16 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/3587/24 пров. № А/857/25178/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року у справі №260/3587/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
суддя в 1-й інстанції - Ващилін Р. О.,
час ухвалення судового рішення - 06 вересня 2024 року,
місце ухвалення судового рішення - м. Ужгород,
дата складання повного тексту судового рішення - не зазначено,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Військової частини НОМЕР_3 , в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби із врахуванням щомісячного фіксованого розміру індексації; зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) вчинити дії щодо нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби із врахуванням щомісячного фіксованого розміру індексації, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону у відношенні до ОСОБА_1 щодо відмови нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби із врахуванням індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року №260/7617/23. Зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) вчинити дії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби із врахуванням індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року №260/7617/23, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню. В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначає про те, що спір з нарахування та виплати 25% одноразової допомоги між сторонами уже є вирішений. Індексація також враховувалася при цьому нарахуванні та виплаті. Позов попри зміну формулювання способу захисту порівняно з вищевказаною справою включає в себе весь об'єм вимог у справі №260/3821/22, а також добавляє до неї новий розмір індексації, жодних уточнень (звуження матеріально-правової вимоги) шляхом вказівки, що нарахування і виплата повинні бути здійснені тільки на індексацію, яку зобов'язано відповідача нарахувати за рішенням суду в позовних вимогах не має. Крім того покликається на пропуск строку звернення у суд з цим позовом. З урахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України, зокрема, у спірний період у складі НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - НОМЕР_2 прикордонний загін).
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 23 серпня 2022 року №592-ОС підполковника ОСОБА_1 , помічника начальника загону - начальника групи міжнародного співробітництва та прикордонно-представницької роботи, звільненого з військової служби у відставку наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23 серпня 2022 року №318-ОС, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 25 серпня 2022 року.
Відповідно до витягу із наказу від 23 серпня 2022 року №592-ОС вислуга років ОСОБА_1 станом на 25 серпня 2022 року становить: календарна - 21 рік 11 місяців 27 днів; пільгова - 01 рік 00 місяців 15 днів; загальна - 23 роки 00 місяців 12 днів.
У зв'язку з не проведенням повного розрахунку при звільненні, зокрема, не виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, ОСОБА_1 оскаржив таку бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону в судовому порядку.
Так, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року в справі №260/3821/22 зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні з військової служби.
На виконання вказаного судового рішення у березні 2023 року НОМЕР_2 прикордонний загін перерахував на рахунок ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в сумі 144576,18 грн.
У подальшому рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року в справі №260/7617/23 НОМЕР_2 прикордонний загін зобов'язано здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 25 серпня 2022 року, відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2024 року №44.
На виконання вказаного рішення суду ОСОБА_1 було виплачено індексацію грошового забезпечення за спірний період.
12 квітня 2024 року представник ОСОБА_1 надіслав на адресу НОМЕР_2 прикордонного загону адвокатський запит, в якому, серед іншого, просив повідомити про донарахування позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 25 місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби із врахуванням щомісячного фіксованого розміру індексації.
За результатами розгляду такого запиту листом НОМЕР_2 прикордонного загону №09/4810-24-Вих від 25 квітня 2024 року у задоволенні порушеного питання було відмовлено. При цьому, зазначено, що індексація не є складовою грошового забезпечення, яка включається для розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги при звільнення з врахуванням індексації його грошового забезпечення, ОСОБА_1 звернувся з цим адміністративним позовом у суд.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що бездіяльність відповідача щодо не врахування індексації грошового забезпечення до розміру одноразової грошової допомоги у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення є протиправною, а тому з метою належного захисту прав позивача зобов'язав Військову частину НОМЕР_3 здійснити перерахунок і виплату вищевказаної суми з урахуванням у її складі індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44. Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову допомоги при звільненні з урахуванням щомісячного фіксованого розміру індексації, то у задоволенні такої відмовлено, оскільки станом на день виникнення спірних правовідносин законодавство не містить поняття «фіксованої» суми індексації; крім того, судовим рішенням у справі №260/7617/23 не було зобов'язано відповідача нараховувати ОСОБА_1 фіксований розмір індексації.
Колегія суддів зазначає, що апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, тому з врахуванням ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Даючи правову оцінку висновку суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів вважає, що такий відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Ч.2 ст.19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з ч.5 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян, які знаходяться на службі в Збройних Силах України і інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, що встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, врегульовані Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон 2011-XII).
За змістом ст.1 вищезазначеного Закону соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Згідно з абз.2 ч.2 ст. 15 Закону №2011 військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
За змістом ч.4 ст.9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №1294 від 07 листопада 2007 року (далі - Постанова №1294, яка була чинною до 28 лютого 2018 року) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з п.1 Постанови №1294 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Крім того, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За змістом ст.1 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст.2 цього Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, суд зазначає, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №380/21619/21.
Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не просить провести індексацію одноразової грошової допомоги у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення, а просить врахувати індексацію грошового забезпечення при обрахунку зазначених виплат.
При цьому, питання нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення вирішено рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року у справі 260/7617/23, а саме: зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 25 серпня 2022 року, відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2024 року №44, тобто, питання індексації грошового забезпечення позивача вирішено рішенням суду, що набрало законної сили.
Сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 на виконання судового рушення у справі №260/3821/22 виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні з військової служби у розмірі 144576,18 грн.
При цьому, колегія суддів не приймає до уваги покликання апелянта на те, що спір з нарахування та виплати 25% одноразової допомоги між сторонами уже є вирішений та індексація враховувалася при цьому нарахуванні та виплаті, оскільки будь-яких доказів на підтвердження включення індексації при виплаті вищевказаної одноразової допомоги відповідачем не подано, а судом таких не здобуто.
Крім того, Порядком №44 передбачена щомісячна грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби.
Відповідно до абз.1 п.2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Згідно з п.4 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Колегія суддів зазначає, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що бездіяльність відповідача щодо не врахування індексації грошового забезпечення до розміру одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби є протиправною та з метою належного захисту прав позивача правильно зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату вищевказаної суми з урахуванням у її складі індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Колегія суддів зазначає, що при задоволенні позовних вимог у резолютивній частині судового рішення необхідно зазначити про необхідність нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум, разом з тим, колегія суддів не вбачає підстав для зміни рішення суду першої інстанції у цій частині.
Щодо доводів апелянта про пропуск строку звернення у суд, то колегія суддів, враховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такий позивачем не пропущено.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем/відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог у частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 304, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року у справі №260/3587/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді С. М. Кузьмич
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 16 вересня 2025 року.