Справа № 752/7084/25
Провадження №: 1-кс/752/6330/25
31 липня 2025 року слідчий суддя Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_3 про накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023100000000596 від 05.12.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 361 КК України,
Прокурор відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_3 25 липня 2025 року звернувся до слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно з метою забезпечення збереження речових доказів, а саме:
- вартиру № 32 по АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_4 .
Клопотання обґрунтовано тим, що слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у місті Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023100000000596 від 05.12.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 361 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що на території міста Києва діє група осіб, які підробляють офіційні документи - довіреності, договори купівлі-продажу, дарування, заповіти та підшукують осіб похилого віку, до яких входять у довіру, домовляються з приватним нотаріусом щодо посвідчення заповітів, після посвідчення яких через малий відрізок часу заповідач помирає, та члени вказаної групи переоформлюють нерухоме майно померлих на себе чи своїх родичів, або підставних осіб та в подальшому продають квартири, а отримані кошти розподіляють між учасниками групи.
В ході проведення досудового розслідування, отримано інформацію щодо протиправної діяльності приватних нотаріусів Київського міського нотаріального округу, які діючи у групі зі своїми помічниками та сторонніми особами, організували підроблення нотаріальних документів та незаконне втручання в інформаційні електронні комунікаційні системи у періоди відсутності нотаріусів на території України.
В ході проведення досудового розслідування додатково встановлено, що групою осіб, використовуючи підроблені офіційні документи - довіреність, паспорт на ім'я ОСОБА_5 та договір купівлі-продажу, заволоділи квартирою ОСОБА_5 , який тривалий час перебуває за межами України.
Так, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 , посвідчила 02.04.2025 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 по підробленій довіреності від імені власника квартири ОСОБА_5 на покупця ОСОБА_4 .
Даний договір купівлі-продажу був посвідчений по підробленій довіреності від 14.02.2025, яка була видана нібито власником квартири ОСОБА_5 на ОСОБА_7 .
Згідно даних про перетин державного кордону України ОСОБА_5 20.05.2019 виїхав за межі України та до теперішнього часу не повертався.
Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в теперішній час квартира АДРЕСА_2 належать на праві власності ОСОБА_4 .
22.07.2025 постановою слідчого вказана квартира визнана речовим доказом у даному кримінальному провадженні.
З метою виключення можливості протиправно розпоряджатися квартирою потерпілого, оскільки її подальше відчуження унеможливить відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, до моменту закінчення досудового розслідування та прийняття остаточного рішення по кримінальному провадженню, для виконання можливих рішень суду в частині забезпечення цивільного позову, повернення права власності на нерухомість законним володільцям, а також враховуючи те, що зазначені об'єкти нерухомого майна є предметом злочину, який вчиняється, з метою збереження речових доказів, необхідно накласти арешт на вищезазначену квартиру.
Згідно вимог п. 1 ч. 2 ст. 171 КПК України, метою арешту майна є збереження речового доказу, що відповідає положенням п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.
Так, квартира АДРЕСА_2 , відповідає критеріям ст. 98 КПК України, оскільки є об'єктом кримінально протиправних дій.
На підставі викладеного, враховуючи, що в матеріалах кримінального провадження вбачається наявність достатніх підстав вважати, що у разі неприйняття рішення про заборону розпоряджатися квартирою може призвести до втрати відповідного майна (подальшої зміни власника нерухомого майна), що в подальшому унеможливить відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням прокурор просить накласти арешт із забороною відчуження та розпорядження на вказане майно.
В судове засідання прокурор ОСОБА_3 не з'явився, подав заяву, в якій просив клопотання задовольнити та розглянути за його відсутності.
Фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не відбувалось на підставі ч. 4 ст. 107 КПК України.
Дослідивши надані матеріали, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України, одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є арешт майна.
Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
До клопотання додані копії документів та матеріали, якими прокурор обґрунтовує доводи клопотання, а також витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо внесення даних з приводу кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання.
Постановою старшого слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_8 від 22 липня 2025 року вказане в клопотанні майно визнано в кримінальному провадженні № 42023100000000596 від 05.12.2023 року речовим доказом.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Статтею 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна, накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 КПК України); можливість спеціальної конфіскації (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 КПК України); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 КПК України); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно статті 100 КПК України, на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, слідчий суддя, суд накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Статтею 98 КПК України визначено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
При цьому, із врахуванням вимог ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Слідчим суддею не встановлено, що клопотання суперечить вищезазначеним вимогам КПК України, тобто містить правові підстави для арешту майна, достатність доказів, що вказують на вчинення кримінального правопорушення, вказівки на розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження та є пропорційним, тобто відповідає тяжкості правопорушення і не становить особистий і надмірний тягар для володільця майна.
Так, на думку слідчого судді, прокурором доведено правову підставу для арешту майна, надано достатньо доказів, які вказують на вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, дослідивши надані до клопотання матеріали, враховуючи, відповідно до вимог ст. 173 КПК України, наявність даних про достатність доказів, що вказують на наявність ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 190 КК України, арешт зазначеного майна є необхідною умовою досягнення дієвості даного кримінального провадження.
Як вбачається із мотивування накладення арешту, в клопотанні прокурора у встановленому порядку було наведено достатні обґрунтування необхідності арешту майна, що зумовлений потребами досудового розслідування у збереженні речових доказів, що виправдовує втручання у права та інтереси власника.
Таким чином, слідчий суддя приходить до висновку про наявність підстав для задоволення клопотання.
Керуючись ст. 131, 170-173, 175, 309, 372, 392, 532 КПК України, слідчий суддя
Клопотання - задовольнити.
Накласти арешт на майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , яка на праві власності належить ОСОБА_4 , шляхом заборони розпорядження та відчуження.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Оскарження ухвали про накладення арешту не зупиняє її виконання.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Слідчий суддя ОСОБА_1