16 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/4208/24 пров. № А/857/25721/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року у справі №260/4208/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити певні дії, -
суддя в 1-й інстанції - Дору Ю. Ю.,
дата ухвалення рішення - 02 вересня 2024 року,
місце ухвалення рішення - м. Ужгород,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо відмови їй у зарахуванні при призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" період відбування покарання у вигляді виправних робіт з 21 лютого 1986 року по 08 вересня 1987 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату їй пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із урахуванням періоду відбування покарання у вигляді виправних робіт з 21 лютого 1986 року по 08 вересня 1987 року.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що на час вирішення питання про обчислення загального страхового стажу ч.3 ст.42 КВК України передбачає можливість включення до загального страхового стажу роботи періоду відбування покарання у виді виправних робіт, період з 21 лютого 1986 року по 08 вересня 1987 року повинен бути зарахований до її загального страхового стажу. На думку апелянта, вона має право призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із урахуванням у страховий стаж відбування покарання у виді виправних робіт з 21 лютого 1986 року по 08 вересня 1987 року. Покликається на практику суду касаційної інстанції. З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Відзив на апеляційну скаргу відповідачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області (з дислокацією м.Волноваха) як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-VI “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058) з 09 березня 2024 року.
ОСОБА_1 звернулась до Пенсійного фонду України із заявою №305 від 08 лютого 2024 року про призначення пенсії згідно з Законом №1058. Після реєстрації звернення обробка заяви пройшла за принципом екстериторіальності (відповідно до пп.2 п.4.2 Постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 «Після реєстрації та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію …»). Тобто за принципом екстериторіальності заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.
При опрацюванні пенсійної справи спеціалістом єдиної черги Головного управління Пенсійного фонду України Одеської області до страхового стажу роботи ОСОБА_1 зараховано період відбування покарання у вигляді виправних робіт з 21 лютого 1986 по 08 вересня 1987 рік на підставі трудової книжки серії НОМЕР_2 (запис №12 з приміткою).
Для упередження переплати страховий стаж ОСОБА_1 переглянуто спеціалістом Головного управління Пенсійного фонду Донецької області та відкориговано відповідно до норм чинного законодавства.
Як вбачається із записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 12 квітня 1982 року у період з 21 лютого 1986 року по 08 вересня 1987 року відбувала покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі. Час відбування покарання в загальний трудовий стаж не зараховується. Наказ №116/п від 12.06.1987 року.
Не погоджуючись із діями відповідача щодо не зарахування спірного періоду позивач звернулася у суд з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для зарахування періоду відбування покарання у вигляді виправних робіт з 21 лютого 1986 року по 08 вересня 1987 року до загального трудового стажу позивачки, оскільки останньою не надано суду рішення суду про встановлення обставин сумлінної роботи і зразкової поведінки в період відбування виправних робіт без позбавлення волі та зарахування вказаного періоду в загальний трудовий стаж особи, яка відбула покарання, а тому відповідач, відмовляючи у зарахуванні до її загального страхового стажу періоду відбування покарання у виді виправних робіт за місцем роботи з 21 лютого 1986 року по 08 вересня 1987 року, діяв на підставі та у спосіб, що визначений законом.
Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05 листопада 1991 (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09 липня 2003 (далі - Закон №1058-IV).
За змістом ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-IV) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ч.3 ст.4 Закону №1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг визначено статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з ч.4 ст.24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За змістом п.а ч.3 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає соціальному страхуванню відповідно до видів соціального страхування, тобто той період, за який сплачувались страхові внески до Пенсійного фонду України.
Поняття «страхового стажу» було введено Законом №1058, який набув чинності з 1 січня 2004 року.
Трудовий стаж, набутий до 01 січня 2004 року, використовується для нарахування пенсії та інших соціальних виплат так само як і страховий (фактично прирівняний до страхового).
Відповідно до ст.55 Виправно-трудового Кодексу України (яка була чинна на час відбуття позивачем покарання) для осіб, які відбувають покарання у виправно-трудових колоніях і тюрмах, встановлюється восьмигодинний робочий день. Час початку і закінчення роботи (зміни) встановлюється Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ. Засудженим надається щотижня один день відпочинку. На деяких видах робіт, де за умовами виробництва не може бути додержано встановленої для засуджених щоденної або щотижневої тривалості робочого часу, відповідно до законодавства про працю допускається підсумований облік робочого часу з тим, щоб середня тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала восьми годин на день. Тривалість робочого дня засуджених, які відбувають покарання у виховно-трудових колоніях, а також надання їм щотижневих днів відпочинку встановлюються на загальних підставах відповідно до законодавства про працю. В порядку, передбаченому законодавством про працю, засуджені вільняються від роботи в святкові дні. Особи, позбавлені волі, права на відпустку в період відбування покарання не мають. Час роботи засуджених у період відбування ними покарання у вигляді позбавлення волі до трудового стажу не зараховується, крім випадків, спеціально передбачених у законі.
