17 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/5946/24 пров. № А/857/2136/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу представника адвоката Чопика Володимира Володимировича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.12.2024р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Чопика Володимира Володимировича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування відмови щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Дору Ю.Ю., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 05.12.2024р., м.Ужгород; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),-
11.09.2024р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Чопик В.В., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
визнати незаконним та скасувати протокол № 26 від 05.09.2024р. комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 з питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу в частині відмови в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до абз.9 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканцю АДРЕСА_1 ;
зобов'язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_4 з питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу повторно прийняти заяву про надання відстрочки ОСОБА_1 відповідно до акту про встановлення факту здійснення особою догляду від 18.07.2024р. з виправленими помилками в ньому та відповідними документами згідно постанови КМ України № 560 від 16.05.2024р. (а.с.1-2).
Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами справи (а.с.45-46).
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.12.2024р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.67-74 ).
Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив представник адвокат Чопик В.В., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (а.с.83-86).
Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не надав достатньої оцінки доказам по справі: наявність помилки, яку допустила комісія Виконавчого комітету Хустської міської ради щодо встановлення факту здійснення особою догляду від 18.06.2024р., де було вказано прізвище сестри « ОСОБА_2 », дану помилку було виправлено комісією, про що суду представлені відповідні докази.
Позивач надав акт про встановлення факту здійснення догляду за особою від 18.07.2024р., в подальшому йому було відмовлено у наданні відстрочки оскаржуваним протоколом; через 5 днів після відмови було подано заяву про виправлення описки у акті від 18.07.2024р., тобто, після прийняття оскаржуваного рішення відповідачем, хоча підставою для відмови у наданні відстрочки від мобілізації позивачу слугувало встановлення факту наявності інших осіб, які зобов'язані здійснювати догляд за своїми батьками. Однак, вказана помилка в рішенні комісії виконавчого комітету не дала можливості позивачу скористатися законним правом на відстрочку від призову.
Також наголошує на помилковості додаткових пояснень відповідача, скерованих до суду під час розгляду справи, ігнорування відповідачем вимог суду про витребування документів, що не отримали правової оцінки під час вирішення спору.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, 18.07.2024р. складено Акт про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) щодо ОСОБА_1 по догляду за матір'ю ОСОБА_3 (а.с.5-7).
Складанню вказаному акту передував висновок № 129/1 від 28.06.2024р. про наявність порушення функцій організму (а.с.14-15).
У подальшому 10.09.2024р. ОСОБА_1 подав заяву голові комісії Виконавчого комітету Хустської міської ради із встановлення факту здійснення особою догляду, у якій просив виправити помилку в Акті здійснення особою догляду від 18.07.2024р., а саме прізвище сестри із « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_4 » (а.с.10).
Доказів розгляду такої заяви суду не надано.
Протоколом № 26 від 05.09.2024р. комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 з питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу відмовлено в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до абз.9 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» ОСОБА_1 на підставі наявності інших осіб, які можуть здійснювати догляд, а саме наявність ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка згідно ст.ст.202-203 Сімейного кодексу України зобов'язана утримувати своїх батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, здійснення постійного догляду (а.с.63-67).
Із урахуванням викладеного слідує, що предметом розглядуваного спору є оскарження відмови ІНФОРМАЦІЯ_4 у наданні позивачу відстрочки від мобілізації на підставі абз.9 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Приймаючи рішення по справі та відмовляючи в задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час судового розгляду не встановлено наявності у ОСОБА_1 права на відстрочку від призову на військову службу по мобілізації на особливий період на підставі абз.9 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відтак ІНФОРМАЦІЯ_6 правомірно відмовлено позивачу в наданні такої відстрочки.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України № 2232-ХІІ від 25.03.1992р. «Про військовий обов'язок і військову службу» (надалі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до ч.ч.1 і 2 ст.2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Згідно із ч.9 ст.1 Закону № 2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;
призовники - особи, приписані до призовних дільниць;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Позивач ОСОБА_1 належить до категорії військовозобов'язаних в розумінні ч.9 ст.1 Закону № 2232-XII.
