Справа № 755/17406/25
№ 1-кс/755/3461/25
"12" вересня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
слідчого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника
в режимі відеоконференцзв'язку) ОСОБА_4 ,
підозрюваного ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні клопотання слідчої СВ Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Києва, українцю, громадянину України, перебуваючому у цивільному шлюбі, із середньо-спеціальною освітою, військовослужбовцю військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, солдату, робітнику підсобного 3 відділення інженерної розвідки 1 взводу інженерної розвідки інженерно-саперної роти військової частини НОМЕР_1 , зареєстрованому та проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимому, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024170030001354 від 08.05.2024 року, за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
Слідча Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_6 звернулася до суду з клопотанням про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_5 .
Клопотання погоджено з прокурором Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 .
Клопотання мотивоване тим, що слідчим відділом Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві за процесуального керівництва прокурорів Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, здійснюється досудове розслідування в об'єднаному кримінальному провадженні № 62024170030001354 від 08.05.2024 року за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що вимогами ст. ст. 17, 65, 68 Конституції України визначено, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
Положення ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 17 Закону України «Про оборону України» визначають, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому, продовжено та який діє до теперішнього часу.
Згідно із ч. 6 ст. 2, п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Відповідно до Наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03.11.2022 року, відповідно до мобілізаційної Директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 24.02.2022 року № 32/321/501/13т, Указу Президента України від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», з набранням чинності Указу Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», ОСОБА_5 призвано на військову службу під час мобілізації.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 04.11.2022 № 10, військовослужбовця, який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_3 , солдата ОСОБА_5 зараховано до списків військової частини НОМЕР_2 та призначено на посаду стрільця-санітара 2 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 7 аеромобільної роти 3 аеромобільного батальйону.
Відповідно до Наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 07.12.2023 року № 352 (по стройовій частині), вважати таким, що вибув з району відновлення боєздатності військової частини НОМЕР_2 до пункту постійної дислокації в АДРЕСА_2 , солдата ОСОБА_5 , який знаходиться в розпорядженні військової частини НОМЕР_2 .
Будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, солдат ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 11, 16, 123, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, додержуватися військової дисципліни, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг завдань, доручених йому за посадою, не допускати негідних вчинків, у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира, а після повернення доповідати йому про прибуття.
Під час дії воєнного стану, солдату ОСОБА_5 інкримінується вчинення кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби, за наступних обставин.
Так, військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 солдат ОСОБА_5 , у порушення вимог ст. ст. 17, 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 123, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від проходження військової служби, без поважних причин та без дозволу відповідних командирів (начальників), в умовах воєнного стану, 08.12.2023 року, у точно не встановлений у ході досудового розслідування час, не прибув з району відновлення боєздатності м. Житомир до пункту постійної дислокації ВЧ НОМЕР_2 АДРЕСА_2 та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з проходженням військової служби.
18 грудня 2023 року солдат ОСОБА_5 , побоюючись кримінальної відповідальності, добровільно та із власної ініціативи, прибув до пункту постійної дислокації військової частини в АДРЕСА_2 та заявив про себе.
Окрім того, відповідно до Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 253 від 29.12.2023 року, солдата ОСОБА_5 , який прибув з військової частини НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 , призначеного на підставі Наказу командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України від 07.12.2023 року № 208-РС, призначено на посаду робітника підсобного 3 відділення інженерної розвідки 1 взводу інженерної розвідки інженерно-саперної роти військової частини НОМЕР_1 .
У подальшому, на підставі Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 48 від 17.02.2024 року, ОСОБА_5 , робітника підсобного 3 відділення інженерної розвідки 1 взводу інженерної розвідки інженерно-саперної роти військової частини НОМЕР_1 вважати таким, що вибув у відрядження до НАСВ (м. Львів) з метою проходження курсу підготовки бойових медиків (ТССС-СМС) на території Республіки Польща.
Будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, солдат ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 11, 16, 123, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, додержуватися військової дисципліни, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг завдань, доручених йому за посадою, не допускати негідних вчинків, у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира, а після повернення доповідати йому про прибуття.
Зокрема, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_5 , у порушення вимог ст. ст. 17, 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 123, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від проходження військової служби, без поважних причин та без дозволу відповідних командирів (начальників), в умовах воєнного стану, 14.03.2024 року, у точно не встановлений у ході досудового розслідування час, не прибув після проходження курсу підготовки бойових медиків (ТССС-СМС) на території Республіки Польща до місця розташування ВЧ НОМЕР_1 АДРЕСА_3 та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з проходженням військової служби.
У подальшому, 10.09.2025 року, об 11 годині 40 хвилин, ОСОБА_5 був затриманий працівниками поліції Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві за адресою: м. Київ, вул. Каунаська 14/1.
