цій частині ОСОБА_1 про те, що він не спілкувався з братом, брат йому не підпорядкований, також не є переконливими і не спростовують сумніви в їх правдивості. Намагання брата вплинути на результати конкурсного відбору не тільки у своїх інтересах, а і в інтересах кандидата можуть вказувати на спільність їхніх дій.

120. Суд вважає такий висновок необґрунтованим. За результатом службового розслідування від 19.06.2017 (с. 13) відомості щодо втручання у роботу конкурсної комісії та здійснення впливу в інтересах ОСОБА_7 та ОСОБА_1 не підтвердилися.

121. При цьому ВРП не надало оцінки аргументам позивача про те, що відомості, які підтверджують спілкування між ОСОБА_10 та ОСОБА_7 не зафіксовані, не врахувала письмові пояснення ОСОБА_1 щодо неприязних стосунків із слідчим ОСОБА_9 , чия упередженість підтверджена вироком Приморського районного суду м. Одеси від 06.08.2021 у справі №522/13711/17, в якому йдеться про фальсифікацію відповідних доказів. ВРП могла витребувати матеріали перевірки (273 арк.), але обмежилась лише вивченням висновку.

122. Між тим, у вироку Приморського райсуду м. Одеси від 06.08.2021 (справа №522/13711/17) встановлено порушення слідчим та внесення недостовірних даних до протоколів огляду телефону, що підтверджує його особисту зацікавленість. Аналогічні висновки містяться в ухвалі Одеського апеляційного суду від 14.04.2022. Попри це, ВРП надала негативну оцінку ОСОБА_1 пославшись на переписку його брата, хоча сам ОСОБА_29 не був автором жодних повідомлень і сумлінно проходив конкурс. Більше того, інформація про конкурси перебувала у відкритому доступі, тож твердження ВРП про сумнівність її походження є безпідставним.

123. Отже, сумніви ВРП у доброчесності ОСОБА_1 не підтверджені об'єктивними доказами та ґрунтуються лише на припущеннях. В цій частині оскаржуване рішення не містить оцінки аргументів позивача та наданим доказам, а тому є необґрунтованим.

(Ґ) щодо оцінки обставин з приводу видачі позивачу листка непрацездатності без підпису лікаря та печатки медичного закладу

124. У своєму рішенні ВРП визнало непереконливими, нещирими і неправдивими пояснення ОСОБА_1 , що листок непрацездатності він не повністю оформив, оскільки не знав, як це робити, оскільки порядок оформлення листків непрацездатності для прокурора мав бути зрозумілим.

125. Суд не може погодитися з таким висновком ВРП, адже вони суперечать листу Одеської обласної прокуратури, в якому зазначено про те, що під час досудового розслідування за фактом надання ОСОБА_1 завідомо підробленого листка непрацездатності до відділу роботи з кадрами прокуратури області встановлено, що листок непрацездатності видав лікар відповідно до вимог чинного законодавства України, з правильним діагнозом та способом лікування. З урахуванням викладеного, відповідно до даних ЄРДР 27.09.2017 слідчий ухвалив рішення про закриття кримінального провадження на підставі частини другої пункту 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України - у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення».

126. У постанові Верховного Суду від 18.06.2020 у справі №802/2184/16-a у схожій ситуації було відзначено, що саме лікарі несуть відповідальність за порушення порядку видачі та заповнення документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян.

127. Вищевказане свідчить про відсутність порушення з боку ОСОБА_1 під час оформлення листка непрацездатності та ознак недоброчесності.

128. Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків ВРП в цій частині рішення.

(Д) щодо оцінки обставин з приводу звернення ОСОБА_1 із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення

129. Висновок ВРП щодо епізоду з позовом ОСОБА_1 про встановлення факту неналежності йому комп'ютера ґрунтується на оцінці судового рішення та пояснень кандидата (позивача).

