Справа №:755/7085/25
Провадження №: 2/755/6644/25
(заочне)
"15" вересня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Гончарука В.П., з секретарем Оніщуком Р.О., розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -
Позивач, звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі однієї третини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину від всіх видів заробітку щомісячно до досягнення дітьми повноліття.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 20 січня 2007 року між ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 було укладено шлюб, зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області, відповідно до якого нам було видано Свідоцтво про шлюб на бланку Серія НОМЕР_1 , про що 20 січня 2007 року було зроблено відповідний актовий запис за №17. З того часу позивач з дружиною почали проживати спільно, однією родиною.
Від цього шлюбу у сторін народилось двоє дітей ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Починаючи з 2007 року наша родина проживала у квартирі в місті Бровари Київської області разом з матір'ю дружини, а потім, після придбання свого житла (у 2017-му), переїхали в АДРЕСА_1 . У 2010 році, ОСОБА_1 повернувся в Україну і відкрив ФОП як програміст, а до того був науковцем (маю науковий ступінь PhD з фізіології від університету Гронінгену у Голландії). З 2014-го, ОСОБА_1 почав виключно працювати віддалено з іноземними (американськими та англійськими) компаніями. З березня 2021 року і дотепер позивач працює по контракту з місячною зарплатою, яка дозволяє утримувати родину, подалі від обстрілів і не потребуючи допомоги держави.
Сімейний бюджет десь на 95 % складався з доходу позивача допоки тоді ще жінка, ОСОБА_2 , не залишила, наприкінці 2022 року, свою позицію викладача в Київському Медичному Університеті. Квартира була придбана і доведена до придатного до життя стану цілком на заощадження позтвача. На кошти позивача також було проведено два ремонти у квартирі тещі в м. Бровари.
Майже кожного року після 2014-го всією родиною проводили декілька тижнів в Грузії. До літа 2022 року позивач мав підстави вважати наше подружжя якщо не взірцевим, то благополучним. З початком війни (російського вторгнення) ми евакуювалися до міста Чернівці, де залишалися два місяці. Влітку 2022 ми провели п'ять тижнів в Закарпатській області. Саме там позивач вперше від жінки почув, що вона «не хоче жити».
Наприкінці серпня 2022 року всією родиною повернулися до Києва, де його на той час ще дружина - ОСОБА_2 зробила три спроби самогубства, одна з яких сталася у присутності доньки (квартира на 29-му поверсі). В щирості намірів позивач зараз має великі сумніви, але тоді мав реагувати на них як на справжні. Проте спроби позивача пояснити їй, що самогубство це дуже погано, мали частковий успіх, і три тижні у вересні 2022 року вона провела під наглядом у міській психоневрологічній лікарні № 2, після чого позивач вивіз всю родину у Хустський район Закарпатської області, подалі від балконів та скупчень людей. Її одного разу консультував психолог, але кооперації з боку жінки позивач не бачив.
У жовтні 2022 року сторони були змушені повернутись до Києва аби забрати до себе 86-річну мати позивача, що ми її врешті вмовили евакуюватися до нас. Ця обставина дещо відтермінувала плани дружини позивача щось зробити зі своїм життям.
Коли у жовтні 2022 року почалися серйозні обстріли, сторони знову виїхали з Києва до Закарпатської області, до тих самих людей у с. Синевир, залишивши матір позивача у нашій квартирі під наглядом знайомої і сусідів. Мама позивача згодом повернулася до Харкова і померла там у жовтні 2023 року.
Відповідач тим часом поступово деградувала і навесні 2023 року її стан був такий, що вона потребувала нагадування прийняти душ. Роль партнера у подружжі вона перестала виконувати і коли, у квітні 2023-го, позивач знайшов не менш ніж десять порожніх пляшок закарпатського коньяку, позивач придбав їй квиток до Києва. Позивач сподівався, що нагляд за квартирою дасть їй відчуття місії і відповідальності, відсутність якої могло бути причиною її кризи. Також позивач сподівався і очікував, що згодом вона приведе себе до ладу і повернеться в сім'ю. Сторони підтримували стосунки, по телефону і в чаті, до жовтня 2023-го, до моменту коли позивачу стало відомо, що вона вже деякий час шукає поціновувачів на її тіло і, найкритичніше, надсилала фотографії своєї доньки, тобто ОСОБА_3 , одному з них. Це стало причиною мого позову про розлучення, що позивач тоді почав готувати з адвокатом. Спілкування з нею було припинено.
Увесь час, як до так і після суду, що стався 14 червня 2024 р., жінка продовжила пиячити і навіть вживала те що називають «солі». У червні 2023 року вона знов лікувалася у тій самій лікарні, що дозволило їй закрити лікарняним пропуски занять на роботі. Проте новий навчальний рік в університеті вона не розпочала. У червні 2024-го позивачу телефонувала її співробітниця з університету і питала, що з жінкою і чи хоче та поновлювати контракт. З'ясувалося, що жінка цю, співробітницю заблокувала в телефоні.