Таким чином, ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у нез'явленні військовослужбовцем вчасно на службу, без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану, тобто, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
11 вересня 2025 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
Доказами, що дають підстави підозрювати ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, є: матеріали службового розслідування, проведеного за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_2 солдатом ОСОБА_5 ; протокол допиту свідка ОСОБА_7 від 03.08.2025 року; протокол допиту свідка ОСОБА_8 від 03.08.2025 року; матеріали службового розслідування, проведеного за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_5 ; протокол затримання ОСОБА_5 в порядку ч. 1 ст. 208 КПК України від 10.09.2025 року; протоколом допиту підозрюваного ОСОБА_5 від 10.09.2025 року та інші матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.
На даний час, є необхідність у застосуванні запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_5 , оскільки є достатньо підстав вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, санкція за який передбачає покарання виключно у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років та той факт, що останній відсутній на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 до теперішнього часу, існує ризик вважати, що з метою уникнення від кримінальної відповідальності може переховуватися від органу досудового розслідування та суду, що повністю підтверджує наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України; перебуваючи на волі, ОСОБА_5 з метою уникнення кримінальної відповідальності, може здійснювати вплив на свідків, які надали викривальні показання щодо причин та факту його незаконної відсутності під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 та у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджує наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні, відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України. Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом; ОСОБА_5 підозрюється у нез'явлення військовослужбовцем вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є для нього стримуючим фактором, який позбавляє можливості продовжити вчинення кримінального правопорушення.
З огляду на кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 , його особу та інші обставини, існують ризики, що він буде продовжувати переховуватись від органів досудового розслідування та суду, продовжить вчиняти кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, у якому підозрюється, незаконно перебуваючи як військовослужбовець за межами місця несення служби, може вчиняти інші кримінальні правопорушення та незаконно вливати на свідків.
У разі застосування до ОСОБА_5 більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, орган досудового розслідування не зможе в повній мірі забезпечити виконання завдань кримінального провадження та не матиме можливості запобігти впливу на свідків по справі з метою уникнення кримінальної відповідальності, перешкоджанню виконанню процесуальних рішень шляхом неявки для проведення слідчих дій по справі.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» № 1932-XII від 06.12.1991 року та ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VIII від 12.05.2015 року, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ (зі змінами), в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року, який діє до цього часу.
Відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Згідно з абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Наведені обставини, обґрунтованість підозри, характер і тяжкість злочину вказують на те, що менш суворі запобіжні заходи не достатні для запобігання вищевказаним ризикам.
У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав у повному обсязі та прохав його задовольнити з підстав, викладених у ньому, зазначивши, що ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, останній, перший раз залишивши військову частину, повернувся самостійно, однак, у подальшому, повторно залишив місце несення служби та в подальшому, був затриманий працівниками поліції, що вказує на ризик його переховування від органу досудового розслідування та суду, зокрема, може впливати на свідків, з якими разом перебував на військовій службі та має з ними дружні стосунки. Зокрема, кримінальне правопорушення було припинено працівниками поліції, тому, у разі застосування менш суворого запобіжного заходу, ОСОБА_5 може продовжити свою протиправну діяльність, у зв'язку з чим, прохав клопотання задовольнити , застосувавши до останнього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.
Захисник ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечив проти застосування до підозрюваного ОСОБА_5 , оскільки такий запобіжний захід є занадто суворий, його підзахисний не є особою суспільно-небезпечною, ризики, на які посилається прокурор є формальними, перебуваючи під домашнім арештом, його підзахисний не буде впливати на свідків, зокрема, має міцні соціальні зв'язки, раніше не притягувався, а ні до кримінальної, а ні до адміністративної відповідальності, позитивно характеризується, має постійне місце проживання, тому, прохав застосувати до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Підозрюваний ОСОБА_5 підтримав думку свого захисника.
Дослідивши матеріали клопотання, заслухавши думку прокурора, захисника та підозрюваного, слідчий суддя вважає, що клопотання є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ст. 29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а згідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно зі ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
У частині 2 статті 177 КПК України визначено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог статті 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
За правилами ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Статтею 184 КПК України визначено, що клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подається до місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, і повинно містити: 1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа; 2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 4) посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу; 5) виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 6) обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів; 7) обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 цього Кодексу.
Копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання. До клопотання додаються: 1) копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання; 2) перелік свідків, яких слідчий, прокурор вважає за необхідне допитати під час судового розгляду щодо запобіжного заходу; 3) підтвердження того, що підозрюваному, обвинуваченому надані копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу. Застосування запобіжного заходу до кожної особи потребує внесення окремого клопотання.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Частиною 5 статті 9 КПК України визначено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ч. 5 ст. 193 КПК України, будь-які твердження чи заяви підозрюваного, обвинуваченого, зроблені під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, не можуть бути використані на доведення його винуватості у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується, або у будь-якому іншому правопорушенні.
