П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 вересня 2025 р. Категорія: 105000000м. ОдесаСправа № 420/12180/25
Перша інстанція: суддя Хом'якова В.В.,
час і місце ухвалення: м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Семенюка Г.В.,
суддів - Федусика А.Г., Шляхтицького О.І.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 р. у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, -
встановиВ:
Позивач, звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому позивач просив: визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ВП № 75814550 від 11.04.2025 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн.; судові витрати за подання позову стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, мотивуючи його тим, що штраф застосовано за невиконання вимог виконавчого листа № 420/188/24, виданого 29.04.2024 року Одеським окружним адміністративним судом про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з 01 квітня 2022 року нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну доплату до пенсії у розмірі 2000 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14.07.2021 року №713. В той же час ГУ ПФУ в Одеській області в порядку, встановленому чинним законодавством та в межах повноважень, виконало рішення у справі № 420/188/24, адже ОСОБА_1 23.08.2024 проведено нарахування з 01.04.2022 щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14.07.2021 року №713. Розмір пенсії ОСОБА_1 з 01.09.2024 становитиме 16295,60. Сума доплати за період з 01.04.2022 по 31.08.2024 з урахуванням фактично виплачених сум склала 58000,00 грн та обліковується в автоматизованих базах даних обробки пенсійної документації. Інформація та докази виконання вказаного рішення суду надавалась відповідачеві листом від 27.08.2024 1500-0405-5/132048. Проте, не зважаючи на доводи зазначені у даному листі, оскаржуваною постановою відповідача від 11.04.2025 року ВП № 75814550 на повивача накладено штраф за невиконання вищезазначеного рішення суду. Вважаючи, що відповідачем безпідставно накладено штраф, адже ГУ ПФУ в Одеській області виконано вимоги виконавчого листа в повному обсязі, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року у позові відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою задовольнити вимоги позивача у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке:
Судом першої інстанції встановлено, що згідно даних КП "ДСС" рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.02.2024 року у справі № 420/188/24, яке набрало законної сили 18.03.2024 року, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, щодо припинення нарахування ОСОБА_1 з 01 квітня 2022 року доплати до пенсії у розмірі 2000 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14.07.2021 року № 713. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області з 01 квітня 2022 року нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну доплату до пенсії у розмірі 2 000 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14.07.2021 року № 713. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн. сплачені за квитанцією № 2096-5883-6841-1143 від 30.12.2023 року.
29.04.2024 року Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 420/188/24.
16.08.2024 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Семиразумом Є.В. відкрито виконавче провадження ВП № 75814550 з виконання виконавчого листа № 420/188/24, виданого Одеським окружним адміністративним судом 29.04.2024 року про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з 01 квітня 2022 року нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну доплату до пенсії у розмірі 2000 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14.07.2021 року № 713.
Відповідно до п.2 постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 75814550 від 16.08.2024 року боржнику необхідно було виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
Листом від 27.08.2024 1500-0405-5/132048 ГУ ПФУ в Одеській області повідомило, що Головним управлінням на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.02.2024 по справі № 420/188/24, яке набрало законної сили 18.03.2024, ОСОБА_1 23.08.2024 проведено нарахування з 01.04.2022 щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2 000, 00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14.07.2021 року № 713. Розмір пенсії ОСОБА_1 з 01.09.2024 становитиме 16 295, 60. Сума доплати за період з 01.04.2022 по 31.08.2024 з урахуванням фактично виплачених сум склала 58 000, 00 грн та обліковується в автоматизованих базах даних обробки пенсійної документації.