У статті 1 Закону України № 1932-XII від 06.12.1991р. «Про оборону України» (надалі - Закон № 1932-XII) визначено терміни «особливий період» і «воєнний стан».
Зокрема, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;
Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022р. «Про загальну мобілізацію» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.п.1, 17, 20 ч.1 ст.106 Конституції України оголошено та розпочато проведення загальної мобілізації, у тому числі на території Закарпатської обл.
Нормативно-правовим актом, який встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів, є Закон України № 3543-XII від 21.10.1993р. «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (надалі - Закон № 3543-XII).
Частина 1 Закону № 3543-XII встановлює, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Статтею 22 Закону № 3543-XII встановлені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Так, згідно абз.1 ч.1 вищевказаної статті громадяни зобов'язані, зокрема з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Під час мобілізації громадяни на виконання положень ч.3 ст.22 Закону № 3543-XII зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту) (ч.5 ст.22 Закону № 3543-XII).
Відповідно до п.п.1, 8, 9, 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затв. постановою КМ України № 154 від 23.02.2022р. (надалі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм.Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов'язків є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (надалі по тексту також - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (надалі по тексту також - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (надалі по тексту також - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, крім іншого: ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, крім іншого: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
З урахуванням викладеного, ІНФОРМАЦІЯ_6 як суб'єкт владних повноважень до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, після отримання від ОСОБА_1 заяви та документів, які підтверджують наявність підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, розглянув порушене позивачем питання, результати якого відображені у протоколі № 26 засідання комісії для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, при ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.64-66).
Статтею 23 Закону № 3543-XII передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Частина 1 вказаної статті визначає випадки, за яких не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані.
Зокрема, відповідно до п.9 ч.1 ст.23 Закону № 3543-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю (батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
Під час судового розгляду з'ясовано, що згідно із актом про встановлення факту здійснення догляду (постійного догляду) від 18.07.2024р. позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , яка потребує постійного догляду (а.с.5-6, 7).
Відповідно до висновку Комунального некомерційного підприємства «Лікувально-діагностичний центр» Хустської міської ради № 129/1 від 28.06.2024р. (форма № 080-4/о) стосовно ОСОБА_3 зазначено про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (а.с.14-15).
Із вказаних документів убачається, що у матері позивача ОСОБА_3 , є четверо дітей, а саме, позивач ОСОБА_1 , ОСОБА_6 (особа з інвалідністю 3-ї групи), ОСОБА_7 (особа з інвалідністю 1-ї групи), ОСОБА_5 (громадянка Республіки Італія) (а.с.8-9, 15-16).
В матеріалах справі відсутні докази на підтвердження доводів позивача щодо неможливості здійснення догляду, як обов'язку, передбаченого Сімейного кодексу України, донькою ОСОБА_5 за своєю матір'ю ОСОБА_3 (а.с.8, 11). Також наявність або відсутність громадянства іншої держави не позбавляє дітей обов'язку утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги згідно зі ст.202, 203 Сімейного кодексу України.
Таким чином, у ОСОБА_1 відсутнє право на відстрочку від призову на військову службу по мобілізації на особливий період, як особою, яка зайнята постійним доглядом за своєю матір'ю, яка потребує постійного догляду.
Окрім цього, факт подання заяви про виправлення описки в Акті від 18.07.2024р. після прийняття оскаржуваного рішення відповідачем не має значення для правильного вирішення розглядуваного спору, оскільки підставою для відмови у наданні відстрочки від мобілізації позивачу слугувало встановлення наявності інших осіб, які зобов'язані здійснювати догляд за своїми батьками, а саме сестри ОСОБА_5 .
У досліджуваному випадку суд не встановив наявності у ОСОБА_1 права на відстрочку від призову на військову службу по мобілізації на особливий період на підставі п.9 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відтак відповідач правомірно відмовив позивачу в наданні такої відстрочки.
Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені представником позивача в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача залишені без задоволення.
З огляду на результат апеляційного розгляду та відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ОСОБА_1 .
Приймаючи до уваги викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника адвоката Чопика Володимира Володимировича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.12.2024р. в адміністративній справі № 260/5946/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 17.09.2025р.