130. ВРП фактично поставила під сумнів доцільність звернення до суду, посилаючись на те, що кредитор не вилучав ноутбук. Однак закон не містить заборони на звернення з заявами про встановлення юридичних фактів, спрямованих на запобігання можливим майновим конфліктам. Саме такий інтерес і пояснив кандидат. Суд розглянув заяву та визнав факт юридично значущим, що, принаймні формально, підтверджує наявність правових підстав для звернення. ВРП, по суті, здійснила переоцінку рішення суду, хоча не має для цього законних повноважень.

131. ВРП не може перебирати на себе функції суду та переоцінювати встановлені факти, адже це суперечить принципу розподілу влад та процесуальним гарантіям. Якщо суд уже визнав факт юридично значущим, жоден інший орган не уповноважений ставити його під сумнів.

132. ВРП не взяла до уваги (і не спростувала), що ОСОБА_1 повернув борг кредитору. Це повністю виключає припущення про намагання ухилитися від виконання зобов'язання. Висновок Ради про прагнення «задекларувати неспроможність» ґрунтується лише на домислах, а не на реальних фактах.

133. Позивач визнав, що, можливо, вчинив помилку, але шкоди нікому не завдав. Така поведінка не свідчить про маніпуляцію із правом на звернення до суду. ВРП натомість трактувала відвертість кандидата як підтвердження недоброчесності.

134. Таким чином, висновок ВРП не відповідає критеріям обґрунтованості: він базується на припущеннях та ігнорує встановлені судом обставини у справі № 495/7974/14-ц.

135. Також Велика Палата неодноразово підкреслювала, що висновки ВРП повинні ґрунтуватися на чітких і перевірених фактах, а не на припущеннях чи гіпотезах. Зокрема, у справах щодо рішень ВРП про відмову в призначенні суддів ВС зазначалось, що сумніви, не підтверджені доказами, не можуть бути підставою для негативної оцінки доброчесності кандидата.

136. Отже, висновок ВРП щодо штучності та маніпулятивності звернення до суду у справі №495/7974/14-ц, намагання приховати розв'язання іншої проблеми ухваленням такого судового рішення є необґрунтованим.

(Е) щодо оцінки звернення групою прокурорів та ОСОБА_1 у 2015 році до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації, зобов'язання спростувати інформацію

137. В оскаржуваному рішенні ВРП дійшла висновку про невідповідність позивача критеріям доброчесності, зокрема і на тій підставі, що наявність судового рішення у справі №495/44/15-ц не можна сприймати як таку, що беззаперечно усуває сумніви у правдивості твердження автора статті, зокрема в частині ймовірної причетності кандидата ОСОБА_1 до неправомірних, на думку автора, подій, які відбувалися в питаннях зміни власників баз відпочинку в смт. Затоці.

138. Суд не погоджується з такими висновками відповідача з огляду на таке.

139. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02.04.2015 у справі №495/44/15-ц задоволено позовні вимоги, зокрема ОСОБА_1 .

140. У вказаному рішенні було зазначено, що представник відповідача у судовому засіданні пояснив, що його довіритель визнає позовні вимоги у повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення, оскільки довести достовірність інформації, яка викладена ним у статтях він не може; також на адресу суду відповідачем була надана письмова заява, в якій він також вказує, що довести достовірність поширеної ним інформації він не може, оскільки дана інформація не виходила безпосередньо від нього, та визнає позовні вимоги позивачів.

141. Отже, під час судового розгляду автор статті ОСОБА_14 визнав відсутність в нього доказів на підтвердження зазначеної у статті інформації, зокрема і щодо позивача.

142. В оскаржуваному рішенні ВРП вдалася до тлумачення рішення суду, констатувала штучність позову та відсутність реального спору, при цьому не врахувавши конституційне право позивача на звернення до суду на захист честі та гідності.

