Справа №:755/12185/24
Провадження №: 2/755/4149/25
(часткове)
"12" вересня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді - Марфіної Н.В.,
за участі секретаря - Мовчан А.С.,
розглянувши у підготовчому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та поділ майна, -
В провадженні Дніпровського районного суду м. Києва знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та поділ майна.
У своєму позові позивачка, зокрема, просить розірвати укладений 05.06.2019 року шлюб між нею та відповідачем і визначити місце проживання спільної дитини сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи наведені позовні вимоги позивачка посилається на те, що 05.06.2019 року між сторонами у справі був зареєстрований шлюб. Від шлюбу сторони мають спільну малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Подружжя проживало разом до березня 2024 року, після чого проживання однією сім'єю фактично припинене через непорозуміння між подружжям, відсутність спільних інтересів, наявності різних поглядів на життя, відсутності взаєморозуміння. Почуття любові та поваги один до одного втрачено, спільне господарство не ведеться, шлюбні стосунки не підтримуються, спроби примиритись результату не дали, фактично шлюб остаточно припинив своє існування. Дитина сторін проживає разом з позивачкою за адресою: АДРЕСА_1 , де створено всі належні умови для проживання, виховання та розвитку дитини. Дитина відвідує садок, облікована в медичних установах, позивачка постійно слідкує за станом здоров'я дитини, її розвитком, виховує та піклується про дитину. Позивачка має психологічний контакт з дитиною, між матір'ю та сином наявна прив'язаність. Батько дитини останні два роки проживає в Туреччині і повертатись до України не планує, а позивачка має можливість приділяти дитині достатньо часту та уваги. Позивачка має задовільний стан здоров'я, що дозволяє їй опікуватись своєю дитиною.
У матеріалах справи наявні клопотання представників сторін про розгляд справи без їх участі, крім того, від представника відповідача надійшла заява про те, що відповідач визнає вимоги позивачки про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини і не заперечує проти ухвалення судом рішення про задоволення вказаних позовних вимог.
Представник третьої особи в підготовче засідання не з'явився.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
За змістом ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Частиною 3 ст. 259 ЦПК України визначено, що якщо в одному провадженні об'єднані кілька взаємопов'язаних самостійних вимог, суд може ухвалити щодо будь-якої вимоги часткове рішення та продовжити провадження в частині невирішених вимог. Якщо за вимогами, об'єднаними в одне провадження, відповідачем є одна особа, ухвалення часткового рішення не допускається у разі обґрунтованих заперечень з боку відповідача.
Ураховуючи, що відповідач визнає позовні вимоги в частині розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, суд вважає за необхідне ухвалити в підготовчому засіданні часткове рішення щодо вимог про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини і продовжити провадження в частині невирішених вимог щодо поділу майна подружжя.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі письмові докази кожен окремо та в їх взаємозв'язку і сукупності, повно, об'єктивно та всебічно встановивши обставини справи приходить до висновку про те, що позовні вимоги про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини підлягають до задоволення, з огляду на наступне.
Як убачається з матеріалів справи, 05.06.2019 року позивачка та відповідач зареєстрували шлюб (Т. 1, а.с. 11).
Від шлюбу сторони мають спільну малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Т. 1, а.с. 16).
Убачається, що позивачка є власницею квартири АДРЕСА_2 (Т. 1, а.с. 19).
Позивачка має задовільний стан здоров'я, а відповідно до акту обстеження умов проживання №81 від 05.06.2024 року, дитина сторін проживає із матір'ю у вказаній вище квартирі, де створені належні умови для проживання та розвитку дитини (Т. 1, а.с. 23-24).
