17.09.2025 Справа № 756/2221/25
Унікальний 756/2221/25
Провадження №2/756/2658/25
08 вересня 2025 року Оболонський районний суд м. Києва, в складі:
головуючого судді Диби О.В.,
за участю секретаря Загороднюк В.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача в
режимі ВКЗ адвоката Куцигіна І.В.,
представника відповідача адвоката Шуляк Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення грошових коштів, посилаючись на те, що у листопаді 2024 року з метою придбання нежитлового приміщення позивач звернулася до відповідача за оголошенням наявним на одному із сайтів в мережі інтернет, внаслідок чого 20.11.2024 під час спільної зустрічі позивачем в якості авансу в рахунок укладення в майбутньому договору купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , були передані відповідачу грошові кошти у розмірі 20000 доларів США, на підтвердження чого відповідачем власноручно написано розписку про отримання вказаної суми.
Наступного дня позивач вирішила відмовитися від придбання вказаного нежитлового приміщення, у зв'язку з чим звернулася до відповідача з вимогою повернути отримані кошти в розмірі 20000 доларів США, проте отримала відмову з посиланням на те, що зазначена сума є завдатком, який у випадку розірвання домовленості зі сторони покупця не повертається.
Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 20000 доларів США.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 21.02.2025 у справі відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання від 30.04.2025 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, вказував, що розписка не відповідає встановленим вимогам, відсутній переклад з іноземної мови (російської), матеріали справи не містять доказів передачі та отримання грошових коштів. Подав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що передані позивачем кошти відповідачу були завдатком, про що було прямо вказано у розписці, яка відповідно містила посилання на те, що у випадку розірвання домовленості зі сторони покупця завдаток не повертається. Також зауважив про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача коштів саме в іноземній валюті. Відповідач суду пояснила, що до неї звернувся чоловік, як потім вона дізналася, що це батько позивача, з пропозицією придбати приміщення, після чого вони зустрілись, оглянули приміщення та погодили умови придбання, в тому числі передачу 20000 доларів США, у зв'язку з чим відповідач написала розписку надиктовану позивачем про їх отримання. В подальшому відповідачу зателефонував батько позивача, який повідомив, що йому не вистачає коштів та просив розірвати договір, але вона відповіла, що сума завдатку не повертається, натомість запропонувала надати приміщення під виплату, проте він відмовився.
Повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно наданої стороною позивача розписки від 20.11.2024, написаної ОСОБА_2 , вона отримала в заставу (дослівно в розписці «залог», рос.) 20000 доларів США за приміщення в АДРЕСА_1 площею 392,6 кв.м. Розписка містить посилання на те, що продаж приміщення повинен відбутися до 20.12.2024, а також застереження, що у випадку розірвання домовленості зі сторони покупця застава не повертається.
Як убачається зі свідоцтва про право власності виданого 12.12.2008 ГУ Комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та технічного паспорту виданого 12.12.2016 ПП «Будсервіс-Проект Плюс», нежилі приміщення з АДРЕСА_1 належать ОСОБА_2 .
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 03 лютого 2021 року по справі № 511/126/17 зроблено висновок про те, що згідно з положеннями статей 546, 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов'язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами. Тобто завдаток передається після того, як був підписаний договір або одночасно з підписанням цього документа.
Таким чином, за змістом наведених норм ЦК України завдаток є доказом існування зобов'язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов'язання.
Частина 2 ст. 570 ЦК України передбачає, що якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
На відміну від завдатку, аванс виступає в ролі доказу наміру придбання та є способом платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов'язання. Тобто, покупець сплачує ціну товару декількома частинами: перша частина (аванс) сплачується до отримання ним товару, інша частина - після. Аванс зараховується в рахунок кінцевого платежу.
За змістом ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Попередній договір щодо купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва або майбутнього об'єкта нерухомості підлягає нотаріальному посвідченню. Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.
Якщо сторони не укладають договір купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства (нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу), а лише домовляються укласти такий договір у майбутньому (попередній договір або угода про наміри), то передана грошова сума не може вважатись завдатком, а є авансом, який підлягає поверненню.
Навіть якщо сторони в розписці назвуть певну суму завдатком, фактично мова буде йтися про аванс, оскільки сторони не дотримуються в такому випадку умови, визначеній статтею 570 ЦК України (не укладається договір купівлі-продажу на виконання якого передано кошти).
Сума грошових коштів, що за своєю правовою природою є авансом, буде підлягати поверненню особі, яка їх сплатила, незалежно від того, з вини якої сторони не відбулося укладення договору (постанова Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року по справі № 711/5065/15-ц (провадження № 61-18537св19)) .
Судом встановлено, що розписка ОСОБА_2 від 20.11.2024 не містить будь-якого волевиявлення позивача щодо надання їй сили попереднього договору, водночас основного договору купівлі-продажу обумовленого нерухомого майна між сторонами укладено не було.
Більше того, твердження сторони відповідача що передана грошова сума є завдатком, оскільки сторони наділили її таким статусом, спростовується самим змістом розписки, оскільки відповідач отримала «заставу», що за своїм юридичним значенням носить відмінний характер від поняття «завдаток».
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Під правовою підставою збагачення повинна розумітися певна економічна мета надання майна, легітимізована відповідним юридичним фактом, або така, що ґрунтується безпосередньо на законові. Одночасна наявність цих двох елементів: відповідність збагачення економічній меті надання майна, юридичного факту (норми закону), що легітимізує цю мету, - є необхідною для того, щоб збагачення однієї особи за рахунок іншої вважалося підставним та правомірним.