143. Окрім того, ВРП вдалася до оцінки інформації, викладеної в статті, яка вже була визнана судом недостовірною, витлумачила її проти позивача, зазначивши, що пред'явлення позову та отримання рішення суду в такий процесуальний спосіб, як розгляд справи без участі сторін та без ретельного дослідження всіх фактичних даних, висвітлених у спірній публікації, було використано для створення загального уявлення, що відбувся саме ефективний захист інтересів та авторитету прокурорів, а також, можливо, для приховування за цим певних обставин.

144. Суд також не погоджується із твердженням ВРП про те, що ОСОБА_1 за наявності реального бажання спростувати негативні оцінки, наведені у статті, мав можливість звернутися до керівництва прокуратури з метою проведення об'єктивного службового розслідування із приводу обставин та фактів, викладених у статті, та оприлюднення його результатів, оскільки такого обов'язку позивач не має.

145. За відсутності доказів на підтвердження викладених у статті обставин рішення ВРП в цій частині не може вважатися Судом вмотивованим та обґрунтованим.

Загальні висновки

146. Оцінивши аргументи сторін, надані докази, Суд дійшов висновку, що мотиви, наведені ВРП на обґрунтування оскаржуваного рішення, не доводять умисного порушення кандидатом норм суддівської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а також допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.

147. З огляду на це, рішення ВРП від 24.09.2024 № 2785/о/15-24 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Суворовського районного суду міста Одеси» не відповідає вимозі обґрунтованості (сумніви у доброчесності не мають об'єктивних підстав, ґрунтуються на припущеннях), а тому позов слід задовольнити повністю.

148. Згідно з. п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

149. Згідно з ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

150. Відповідно до квитанції до платіжної інструкції від 24.10.2024 за подання позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

151. З огляду на обґрунтованість і наявність підстав до задоволення позовних вимог колегія суддів вважає за необхідне присудити на користь позивача понесені ним судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2422,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань ВРП.

Керуючись статтями 2, 22, 139, 241-246, 250, 255, 257, 262, 266, 295, 297 КАС України, Суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 24.09.2024 №2785/о/15-24 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Суворовського районного суду міста Одеси».

Зобов'язати Вищу раду правосуддя повторно розглянути рекомендацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення позивача на посаду судді Суворовського районного суду міста Одеси з урахуванням висновків суду у цьому рішенні.

Стягнути з Вищої ради правосуддя (04050, м. Київ, вул. Студентська, 12 А, 00013698) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок).

Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 16.09.2025.

Головуючий суддя В.М. Кравчук

Суддя В.М. Бевзенко

Суддя А.А. Єзеров

Суддя О.П. Стародуб

Суддя С.М. Чиркін

Попередній документ

130291163

Наступний документ

130291165

Інформація про рішення:

№ рішення:	130291164
№ справи:	990/345/24
Дата рішення:	11.09.2025
Дата публікації:	18.09.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо оскарження актів чи діянь ВРУ, Президента, ВРП, ВККС, рішень чи діянь органів, що обирають, звільняють, оцінюють ВРП, рішень чи діянь суб’єктів призначення КСУ та Дорадчої групи експертів у процесі відбору на посаду судді КСУ, з них:; оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя, з них:; про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Передано судді (05.11.2025)
Дата надходження:	05.11.2025
Предмет позову:	про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

Розклад засідань:

Минулі засідання (10)

04.12.2024 16:00	Касаційний адміністративний суд
05.12.2024 11:00	Касаційний адміністративний суд
15.01.2025 16:00	Касаційний адміністративний суд
05.02.2025 16:00	Касаційний адміністративний суд
26.03.2025 16:00	Касаційний адміністративний суд
07.05.2025 11:00	Касаційний адміністративний суд
21.05.2025 12:00	Касаційний адміністративний суд
11.06.2025 11:00	Касаційний адміністративний суд
30.07.2025 12:00	Касаційний адміністративний суд
11.09.2025 11:00	Касаційний адміністративний суд