Відповідно до положень ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Згідно висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 21.03.2025 року, комісією встановлено, що батьки дитини перебувають в зареєстрованому шлюбі, хоча шлюбні відносини припинені ще в березні 2024 року. На теперішній час в суді розглядається питання про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини. Від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після припинення шлюбних відносин малолітній ОСОБА_4 постійно проживає з матір'ю, яка самостійно займається його вихованням та утриманням. Родина мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , де спеціалістом служби у справах дітей проведене обстеження умов проживання. В квартирі чисто, прибрано, наявні всі необхідні меблі, речі побуту та вжитку, створено всі належні умови для проживання та гармонійного розвитку дитини. Мати дитини має дохід, власне житло та можливість створити всі умови для фізичного, духовного та розумового розвитку сина. Батько дитини зареєстрований за іншою адресою та не був присутнім на засіданні комісії, але надіслав заяву в якій зазначив, що він не заперечує аби син надалі проживав з матір'ю. Орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_1 (Т. 4, а.с. 25-26).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно положення частини 2 статті 36 та статті 51 СК України, шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.
За правилом ч. 2 ст. 104 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Згідно ст. 112 СК України, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Частинами 3, 4 ст. 56 СК України визначено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Позивач вказує, що шлюбні відносини припинені, спільне господарство не ведеться, подружжя разом не проживає.
Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, який ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. За таких обставин, коли обов'язки дружини та чоловіка зі спільного піклування про побудову сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги припинені, подальше збереження шлюбу є не можливим.
Згідно з ст. ст. 21, 24 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Суд дійшов висновку, що причини, з яких позивач наполягає на розірванні шлюбу, а відповідач підтримує вимоги про розірвання шлюбу, є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливим, оскільки сторони не підтримують сімейно-шлюбних стосунків і поновлювати сімейно-шлюбні відносини наміру не мають. За таких умов подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін та моральним засадам суспільства.
Стосовно вимог про визначення місяця проживання дитини, суд дійшов наступного висновку.
Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч.ч. 2 та 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 161 СК України можна дійти висновку, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до положень ст. 7 СК України, сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. Жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установленими Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Статтею 8 СК України передбачено, що якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Згідно ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства (ст. 9 СК України).
За змістом ст. 13 СК України, частиною національного сімейного законодавства України є міжнародні договори, що регулюють сімейні відносини, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо в міжнародному договорі України, укладеному в установленому порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом сімейного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Згідно ст.ст. 3, 4 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів для здійснення прав, визнаних у цій Конвенції.
Відповідно до положень ст. 18 СК України, кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: 1) встановлення правовідношення; 2) примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку; 3) припинення правовідношення, а також його анулювання; 4) припинення дій, які порушують сімейні права; 5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права; 6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором; 7) зміна правовідношення; 8) визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу (ст. 141 СК України).
Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини (ст. 160 СК України).
Згідно ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У рішенні від 30 червня 2020 року в справі "Ілля Ляпін проти Росії" (заява N 70879/11) ЄСПЛ зауважив про те, що в інтересах дитини також забезпечити її розвиток у здоровому навколишньому середовищі, і батьки не можуть мати права відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вживати таких заходів, які б могли завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини. Найкращі інтереси дитини можуть, в залежності від їх характеру і серйозності, превалювати над інтересами батьків.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачкою в повній мірі створено для дитини належні умови для виховання та розвитку хлопчика: позивачка має у власності нерухоме житлове приміщення, яке належним чином облаштоване, в тому числі і для проживання, розвитку та виховання дитини; отримує дохід; має задовільний стан здоров'я.
Визначаючи місце проживання дитини суд ураховує відповідний висновок органу опіки та піклування, малолітній вік дитини, той факт, що дитина фактично проживає з позивачкою, бере до уваги інтереси дитини в умовах роздільного проживання батьків, а також враховує, що відповідач визнає позов щодо проживання дитини з матір'ю.
Будь-яких даних, які б перешкоджали визначенню місця проживання дитини разом з її матір'ю судом не встановлено і учасниками справи не доводилось.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 49, 76-82, 89, 200, 206, 258-261, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, ст. 29 ЦК України, ст.ст. 3, 7, 8, 9, 13, 18, 21, 24, 36, 51, 56, 104, 105, 112, 141, 160, 161 СК України, Законом України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 року, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та поділ майна, в частині вимог про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задовольнити.
Шлюб укладений між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 05.06.2019 року Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис №1140 - розірвати.
Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з його матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Продовжити провадження в частині невирішених вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення/складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складений 12.09.2025 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (м. Київ, вул. Харківське шосе, 4а, код ЄДРПОУ 37397237).
Суддя -