П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 489/3771/25
Перша інстанція: суддя Микульшина Г.А.,
повний текст судового рішення
складено 04.08.2025, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів - Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Інгульського районного суду міста Миколаєва від 04 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Миколаївській області про визнання протиправною і скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Миколаївській області (далі - УПП) та просив визнати протиправною і скасувати постанову про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 4466635 від 10.04.2025 року.
В обґрунтування вказаних позовних вимог зазначено, що постанова є протиправною, відсутні будь-які докази вини позивача, тому вона підлягає скасуванню. Зокрема позивач зазначив, що постанову складено без участі особи, відносно якої вона розглядається; вона містить недостовірні дані щодо місця проживання ОСОБА_1 ; у постанові відсутнє посилання на порушення водієм пункту ПДР України; постанова винесена без доказів.
Рішенням Інгульського районного суду міста Миколаєва від 04 серпня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №4466635 від 10.04.2025 року, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом RENAULT KOLEOS, номерний знак НОМЕР_1 , 10.04.2025 року о 10:32 год. в с.Коблево, траса М14 57 км, керував ТЗ без чинного страхового поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних ТЗ, чим порушив п.2.1. ПДР та скоїв правопорушення, передбачене ч.1 ст.126 КУпАП.
Судом також встановлено, що із долученого до відзиву відеозапису з відеореєстратора працівника поліції, що міститься в електронному вигляді в програмі Д-3, вбачається, що ОСОБА_1 дійсно керував транспортним засобом RENAULT KOLEOS, номерний знак НОМЕР_1 , 10.04.2025о 10:32 год. в с.Коблево, траса М14 57 км, без чинного страхового поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних ТЗ або страхового сертифікату "Зелена картка". ОСОБА_1 показав працівникам поліції при перевірці документи на автомобіль, який зареєстрований як ввезений в Україну волонтерською (благодійною) організацією, а не позивачем. При цьому, при керуванні таким автомобілем позивач відсутності страхового полісу чи «зеленої карти» не заперечував. На неодноразові питання працівника поліції щодо квартири (повної адреси) його реєстрації позивач не надав відповіді та неодноразово казав: «зачекайте», комусь телефонував, а потім і зовсім покинув місце вчинення правопорушення не дочекавшись складення постанови. Наполягав, що є військовим та не повинен мати страхового полісу чи зеленої карти, оскільки це не його автомобіль.
Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач керував транспортним засобом, на вимогу працівників поліції не пред'явив поліс обов'язкового страхування цивільної відповідальності наземних транспортних засобів, чим скоїв правопорушення, передбачене ч.1 ст.126 КУпАП.
Також суд зазначив, що посилання позивача у позовній заяві на вказані порушення при складенні постанови не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються наданими суду доказами (відеозаписом) та обумовлені поведінкою самого позивача. Посилання представника позивача на не вказівку в оскаржуваній постанові пункту ПДР України, який порушив позивач, теж не підтверджені самою копією оригіналу постанови, що долучена самим позивачем до позову, де в графі 6 «дата та суть правопорушення» зокрема зазначено, що ним порушено п.2.1. ПДР України.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 р. №3353, встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими Постановою КМУ від 10.10.2001 р. №1306.
Статтею 14 Закону України "Про дорожній рух" встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Згідно п.1.1. ПДР, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Відповідно до п.1.9. ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваної постанови стало порушення вимог підпункту ґ) пункту 2.1 ПДР України, тобто вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 126 КУпАП.
Статтею 16 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що водій зобов'язаний мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб (у разі найму (оренди)/лізингу транспортного засобу замість реєстраційного документа на транспортний засіб водій може мати при собі та пред'являти його копію, вірність якої засвідчено нотаріально, разом з оригіналом або копією договору про найм (оренду)/лізинг транспортного засобу, вірність якої засвідчено нотаріально), а у випадках, передбачених законодавством, - поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат «Зелена картка»), пред'явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, реєстраційному документі на транспортний засіб, або пред'явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії, або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), а також інші документи, передбачені законодавством.