Відповідно до ст. 198 КПК України, висловлені в ухвалі слідчого судді, суду за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу висновки щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, обвинувачення, не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду або для слідчого чи прокурора під час цього або іншого кримінального проваджень.
Судом було встановлено, що 08.05.2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024170030001354 були внесені відомості про скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Клопотання слідчого погоджене із прокурором Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 , оформлене відповідно до вимог ст. 184 Кримінального процесуального кодексу України. До матеріалів клопотання додані копії документів, якими слідча обґрунтовує доводи клопотання та якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу. Таким чином, слідчою виконані вимоги ч. 3 ст. 184 КПК України.
10 вересня 2025 року ОСОБА_5 затримано у порядку ст. 208 КПК України за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
11 вересня 2025 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
У судовому засіданні, на думку слідчого судді, встановлена наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, наявними доказами, а саме: рапортами працівників поліції; актами службового розслідування від січня 2024 року та 13.04.2024 року; витягом з наказу № 3370 від 14.12.2023 року; рапортом командира 3 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_2 від 08.12.2023 року; витягом з наказу № 354 від 09.12.2023 року; письмовими поясненням ОСОБА_5 від 18.12.2023 року; письмовими поясненням свідків від 18.12.2023 року; наказом № 22\НОД від 09.01.2024 року про результати службового розслідування за фактом нез'явлення до місця служби солдатом ОСОБА_5 ; рапортом тимчасово виконуючого обов'язки командира 1 інженерно-саперної роти військової частини НОМЕР_1 від 16.03.2024 року; витягом з наказу № 76 від 16.03.2024 року; протоколами допиту свідків від 03.08.2025 року та іншими долученими до клопотання матеріалами в їх сукупності.
Так, слідчий суддя зазначає, що стандарт доказування «обґрунтована підозра» передбачає існування фактів чи інформації, які б переконали об'єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення (п. 32 рішення ЄСПЛ у справі Fox, Campbell and Hartley v. theUnitedKingdom, п. 175 рішення ЄСПЛ у справі Нечипорук і Йонкало проти України, п. 161 рішення ЄСПЛ у справі SelahattinDemirtaє v. Turkey, п. 88 рішення ЄСПЛ у справі IlgarMammadov v. Azerbaijan, п. 51 рішення ЄСПЛ у справі Erdagoz v. Turkey).
Відтак, враховуючи наявні у слідчого судді матеріали, якими обґрунтовується подане клопотання, з огляду на вищенаведену практику ЄСПЛ, слідчий суддя приходить до переконання про існування в рамках даного кримінального провадження обґрунтованої підозри за фактом можливого вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення.
Щодо наведених у клопотанні слідчим та прокурором у судовому засіданні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, то слідчий суддя з ними погоджується, виходячи з наступного.
Підозрюваний ОСОБА_5 , у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обґрунтовано підозрюється (ч.5 ст.407 КК України), загрожує кримінальна відповідальність у виді позбавлення волі строком від п'яти до десяти років, у зв'язку з цим, останній обґрунтовано може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення покарання, зокрема, впливати на свідків.
При цьому, слідчий суддя враховує позицію Європейського суду з прав людини, згідно якої, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, а також, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства з боку особи, яка обвинувачується у вчиненні протиправного діяння. Також, ЄСПЛ з прав людини в рішенні викладеному у справі «Ілійков проти Болгарії», зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Слідчий суддя також вважає обґрунтованим те, що ОСОБА_5 може продовжити вчинення злочину, оскільки останній, будучи військовослужбовцем, не прибув до місця несення служби та проводив час, не пов'язуючи його з проходженням військової служби, поки не був затриманий працівниками Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві.
Отже, прокурором та слідчим під час розгляду клопотання доведено слідчому судді, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, існують.
При цьому, на цій стадії кримінального провадження не потрібно доводити реальне та фактичне існування ризиків, оскільки мета саме запобігти їм, а не констатувати.
Оскільки підозрюваний ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, то в силу ч. 8 ст.176 КПК України, не потребує доведення прокурором, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, як те передбачено ч. 1 ст. 183 КПК України, оскільки в даному випадку, можливе застосування лише запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Зокрема, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260,261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Крім того, стороною захисту у судовому засіданні питання щодо визначення розміру застави підозрюваному ОСОБА_5 взагалі не ставилося.
Таким чином, з урахування вищенаведеного, слідчий суддя не вбачає підстав для визначення розміру застави підозрюваному ОСОБА_5 .
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 110, 183, 176-178, 186, 191, 193-196, 372, 376 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання слідчої СВ Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_5 - задовольнити.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, строком на 60 днів, тобто до 08 листопада 2025 року, без визначення розміру застави.
Ухвала слідчого судді щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя: