Справа № 712/12561/25
Провадження № 2-к/712/2/25
17 вересня 2025 року м. Черкаси
Суддя Соснівського районного суду м. Черкаси Пономар В.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 про визнання рішення іноземного суду дійсним на території України,
Заявник звернувся до суду з вище вказаною позовною заявою, у якій просить визнати на території України рішення суду Столинського району Брестської області Республіки Білорусь від 20.09.2007, ухвалене у справі про розірвання шлюбу, який був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Главою 2 розділу ІХ ЦПК України, врегульований порядок визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню.
Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України», не потребують виконання рішення про: визнання прав; оголошення банкрутом; визнання недійсними певних актів; визнання, оспорення батьківства; позбавлення батьківських прав; розірвання шлюбу; встановлення фактів, що мають юридичне значення; усиновлення; визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Статтею 82 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що визнання та виконання рішень, визначених у ст. 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.
В Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили, крім випадків, передбачених ч. 2 цієї статті (згідно зі ст. 81 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Згідно з положеннями ч. 1 та ч. 2 ст. 472 ЦПК України, клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, подається заінтересованою особою до суду в порядку, встановленому ст. 464-466 цього Кодексу для подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, з урахуванням особливостей, визначених цією главою.
До клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, додаються такі документи: 1) засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про визнання якого порушується клопотання; 2) офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили, якщо це не зазначено в самому рішенні; 3) засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Однак вищезазначена заява не в повній мірі відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства, зокрема:
-у заголовку помилково зазначено «позовна заява», тоді як процесуальний закон передбачає звернення саме з клопотанням про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню (ст. 464-466, 472 ЦПК України);
-до звернення не додано засвідченого відповідно до законодавства перекладу рішення іноземного суду українською мовою (п. 3 ч. 2 ст. 472 ЦПК України).
Крім того, 01.12.2022 прийнято Закон України № 2783-IX «Про вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993» (далі - Закон № 2783-IX), який 23.12.2022 набрав чинності.
Закон № 2783-IX передбачає: зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 (далі - Мінська конвенція та Протокол), вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 № 140/98-ВР, у відносинах з рф та Республікою Білорусь (ст. 1); вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР, та Протоколу до неї, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 № 140/98-ВР (ст. 2).
Відповідно до ст. 72 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, зупинення дії договору відповідно до його положень або відповідно до цієї Конвенції звільняє учасників, у взаємовідносинах яких зупиняється дія договору, від зобов'язання виконувати договір у своїх взаємовідносинах протягом періоду зупинення.
Стаття 25 Закону України «Про міжнародні договори України» містить аналогічну норму, відповідно до якої зупинення дії міжнародного договору України за умов, якщо договір не передбачає іншого, чи за відсутності іншої домовленості з іншими його сторонами, звільняє Україну від зобов'язання виконувати його протягом періоду зупинення дії договору з тими його сторонами, з якими зупинено дію договору, і не впливає стосовно іншого на встановлені договором правові відносини України з іншими його сторонами.
За повідомленням Міністерства закордонних справ України дію Мінської конвенції у відносинах з рф та Республікою Білорусь зупинено з 27.12.2022.
З дати зупинення дії Мінської конвенції, зокрема, до документів, виданих на території РФ і Білорусі, при їх пред'явленні на території України застосовується вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, від 05.10.1961, яка є чинною у відносинах України з РФ і Білоруссю.
Відповідно до ч. 4 ст. 466 ЦПК України, cуд, встановивши, що клопотання і документи, що додаються до нього, не оформлено відповідно до вимог, передбачених цією главою, або до клопотання не додано всі перелічені документи, або клопотання подане особою, яка відповідно до ч. 6 ст. 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, залишає його без розгляду та повертає клопотання разом з документами, що додані до нього, особі, яка його подала.
З урахуванням вищезазначеного, суд прийшов до висновку, про наявні правові підстави для залишення без розгляду і повернення заяви ОСОБА_1 про визнання рішення іноземного суду.
На підставі викладеного та керуючись ст. 260, 261, 466, 472, 353, 354 ЦПК України,
Позовну заяву ОСОБА_1 про визнання рішення іноземного суду залишити без розгляду та повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити заявнику, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 261 ЦПК України.
Ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя В.О. Пономар