Відповідно до пункту 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, чинний страховий поліс (страховий сертифікат "Зелена картка") про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України.
За приписами пункту 2.4 ПДР України на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1 ПДР України.
Крім того відповідно до пункту 21.3 статті 21 Закону України від 01 липня 2004 року №1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов'язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред'являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті (підрозділів Національної поліції), на їх вимогу.
Отже, право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у пункті 2.1 ПДР України документів кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи. На вимогу поліцейського водій транспортного засобу зобов'язаний пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб та чинний страховий поліс, оскільки жодною нормою законодавства не надано право водію відмовитися від виконання згаданих обов'язків, в тому числі з підстав безпідставної зупинки його транспортного засобу. За загальним правилом водій має спочатку виконати відповідні вимоги, а потім не позбавлений права оскаржити дії працівника поліції.
Частиною першою статті 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вказана норма є імперативною та встановлює відповідальність за відсутність при собі або не пред'явлення для перевірки відповідних документів, а відтак, є самостійним складом адміністративного правопорушення.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25.09.2019 в адміністративній справі №127/19283/17, притягнення позивача до відповідальності та накладення стягнення за частиною 1 статті 126 КУпАП є обґрунтованим, навіть коли факт невиконання вимог ПДР не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, у разі надання посадовою особою суб'єкта владних повноважень доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про правомірність прийнятого останнім рішення, позивач повинен спростувати ці доводи.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ст.31 Закону «Про Національну поліцію» №580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, перевіряти документи особи, опитувати осіб, зупиняти транспортні засоби, застосовувати технічні прилади та технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Тобто, положення Закону №580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
Враховуючи наведене, при притягненні особи до відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП слід довести, що особа керувала транспортним засобом та не мала при собі або не пред'явила поліцейському на його вимогу полісу (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка").
Колегія суддів звертає увагу на тому, що позивач не пред'явив на місці зупинки транспортного засобу та під час розгляду справи про адміністративне правопорушення чинний страховий поліс та не спростовував зазначені обставини в апеляційній скарзі.
У даному випадку, при винесенні рішення по справі про адміністративне правопорушення, інспектор оцінив докази, дослідив всі обставини справи та встановив наявність адміністративного правопорушення, вчиненого позивачем, що підтверджується матеріалами справи.
Факт вчинення адміністративного правопорушення позивачем, а саме відсутність при ньому чинного полісу страхування у паперовій або електронній формі та не пред'явлення його на вимогу працівника поліції підтверджується відеозаписом з місця події, зафіксованим на портативний відеореєстратор поліцейського.
В свою чергу, позивач/апелянт лише посилається на формальні недоліки постанови, а не на наявність в нього страхового полісу.
Водночас, доводи позивача щодо відсутності у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП спростовується наявними в матеріалах справи доказами.
Матеріали справи свідчать, що позивач згідно приписів ст.106 КАС України на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов, не надав доказів, які би спростували факт вчинення ним адміністративного правопорушення, зокрема полісу, який був чинним на момент притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Доводи апелянта про наявність недоліків оформлення оскаржуваної постанови не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, що позивачем було вчинено порушення вимог Правил дорожнього руху України, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 753/4366/17. від 11 вересня 2018 року у справі № 826/11623/16, а також від 14 серпня 2018 року у справі № 826/15341/15.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Фундаментальне порушення - це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Таким чином, порушення цієї процедури може бути підставою до скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.
Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини, який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість вирішення справи. Принцип «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу.
По суті, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з'ясувати, «чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляд у цілому на несправедливий».
Інакше кажучи, за принципами, що сповідує Європейський суд з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості. Не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу «правової визначеності» лише задля правового пуризму. Рішення може бути скасоване лише для виправлення істотної помилки, чого в даному випадку не встановлено.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Інгульського районного суду міста Миколаєва від 04 серпня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький