Справа № 569/2297/25
09 вересня 2025 року Рівненський міський суд
Рівненської області
в особі судді - Ковальова І.М.
при секретарі - Білецькій А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини,-
В Рівненський міський суд Рівненської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини.
В судових засіданнях представник позивачки заявлені позовні вимоги повністю підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, просить суд їх задоволити та стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 одноразово додаткові витрати на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 30896,64 грн.
В судових засідання представник відповідача заявлені позовні вимоги позивачки не визнала з підстав, викладених у письмовому відзиві на позов. В судове засідання 09 вересня 2025 року представник відповідача не з'явилась, причин своєї неявки суду не повідомила.
Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та подані сторонами письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Судом встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 04 березня 2011 року, від якого мають спільного неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дана обставина підтверджується дослідженим в судовому засіданні свідоцтвом про народження виданим 25 жовтня 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції з якого вбачається, що ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження Україна Рівненська область місто Рівне, про що зроблено відповідний актовий запис за №2725. Батьками записані ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28 грудня 2017 року по цивільній справі №569/16567/17 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини позов задоволено повністю. Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 розірвано; визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_6 .
З дослідженої в судовому засіданні постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №62509240 від 09.07.2020 винесеної старшим державним виконавцем Рівненського міського відділу ДВС ЗМУ МЮ (м.Львів) Кирилюк Н.М. вбачається, що відкрито виконавче провадження з виконання судового наказу №569/8621/20 виданий 26.06.2020 Рівненським міським судом Рівненської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі частки заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подачі заяви до суду 01 червня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.
З дослідженого в судовому засіданні свідоцтва про шлюб (повторне) серії НОМЕР_1 виданого 06 липня 2022 року Рівненським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) вбачається, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб 02 лютого 2022 року, про що складено відповідний актовий запис №157. Прізвище після державної реєстрації шлюбу: чоловіка ОСОБА_8 , дружини ОСОБА_8 .
Під час судового розгляду справи було встановлено, що на даний час заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті аліментів на утримання спільного сина ОСОБА_4 - відсутня. Відповідачем в повній мірі здійснюється сплата аліментів на утримання сина у визначеному судовим наказом розмірі.
В судовому засіданні представник позивача пояснила, що неповнолітній син сторін ОСОБА_4 з січня 2024 року по грудень 2024 року відвідував індивідуальні додаткові заняття з англійської мови, а саме займається з репетитором з англійської мови ОСОБА_9 у зв'язку з чим, її довірителька понесла витрати по оплаті навчання сина на загальну суму 26900,00 грн. Крім того, ОСОБА_4 відвідує заняття у спортивних закладах (освітні послуги/заняття паркуром/кікбоксингом) які позивачка регулярно оплачує, а саме за період з січня 2022 року по квітень 2024 року нею було сплачено 7233,77 грн. Поміж цього, позивачкою було понесено витрати на придбання одягу сину у період з 11 квітня 2021 року по 16 грудня 2024 року на суму 27659,50 грн. Всього позивачкою за вказаний період було понесено додаткові витрати на утримання спільного з відповідачем сина ОСОБА_4 на загальну суму 61793,27 грн.
Представником позивача до позовної заяви долучено ряд письмових доказів, а саме квитанцій та платіжних доручень про оплату навчання, освітніх послуг (заняття паркуром/кікбоксингом) сина, купівлі одягу.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, чи здійснюються вони державними, приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними або законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, має бути наданий такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя (ураховуючи при цьому права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, що відповідають за неї за законом), і для цього використовують всі відповідні законодавчі й адміністративні заходи.
Зазначене узгоджується із правовою висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14- 327цс18).
У п.6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст.185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 року до передбаченої ст.185 Сімейного кодексу України участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо) можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазначені або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.
Отже, законодавцем закріплено правило, відповідно до якого той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами. Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається згаданою вище статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв'язку із розвитком певних її здібностей, страждає на тяжку хворобу, є калікою.
Відповідно до даної норми обов'язок брати участь у додаткових витратах на дитину поширюється не лише на тих батьків, хто сплачує аліменти, а й на того з батьків, до якого позов про стягнення аліментів не пред'являвся. У такому випадку такий батько зобов'язаний нести додаткові витрати на дитину.
Додаткові витрати не є додатковим стягнення коштів на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. В окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.
Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо). При стягнення коштів на додаткові витрати, які повинні бути понесені у майбутньому, суду необхідно надати розрахунок або обґрунтування необхідності майбутніх витрат.
Вищезазначене узгоджується з викладеним у постанові Київського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року по справі №758/8276/22 (провадження №22-ц/824/3851/2023).
Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26 серпня 2020 року по справі №366/1488/19 (провадження №61-1910св19) «… Згідно із частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними у кожному конкретному випадку. Відповідно до частини другої статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Аналіз указаних норм закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину. Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв'язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу, тощо. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких обставин підлягає доведенню особою, яка пред'явила такий позов.».
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє повне підтвердження, є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, а тому позовні вимоги позивачки в частині стягнення додаткових витрат на утримання сина в розмірі 50 відсотків від сплаченої нею суми в розмірі 30896,64 грн. (61793,27 грн. : 2) підлягають до задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки при подачі позову до суду позивачка звільнена від сплати судового збору, рішення прийнято на користь позивача; відповідач являється військовослужбовцем згідно довідки військової частини НОМЕР_2 , тому суд вважає, що судові витрати по справі слід звернути за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,12,81,141,263-265,268,273,354 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини - задоволити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , останнє місце реєстрації АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованої АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 одноразово додаткові витрати на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 30896,64 грн.
Судові витрати по справі звернути за рахунок держави.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , останнє місце реєстрації АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3
Суддя Рівненського
міського суду І.М.Ковальов