Необхідно виходити з того, що правова підстава отримання (набуття) майна відсутня у тому разі, коли відбувся перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується безпосередньо на вимозі закону, або суперечить меті існування правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Залежно від того, в якій формі виражається недолік правової підстави, що породжує обов'язок повернути майно, можна виокремити, зокрема, такий вид безпідставного збагачення як збагачення, правова підстава якого була відсутньою з самого початку (ab initio sine causa). До таких можна віднести, наприклад, передачу майна за правочинами, що не відбулися (у тому числі за договорами, що не були укладені).
У такому випадку відбувається збагачення, хоча й з волі потерпілого, проте, яке не засноване на правомірному юридичному фактові. Таке збагачення виникає внаслідок передачі майна як виконання за договором, який не було укладено.
В судовому засіданні сторона відповідача стверджувала, що правовідносини, які відбулися, свідчать про укладення договору завдатку, оскільки саме такого статусу набули кошти, які передавалися.
Суд не бере до уваги зазначене твердження сторони відповідача враховуючи вищенаведені висновки.
Також суд не бере до уваги твердження сторони відповідача про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання відповідачем спірних грошових коштів у зв'язку із тим, що доказ (розписка) не відповідає нормам чинного законодавства враховуючи відсутність її офіційного перекладу українською мовою.
Суд зауважує, що жоден із учасників провадження, в процесі розгляду справи не вказував на те, що зміст зазначеної розписки є незрозумілим, відповідач визнавав як факт її власноручного написання, так і факт отримання зазначеної у позові суми коштів.
Суд звертає увагу на те, що сторона відповідача зверталася до суду із клопотанням про надання особистих пояснень в судовому засіданні російською мовою з посиланням на те, що вона не в достатньому обсязі володіє українською мовою. Вказане клопотання було поставлено на обговорення та задоволено, оскільки жоден учасник не висловив своїх заперечень.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що основною мовою спілкування відповідача є російська мова, на якій і була власноруч написана розписка та передана позивачу.
Належних та допустимих доказів того, що розписка була написана під примусом або її зміст був незрозумілий відповідачу, матеріали справи не містять.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 суду показав, що є батьком позивача, на прохання доньки він знайшов оголошення на платформі ОLX щодо продажу нежитлового приміщення та у телефонному режимі домовився з відповідачем про зустріч, після чого було оглянуто приміщення близько 14-15 години дня, оскільки відповідач відтягувала зустріч з причин зайнятості, переговори з відповідачем вів сам свідок, обговорювали умови та приміщення спочатку у кафе, а потім поїхали на машині на огляд. Свідок вказував, що хотів усе зробити згідно вимог чинного законодавства, натомість відповідач наполягала поділити витрати по укладенні угоди навпіл, в подальшому вони з донькою зрозуміли, що вчинили помилку. Зі слів свідка, передані кошти належать позивачу, він не бачив як передавались кошти та виготовлялась розписка, це відбувалося в присутності позивача, її матері та відповідача, на нотаріальному посвідченні правовідносин, ніхто не наполягав.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 показала, що позивач приходиться їй донькою, під час оформлення розписки та передачі коштів були присутні вони з донькою та відповідач, на нотаріальному посвідченні правовідносин, ніхто не наполягав, рекомендацій щодо написання розписки не було, відповідач під час написання розписки читала вголос те що писала. Свідок суду повідомила, що передані відповідачу гроші належать доньці, вів переговори батько, обговорювали разом з донькою. Зі слів свідка, в угоді було багато «темних» питань, не все було так як уявлялось, тому одразу на наступний день чоловік повідомив, що угоди не буде.
Свідок ОСОБА_5 , допитаний в судовому засіданні, показав, що відповідач є його дружиною, а позивача свідок бачив один раз під час огляду приміщення. Вказував, що вони в телефонному режимі з батьком позивача, який представився покупцем, домовились про зустріч, яка відбулася у кав'ярні, після чого було проведено огляд приміщення, домовленість була про оплату податків порівну. Свідок зазначив, що після обговорення позивач та її батько повідомили, що готові дати завдаток, все відбувалося у машині відповідача, вікна автомобіля були відчинені і свідок чув як позивач надиктовувала відповідачу розписку, а після того як батько позивача прочитав розписку, мати позивача передала гроші відповідачу. Наступного дня свідок скинув батьку позивача договір оренди, як той просив, проте батько позивача просив не поспішати та повідомив, що йому не вистачає 100000 доларів США, водночас під час переговорів вказував, що у них є повна сума. За словами свідка, він запропонував розстрочку, оскільки вони з відповідачем були зацікавлені в укладенні угоди.
Таким чином, факт отримання відповідачем коштів, знайшов своє підтвердження в процесі розгляду справи.
Суд звертає увагу на те, що особисто позивач, у судовому засіданні, яке мало місце 19.05.2025 надав суду для огляду оригінал розписки про отримання відповідачем грошових коштів. З урахуванням вищенаведених доказів, у своїй сукупності підтверджує факт належності переданих коштів саме позивачу.
Інших доказів, які б спростовували зазначені висновки суду, сторонами не надано, жодних клопотань про забезпечення доказів шляхом їх витребування, та /або інших клопотань на спростування позиції сторони позивача, в процесі розгляду справи заявлено не було.
Як убачається з позовної заяви та пояснень сторін, грошові кошти отримані відповідачем згідно розписки позивачу повернуті не були.
Враховуючи наведене, суд вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути суму грошових коштів у розмірі 20000 доларів США.
Інші наявні в матеріалах справи докази висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) 20 000 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 8 306 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.
Повний текст рішення складено 17.09.2025.
Суддя: Олексій ДИБА