Положеннями ст.ст. 94, 95 Виправно-трудового кодексу України, якими регулювався порядок і умови виконання покарання у виді виправних робіт та які були чинні у період відбування позивачем виправних робіт, визначалось, що особа, засуджена до виправних робіт за місцем роботи, залишається працювати на підприємстві, в установі або в організації, де вона працювала до засудження на тій же посаді або роботі, крім випадків, передбачених частиною першою статті 30 Кримінального кодексу України.
За змістом ст.103 Виправно-трудового Кодексу України (яка була чинна на час відбуття позивачем покарання) час відбування виправних робіт без позбавлення волі до загального і безперервного трудового стажу засудженого не зараховується, про що робиться запис у його трудовій книжці.
При умові сумлінної роботи і зразкової поведінки в період відбування виправних робіт без позбавлення волі цей час може бути включений в загальний трудовий стаж особи, яка відбула покарання, на підставі рішення суду в порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством України.
Згідно з ч.3 ст.42 Кримінально-виконавчого кодексу України (у редакції, чинній з 01 січня 2004 року) час відбування засудженим покарання у виді виправних робіт зараховується в загальний стаж роботи.
Стаття 8 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачає, що засуджені мають право на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання пенсій відповідно до законів України.
Отже, станом на час відбування покарання позивачкою у виді виправних робіт було визначено, що час відбування виправних робіт без позбавлення волі до загального і безперервного трудового стажу засудженого не зараховується, про що робиться запис у його трудовій книжці.
Водночас, при умові сумлінної роботи і зразкової поведінки в період відбування виправних робіт без позбавлення волі, такий стаж міг бути зарахований позивачці на підставі відповідного рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з 21 лютого 1986 року по 08 вересня 1987 року відбувала покарання у виді виправних робіт без позбавлення волі, що підтверджується записом у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 12 квітня 1982 року, де зазначено наступне: «Отбывала наказание в виде исправительных работ без лишения свободы, ст 44 Основ исправительно-трудового законодательства Союза СССР и союзных республик. Время отбывания наказания в общий и трудовой стаж не засчитывается » (а.с.55).
Разом з тим, відповідно до Прикінцевих положень статті 42 Кримінально-виконавчого кодексу України, з набранням чинності цим Кодексом втрачає чинність Виправно-трудовий кодекс України; закони України та інші нормативно-правові акти до приведення у відповідність із цим Кодексом застосовуються у частині, що не суперечить цьому Кодексу.
За змістом ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують чи відміняють відповідальність особи.
Згідно зі ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Колегія суддів зазначає, що в даному випадку спірні правовідносини, пов'язані із визначенням страхового стажу ОСОБА_1 виникли з моменту її звернення до управління ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком, а тому при їх вирішенні необхідно застосовувати положення частини 3 статті 42 Кримінально-виконавчого кодексу України, яка передбачає, що час відбування засудженим покарання у виді виправних робіт зараховується в загальний стаж роботи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 червня 2019 року у справі №448/1691/16-а, від 30 січня 2018 року у справі № 211/1432/17(2-а/211/103/17) та в силу ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зарахування до загального страхового стажу позивача періоду її роботи з 21 лютого 1986 року по 08 вересня 1987 року.
Доводи апеляційної скарги є підставними та обґрунтованими, такі знайшли своє підтвердження під час розгляду справи та спростовують висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення.
Враховуючи те, що по суті розгляду вказаної справи позовні вимоги позивача задоволено частково, то відповідно до ст.139 КАС України із відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню судовий збір на суму 1211,20 грн за подання позовної заяви та 1816,80 грн за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року у справі №260/4208/24 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 при призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" період відбування покарання у виді виправних робіт з 21 лютого 1986 року по 08 вересня 1987 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із урахуванням періоду відбування покарання у виді виправних робіт з 21 лютого 1986 року по 08 вересня 1987 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 копійок за подання позовної заяви та 1816,80 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн 80 копійок за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді С. М. Кузьмич
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 16 вересня 2025 року.