11.04.2025 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Семиразумом Є.В. винесено постанову про накладення на боржника - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області штрафу у розмірі 5100 грн., яка мотивована тим, що ГУПФ України в Одеській області не надано належних доказів на підтвердження направлення документів до Пенсійного фонду України з метою вирішення питання про виділення коштів або ж їх перерозподілу. Здійснення розрахунку на доплату пенсії с лише передумовою її виплати та не свідчить про виконання рішення суду у повному обсязі. Окрім цього, до відділу не надано доказів внесення Головним управлінням інформації про виконання рішення до автоматизованої бази даних обробки пенсійної документації. Не надано належних доказів в підтвердження відсутності коштів, які спрямовуються для погашення заборгованості, не надано інформації щодо обсягу коштів, які надійшли навиконання судових рішень, а також не зазначено, який обсяг коштів сплачений іншим стягувачам в порядку черговості надходження судових рішень, що набрали законної сили.
Отже, незважаючи на наявний обов'язок виконати судове рішення, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не вжило належних заходів для повного та належного виконання судового рішення; невиплата заборгованості є протиправною та свідчить про невиконання рішення суду без поважних причин.
Не погодившись із вказаною постановою про накладення штрафу, пенсійний орган звернувся до суду із даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим. Таким чином, суд дійшов висновку, що державний виконавець обґрунтовано вважав щодо невиконання рішення суду ГУПФ без поважних причин та цілком законно наклав штраф відповідно до ст.ст. 63, 75 Закону України “Про виконавче провадження» в сумі 5 100 грн.
П'ятий апеляційний адміністративний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке:
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 1 Закону України “Про виконавче провадження» (далі Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктами 1 та 16 частини 3 статті 18 Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Згідно ч. 5 ст. 26 Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до абз. 1 ч. 6 ст. 26 вказаного Закону за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
За правилами ч.1 ст. 63 цього ж Закону за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Водночас, у відповідності до ч.ч. 2, 3 ст. 63 Закону у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст.75 вказаного Закону у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що визначальною умовою для накладення зазначеного штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин.
У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону. Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону, можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Як вбачається з матеріалів справи, ГУПФ включено нараховані суми пенсії до реєстру судових рішень та поставлено у відповідну чергу на безпосередню виплату пенсії.
На підтвердження внесення до вищезазначеного Реєстру, апелянтом надано до суду скріншот з Реєстру.
З матеріалів справи вбачається, що невиплата нарахованих грошових коштів обґрунтовується пенсійним органом відсутністю відповідних бюджетних асигнувань та виконанням судових рішень в порядку черговості.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції щодо невиконання позивачем рішення суду без поважних причин у цій справі та відповідно правомірності накладення на ГУПФ штрафу оскаржуваною постановою.
Стосовно надання ГУПФ інформації про потребу в коштах відносно стягувача для виконання рішення суду, колегія суддів зазначає, що облік фінансових зобов'язань, що виникають внаслідок нарахування коштів на виконання судових рішень, здійснюється органами Пенсійного фонду України в автоматизованих системах обробки пенсійної документації (електронних пенсійних справах) та на їх підставі - в автоматизованій базі даних у підсистемі Реєстр судових рішень Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України (далі - ІКІС ПФ).
Пенсійний фонд України автоматичним способом узагальнює обліковану інформацію про суму заборгованості та щомісячно інформує про фінансову потребу Міністерство соціальної політики України, яке є головним розпорядником коштів бюджетної програми за КПКВК 2506080 Фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду.
За наданою інформацією ГУПФ внесло до автоматизованої бази даних у підсистемі Реєстр судових рішень ІКІС ПФ відомості про зобов'язання з виплати заборгованості на виконання судового рішення. Відтак, з моменту внесення ГУПФ до автоматизованої бази даних у підсистемі Реєстр судових рішень ІКІС ПФ відомостей про нараховану суму заборгованості стягувачу (третій особі по справі), Пенсійний фонд України був проінформований про таке зобов'язання і врахував його при поданні Міністерству соціальної політики України інформації про потребу у коштах.
Апеляційний суд наголошує, що Постановою КМУ від 22 серпня 2018 р. №649 затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (далі Порядок №649).
Відповідно до п.1 Порядку № 649 цей Порядок визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету.
Згідно п.3, п.4 Порядку № 649 боржник веде облік рішень у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою (далі - реєстр), відповідно до порядку, встановленого Пенсійним фондом України.
Черговість виконання рішень визначається датою їх надходження до боржника.
Однак, під час ухвалення оскаржуваного судового рішення суд не дослідив питання наявності чи відсутність відповідного фінансового забезпечення та відповідно наявності чи відсутності коштів, виділених бюджетом та спрямованих на виконання рішення суду за відповідними виплатами.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 8 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII виплата пенсій здійснюється з коштів Пенсійного фонду України.
Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською системою, не входить до складу державного бюджету України, формується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами і організаціями (в тому числі й тими, що використовують працю громадян за угодами цивільно-правового характеру) на заходи соціального страхування за тарифами, диференційованими залежно від небезпечності, шкідливості, тяжкості робіт та стану інших умов праці, страхових внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, обов'язкових страхових внесків громадян, а також коштів державного бюджету України.
З наведеної правової норми вбачається, що виплати пенсій здійснюються територіальними управліннями Пенсійного фонду України області виключно за рахунок коштів Пенсійного Фонду України та інших джерел, визначених законодавством.
Тобто, інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат ГУПФ не має.
Колегія суддів зазначає, що невиконання пенсійним органом судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 420/70/19, від 23.04.2020 у справі № 560/523/19 та від 24.01.2018 у справі № 405/3663/13-а, від 13.10.2021 у справі № 360/4708/20 та від 13.10.2021 у справі № 360/4705/20.
У зазначених судових рішеннях Верховний Суд наголошував на тому, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи.
Це, на думку Верховного суду, не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Резюмуючи усе вищевикладене, апеляційний суд вважає, що оскаржувана постанова державного виконавця про накладення на ГУПФ за невиконання судового рішення є протиправною та підлягає скасуванню, а зворотний висновок суду 1-ї інстанції є помилковим.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на зазначене, колегія суддів доходить висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції неправильно надана оцінка фактичним обставинам справи та допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Колегія суддів наголошує, що звернувшись з даним позовом до суду щодо оскарження рішення старшого державного виконавця в порядку ч.1 ст.287 КАС України, позивач - ГУПФ не виступає суб'єктом владних повноважень.
У спірних правовідносинах, згідно до положень п.7, 9 ч.1 ст.4, ч.1 ст. 287 КАС України, суб'єктом владних повноважень виступає саме ВДВС, рішення якого оскаржено юридичною особою - боржником у виконавчому провадженні, на якого накладено штраф за невиконання вимог судового рішення.
Отже, оскільки в даному випадку позивач не здійснює владно-управлінські функції та звернувся до суду в якості юридичної особи - боржника у виконавчому провадженні, а відтак, не є суб'єктом владних повноважень у даних конкретних правовідносинах, тому судовий збір, у зв'язку із задоволенням позовних вимог, підлягає стягненню на користь ГУПФ в силу вимог ч.1 ст.139 КАС України.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 31.05.2023 року по справі № 815/4246/17.
При зверненні з позовом до суду першої інстанції позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422 грн. 40 коп., а за подачу апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 3633 грн. 60 коп., загальна сума 6056 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними документами.
З урахуванням задоволення позовних вимог у повному обсязі, загальний розмір судових витрат, що підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, який виступав відповідачем у справі, складає 6056 грн.
Керуючись ст. ст. 271, 272, 287, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року по справі № 420/12180/25, - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ВП № 75814550 від 11.04.2025 року про накладення штрафу в розмірі 5 100 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (65091, м.Одеса, вул. Розумовська, 37; ЄДРПОУ 43315529) на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул. Канатна, 83; ЄДРПОУ 20987385) судовий збір у розмірі 6056 грн. (шість тисяч п'ятдесят шість гривень).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач Г.В. Семенюк
Судді А.Г. Федусик О.І. Шляхтицький