З травня 2023 року жінка майже кожен день присутня на сайті chatovka.net. Характер цього сайту можна визначити із скріншотів у Додатку 1 (жінка там як користувач «ОСОБА_5»). Позивачу відомо, що вдома упродовж 2023-2024 років було безліч чоловіків, якнайменше від одного з них вона отримувала гроші. Це все було викладено як матеріали справи про розлучення.
Фактично починаючи с травня 2023 року ведення між сторонами спільного господарства з ОСОБА_2 припинено (за винятком того факту, що за квартиру сплачував і продовжую сплачувати я).
Ані змін в її способі життя, ані жодних натяків на зміни позивач не бачить. Очевидно, це її влаштовує. З точки зору закону, це майже проституція і майже розповсюдження порнографії, якби не відчуття, що це саме те, чого колишня жінка для себе хотіла - і нарешті отримала.
За моїм глибоким переконанням, з огляду на викладене вище, сенсу навіть шукати шляхи відновлювати сімейні відносини геть немає. До того ж, позивач був присутній при її спробах самогубства, і в такі азартні ігри грати більше не хоче. З боку жінки, вже майже два роки позивач не спостерігаю бажання повернутися в сім'ю. Позивач б це помітив, якщо б вона хоча б перестала відвідувати оту чатовку. Відповідач - ОСОБА_2 , самоусунулася від обов'язків матері, не працює, та в зв'язку з заняттям тим чим вона займається на chatovka.net, не має часу та/або бажання згадати про наших дітей.
Відповідач не надає кошти на утримання дітей, діти знаходяться на повному утриманні позивача. При цьому позивач посилається на те, що аліменти в заявленому розмірі необхідні для належного забезпечення дітей харчуванням, одягом, взуттям, оплатою лікування, відвідування гуртків.
02 червня 2025 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відкрито провадження в справі за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін.
Копію вказаної ухвали позивачем було отримано.
Відповідачем копію ухвали, копію позовної заяви з доданими до неї документами не було отримано, конверт разом з вказаними документами повернувся до суду із відміткою поштового відділення «за закінченням встановленого строку зберігання».
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Позивачем до суду додаткових заяв, пояснень подано не було, відповідачем не використано право подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За наведених обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.
Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 20 січня 2007 року між ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 було укладено шлюб, зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області, відповідно до якого нам було видано Свідоцтво про шлюб на бланку Серія НОМЕР_1 , про що 20 січня 2007 року було зроблено відповідний актовий запис за №17.
Від цього шлюбу у сторін народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 31 числа березня місяця 2012 року було зроблено відповідний актовий запис № 338 у книзі реєстрації народжень Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Броварського міськрайонного управління юстиції у Київській області, що підтверджується Свідоцтвом про народження ОСОБА_3 , виданим 31 березня 2012 року на бланку серії НОМЕР_2 та ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 29 числа березня місяця 2014 року було складено відповідний актовий запис № 337 у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області, що підтверджується Свідоцтвом про народження ОСОБА_4 , виданим 29 березня 2014 року на бланку серії НОМЕР_3 .
14 червня 2024 року рішенням Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено, шлюб укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянином України, та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянкою України, зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області 20 січня 2007 року (актовий запис №17) - розірвано.
Як встановлено в судовому засіданні, фактично починаючи с травня 2023 року ведення між сторонами спільного господарства припинено.
Судом також встановлено, що сторони проживають окремо. Діти проживають разом з батьком.
Згідно зі статтею 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Оскільки малолітні діти проживають з батьком, який повністю утримує їх та несе повну відповідальніть за безпеку та розвиток своїх дітей, матір - відповідач по справі зобов'язана надавати матеріальну допомогу на їх утримання та виховання.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. А частиною 3 цієї статті встановлено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
В силу ч. ч. 1, 2, 3 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
За змістом ст. 18 Конвенції про захист прав дитини, суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Наявність у відповідача стягнень по аліментам, інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, судом не встановлено.
Таким чином, враховуючи те, що відповідач не несе витрати по утриманню дітей, не забезпечує їх лікуванням вразі потреби, не займається їх вихованням, що потребує не тільки матеріальних витрат, а й значних моральних зусиль, домовленості між сторонами щодо розміру аліментів не досягнуто, крім того відповідач веде аморальной спосіб життя, що підтверджується матеріалами справи, не цікавиться здоров'ям, розвитком, навчанням та повсякденним життям спільних дітей, у зв'язку з чим суд вважає, що стягнення аліментів з відповідача у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 27.04.2025 року і до досягнення дітьми повноліття, є достатнім для забезпечення належного утримання дітей.
Відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 27.04.2025 року і до досягнення дітьми повноліття.
Відповідно частин 2 ст. 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Згідно ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місце знаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 коп.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 75, 84, 150, 180,181,182, 183,191 Сімейного кодексу України, ст. ст. ст. 2, 4, 10, 12, 19, 49, 76, 77-81, 89, 133, 141, 191, 263,-265, 274-279, 280, 284, 354, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 27.04.2025 року і до досягнення дітьми повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 , на користь держави судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 коп.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 15 вересня 2025 року.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ).
Відповідач - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ).
Суддя: